451 градус за Фаренгейтом

451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір.

Якщо тобі дадуть лінійований папір, пиши впоперек.

Хуан Рамон Хіменес

ТАК ПРИЄМНО БУЛО.

Так приємно було дивитись, як вогонь поглинає речі, як вони чорніють і змінюються. В кулаках— мідний наконечник брандспойта; величезний пітон випльовує отруйний гас; кров бухкає у скронях, а руки, що перетворюють на попіл подерті сторінки історії, здаються руками дивовижного музики, який диригує симфонію полум’я й горіння. Символічний шолом з цифрою 451 низько насунений на чоло; очі палають жовтогарячим вогнем від думки, що буде далі. Він натискає на запальник — і будинок ніби підстрибує в жадібному полум’ї, що забарвлює вечірнє небо в червоне, жовте й чорне. Він сягнисто ступає крізь рій вогненно-червоних світляків. Йому нестерпно хочеться, як колись, у дитинстві, встромити в вогонь паличку з льодяником саме тоді, коли книжки, змахуючи, наче голуби, крилами-сторінками, вмирають на ґанку й на лужку перед будинком, злітають іскристими вихорами, і чорний від кіптяви вітер відносить їх геть.

На обличчі Монтега застигла посмішка-гримаса, яка з’являється на губах людини, коли її раптом обпалить вогнем, і вона рвучко відсахнеться від його пекучого доторку.

Він знав, що, повернувшись у пожежне депо, він, менестрель вогню, глянувши в дзеркало, дружньо підморгне своєму обпаленому, вимазаному сажею обличчю. А згодом у темряві, вже засинаючи, він усе ще відчуватиме на губах застиглу судорожну посмішку.

Він старанно витер і повісив на цвях свій чорний лискучий шолом, дбайливо повісив поряд брезентову куртку, з насолодою помився під душем, потім, заклавши руки в кишені та насвистуючи, перетнув майданчик верхнього поверху пожежної станції й ковзнув у люк. В останню секунду, коли, здавалося, він розіб’ється, Монтег висмикнув руки з кишень і охопив мідну жердину, яка зі скрипом зупинилась, ледь його ноги торкнулися цементної підлоги першого поверху.

Він вийшов і нічною вулицею рушив до метро, де по підземному тунелю мчав безшумний пневматичний поїзд.

Поїзд невдовзі викинув його разом із сильним струменем теплого повітря на викладений жовтими кахлями ескалатор, що вів на поверхню в передмісті.

Насвистуючи, Монтег піднявся на ескалаторі в нічну тишу. Він простував до рогу, не думаючи ні про що, в усякому разі, ні про що особливе. Але раптом сповільнив ходу, ніби звідкись налетів вітер і хтось покликав його на ім’я.

Ось уже кілька вечорів, ідучи при світлі зір до повороту, за яким тротуар вів до його дому, Монтег почував себе так дивно. Йому здавалося, що за мить до того, коли йому треба було повернути, за рогом хтось стояв. Повітря було ніби заряджене якоюсь особливою тишею, наче там хтось, причаївшись, підстерігав його, а перед самим його приходом перетворювався на тінь і пропускав Монтега крізь себе. Може, він уловлював якийсь слабкий запах, а може, шкірою рук і обличчя відчував ледь помітне підвищення температури там, де стояв той невидимка, зігріваючи повітря своїм теплом. Зрозуміти це було неможливо. Але щоразу, повернувши за ріг, він бачив лише білий безлюдний тротуар, що ніби вигинався. Лише одного вечора йому здалося, ніби щось швидко майнуло через лужок і щезло, перш ніж він устиг вглядітися чи вимовити бодай слово.

Та сьогодні він так стишив ходу, що майже зупинився. Подумки він був уже за рогом — і раптом до нього долинув ледь чутний шерех. Дихання? Чи рух повітря, викликаний присутністю когось, хто зачаївся й чекав?

Він повернув за ріг.

По тротуару, осяяному місячним світлом, вітер гнав осіннє листя, і здавалося, ніби дівчина, яка йшла назустріч, не ступає, а пливе в повітрі, бо її підганяє вітер і листя. Ледь нахиливши голову, вона дивилась, як її черевички чіпляють рухливе листя. На її тонкому, матово-білому обличчі застиг вираз лагідної, невситимої цікавості й ледь помітного подиву. Темні очі так пильно вдивлялись у світ, що навряд чи вона пропустила б навіть найменший лорух. Біла сукня на ній шелестіла. Монтегові здавалося, ніби він чує, як рухаються її руки в такт ході, і навіть невловиме відлуння — світлий трепет її обличчя, коли, підвівши голову, вона побачила чоловіка, який стояв за кілька кроків посеред тротуару. З дерев над ними з шурхотом падав сухий листяний дощ. Дівчина зупинилась і, здавалося, хотіла позадкувати, але натомість глянула на Монтега темними, сяйливими, жвавими очима, так ніби він сказав їй щось надзвичайно приємне. Але він лише привітався. Помітивши, що дівчина зачудовано дивиться на саламандру на його рукаві й на диск із феніксом на грудях, він проказав:

— Ви, певне, наша нова сусідка?

— А ви, мабуть. — вона відвела очі від емблем його професії, — пожежник? — її голос завмер.

— Як дивно ви це сказали.

— Я. я здогадалася б навіть із заплющеними очима.

— Що, запах гасу? Моя дружина завжди на це скаржиться, — засміявся він. — Його ніколи не можна цілком позбутися.

— Атож, не можна, — мовила вона з якимось острахом.

Монтегові здалося, ніби вона кружляє навколо нього, обертає його на всі боки, легенько стрясає, вивертає кишені, хоч вона й не зрушила з місця.

— Гас, — проказав він, уриваючи задовгу мовчанку, — мені пахне, як парфуми.

— Атож. Чом би й ні? Дівчина трохи подумала.

— Не знаю, — сказала вона, тоді озирнулась на тротуар, що вів до їхніх будинків. — Можна, я піду з вами? Мене звуть Кларіс Маклелен.

— Кларіс. А я — Гай Монтег. Ходімо. А чому ви так пізно блукаєте отут? Скільки вам років?

Теплої, але свіжої ночі вони йшли срібним від місячного сяйва тротуаром, і Монтегові здавалося, ніби в повітрі повівало тонким ароматом абрикосів і полуниць; він озирнувся і зрозумів, що це неможливо о такій порі року.

Була тільки дівчина, яка йшла поруч, у місячному світлі її обличчя сяяло, мов сніг. Монтег знав — вона зараз обмірковує, як краще відповісти на його запитання.

— Так-от, — промовила дівчина, — мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче. Коли питають, скільки тобі років, каже він, відповідай, що сімнадцять і що ти схибнута. Вночі добре гуляти, правда ж? Я люблю вдихати запах речей, бачити їх, а інколи отак блукаю цілу ніч аж до схід сонця.

Всі тексти на цьому сайті подаються під ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License ([CC BY 4.0]), якщо не вказано інакшого. Якщо Ви знайшли помилку у ліцензуванні напишіть нам

Огляд “451 за Фаренгейтом”.

« 451 градус за Фаренгейтом » — роман Рея Бредбері. Опублікована в 1953 році, дія книги розгортається в антиутопічному світі майбутнього, де робота пожежника полягає в тому, щоб спалювати книги, а не гасити пожежі. Головний герой, Гай Монтег, є одним із таких пожежників, який поступово починає сприймати світ навколо себе як збочений і поверхневий, навіть коли він невблаганно скочується до ядерної війни. Коментар про силу грамотності та критичного мислення, 451 за Фаренгейтом залишається потужним нагадуванням про те, як швидко може розвалитися суспільство.

Короткі факти: 451 за Фаренгейтом

• Автор : Рей Бредбері
• Видавництво : Ballantine Books
• Рік видання : 1953
• Жанр : Наукова фантастика
• Вид твору : роман
• Мова оригіналу : англійська
• Теми : Цензура, технології, конформізм
• Персонажі : Гай Монтег, Мілдред Монтег, Кларісс Макклеллан, капітан Бітті, професор Фабер, Грейнджер
• Помітні адаптації : фільм 1966 року Франсуа Трюффо; Адаптація HBO 2018 року від Раміна Бахрані
• Цікавий факт : Бредбері написав «451 градус за Фаренгейтом» на орендованих друкарських машинках у своїй місцевій бібліотеці, витративши на написання книги 9,80 доларів.

Короткий зміст сюжету

Головний герой, Гай Монтег, — пожежник, завдання якого — спалювати приховані схованки з книгами, які заборонені в цьому невідомому майбутньому суспільстві. Спочатку він виконує свою роботу досить бездумно, але розмова з неконформним підлітком спонукає його поставити під сумнів суспільство. У нього розвивається невгамовне незадоволення, яке неможливо придушити.

Монтег краде Біблію та контрабандою проносить її до себе додому. Коли він показує книгу (та інші, які він викрав) своїй дружині Мілдред, вона панікує від думки про втрату своїх доходів і, отже, величезних телевізорів розміром із стіну, які вона постійно дивиться. Бос Монтега, капітан Бітті, дає йому 24 години, щоб спалити книгу, інакше зіткнеться з наслідками.

Зрештою Монтег ховає свою книжкову колекцію за допомогою Фабера, колишнього професора. Однак невдовзі надійшов виклик до пожежників, щоб вони спалили нову книжкову тайницю — і адресою є будинок Монтега. Бітті наполягає на тому, щоб спалив Монтег; у відповідь Монтег вбиває його і тікає в сільську місцевість. Там він зустрічає групу бродяг, які розповідають йому про свою місію запам’ятовувати книги, щоб зрештою відновити суспільство. Наприкінці книги відбувається ядерний удар по місту, і Монтег разом із дріфтерами вирушає розпочати відбудову.

Основні персонажі

Гай Монтег. Головний герой історії, Гай, пожежник, який незаконно накопичував і читав книги. Його сліпа віра в суспільство роз’їдає і відкриває йому очі на занепад цивілізації. Його спроби протистояти конформізму роблять його злочинцем.

Мілдред Монтег. Дружина хлопця. Мілдред повністю відступила у світ фентезі, який розпалює телебачення. Мілдред не може зрозуміти невдоволення Гая і поводиться по-дитячому, зверхньо протягом усієї історії. Її поведінка репрезентує суспільство в цілому.

Кларісс Макклеллан. Дівчинка-підліток, яка живе в районі Гая Монтега. Вона допитлива та некомформістська, представляючи природу молоді перед розбещуючим впливом суспільства та матеріалізму. Вона є каталізатором розумового пробудження Монтега.

Капітан Бітті. Бос Монтега. Бітті — колишній інтелектуал, чиє розчарування в неспроможності книг по-справжньому вирішувати проблеми перетворило його на антиінтелектуала. Бітті каже Монтегу, що книги потрібно спалювати, оскільки вони роблять людей нещасними, не пропонуючи реальних рішень.

Професор Фабер. Колись професор англійської мови, Фабер — лагідний, боязкий чоловік, який шкодує про те, на що перетворилося суспільство, але йому не вистачає хоробрості, щоб щось з цим зробити. Фабер втілює віру Бредбері в те, що знання без бажання їх використовувати марно.

Грейнджер. Лідер групи дрифтерів, які втекли від суспільства. Ґрейнджер і бродяги зберігають знання та мудрість, заучуючи книги. Він пояснює Монтегу, що історія є циклічною, і що нова епоха мудрості прийде за нинішньою епохою невігластва.

Основні теми

Свобода думки проти цензури. Дія роману розгортається в суспільстві, де держава забороняє певні види мислення. Книги містять зібрану мудрість людства; позбавлений доступу до них, людям бракує розумових навичок, щоб протистояти своєму уряду.

Темна сторона технологій. Пасивні розваги, такі як перегляд телевізора, зображуються як шкідливі постачальники пасивного споживання. Технології в книзі постійно використовуються для покарання, пригнічення та іншого шкоди персонажам.

Покора проти повстання. Людство допомагає у власному гнобленні. Як пояснює капітан Бітті, заборона книг не вимагала зусиль — люди вирішили заборонити книги, тому що знання в них змушували їх думати, що робило їх нещасними.

Літературний стиль

У книзі Бредбері використовує багату мову, наповнену метафорами, порівняннями та образною мовою . Навіть Монтег, який не має формальної освіти, мислить образами тварин і поетичними, глибоко красивими символами. Капітан Бітті та професор Фабер часто цитують поетів і великих письменників. Бредбері також використовує зображення тварин, щоб пов’язати технологію з небезпечними хижаками.

Про автора

Рей Бредбері, який народився в 1920 році, був одним із найважливіших письменників 20 століття, особливо в жанрі наукової фантастики. Бредбері розглядав технологію та надприродні сили як небезпечні та передчутні, що відображало тривожну, неспокійну атмосферу нового атомного світу після Другої світової війни. Ще один твір Бредбері, оповідання «There Will Come Soft Rains» , також відображає цей світ.