Зміст:

Неймовірний Донбас

Спуститись у справжню шахту та пройтись там, де колись було Стародавнє море. Таке можливе тільки на Донеччині, в Соледарі.

Маршрут розробили в одній з шахт ДП “Артемвугілля”. Розповідають про історію видобутку солі, знайомлять з технологіями. У солоному царстві усе з солі: стіни, підлога, стеля. Навіть скульптури, що їх зробили народні майстри, і величезне футбольне поле, де на глибині майже 300 метрів можна поганяти м’яч.

У підземному спелеосанаторії лікують захворювання органів дихання, алергію. Насичене кристалами солі повітря сприяє імунітету.

На екскурсію варто поїхати в літню спеку. В шахті температура стала, не підіймається вище 15 градусів.

А ще тут неймовірна акустика, заради якої спеціально проводять симфонічні концерти і конференції.

Панська садиба німців-менонітів

Автор фото, https://panskasadyba.com.ua/

Панська садиба в селі Зелене – спадщина німців-менонітів. Колись протестанти рятувались від релігійних переслідувань та приїхали на територію України.

Землевласники Генріх та Марія Судермани в 1887 році приступили до будівництва родового маєтку на землях нинішньої Криворізької громади.

Меноніти використовували цеглу власного виробництва. З позначкою К – цегла сусіда Класена, з позначкою S – цегла Судерманів, її почали виготовляти в 1910 році.

Так у селі Зелене, де були землі Судермана, з’явився двоповерховий маєток. Будівництво завершили в 1914 році.

Ця дата та ініціали власників збереглись на фасаді. На території маєтку також збудували кузню, олійницю, паровий млин, стайню, будинки для прислуги, господарські приміщення. У дворі садиби й досі росте дуб, посаджений Судерманом.

Сучасні жителі села Зелене почали відродження садиби. Її викупили в приватну власність. Відтепер це місце для туристів, які цікавляться місцевими об’єктами, та для відпочинку на природі. Покататись на конях, поспілкуватись з тваринами та птахами в мінізоопарку, обійняти старезний дуб, відпочити в альтанці біля води та половити рибу.

Греко-католицький монастир у Званівці

Автор фото, Званівський монастир / Facebook

Примусово депортовані бойки з карпатського села Ліскувате в середині минулого століття стали жителями Званівської громади.

Свої традиції вони зберігали роками, а коли з настанням незалежності України з’явилась можливість, вирішили збудувати греко-католицький храм. Благословення на зведення монастиря отримали в 1998 році.

Цей храм – відпустовий марійський центр. На свято Успіння Пресвятої Богородиці люди можуть приїхати та отримати прощення від гріхів. У єдиний на Донеччині греко-католицький монастир приїздять віряни з інших регіонів.

У Званівському василіянському монастирі зберігається копія ікони Богородиці Замилування. Оригінал цієї ікони вивезли з села Ліскуватого в музей Шептицького у Львові на реставрацію.

У 2014 році її копію привезли до Званівки, а згодом Римська церковна влада дозволила проводити прощі до ікони. Перед святинею моляться за мир в Україні.

Вітряки у Краматорську

Автор фото, Ветропарк Краматорский / Facebook

Вітряки на околиці Краматорська – унікальний об’єкт, нетиповий для степової місцевості.

В Україні зазвичай вітрові електростанції будують поблизу моря, де вітер сильніше та потужніше. Спеціально для помірних вітрів модифікували й вітряки. Їх потужність – 4,8 мВТ, що є найбільшою в Україні.

У позаминулому році обрій між Краматорськом та Слов’янськом змінився – тут постали три вітряки, яких видно навіть з траси Харків-Довжанський.

Краматорськ можна назвати взагалі “столицею” вітряків. Тут знаходиться єдине у країні підприємство, яке випускає вітроустановки. З 2010 року тут випустили 80 ВЕУ тільки для України. І відтепер вітряки місцевого виробництва з’явились і в самому місті.

Уночі вітряки підсвічуються різними кольорами, й тут можна зробити яскраві знімки.

Кам’яні могили

Заповідник “Кам’яні могили” розташований на півдні Донеччини. Місцевим гранітам – близько 2 млрд років, геологічне урочище не має аналогів у світі.

Пасмо гір серед степу височіє подекуди на сто метрів, а за площею та висотою це найбільша інтрузія в Приазов’ї.

У стародавні часи урочище було культовим для представників ямних, катакомбних і зрубних культур – про це свідчать численні кургани по периметру заповідника. Під час битви на річці Калці саме тут був розташований укріплений табір київського князя Мстислава Романовича.

Природа створила унікальну гірську країну: скульптури з каменю, гроти та казкові краєвиди, коли каміння контрастує зі степом. Подихати степовим повітрям, доторкнутись до прадавньої історії та зробити фото цієї місцевості – ось чому варто їхати до заповідника.

Святогірська лавра

Автор фото, svlavra.church.ua

Святогірськ – місце не тільки відпочинку в лісі та на річці Сіверський Донець, а у першу чергу місто для паломників. Тут знаходиться знаменита Свято-Успенська Святогірська лавра. Церковних об’єктів зі статусом лаври всього три в Україні – Києво-Печерська, Святогірська та Почаївська.

Збудований у 17 ст. монастир знаходиться на крейдяній горі на правому березі річки. Окрім храмового комплексу, тут варто відвідати печери. В лаврі знаходяться мощі Іоана Святогорського. Сюди їдуть не тільки віряни, але й просто туристи, аби отримати насолоду від пейзажів.

Поруч з лаврою на іншій горі височіє пам’ятник революціонеру Артему, виконаний в стилі кубізму. Об’єкт не підпав під декомунізацію, бо знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Демонтувати пам’ятник не можна також з інших причин – він “утримує” крейдяну гору.

Преображенські катакомби

Автор фото, www.donmining.info

Преображенські крейдяні печери – одна з унікальних історико-культурних пам’яток Сватівського району на Луганщині. На території України найбільш відомими пам’ятниками цього типу є печерні комплекси Києво-Печерської лаври, Видубицького і Святогірського монастирів.

А Преображенські крейдяні печери ще потребують подальшого вивчення та визнання.

Катакомби в крейдяних горах на Луганщині збудували в 17 столітті – для захисту поселенців сходу від набігу татар. А згодом крейдяні гроти стали домівкою для ченців, богослужіння тут тривали й в 19 столітті. Про це свідчить зображення на стінах святого з німбом, хрестів і надписи: “Благослови”, “1827” тощо.

У 1973 році сільський вчитель разом із групою учнів місцевої школи відшукали та відкопали вхід до преображенської печери.

Увійти до печер можна через вузький 10-метровий тунель. Дорога крейдяними коридорами йде під різним кутом і виводить або в приміщення або в безвихідь. У приміщеннях були висічений вівтар, трапезна, келії, капличка.

“Баранячі лоби” Новоайдара

Геологічний пам’ятник природи “Баранячі лоби ” розташований на території Новоайдарської громади на Луганщині. Це крейдяні скелі висотою до 50 метрів.

Баранячими лобами називають такий вид скель, які в давні часи відполірував рух льодовика. Такі баранчики водяться в різних частинах світу: в Канаді, Скандинавському та Кольському півостровах, Фінляндії та Карелії. Новоайдарські кучеряві скелі свою назву отримали за незвичну форму.

Крейдяна товща поділена ярами, які надають скелям мальовничий вигляд. Скелі справді схожі на чотирьох величезних баранів, які стали один до одного та скам’яніли.

Каньйон у Лисичанську

Автор фото, www.donmining.info

Нова туристична локація в Лисичанську з’явилась через незаконний видобуток вугілля.

Цей бізнес припинили в 2019 році. А кар’єр, який залишився від закритої копанки, заповнився водою. Блакитна водойма, а навкруги скелясті схили. Місцевий пейзаж при правильно обраному ракурсі дуже схожий на американські каньйони, тільки в мініатюрі.

Купатись у кар’єрі небезпечно для здоров’я. Та й ходити треба дуже обережно: рекультивація земель не проводилась. Проте красивий об’єкт став популярним серед блогерів, фотографів та любителів селфі.

Свято-Успенська Церква в селі Осинове

Поєднання бароко та класицизму – це діюча церква в селі Осинове Новопсковської громади.

Її збудували у 18 столітті. Споруд подібного стилю всього три: в Осиновому, Москві та Острогозьку.

Осинове – одне з найстарших поселень на Луганщині, з’явилось за козацьких часів. Перша церква на горі була дерев’яною, потім з вапняку. Храм знаходився між ріками Айдар та Кам’янка, через рухливість ґрунту почав руйнуватись. Нову кам’яну церкву почали відновлювати наприкінці 18 ст, а завершили в 1802 році.

Храм починали будувати в стилі бароко, який був популярний за часів Катерини II, а завершували в стилі класицизму, який запроваджував Павло I. Вийшов оригінальний як для сільського храму стиль.

Церква діє й понині, а деякий розпис зберегли ще з тих часів. Зберігають у храмі мощі місцевого святого -Дмитра Горського, його поважали за аскетизм та сильну віру.

Шлях, позначений сіллю

Об’єднувати через туризм Донеччину та Луганщину минулого року почали краєзнавці та активна громадськість Сходу. Так з’явився маршрут “Шлях, позначений сіллю”.

У цьому переліку – Соляна шахта, лікувальні солоні озера Слов’янського курорту, залишки недіючих промислових споруд, та багато інших локацій, своєю історією пов’язаних з сіллю.

“Шлях” об’єднав різні природні та історичні локації, фермерські господарства. Ці об’єкти знаходяться в таких містах та селах: Слов’янськ, Маяки, Ямпіль, Крива Лука, Торське, Званівка, Соледар, Бахмут, Олександро-Калинове, Лисичанськ і Кремінна.

У Лисичанську “Бельгійська спадщина” та станція розсолопроводу. У Кремінній – Балка Солона, Солона гора, Солона могила та інші топоніми. У Ямполі – місця солеваріння на річці Жеребець. У Райгородку – родовище солі, в Олександро-Калинове – місце колишньої солеварні пана Филимонова. У Соледарі – сучасні комплекси з видобутку кам’яної солі, спелеосанаторій “Соляна симфонія” та музей соляної промисловості.

8: Стародавнє Егейське море

Вступ: Стародавня корабельна аварія пропонує історичне розуміння

У 1982 році місцеві губчасті дайвери біля узбережжя Каш, Туреччина, виявили та повідомили про фрагменти корабельної аварії, які виявилися надзвичайно старими. Вони не знали цього в той час, але відкриття виявилося б неймовірно цінним – і не тільки через розкішний вантаж корабля, який включав чорне дерево, слонову кістку, ювелірні вироби, косметичні коробки та бронзові статуетки, прикрашені золотом, крім міді, олова, скла, дерева та різноманітних харчових продуктів (Рисунок \(\PageIndex\) ). Все ще неушкоджені частини корабля надали уявлення про будівництво стародавніх вітрильних суден, у тому числі такого роду, які могли бути використані в історичних і легендарних битвах, таких як Троянська війна. Навіть більше того, корабель, який археологи датують десь у 14 столітті до н.е., під час бронзового століття, демонструє міцну торгову мережу між культурами, що оточують Егейське та Середземне моря. Відомий як корабельна аварія Улубурун, після скелястого мису Улу-Бурун, де він затонув без перекидання, корабель був розкопаний в 1984 році. Десятки тисяч занурень привезли понад 17 тонн артефактів і цінних вантажів, готової продукції і сировини з безлічі різних регіонів. Археологи вважають, що корабель знаходився на шляху до Греції або західної Туреччини, перевозячи вантажі з Сирії, причому з зупинкою на Кіпрі (про що свідчать мідні злитки).

Малюнок \(\PageIndex\) : Ювелірні вироби з корабельної аварії Улубурун, кінець 14 століття до н.е. 1. золотий кулон у формі диска 2. золотий кулон сокіл 3. золотий кулон богині 4. фаянсові намистини 5. гірські кришталеві намистини 6. агат намистини 7. фаянсові намистини 8. страусині яєчні шкаралупи намистини 9. срібні браслети 10. золотий лом 11. золота чаша 12. нарощена маса крихітних фаянсових намистин 13. сріблом. Бодрумський музей підводної археології, Бодрум, Туреччина. (Фото: Жорж Янсун [Джоян] , CC BY-SA 3.0 )

Думаючи про міжкультурну суміш міжнародних вантажів на борту, цей затонулий корабель також буквально є культурною капсулою часу, захоплюючи виразний момент часу і допомагаючи намалювати взаємопов’язану історію, яка часто не помічається і затьмарюється спрощеними історичними часовими шкалами. Як зазначає Джон Ноубл Уілфорд, ця корабельна аварія сталася «приблизно тоді, коли Тутахамен сидів на троні Єгипту, Троя процвітала в Малій Азії, і жвава морська торгівля була проведена з сирійських і ханаанських, або ранніх фінікійських, портів». Суміш артефактів на борту цього судна допомагає фізично проілюструвати не тільки культури, що перетинаються, що існували сучасно, але і способи, якими ці люди могли взаємодіяти і торгувати.

Ця пересічна шкала є особливо важливим нагадуванням для підручників, таких як цей, оскільки матеріал курсу не рухається строго хронологічно. У таких регіонах, як Стародавній Близький Схід або Єгипет, глави, як правило, переміщаються через матеріал від найдавнішого до останнього – обговорюючи Палітру Нармера перед смертною маскою Тутанхамона, наприклад). Однак у різних регіонах спостерігається перекриття, на яке надзвичайно важливо вказати. Наприклад, ваза Варка старша за палітру короля Нармера, але стела Хаммурапі новіша. Зміїна богиня в цьому розділі новіша, ніж Великий Сфінкс і старше, ніж ашурбаніпалі мисливські леви або ворота Іштар. Онлайн-хронологія історії мистецтв Хайльбрунна музею Мет є корисною для візуального освітлення таких пересічних явищ.

Серед вантажів на борту корабельної аварії Улубурун були мигдаль, інжир, виноград та оливки. Землі навколо Егейського моря багаті і родючі, доповнені особливо приємним кліматом. З великою кількістю їжі, дичини, морепродуктів процвітало населення, а разом з ним і великі архітектурні комплекси, а також більш дрібні арт-об’єкти, часто відзначають красу суші і моря. Грецький материк і Егейські острови, включаючи Крит, обмінювалися сировиною, готовою продукцією та ідеями між собою і з сусідами на півдні і сході.

Глобальні зв’язки: зростаюча сфера морської археології

Розростаюча область морської археології допомогла досягти великих успіхів для більшої галузі археології, всього за останні шістдесят років. У 1960 році доктор Джордж Басс почав новаторську морську або морську археологію, зосередившись спеціально на ретельних і наукових процесах для підводних розкопок. У 1972 році Басс допоміг заснувати Інститут морської археології (INA), некомерційну дослідницьку організацію, відповідальну за нагляд за вивченням та збереженням важливих місць корабельної аварії, таких як корабельна аварія Улубурун, обговорюється у вступі та фінікійська корабельна аварія в Бахо де ла Кампана, Іспанія. Лише через чотири роки INA об’єдналися з Техаським університетом A&M, щоб створити першу програму морської археології для аспірантів, які переслідують ступінь магістра морської археології та збереження або доктора філософії в антропології.

Малюнок \(\PageIndex\) : Дайвер досліджує корабельну аварію на морському дні. (Фото: Дві Сумайя Макмур, CC BY-SA 4.0)

Затонулі кораблі та поховані скарби допомагають історикам, антропологам, археологам та мистецтвознавцям дізнатися багато про культурні зв’язки, що здійснюються міжнародними прибережними торговими шляхами. Розкопки візантійської корабельної аварії Serçe Limanı (датовані c. 1025 н.е.) дають велике уявлення про міжкультурну художню взаємодію в середньовізантійський період. І такі проекти, як Битва при Băch Đng Research Project мають на меті відтворити карти культурного ландшафту, пов’язаного з в’єтнамськими битвами та військовими кораблями, втраченими в 1288 році н.е. Важливість цього зростаючого поля не можна недооцінювати.

Історіографія (Історія написання)

Незрозумілі генеалогії, крадіжки та підробки

Перший розділ цієї глави стосується загадкової скульптури з білого мармуру, знайденої на Кикладських островах. Багато з цих островів, таких як Делос, відіграють певну роль у пізнішій грецькій історії та міфології, тому археологи, мистецтвознавці та греки, природно, вважали цю доісторичну кикладську скульптуру ранньою грецькою скульптурою, хоча немає жодних доказів того, що люди, які зробили або використовували її, говорили будь-якою формою грецької. Тим не менш, оскільки вони розглядалися як попередники високо цінного грецького мистецтва, обговорюваного в наступному розділі, цим скульптурам надавалося особливе значення. Той факт, що вони були білим мармуром, як класична грецька скульптура відзначалася в той час, додав їх престижу та ринкової вартості мистецтва. Однак, як зазначено в цій главі та наступному, ні ці кикладські скульптури, ні пізніші грецькі, спочатку не були білими.

Чисті лінії та абстракція цих кикладських скульптур стали ще більш цінними, оскільки сучасні художники, такі як Константін Бранкузі та Амедео Модільяні адаптували їх. Статуетки зі складеною рукою, або FAF, були особливо привабливими для колекціонерів 20-го століття – і, на жаль, призвели до деякої неетичної та справді руйнівної поведінки – від пограбування могил до створення підробок. З цієї причини, особливо з цими FAF, дуже важливо знати походження об’єкта: звідки він взявся, хто його знайшов і до яких колекцій він належав з тих пір. Дізнайтеся більше про автентифікацію цих скульптур та їх показ у музеї Гетті в додаткових запропонованих читаннях.

Міфічне натхнення

Спадщина міфів і легенд відіграє особливо цікаву роль у цій главі. Назви героїв і монстрів фігурують в географічних особливостях (на кшталт самого «Егейського»), регіонах (на кшталт «мінойської») та архітектурних термінів (на кшталт «циклопічної» кладки або «лабіринту»). Деякі з цих міфів походять від Гомера – знаменитого сліпого поета, який, принаймні за традицією, склав два билини близько 750 р. до н.е., Хоча історії Гомера і навіть багато його фраз набагато старші. Іліада увічнює війну між греками і троянцями, а Одіссея описує подорож героя Одіссея, наповнену пригодами назад додому. Ці два билини вважалися першими великими творами «західної» літератури, оскільки Гомер святкував більше, ніж життя, героїв минулої, золотої епохи.

До кінця 19 століття казки Гомера вважалися цілком складеною. Адже вони передбачають безпосереднє втручання таких божеств, як Афіна і Посейдон, і чудовиськ на кшталт шестиголового морського чудовиська Сцилли і одноокого гігантського Поліфема. Назви місць і людей вважалися просто свідченням вражаючої фантазії Гомера. Однак деякі європейці, в тому числі археолог-аматор Генріх Шліман, були переконані, що ці казки тримають хоча б насіння історичної точності. Шліман використовував тексти для керівництва своїми розкопками, і в 1876 році він знайшов місце давньої Трої, а пізніше багатий скарб в Мікенах. На жаль, він не був підготовленим археологом, і поспішаючи знайти археологічний шар Трої Іліади та Одіссеї, він насправді підірвав – буквально – прямо через нього, хоча він виявив вражаючі об’єкти набагато старші за Трою Гомера.

Спірні реставрації

Друга частина цієї глави, зосереджена на минойському мистецтві, висвітлює та передує важливу розмову про реставрацію, збереження, збереження, роль археологів та етику, до якої вони пов’язані. Через проблемне та нав’язливе будівництво на мінойських сайтах, таких як Кносс, є роботи, висвітлені в цій главі, які були «відновлені» настільки, що глядачі насправді не можуть знати, як вони виглядали спочатку. Ні голова минойської зміїної богині, ні її права рука не є оригінальними, а знаменита фреска Bull-Leaping – це колекція фрагментів, які, можливо, навіть не були спочатку розташовані в одній кімнаті. Тим не менш, Кносс пропонує цінні історичні нагадування і, можливо, корм для гарячих суперечок про процес розкриття та збереження історії.

Огляд глави

Три регіони: Кикладська, Мінойська та Мікенська

Глава розглядає три культури, розділені за регіонами: кикладська, мінойська і мікенська. Кикладське мистецтво – це мистецтво Кікладів, невеликих островів в Егейському морі, які оточують острів Делос. Ви можете розпізнати грецький корінь, цикл -, зі слів, які також мають відношення до кіл, таких як велосипед, мотоцикл та циклон. Мінойське мистецтво – це мистецтво Криту. Слово минойский походить від міфічного царя Криту на ім’я Мінос. Нарешті, мистецтво грецького материка називається елладичним, після його стародавнього і сучасного – назви Еллади. Пізньо-елладське мистецтво називається мікенським, після одного з його важливих місць, стародавніх мікенів.

Огляд об’єктів

У цій главі висвітлюються відомі твори мистецтва, деякі відомі саме через їх суперечливу і навіть неточну реставрацію. Роботи в цьому розділі також дають уявлення про культури острова Егейського моря, які були як мирними, так і військовими, залежно від часу та обставин. Цей розділ включає широкий спектр металургії, архітектури, скульптури та посудин, включаючи:

дрібні кикладські мармурові скульптури людей і тварин
Мінойський палац у Кноссі, який не тільки демонструє архітектурні досягнення, такі як карбюраторна арка, але і розповідає історію про спірну, суперечливу та руйнівну реставрацію
Бик стрибає фреска, чиї фігури кивають на ранній приклад рідких уявлень статі
Саркофаг собору Тріада, єдиний минойський саркофаг, який повністю пофарбований
казково деталізована та грайлива минойська кераміка в морському стилі, така як ваза восьминога від Palaikastro
цитадель сайт Мікени, який пропонує розуміння культури, схильної до війни і потребує захисту
Мікенська металургія, включаючи прекрасні зразки предметів золота, срібла та бронзи
Мікенські керамічні посудини, які варіювалися за стилем і широко торгувалися навколо Середземного моря і знаходили далеко, як Єгипет, Мала Азія та Іспанія

До того часу, коли ви закінчите читати цю главу про стародавнє егейське мистецтво, ви повинні мати можливість:

Диференціювати мистецтво та архітектуру кикладської, мінойської та мікенської культур
Визначте візуальні аспекти минойського мистецтва, архітектури та суспільства
Опишіть важливі мікенські архітектурні досягнення та їх культурний контекст
Обговорити відносини між минойським і мікенським мистецтвом і культурою
Оцініть роль та етику археології, реставрації, збереження та збереження

Хочете дізнатися більше?

Ось деякі додаткові ресурси, які ви можете вивчити для подальшого розуміння мистецтва, розглянутого в цьому розділі.

Марк Картрайт, Корабельна аварія Улубурун, для Всесвітньої історії Енциклопедії
Джон Ноубл Уілфорд, скарб артефактів, знайдених у 3,400-річній корабельній аварії, для TheNew York Times
Виклики підводних розкопок для Google Arts & Culture
З музеєм онлайн Heilbrunn Хронологія історії мистецтва
Сюзанна Мучнік, «Консерватори Гетті на справі: Мистецтво: Співробітники музею ретельно визначають автентичність кикладського мистецтва до його встановлення», для Los Angeles Times
Теракотовий Кратер в музеї Мет
Метт Каплан/ТЕДЕД, «Наукові витоки Мінотавра»
Музей Гетті (пошук їх кикладських об’єктів)
ОдіссеяГомера

2.4: Стародавнє Егейське море

доктор БЕТ ХАРРІС і Д-Р СТІВЕН ЦУКЕР Сучасні художники полюбили ці абстрактні 500-річні скульптури, але яким був їхній справжній сенс?

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Акротірі, Тера

by Стівен Цукер і БЕТ ХАРРІС Приховані під вулканічним попелом тисячоліттями прекрасні фрески в будинках Акротірі були недавно виявлені.

Відео \(\PageIndex<2>\) : Фрески з Акротірі, на Кикладском острові Тера (Санторіні), Греція, 16 століття до н.е., Егейський бронзовий вік (Національний археологічний музей, Афіни)

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Мінойський

Мінойська культура характеризується будівлею чудових палаців (дійсно адміністративних центрів), прикрашених барвистими фресками. c. 3000 — с. 1100 р. До н.е.

Мінойський мистецтво

Чудова і впливова культура бронзового віку на острові Крит називається «минойської» в честь міфічного царя Міноса.

Палац на Кноссі (Крит)

by Д-Р СЕНТА ГЕРМАН Ілюстрація \(\PageIndex\) : Археологічний об’єкт в Кноссі, з відреставрованими кімнатами на задньому плані, Крит (фото: Джебулон, суспільне надбання)

Реставрація проти збереження

Що відбувається з археологічним об’єктом після завершення роботи археолога? Чи повинен сайт (або його частини) бути відновлений до того, як ми вважаємо (на основі доказів) він колись виглядав? Або ділянку слід захищати за допомогою консервації та залишити як є? Відвідування невідновленого археологічного місця може бути не надихаючим – навіть найпишніші стародавні місця можуть виявитися купи неорганізованих каменів, обрамлених розбитих колонами та іншими фрагментами. І хоча сучасні принципи збереження наполягають на оборотності будь-якого лікування (у випадку, якщо кращі методи лікування будуть виявлені в майбутньому), в минулому консерватори не мали ресурсів або науки, які доступні сьогодні.

Кносс

Археологічна пам’ятка Кносса (на острові Крит) – традиційно називається палацом – є другою за популярністю туристичною визначною пам’яткою у всій Греції (після Акрополя в Афін), яка приймає сотні тисяч туристів на рік. Але його основною визначною пам’яткою є не стільки автентичні залишки бронзового століття (яким більше трьох тисяч років), скільки великі реставрації початку 20 століття, встановлені екскаватором сайту, сером Артуром Евансом, на початку ХХ століття. Ілюстрація \(\PageIndex<4>\) : Сер Артур Еванс, 1911 Археологічні реставрації пропонують важливу інформацію про історію місця, і Кносс не розчаровує – можна побачити найдавніший тронний зал в Європі, прогулятися монументальним північним входом до палацу, помилуватися барвистим настінним розписом і насолодитися елегантністю квартир королеви. Всі ці простори, однак, є результатом великої, суперечливої та, в деяких випадках, руйнівної реставрації. Кносс просить нас розглянути, як ми можемо зберегти археологічний об’єкт, в той же час надаючи цінний, освітній досвід для відвідувачів, який, тим не менш, залишається вірним останкам.

Враховуючи реконструкції Еванса

Якби Еванс не працював над збереженням та відновленням такої кількості Кноссу, починаючи з 1901 року, він, безсумнівно, був би значною мірою втрачений.
Відновлення місця, здійсненого Евансом, з його елегантно розписаним Тронним залом (нижче) робить дуже реальним наше історичне розуміння, спочатку розкрите Гомером, влади та престижу королів Криту.
Красиві, хоча іноді і неточні, реставрації архітектури та настінних розписів Еванса викликають елегантність і майстерність мінойських архітекторів і художників.

Це незаперечні переваги реставрацій Еванса та серед аспектів візиту до Кноссу, які всі цінують. Саме гладкі карнизні стіни, яскраві картини та цілі проходи, ступені балюстрадами в Кноссі, зберігають листівки, знімки камери та людську пам’ять, і це перетворилося на важливу підтримку сайту – інтелектуально, політично та фінансово.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Тронний зал, Кносс (фото: Олаф Бауш, CC BY 3.0)

У той же час реставрації Еванса є проблематичними. У деяких випадках те, що відновлюється, точно не відображає те, що було знайдено. Замість цього представлений більш грандіозний, і більш повний, досвід. Наприклад, коли ви відвідуєте Кносс, через те, як він реконструюється, дуже легко повірити, що все, що коли-небудь було знайдено там, – палац пізнього бронзового століття.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Розкопки тронного залу в Кноссі, з титульного аркуша брошури, що звертається за підтримкою, виданою Критським фондом розвідки (1900 р.)

Еванс відновлення Тронного залу (і багато іншого на місці) привілеїв період пізнього бронзового століття його історії. Типовий відвідувач, ймовірно, не зрозуміє, що Тронний зал датується останньою фазою Кноссу – кінця 2-го тисячоліття до н.е., хоча сайт був зайнятий майже безперервно від неоліту до римської епохи (від 8-го тисячоліття до н.е. до принаймні 5-го століття CE).

Сила інтерпретації Еванса та реконструкції сайту як чисто мінойської – продукту корінної культури цього острова – дуже все ще з нами, незважаючи на те, що багато що змінилося щодо того, як мистецтвознавці та археологи розуміють різні періоди будівництва в Кноссі. Сьогодні значна частина його остаточного плану та форми, яку Еванс реконструював (включаючи Тронний зал та більшість фресок), розуміється як мікенська споруда (не мінойська). Хоча ця інформація і відзначається в текстах, змонтованих на сайті, вона занадто часто не помічається відвідувачами.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Сучасний вид Кносса, що дивиться на південний захід від монументального північного входу (фото: Theofanis Ampatzidis, CC BY-SA 4.0)

Що таке археологічна реставрація?

Коли археологічні залишки виявляються за допомогою розкопок, вони часто делікатні і не можуть довго вижити незахищеними. Деякі археологи засипають свої траншеї (заповнюють викопані ями матеріалом, який був вилучений), щоб допомогти зберегти залишки. В інших випадках архітектура, могили або враження, залишені від ефемерних будівельних матеріалів (наприклад, дерева) іноді залишаються відкритими, і коли це відбувається, має відбутися якась консервація. За визначенням, будь-який вид консервації – це реставрація, коли сучасні матеріали шаруються на стародавні і зроблені, щоб виглядати гармонійно за формою, кольором та/або текстурою. Як результат, реставрації іноді майже не відрізняються від автентичних матеріалів, і саме тут все стає хитрим – наприклад, ситуація в Кноссі.

Перш ніж зробити археологічну реставрацію, необхідно вивчити три найважливіші питання:

Який конкретний момент в історії ділянки чи пам’ятника буде предметом реставрації? Багато (більшість!) археологічні пам’ятки відображають тривале заняття або використання, і протягом цього терміну речі змінюються, ремонтуються або перебудовуються. Яка епоха сайту буде привілейована відновленням і, в свою чергу, які епохи історії сайту стане важче побачити і зрозуміти?
Як майбутні зміни в інтерпретації та знаннях про ділянку чи пам’ятник будуть враховані реставраціями? Археологічні інтерпретації пам’яток еволюціонують весь час, часто через нові відкриття в іншому місці. Реставрації, щоб залишатися точними, потрібно враховувати потенційні нові стипендії, які можуть змінити історію або значення ділянки або пам’ятника.
Нарешті, і найголовніше, реставрації повинні бути неруйнівними та оборотними. Перша роль реставрації – консервація. Тому оригінальні залишки повинні бути повністю безпечними і ні в якому разі не завдавати шкоди реставраційним методам і матеріалам. Оборотність реставрацій пов’язана не тільки з акомодацією змін у інтерпретації, зроблених вище, але і з необхідністю залишити шлях відкритим для менш інвазивних, більш щадних методів відновлення в майбутньому.

Реставрація в Кноссі

Окрім деяких прогалин (наприклад, під час Першої світової війни) Еванс проводив розкопки на місці Кноссу щороку з 1900 по 1930 рік. Реставрація архітектурних знахідок почалася практично відразу і може бути розділена на три етапи, кожна з яких характеризується архітектором Евансом найнятим для виконання робіт. Ці три чоловіки, Теодор Файф, Крістіан Лялька та Піт Де Йонг, кожен мав дуже різні філософії реставрації.

Фаза 1: Теодор Файф

З 1901 по 1904 рік молодому архітектору на ім’я Теодор Файф було доручено реставрації в Кноссі. Цілком ймовірно, що Еванс найняв його, тому що зима 1900/01 пошкодила нещодавно виставлений Тронний зал – найважливіший простір, розкопаний протягом цього першого сезону на місці.

Робота Файфа в Кноссі можна охарактеризувати двома речами. В першу чергу він був присвячений концепції мінімального втручання. По-друге, коли втручання було необхідним, він доклав великих зусиль, щоб використовувати матеріали, автентичні структурі бронзового століття (дерево, вапняк, щебенева кладка) і навіть використовувати методи будівництва бронзового століття, які він зміг отримати від своєї роботи на місці. Очевидно, що Файф був дуже стурбований правдивістю своїх втручань та реконструкцій; єдиним винятком з цього було його будівництво скатних дахів у сучасному стилі для захисту Тронного залу та святині подвійних осей.

Фаза 2: Християнська лялька

Другий етап реставраційних робіт в Кноссі датується 1905 по 1910 рік і керував Крістіан Долл. Перша робота по збереженню, до якої лялька повинна була брати участь в 1905 була Fyfe. по суті, завзяття Файфа до використання автентичних матеріалів призвело до невдачі: він нехтував у багатьох випадках, щоб лікувати пиломатеріали перед їх використанням, і він, як правило, використовувати хвойні породи дерева, а не листяні породи (всі з яких призводять до гниття). Також дощ був руйнівною силою в зими, особливо коли він пробігав через знову оголені частини ділянки. Перший і найважливіший проект ляльки полягав у стабілізації та реконструкції парадних сходів до її початкової чотириповерхової висоти. Це була надзвичайно складна робота, оскільки точний характер стародавнього дизайну вислизнув і від нього, і Файфа, тому потрібна була певна кількість імпровізації. І, оскільки вага конструкції був настільки великий, Лялька використовувала залізні балки (імпортовані з Англії за великий рахунок), покриті цементом, щоб зробити їх схожими на старовинні дерев’яні балки.

Підхід ляльки до консервації все ще був закріплений у збереженні розкопаних останків. Тим не менш, Лялька не був шанувальником автентичних матеріалів, використовуваних Fyfe, оскільки він бачив, як вони не змогли зберегти багато областей, де вони були зайняті. Замість цього, Лялька побудувала структурні системи на основі методів, використовуваних у Лондоні в той час. Крім того, він використовував сучасні архітектурні матеріали, такі як згадані вище залізні балки, а також бетон (перше використання цього матеріалу в Кноссі).

Фаза 3: Піт де Йонг

Ілюстрація \(\PageIndex<8>\) : Піт де Йонг, реконструкція «Фрески дельфінів», «Мегарон королеви», Кносс (суспільне надбання)

Третій етап робіт по консервації був виконаний протягом більш тривалого періоду часу, з 1922 по 1952 рік, Піт Де Йонг. Переважна більшість того, як виглядає Кносс сьогодні, з великими проходами реконструйованих стін і кімнат, – це його робота.

Три основні елементи характеризують роботу де Йонга в Кноссі. Найбільш помітним стало його використання залізобетону. За дванадцять років між роботою Ляльки та Де Йонга використання залізобетону зросло в популярності завдяки швидкому будівництву, відносній дешевизні та здатності формуватися майже в будь-яку форму. Також вважалося, що це майже незнищенне.

Ще однією важливою характеристикою роботи де Йонга в Кноссі було його використання залізобетону для будівництва частин палацу за межами знайденого – деякі пасажі базувалися на археологічних свідченнях, деякі – ні (основи цих реконструкцій походили від самого Еванса).

Де Йонг часто не просто закінчував стіни на висоті свого відкриття, але або закінчував їх плоским дахом і карнизом, часто прикрашеним подвійними білими рогами (як виглядали деякі сучасні настінні картини будинків бронзового віку), або залишав верхній край стін з нерегулярними каменями, викликаючи мальовничий, античний вид. Коли повне бачення стародавнього Кносса не вдалося відновити, замість нього було побудовано романтичне.

Малюнок \(\PageIndex\) : Південний Пропилеум, Кносс (фото: Stegop, CC BY-SA 4.0)

Реконструкція внутрішнього оздоблення тронного залу була виконана в цей період і аналогічно демонструє поєднання правдивого відображення археологічних залишків і творчості Еванса.

Нарешті, важливою характеристикою реставрацій де Йонга було розміщення репродукцій настінних розписів навколо його нещодавно побудованих просторів. Деякі картини були розміщені дуже близько до своїх знахідок і тому спрямовані на більш автентичну реконструкцію, тоді як інші картини були реконструйовані на деякій відстані від того місця, де вони були виявлені.

Залишається питання: чому Еванс заохочував радикальний підхід де Йонга до збереження, особливо після двох більш консервативних попередників? Кілька причин у грі, без сумніву. Першим, і, можливо, найважливішим, є стан Кносса після майже восьми років залишення під час Першої світової війни. Окрім дикого заростання бур’янів, було багато пошкоджень, пов’язаних з погодою та іншими. Однак частини ділянки, які були покриті дахом (наприклад, Тронний зал та святиня подвійних осей) та секції, які були більш недоторканими (наприклад, Великі сходи), були у відмінній формі, і це, без сумніву, переконало Еванса у важливості агресивних робіт по збереженню. По-друге, залізобетон, який де Йонг запропонував використовувати, був недорогим і міг бути використаний швидко. По-третє, Еванс, в майстерному передчутті бажань майбутнього туризму, прагнув зробити сайт, який би яскраво чаклував відкриту йому культуру, настільки ж захоплюючу і мальовничу, наскільки історично точну.

Збереження в Кноссі після Еванса

Справедливо міркувати про реставрації Кноссу в їх історичних рамках. Цілі, методи та матеріали, що використовуються при реставрації на місці протягом приблизно шістдесяти років, змінилися, відображаючи довгий перелік криз, обмежень, теорій та бажань. Мабуть, найбільш значущим, однак, було переважне переконання Еванса в тому, що збереження Кносса було зобов’язанням, народженим з його великої старовини та унікального значення. Він знав це з власної едвардіанської освіти, британського колоніального світогляду та його двадцяти чотирирічного директора Ешмолівського музею в Оксфордському університеті. Еванс чітко усвідомлював, наскільки тісно пов’язане вчення історії Кносса з тим, як воно було представлено на місці. Він зробив Кносс у музей та вітрину для нещодавно відкритої глави стародавньої історії Егейського бронзового століття та найдавнішого зразка культурного туризму, сьогодні основи державної історичної освіти – не кажучи вже про місцеву економіку. Еванс зробив це першим в Кноссі.

Збереження в Кноссі продовжується з часу роботи Де Йонга, хоча і з новими викликами. Останні роботи з консервації на сайті були зосереджені в основному на ремонті реконструкцій Еванса. Незважаючи на переконання, що залізобетон прослужить нескінченно довго, він виявився сприйнятливим до вологих критських зим, кришиться і допускаючи іржу на внутрішніх залізних виробах. В інших областях залізобетон виявився конструктивно неякісним.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Відвідувачі Кноссу, 2016, фото: Ніл Говард, CC BY-NC 2.0

Крім того, постійне збільшення туристичного трафіку з 1950-х років означало зростаючий стрес як на оригінальну архітектуру Кноссу, так і на її реконструкції. Стійке падіння стопи, збільшення вагового навантаження, а також дотик і сидіння, стає все більш руйнівним. Для боротьби з цим Грецька археологічна служба при міністерстві культури та спорту Греції закрила великі ділянки Кноссу і взагалі обмежила обіг на цьому місці. У 1990-х роках було проведено масштабну консервацію як старовинних, так і сучасних споруд, а також будівництво нової гофрованої пластикової покрівлі. В даний час Служба працює над планом управління відвідувачами сайту, і грецький уряд звернувся до ЮНЕСКО про статус Всесвітньої спадщини для Кноссу, а також чотирьох інших мінойських палацових об’єктів, які надали б таку необхідну підтримку для поточних зусиль по збереженню.

Додаткові ресурси:

Камарес Посуд Глечик

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Товари Камарес в Археологічному музеї Іракліона (фото: Бернард Ганьон, CC BY-SA 3.0)

Подивіться уважно на глечик на верхній полиці в крайньому лівому куті на фотографії вище. Чи можете ви майже побачити птаха, що дивиться в небо?

Кераміка, яку ми бачимо на цій фотографії, називається Kamares Ware, і це була перша прекрасна, масово вироблена і широко торгувана кераміка, вироблена на Мінойському Криті, датується середньою мінойської епохою (1900-1700 до н.е.). Саме сер Артур Еванс, археолог, вперше розкрив Мінойський палац в Кноссі, розділив мінойську хронологію на різні періоди, і саме Еванс також відповідав за використання назви «минойский» для позначення культури бронзового століття Криту (після легендарного короля Міноса). Мінойська культура процвітала між c. 2600 і c. 1600 до н.е. печера Камарес, виявлена в 1864 році, є місцем розташування мінойської археологічної пам’ятки на Криті, і деякі з кращих зразків середньомінойської кераміки були знайдені там – звідси і назва Камарес посуд.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Сер Артур Еванс

Посуд Kamares характеризується світло-темним абстрактними і квітковими візерунками і елегантними формами. Виготовлення цих фігур було виконано на швидко обертається гончарному крузі, новому винаходу в епоху Середньої Мінойської епохи, і його фарбоване оздоблення особливо трудомістке, що вимагає темного кольору фону, зазвичай чорного, на який додавалися білий, а іноді червоний і помаранчевий кольори. Це був відхід від попередньої ранньої мінойської кераміки, яка просто додала темні абстрактні конструкції до кольору фону бафа глини. Мабуть, найбільш примітним видом посуду Камарес називають посуд з яєчної шкаралупи, названий за надзвичайну тонкість стінок посудини. Загальний ефект посуду Kamares – це не просто гарний горщик, а предмет, який диво споглядати – одразу винахідливий, делікатний, сповнений руху та чарівності.

Малюнок \(\PageIndex\) : Карта Криту, що показує розташування Феста Малюнок \(\PageIndex\) : Камарес посуд глечик з Фестоса, c. 2000-1900 рр. До н.е., 27 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Вольфганг Заубер, CC BY-SA 3.0)

Цей глечик для посуду Kamares є класичним прикладом типу. Він був знайдений в Мінойському палаці Феста, який знаходиться на півдні центрального Криту. Фестос і його сестринський палац Кносс на північ були двома основними виробничими центрами кераміки Камарес в середній бронзовому столітті.

Посудина пофарбована чорним фоном і більша частина абстрактного декору пофарбована або в білий, або червоний колір. Живіт глечика, його найширша окружність, – це місце, де відбувається основна дія дизайну: дві абстрактні форми, подвійна спіраль у формі «S» та смугаста овальна форма чергуються, як намистини на нитці. Кожен з’єднаний з іншим білою лінією, яка, здається, розширюється і стискається з тягою подвійної спіралі. Овальні форми обгрунтовані в композиції білими трикутниками, під якими знаходиться послідовність більш дрібних трикутників, кутових вліво. Червона смуга відокремлює шийку глечика від його тіла, а носик і ручка смугасті.

На перший погляд, форма глечика проста, але коли ви починаєте розуміти картину, ви розумієте, що це зооморфна форма, призначена для імітації тварини, в даному випадку птиці з дзьобом у повітрі і смугастим шлейфом, що виходить з верхівки голови (ручки). При цьому глечик має подвійне читання: його можна розглядати як цибулинну сферу з чергуються закрученими сферами, або горду птицю, яка дивиться в небо і споглядає політ.

Напевно, найголовніше в камаресі – це те, як це допомагає нам скласти карту торгових відносин мінойців із Середземномор’ям загалом. Керамічний посуд Камарес був знайдений в Єгипті, Леванті, на Кикладських островах, материковій Греції та південній Італії. У цьому він є першим справжнім маркером економічного охоплення Криту бронзового століття.

Додаткові ресурси:

Зміїна богиня

Малюнок \(\PageIndex\) : Зміїна богиня з палацу в Кноссі, близько 1600 р. До н.е., фаянс, висота 29,5 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 4.0)

Заманлива таємниця

Кажуть, що образ Зміїної богині, виявлений сером Артуром Евансом в Кноссі на Криті, є однією з найбільш часто відтворюваних скульптур давнини. Незалежно від того, чи це правда, це, безумовно, так, що вона є потужним і викликає образ. Що вона мала на увазі для минойцев, які її зробили, однак, не дуже добре зрозуміли.

«Храмові сховища»

Ілюстрація \(\PageIndex<16>\) : Розкопки храмових сховищ, від сера Артура Еванса, Неоліт та раннє та середнє мінойське століття (Лондон: Макміллан, 1921), стор. 465 (Universitäts-Bibliothek Heidelberg)

Еванс знайшов скульптуру Богині Змії у вторинному дослідженні комплексу, який він назвав «палацом» в Кноссі. Викопавши все західне крило, він вирішив перевірити під бруківкою. Більшість не покривали нічого, крім землі, але на південь від Тронного залу він виявив дві кам’яні ями, що містять найрізноманітніші дорогоцінні речі, здебільшого розбиті: обрізки золота, слонової кістки, фаянс (найбільше родовище фаянсу на Криті), кам’яна інкрустація, необроблений ріг, керамічні посудини, тюлені камені, ущільнення, раковини, хребці великих риб, і зламані шматки не менше трьох фігурок, з яких однією була Богиня Змія.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Зміїна богиня до реставрації Евансом, з Анджело Моссо, Палаци Криту та їх будівельників (Лондон: Unwin, 1907), стор. 137 (Бібліотеки Університету Торонто)

Через фрагментарність цих цінних предметів Еванс припустив, що він знайшов пошкоджені шматки, які були вичищені з храму. Він назвав ями «Храмовими сховищами» і відразу ж поставив на реконструкцію стільки, скільки міг, з особливим інтересом до статуеток, які, на його думку, були богинями.

Капелюх і кішка

Зміїної богині, як спочатку розкопано, не вистачало голови і половини лівої руки. Повна права рука тримала коротку хвилясту смугасту палицю, яку Еванс інтерпретував як змію. Це, певною мірою, відповідало іншій майже повній статуетці, знайденій у сховищах Храму, де явно були змії, що ковзали обидві її руки. Реставрацією Зміїної Богині займався датський художник Халвор Багге спільно з Евансом. Їх внеском в статуетку стало створення відповідної руки і смугастої змії, голови богині, а також розміщення капелюха і кота (окремі фаянсові шматочки, знайдені в храмових сховищах) на її голові.

Малюнок \(\PageIndex\) : Дві зміїні богині з Кносського палацу, близько 1600 р. До н.е., фаянс, 34,2 см і 29,5 см заввишки (Археологічний музей Іракліона, фото: Jill_Ion, CC BY-NC-ND 2.0)

У відновленому стані Богиня Змії висотою 29,5 см (близько 11,5 дюйма), юнацька жінка, одягнена в пишну спідницю з семи воланів шарів різнокольорової тканини. Це, швидше за все, не уявлення смугастої тканини, а скоріше волани, виготовлені з декількох різнокольорових смуг тканини, ткацтво яких було мінойської спеціальністю. Поверх спідниці вона носить передній і задній фартух, прикрашений геометричним діамантовим дизайном. Верх спідниці і фартуха має широку вертикально-смугасту смугу, яка щільно облягає талію фігури. Зверху вона носить сорочку з короткими рукавами, смугасту сорочку, зав’язану витонченим вузлом на талії, з низьким вирізом спереду, який оголює її великі голі груди. Голова Зміїної богині, відновлена Баггом і Евансом, дивиться прямо вперед, увінчана сферичним предметом, який, як вважали Багдж і Еванс, зробить хорошу корону, і, нарешті, маленька сидяча кішка. Її довге чорне волосся звисає вниз по спині і згортається навколо грудей.

Малюнок \(\PageIndex\) : Зміїна богиня з палацу в Кноссі, близько 1600 р. До н.е., майоліка, висота 29,5 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 4.0)

Невже богиня?

Зміїна богиня – провокаційний образ, але його відновлення і тлумачення проблематичні. Корона і кішка не мають паралелі в жодному образі жінки бронзового віку, тому їх слід скидати з рахунків. Тлумачення цієї фігури як богині також важко, оскільки немає ніяких доказів того, як могла виглядати минойська богиня. Багато образи елітних минойських жінок, можливо, жриць, дуже схожі на цю статуетку. Якщо саме дія зміїної суперечки робить її богинею, це теж проблема. Образ жінки, що приборкає одну або кілька змій, цілком унікальний для Храмових сховищ. Тому, якщо вона богиня змії, вона не є особливо популярною.

Безумовно, Еванс цікавився пошуком богині в Кноссі. Ще до того, як він розкопався на місці, він стверджував, що існує велика богиня-матір, якій поклонялися в докласичному грецькому світі. З Богинею Змії Еванс знайшов – або модифікував – те, що він очікував. Його справжність і значення, однак, залишають багато питань сьогодні.

Додаткові ресурси:

Голова Бика Райтон

Малюнок \(\PageIndex\) : Ритон голови бика з палацу в Кноссі, бл. 1550-1500 до н.е., чорний стеатит, яшма та перламутр, висота 26 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 4.0)

ритуальні судини

Зображення биків є одними з найважливіших у минойському мистецтві, і цілих одинадцять рита голови бика походять з місця Кносса.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Профіль та розділ бичачої голови ритона з палацу в Кноссі, від сера Артура Еванса, Таун-хауси в Кноссі Нової ери та Відновлений Західний палац секції, з його державним підходом (Лондон: Макміллан, 1928), стор. 529 (Universitäts- Бібліотека Гейдельберга)

Рітон – це ритуальний посудину, що використовується для заливання рідин, з отвором вгорі і внизу. Цей ритон був знайдений в споруді під назвою Малий палац (його називають «палацом» через своїх розмірів і елітних архітектурних елементів, а не тому, що в ньому був трон), приблизно в 200 метрах на північний захід від палацу в Кноссі. Рітон датується початковим неоплатіальним періодом (1600-1450 до н.е.), коли будівля була побудована, і, ймовірно, була цілеспрямовано розбита, перш ніж її викинули. Він сильно пошкоджений — ліва сторона голови бика і ліве вухо, а також його золоті роги були відновлені сером Артуром Евансом.

Цей ритон голови бика був вирізаний з єдиного блоку чорного стеатиту і має 26 см (близько 10 дюймів) у висоту, як відновлено. Він порожнистий, як і повинен бути ритон, з отвором вгорі за рогами бика і отвором внизу у його морди. Задня частина ритона рівна, щоб її можна було укласти на поверхню.

Як реалістично, так і стилізовано

Різьба по голові бика примітна поєднанням яскравого реалізму і стилізації. Наприклад, очі бика були виготовлені з інкрустованих лінз гірського кришталю, намальованих на їх плоскій спині чорною райдужною оболонкою і червоною зіницею, оточеною білим кольором. Ободок ока був інкрустований червоною яшмою, надаючи бику дикий, лякаючий, кров’яний вигляд.

Малюнок \(\PageIndex\) : Ритон голови бика з палацу в Кноссі (деталь), c. 1550-1500 до н.е., чорний стеатит, яшма та перламутр, висота 26 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Каміль Геводан, CC BY-SA 4.0)

Бик кошлатий, з натуралістичними замками, звисаючими вниз по обличчю, вирізаними з дуже неглибокими розрізами в м’якому камені і наповненим меленим білим каменем (можливо, гіпсом) для контрасту проти чорного стеатиту. Також дуже реалістично вирізані рулони шкіри на шиї бика. Однак інші частини подання бика досить стилізовані. Наприклад, волосяна мутовка в центрі лоба бика більше схожа на спіраль, ніж закручений пучок волосся, і це увінчане клаптиком стилізованого хутра з локонами, розташованими рядами. Нарешті, пляма білого волосся навколо морди бика, намальована з інкрустацією оболонки, виглядає графічно у своїх прямих межах.

заповітні подарунки

Рита голови бика, така як ця, були одними з найцінніших скарбів Мінойського Криту. Зображення їх з’являються в 18 династії єгипетських настінних розписів, де вони показані як фараонські дари від відвідування критян. Багато прикладів рити були археологічно відновлені; близько двадцяти трьох з них були знайдені на археологічних пам’ятках на Криті та грецькому материку. Що примітно, так це те, що всі були знайдені цілеспрямовано знищеними. Це призвело археологів до думки, що після того, як термін корисності ритона бичачої голови закінчився, він був ритуально знищений.

Малюнок \(\PageIndex\) : Приклад ритона голови бика в єгипетському настінному розписі (видно нижній центр). «Дари від Кефтіу (мінойців)», з гробниці Рехміра, Фіви, 18-я династія, бл. 1479—1425 рр. н.е., малюнок Ніни де Гаріс Девіс, темпера на папері, 45 х 65 см (Музей мистецтва Метрополітен)

Додаткові ресурси:

Комбайн Ваза

Малюнок \(\PageIndex\) : Ваза комбайна з собору Тріада, c. 1550-1500 B.CE, чорний стеатит, діаметр 4,5 дюйма (Археологічний музей Іракліона)

Маленький, але потужний

Знайдено в Hagia Triada, елітний сайт, пов’язаний з мінойськими палацами і датується неопаратіальним періодом, (1600-1450 до н.е.) ваза комбайна відображає детальну і захоплюючу сцену чоловіків, що марширують і співають у тому, що, здається, святкування врожаю. Хоча це не великий художній пам’ятник, цей невеликий посудину (близько 4,5 дюйма в діаметрі), передає витонченість і життєздатність, характерні для мистецтва Егейського бронзового століття.

Імітація яєчної шкаралупи

Малюнок \(\PageIndex<27>\) : Страусине яйце ритон з гробниці толоса в Дендрі, Греція, Мікенський, 15-14 ст. до н.е., страусине яйце, срібло, золото та мідь (Національний археологічний музей, Афіни, фото: Schuppi, CC BY-SA 3.0)

Ваза комбайна насправді не ваза, а скоріше рітон, ритуальна посудина для розливу рідин. Він має отвір у верхній частині і мав би отвір внизу, перш ніж він був пошкоджений. Він виготовлений з чорного стеатиту і має форму схожого посудини, виготовленого з ще більш цінного матеріалу: шкаралупи страусиного яєць. Страусине яйце рита були одними з найрозкішніших та екзотичних ритуальних товарів у Егейському бронзовому столітті. Цей тип предмета виготовлявся шляхом свердління отворів на будь-якому кінці страусиного яйця (імпортованого з Єгипту), витягування вмісту та нанесення декоративного обідка зверху і внизу. Однак те, чого не вистачає вазі комбайна в імпортованій розкоші, це компенсує сувору скульптурну силу.

Малюнок \(\PageIndex\) : Ваза комбайна з собору Тріада (деталь), c. 1550-1500 B.CE, чорний стеатит, діаметр 4,5 дюйма (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 4.0)

Ритмічна процесія

Малюнок \(\PageIndex<29>\) : Ваза комбайна з собору Тріада (деталь), c. 1550-1500 B.CE, чорний стеатит, діаметр 4,5 дюйма (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 4.0)

Мініатюрна сцена, вирізана з рельєфом, ілюструє близько двадцяти семи чоловіків в процесії. Більшість таких чоловіків зображені парами, ноги крокують високо і праві руки зігнуті в лікті, руки тримають близько до грудей, і носять однакові костюми: пов’язки на стегні, плоскі кепки, сумки для перенесення або подушечки на лівому стегні, а на лівому плечі жердину з короткою вигнутою лопаткою і три зубчасті виделкою. Ці чоловіки всі молоді, стрункі і м’язисті, з незграбними обличчями, зверненими до неба. Їх парний, замковий хід викликає похідний або ритмічний рух. Є один виняток з цього ритму: біля спини групи один чоловік повертається, щоб подивитися за ним, можливо, тому, що, здавалося б, інший впав якраз йому на спину.

Цю похідну групу очолює, мабуть, старший чоловік, який носить довге волохате волосся і бахрому халат з візерунком гребінця (вгорі). Він несе довгий посох, кривий внизу і звужується вгорі. Посередині групи чоловіків позаду нього знаходиться ще одна єдина фігура, людина, яка виглядає, мабуть, не настільки молодий і худий, як ті, хто в групі, який трясе сіструм (музичний інструмент, який використовується в релігійних ритуалах). Вони були поширені в Стародавньому Єгипті, а також в Стародавній Греції та Римі; приклади були знайдені і на Криті бронзового століття. Ця людина, здається, кричить або співає з широко відкритим ротом, і за ним поруч слідує ранг чотирьох чоловіків, які також мають широко відкриті роти і носять плащі навколо плечей.

Малюнок \(\PageIndex\) : Ваза комбайна з собору Тріада (деталь), c. 1550-1500 B.CE, чорний стеатит, діаметр 4,5 дюйма (Археологічний музей Іракліона, фото: Олаф Тауш, CC BY-SA 4.0)

Жатка або посів?

Як вказує назва цього судна, як правило, вважається, що його прикраса стосується збору врожаю, ключовим доказом того, що довгий реалізація кожного з молодших чоловіків несе через плече. Що не зрозуміло, саме те, що таке реалізація. Якщо це віяльна вилка, ці люди збирають урожай, збирають зрілі зернові культури; вони будуть використовувати вилку, щоб відокремити зерно від його лушпиння. Якщо знаряддя – це мотика, прикрашена гілками, то чоловіки відправляються садити насіння – можливо, їх можна знайти в кожній з чоловічих сумок. Що це таке – збирання врожаю чи посадки – ми ніколи не знаємо, але зрозуміло, що чоловічий, комунальний та святковий характер діяльності, зображеної на цьому прекрасному посудині.

Восьминіг ваза

Малюнок \(\PageIndex\) : Ваза для восьминога від Palaikastro, близько 1500 до н.е., висота 27 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Вольфганг Заубер, CC BY-SA 3.0)

Кераміка для заможних

Одним з найважливіших аспектів минойської культури була її кераміка. Кераміка сьогодні може здатися не особливо цікавою чи важливою, але в другому тисячолітті до н.е., це був високий вид мистецтва, і його виготовлення часто було тісно пов’язане з центрами влади. Багато в чому, як виробництво порцеляни для європейських королівських будинків в 18 столітті, виробництво кераміки на Криті розповідає нам про елітні смаки, про те, як могутні зустрічали і ділили їжу, і з ким торгували.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Руїни на Палайкастро (фото: Панегірики Грановеттера, CC BY-SA 2.0)

Ця ваза, знайдена в Palaikastro, заможному місці на далекосхідному узбережжі Криту, є прекрасним прикладом елітного мінойського керамічного виробництва. Він має висоту 27 см (близько 10,5 дюймів), виготовлений на колесах, розписаний вручну, і призначений для зберігання цінної рідини – можливо, якогось масла. Його форма дещо незвична, побудована шляхом ковзання разом, в той час як шкіра тверда (глина, яка не зовсім суха), дві неглибокі пластини, які були зроблені на швидкоспінговому гончарному крузі та з високоочищеною глиною. Кругові підстави цих неглибоких пластин все ще видно в центрі обох сторін колби. Носик і ручки в стилі стремена (які дозволяли б користувачеві ретельно контролювати потік рідини з контейнера) були додані вручну, а також основа, щоб полегшити стояння судини вертикально.

Натхненний морем

Малюнок \(\PageIndex<34>\) : Ваза восьминога від Palaikastro (деталь), c. 1500 B.CE, висота 27 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Олаф Тауш, CC BY 3.0)

Нарешті, було б додано прикрасу в морському стилі. Використовуючи темний ковзання на поверхні глини, минойский художник цієї посудини наповнив центр чарівним восьминогом, плаваючим по діагоналі, з щупальцями, витягнутими на весь периметр колби, і широкими очима, які дивляться на глядача з майже мультяшною дружелюбністю. Навколо кінцівок цієї істоти ми знаходимо морських їжаків, коралів і тритонних раковин; жодне порожнє місце не залишається незаповненим, надаючи відчуття звивистої енергії загальній композиції.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Мікенська імітація мінойської морської посуду, 15 століття до н.е. усипальниця 2, Аргіве Просимна

Кераміка в морському стилі, яскравим прикладом якої є цей посудину, розглядається як вершина мінойської палацової кераміки, зокрема періоду LM I (близько 1400 року до н.е.). Тих, хто вірить «руками» (тобто конкретним художникам), можна виділити в картині гончарства бронзового століття визначили цю посудину як роботу майстра морського стилю, який працював на місці Палайкастро. Епоха гончарства морського стилю збіглася з періодом, протягом якого торгові мережі мінойців широко охоплювали Середземне море, від Криту до Кіпру, Леванту, материкової Греції та Єгипту. Деякі пов’язали це мореплавання майстерність з популярністю гончарства в морському стилі. Стиль був імітований гончарами на грецькому материку, а також островах Мелос і Егіна, але жоден не міг зрівнятися з чарівністю і витонченістю мінойських винахідників стилю.

Статуетка чоловічої фігури (Palaikastro Kouros)

Однією з найбільш ефектних недавніх знахідок з Криту є статуетка юнацької чоловічої фігури з золота, слонової кістки, серпантину і гірського кришталю. Це одна з лише невеликої жменьки мінойських скульптур у раунді, і найбільша з коли-небудь знайдених. Хоча він не є повним, значна частина з нього знаходиться у відмінній формі, а його натуралістичний стиль вражає. Його часто називають Palaikastro Kouros, так як він схожий на більш пізні архаїчні грецькі статуї ідеалізованих юнацьких елітних самців.

Малюнок (Палекастро Курос), 1480 — 1425 рр. До н.е., серпантин, слонова кістка бегемота та золото, 54 х 18,5 см (Археологічний музей Сітії, фото: Олаф Тауш, CC BY 3.0)

Фігура була знайдена в розкопках в місті Palaikastro, великий археологічний об’єкт на східному узбережжі Криту відомий, серед іншого, створенням особливо тонкої кераміки морського стилю, яка торгувалася по всьому острову, а також у всьому Середземному морі. Статуя була виявлена розбитою на сотні частин, розкинулася на двох ділянках 10 метрів один від одного, в результаті грабежу та спалювання під час руйнування міста наприкінці періоду LM Ib (1450 до н.е.).

Після копітких зусиль статуетка була реконструйована, щоб показати атлетичного юнака, що стоїть однією ногою трохи перед іншою, коліна замкнені, обидві руки зігнуті, руки в кулаках притиснуті до грудей. Голова фігури повернута дуже трохи вліво, з коротко стриженими волоссям, за винятком одного пасма, що йде по середині волосистої частини голови спереду назад.

Малюнок (Палекастро Курос) (деталь), 1480 — 1425 рр. До н.е., серпантин, бегемот зі слонової кістки та золото, 54 х 18,5 см (Археологічний музей Сітії, фото: Олаф Тауш, CC BY 3.0)

Фігурка була побудована з восьми окремих шматочків бегемота слонової кістки і була встановлена разом за допомогою дерев’яних дюбелів. Волосся були вирізані зі шматка змійового каменю, а очі були інкрустовані гірським кришталем. На жаль, обличчя фігури, а також його середній зріз втрачено; значна частина вцілілої слонової кістки була спалена чорною, хоча все ще в надзвичайно хорошому стані. Є дані про те, що статуетка була частково покрита кованим золотом: конкретно, стопи і частина гомілки, гомілки (можливо, у вигляді браслетів), а також втрачений середній зріз, швидше за все, виглядали як пов’язка на стегна.

Хоча важко здогадатися, де спочатку розглядався цей шматок, зрозуміло, що він був вставлений в основу, що дозволило б йому встати прямо. Ретельний аналіз показав, що сама база була такою ж розкішною, як і статуетка, виконана з поєднання єгипетського блакитного і золотого.

Увага до натуралістичної анатомії людини в статуї надзвичайна. Гладка форма і мускулатура грудей, ніг, рук відрізняється високою точністю. У стопах і руках деталі прожилок і навіть кутикули пальців рук і ніг захоплюють дух. Однак ця особлива анатомічна деталь, по суті, не є точною. Наприклад, вени на стопі не відображають реальні судинні системи людини. Аналогічно великі пальці кожної руки витягуються занадто довгими, а завиваються над кісточками інших пальців занадто далеко. Цей нерівномірний реалізм насправді є відмінною рисою мінойського мистецтва.

Кого представляє ця статуя? Немає можливості точно знати. Напевно це була важлива фігура, враховуючи дорогоцінні матеріали та вишукану майстерність, використану для її створення. Археологи, які розкопали статую в Палекастро, вважають, що вона являє собою попередник бронзового століття пізнішого класичного юнацького чоловічого бога злочинного світу, прийшли, щоб віщати початок врожаю восени: Диктайський Зевс.

Що ж розповідає нам ця незвичайна статуя про мінойців? Принаймні дві речі. Перш за все, це розповідає нам про особливі відносини з Єгиптом. Два найцінніших матеріалу, з яких складається статуя, – це бегемот зі слонової кістки та золото, і обидва ці матеріали прийшли з Єгипту. Більш того, стійка фігури (одна нога перед іншою з замкненими колінами) імітує класичну позицію єгипетської статуї. Нарешті, мистецтвознавці вважають, що статуетка використовує варіант раннього єгипетського пропорційного канону. Тому багато в чому з того, як була задумана і виготовлена ця статуетка, зобов’язана Єгипту. Ми можемо розглядати це як свідчення тісних торгових відносин і, ймовірно, якогось культурного спорідненості.

Друге, що Palaikastro Kouros може розповісти нам про мінойців, це те, що вони першими створили хризелефантинську статую. Хриселефантинська статуя є найбільш відомою з класичної грецької епохи, найвідомішими прикладами є статуї Афіни і Зевса в Афін і Олімпія, відповідно, обидва створені Фідієм в 5 столітті до н.е. ранні приклади в набагато менших масштабах були знайдені в Дельфах, але ця статуетка від Palaikastro є найбільш раннім відомим прикладом цього важливого скульптурного типу.

Додаткові ресурси:

Марк Моак, «Палайкастро Курос» в Британській школі в Афін досліджень, т. 6 (2000), с. 65-83.

Саркофаг собору Тріада

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Саркофаг собору Тріада в Археологічному музеї Іракліона (фото: C messier, CC BY-SA 3.0)

Труну для роялті?

Багато образів мінойських ритуалів є фрагментарними і тому важко інтерпретуються. Повних уявлень про релігійні теми в розповідному стилі дуже мало, і Агія Тріада (також іноді пишеться «Агія Тріада») є найкращою серед них. Цей саркофаг був знайдений в 1903 році італійським археологом Роберто Парібені в гробниці 4 кладовища на вершині пагорба на північ від місця Святої Тріаді, великого і багатого стародавнього минойского поселення на півдні центрального Криту. Могила 4 була родинною гробницею, що містить саркофаг, побудований з вапняку, і ще один великий керамічний труну. Гробниця була порушена в давнину, але деякі дрібні похоронні речі були залишені мародерами: різьблена кам’яна чаша, черепашка тритона і фрагмент жіночої теракотової статуетки. Ці залишки могильних товарів та складний характер саркофага Агія Тріада призвели до ідентифікації гробниці 4 як королівської сім’ї.

Малюнок \(\PageIndex\) : Саркофаг собору Тріада, близько 1400 р. До н.е., вапняк і фреска, 1,375 х 0,45 х 985 м (Археологічний музей Іракліона, фото: Кароле Раддато, CC BY-SA 2.0)

Історія у фресках

Саркофаг собору Тріада – єдиний минойський саркофаг, який, як відомо, повністю пофарбований. Він був створений за допомогою фрески, як сучасний настінний живопис, і ілюструє складну сюжетну сцену, мабуть, поховання і жертви. Сам об’єкт є значним, розміром 1,375 метра (близько 4,5 футів) в довжину, .45 метрів (близько 1,5 футів) в ширину і 985 метрів (близько 3 футів) у висоту.

Малюнок \(\PageIndex\) : Саркофаг собору Тріада (деталь), c. 1400 до н.е., вапняк і фреска (Археологічний музей Іракліона, фото: Zde, CC BY-SA 2.0)

Одна з довгих сторін є найповнішою і показує похоронну процесію приношення носіїв та церемонію злиття, яка включає сім фігур – дві жінки та п’ять чоловіків. З крайнього лівого боку ми бачимо жінку в профілі, звернену вліво, одягнену в складну спідницю з приховування та відкриту сорочку з короткими рукавами, тримаючи посудину в обох руках, виливаючи вміст у більшу посудину, яка спирається на кам’яну платформу між двома полюсами. Стовпи встановлені на кам’яних основах з багатими прожилками і увінчані подвійними осями, увінченими птахами. За жінкою ллється інша жінка, а за нею чоловік. Друга жінка, яка майстерно обкрадена і носить корону лілій, несе на плечах жердину, яка підтримує два посудини, ідентичні тому, який використовується для обливання першою самкою. Чоловік за нею грає ліру і також майстерно обкрадений.

Малюнок \(\PageIndex\) : Саркофаг собору Тріада (деталь), c. 1400 B.CE, вапняк і фреска (Археологічний музей Іракліона, фото: Олаф Тауш, CC BY 3.0)

Наступні три людини зліва – юнаки, кожен з яких оголений грудьми і одягнений в приховану спідницю. Перші дві тримають бичачі статуї, одна плямиста коричнева, одна чорна; третій чоловік тримає модель човна. Ці троє чоловіків у композитному профілі, з плечима лобовими, але ногами та головою у профілі, загальною єгипетською конвенцією живопису. Вони також встановлюються на синьому тлі, який відрізняється від решти сцени по цій стороні саркофага. Інший чоловік стикається з цими трьома. Він не має ніг і виглядає позував як скульптура, і вважається, що це представляє померлу людину. Він носить довгий халат з золотою обробкою.

Між трьома чоловіками і покійним знаходиться набір з трьох сходинок, можливо, вівтар, який має деякі пошкодження вгорі. Над вівтарем є дерево, і можливо (виходячи з інших зображень подібних вівтарів), що воно повинно виростати з самого вівтаря. За покійним знаходиться ще одна споруда, майстерно розписана ходовими спіралями і інкрустована жилками каменем. Вважається, що це гробниця покійного.

Підношення і вівтарі

На протилежному боці саркофага є ще сім фігур – шість жіночих і один самець. Починаючи знову зліва, ми зустрічаємося з великою ділянкою пошкодження, яка залишає лише ноги і стопи двох пар жінок, все з витонченими довгими халатами, рухаючись вправо.

П’ята жіноча фігура, повністю помітна, веде їх, також добре одягнена і носить корону лілії. Вона в повний профіль, з жовтим волоссям, руки витягнуті вниз до землі. Вона і чотири жінки позаду неї всі встановлені на яскраво-жовтому тлі. Рухаючись вліво, колір фону змінюється на білий і на тлі цього виступає чоловічий гравець з подвійною флейтою, одягнений в короткий синій халат і довгі локони. Він стоїть за столиком для підношення, на якому лежить накинутий бик на боці, звернений до глядача. Червоні прожилки крові можна побачити, що йдуть з бичачої шиї і виливаються в посудину, що сидить біля підніжжя столу. Під столом стоять два маленьких козла, можливо, очікують подібної долі.

Праворуч від цього великого вівтаря колір фону змінюється на синій; жінка стоїть перед іншим низьким вівтарем, одягненим у спідницю для приховування. Цей вівтар прикрашений червоно-білим біговим спіральним дизайном, а зверху сидить дрібна сіра чаша, можливо, срібляста, над якою плаває в полі пофарбований глечик з дзьобом і чаша з двома ручками з тим, що здається круглим фруктом – можливо, всі пропозиції. Праворуч від цього вівтаря знаходиться ще один стовп, цей встановлений у червоно-білій перевіреній основі, з подвійною сокирою та птахом у верхній частині. Нарешті, в полі знаходиться архітектурна споруда, також з червоними та білими ходовими спіралями та чотирма парами рогів зверху і з яких росте велике зелене дерево.

Жодна поверхня не залишилася необробленою

Ілюстрація \(\PageIndex<46>\) : Саркофаг собору Тріада, c. 1400 р. н.е., вапняк і фреска (Археологічний музей Іракліона)

Одна з коротких сторін саркофага Агія Тріада має дві сцени, розташовані одна над іншою, тоді як протилежна коротка сторона має лише одну сцену. Збоку з двома сценами, верхня майже повністю втрачена від пошкоджень, але залишається достатньо, щоб вказати на хід чоловіків у коротких загострених кілтах з багато тканого текстилю. Під цією сценою знаходиться колісниця, запряжена кіньми, з коляскою, в якій їздять дві жінки, обидві одягнені в складні халати, а одна тримає батіг.

Малюнок \(\PageIndex\) : Саркофаг собору Тріада (деталь), c. 1400 до н.е., вапняк і фреска (Археологічний музей Іракліона, фото: Вольфганг Заубер, CC BY-SA 3.0)

На іншій короткій стороні є колісниця, намальована грифоном, з іншою парою жінок, які їдуть у колясці, які також багато одягнені та носять загострені капелюхи. Грифони різнокольорові і розправляють крила, як би в польоті; над ними летить птах в профіль, рухаючись в зворотному напрямку.

Оточуючи всі п’ять цих сцен на саркофазі Hagia Triada є обрамляють елементи: ряди розеток, смуги кольорів для імітації багато прожилок каменю, що біжать спіралі з центральними розетками та барвисті смугасті смуги. Вона барвисто фарбується зверху вниз.

Проста історія, складні питання

У чомусь те, що ми бачимо на саркофазі Агія Тріада, зрозуміти просто: жінки і чоловіки в елітному одязі зайняті жертвопринесеннями і підготовкою покійного до поховання перед його гробницею. Однак, дивлячись глибше, залишається багато питань. Як це читати? Чи існує прописаний порядок до зображень? Що означає зміна кольору фону? Хто саме ці люди – всі вони жриці та священики? Чи є вони міфологічними персонажами? Хто був покійним? Це було особливим похованням, чи всі отримали таке лікування? Це питання, на які ще належить відповісти з упевненістю.

Додаткові ресурси:

Фреска, що стрибає биком з Кносського палацу

Малюнок \(\PageIndex\) : Фреска, що стрибає биком зі східного крила Кносського палацу (реконструйована), близько 1400 р. До н.е., фреска, висота 78 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Джебулон, CC0)

Взявши бика за роги

Бик спорт – включаючи стрибки над ними, боротьба з ними, біг від них, або їзда на них – практикувалися по всьому світу протягом тисячоліть. Мабуть, найулюбленіша старовинна ілюстрація цього, звана биком або фрескою Тореадора, походить з місця Кносса на острові Крит. Настінний розпис, як він зараз реконструйований, показує трьох людей, що стрибають над биком: одна людина спереду, інша над спиною, а третя ззаду.

Зображення являє собою композицію щонайменше семи панелей, кожна висотою 0,78 метра (близько 2,5 футів). Фрагменти цього великого настінного розпису були знайдені дуже сильно пошкоджені в заливці над стінами в дворі Кам’яного носика, на східній стороні Центрального суду в Кноссі. Той факт, що картини були знайдені в повному обсязі, свідчить про те, що ця настінна розпис була зруйнована в рамках реконструкції. Кераміка, яка була знайдена разом з фрагментами, дає нам свою дату, ймовірно, LM II (близько 1400 року до н.е.).

Реконструйований, але все ще неповний

Ілюстрація \(\PageIndex<49>\) : Суд кам’яного носика, де були знайдені шматки фрески, від сера Артура Еванса, Палац Мінос (Лондон, 1930), стор. 270 (Universitäts-Bibliothek Heidelberg)

Коли сер Артур Еванс, перший археолог, який працював у Кноссі, знайшов фрагменти, він визнав їх ілюструють ранній приклад бичачого спорту, і він прагнув створити цілісний образ, яким міг би поділитися зі світом. Він найняв відомого археологічного реставратора Еміля Гіллієрона, щоб створити образ, який ми знаємо сьогодні, з найбільших шматочків семи панелей. На жаль, неможливо реконструювати всі оригінальні панелі і отримати відчуття картини взагалі, нам залишається реконструкція Гіллієрона.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Фреска, що стрибає биком зі східного крила Кносського палацу (реконструйована), c. 1400 р. н.е., фреска, висота 78 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Енді Монтгомері, CC BY-SA 2.0)

Візуальна гімнастика

Те, що ми бачимо, – це заморожування дуже швидко рухомої сцени. Центральне зображення реконструйованої фрески – бик, який заряджається з такою силою, що його передня і задня ноги знаходяться в повітрі. Перед биком стоїть людина, що хапається за його роги, здавалося б, ось-ось схопиться над ним. Наступна людина знаходиться в середині склепіння, догори дном, над спиною бика, а кінцева людина звернена до задньої частини тварини, зброя назовні, мабуть, просто демонтувавши— «приклеювання посадки», як кажуть в гімнастиці.

Малюнок \(\PageIndex\) : Фреска, що стрибає биком (деталь) зі східного крила Кносського палацу (реконструйована), c. 1400 р. н.е., фреска, висота 78 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Carole Raddato, CC BY-SA 2.0)

Люди по обидва боки бика, як реконструйовані, несуть маркери як чоловічої, так і жіночої статі: вони пофарбовані в білий колір, що вказує на жіночу фігуру відповідно до давньоєгипетських гендерно-колірних умовностей, які, як ми знаємо, також використовували мінойці. Але обидва персонажі носять лише пов’язку на стегна, яка є чоловічим одягом. Зачіска (локони вгорі з пасмами, спадаючими вниз ззаду) не рідкість в уявленнях як юнацьких самців, так і самок. Багато інтерпретацій цього гендерного схрещування можливі, але, на жаль, мало доказів, що підтверджують одне над іншим. Принаймні, можна сказати, що представлення статі в пізньому Егейському бронзовому столітті було текучим.

Людина, що знаходиться в центрі дії, склепінням над спиною бика, забарвлюється в коричневий колір, що вказує на чоловічу стать за давньоєгипетськими гендерно-колірними умовностями, і це має сенс, враховуючи його пов’язку на стегна. Цікаво відзначити, що м’язи всіх трьох стрибків бика, біля стегон і грудей, були дуже делікатно артикульовані, підкреслюючи їх спортивну статуру.

Фон сцени – синій, білий або жовтий монохромний, і не вказують на архітектурний контекст для діяльності. Більше того, сім панелей та композитна реконструкція Гіллієрона демонструють межу пофарбованих багато строкатих каменів, що перекриваються плямами. Отже, здається, ми маємо на меті бачити ці сцени як абстрактні дії в кадрах, а не частину ширшого зорового поля чи розповіді.

Обряд проходження?

Найцікавіше питання про картин бика, що стрибає з Кноссу, – це те, що вони можуть означати. Ми не можемо детально зрозуміти весь цикл стрибків биків, оскільки він настільки фрагментарний, але ми знаємо, що він охоплював багато стінового простору, і для його створення потрібно було витратити значну кількість ресурсів.

Малюнок \(\PageIndex\) : Фреска, що стрибає биком (деталь) зі східного крила Кносського палацу (реконструйована), близько 1400 р. До н.е., фреска, висота 78 см (Археологічний музей Іракліона, фото: Джебулон, CC0)

Як згадувалося вище, багато культур у просторі та часі займаються спортом биків, і всі вони мають кілька спільних речей. По-перше, ці види спорту небезпечні для життя. Гонки, танцювати з, перестрибнути, або вбити бика може дуже добре отримати вас убитий. По-друге, ці заходи зазвичай виконуються перед натовпом: це громадянська подія, публічно представлена і записана на пам’ять. По-третє, ті, хто бере участь у цих діях биків, часто є молодими людьми у віці, коли вони переходять з дитинства у доросле життя, і досягнення спорту биків сприяє цьому проходженню. Антропологи називають такий вид діяльності «обрядом проходження», який, будучи свідком своєї громади, встановлює учасника як дорослого.

Тому можна припустити, що сцени стрибають бика з Кноссу відносяться до такого обряду церемонії проходження. Багато хто визначив Центральний суд (Театральний район) безпосередньо за західним фасадом палацу в Кноссі як місця, де могли відбутися церемонії стрибання биків. Можливо, ми ніколи не знаємо точного значення цих картин, але вони продовжують резонувати з нами сьогодні – не лише через їхню красу та динамізм, але й тому, що вони представляють діяльність, яка все ще є важливою частиною багатьох культур у всьому світі.

Додаткові ресурси:

Мінойська жінка або богиня з Кносського палацу («La Parisienne»)

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Жінка або богиня («La Parisienne») з фрески Camp-Tool, c.1350 B.CE, західне крило палацу в Кноссі, буон фреска, висотою 20 см (Археологічний музей Іракліона)

«Парижанка» з стародавнього Криту

Цей образ молодої жінки з яскравим платтям і кучерявим волоссям входить в число найвідоміших образів в минойському мистецтві. Це також одне з небагатьох уявлень мінойського народу, намальованих кольором та деталями, і це прекрасний приклад мінойського настінного живопису. Незабаром після того, як його вперше виявив сер Артур Еванс у Кноссі, його побачив Едмонд Поттьє, відомий мистецтвознавець грецької кераміки, який порівняв її чарівний вигляд сучасним жінкам Парижа. З тих пір вона відома як «La Parisienne».

Священний вузол

Ілюстрація \(\PageIndex<56>\) : Жінка або богиня («La Parisienne») з фрески Camp-Tool, c.1350 B.CE, західне крило палацу в Кноссі, буон фреска, висотою 20 см (Археологічний музей Іракліона)

Збереглися тільки голова і верхня частина тіла La Parisienne. Її волосся чорне і кучеряве, один завиток спускається вниз на лоб, а інші каскадом вниз по шиї і верхній частині спини. Її шкіра біла, що імітує давньоєгипетську колірну конвенцію (жінки пофарбовані в білий колір, чоловіки коричневі), а її велике, темно окреслене око також нагадує нам єгипетський стиль, але її яскраво-червоні губи унікальні. Вона носить майстерно сплетене синьо-червоне смугасте плаття, з синім смугастим краєм, прикріпленим червоними плямистими петлями. Прив’язаний до задньої частини сукні – «священний вузол», як його вперше назвав Еванс. Це петля з довгої тканини, зав’язана ще однією петлею на потилиці, залишаючи довжину полотна, що стежить вниз по спинці.

Це одне з лише двох уявлень жінки, яка насправді носить священний вузол, хоча самі вузли зустрічаються на печатках, намальованих на кераміці, в інших фресках і винесені в слонову кістку або фаянс. Вважається, що цей вузол позначає власника як святу людину, тому ця мінойська жінка може бути жрицею.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Західне крило палацу в Кноссі (фото: tedbassman, CC BY 2.0)

Знайдено в фрагментах

Настінний розпис, частиною якого є La Parisienne, був виявлений сильно пошкодженим і впав з верхнього поверху в західному крилі Кносса. Він був намальований у буонної фрески (на мокрій штукатурці), як і більшість мінойських настінних розписів, і з огляду на його археологічний контекст, ймовірно, є одним з останніх розписних робіт палацу, датується LM III (близько 1350 до н.е.). Зокрема, цей фрагмент був частиною дворівневої сцени шириною близько півметра (близько 1,5 футів), що називається фрескою табуретки табору (показано нижче як реконструкція). На верхній і нижній панелі представлені пари чоловіків і жінок у профілі сидять і стоять і тримають елегантні судини. La Parisienne походить від однієї з жіночих пар.

Малюнок \(\PageIndex\) : Сер Артур Джей Еванс. Верхній план, північно-західний палацовий район, Кносс, від Палацу Міноса (Лондон, 1935), стор. 380 (Університет-Бібліотека Гейдельберга)

Було висловлено припущення, що частина Кносського палацу, з якої випала ця розписна сцена, використовувалася для церемоній та бенкетування; якщо це правда, предмет із зображенням тостів, що робляться, добре вписувався б. Незалежно від її початкового значення, La Parisienne є стійким свідченням майстерності минойських художників фресок.

Ілюстрація \(\PageIndex\) : Табір Табурет фреска (реконструкція), c. 1350 р. До н.е., із західного крила Кносського палацу (Археологічний музей Іракліона, Крит)

Додаткові ресурси:

Мікенське мистецтво

Мікенська культура процвітала на грецькому материку в пізньому бронзовому столітті. Назва походить від місця Мікен, де культура була вперше визнана після розкопок 1876 року Генріхом Шліманом.

c. 1600 – 1100 р. До н.е.

«Палац» і Могила Коло А

Шукаючи міфічні міста Гомера, Генріх Шліман визначив мікени в 19 столітті.

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Маска Агамемнона

«Я подивився в обличчя Агамемнона», – похвалився чоловік, який його виявив, але чи справді це гомерівський герой?

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Скарбниця Атрея

Нижче великої цитаделі Мікени прохід у схил пагорба веде до масивної усипальниці у формі вулика.

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Левові ворота

Наближення Мікени надихало трепет: масивний пагорб, стіни з величезних каменів і страшні Левові ворота.

Де було стародавнє море

Неймовірний Донбас

Панська садиба німців-менонітів

Греко-католицький монастир у Званівці

Вітряки у Краматорську

Кам’яні могили

Святогірська лавра

Преображенські катакомби

“Баранячі лоби” Новоайдара

Каньйон у Лисичанську

Свято-Успенська Церква в селі Осинове

Шлях, позначений сіллю

8: Стародавнє Егейське море

Вступ: Стародавня корабельна аварія пропонує історичне розуміння

Глобальні зв’язки: зростаюча сфера морської археології

Історіографія (Історія написання)

Незрозумілі генеалогії, крадіжки та підробки

Міфічне натхнення

Спірні реставрації

Огляд глави

Три регіони: Кикладська, Мінойська та Мікенська

Огляд об’єктів

До того часу, коли ви закінчите читати цю главу про стародавнє егейське мистецтво, ви повинні мати можливість:

Хочете дізнатися більше?

2.4: Стародавнє Егейське море

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Акротірі, Тера

Розумні історичні образи для викладання та навчання:

Мінойський

Мінойський мистецтво

Палац на Кноссі (Крит)

Реставрація проти збереження

Кносс

Враховуючи реконструкції Еванса

Що таке археологічна реставрація?

Реставрація в Кноссі

Фаза 1: Теодор Файф

Фаза 2: Християнська лялька

Фаза 3: Піт де Йонг

Збереження в Кноссі після Еванса

Додаткові ресурси:

Камарес Посуд Глечик

Додаткові ресурси:

Зміїна богиня

Заманлива таємниця

«Храмові сховища»

Капелюх і кішка

Невже богиня?

Додаткові ресурси:

Голова Бика Райтон

ритуальні судини

Як реалістично, так і стилізовано

заповітні подарунки

Додаткові ресурси:

Комбайн Ваза

Маленький, але потужний

Імітація яєчної шкаралупи

Ритмічна процесія

Жатка або посів?

Восьминіг ваза

Кераміка для заможних

Натхненний морем

Статуетка чоловічої фігури (Palaikastro Kouros)

Додаткові ресурси:

Саркофаг собору Тріада

Труну для роялті?

Історія у фресках

Підношення і вівтарі

Жодна поверхня не залишилася необробленою

Проста історія, складні питання

Додаткові ресурси:

Фреска, що стрибає биком з Кносського палацу

Взявши бика за роги

Реконструйований, але все ще неповний

Візуальна гімнастика

Обряд проходження?

Додаткові ресурси:

Мінойська жінка або богиня з Кносського палацу («La Parisienne»)

«Парижанка» з стародавнього Криту

Священний вузол