§ 3. Київська держава за правління перших князів

Згадайте, які території входили до складу Русі-України за правління князя Олега.

Як ви розумієте значення словосполучення «із варягів у греки»?

Чи пам’ятаєте ви, що Олег об’єднав Північну і Південну Русь?

1. Княжіння Ігоря Рюриковича.

Після смерті Олега, у 912 році київським князем став уже давно дорослий Ігор Рюрикович. Проте зміною влади скористалася частина племінних союзів, щоб відновити свою незалежність. Ігор жорстко протидіяв таким спробам. Спочатку він, застосувавши силу, примусив до покори деревлян і обклав їх даниною більшою за ту, що вони платили за правління Олега. Згодом три роки долав відчайдушний спротив уличів, які зрештою були змушені залишити свої давні землі і перебратися на захід, ближче до річки Дністер. Воював князь Ігор також і з тиверцями.

«Використання «грецького вогню». Мініатюра з мадридського списку «Хроніки» Іоанна Скілиці

1. Поміркуйте, про яку подію ми дізнаємося з мініатюри.

2. Відшукайте в інтернеті історичні джерела, які описують дану подію.

3. Складіть на основі джерел розповідь з 5-6 речень та проілюструйте (за бажанням) її малюнком.

Після смерті Олега Візантійська імперія перестала дотримуватися умов договору 911 року, тому Ігор Рюрикович, упорядкувавши свої справи в Києві, взявся вирішувати нагальні питання зовнішньої політики. У 941 році він на чолі великого війська вирушив у морський похід на Візантію, але його флот візантійці спалили «грецьким вогнем» — сумішшю, що не гасла навіть на воді (виготовляли її на основі нафти). Тож князь ні з чим повернувся до Києва. У 942 році русичі здійснили похід до південно-західного узбережжя Каспійського моря, а в 944 році князь Ігор зібрався в ще один похід проти Візантії. Цього разу візантійський імператор погодився платити київському князю данину і підписав з ним торговельну угоду, хай і менш вигідну для русичів, ніж при Олегові.

Картина Миколи Реріха «Збирають данину»

Щороку восени київські князі вирушали у полюддя — об’їзд підвладних племен з метою збору данини (мед, дорогоцінні хутра, продукти харчування). Навесні князь із дружиною та зібраним товаром повертався до Києва. Туди ж прибували люди із підконтрольних Києву племен зі своїми товарами. Разом вони організовували торговельний похід до Візантії. Але в 945 році все сталося по-іншому. Князь Ігор зібрав полюддя із деревлян і вже було рушив до іншого племені, але по дорозі вирішив, що зібрав мало і з частиною дружинників повернувся до деревлян по додаткову данину. Але деревляни настільки обурилися, що перебили малу дружину князя, а самого Ігоря жорстоко стратили.

• 1. За яких обставин прийшов до влади князь Ігор? Якими методами він її утримував?
• 2. З’ясуйте причини й наслідки походів князя Ігоря на Візантію.
• 3. Чому деревляни вбили великого київського князя?

Відлуння минулого.

Із книги візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією» про збір полюддя у слов’ян

«Коли настане листопад, князі їхні (русичі) одразу виходять з усіма русами з Києва і відправляються у полюддя, тобто круговий об’їзд, а саме в слов’янські землі Вервіанів, Друговитів, Кривичів, Северіїв (деревлян, дреговичів, кривичів, сіверян) і решти Слов’ян, що платять данину русам. Годуючись там протягом цілої зими, вони у квітні, коли розтає лід на річці Дніпрі, знову повертаються в Київ. Збирають і оснащують свої кораблі і відправляються у Візантію.

Князь Рюрикович

Внутрішня політика: відновив владу над повсталими древлянами й уличами й утримував силою в покорі двадцять підвладних князівств. Терпимо відносився до християн. Збільшував кількість данини для утримання війська. Зовнішня політика: дав відсіч кочовим племенам печенігів й уклав з ними мирний договір у 915 році. В 941 та 944 роках здійснив не надто вдалі походи на Візантію. Останній завершився підписанням торговельної угоди з Візантійською імперією. Вдалим був похід на Закавказзя в 944 році, захопив міста Дербент і Бердаа. Загинув: убитий деревлянами за повторний збір данини.

Значення діяльності: укріплював централізовану владу в Русі-Україні.

Вшанування пам’яті: на честь князя в місті Києві в Подільському районі є Ігорівська вулиця, в селі Немирівка (Коростенського району Житомирської області) встановлено пам’ятний знак — хрест на місці ймовірної загибелі князя. Сучасник про князя (древлянський князь Мал): «Якщо вовк унадиться по вівці, по одній виносить він усе стадо, коли не уб’ють його. Так і цей, як не вб’ємо його, нас усіх погубить».

• 1. Оберіть з рубрики факт, який, на вашу думку, найкраще характеризує діяльність князя Ігоря. Поясніть свій вибір.
• 2. Уважно розгляньте уявний портрет-мозаїку князя Ігоря. Яку історичну інформацію можна дізнатися із зображення?

2. Київська княгина Ольга.

Коли деревляни стратили Ігоря, його син Святослав ще був надто малим. Тому київською володаркою після смерті чоловіка стала мати Святослава — княгиня Ольга. Вона була знатного походження і користувалася значною повагою і впливом серед воєвод та дружинників Ігоря. Ольга розорила деревлянську землю, спалила племінний центр деревлян місто Іскоростень і усунула від влади деревлянського князя Мала.

Після трагічної загибелі князя Ігоря, Ольга вирішила змінити систему збору полюддя. Для цього вона запровадила уроки — наперед визначені фіксовані (незмінні) розміри данини. Княгиня також створила погости — укріплення, в якому перебував представник княжого двору із загоном воїнів для контролю за певною територією. Там також були склади для збору уроків.

«Перша помста княгині Ольги деревлянам». Мініатюра з Радзивіллівського літопису

1. Поміркуйте, яка подія спонукала княгиню Ольгу вдатися до помсти.

2. Знайдіть в інтернеті інформацію з літопису про помсти княгині. З’ясуйте, чому вона так вчинила.

«Хрещення княгині Ольги». Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Окрім того, княгиня прийняла християнство і посприяла будівництву кількох християнських церков.

У 957 році Ольга особисто очолила велике посольство до візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного, щоб домовитися про покращення умов торгівлі. Її прийняли в столиці Візантії із великими почестями, але підписати нову торговельну угоду не вдалося. Інше посольство в 959 році княгиня відправила до германського імператора Оттона І. На прохання послів Оттон І погодився встановити дружні відносини і надіслав кількох священників на чолі з єпископом Адальбертом для поширення християнства на Русі. Втім їхня місія не була вдалою, оскільки і син, який уже підріс, і більшість дружинників не схвалювали нову релігію. 964 року княгиня Ольга передала владу своєму сину Святославу Ігоровичу.

• 1. Чому після смерті князя Ігоря Ольга стала правителькою держави?
• 2. Як княгиня Ольга змінила систему збору данини?
• 3. З якою метою княгиня здійснила подорож до Візантії?

Відлуння минулого.

Із «Повісті минулих літ» про правління княгині Ольги

«У рік 6455 (947) пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по (ріці) Мсті погости і данину, і по (ріці) Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її є по всій землі, і знаки, і місця. І по Дніпру перевісища, і по Десні. Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ. ».

• 1. Які заходи здійснила Ольга, щоб встановити порядок у Русі-Україні?
• 2. Віднайдіть на карті племена, у яких побувала Ольга.

Княгиня Ольга

Ім’я: Ольга; Мудра; Свята; Рівноапостольна. Християнське ім’я Олена.

Династія: Достеменно невідома.

Внутрішня політика: помстилася деревлянам за смерть чоловіка — князя Ігоря. Провела першу податкову реформу — впорядкувала спосіб збирання і розміри щорічної данини. Організувала князівські адміністративно-господарські осередки — погости, де княжі люди чинили суд, зберігали зібрану данину. Встановила князівські знаки на певних територіях (ловища). Розбудовувала Київ: побудовано Ольжин двір, дерев’яний храм святої Софії. Зовнішня політика: в 957 році відвідала Константинополь, де прийняла хрещення. Налагодила стосунки із правителем Німецької імперії Оттоном І. Значення діяльності: з Руссю-Україною почали рахуватись як з сильною державою.

Вшанування пам’яті: канонізована (віднесена до лику святих) православною і католицькою церквою як свята Ольга. У Києві, Пскові, Коростені поставлені пам’ятники княгині. Існує державна нагорода «Орден княгині Ольги». «Повість минулих літ» про княгиню Ольгу: «Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком. Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь».

• 1. Оберіть одну з назв-характеристик, яка найкраще підходить княгині Ользі. Підберіть факти на підтвердження своєї думки.
• 2. Уважно розгляньте портрет княгині. Яку історичну інформацію можна дізнатися із зображення?

3. Князь Святослав Ігорович.

Князь Святослав майже не займався внутрішніми справами Київської держави. Натомість, попередивши супротивників: «Іду на ви», вирушав щораз у новий завойовницький похід. Перший його великий похід тривав три роки. 964 року він вирушив із Києва у землі племінного союзу в’ятичів, які платили данину хозарам, і підкорив їх, приєднавши до Русі. Звідти рушив до Волзької Булгарії, захопив її столицю — місто Булгар. 965 року спустився вниз по річці Волга, розгромив колись могутню державу Хозарський каганат і захопив його столицю Ітіль, а також фортеці Тмуторокань та Саркел. У 966 році ще раз перейшов через землі в’ятичів і обклав їх даниною.

Другий свій великий похід Святослав Хоробрий здійснив проти Болгарського царства у 967-969 роках. Йому вдалося розгромити болгарське військо в битві під містом Доростол і заволодіти значними територіями. Святослав навіть розмірковував про те, щоб перенести свою столицю до міста Переяславець на річці Дунай. Але тим часом велике військо кочовиків печенігів підступило до Києва. Дізнавшись про це, Святослав повернувся додому, щоб врятувати місто від розорення.

970 року Святослав із великим військом знову йде до Болгарського царства. Цього разу він розв’язав війну проти візантійського імператора Іоанна І Цимісхія та планував захопити саме Константинополь, але зазнав поразки в битві під Аркадіополем та при обороні Доростола — у 971 році. Святослав підписав мирний договір, за яким відмовлявся від своїх претензій на візантійські володіння в обмін на можливість повернутися додому з військом і зброєю. Але візантійці повідомили про це печенігів, і ті влаштували русичам засідку біля Дніпрових порогів. У тому бою в 972 році загинув князь і великий воїн Святослав Ігорович.

• 1. Які завойовницькі походи здійснив Святослав у 960-х роках X століття?
• 2. Чому Святослав Ігоревич хотів перенести столицю держави в місто Переяславець на Дунаї?
• 3. Чим завершився другий похід Святослава до Болгарського царства?

Відлуння минулого.

Із «Повісті минулих літ» про напад печенігів на Київ

« У рік 6476 (968) прийшли печеніги вперше на Руську землю. А Святослав був у Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми — Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, — незчисленне множество довкола города, — і не можна було вийти з города, вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І послали кияни [гінця] до Святослава, говорячи: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш, а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, — то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль отчини своєї, і матері, що стала старою, і дітей своїх»? Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, журився тим, що сталося од печенігів. І зібрав він воїнів, і прогнав печенігів у поле, і було мирно. ».

«Ольга посилає гінців до Святослава». Мініатюра з Радзивіллівського літопису

• 1. Чому гінці звертаються до Святослава такими словами: «Ти княже, чужої землі шукаєш і дбаєш, а свою полишив. »?

1. Запишіть у зошит дати та події, пов’язані з ними, трьома кольорами:

– 912-945 рр. — княжіння Ігоря;

– 945-964 рр. — княжіння Ольги;

– 964-972 рр. — княжіння Святослава;

– 941 р, 944 р. — походи Ігоря на Візантію;

– 945 р. — повстання деревлян проти князя Ігоря;

– 965 р. — похід Святослава на Хозарський каганат і Волзьку Булгарію;

– 967-969 рр. — перший похід Святослава на Болгарське царство;

– 970-972 рр. — другий похід Святослава на Болгарське царство.

2. Які поняття зашифровані в ребусах? Складіть з ними речення.

3. У 1997 році Указом Президента України Леоніда Кучми було засновано Орден княгині Ольги. Указ Президента припав на 1040 річницю поїздки княгині Ольги до Константинополя й 1087-річницю від дня її народження. Скільки було княгині років, коли вона відвідала Візантію?

Орден княгині Ольги

4. Об’єднайтеся в групи. Розіграйте театральну сценку, рекламуючи досягнення князів: Ігоря, Ольги, Святослава.

5. Перевірте себе, зайшовши за посиланням.

Заснування міста Харкова

Теорії про дату заснування та походження назви міста. Українське коріння перших поселенців. Будівництво Харківської фортеці. Перші вулиці та площі. Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. Тож вивчення минулого своєї країни, а насамперед свого рідного міста, є для мене дуже цікавим та важливим.

Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Історія міста – цікава й багатогранна. Харків, як і всі середньовічні міста, виник як військової фортеці. Вона була побудована українськими переселенцями, які, рятуючись від польської шляхти, осідали тут з дозволу московського царя. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін понад одного кілометра. Однак за весь час існування фортеці не довелося пережити жодного штурму, жодної облоги.

Століття 18 провів зміну пріоритетів – з військової фортеці Харків перетворюється на крупний торговий центр. Межа Російської держави відсунулася на південь, татари більше не турбують і юний Харків зі всім запалом віддався іншому заняттю – торгівлі.

Наступні кардинальні зміни прийшли разом з новим століттям: у Харкові в 1805 році був відкритий третій в Російській імперії університет. Значення цієї події для Харкова переоцінити важко. Звичайне губернське місто, що оживало лише під час ярмарків, перетворилося на науковий і учбовий центр. У другій половині 19 століття до торгівлі і науки додається могутня промисловість – і Харків, спираючись на ці основи, упевнено зробив крок в 20 вік, що став для міста часом зльоту. Тож не дивлячись на свою порівняно коротку історію (власне, як місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу.

Розділ І. Теорії про дату заснування міста

Кожне місто має свою відправну точку відліку – умовну дату від якої ведеться час його існування. Проте, не можна говорити, що місто виникає в один рік, який історики та джерела, а часом і партійні мужі, відвели для відзначення, пошанування та гучних святкувань.

Коли ж було засновано місто Харків? З якого часу слід вважати його за місто, а не городище чи поселення? Слід відзначити, що джерела подають різні дати заснування Харкова. Найдавнішу за 1630 р. письмову згадку про жителів міста подано в «Описание городов и знатных местечек в провинциях Слободской губернии» (документ ХVIII ст.). У ще одному документі ХVIII ст. «Топографических описаниях Харьковского намесничества» підкреслено, що Харків побудовано за часів правління московського царя Олексія в 1653 р. Інші джерела заснування міста Харкова називають 1654 р. Так, у «Наказній пам’яті», (різновид тогочасних ділових паперів) від 30 вересня 1654 р. говорилося: «Которые черкасы построились в Чугуевском уезде промеж речек Харькова и Лопани о городовом строении, и что вы по их челобитью в Чугуев к Г.Спешневу писали, а велели ему городового места осмотреть и описать и чертеже чертить и черкас переписать».

Із приходом цієї групи переселенців і пов’язано найвірогідніше заселення Харківського городища. Уже в 1654 р. переселенці спорудили тут багато будинків, а в наступному навіть звели деякі укріплення. Про це у чолобитній харківського воєводи до царя сказано так : «И в прошлом государь во 1655 г. по твоему государеву указу построен в той Николаевской вотчине на реке Харькове и на Лопани твой государев новый Харьков – город…, а строил тот город по твоему государеву указу стоильщик и воевода Воин Селифонтов».

Цей документ свідчить, що Харківське поселення в 1655 р. уже існувало і воєводою там був Воїн Селіфонтов. Таким чином, ця скарга дає підставу думати, що перша група переселенців із 37 родин прибула на місце майбутнього міста ще до 1654 р., можливо 1653 або навіть у 1652 р. Дуже багато документів пов’язують виникнення Харкова з 1655 роком. Серед інших слід назвати «Наказну пам’ять» із Розрядного приказу чугуївському воєводі Спешнєву від 23 лютого 1655 р. У ній йшла мова про те, що до уряду звернулося 800 чоловік переселенців із Придніпров’я на чолі з отаманом Тимофєєвим із проханням дозволити оселитися їм в урочище Лопані і Харкова і це прохання було задоволено. Ще одним джерелом, яке датується 1655 р., є поіменний реєстр мешканців Харкова. 1656 роком датова «Жалоба воеводы

Селифонтова на харьковских черкас», яка була адресована царевичу Олексію. Воєвода скаржився, що поселенці не хочуть будувати фортецю, замість споруджених донедавна невеликих захисних споруд. Аналіз документу свідчить, що на 1656 р. Харківське городище було уже щільно заселене.

Зараз харківські археологи розкопали в центрі міста залишки фортеці, спорудження якої датовано ХІІІ – ХІV ст., а це, у свою чергу, віддаляє вік міста на кілька століть. Б. А. Шрамко та В. В. Скирда у своїй книзі «Рождение Харькова» також виводять існування міста від легендарного поселення часів Київської Русі.

Таким чином, в історичних документах немає єдиної дати заснування міста, тому не можуть дійти згоди щодо загальновизнаної дати й історики.

Розділ ІІ. Теорії про походження назви міста

Досить проблемною є і визначення походження назви міста Харкова. При цьому слід виділити легенди та наукові гіпотези вчених. І. Ю. Саратов у своїй монографії «Харкове, звідки ім’я твоє?» наводить більше десятка гіпотез походження назви міста. На жаль, жодна з них не має достатньої кількості документів для підтвердження чи спростування. Серед перших авторів, які звернулися до цієї проблеми був російський вчений Василь Федорович Зуєв, який у 1787 р. опублікував книгу «Подорожние записки Василия Зуєва с Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 г.». Під час цієї подорожі він відвідав Харків і записав легенду про заснування міста та виникнення його назви від «от первого поселенца Харитона». «Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод, трудами своими и способностью места разжился он скоро так, что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, наипаче у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуименем, то называя его Харько, прозвали «Харьков хутор», «Харькова слобода», «Харьков город». Про засновника міста Харкова – козака Харка писали навіть поеми. Так у журналі «Харьковский Демокрит» у січні 1816 р. було надруковано поему «Основание Харькова», написану видавцем цього журналу В. Г. Масловичем.

Автором першої наукової гіпотези про найменування міста Харкова, на думку І. Ю. Саратова, був архієпископ Харківської єпархії Філарет (у миру Дмитро Григорович Гумілевський (1805-1866 рр.). Дослідник, ретельно проаналізувавши всі відомі йому документи ХVII i XVIII ст., у яких була мова про заснування Харкова, і спираючись на відомості «Книги Великого Чертежа», висловив аргументовану гіпотезу щодо найменування міста Харкова. У праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» він писав так: «…название реки Харьков было известно еще тогда, когда существовал городок Донец, т.е. в ХІІ в. Отсюда понятно, что город Харьков получил название от реки Харьков, как город Олешня от реки Олешни, город Лебедин по озеру Лебедину, и что известие будто городу Харькову дал свое имя первый поселенец казак Харько – несправедливо». Таким чином, Д. Г. Гумілевський вважав, що ім?я місту дала річка, яка протікала поблизу. Однак він не розшифрував слово «Харків» і не сказав, звідки з?явилося ім?я самої річки. Професор Харківського університету Микола Якович Аристов (1834-1890 рр.) у 1877 р. висунув гіпотезу, що Харківське городище – це залишки половецького міста Шарукань; а половецьке слово «Шарукань» із часом трансформувалося і до ХVII ст. перетворилося на Харків. Він висловив припущення: можливо, давнє городище, на місці якого виріс Харків, було залишком половецького міста Шарукань. У перекладі з тюрського слово «шарукань» означає «стійбище скотарів». Назва міста Шарукань, котре з часом зникло, нібито перейшло у назву місцевої річки, яку стали звати «Харьков», а вже звідси назва поширилася і на місто, засноване українськими козаками. Проте, на сьогодні немає достатньої кількості даних, які б могли підтвердити точку зору М. Я. Аристова.

На думку І. Ю. Саратова, ім’я нашому місту залишили давні племена хорватів, а назва «Харків» походить від назви одного із східно-слов’янських хорватських племен, а саме – племінного об’єднання черкасів, які у ті далекі часи населяли місцевість на південному сході Європи. Через звичай носити темний одяг сусідні племена називали їх «чорними». Можливо, це були нащадки кіммерійців, яких стародавні мореплавці-фінікійці називали «темними», а, можливо, меланхлени. Зв’язок сучасних хорватів зі своїми південно-східними предками можна простежити за наступним ланцюжком, кожну ланку якого так чи інакше можна довести: хорвати – серби, серби – сіверяни. Слід зазначити, що більшість вчених все ж таки пов’язують назву міста із назвою річки Харків.

Вони аргументують свою точку зору тим, що назва річки в джерелах зустрічається набагато раніше, ніж назва міста Харкова.

Розділ ІІІ. Заснування міста Харкова

Місто Харків засноване в середині XVII століття, але археологічні знахідки свідчать про те, що на цій території були поселення ще в епоху бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Знайдено сліди перебування тут скіфів (VI-III ст. до н.е.) і сарматів (ІІ-І ст. до н.е.); поселення Черняхівської культури (ІІ-VI ст.) Та слов’янське місто Донець, відоме і за літописами, і по “Слову о полку Ігоревім. Місто Донець зруйнували орди хана Батия в середині XIII століття.

Однак у ХІІ-XVII столітті нинішня територія Харкова була частиною Дикого Поля- не заселеною територією через яку пролягав шлях татар під час їх набігів на Україну. Згодом, коли сформувалось українське козацтво через Дике поле пролягав також шлях і козаків, які здійснювали рейди по кримсько-татарських володіннях. В ХVI- XVII століттях землі нинішніх Сумської та Харківської області перейшли до юрисдикції Москви й ці території москалям потрібно було якось боронити. А на Україні якраз запалахкотіла Хмельниччина, що переросла в період який дістав влучну назву Руїна. Міграція українського населення набула надзвичайно активного характеру. Звиклому до воєнних дій українському люду було запропоновано Москвою оселятися саме на своєму південному приграниччі. Переселенцям надавались родючі землі, митні та торгові пільги, сприяння в будівництві укріплень й тому подібні преференції. Взамін вимагалось одне – держати татарву на відстані пострілу від кордонів.

Місто Харків було засновано на височині, де зливаються річки Лопань і Харків. Переселенці із Задніпров’я побудували тут свої житла й обнесли їх частоколом – острогом. Зробили вони це, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.

3.1 Українське коріння перших поселенців міста

Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури — українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з’єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.

Сучасний харківський дослідник Д. М. Чорний, зауважує, що на користь переселенців із Наддніпрянщини, ймовірно Чернігівщини, свідчать ікони, які вони везли з собою. Про українське коріння говорять і прізвища переселенців. Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців — із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших

На користь українськості Харкова свідчить «Именной список жителей г. Харькова 1655 года», в якому значилися імена черкас, тобто українців, що склали 6 сотень.

3.2 Будівництво Харківської фортеці

28 березня 1656 р. за наказом царя Олексія Харків відокремився від Чугуївського воєводства у самостійне воєводство. Того ж року під керівництвом воєводи Воїна Селіфонтова почалося будівництво фортеці, яка входила до системи укріплень, передбачених для захисту південних московських земель від кримських татар.

Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р., була розташована в межах сучасних майданів Конституції, Соборності, Палацу праці, вулиці Клочківської й мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися «наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа для нагляду за степом. На ній було встановлено десятину – довгий дзвін, що своїм звуком сповіщав про татарську небезпеку. Між «наугольними» було споруджено ще шість башт: Московська, Лопанська, Чугуївська, Тайницька та ще дві без спеціальних назв. Ті, що були «проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.

У другій половині XVIІ ст. Харківська фортеця мала вигляд споруди чотирикутної форми, оточеної укріпленнями, характерними для багатьох міст середньовіччя, а тим більше для міст, що були прикордонними фортпостами. Вона була витягнута вздовж берега річки Лопань, з трьох боків захищена ровом та валом, на якому здіймалися дубові стіни та башти. Із західного боку над урвищем річки Лопань фортечної стіни не було. ЇЇ, як і раніше, замінював дерев’яний частокіл.

На території Харківської фортеці були розташовані адміністративні та казенні споруди:

· «приказная изба» (де зберігалися офіційні документи, грамоти, листи)

· так званий «государев двор», а в ньому – «две горницы с сеньми, да конюшня да житниця да стайня», де мешкав воєвода

· казенний пороховий льох (в ньому – 70 пудів пороху й 30 пудів свинцю в діжках)

Крім того, як зазначає Д. І. Баглій, у місті була тюрма, в якій сидів один «тюремный сиделец» – біглий селянин Івашка Єремеєв. Не мав Харків і свого ката, досить поширеної та поважної, як на ті часи, професії.

Від часу свого будівництва Харківська фортеця декілька разів зазнала перебудови та реконструкції. Уже в 1660-1662 рр. до неї було добудовано приміське укріплення, що мало в обводі понад 500 м. Загалом, перебудову фортеці, яка називалася старе місто, проводили у 1670 р., а добудоване нове укріплення – острог. Наступна перебудова відбулася в 1686 р.

Від початку свого існування невеличка територія Харківської фортеці не могла задовольнити потреби переселенців, тому частина населення змушена була оселитися за її межами, на слободах. Поступово поселення навколо фортеці – слободи і подоли – розширювалися. Про проживання козаків та служивих людей поза стінами Харківської фортеці в другій половині XVIII ст. яскраво свідчить виникнення церков за її межами. З кожним роком кількість переселенців, які прибували до Харківської фортеці збільшувалося. Не маючи можливості розміститися в її межах харківці, як їх називав Д.І.Багалій, почали селитися навколо укріплень.

3.3 Перші вулиці та площі міста Харкова

У зв’язку з ростом населення міста уже в другій половині 17 ст. у Харкові з’явилися перші вулиці. Більшість їх, по суті, були дорогами, що вели в різні міста Московської держави. Такі дороги розходилися від фортеці в різні боки, а між ними був незабудований простір, так звані, левади. Одночасно з Харківською фортецею виникла Московська вулиця. На місці сучасного Радянського провулку знаходилася Московська «проїзна» башта, від якої вела дорога на Москву. У кінці XVIІ ст. на Московській дорозі, за річкою Харків, знаходилась охоронна сторожа від чуми. Трохи пізніше з’явилася Сумська вулиця, названа від давньої дороги, що вела на Cуми.

У південній частині міста виникла Зміївська вулиця. У другій половині XVIІ ст. на її місці була дорога на Зміїв і лише згодом вона перетворилася на вулицю. Сьогодні – це проспект імені Юрія Гагаріна. Цікаво склалася доля сучасної вулиці Полтавський шлях. Як її тільки не називали у минулому: і Полтавською, і Новоросійською, і Катеринославською і навіть на ім’я діяча більшовицької партії Свердлова. Вулиця виникла в останній четверті XVIІ ст., як дорога на Полтаву, тому довгий час вона називалася Полтавською. В цей час вулиця була настільки багнистою, що для проїзду транспорту на Холодну гору її мостили хмизом. Поселення, що з’явилося навколо Харківської фортеці в кінці XVIІ ст. називали «підгородними слободами». Першою виникла Залопанська слобода. Вона розташовувалася на правому березі річки Лопань і знаходилася під захистом Харківської фортеці. Пізніше з’явилися Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та слободи. На території окремих слобід у XVIІ ст. виникали вулиці, на яких селилися ремісники одного фаху. Звідси з’явилися назви таких вулиць як: Кузнечна, Чоботарська, Римарська, Гончарівська, Коцарська та інші. На Коцарській вулиці жили ремісники, які виготовляли килими з довгою ворсою – коци, звідси пішла назва вулиці. Римарська вулиця була облюбована ремісниками – римарями, які займалися вичинкою шкіри та виготовленням шкіряних виробів.

Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі. Цікавою є й історія виникнення майданів міста. Одним з перших у Харкові в другій половині 17 ст. з’явився майдан, який сьогодні називаємо майданом Соборності. У 1660-1662 рр. тут було побудовано острог, що примикав до фортеці. Острожна стіна розпочиналася біля «наугольної» Протопопівської башти, де зараз «Палац праці», проходила вниз до сучасної Кооперативної вулиці, а звідти, повернувши на захід, доходила до річки Лопань. Центр острогу за деякий час перетворився на великий майдан, який називали народний або торговий, тут був розташований головний міський ринок. У другій половині XVIІ ст. виник Миколаївський майдан (сучасний майдан Конституції). Своєю назвою він завдячує Миколаївській церкві, яка знаходилась на його території. У 1724 році в Харкові вже було 61 вулиця та 1300 дворів.

У 70-80 рр. XVIII ст. в Російській імперії особливого поширення набув процес складання гербів для міст. Російський Сенат довірив складання гербів для міст Харківського намісництва геральдмейстеру О. О. Волкову. Після завершення його роботи малюнки гербів Харківського намісництва з описами були подані до Сенату, який їх схвалив.

21 вересня 1781 р. доповідь Сенату про герби міст Харківського намісництва було подано на розгляд Катерини II, яка затвердила герб намісницького міста Харкова та герби повітових міст.

Герб Харкова – мав вигляд геральдичного щита французької форми (чотирикутний із загостренням донизу), на зеленому полі якого був зображений ріг достатку і кадуцей, який також називають жезлом Меркурія. Зелений колір символізував надію, радість та достаток. Ріг достатку символізував природні багатства краю (чорноземні ґрунти, ліси, численні річки, теплий клімат). Кадуцей мав вигляд крилатої палиці з оливкового або лаврового дерева, яку обвивали дві змії, жезл бога Меркурія, який у давньоримській міфології вважався покровителем мандрівників, купців, парламентерів. Цим і пояснюється його окриленість, а змії, що обвивали палицю, уособленням мудрості. Із розвитком торгівельних відносин кадуцей став символом торгівлі.

У XIX ст. герб міста Харкова та Харківської губернії двічі змінювався: у 1878 р. і у 1887 р. Проект нового герба було затверджено урядовим наказом 5 липня 1878 р. З цього часу і до 21 травня 1887 р. Харків мав такий герб: на срібному щиті чорна кінська голова з чорними очими та червоним язиком, золота шестикутна зірка між двома візантійськими монетами. Кінська голова символізувала наявність у губернії кінських заводів, хоча за іншим даними, кінська голова – швидкісний рух. Зірка – університети, візантійські монети – торгівля і багатство. Щит був увінчаний імператорською короною і обрамлений дубовими листям та Андріївською стрічкою. Автором герба був барон Б. В. Кене. Проте харківське дворянство досить негативно зустріло новий герб, тому вже у жовтні 1882 р. Харківські губернські дворянські збори ухвалили подання до харківського губернатора щодо повернення попереднього герба з рогом достатку та кадуцеєм.

3.5 Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі

1627 р. – Перша згадка про місто

1655 р. – Писемний документ про місто

1656 р. – Цар Олексій Михайлович дає місту статус самостійного воєводства

1765 р. – Центр Слободсько-Української губернії

1780 р. – Центр Харьківського намісництва

1835 р. – Центр Харківської губернії

1923 р. – Центр Харківської округи

1932 р. – Центр Харківської області

Розділ IV. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

Протягом десятків і навіть сотень років Харків був і залишається одним із найбільших центрів культури не лише України, але й світу.

Завдяки вдалому географічному положенню він швидко перетворився на адміністративний, торговий, а згодом промисловий і транспортний центр. Майже 200 років тому в Харкові був заснований перший в Україні університет. Це стимулювало розвиток усього спектра наукового, культурного життя регіону. Тут відкрився перший театр, перший художній музей, перший часопис, перші музичне і художнє училища, найстаріші зоопарк і цирк. Перший в Україні журнал сатири і гумору ”Харьковский Демокрит”, перший словник української мови теж були видані в Харкові. Перший в Україні літературний альманах “Сніп”, в якому друкувалися поети Слобожанщини. Перші літературні об’єднання “Плуг”, “Гарт”, Молодняк”. Першоджерелом української журналістики по праву вважається газета “Харьковский еженедельник”.

У 20 ст. Харківщина перетворюється на гігантський будівельний майданчик: в Харкові будуються нові житлові квартали, заводи, фабрики, наукові та культурні установи. Медицина та сільське господарство, літакобудування та ядерна фізика, машинобудування та архітектура – все це та багато-багато іншого стало надбанням нашого краю, звеличеного працею своїх мешканців.

За рекордно короткий строк, лише за три роки, піднялася перша висотна споруда в СРСР – будинок державної промисловості. В Харкові зібраний перший радянський велосипед, початок роботи цивільної авіації в Україні покладено в Харкові.

Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.

Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.

Місто та регіон мають потужній науковий потенціал, широко розгалужену мережу вищих, середніх, спеціальних і загальноосвітніх учбових закладів, культурних і культурно-освітніх установ.

Харків, заснований у 50-х рр. XVII ст. українськими переселенцями, у своєму розвитку пройшов шлях від невеликого поселення до центру Харківського полку, у XIX ст. – центру губернії, у XX ст. – навіть на деякий час став столицею України. Точно не встановлені дата та походження назви міста, а легенди про його походження додають йому ореолу загадковості. Єдине твердження, що немає сумніву – це українське походження міста, яке кілька століть поспіль вихолощували під єдині стандарти Російської та Радянської імперій.

фортеця вулиця місто харків

Список використаної літератури

1. Альбовский Е. А. Харьковски козаки. – Х.: ХЧМГУ, 2005. – 240 с.

2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. – 256-258 с.

3. Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 года). – Репринт. изд. – Х.: Б.в., 2004. – Т. I. – 586 с.

4. Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю (Харківщинознавство). Ч. 2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 179 с.

5. Саратов І. Ю. Історія Харківських гербів. – Х.: ХДАМГ, 2000. – 277-285 с.

6. Саратов І. Ю. Харкове, звідки ім’я твоє? – Х.: ХНАМГ, 2005. – 246 с.

7. Харків – 350. Історія, сучасність, стратегія розвитку: Історико-економічний огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320-324 с.

Подобные документы

Загальні географічні відомості, історія заснування та походження назви міста Бершадь, а також опис основних історичних пам’яток. Опис архітектурних споруд пана Януша Збаражського на території Бершаді. Характеристика водних ресурсів бершадського краю.

Відомості та перші історичні згадки про місто Коростень. Археологічні дослідження території міста. Перші ознаки перебування слов’янських племен. Місто Коростень в роки Київської Русі. Виникнення першої назви поселення Іскоростень. Сучасний стан міста.

Загальна характеристика міста Дубна: ґрунтовий покрив, клімат та водойми. Характерні ознаки місцевого гербу, прапору та гімну. Минуле Дубна та хронологія найбільш видатних подій. Короткі оповіді про пам’ятки історії та культури, фотогалерея міста.

Історія заснування та перша згадка про Тернопіль; особливості розвитку в радянські часи політико-адміністративного, економіко-ділового та культурного центру. Вивчення географічного положення міста. Ознайомлення із відомими діячами Тернопільщини.

Коротка історична довідка появи міста Гуляйполе. Походження назви міста. Дві гімназії в степовому Гуляйполі. Головні особливості архітектури будівель в місті. Видатні особистості міста. Роль діяльності Нестора Івановича Махно в розвитку Запорізького краю.

Історія і сьогодення Івано-Франківська: час заснування міста, його життя від XVIII-XIX ст. і до наших днів. Пам’ятки культури та мистецтва Прикарпаття: музеї, архітектура, бібліотеки; театри, пам’ятники. Відомі особистості, їх внесок у розвиток міста.

Хорол – місто, районний центр, розташований на правому березі р. Хорол. Назва міста у буквальному розумінні на різних мовах перекладається як “швидкий”, “намет”, “табір”, “житло”. Історія заснування міста та його розвитку у хронологічному порядку.

Походження назви міста Краматорська. Ведичне життя невеличкого міста у Донецькій області. Загадкове місце розташування Краматорська. Духовний наставник краматорських кришнаїтів. Енергетичний вихор божественної енергії. Пожертви на лікування тяжко хворих.

Легенда про будівництво бразильської столиці. Географічне положення Бразиліа. Будівлі архітектора Оскара Німейєр як візитна картка міста. Кафедральний собор як символ міста. Недосконалості “ідеального міста”. Коротка характеристика сьогодення Бразиліа.

Історія розвитку міста Сарни як історичного і культурного центру українського народу, його географічне розташування. Стан міста в періоди татарської навали, правління гетьмана Хмельницького і російської юрисдикції. Сучасний економічний розвиток Сарн.

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.