Єгипетський бог Анубіс: Історія та культ

Єгипетська міфологія відома своїм великим рядом богів та богинь, які впливали на релігійні, культурні та політичні аспекти життя давньоєгипетського народу. Одним з таких впливових богів був Анубіс, бог неба та повітря.

1. Історія бога Анубіса
2. Роль Анубіса в стародавньому світі
3. Ключові факти про Анубіса
4. Символіка та інформація про культ Анубіса
5. Символіка Анубіса
6. Величні ритуали, пов’язані з культом Анубіса
7. Вплив культу Анубіса на сучасну культуру
8. Вплив на мистецтво та архітектуру
9. Вплив на релігійні вірування та практики
10. Висновок

Історія бога Анубіса

Бог Анубіс походить з давньоєгипетської міфології, його історія відома з папірусів та зображень, які датуються приблизно 2700 роком до н.е. Він вважався одним з найбільш впливових богів в давньоєгипетській міфології, його культ відомий з множини центрів в Єгипті, в тому числі в місті Мемфіс.

Роль Анубіса в стародавньому світі

Анубіс (грец.) – Інпу (егип.) є одним з найдавніших і найбільш шанованих богів пантеону Стародавнього Єгипту. Одна з функцій бога Анубіса – покарання грішників в Пеклі єгипетського загробного світу. Також бог Анубіс відповідає за мудрість, карму, нагороди і покарання, які заслужила людина в своєму земному житті. Саме бог Анубіс вирішує, скільки буде жити людина на Землі, він визначає – кому пора йти, а хто ще не виконав своїх завдань.

Ключові факти про Анубіса

Анубісу поклонялися протягом усієї давньоєгипетської історії, від Стародавнього царства до періоду Птолемеїв. Він був сином Осіріса і Нефтиди, і його часто зображували як вірного супутника померлих, який супроводжує їх у потойбічному світі. Окрім своєї ролі в поховальних обрядах, Анубіс також асоціювався із захистом гробниць і померлих, а іноді зображувався як захисник фараона.

Символіка та інформація про культ Анубіса

Символіка Анубіса

Шакаляча голова Анубіса символізувала його зв’язок з місцями поховання і потойбічним світом, а чорний колір, який часто використовувався для зображення Анубіса, уособлював як колір обгорток для муміфікації, так і родючий чорнозем долини Нілу. Анубіс також асоціювався з принципами життя, смерті та воскресіння і вважався символом переходу від життя до смерті.

Величні ритуали, пов’язані з культом Анубіса

Анубіс, давньоєгипетський бог муміфікації та потойбічного світу, був пов’язаний з кількома величними ритуалами, серед яких:

– Церемонія зважування серця: У цьому ритуалі серце померлого зважували де на одній чаші терезів лежить серце покійного, легке або обтяжене гріхами, а на іншій правда у вигляді пера богині Маат, щоб визначити, чи гідний померлий потрапити в потойбічний світ. Якщо людина провела чесне та праведне життя, то його серце і перо важили однаково, якщо грішила, то серце важило більше за перо. Відповідно приймалося рішення куди відправити померлого, праведника в загробний рай, а грішника поїдало чудовисько Амат.

– Бальзамування та муміфікація: Анубіс шанувався як бог муміфікації та бальзамування, і його часто зображували на надгробних розписах, де він наглядає за цим процесом, а його статую часто розміщували в гробницях, щоб захистити померлого.

– Похоронні процесії: Вважалося, що Анубіс веде мертвих до підземного світу, і його часто зображували в похоронних процесіях, а також на чолі процесії, тримаючи в руках Анх, символ життя. Процесії зі статуєю Анубіса часто проводилися під час релігійних фестивалів, учасники одягали маски або костюми, щоб зображати бога.

– Підношення та жертвоприношення: Вважалося, що Анубіс приймає підношення і жертви, такі як їжа, напої та інші предмети, як спосіб забезпечити безпроблемну подорож до потойбічного світу. Підношення часто розміщували на столах перед статуєю Анубіса, щоб вшанувати і задобрити його.

Вплив культу Анубіса на сучасну культуру

Вплив на мистецтво та архітектуру

Вплив бога Анубіса на сучасне мистецтво та архітектуру не такий значний, як вплив на мистецтво та архітектуру Древньої Єгипетської цивілізації. Однак, він все ще може бути відомим в деяких європейських музеях, де зберігаються древні єгипетські артефакти, такі як барельєфи та статуї.

У деяких відомих видах мистецтва, таких як фантастика та фентезі, можуть бути відображені елементи давньоєгипетської міфології, в тому числі Анубіса. Однак, в сучасній архітектурі і мистецтві його вплив може бути незначним або відсутнім.

В середньовічну епоху, вплив Анубіса на мистецтво виражався в зображеннях його у мультиплікаціях та ілюстраціях, де він представлений як великий та могутній бог.

Вплив на релігійні вірування та практики

Анубіс, бог поховальних обрядів і муміфікації в давньоєгипетській міфології, мав глибокий вплив на релігійні вірування і практики давніх єгиптян. Як захисник померлих, Анубіс асоціювався з потойбічним світом, і вважалося, що він має владу проводити душі померлих до підземного світу і судити про їхню гідність потрапити до потойбічного світу.

Поклоніння Анубісу було широко розповсюджене і його культ вважався одним з найважливіших у Стародавньому Єгипті. Його зображували як божество з головою шакала, що символізувало його зв’язок з мертвими і підземним світом. Храми, присвячені Анубісу, були поширеними і часто розташовувалися поблизу місць поховань, слугуючи місцями, де люди могли підносити молитви і жертви богу.

Анубіс також був тісно пов’язаний з процесом муміфікації, давньоєгипетською практикою збереження мертвих для потойбічного життя. Вважалося, що Анубіс відповідає за бальзамування померлих і підготовку їхніх тіл до подорожі в потойбічний світ. Муміфікація вважалася найважливішим аспектом єгипетської релігії і розглядалася як спосіб забезпечити померлим успішне потойбічне життя.

Окрім своєї ролі в поховальних обрядах, Анубіс також вважався богом правосуддя і був пов’язаний зі зважуванням серця – церемонією, під час якої серце померлого зважували на перо Маат, богині істини і рівноваги. Якщо серце виявлялося легшим за перо, душа вважалася гідною і їй дозволялося увійти в потойбічний світ. Якщо ж серце виявлялося важчим, душу поглинав Амат, пожирач мертвих.

Висновок

Поклоніння Анубісу відігравало значну роль у релігійних віруваннях і практиках стародавніх єгиптян. Як захисник померлих і провідник у потойбічний світ, він був дуже шанованим і відігравав центральну роль у їхньому розумінні смерті та загробного життя. Спадщина Анубіса продовжує відчуватися і сьогодні, оскільки його образ залишається одним з найбільш впізнаваних символів давньоєгипетської міфології.

Анубіс міфи та легенди. Хто він, бог мертвих із головою шакала

Анубіс (грец.) – Інпу (єгип.) Одним з найдавніших і найшанованіших богів пантеону Стародавнього Єгиптує Бог Анубіс. Одна з функцій Бога Анубіс – покарання грішників в Пекло Єгипетського Потойбічного Світу. Так само Бог Анубіс відповідає за мудрість, Карму, нагороди і покарання, які заслужила людина у своєму земному житті. Саме Бог Анубіс вирішує, скільки житиме людина на Землі, він визначає – кому час йти, а хто ще не виконав своїх завдань.

Бог Анубіс зображувався стародавніми єгиптянами як людини з головою шакала. Це символізує захист, полювання, зв’язок із мертвими, вірність та відданість.

Жерці Бога Анубіс були найздоровішими людьми в Стародавньому Єгипті. Це тому, що Анубіс відповідає за зворотний аспект смерті – життя. Бог мертвих і страж мумій – Анубіс.

У Стародавньому Єгипті не любили шакалів через те, що часто рилися в могилах. Люди сподівалися покласти край цим діям у вигляді обожнювання. Так, бог мертвихАнубіс набув вигляду собаки або шакала. Те, що собаки тинялися в нічний час між могилами, викликало припущення, що ці тварини захищатимуть мертвих уночі.

Настінна картина (1) показує Анубіс, бога-хранителя мумій, у людському образі з головою собаки. Відповідно до цієї картини, муміфікуючі жерці також носили маски шакалів із розфарбованої глини, оскільки бог вважався фахівцем у галузі бальзамування. Спочатку Анубіс був захисником мумій від злих сил. В пізніший час, коли в якості бога мертвих виступав також Осіріс, Анубіс став слугою і керував надалі зважуванням сердець (душ) на суді мертвих.

Священних тварин бога, собак та шакалів, яких тримали у сусідніх будівлях храму, після їхньої смерті також бальзамували та муміфікували. Ієрогліф, що позначає бога Анубіса, має значення «відає таємницями». Бог зображений тут у образі тварини, що лежить на таємничому ящику. Імовірно, ящик може бути саркофагом або контейнером, у якому зберігали нутрощі.

Один із варіантів написання показує бога в образі людини із головою собаки. Цей ієрогліф може відноситися також до будь-якого іншого бога у вигляді собаки, такому як Упуаут, бог Ассіута, або Хонтаменті, бог Абідоса.

Елегантна фігура шакалоголового бога Анубіса, що зберігається в музеї Хільдесхайма, – одна з найцікавіших і водночас вкрай рідко публікованих пам’яток цієї колекції. Статуя виконана з дерева сикомори. Через те, що втрачено цоколь статуї і відсутнє забарвлення, можна припустити, що статуя могла зображати як Анубіса, так і одного з синів Хора – покровителів каноп – шакалоголового духу Дуамутефа. Подібні статуї разом із зображеннями Осіріса, Ісіди та Нафтіди були важливою частиною заупокійного інвентарю гробниці кожної знатної людини.

Бог-покровитель некрополів і бальзамування, Анубіс зображався з тілом чорного кольору, не характерного для шакала в природі і пов’язаного з кольором муміфікованої плоті та родючістю єгипетської землі, що несе у собі відродження. Згідно з легендою, шакалоголовий бог був сином Осіріса, народженим богинею Нефтидою, (згідно з іншими версіями – коровою Хесат або навіть кішкою Бастет), і забальзамував тіло вбитого бога, винайшовши процес муміфікації. Разом з Ісідою, Нафтидою і Тотом, Анубіс омиває тіло померлого священною водою, в якій втілено силу його дочки – богині Кебхут.

Роль Анубіса – сторожа некрополя позначилася на двох його основних епітетах – неб та джесер– «володар землі священної» та хенті сех нечер– «перший із божественного навісу»; другий епітет також вказував на його зв’язок із приміщенням, в якому проходила муміфікація та похоронною камерою гробниці. Не менш поширеним був і інший титул бога – тепі джу еф– «Той, хто на своєму пагорбі», який наголошував на ролі Анубіса – стража могил, що вистежує зловмисників з висоти пагорбів пустельних некрополів. Образ Анубіс, що лежить на дев’яти іноземних бранцях, що символізують зло, здавна зображувався на печатках варти Долини царів, відбитки яких покривали замуровані входи в гробниці фараонів.

Молитви, звернені до Анубіс, зустрічаються вже на стінах гробниць вельмож Стародавнього царства; в «Текстах пірамід» він згадується як захисник померлого, виконавець волі Осіріса в іншому світі, «оголошує його накази».

Частина людського тіла, що асоціюється, згідно з «Текстами пірамід», з Анубісом – голова.

Особливої ​​популярності культ Анубіса набув Нового царства і Пізнього часу; його часто зображували на віньєтках до тексту «Книги мертвих» та розписах гробниць фараонів та їх підданих. Відтепер Анубіс вважається великим провідником душі померлого в потойбічному царстві, богом, який підводить померлого до престолу Осіріса у великому «Чортозі Двох Істин».

У світогляді єгиптян Анубіс був тісно пов’язаний з різними областями магії. Тексти іноді називають його «володарем бау» і запевняють, що під його командуванням знаходяться цілі легіони сутностей, які можуть бути як доброзичливими, так і агресивними. Особливо часто ім’я Анубіс використовувалася в ритуалах захисту мага та пророкування. Культ Анубіс процвітав у багатьох містах Верхнього та Нижнього Єгипту, особливо – у Кінополі та Ассіуті, де він ототожнювався з місцевим богом Упуатом. Разом з єгипетськими релігійними уявленнями культ Анубіс проник і в інші країни Середземноморського басейну. Образ бога вплинув і на коптську культуру: у коптських піснеспівах і досі існує «вовчий голос», а в коптському музеї в Каїрі зберігається ікона із зображенням двох святих із головами шакалів.

Духовна битва так само люта, як битви армії;
але споглядання справедливості – задоволення,
доступне одному лише богу.
Арутюр Рембо .

Вітаю всіх своїх постійних читачів та тих, хто нещодавно приєднався до перегляду наших життів-фільмів. І куди нас із вами лише доля не закидала? Більшість з вас пам’ятає плутані закутки Петербурга і тінь святої блаженної Ксенії, що мелькає в них ледь помітну, хтось разом зі мною при свічках вдивлявся в життя і твори Стівена Едвіна Кінга або занурювався на небачені глибини, щоб усім своїм нутром відчути подих самій загадковій ворога всього людяного, великого Стародавнього, виписаного з книжок Лавкрафта. Найвідважніші ж із старожилів ще можуть пригадати, як брали участь у так званих “Пивних путчах”. Але запевняю вас, що так далеко, як сьогодні ми з вами ніколи не заходили. І якщо всі ці наші подорожі – пожвавлення у свідомості глибоко закладених, неоформлених образів, трансформація їх у 3Д-модель, то сьогоднішнє наше занурення я, звичайно ж, порекомендую здійснювати разом із професійним інструктором – власною живою уявою – і мені, мабуть, буде потрібно від максимальна концентрація. В умовах палючого сонця, яке вже сліпить своїм яскравим білим світлом, сконцентруватися дуже складно, але, як ви розумієте, потрібно вчитися працювати над собою в будь-якій ситуації.

І ось перед нами вже розорює свої обійми величезна пустеля, в надрах якої заховані тисячі легенд та таємниць, яка сама стала великим історичним ребусом, загаданим своїм найвідомішим і найнеймовірнішим зберігачем із можливих. Цей охоронець засне на віки поряд з Великою пірамідоюі, дивлячись на нашу суєту, буде вдивлятися кудись усередину себе, чи в пошуках відповіді, чи в пошуках більш відповідного питання, щоб одного прекрасного дня, задати його людству. Найуважніші з вас можуть помітити, як тремтячи боками десь у туманній пелені розпеченого повітря, ніби по самій кромці горизонту вже пробігає та сама тварина. Вуха шакала піднесені, загострена морда дивиться кудись уперед, що безперечно ушляхетнює його вовчий профіль. Він дрібною риссю прямує у своїх справах. Тінь звірка тремтить у розпеченому сонцем повітрі, і він уже ховається за черговим барханом.

Перед вами, мої шановні читачі, Єгипет. І я сьогодні відчуваю за вас невимовну гордість, адже персонаж, якого, поза сумнівом, ви самі закликали з небуття, більш ніж монументальний. Сьогоднішній наш герой найнезбагненніший і найзагадковіший бог Єгипту – великий і вічний Анубіс.

Історія наступу нашого сьогоднішнього персонажа в країну, де він пізніше буде панувати, проста і нехитра. Подібно вже побаченому нами сьогодні шакалу, він пройшов довгий шлях по пісках, під палючим спекою і містичним африканським місяцем, щоб досягнувши західного краю Єгипту оселитися там назавжди, перетворившись із маленького чорного шакала на найважливішого з богів місцевого пантеону. І весь Стародавній Єгипет – найдавніший з наймудріших народів – вже схилився у поклоні перед своїм новим захисником і владикою, як ви бачите.

Але є також інша гіпотеза появи світ нашого сьогоднішнього героя. За цією легендою Анубіс, чиє єгипетське ім’я, до речі, звучало як Інпу, народився Нефтидою від Осіріса. Вона прийняла вигляд Ісіди, щоб добитися від свого нового коханця бажаного, проте, злякавшись гніву свого законного чоловіка Сета, залишила новонародженого Анубіса в чагарниках тростини. Пізніше немовля з п’єсою головою усиновить сама Ісіда, повернувши його в сім’ю законного батька.

Існує також третя теорія, яка пояснює настільки дивний зооморфний образ Анубіс – походження його з найдавнішого кінокефалів. Якщо ми відкриємо географічну карту стародавнього світу, то побачимо, що племена людей з пісими головами були поширені досить широко – переважно це скандинавські країнита територія сучасних Лівії, Ефіопії та Індії. Якщо припустити саму можливість існування таких істот на нашій планеті, цілком можна припустити, що мудрий Анубіс належав саме до їхнього роду. Серед відомих у наш час псоглавців можна назвати кілька персонажів. По-перше, це, звичайно ж, святий Христофор – покровитель холостяків, мандрівників, садівників та серферів. Аж до 1722 року всіх традиційних іконах його зображували не інакше як із п’єсою головою. До речі, багато істориків простежують безпосередню спадкоємність між Анубісом і Христофором, що означає не тільки друге життя нашого сьогоднішнього персонажа, а й переродження його в чужій релігійній традиції. Також серед відомих псиглавців можна відзначити і слов’янського богатиря Полкана, який “одним скоком сім верст долав”. У світлі цих подій також цікаве альтернативне трактування битви Олександра Невського з “псами-тевтонцями” на Чудському озері. Але ми, як завжди, вже дуже далеко відійшли від основної теми і пора б повернутися назад.

Що найцікавіше – жодна з цих легенд не перетинається з двома, що залишилися. Наприклад, абсолютно незрозуміло як Анубіс, спочатку старший в пантеоні, перетворився на сина, що з’явився на світ пізніше, ніж він сам, Осіріса. Безсумнівним, до речі, залишається лише один факт – вплив Анубіс під час його виходу з центру єгипетського пантеону богів не ослаб, але швидше лише посилився, адже згідно з легендами в його володіннях почали числитися ремесла алхіміків і похоронних справ майстрів, мабуть, найважливіші для давніх єгиптян сфери життя, адже, що може бути важливіше, ніж фінальний догляд та можливість закривши одне з дверей відкрити інше? Багато хто з вас може сказати, що це безглуздо – робити такі заяви, що ніхто не повернувся звідти і не розповів нам про інший новий світ. Але ж і довести, що після смерті нічого немає теж ще нікому не вдалося. І це, без сумніву, найбільша і найгеніальніша насмішка природи над людиною, погодьтеся? Однак про це трохи згодом.

Вулиці Єгипту тим часом уже сховалися темно-синім покривалом задушливої ​​пустельної ночі, і до трону Анубіс наближається Ісіда, його наречена мати. Вигляд її сумний, і вона звертається до покровителя мертвих з проханням допомоги. Її голос, зазвичай схожий на небесну пісню, тихий і лагідний. Анубіс уже схиляє свою шакалу голову, як ви бачите, і заплющує очі. І кожен з вас, звичайно ж, чудово пам’ятає цю історію, в якій підступний Сет таки здолає великого Осіріса. Він розчленує його тіло і сховає різні частини найвіддаленіших районах Єгипту. Мудрий Анубіс допоможе Ісіді зібрати воєдино тіло Осіріса і першим застосує так звану методику бальзамування. І ось складена з частин мумія, обгорнута в бинти, постає як символ відродження найдавнішого з Богів, а й уособлення самої ідеї безсмертя серед людей. Тому, на черговому сеансі бальзамування фараона, що пішов від свого народу, вже присутній наш сьогоднішній персонаж.

І ось кам’яні стіни приміщення, призначеного для бальзамування, висвітлюються тьмяним світлом нечисленних смолоскипів, як ви бачите, а в центрі кімнати на столі лежить покійний. Маніпуляції жерця легкі і неквапливі – за допомогою спеціального гака він професійно видаляє через ніздрі фараона мозок і закладає туди спеціальний склад, який повинен розчинити речовину, що залишилася в порожнині черепної коробки. Якщо ви піднесете свій ніс ближче і вдихнете специфічний аромат цієї мазі, ви, безперечно, відчуєте на язику слабкий присмак меду та цибулі. І, мабуть, цей запах буде для нас самим духом Єгипту. Але з-за спини жерця, на голову якого одягнена шакаля маска, вже виходить маленька постать. На вигляд хлопчику років шість чи сім, у його руках посудина, призначена для нутрощів свого батька. Коли жрець тонким розрізом збоку розкриє очеревину фараона і видалить всі внутрішні органи, склавши їх у посудину, що простягається йому спадкоємцем трону, що хвилюється, прийде час промивання очеревини і натирання тіла сумішшю з солі і харчової соди. Хлопчик на той час знову відійде в тінь за спиною вже не жерця, а самого бога смерті, найбільшого з історично-міфологічних кінокефалів. Солодкий запах пахощів до кінця священнодійства повністю заллє приміщення, і коли останній стібок шва на боці чергового Великого Царя буде зроблено, весь наш світ уже втопиться в накротично-дурманливій атмосфері більш ніж загадкового обряду.

І поки ескулап від світу людей проводить свій обряд із тілом покійного, душа останнього в лабіринті десь між світами пробиратиметься вузьким проходом сходів до величезної тронної зали. На холодних кам’яних стінах руками невідомих ремісників уже вибиті сцени поховання, а попереду маячить темна постать із незмінним смолоскипом у руках. Похмурі сходи потроху піднімаються все вище і ось вони вже стоять у величезному залі, настільки неосяжному, що слабке світло смолоскипа не може висвітлити його повністю, а лише осяючим оком вириває з темряви дві фігури – величавого провідника мертвих і його чергового супутника. Але за помахом невидимої руки театр смерті вже починає своє дійство – ви бачите попереду на троні самого Осіріса, його оточує близько півтори сотні богів, і наш сьогоднішній герой вже несе ваше серце до витончених позолочених ваг, під якими недремливий лев з головою крокодила – ужа , вже чекає на свою нову жертву. І ось він – найчарівніший момент смерті, коли Анубіс покладає на одну з чаш терезів ваше повне скорбот і сердець, і та повільно опускається вниз. Ні на хвилину не порушується тиша і навіть коли Той наближається до другої чаші з пером із головного убору богині правди Маат, здається, що він просто ширяє над землею. Коли він опускає перо на другу чашу терезів, складається відчуття, що величезний жахливий Амат злісно посміхається вам. І спробуйте цього разу відповісти йому, що всі “легенди” та “сказання” про потойбічний світ – всього лише дитячі байки та казки. І ось він – особистий суд кожного. І на цьому моменті багато хто з вас, мої друзі, вже передбачають питання, що дзвоном б’є всередині “А чи здатний я прожити життя так, щоб совість моя, в момент смерті була легша за пера? І можу Чи я в такому разі розраховуватиму на блаженне життя після кінця, після поховання?” Чи не тому люди завчили собі одну просту істину, що немає ніякого потойбіччя, що після смерті нас не чекає нічого. Але вони, звичайно, як завжди лукавлять, не розповідають нам про вищеописаний обряд. Занадто мало шансів, пройти цю найсуворішу перевірку у нашому вже й не життя навіть, але смерті. І тому людина дійсно смертна, адже іспит незданий нами, ми завжди вважаємо найскладнішим і непереборним.

Ваші ж ніздрі знову заповнює солодких запах невловимих струмків якихось специфічних пахощів і свідомість розчиняється, занурюючись у темний всесвіт небуття, в якому рідкими вогнями все ще палають червоні зіниці ледь помітних крізь закриті повіки смолоскипів.

І сьогодні перед нами вже не стільки бог чи покровитель певного роду ремесел, скільки символ та легенда. Персонаж, що спочатку був найбільшим владикою єгиптян, перший поселенець заходу, наймудріший кінокефал, що зумів перекочувати не тільки в чужі країни, а й у чужі релігії. Загальновідомо, що культ Анубіс так само існував і у стародавніх римлян, а грецький герой троянської війни Еней помістив його зображення на щит. І ось з висоти пташиного польоту ми вже спостерігаємо вічно сплячого Сфінка і гробницю найвідомішого єгипетського фараона. Картинка знову розмивається і Анубіс, що підносить руки до грудей мумії, вже воскрешає свого сплячого, безсумнівно, мертвим сном слугу. І голос його вже розноситься вузькими склепіннями смертельно небезпечних лабіринтів піраміди: «Я той, хто покликом пустелі звертає втечу осквернителів могил. Я той, хто стоїть на варті гробниці Тутанхамона». І цей голос, що переходить у шакале виття, так і залишиться ледь чутною луною, рідкісними струмками повітря, що блукає по вічно сонних і мертвих лабіринтах піраміди. Лише через багато століть перші вчені минаючи всі пастки і капкани потраплять у це приміщення забите особистими речами фараона, так званими скарбами. Звичайно, ні Тутанхамона, ні Анубіс тут уже не буде. Але залишаться сторожі та залишаться попередження.

Декому з вас може бути знайомий термін “мертвяча власність”. Це, звичайно, фізичні останки покійного і те, що колись належало йому по праву володіння. Але чи варто говорити, наскільки небажано до цих речей ставимося ми? І ось, бліді промені ліхтарів вчених вже натикаються на той самий вхід у гробницю великого фараона. По кутках, як ми вже бачили, в сонному анабіозі стоять стародавні глиняні горщики, химерні статуетки стародавніх богів та вироби з дорогоцінних металів. У центрі ж гробниці самотньо стоятиме дерев’яна фігура нашого сьогоднішнього персонажа. Він зігнеться над своїм смертним підопічним якраз у тій позі – позі запрошення до відходу. Його руки притримуватимуть кришку саркофага, охороняючи не тільки мертвого від віроломства живих, але й захищаючи живих від стародавнього прокляття, що висить над гробницею. «Я той, хто покликом пустелі звертає втечу осквернителів могил. Я той, хто стоїть на варті гробниці Тутанхамона» . У найближчі сім років понад двадцять людей, що входять до складу цієї експедиції, загинуть. І чи зіграють свою роль у цьому бактерії, які з легкістю виживають у безповітряному просторі чи подіють прокляття великого судді світу мертвих? Вирішувати, звичайно ж, вам.

І ось у нічній пустелі ми вже знову проводимо поглядом самотнього маленького шакала, який біжить чи то додому, чи то на пошуки чергового видобутку, з початку в кінець, або з кінця в початок, що в принципі не так вже й важливо. Його маленькі лапки підривають черговий бархан, залишаючи за собою ланцюжок акуратних слідів. І, мабуть, проходитимуть віки, а таємниці цього світу, як і шлях слідування священного звірка, залишатимуться не розкритими, а шляхи творців – несповідними. І спеціально для тих, кому не хочеться залишати такий привабливий і такий містичний світ Стародавнього Єгипту, ми вже зависаємо над цією найбільшою з пірамід, а звідкись починає литися чарівна музика, що заколисує і утихомирює.

За цим, я вважаю свою місію виконаною і, мабуть, поговорю з нашим сьогоднішнім персонажем віч-на-віч, залишивши вас наодинці з цією чарівною мелодією.

Анубіс завжди зображався з головою шакала і цілком атлетичним тілом людини-чоловіка. Його відрізняли великі гострі вуха та витягнутий ніс. На папірусах, що дійшли до нас, очі Анубіса написані також, як писали очі фараонів або жерців: вони великі і розчинені, обрамлені традиційним татуажем.

Відомі 2 види зображень Анубіс – канонічне, з тілом чорного кольору (чорний колір повинен був нагадувати муміфіковане тіло людини і землю), і «нове» – з тілом піщаного кольору, одягненим у схенті (пов’язку на стегнах) і трапецеподібний фартух. На голові завжди був клафт – убір вищої знаті у вигляді щільної хустки, два вільні кінця якої спадали на груди у вигляді закручених джгутів.

Анубіс служив провідником померлих людей у ​​потойбічний світ. Щоб потрапити після смерті в прийнятні умови, єгиптяни намагалися не сердити Анубіс – адже зустріч з ним, згідно з міфами, мала бути кожна людина.

Цікаво, що провідником у світ мертвих, тобто другим персонажем Анубіс був не завжди. Довгий час саме йому належала чільну роль, він судив людей, що потрапили в інший світ, був царем мертвих. Згодом, ця функція відійшла до його батька, Осіріса, і Анубіс в єгипетській міфології зайняв друге місце, ставши важливим, але не головним персонажем. Згідно з міфами, Осіріс перейняв функції судді, знявши цей тягар з плечей сина, зміни, що відбулися, зробили Анубіса на сходинку нижче батька.

Голова шакала, з якої зображають Анубіс, швидше за все, використовується тому, що саме шакали полювали на краю пустелі, поблизу некрополя, по всьому Єгипту. Голова Анубіс чорного кольору, що свідчить про його приналежність до світу мертвих. Втім, у деяких міфах можна зустріти опис бога та з собачою головою.

Центром поклоніння Анубіс вважається місто Кінополіс, хоча шанували Анубіс повсюдно. Відповідно до міфології, саме Анубіс започаткував муміфікацію, зібравши буквально по шматочках тіло батька: сповилавши останки в чудодійну тканину, він сприяв подальшому воскресенню свого батька. Тобто саме Анубіс міг перетворити мумію на ожилу субстанцію, якусь просвітлену, піднесену істоту, яка могла жити й у потойбічному світі.

Мумії, лише які очікують магічного перетворення, Анубіс охороняв від злих духів, що у Стародавньому Єгипті побоювалися, вважаючи головними ворогами у світі мертвих. Правильно проведений обряд муміфікації ставав запорукою того, що в потойбічному світі, в житті, що йде за земним існуванням, Анубіс воскресить покійного, подарувавши йому своє заступництво та захист.

Є думка і про те, що Анубіс – це син бога Ра та богині Нафтіди, або Нафтіди та бога Сет. Плутанина в походження цього божества пояснюється досить просто: уявлення про Анубіс були у єгиптян з найдавніших часів, тому спостерігається приписування його до різних батьків.

Як відомо, у первісних людей ще не було віри в богів. Вони вірили в тотем – священну тварину, яка була прабатьком і покровителем племені. Батьківщиною перших богів стала одна з ранніх і високорозвинених цивілізаційдавнини – Стародавній Єгипет. У віруваннях єгиптян ще збереглися відлуння тотемізму, тому їх боги звіроподібні: більшість із них людські тіла і голови різних тварин.

Найпрекраснішою з богинь вважалася богиня кохання, радості та веселощів Баст, що зображалася у вигляді жінки з головою кішки. Недарма кішки до сьогодні є в Єгипті одними з найбільш шанованих тварин. З головою левиці зображували зловісну богиню війни та палючого сонця Сехмет.

Наймудріший з богів Той, який вважався покровителем науки і літочислення, зображувався з головою павіана. Бог води та нільських розливів Себек – з головою крокодила. Бог життя і самовідродження Хепер шанувався у вигляді Скарабея, що тримає сонячний диск.

Амон-Ра – найвище божество єгиптян

Вищим божеством у єгиптян був бог сонця Ра, згодом отримав ім’я Амон-Ра. Він міг зображуватися у вигляді крилатої кулі, або у вигляді кулі з безліччю простертих рук-променів.

Одні божества Стародавнього Єгипту за своїми функціями аналогічні давньогрецьким богам, Інші – абсолютно самобутні. У цьому зовнішній вигляд, і функції богів у різних джерелах можуть описуватися по-різному. У кожному разі, давньоєгипетська міфологія надзвичайно цікава і благодатна вивчення.

Собака вже кілька тисяч років живе поруч із людиною, по праву є найвідданішим його другом. За час співіснування людини та собаки з’явилося дуже багато різних порід. Сьогодні людина може вибрати породу собаки, виходячи із власних уподобань. Але є такі породи собак, придбати яких можуть лише досить багаті люди.

Який же топ-рейтинг п’яти найдорожчих собак?

• Перше місце в рейтингу найдорожчих собачих порід займає Тибетський мастіфф – дуже великий і потужний собака. Вага її близько 55-65 кг, зріст у загривку досягає 70 см. Ця порода з’явилася ще 5 тисяч років тому в монастирях Тибету. Вона широко використовувалася охорони худоби на пасовищах. Тибетський мастіфф має врівноважений характер, дуже відданий господарям, чудово ладнає з дітьми. За легендою, сам Будда володів собакою цієї породи. Тибетський мастіфф був і улюбленим собакою великого Чингіз-Хана. Нині Тибетський мастіфф побив усі рекорди і став найдорожчим собакою – у 2011 році руде цуценя цієї породи придбав китайський мільйонер за $1,5 млн. У середньому ж ціна на цуценят Тибетського мастіффа коливається від $2500 до $8000.
• Другою у списку п’яти найдорожчих порід стала Ліон бішон (він же левхен, він же левовий карликовий собака) – маленький декоративний собачка родом із Франції. Порода була відома вже наприкінці XVI ст. У перекладі з французької, Ліон Бішон – означає «карликовий лев», а все тому, що їх прийнято стригти «під лева», збриваючи майже всю шерсть і залишаючи лише гриву та пензлик на хвості. До початку XX століття Ліон Бішон був дуже популярною породою, проте потім популярність цієї породи впала, а в 1960 році Ліон Бішон і зовсім був занесений до Книги рекордів Гіннеса, як найрідкісніша порода. Собаководами були вжиті заходи щодо збереження та розведення породи. В даний час Ліон бішони знову користуються популярністю. Представники цієї породи відносяться до кишенькових собачок. Вони досягають висоти лише 25-33 см, а важать максимум 8,5 кг. Ліон бішони дуже розумні, дружелюбні та грайливі собачки. Придбати Ліон бішону можна за ціною від $2000 до $7000.
• На третьому місці за вартістю стоїть Фарвонова собака. Ця порода була відома ще 5000 років тому, про що свідчать зображення фараонової собаки на стінах давньоєгипетських гробниць. Крім того, давньоєгипетський бог Анубіс зображався з головою саме цього собаки. З того часу порода не зазнала жодних змін і збереглася у первісному вигляді. Фараонова собака має середні розміри, розвинену мускулатуру, видовжену форму голови з великими вухами. Шерсть цього собаки коротка, що полегшує догляд за нею, проте треба пам’ятати, що така шерсть не здатна захистити собаку від морозів, тому в холодну пору року собака потребує додаткового утеплення. Фараонові собаки відрізняється розумом, вони легко навчаються, хоча при цьому можуть виявляти деяку впертість. Крім цього, вони дуже прив’язані до господарів, а ось до незнайомців ставляться із недовірою. Ціна фараонового собаки коливається в межах від $1000-$7000.
• Четверте місце за вартістю належить породі Померанський (карликовий) шпіц – мініатюрному песику родом із Німеччини. Ця порода має багаторічну історію – зображення прабатьків Померанського шпіца (правда кілька більшого розміру) можна знайти на давньоєгипетських і давньоримських монетах і предметах мистецтва. В даний час спостерігається сплеск популярності цієї породи, багато голлівудських та вітчизняних зірок є власниками Карликового шпіца. відмінною рисоюпороди є її пухнаста шерсть – завдяки густому підшерстку, вона виглядає дуже об’ємно, що надає собаці особливої ​​чарівності. Померанський шпіц має крихітні розміри – її висота становить лише 18-22 см, а вага рідко перевищує 3 кг. За темпераментом цей собака відрізняється надзвичайно грайливою вдачею, чудово ладнає з дітьми, але при цьому легко піддається дресируванні і добре слухається господаря. Вартість Карликового шпіца становить близько $700 – $4000.
• Замикає п’ятеку найдорожчих порід Самоїдська лайка. найдавнішу історію- Протягом 3000 років цей собака жив поруч з племенами, що населяли північні райони Росії та Сибіру. Собаки використовувалися як їздові, а так само для полювання та охорони худоби. У середині XX порода практично зникла, але завдяки старанням західних собаківників її все ж таки вдалося зберегти. Самоїдські лайки мають середній розмір – 53-57 см та вага – 23-25 ​​кг. Відмінною рисою цієї породи є біле густе хутро, а так само, так звана «усмішка самоїда», яка властива собаці завдяки злегка піднятим куточкам пащі та розташування очей. Характер самоїдської лайки дуже спокійний, вони легко піддаються дресируванні, дуже грайливі та товариські. Ціна щенят цієї породи варіюється від $600 до $1800.

Звісно, ​​наведений список можна назвати зразковим, т.к. вартість цуценят тієї чи іншої породи варіюється в залежності від країни покупки, а також від титулу батьків.

Не завжди сучасне сприйняття давніх язичницьких богів відображає їхнє справжнє значення в далекому минулому. Нам відомо безліч божеств давньоєгипетського пантеону, від першорядних до самих побутових. Але при цьому найбільш значні єгипетські боги, такі як Ра, Гор , Ісіда, Сет та інші сьогодні поступаються в «популярності» богу Анубісу – це божество з головою шакала нині користується значно більшим інтересом з боку непрофесійної громадськості.

Бог із важким дитинством

На прикладі міфів про Анубіс можна переконатися – постулат, що характер і багато в чому визначає дитинство, справедливе у відношенні як людей, а й язичницьких богів. Згідно з відомою міфологічною версією, Анубіс є сином одного з найбільш шанованих. єгипетських богів, Осіріса, і богині Нефтіди. Нафта дружина молодшого братаОсіріса, бога війни, люті та безплідних земель пустелі Сета. Це не завадило Нефтіді закохатися в Осіріса, і, прийнявши за допомогою особливо сильних магічних заклинань зовнішність богині Ісіди , дружини Осіріса, спокусити його. Від цього любовного зв’язку богів і народився Анубіс, божество з тілом людини і головою шакала (зустрічається також версія голови собаки).

Щоб не бути викритою в зраді і уникнути жорстокого покарання від Сета, Нефтіда кинула немовля Анубіс на смерть у очеретяних чагарниках Нілу, де його знайшла і виростила як власну дитину справжня Ісіда. Таким чином, Осіріс та Анубіс возз’єдналися в рамках однієї сім’ї, хай і своєрідним чином. Серед вчених є думка, що спочатку міф про Анубіс називав його батьком безпосередньо Сета, коли цей лютий бог шанувався єгиптянами і не сприймався як зле божество. Тоді Анубіс був богом смерті та повновладним господарем потойбічного світу. Але потім, коли Сет став сприйматися протилежністю Осіріса, а останній після свого воскресіння став володарем Царства мертвих, міф змінився, Анубіс перетворився на соратника Осіріса і, щоб пояснити його вибір, і на його незаконнонародженого сина. Таким чином, у міфології відбилося зміна ролі Анубіс в давньоєгипетському пантеоні від одного з провідних богів до дуже важливого, але все ж таки другорядного божественного персонажа.

Про Анубіс пам’ятали завжди

Найчастіше в різних релігійних системах про божествах, пов’язаних зі смертю і потойбічним життям згадують лише при наближенні самої смерті. Але особливість давньоєгипетської цивілізації в тому, що її представники пам’ятали про смерть завжди, і для них саме життя була лише підготовка до переходу у інший світ. Так що єгиптяни про Анубіс пам’ятали постійно, тому що він був одним з найважливіших елементів потойбічного світу, і його роль була дуже істотною у посмертному існуванні душі кожної людини. Справа в тому, що Анубіс вважався винахідником похоронного ритуалу і муміфікування – збереження тіла і окремих органів людини після його смерті мало особливе значення для подальшого воскресіння його в іншому світі.

Згідно з міфом про Осіріса, саме Анубіс зберіг зібране в буквальному сенсі по шматочках тіло свого батька за допомогою чудодійної тканини, в яку запеленів останки, і тим самим сприяв його наступному воскресіння. Для стародавніх єгиптян Анубіс був дуже важливим богом: саме він, згідно з уявленнями, особливою магією перетворював мумію людини на особливу просвітлену духовну субстанцію, здатну жити і після смерті. Саме Анубіс був провідником душі людини на Суд Осіріса, де і вирішувалася доля померлого при зважуванні його серця, вмістилища добрих і злих справ, думок, слів і після порівняння його зі священним пером богині справедливості та гармонії Маат. . Крім того, Анубіс охороняв очікувані магічної трансформації поховані мумії від злих духів, які також становили серйозну небезпеку для життя давньоєгипетських душ.

Анубіс на християнських іконах?

В Останнім часомзавдяки численним любителям сенсацій та спеціалістам зі створення сенсацій на історичному, релігійному, науковому ґрунті давньоєгипетський бог Анубіс набув нової популярності. На цей раз його спробували пов’язати із християнством. Справді, в іконографічній християнській традиції, як католицькій, так і православній, існував канон зображення Святого Христофора, який жив на рубежі ІІІ та ІV століть. Приблизно з VIII століття деяких європейських іконах, і з XVI століття і російських іконах Святий Христофор нерідко зображався як людини з головою собаки. З суто візуального погляду асоціації з Анубісом, людиною з головою шакала, очевидні. На цьому ґрунті сучасні любителі сенсацій створили розгорнуту теорію про «пряму спорідненість» Анубіс і Святого Христофора: нібито образ Христофора в християнстві є аналогом Анубіс в єгипетській релігії, тобто це архетип надприродного персонажа, який є провідником між світом живих і загробним. А легенда, згідно з якою одного разу Христофору в образі дитини, яку потрібно було перенести на собі через річку, однозначно тлумачиться в тому ж дусі: нібито річка це міфічний кордон між світом живих і світом мертвих (аналог річки Стікс), а співпраця Христофора з Христом подається як відображення переказу про зходження Спасителя в пекло.

При цьому ігнорується низка важливих обставин. Насамперед, про «пісу голову» Святого Христофора йдеться у кількох версіях: згідно з однією, святий страждав на якийсь фізичний дефект, який робив його схожим на собаку. Згідно з другою, зображення його з головою пса на іконах є алегоричним відображенням його біографії до прийняття християнства – коли він був жорстокий і гнівливий як собака. Відповідно до третьої, таке зображення було натяком на чесноту святого, на його «собачу» вірність і відданість вірі, а за четвертою версією таке зображення на іконах стало результатом неправильного перекладу з грецької прізвиська святого. Як би там не було, але на Заході встановився іконографічний канон Святого Христофора як цілком звичайної людини ще в середні віки, а в православ’ї – з XVIII століття.

Олександр Бабицький

Анубіс – таємничий давньоєгипетський бог, покровитель царства мертвих, вважався одним із суддів у царстві. У ранній період становлення релігії Єгипту Анубіс сприймався єгиптянами як чорний шакал, що пожирає мертвих і охороняє вхід у царство.

Пізніше, у виставі єгиптян бог Анубіс зберіг лише окремі риси свого шакального походження. Як бог царства мертвих у найдавнішому містіСіуте, Анубіс підкорявся лише головному божеству Сіута – Упуату – бог у вигляді вовка. Анубіс вважався провідником душ померлих у царство мертвих. Нещодавно душа, що прибула, потрапляла в палату бога Осіріса, де вирішувалася її подальша доля. У палаті 42 бога-судді ухвалювали рішення, чи відправити душу в Поля Ялу або ж зрадити болісної, безповоротної та остаточної духовної смерті.

З таємних магічних заклинань, складених жерцями тих часів для фараонів п’ятої та шостої династій, які пізніше були включені в Книгу мертвих видно як сам творець найбільш повної версіїцієї книги – єгиптянин Ані зі своєю дружиною схилився перед божественними суддями. У палаті Сіута встановлено терези, за які відповідає Анубіс. У лівій чаші терезів знаходиться серце Ані, у правій чаші – перо Маат, яке є символом Істини, непогрішності та праведності вчинків людини.

Ще одне ім’я бога Анубіса в давньоєгипетській міфології – Анубіс-Саб, у перекладі – суддя богів, заступався магії, мав здатність до передбачення майбутнього.

В обов’язки Анубіс входила підготовка тіла померлого до бальзамування з наступною муміфікацією. Вважалося, що Anubis перетворює за допомогою магії покійного на АХ. Анубіс встановлював навколо покійника у похоронній гробниці дітей, кожному з яких давав посудину з внутрішніми органами померлого з метою охорони. Проводячи обряд бальзамування тіла, єгипетський жрець одягав маску шакала, тим самим виступаючи в ролі Анубіса. Вважалося, що ночами Анубіс охороняв тіла забальзамованих єгиптян від злих сил.

З розвитком у Римській імперії єгипетських культів Серапіса та Ісіди, греко-римляни почали сприймати Анубіс як слугу та супутника цих богів. Римляни порівнювали Анубіс з богом Гермесом, прізвисько якого – Псіхопомп.

Анубіс також є покровителем анастезіологів, психологів та психіатрів. Вважається, що Anubis може надати допомогу людині в пошуку чогось втраченого або того, що бракує. Анубіс називали Відкриваючим шляху, його може просити про допомогу людина, яка не може знайти вірний шлях у якомусь черговому лабіринті.

Давньоєгипетський бог Анубіс

Анубіс-бог Стародавнього Єгипту, який зображувався з головою шакала та людським тілом, провідник у потойбічний світ. У період Стародавнього Царства з’являвся людям образ бога Дуата. У давньоєгипетській міфології є сином богині Нефтіди. Подружжя Анубісвважалася богиня Інут.

Найбільш широко Анубісшанувався у столиці 17 єгипетського нома – місті Кінополь. У циклі Осіріса описується, як він допомагав Ізіді шукати частини Осіріса, розкидані по землі.

У період анімістичних уявлень Анубісбув чорним собакою. Починаючи з певного періоду розвитку єгипетської релігії у Стародавньому Єгипті, Анубісстав зображуватися як людина з собачою головою, причому всі функції бога збереглися. Місто Кінопіль завжди було центром поклоніння Анубіс. Єгиптологи стверджують, що в ранній період культ Анубіспоширювався з неймовірною швидкістю. У Стародавньому Царстві бог Анубіс був господарем потойбічного світу і звався Хентіаментіу. Крім того, до появи в Єгипті культу Осіріса він був головним богом усього Заходу. Згідно з деякими книгами Хентіаментіубуло назвою розташування деякого храму, в якому поклонялися цьому богу.

За одним із перекладів цей епітет був «Найперший західний житель». Після розквіту культу Осіріса, як верховного бога, епітет царя Дуата та певні функції Анубіспереходять до самого Осіріса. Сам Анубісстав провідником мертвих по області Дуата, крізь яку душа мала пройти на суд Осіріса.

В одному з розділів єгипетської Книги Мертвих, Який наводиться на Папірусі Ані, докладно описуються уявлення єгиптян про потойбічне царство. Цей розділ написаний приблизно за часів XVIII династії. Одна з глав наводить опис Великого Суду Осіріса, на якому бог Анубісклав на Терези Істини серце померлого. У ліву чашу клали серце, а праву – перо єгипетської богині Маат, яке мало символізувати істину.

При дослідженні єгипетської міфології. починаючи з істориків Стародавню Греціюі закінчуючи істориками сучасності, сформувалися деякі уявлення про становище Анубісу єгипетському пантеоні. Анубісбув богом Дуата, причому до кінця періоду Старого Царства він був його царем і суддею мертвих. Згодом його функції переходять до Осіріса, а сам він стає божеством похоронних містерій та некрополів. На Суді допомагає Осірісу судити померлих.

Бронза, період Нового царства, XVI-XI століття до нашої ери

Анубіс, в єгипетській міфології бог і покровитель мертвих, син бога рослинності Осіріса та Нефтіди, сестри Ісіди. Новонародженого Анубіса Нефтіда ховала від свого чоловіка Сета у болотах дельти Нілу. Богиня-мати Ісіда знайшла юного бога та виховала його.

Пізніше, коли Сет убив Осіріса, Анубіс, організуючи поховання померлого бога, загорнув його тіло в тканини, просочені особливим складом, зробивши таким чином першу мумію. Тому Анубіс вважають творцем похоронних обрядів, покровителем некрополів, і називають богом бальзамування. Анубіс допомагав зберегти тіло Осіріса. Анубіс також допомагав судити померлих та супроводжував праведних до трона Осіріса. Анубіс зображували у вигляді вовка, шакала або дикої собаки Саб чорного кольору. Дочкою Анубіса вважалася Кебхут, яка чинила литві на честь померлих.

Обряд Анубіс. Бог Анубіс витягує серце померлого, щоб зважити його на суді Осіріса. Розпис із гробниці Сеннеджема, XIII століття до нашої ери

Найдавніша згадка про Анубіс зустрічається в Текстах пірамід за часів Стародавнього царства в XXIII столітті до нашої ери, де він асоціювався виключно з царськими похованнями.

В епоху еллінізму Анубіс був об’єднаний греками з Гермесом в синкретичному образі Германубіса. Цей бог як чарівник згадується у римській літературі. У герметичних текстах також зберігалися згадки про нього до епохи Відродження. Деякі вчені бачать риси Анубіс у святого Христофора та в середньовічних розповідях про кіноскефали.

Анубіс– покровитель мертвих, у єгипетській міфології син бога Осіріса та Нефтіди. При народженні Нефтіда сховала від свого чоловіка Сета Анубіса у болотах дельти Нілу. Ісіда знайшла юного бога та виховали його як свого власного. Пізніше коли Сет убив бога Осіріса, його син Анубіс провів поховання померлого бога. Він загорнув його тіло в тканини, які були просочені спеціальним складом, так і з’явилася перша мумія. Саме тому бога Анубіс стали вважати творцем похоронних обрядів і стали називати його богом бальзамування. Ще Анубіс допомагав судити померлих, а праведних супроводжував до трону Осіріса. Зображували Анубіс у вигляді дикого собаки або шакала чорного кольору.

Позашлюбний син Осіріса і бог бальзамування

Відповідно до міфів Стародавнього Єгипту. записаним Плутархом, Анубіс народився від зв’язку богині Нефтіди з богом Осірісом. Нафта ховала новонародженого Анубіса від свого чоловіка Сета в болотах дельти Нілу. Її сестра, богиня Ісіда. знайшла юного бога та виховала його.

Анубіс допомагав Ісіді збирати частини тіла Осіріса – її дружина, після того, як підступний Сет убив Осіріса і розкидав його тіло по всьому Єгипту. Анубіс, організуючи поховання померлого бога, загорнув його тіло в тканини, просочені особливим складом, зробивши таким чином першу мумію. Тому Анубіс вважають творцем похоронних обрядів і називають богом бальзамування. Йому належала функція підготовки тіла покійного до бальзамування та перетворення його на мумію.

Також завдяки магічним діям Анубіс, померлий перетворювався на ах, який оживав для подальшого життя в потойбічному світі. Анубіс є провідником душі померлого в царстві мертвих, вводить її до зали двох істин, де відбувається суд над нею, і як «Зберігач божественної справедливості» зважує серце померлого на Терезах істини.

Анубіс розставляв довкола померлого в похоронній камері Амсета. Хапі, Кебексенуфа і Дуамутефа і давав кожному канопу з нутрощами покійного для їхньої охорони.

Джерела: www.anubis-sub.ru, mithology.ru, godsbay.ru, vsemifu.com, piramidavorever.ru

• Total: 0
• Вконтакте 0
• Google+ 0
• ОК 0
• Facebook 0