Богоявлення та Хрещення Господнє — одне й теж саме? Розповідаємо про традиції та заборони 6 січня

Сьогодні, 6 січня 2024 року, за новим церковним календарем православні святкують Водохреща, відоме також як Богоявлення — одне з 12 головних свят для християн. Розповідаємо про традиції цього дня, заборони та публікуємо найкращі молитви на це церковне свято.

6 січня ( 19 січня за старим стилем) за церковним календарем відзначається Йордан, відомий також як Водохреще, що становить завершення різдвяно-новорічного циклу свят. Це свято пов’язане з подією, коли Іоан Хреститель врочисто охрестив Ісуса Христа у річці Йордан, коли Сину Божому виповнилося 30 років. Цей акт служив виявом його зв’язку з людством. Разом із відзначенням Хрещення, віряни також святкують Богоявлення Господнє. Навіть якщо дати цих свят збігатися, вони відрізняються суттєвим змістом. Під час виходу Христа з води, Святий Дух ( у вигляді голуба) зійшов з небес, а голос проголосив, що Христос є Сином Божим.

Водохреще — одне з дванадцяти головних свят у церкві — двонадесяте. За своїм значенням воно рівноцінне Великодню. Основним символом Водохреща є вода, і вважається, що вся вода в ніч перед Хрещенням Господнім стає цілющою та чудодійною, і такою залишається протягом доби. Воду освячують двічі: ввечері напередодні свята Водохреща та прямо у день свята. Вода, освячена під час Навечір’я та у день Водохреща, має однаковий благодатний вплив.

Що роблять на Водохреща: традиції 6 січня

Уранці під час Водохреща рекомендується, наскільки це можливо, відвідати храм і взяти участь у святковій службі, де можна помолитися. У молитвах до Ісуса Христа виражають прохання про здоров’я, мир, допомогу дітям та урожай.

Традиційно Водохресний ранок розпочинається ковтком освяченої води. Рекомендується зберігати цю святу воду на весь рік, аж до наступного святкового заходу. Пити її рекомендується натщесерце, супроводжуючи це молитвою, оскільки вірять, що вона може лікувати серйозні хвороби та очищати душу й тіло.

Купання в день Водохреща є невід’ємною частиною святкування. Вважається, що занурення в крижану ополонку може очистити від гріхів. Однак це більше народна традиція, аніж церковна, тому вирішення купатися чи ні залишається особистим вибором кожного.

Що не можна робити на Хрещення

Заборони на Водохреще включають такі дії:

• Як і в будь-яке інше церковне свято, на Водохреще важливо утримуватися від сварок з близькими, вираження лихослів’я, заздрощів та побажань зла іншим людям.
• Церква категорично протистоїть будь-яким ворожінням та магічним ритуалам.
• Також важливо дотримуватися певних обмежень щодо ополонок та води, освяченої в цей день.
• Не дозволяється використовувати ополонку з освяченою водою для плювання, викидання сміття чи виливання відходів. Лаятися біля такої води також не рекомендується, оскільки це може позбавити її святості.
• Купатися на Водохреще заборонено у випадку наявності симптомів ГРВІ, проблем з легенями та серцем, судом та іншими проблемами зі здоров’ям.
• Категорично заборонено занурюватися в дикі та необладнані місця у цей день, оскільки це може призвести до трагічних наслідків. Рекомендується купатися лише в офіційних ополонках за участю рятувальників.

2. Способи зображення Землі

План — це зменшене, деталізоване зображення невеликої ділянки земної поверхні, виконане у великому масштабі (1 : 5000 і більше). Плани створюють у ході безпосереднього інструментального, окомірного та комбінованого знімання на місцевості або внаслідок дешифрування аерофотознімків. На планах зображують невеликі за розмірами території, а тому плани будують без урахування форми земної поверхні.

Для зображення на плані тих чи інших предметів застосовують певні умовні знаки. Їх поділяють на кілька груп: площинні, лінійні, позамасштабні.

Нерівності земної поверхні (рельєф) на планах місцевості зображають горизонталями.

Горизонталь — лінія, що з’єднує точки з однаковою абсолютною висотою. Горизонталі проводять через рівне число метрів (по вертикалі). В поясненні до плану (легенді плану) завжди показують відстань між горизонталями, яка виміряна по прямовисній лінії, тобто різницю їх висот. Переважно горизонталі проводять через 5 або 10 м. Різницю висот двох сусідніх горизонталей називають висотою перерізу рельєфу. Знаючи цю величину, за кількістю горизонталей можна обчислити як абсолютну, так і відносну висоту місцевості. Для визначення напрямку зміни висот на планах та топокартах використовують берґштрихи — маленькі рисочки, що проведені перпендикулярно до горизонталі й вільним кінцем вказують, у якому напрямку схил знижується.

Визначення напрямків, географічних координат об’єктів, абсолютної та відносної висоти місцевості, глибини морів і океанів

Топографічна чи географічна карта має низку допоміжних елементів, які дозволяють визначати напрямки, орієнтуватись за сторонами горизонту, визначати абсолютні та відносні висоти, глибини водних об’єктів тощо.

Горизонт (від грецького «горизо» — обмежую) — крива, яка обмежує частину видимої земної поверхні. Лінія горизонту — це уявна межа між земною поверхнею та небом.

Дальність видимого горизонту на висоті очей дорослої людини становить 4,5-5 км; він збільшується з підняттям точки спостереження та на висоті 100 м становить близько 36 км, на висоті 1 000 м — близько 110 км і т. д.

Горизонт має основні та проміжні сторони — напрямки від спостерігача до лінії горизонту. Основні сторони горизонту — північ, південь, схід і захід, проміжні — північний схід, південний схід, південний захід, північний захід.

Напрямок північ — південь показує полуденна лінія. Опівдні, коли Сонце перебуває на півдні небосхилу (для мешканців нашої країни це справедливо завжди), тінь від предметів падає чітко на північ. Якщо стати обличчям до півночі, позаду буде південь, праворуч — схід, ліворуч — захід.

Отже, знаючи одну сторону горизонту, легко визначити інші, тобто зорієнтуватися, або встановити своє місцезнаходження.

Основні та проміжні сторони горизонту

Визначати сторони горизонту, або орієнтуватися, можна не лише за Сонцем, але й за допомогою багатьох інших способів.

Уночі можна орієнтуватися за Полярною зіркою, що завжди вказує на північний полюс. Знайти Полярну зірку на небі легко. Найзручніше спочатку відшукати на ньому сузір’я Великого Воза, що за формою нагадує ківш. Якщо уявною лінією сполучити дві крайні зірки ковша Великого Воза й умовно продовжити цю лінію на п’ять таких же віддалей, то вона досягне Полярної зірки, яка розташована у хвості сузір’я Малого Воза. Напрямок на Полярну зірку завжди вказує північ.

У похмурий день сторони горизонту наближено можна визначити за деякими місцевими ознаками. При цьому беруть до уваги особливості живої природи: з північного боку менше гілок, ніж із південного; стовбур старого дерева з північного боку густіше вкритий мохами; річні кільця дерева з південного боку потовщені. Навесні сторони горизонту можна визначити, придивившись до схилів горбів чи балок: на південних схилах сніг тане раніше, ніж на північних. Зазначимо, що все вищенаведене правильно лише для північної півкулі.

Отже, основою наявності більшості місцевих ознак орієнтування є неоднакова кількість сонячного тепла, яку отримує поверхня з різних сторін горизонту.

Кут між напрямком на північ і напрямком на будь-який предмет, виміряний за годинниковою стрілкою, називають азимутом. Точний напрям на північ показує магнітний меридіан. Від лінії меридіана можна визначити азимут з даної точки на будь-яку іншу.

Азимут можна позначати як за основними та проміжними сторонами горизонту (північ, північний захід тощо), так і в градусах (90°, 45°, 180° і т. д.).

Однак, визначений на карті азимут (географічний) майже ніколи не співпадає з тим, який визначений компасом на місцевості. Причина відмінності полягає в тому, що на карті ми визначаємо географічний азимут, а на місцевості — магнітний. Різниця між ними зумовлена тим, що географічний і магнітний полюси на Землі не співпадають (магнітний північний полюс Землі зараз розміщений на одному з островів Канадського архіпелагу (координати 77°36′ пн. ш. і 102°48′ зх. д.).

Кут між географічним меридіаном і напрямом на предмет називають географічним або дійсним азимутом (А_Д). Кут між північним напрямом магнітного меридіана і напрямом на певний предмет, виміряний за годинниковою стрілкою, називають магнітним азимутом (А_М). Кут між азимутом дійсним та азимутом магнітним називають магнітним схиленням (δ). Магнітне схилення буває західним (-) або східним (+). Перехід від азимута дійсного до азимута магнітного полягає в урахуванні магнітного схилення: А_М = А_Д ± δ;

Для орієнтування та прокладання маршрутів на місцевості за будь-якої погоди та у будь-який час доби найзручніше користуватися компасом — приладом, який вказує напрямок магнітного меридіана та призначений для вимірювання магнітних азимутів. Його дія ґрунтується на тому, що намагнічена стрілка завжди показує напрям північ — південь (за винятком місця на магнітних полюсах).

Щоб визначити магнітний азимут, необхідно компас покласти на горизонтальну площину й повернути його так, щоб кінець його стрілки, який завжди показує на північ, зупинився навпроти позначки «Північ». Тоді візирну лінійку компаса скеровуємо на предмет і на шкалі компаса дивимось на величину кута.

Висоту земної поверхні прийнято визначати від рівня Світового океану, який приймають за нуль. У пострадянських країнах використовують Балтійську систему висот, у якій за нуль прийнято середній багаторічний рівень Балтійського моря. Віддаль по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до середнього рівня поверхні моря називають абсолютною висотою. Абсолютна висота дає змогу порівнювати за висотою різні пункти. Абсолютну висоту точки, що лежить вище рівня моря, вважають додатною, а ту, яка лежить нижче — від’ємною.

Відносна висота — перевищення однієї точки місцевості над іншою, наприклад вершини гори над підніжжям, заплави над руслом, однієї вершини над іншою та ін. Процес визначення перевищення висот здійснюють за допомогою нівелювання.

Види масштабу

Для вимірювання відстаней за планами, картами та глобусом треба вміти користуватися масштабом.

Масштаб — відношення, що показує ступінь зменшення довжини лінії на плані, карті чи глобусі порівняно з їх дійсною відстанню на місцевості. Масштаби карт записують у числовому, іменованому та лінійному видах.

Числовий масштаб виражають дробом, де в чисельнику одиниця, а в знаменнику число, яке показує, у скільки разів зменшене зображення тієї чи іншої частини земної поверхні. Наприклад: М 1:200 000 означає, що зображення на карті зменшене в 200 000 разів, порівняно з реальними розмірами. При цьому 1 см на карті відповідає 200 000 см на місцевості (2 000 м, або 2 км). Числовий масштаб ще можна виразити дробом

Це зручно для порівняння великих масштабів: що більший знаменник, то менший масштаб і дрібніше зображення об’єкта на карті. Наприклад: масштаб 1 : 200 000 < 1 : 2 000.

Іменованим називають масштаб, у якому біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад: в 1 см — 2 км (скорочена форма), або в 1 см на карті міститься 2 км на місцевості (повна форма)..

Для безпосереднього визначення відстаней на картах великого масштабу й планах зручно користуватися лінійним масштабом — лінійкою, що поміщається внизу карти у вигляді лінії, поділеної на сантиметри. Праворуч від нуля біля кожної поділки ліній (наприклад, сантиметрової) підписана реальна відстань на місцевості. Ліворуч від нуля лінійку розбивають на менші поділки (міліметрові) для отримання точніших результатів. Вимірявши відстань на карті ниткою, стрічкою чи циркулем, її переносять на масштабну лінійку й без додаткових розрахунків отримують шукану відстань. З цією метою також, маючи результати вимірювання на карті у сантиметрах, можна перемножити результат на значення іменованого масштабу.

Масштаб, указаний на карті, є середнім, а тому не можна за його допомогою точно визначити відстань на дрібномасштабних картах. Вимірювання відстаней зручно здійснювати вздовж паралелей та меридіанів, скориставшись даними про довжину одного градуса на тому чи іншому меридіані чи паралелі (поміщені у спеціальних таблицях).

Поняття географічна карта

Географічна карта — зменшене генералізоване зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням картографічної проекції. Вона показує розміщення, властивості та зв’язки різних природних і соціально-економічних об’єктів і явищ. До основних картографічних творів відносять також глобуси — об’ємні кулеподібні моделі Землі з нанесеним на них картографічним зображенням що виконані в певному масштабі та атласи — систематизовані цілісні зібрання карт, створені за єдиною програмою.

Карта, як і план, є зменшеним зображенням земної поверхні. Але між ними є деякі істотні відмінності.

Географічні карти класифікують за охопленням території, масштабом, змістом та за призначенням.

Прикладом карт з різним охопленням території є карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо.

За масштабом карти класифікують на:

• великомасштабні — з масштабом від 1:5 000 до 1:200 000;
• середньомасштабні — масштаб яких від 1:200 000 до 1:1 000 000;
• дрібномасштабні — масштаб дрібніший від 1:1 000 000.

Зазначимо, що цей поділ прийнято у країнах, які є значними за площею.

Різні за масштабом карти мають різну точність і детальність зображення, ступінь генералізації і нерідко різне призначення.

За змістом виділяють дві великі групи карт — загальногеографічні й тематичні.

Загальногеографічні карти зображають географічні явища: рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, населені пункти, господарські об’єкти, комунікації, кордони та ін. Загальногеографічні великомасштабні карти, на яких зображені всі об’єкти на місцевості, називають топографічними. Середньомасштабні загальногеографічні карти — це оглядово-топографічні, а дрібномасштабні загальногеографічні карти — оглядові. При зображенні географічних явищ на загальногеографічних картах здійснюють акцентування на одному з них.

Тематичні карти показують розміщення, взаємозв’язки й динаміку природних явищ, населення, економіку, соціальну сферу. Їх можна об’єднати у дві групи: карти природних явищ і карти суспільних явищ.

Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища та їх комбінації. В цю групу входять карти геологічні, геофізичні, карти рельєфу земної поверхні та дна Світового океану, метеорологічні й кліматичні, океанографічні, ботанічні, океанографічні, гідрологічні, ґрунтові, карти фізико-географічних ландшафтів і фізико-географічного районування тощо.

Карти суспільних явищ включають карти населення, економічні, політичні, історичні, соціально-географічні. Кожен зі згаданих підрозділів також може ділитись. Так, економічні карти охоплюють також карти промисловості, сільського господарства, рибної промисловості, транспорту й зв’язку, тощо.

За призначенням карти поділяють на науково-довідкові, культурно-освітні, технічні, навчальні, туристичні та ін.

Картографічні проекції

Складну форму Землі, що обмежена рівневою поверхнею океану, називають геоїдом. Найбільш наближеною (геометричною) фігурою до геоїда є еліпсоїд обертання (сфероїд) — геометричне тіло, утворене обертанням еліпса навколо однієї з його головних осей, у даному випадку — малої. Сплюснутість еліпсоїда моделює сплюснутість планети Земля біля полюсів.

Для переходу від поверхні еліпсоїда до площини карти використовують картографічні проекції.

Картографічна проекція — це математично визначене зображення поверхні еліпсоїда на площині (карті). Картографічні проекції, насамперед, поділяють за видом допоміжної поверхні, яка використана для перенесення зображення на площину. Розрізняють проекції циліндричні, конічні та азимутальні.

Циліндричні проекції використовують для карт світу — модель Землі вміщують у циліндр та уявно проектують на його стінки земну поверхню. При розгортанні циліндра утворюється плоске зображення. Меридіани й паралелі у цій проекції — прямі, що проведені під кутом; лінія найменших спотворень — екватор. Така проекція є найбільш вдалою для зображення країн, що розташовані вздовж екватора.

Конічні проекції найчастіше використовують для зображення Євразії, Азії, світу та країн середніх широт. Для цього один або декілька конусів «насаджуються» на модель Землі й на них переносять усі точки земної поверхні. Меридіани у такій проекції — прямі лінії, які виходять з однієї точки (полюса), а паралелі — дуги концентричних кіл. У цій проекції точний масштаб зберігається на паралелі, до якої конус дотикається до глобуса.

Для зображення на картах окремих материків чи океанів використовують азимутальні проекції. При цьому на площину проектують поверхню материка. Точкою нульових спотворень є точка дотику площини до земної поверхні. Водночас периферійні частини карти мають у такій проекції максимальне спотворення.

Паралелі у прямих азимутальних проекціях (точка дотику — полюси) зображають концентричними колами, а меридіани — прямими (променями). У такій проекції складені карти Антарктиди, приполярних районів. У поперечно-азимутальній проекції (точка дотику — на екваторі) складена карта півкуль. У ній меридіани й паралелі — криві, за винятком екватора та середніх меридіанів півкуль. Для зображення окремих материків точки дотику вибирають у їх центрі (карти Африки, Австралії, Північної та Південної Америк).

У сучасних умовах картографічні проекції будують також за допомогою математичних розрахунків без допоміжних поверхонь і називають умовними.

Загальновідомо, що сферичну поверхню земної кулі (еліпсоїда) неможливо зобразити на площині без спотворень, які неминуче виникають — перекриття та розтягнення (різноманітні за величиною та напрямками).

У картографічних проекціях (відповідно й на географічних картах) наявні такі види спотворень:

• спотворення довжин — унаслідок цього масштаб карти неоднаковий у різних точках та за різними напрямками, а довжини ліній спотворені;
• спотворення площ — масштаб площ у різних точках карти неоднаковий, що є прямим наслідком спотворень довжин, і порушені розміри об’єктів;
• спотворення кутів — кути між напрямами на карті спотворені відносно таких же кутів на місцевості;
• спотворення форм — форми на картах деформовані й не відповідають формам на місцевості, що пов’язано зі спотворенням кутів.

Виявити на карті спотворення довжин уздовж меридіанів можна, порівнявши відрізки меридіанів між двома сусідніми паралелями. Якщо вони рівні, то спотворень довжини немає.

Про спотворення відстаней на паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора й паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли відсутні спотворення, то відрізок екватора рівно у два рази більший, ніж відрізок 60°-ої паралелі.

Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі й меридіани не утворюють між собою прямих кутів.

Розрізнити спотворення форм можна, порівнявши довжину й ширину якогось географічного об’єкта на карті та глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає.

Ще простіше це зробити можна, порівнявши клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то це свідчить про відсутність спотворень форм на даній географічній карті.

Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні — значить на карті немає спотворення площ.

Елементи градусної сітки

Градусна сітка утворюється на глобусах і географічних картах системою меридіанів і паралелей. Основою для її побудови є географічні полюси та екватор, що слугують точками відліку.

Географічні полюси — це уявні пункти на Землі, через які проходить уявна земна вісь.

Уявні лінії на земній поверхні, що сполучають полюси, називають меридіанами. Вони мають однакову довжину (близько 40 тис. км). Середня довжина 1° меридіана становить 111,1 км. Через сплюснутість Землі вона є дещо більшою (111,7 км) біля полюсів і меншою біля екватора (110,6 км). Напрямок меридіана визначається опівдні напрямком тіні від вертикальних предметів. Меридіан, що проходить через Гринвіцьку обсерваторію, що поблизу Лондона, називають нульовим або початковим, бо від нього йде відлік довготи в західному (зх. д.) та східному напрямках (сх. д.).

На однаковій відстані від обох полюсів розташована уявна лінія, що поділяє Землю на дві півкулі — північну й південну. Це екватор — лінія перетину земної кулі площиною, що проходить через центр Землі перпендикулярно до осі її обертання. Довжина екватора — близько 40 076 км.

Паралелі — це лінії перетину поверхні земної кулі площинами, паралельними до площини екватора. Інакше — це уявні лінії на поверхні Землі, проведені паралельно до екватора. Довжина паралелей зменшується від екватора до полюсів. Довжина дуги 1° паралелі на екваторі становить 111,3 км, вона зменшується з наближенням до полюсів.

Градусна сітка дозволяє визначити розміщення будь-якої точки на земній поверхні за допомогою географічних координат — широти й довготи.

Географічна широта точки земної поверхні — це кут між площиною екватора та прямовисною лінією у одній точці (кутова відстань точки від екватора). Інакше — це відстань на північ чи південь від екватора, виражена в градусах. Вона змінюється від 0° (екватор) до 90° (полюси). Розрізняють північну й південну широту. Усі точки, що лежать на одній паралелі, мають однакову географічну широту.

Географічна довгота точки земної поверхні — це двогранний кут, утворений площиною початкового меридіана й площиною меридіана, що проходить через дану точку. Довготу ще можна визначити як кутову відстань точки від початкового меридіана або як відстань на схід чи захід від нульового меридіана, виражену в градусах. У напрямку на схід від початкового меридіана довгота східна, на захід — західна. Вона змінюється від 0° до 180°. Усі точки, що лежать на одному меридіані, мають однакову довготу.

Способи вимірювання відстаней на різних географічних і топографічних картах

Для вимірювання відстаней на картах між двома точками необхідно визначити відстань між ними по прямій лінії за допомогою лінійки, циркуля-вимірювача, палетки або нитки. Якщо відстань між пунктами є ламаною лінією, довжину її визначають додаючи довжини окремих прямих відрізків. Одержану відстань перемножують на величину масштабу й отримують відстань дійсних розмірів на місцевості.

Для вимірювання довжин рік використовують циркуль-мікровимірювач з мінімальним розхилом 2 мм. Знаючи, якій довжині на місцевості відповідає розхил циркуля та кількість установок його по згинах ліній, визначають загальну її довжину. Найточніше довжину звивистої лінії визначають спеціальним приладом — курвіметром. Для вимірювання довжини лінії коліщатко курвіметра прокручують цією лінією; обертання коліщатка передається через зубчасту передачу лічильному механізмові, який вказує довжину лінії.

Для визначення відстаней на картах великого масштабу та планах за наявності циркуля-вимірювача найзручніше скористатись лінійним масштабом. Цей графік відображено внизу кожної карти у вигляді лінійки, розділеної на сантиметри. Праворуч від нуля біля кожної поділки лінійки підписана реальна відстань на місцевості. Ліворуч від нуля лінійка розбита на міліметрові поділки для отримання точніших результатів. Вимірявши лінійкою чи циркулем відстань на карті, її співставляють з лінійним масштабом й отримують шукану відстань без додаткових розрахунків.

На дрібномасштабних картах рельєф зображають горизонталями в поєднанні з пошаровим розфарбуванням. Горизонталі розмежовуються висотними ступенями, а ділянки між ними зафарбовані кольорами різних відтінків. Ділянки, що мають абсолютні висоти від 0 до 200 м, зафарбовані у зелений колір, від 200 до 500 м — у світло-коричневий і т. д. Шкала висот, що розміщена внизу карти, вказує, якій висоті відповідає кожен колір. Користуючись шкалою висот, можна визначити абсолютну висоту будь-якої ділянки території. Абсолютні висоти окремих точок позначені цифрами.

Розподіл глибин морів та океанів, залежно від рельєфу дна, позначають ізобатами (лініями на карті, що з’єднують однакові глибини) та за допомогою кольорової насиченості (від блакитного до синього). Кольори різної інтенсивності, що відповідають певним глибинам, розміщені в шкалах глибин поряд з шкалою висот. Глибини окремих, найбільш характерних точок позначені цифрами.

Значення карт в житті людини

У сучасному суспільстві карти, атласи та інші картографічні твори широко використовують для орієнтування на місцевості, в науці як засіб отримання нових знань, у господарстві для його планування, проектування, інженерного будівництва, освоєння земель, розвідки корисних копалин, прогнозу погоди, у військовій справі, в навчанні, в агітаційній та культурно-освітній роботі.

Існує навіть окремий напрямок досліджень — картографічний, коли карти використовують для отримання якісних і кількісних характеристик об’єктів та явищ, аналізу їх структури, взаємодії, динаміки. Карти допомагають орієнтуватись на місцевості.

Карти дозволяють чіткіше уявити взаєморозміщення об’єктів і явищ, дозволяють установлювати причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності, які існують у природі між природними й суспільними об’єктами та у територіальній організації ландшафтної оболонки Землі загалом.

Тестові завдання

2. СПОСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ ЗЕМЛІ

2.1. Географічна карта — це

• А зменшене зображення виконане за допомогою математичних законів та умовних знаків
• Б зменшене генералізоване зображення Землі та її частини, виконане за допомогою математичних законів та умовних знаків
• В зображення виконане за допомогою математичних законів та умовних знаків
• Г збільшене генералізоване зображення Землі виконане за допомогою математичних законів та умовних знаків

2.2. Числовий масштаб карти, якщо 4 см на ній відповідають 80 км на місцевості

2.3. Назва кута між лінією сітки та напрямом на даний предмет

• А магнітне схилення
• Б дирекційний кут
• В зближення меридіанів
• Г азимут

2.4. Географічний азимут — це

• А кут, що вимірюють від північного напрямку магнітного меридіану за ходом годинникової стрілки до напрямку на об’єкт
• Б кут, що вимірюють від північного напрямку географічного меридіану проти годинникової стрілки до напряму на об’єкт
• В кут, що вимірюють від північного напрямку дійсного меридіану за ходом годинникової стрілки до напрямку на об’єкт
• Г кут, що вимірюють від південного напрямку географічного меридіану за ходом годинникової стрілки до напрямку на об’єкт

2.5. Площа, яку займає сад на місцевості, якщо на карті масштабу 1 : 20 000 він має форму квадрата з площею 4 см 2

2.6. Довжина лінії на карті масштабу 1 : 200 000, якщо на карті масштабу 1 : 500 000 вона становить 20 см

2.7. Картографічна проекція, яку використовують для побудови топографічних карт

• А поперечна циліндрична рівнокутна
• Б нормальна азимутальна
• В нормальна конічна
• Г поліконічна

2.8. Ізобари — це

• А лінії, що з’єднують точки на карті з однаковою температурою
• Б лінії, що з’єднують на карті точки з однаковим тиском
• В лінії, що з’єднують на карті точки з однаковою кількістю опадів
• Г лінії, що з’єднують на карті точки з однаковою абсолютною висотою

2.9. Проекція, в якій найчастіше складають карти України

2.10. Картографічні проекції поділяють на

• А рівнокутні, рівномасштабні, довільні
• Б рівновеликі, рівномасштабні, довільні
• В рівновеликі, рівнокутні, довільні
• Г довільні, рівноазимутальні, рівновеликі

2.11. Лінія на карті, яка слугує відліком географічної довготи

2.12. Числовий масштаб карти, 1 см 2 якої відповідає площі місцевості, що у 16 разів більша, ніж площа, що відповідає 1 см карти масштабу 1: 25 000

2.13. Числовий масштаб, якщо на географічній карті відстань між двома озерами становить 2 см, а дійсна відстань між ними — 1 800 км.

2.14. Відстань між точкою А і точкою Б на місцевості, якщо на карті масштабу 1 : 50 000 вона становить 15 мм

2.15. Відстань між двома містами, що мають однакову географічну довготу, а кут падіння сонячних променів у день рівнодення становить відповідно 40° і 15°

2.16. Величина азимута напрямку на північний схід

2.17. Числовий масштаб карти, якщо іменований масштаб становить: в 1 см — 500 м

2.18. Якщо зображення місцевості має масштаб 1 : 500 000, це —

2.19. Довжина дуги одного градуса меридіана становить

2.20. На географічних картах зазначено

• А відносну висоту
• Б абсолютну висоту
• В умовну висоту
• Г довільну висоту

2.21. Увідповідніть сторони горизонту та азимути

2.22. Увідповідніть тематичні карти та явища й об’єкти, що на них зображені

• 1 тектонічна карта
• 2 синоптична карта
• 3 ландшафтна карта
• 4 батиметрична карта
• А різновид геологічних карт, на яких відображений геологічний вік тектонічних складчастих і платформових структур різної величини й основні їх структурні характеристики
• Б карта, де відображені ландшафти, їх типологія та регіональні об’єднання або одиниці їх поділу
• В карга, на якій зображений підводний рельєф
• Г географічна карта, на яку умовними знаками нанесені матеріали одночасних метеорологічних спостережень
• Д тематична карта, на якій відображений ґрунтовий покрив

2.23. Увідповідніть види спотворень, які властиві для певних типів географічних проекцій, та їх тлумачення

• 1 спотворення довжин
• 2 спотворення площ
• 3 спотворення кутів
• 4 спотворення форм
• А масштаб карти неоднаковий у різних точках та за різними напрямками, а довжини ліній спотворені
• Б масштаб площ у різних точках неоднаковий, що є прямим наслідком спотворення довжин; порушені розміри об’єктів
• В кути між напрямками на карті спотворені відносно таких же кутів на місцевості
• Г форми на кутах деформовані й не відповідають формам на місцевості, що пов’язано зі спотворенням кутів
• Д виявляється в результаті порівняння відрізків меридіанів між двома сусідніми паралелями

2.24. Увідповідніть терміни картографічного спрямування та їх тлумачення

• 1 меридіани
• 2 паралелі
• 3 географічна сітка
• 4 географічна довгота
• А двогранний кут, утворений площиною початкового меридіана й площиною меридіана, що проходять через дану точку
• Б система паралелей та меридіанів, що дозволяє визначити географічні координати точки на земній поверхні
• В лінії перетину поверхні земної кулі площинами, паралельними до площини екватора
• Г уявні лінії, що сполучають полюси
• Д уявні пункти на Землі, через які проходить уявна земна вісь

2.27. Укажіть три топографічні знаки, які належать до лінійних

• 1 річка
• 2 струмок
• 3 будинок лісника
• 4 лінії зв’язку
• 5 сад
• 6 болото
• 7 джерело

2.28. Укажіть три масштаби, які використовують для дрібномасштабних карт

• 1 1 : 50 000
• 2 1 : 1 000 000
• 3 1 : 25 000 000
• 4 1 : 200 000
• 5 1 : 75 000 000
• 6 1 : 100 000
• 7 1 : 5 000

2.30. Пішохід рухається 70 м з пункту А в пункт Б на північ, потім 50 м на схід, 20 м на захід і 70 м на південь. Визначте найкоротшу відстань (у м) між пунктами А і Б.

Готуйся серйоЗНО
до географії

Перші припущення про форму Землі висловлювали ще древні греки (Піфагор). Наукові докази кулеподібності нашої планети приведені в працях Арістотеля (384 322 р.р. до н.е.), який пояснював природу місячних затемнень тінню, яку відкидає на Місяць Земля. У ХVІІІ ст. англійський фізик І.Ньютон показав, що внаслідок сумісної дії сил гравітації та відцентрових сил, що виникають при обертанні планети, вона повинна бути сплюснутою біля полюсів.

Тепер встановлено, що полярний радіус приблизно менший від екваторіального на 21 км ( Rп =6357 км, Rе =6378 км ). Така фігура Землі дістала назву геоїд. Поверхня геоїда співпадає з поверхнею води у Світовому океані, подумки проведеною і під материками.

Площа земного геоїда складає біля 510 млн. км ², об’єм 1,083 млдр. к м 3 .

Довжина кола земного меридіана 40009 км, довжина екватора 40076 км.

Середній діаметр Землі становить 12 750 км .

Обертається навколо Сонця зі швидкістю 30 км/с, або 108 000 км/год.

Вісь Землі має нахил 66.5°

Період обертання навколо осі — 23 години 56 хвилин 4 секунди.

У різних точках Землі швидкості обертання не однакові. Максимальна швидкість на екваторі — 464 м/с, на полюсах вона дорівнює нулю , а столиця України — Київ — обертається приблизно зі швидкістю 260 м/с. Цього руху ми не помічаємо тому, що разом із нами обертається все, що знаходиться на Землі.

Земля рухається і навколо Сонця по своїй орбіті зі швидкістю 29,7 км/с, здійснюючи повний оберт за 365 діб 5 годин 48 хвилин 48 секунд. Цей час ми називаємо зоряним роком . Проте підраховувати роки з такою кількістю неповних діб незручно. Тому календарним роком вважають рік, який має 365 діб. А з годин, хвилин та секунд, що залишилися, через чотири роки до лютого додають ще одну добу. Такий рік називають високосним. У ньому 366 діб. З цим рухом пов’язана зміна пір року.

На будь-якій географічній карті та глобусі є система горизонтальних та вертикальних ліній, які проведені через однакову відстань. Це градусна сітка Землі . Насправді цих ліній в природі не існує: вони уявні. Лінії градусної сітки необхідні для зручності складання карт та орієнтування за картою чи глобусом. Завдяки ним можна визначити точне положення на поверхні нашої планети будь-якого географічного об’єкта. Градусна сітка вперше з’явилася на картах понад 1800 років, завдяки Клавдію Птоломею. На планах місцевості градусна сітка відсутня.

Градусна сітка складається з двох типів ліній: паралелей та меридіанів .

Горизонтальні лінії градусної сітки це – паралелі (з грецької – той, що йде поряд) – уявні лінії, проведені на глобусі та географічній карті, паралельно одна одній. Паралель можна провести крізь будь-яку точку земної поверхні. Але для зручності показують не всі паралелі. Наприклад, на карті півкуль в шкільному атласі їх проводять через 10 ˚ .

На глобусі кожна паралель має форму кола, тому її протяжність в градусах становить 360 ˚. При перенесенні зображення з глобусу на площину географічної карти форма паралелей спотворюється. Наприклад, на карті півкуль або картах України вони мають форму дуг, на фізичній карті океанів в атласі – прямих ліній. Паралелі мають різну протяжність в кілометрах. Найдовшою паралеллю є екватор (з латини – той, що вирівнює) – понад 40 тис. км. Він ділить Землю на дві рівні півкулі: Північну та Південну . На північ та на південь від екватора довжина паралелей в бік полюсів поступово зменшується. Тому й довжина дуги в 1 ˚ різних паралелей не однакова. Найбільша вона на екваторі: в кожному градусі 111,3 км. Найменша – на полюсі: 0 км.

Вертикальні лінії градусної сітки – меридіани (з латини – полуденна лінія) – уявні лінії, що з’єднують найкоротшим шляхом Північний та Південний полюси Землі . Хоча меридіани уявні, але їх можна побачити опівдні, коли тіні від усіх предметів падають в бік Північного полюсу. В цей час тінь від будь-якого об’єкта співпадає з напрямом місцевого меридіана. Цим і пояснюється походження слова “меридіан”. Як і паралель, меридіан можна провести крізь будь-яку точку земної поверхні. Для зручності на карті півкуль меридіани (так само, як і паралелі) проведені через 10 ˚.

На глобусі всі меридіани однакові за формою та протяжністю . Вони мають форму півкола, тому відповідно протяжність в градусах 180 ˚ . В кілометрах довжина кожного меридіана становить приблизно 20 тис. км. Виходячи з цього, довжина дуги в 1 ˚ кожного меридіана складає приблизно 111 км (20 000 км: 180 ˚ ). На географічних картах меридіани мають форму дуг або прямих ліній.

На карті на глобусі напрями сторін горизонту співпадають з лініями градусної сітки. Меридіани вказують напрям “північ – південь” , а паралелі “захід – схід” . Тому, щоб здійснювати рух з півдня на північ чи навпаки, слід пересуватися чітко вздовж одного меридіана (на відміну від плану, де рух на північ йде чітко вверх зображення, на південь – вниз). Для просування на захід чи схід треба переміщувати вздовж паралелі (на плані – до лівого чи правого поля зображення).

Кожна точка на Землі має свою, притаманну лиш їй, географічну адресу, за якою її можна відшукувати. Цю адресу записують не словами з зазначенням міст, вулиць, номерів будинків та квартир, а в градусній мірі географічних координат.

Визначати координати навчилися ще з прадавніх часів. В науку географічні координати ввів давньогрецький вчений Гіппарх у ІІ ст. до н.е. При цьому він запозичив у жителів Давнього Вавилона поділ кола на 360 ˚. У своїх працях грецький вчений Клавдій Птоломей у ІІ ст., описуючи природу на населення відомих йому земель, вже навів понад 8 тис. географічних об’єктів з зазначенням їх географічних координат, а також достатньо точно наніс їх на карту, використавши градусну сітку. До середини ХVІІІ ст. координати точок земної поверхні визначали лише на основі астрономічних спостережень. Нині це роблять завдяки точних приладам.

За географічною картою чи глобусом координати точок визначають, користуючись градусною сіткою. Положення будь-якого пункту на поверхні Землі визначається двома координатами: географічною широтою та географічною довготою.

Географічну широту точок визначають за паралелями градусної сітки. Починають відлік широти від найдовшої паралелі – екватора – в бік полюсів . Якщо точка лежить на північ від екватора, її широта вважається північною (скорочено записується пн. ш .), якщо на південь – південною ( пд. ш .).

Отже, з’ясувавши, яку широту, північну чи південну, має точка, ми знаємо у якій півкулі її шукати. Для уточнення “адреси” слід встановити, наскільки дана точка віддалена від екватора. Відстань від екватора до кожного з полюсів становить чверть кола, тобто 90 ˚. Тому географічна широта точки може змінюватися від 0 ˚ (якщо вона лежить на екваторі) до 90 ˚ (якщо вона розміщена на одному з полюсів). Наприклад, якщо точка лежить у північній півкулі на відстані 10 ˚ від екватора, говорять, що її географічна широта 10 ˚ пн. ш.

Географічна широта – це кутова відстань даної точки на північ чи на південь від екватора, виражена в градусах.

Для знаходження точки на карті чи глобусі не достатньо знати лише її географічну широту. Адже при цьому, ми одержимо ціле коло на поверхні Землі, в будь-якій точці якого може знаходитися об’єкт, що нас цікавить. Це теж саме, що відшукати вулицю, але не знати номера будинку, в якому живе адресат. Тому слід з’ясувати, який меридіан перетинає ту паралель, географічну широту якої ми визначили.

За меридіанами градусної сітки визначають географічну довготу точок. Оскільки всі меридіани однакові, постає проблема, від якого з ним починати відлік довготи. За міжнародною угодою 1884 року нульовим або початковим меридіаном вважають той, що проходить крізь найстарішу астрономічну обсерваторію Великобританії у містечку Гринвіч біля Лондона . Тому цей меридіан також називають грінвічським або лондонським .

Відлік довготи йде від нульового меридіана на захід та на схід. Нульовий меридіан описує лише півкола, тому не може повністю поділити Землю на західну та східну півкулі. Він це здійснює разом з протилежним йому меридіаном 180 ˚ . Від нульового меридіана на захід і аж до 180 ˚ меридіана довгота всіх точок вважається західною (записується зх. д. ). Якщо точка розміщена на схід від нульового меридіана до 180 ˚ , її довгота східна ( сх. д. ). Відповідно, географічна довгота змінюється в межах від 0 ˚ до 180 ˚ .

Географічна довгота – це кутова відстань даної точки на захід чи на схід від нульового меридіана, виражена в градусах.

Наприклад, якщо точка лежить у східній півкулі на відстані 40 ˚ від нульового меридіана, її географічна довгота становить 40 ˚ сх. д.

Повна географічна адреса точки на поверхні планети складається одночасно з її географічної широти та географічної довготи. За домовленістю, першою записується широта, другою – довгота.