Гомер — легендарний засновник європейської літератури

Ознайомлення з античною культурою і літературою незмінно починається з гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея». Герої цих поем — Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба — давно стали хрестоматійними, назавжди увійшовши у скарбницю світової культури.

Про самого Гомера та про його життя немає жодних достовірних свідчень або принаймні доказів, що авторство поем належить одній людині, а не групі осіб.

Дослідник Н. I. Ганич наводить таку легенду (фантастичні біографії славетного співця виникли ще в елліністичну добу) про Гомера.

Буцімто народився майбутній співець неподалік малоазійського міста Смірни, на березі річки Мелес. Тут знайшла притулок його мати-одиначка Кретеїда, вигнана з рідного міста фессалійської колонії Кіме, що в Малій Азії. Жінка жила нужденно, поки не стала дружиною місцевого співця Фемія, який назвав її дитину своїм сином і учнем. Тямущий до слова й музики, хлопець невдов зі випередив свого вчителя й ще замолоду зажив слави навіть серед чужинців, які прибували до берегів Смірни. Якось він познайомився з торговцем із далекої Ітаки. Юнак, який на той час осиротів, сподобався прибульцю, і той узяв його з собою, щоб показати світ, познайомити з різними людьми та їхніми звичаями. Однак ледь хлопець побачив цей неозорий сонячний світ — його спіткала хвороба очей. Він повернувся на батьківщину, сподіваючись там одужати, але, побачивши рідні береги, назавжди втратив зір. Та побачене й почуте залишилося з поетом — воно ожило в зігрітому любов’ю до людей поетичному слові. Перебування на Ітаці (батьківщині Одіссея), відвідання Пелопоннесу (краю ахейців) дали поштовх до створення «Іліади» й «Одіссеї».

А рідна Смірна згодом виявилася заздрісною й невдячною. І ось із формінгою в руці ступив незрячий Гомер на шлях мандрівного співця-аеда. Довго блукав, заробляючи на життя, і вже хотів осісти в затишній колонії Кіме, але й тут йому не пощастило. Якомусь лиходієві вдалося зламати прихильність громадян: мовляв, дамо притулок одному зайді — завтра обсяде нас ціла зграя таких дармоїдів.

І знову дороги, знову кривда. У Фокеї, що поблизу Смірни, якийсь Тесторід «позичив» у поета записані ним епічні твори й виконував їх як власні на острові Хіос, здобувши чужою працею і славу, і статок. Скривджений співець на попутному судні вирушив до Хіоса. Там він блукав у прибережному лісі, поки не трапився йому пастух на ім’я Глак. Гомер полонив своєю мудрістю його багатого хазяїна Ліка, і той доручив йому виховання своїх дітей. Хіосці прихильно поставилися до аеда. Зігрітий нарешті людською ласкою, Гомер завершив на острові «Іліаду» та «Одіссею», із вдячністю згадавши в поемах імена тих, хто в біді простягнув йому руку.

По всій Ойкумені (так називали греки Давній Світ) лине чутка про уславленого співця. На нього чекають Афіни. Уже на схилі літ, зворушений передчуттям зустрічі з цим величним містом, сивочолий поет вирушає до нього. Та життя Гомера обірвалося на півдорозі до серця Еллади — на невеликому острові Іес, де його й поховано. Надмогильний напис сповіщає:

Тут божественний Гомер під покровом землі спочиває,

Той, який словом своїм нездоланних героїв уславив.

Загальна характеристика поем Гомера

Давні греки сприймали гомерівські поеми і як пам’ять про величне минуле, і як вмістилище мудрості, і як настанову в практичному житті. Для поетів наступних поколінь вони були взірцем літературної творчості (на острові Хіос, наприклад, за античних часів існувало товариство співців-гомеридів, які вважали Гомера своїм предком).

Дослідниця античної літератури А. А. Тахо-Годі зазначає: «Героїв Гомера відзначає особливе, сповнене творчої радості, ставлення до життя. Ні війна, ні численні смерті не можуть похитнути в них бажання насолодитися дружньою бесідою, прекрасним співом, смачною їжею, розкішним одягом, чудовою зброєю. І вся ця краса залежить від людини, робиться її руками, однаково вправними і в ремеслі, і в мистецтві, причому наставниками людей найчастіше є боги. »

Твори Гомера «Іліада» й «Одіссея» визначено за жанром як епічні поеми.

Поема (грецьк. роета, від роіео — роблю, творю) — великий віршований твір із оповідним або ліричним сюжетом. Поемою називають також давню та середньовічну епопею, твори на всесвітньо-історичні теми.

Епос (від грецьк. еров — оповідь) — один із трьох родів художньої літератури, який характеризується зображенням зовнішніх щодо автора подій. Епопея тут — термін, що позначає найвеличніші твори давнього епосу. За визначенням літературознавця Й. Тронського, «гомерівські поеми є класичним зразком епопеї, тобто великої епічної поеми, створеної на основі фольклорної пісенної творчості».

Отже, дослідники визначають «Іліаду» та «Одіссею» як героїчний епос, епопею або епічну поему. Гомерівські поеми написано гекзаметром (гексаметром).

Гекзаметр — віршовий розмір, що утворений із шести стоп дактиля, остання стопа усічена; у кожній стопі, крім п’ятої, два коротких склади може заміняти один довгий, утворюючи спондей. У гекзаметрі є цезура — обов’язковий словоподіл у середині третьої або четвертої стопи. Римою античне віршування не користувалось.

• 1. Чим приваблюють читачів «Іліада» та «Одіссея» протягом стількох століть?
• 2. Що можуть знайти в них для себе наші сучасники, молодь?

Сюжет поеми «Іліада»

У поемі Гомера розказано лише про один епізод десятого року Троянської війни. Дія відбувається, за одними джерелами, 49 днів, за іншими,— 50-51 день.

Пітер Пауль Рубенс. Перемога Ахілла над Гектором

За велінням Зевса, Агамемнон мусив повернути свою полонянку Хрісеїду її батькові Хрісу — жерцю Аполлона. Не наважуючись порушити волю Громовержця, полководець віддає Хрісеїду батькові, а замість неї силоміць забирає полонянку Ахілла, прекрасну Брісеїду. Ображений царем, Ахілл покидає військо. Агамемнон залишається без найсильнішого й найхоробрішого героя, і військо греків починає зазнавати поразок. Тоді друг Ахілла

Патрокл бере його зброю і вступає у двобій із ватажком троянців Гектором. Поєдинок закінчується загибеллю Патрокла.

Смерть друга змушує Ахілла забути особисту образу й повернутися до грецького війська. Від його руки гине сила-силенна троянців і головний захисник Трої Гектор. Уночі до Ахілла приходить батько Гектора — старий цар Пріам. Він благає віддати йому тіло сина. Зворушений горем батька, Ахілл погоджується. Похоронами загиблих героїв — Патрокла і Гектора — закінчується поема.

Двобій Ахілла і Гектора

(пісня 22, вірші 140-410)

Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.

Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона

Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко

Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих

Він на ущелинах Іди в верхів’ях і в високоверхій

Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий

Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду

Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.

Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює,

Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,

Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,

Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.

Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.

Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти

І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,

Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,

Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину

Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.

Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа —

Ані цей утекти, ані той наздогнати не може,—

Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.

А як обидва вони до джерел учетверте добігли,

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —

Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,

І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,

Вниз, до Аїду пішов,— Аполлон одвернувся од нього.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався

Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся

До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:

«Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший

З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

Й товариші всі один перед одним уклінно благали

В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!

Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій,— побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.

Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть

Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу

Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують,—

Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже

Й крові його Арей не нап’ється, боєць войовничий.

Ахілл і Гектор. Античний вазопис

Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо

Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.

Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна

Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині

Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»

Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!

Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю

Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»

Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа

Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь

Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.

Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї

Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби

Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше

Допомагали мені. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,

Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,

Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,

Що на рівнину раптово із темної падає хмари

Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця,—

Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

. І крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла,— невже врятуватись самому

Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,

Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове

Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

. Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався

Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!

Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене

В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний

Вб’ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».

Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,

Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,

Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,

Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

Нині, коли мені вічні богове дали подолати

Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,

Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,

Що у троян тих на думці і що вони мають робити —

Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,

Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

(Переклад Бориса Тена)

• 1. Що вам відомо з міфів про Ахілла? Чому Менелай наполягав на участі Ахілла в поході?
• 2. Що вам відомо з міфів про Гектора?

Гектор та Андромаха

• 3. Яку роль відіграють боги в житті Ахілла й Гектора? Чи чесним був їхній двобій?
• 4. Із чого видно, що Гектор передчуває, що це його останній бій?
• 5. Якими під час двобою зображені Ахілл і Гектор?
• 6. Чи можна вважати перемогу Ахілла чесною?
• 7. Чому Ахілл не погоджується на умови Гектора повернути його тіло батькам, якщо він буде переможений?
• 8. Як поводиться улюбленець Афіни після перемоги над Гектором? Знайдіть цитату.
• 9. Як ви ставитесь до цього вчинку Ахілла?
• 10. Чи справдилося пророцтво Гектора стосовно Ахілла?
• 11. Порівняйте переживання й мотиви бойових учинків Ахілла та Гектора. Хто з них здійснив подвиг? Поясніть значення слова подвиг.
• 12. Порівняйте, як обидва герої — Ахілл і Гектор — ставляться до своєї посмертної слави.

Пріам у Ахілла

(пісня 24, вірші 468-670)

. Гермес до Олімпу високого швидко

Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє —

Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость,—

Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він —

їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий — Гектор.

Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний,—

Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.

Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва,— той Гектора-мужезвитяжця,

Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях.

А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

Пріам благає Ахілла віддати тіло Гектора. Античний вазопис

Повернення тіла Гектора до Трої

«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним,—

Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

Повні дарів: нещастя — в одному, а в другому — блага.

Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

Не допоможе нічого печаль за сином убитим,—

Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість

Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

«Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

Гектора тіло вернути,— від Зевса приходила з вістю

Мати до мене моя

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

З товаришами поставив на добре гембльованім возі.

Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

Батькові я,— не нікчемний він дав мені викуп за нього.

Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти,—

Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

«. Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

І поховать на десятий та справити тризну для люду.

На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

(Переклад Бориса Тена)

• 1. Чому Пріам вирішив повернути тіло загиблого сина?
• 2. Що здивувало та зворушило Ахілла?
• 3. Які зміни відбуваються з Ахіллом?
• 4. Як ви гадаєте, що допомогло Пріамові пом’якшити серце ворога?
• 5. Чому Ахілл погодився виконати прохання Пріама?
• 6. Чому саме гнів Ахілла, а не його подвиги, був обраний темою поеми?
• 7. Наскільки актуальними, на ваш погляд, є образи гомерівських героїв у наш час?

За зразком накресліть у зошиті порівняльну таблицю та заповніть її.

Образи Ахілла і Гектора у поемі Гомера «Іліада»

Ахілл

Гектор

Спільне

Відмінне

У чому суть гомерівського питання

Суть гомерівського питання полягає в проблемі авторства і походження двох творів: “Іліади” і “Одіссеї”. Гомеровське питання виникло, тому що достовірні відомості про Гомера відсутні навіть в античний час. Сім стародавніх міст сперечалися за право називатися його батьківщиною: Смирна, Колофон, Родос, Афіни, Аргос, Саламін і Хіос.

Хто такий Гомер?

Вивчення творчості та особистості Гомера почалося ще в давні часи. Його навіть вважали певним збірним чином. Одні тлумачі бачили в ньому одну людину, інші – якусь спільноту співаків. Загалом, всі в біографії Гомера досі залишаються спірними. Античні дослідники вважали, що Гомер був народжений від бога і був особисто знайомий з міфічними персонажами своїх епосів. У малоазійських греків словом “гомер” позначали сліпця. В античному мистецтві Гомера зображали сліпим старим.

Авторству Гомера приписувалися багато творів, але в результаті визнані тільки “Іліада”, “Одіссея” і “Маргіт”, остання не дійшла до нашого часу.

Сьогодні гомерівський епос є єдиним джерелом, що дійшло до наших днів у письмовому вигляді. Суперечки навколо особистості Гомера не вщухають ось уже понад два століття. Сьогодні більшість дослідників все-таки прийшли до спільної думки, і творчу єдність гомерівського епосу було визнано. Набагато складніше справа йде з визначенням змісту його творів, їх історичної достовірності.

Сучасний стан “гомерівського питання”

Питання походження гомерівських поем залишається відкритим і донині. У матеріалах “Іліади” і “Одіссеї” є нашарування різного часу, що говорить про те, що усне переказування передавалося безперервно. Це історія грецьких героїчних сказань, які передавалися з вуст в уста протягом багатьох століть. Однак всі події в “Одіссеї” та “Іліаді” перемішані, в них повністю відсутня хронологія. У сюжетах цих творів присутній також ряд неув ‘язок і протиріч. Перед сучасними аналітиками стоїть важке завдання: потрібно реконструювати суспільні відносини на основі відомостей, які містяться в поемах. Гомер розповідає про героїв, які жили ще за часів мікенської епохи, про які сам вже не має чіткого уявлення. Однак залишається загадкою, як автор зміг описати реалії мікенського світу, які стали відомі тільки тепер, завдяки археологічним розкопкам. Гомер малює варварський, “темний світ”, який зовсім не в ‘яжеться з культурою мікенських палаців. Епос Гомера – це перекази різних часів, які були фантазією автора. Деякі дослідники творчості цього античного поета схиляються до думки, що Гомер описував у своїх творах події недавнього минулого, які були ще живі в пам ‘яті старшого покоління. Виходить, що Гомер свідомо уникає опису сучасних йому умов життя і побуту. Прийнято вважати, що події епосу охоплюють широкий період – XI-VIII ст. до н.е.