Сифіліс: як не підхопити моторошну хворобу

Сифіліс – це недуга, яка має дуже давнє походження. У часи Відродження вона була головною причиною смерті в Європі. Попри те, що нині з нею навчилися боротися, сифіліс досі залишається загрозою у так званому “венеричному букеті”.

Історія хвороби

Одна із версій походження цієї недуги на території Європи розповідає, що у 1493 році сифіліс привезли моряки, які разом з Христофором Колумбом пливли відкривати “Новий світ”, себто Америку. Вони цією хворобою заразилися від аборигенів, що мешкали на Гаїті. Багато з них приєдналися до армії короля Франції Карла VIII, який вдерся в Італію 1494 року. До слова: Чому жінки схильніші до венеричних захворювань

У довгий шлях до Неаполя французи взяли зі собою не лише 30 тисяч вояків, а й прихопили повій з фрейлінами. Для епідемії на той час вистачило б і однієї пари заражених. Після того, як Неаполь опинився біля ніг Карла, святкували всі – і солдати, і “домашні” повії і ті куртизанки, які прибували ледь чи не з усієї країни. І поки Карл VIII планував відкусити шматочок привабливої сонячної Італії, сифіліс підступніше готувався, як позбавити короля щонайменше хрящів носа. Але про це згодом.

Хронічне інфекційне захворювання, спричинене спірохетою Treponema pallidum. Сифіліс зазвичай передається статевим шляхом або від матері до немовляти, хоча заразитися можна й несексуальним контактом у громадах, які живуть при поганих гігієнічних умовах.

1496 року епідемія сифілісу поширилась на територію Франції, Італії, Німеччини, Швейцарії, потім – в Австрії, Угорщині, Польщі, і це призвело до загибелі понад п’яти мільйонів людей. За чотири роки епідемія сифілісу поширилася всією Європою та вийшла за її межі, фіксувалися випадки захворювання в Північній Америці, Туреччині, також в Південно-Східній Азії, Китаї та Індії.
Першовідкривач Америки Христофор Колумб Цю теорію підтверджують документи, що належать Фернандесу де Ов’єдо та Рую Діасу де Ісла – двом лікарям з іспанським походженням, які на власні очі бачили повернення Колумба з Америки. Де Ов’єдо підтвердив, що хвороба, з якою він вперше зіткнувся в Європі, була знайома іспанцям, які вже розробили методи лікування. Найбільшу плутанину надалі дослідження цієї хвороби вніс британський хірург XVII сторіччя Джон Гантер.
Джон Гантер Він стверджував, що сифіліс і гонорея – це одне захворювання. А відбулося все так: 1767 року він зробив собі ін’єкцію гноєм, який попередньо “позичив” у хворого на гонорею. Гантер не знав, що пацієнт хворіє одразу на дві недуги – сифілісом та гонореєю, тому й запевняв усіх, що це одна і та ж хвороба. Лише за 70 років цю теорію вдалось спростувати у Франції.

Як можна підхопити сифіліс

1. Невидима – її важко відчути чи помітити
2. Первинна – тверда шкірна виразка
3. Вторинна – висип на долонях рук і стопах
4. Третинна – гуми, тобто вузлики запальної тканини. Найчастіше гуми зустрічаються в печінці, але можуть розвинутися в серці, шкірі, кістках та інших тканинах. Через ці симптоми на останній стадії сифілісу в людини провалюється ніс.

• “Шанкр” — безболісна невелика виразка

• Виразка в роті і на губах, на пальцях і на сідницях

• Набряклі залози на шиї або в паху.

Є ще один своєрідний вид сифілісу – вроджений. Якщо жінка під час вагітності заражена інфекцією, хвороба може перейти від матері до дитини. Сифіліс у цьому випадку поводиться парадоксально. Бо чим довша тривалість існування інфекції у матері, тим менший ризик передачі дитині. А от у жінок з раннім прихованим сифілісом ризик передачі хвороби коливається від 30% до 60%.

При вродженому сифілісі в дитини проявляються такі симптоми:

• гепатоспленомегалія – синдром під час якого збільшуються селезінка та печінка;
• асцит – скупчення рідини в черевній порожнині і шкірний висип, особливо пухирі на кінцівках.

• Уникати випадкових хаотичних, статевих стосунків

• Використовувати засоби контрацепції

• Хоча б раз у рік відвідувати лікаря. Виявити сифіліс можна з допомогою аналізу крові або ж мікроскопії

Про цю хворобу навряд чи заведено говорити вголос. Але варто, бо за даними ВОЗ, щодня венеричні хвороби підхоплює понад мільйон людей. А сифіліс на останній стадії може вразити шкіру, слизові оболонки, внутрішні органи, хрящі й кістки, центральну нервову систему.

Його зазвичай лікують за допомогою короткого курсу антибіотиків. Є ін’єкції пеніциліну, або ж 10-14-денний курс таблеток антибіотиків.

Сифіліс, який тривав понад два роки, зазвичай лікують пеніциліном з тижневими інтервалами, або 28-денним курсом таблеток антибіотиків, якщо пеніцилін колоти не можна. Згодом рекомендується подальший аналіз крові.

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Сифіліс

Сифіліс – хронічне інфекційне захворювання, викликане блідою трепонемою (Treponema pallidum), з перебігом у вигляді активних проявів, що чергуються з латентними періодами, яке передається переважно статевим шляхом і характеризується специфічним системним ураженням шкіри, слизових оболонок, нервової системи, внутрішніх органів і опорно рухового апарату.

Дані ВООЗ свідчать, що в світі в 2012 році було зареєстровано 18 млн випадків зараження сифілісом, при цьому захворюваність склала 25,7 випадків на 100 000 населення. З сифілісом було пов’язано 350 000 несприятливих наслідків вагітності, в тому числі 143 000 мертвонароджень, 62 000 випадків смерті новонароджених, 44 000 недоношених і 102 000 інфікованих дітей.

Причини захворювання

Причиною захворювання є інфікування блідою трепонемою (Treponema pallidum) – невеликим мікроорганізмом спіралевидної форми, який в природних умовах здатен існувати і розмножуватися тільки в організмі людини. Бліда трепонема практично миттєво гине у зовнішньому середовищі внаслідок висихання, легко руйнується при кип’ятінні та під дією антисептиків і етилового спирту. Крім типової спіралевидної форми існує у вигляді цист і L-форм, в які вона реорганізується для виживання в несприятливому для неї середовищі.

Інфекція передається статевим шляхом (в т. Ч. Через оральні і анальні статеві контакти), трансплацентарно, трансфузійної та рідко – контактно-побутовим шляхом. Описані випадки, коли до зараження сифілісом приводили укуси, поцілунки, вагінально-пальцевий контакт. Діти можуть заразитися сифілісом при тісному побутовому контакті при наявності захворювання у дорослих членів сім’ї. До контактно-побутового способу зараження відносять і професійний – інфікування сифілісом переважно медичного персоналу при виконанні діагностичних і лікувальних процедур.

Три умови, при яких відбувається зараження:

1. Наявність біологічної рідини, що містить живі трепонеми – крові, лімфи, слини, сперми, грудного молока. Вважається, що для зараження достатньо попадання в організм 500-1000 мікроорганізмів
2. Наявність пошкоджених шкірних і слизових оболонок або пряме попадання в кров збудника;
3. Стан клітинного і гуморального імунітету.

Є дві точки зору на контагіозність сифілісу. За твердженням одних авторів, зараження відбувається в 100% випадків, на думку інших – тільки в 60-80%, чому сприяють ряд факторів: Неушкоджена шкіра і кислий рН її поверхні, в’язкий вагінальний і уретральний слиз, конкуруюча мікрофлора статевих органів, фагоцитоз та інші місцеві захисні механізми організму.

Контагіозність сифілісу залежить від стадії захворювання: як правило, особливо заразними є первинна та вторинна форми, прихований сифіліс може поширюватися трансплацентарно і трансфузійно.

Симптоми захворювання

Первинна сифілома (твердий шанкр) – симптом первинного періоду сифілісу, ознакою якого є ерозія або виразка, що виникають на місці впровадження блідих трепонем в шкіру або слизові оболонки. Формування шанкра починається з того, що виникає невелика червона пляма, через кілька днів перетворюється на вузлик з кіркою, при відторгненні якої відбувається оголення безболісної при пальпації ерозії або виразки овальної або округлої форми з чіткими кордонами.

За розмірами тверді шанкри розрізняють:

• звичайні – 1-2 см в діаметрі;
• карликові – від 1 до 3 мм;
• гігантські – від 2 до 5 см.

Найчастіше шанкр є поодиноким, але при багаторазових статевих актах з інфікованим партнером можуть з’являтися множинні висипання. До багатьох шанкрів відносять «біполярний» шанкр, при якому виразки виникають одночасно на різних частинах тіла.

У 90-95% випадків шанкр розташований в будь-якій області статевих органів. Той факт, що його часто виявляють на основі статевого члена, свідчить про неповну ефективності презерватива для запобігання від сифілісу. Вкрай рідко шанкри можуть з’являтися всередині уретри, в піхві і на шийці матки. Атиповою формою шанкра в області геніталій є індуративний набряк у вигляді великого безболісного ущільнення крайньої плоті і великих статевих губ.

Поза статевих органів шанкри найчастіше зустрічаються в області рота (губи, язик, мигдалини), рідше – в області пальців (шанкр-панарицій) , молочної залози лобка, пупка. Описано казуїстичні випадки появи шанкрів в області грудної клітини і вік.

Сифілітичний баланіт Фольмана – це клінічний варіант твердого шанкра, ознакою якого є плями з лусочками на голівці статевого члена, комбустиформний шанкр – нагадує поверхневий опік, герпетиформний – у вигляді угруповання точкових мікроерозій, гіпертрофічний – симулює карциному шкіри.

Сифілітична лімфаденопатія – збільшення лімфатичних вузлів – є симптомом первинного і вторинного періодів сифілісу.

Сифілітична розеола (плямистий сифілід) – прояв вторинного, раннього вродженого і рідше третинного періоду сифілісу, що виникає у 50-70% хворих.

Пізня розеола (еритема) Фурньє – рідкісний прояв третинного сифілісу, що виникає, як правило, через 5-10 років після інфікування. Характеризується появою великих рожевих плям, часто згрупованих в химерні фігури. На відміну від розеол, при вторинному сифілісі лущиться і залишає після себе атрофічні рубці.

Папульозний сифілід – симптом вторинного і раннього вродженого сифілісу, з’являється при рецидиві захворювання в 12-34% випадків. Являє собою висипання ізольованих щільних вузликів (папул) півшаровидної форми з гладкою поверхнею від рожево-червоного до мідного або синюшного кольору. Свербіння і хворобливих відчуттів немає, але якщо натиснути на центр папули, хворі відзначають різку хворобливість (симптом Ядасона).

Широка кондилома – спостерігається у 10% хворих. Бородавчаста поверхня папул, які практично завжди зливаються у великі конгломерати, мокнуча, ерозована і часто покрита сірим смердючим нальотом. Відзначається різка болючість при статевих контактах і акті дефекації. У рідкісних випадках широкі кондиломи можуть розташовуватися під пахвою, під молочними залозами, в складках між пальцями ніг, в поглибленні пупка.

Пустульозний сифілід найчастіше можна зустріти у хворих, що зловживають алкоголем і наркотиками, інфікованих ВІЛ і при гематоонкологічних захворюваннях.

Сифілітична алопеція (облисіння) – цим характеризується нелікований вторинний і ранній вроджений сифіліс. Зазвичай з’являється в 4-11% випадків через кілька тижнів після появи первинного висипу (свіжої розеоли) і через 16-24 тижнів мимовільно регресує.

Пігментний сифілід – зміна забарвлення шкіри – прояв вторинного сифілісу в перші 6-12 місяців після інфікування. Клінічно являє собою чергування пігментних і депігментних плям (сітчаста форма), причому спочатку відзначається тільки гіперпігментація шкіри. Депігментні (білі) округлі плями діаметром 10-15 мм в області шиї (плямиста форма) традиційно називають «намистом Венери», а в області чола – “короною Венери”. Без лікування протягом 2-3 місяців висипання мимовільно регресують. Більш рідкісною є «мармурова» або «мереживна» форма.

Сифілітична ангіна – симптом вторинного сифілісу, ознакою якого є поява розеол і (або) папул на слизовій оболонці рота, зіву, м’якого піднебіння. Якщо папули локалізуються на голосових зв’язках, з’являється характерний «хрипкий» голос. Іноді сифілітична ангіна – це єдиний клінічний прояв хвороби, і тоді вона небезпечна в плані можливості статевого (під час орального сексу) і побутового інфікування через високий вміст трепонем в елементах висипу.

Сифілітична оніхія і пароніхія виникають на всіх стадіях і при ранньому природженому сифілісі.

Бугорковий сифілід (третинна папула) – основний симптом третинного періоду сифілісу, який може з’явитися вже через 1-2 роки з моменту інфікування. Але як правило виникає через 3-20 років. Характеризується появою ізольованих буро-червоних ущільнень розміром до 5-10 мм, які підносяться над рівнем шкіри і мають гладеньку поверхню. Результатом існування горбка завжди стає формування рубця.

Сифілітична гума (гумозний сифілід) характеризує третинний період і пізній вроджений сифіліс. При цьому виникає рухливий, безболісний, частіше одиночний вузол діаметром від 2 до 5 см в підшкірній клітковині. Гуми можуть виникати в м’язовій і кістковій тканинах, на внутрішніх органах. Найчастіше локалізуються в порожнині рота, носа, зіву і глотки, в результаті виникає перфорація твердого піднебіння з попаданням їжі в порожнину носа і «гугнявим» голосом, деформація хрящової і кісткової частин носової перегородки з утворенням «сідлоподібного» і «лорнетного» носа.

Симптоми нейросифілісу

• Очні і зрачкові симптоми виникають в результаті ураження зорових і окорухових нервів. До них відносяться: прогресуюча втрата зору, птоз – опущення повік, анізокорія – маленькі зіниці ( “очі повії”), неоднакова величина зіниць (симптом Байярже), зіниця Аргайл-Робертсона – звужуються зіниці, коли пацієнт фокусує погляд на об’єкті поблизу, і не звужуються при направленому яскравому світлі, косе відхилення – при якому одне око рухається вниз, в той час як інше відхиляється вгору.
• Лабіринтова глухота – є проявом нейросифілісу і пізнього вродженого сифілісу внаслідок ураження слухового нерва.
• Табетична артропатія зустрічається у хворих пізнім нейросифілісом і проявляється одностороннім збільшенням і легкої гіперемією найчастіше суглобів стопи і коліна (суглоб Шарко), які в подальшому деформується з можливою появою виразкових дефектів шкіри.
• Атаксична хода – похитування під час ходьби з закритими очима внаслідок зниження суглобово-м’язової чутливості.
• Нестійкість в позі Ромберга симптом нейросифілісу, при якому неможливо зберігати рівновагу в положенні стоячи зі зсунутими разом стопами і витягнутими вздовж тулуба або вперед руками з закритими очима.

Симптоми вісцерального сифілісу

Симптоми з боку внутрішніх органів (вісцерального госифілісу) спостерігаються у хворих з вісцеральним сифілісом і залежать від локалізації процесу. Жовтушність шкіри та склер виникають при сифілітичному гепатиті; блювота, нудота, втрата ваги – при «гастросифілісі»; болю в м’язах (міалгія), суглобах (артралгія), кістках – при сифілітичному гідрартрозі і остеопериостита; кашель з мокротою – при сифілітичній бронхопневмонії; болю в серці – при сифілітичній аорті (мезаортиту). Характерним є так званий «сифілітичний криз» – болі у області уражених органів.

Симптоми вродженого сифілісу

Симптоми раннього вродженого сифілісу:

• сифілітична пухирчатка;
• сифілітичний риніт;
• дифузна папульозна інфільтрація;
• остеохондрит довгих трубчастих кісток;
• псевдопараліч Парро – симптом раннього вродженого сифілісу, при якому відсутній рух кінцівок, але зберігається нервова провідність;
• симптом Систо – постійний крик дитини – є ознакою менінгіту.

Симптоми пізнього вродженого сифілісу:

• Паренхіматозний кератит характеризується помутнінням рогівки обох очей і спостерігається у половини хворих;
• Суглоб Клутона (сифілітичний гоніт) – двосторонній гідрартроз у вигляді почервоніння, набряклості і збільшення суглобів, частіше колінних;
• Сідницьоподібний череп характеризується збільшенням і випинанням лобових і тім’яних горбів, які розділені поздовжньою западиною;
• Олімпійський лоб – неприродно опуклий і високий лоб;
• Симптом Авситидійського – потовщення грудинного кінця правої ключиці;
• Симптом Дюбуа – укорочений (інфантильний) мізинець;
• Шаблеподібна гомілка – характерний симптом пізнього вродженого сифілісу у вигляді переднього вигину великогомілкової кістки, що нагадує шаблю;
• Зуби Гетчинсона – дистрофія постійних верхніх середніх різців у вигляді викрутки або бочки з півмісяцевою вирізкою на вільному краї;
• Діастема Гоше – широко розставлені верхні різці;
• Горбок Корабеллі – п’ятий додатковий горбок на жувальній поверхні першого верхнього моляра.

Патогенез

Впровадження блідої трепонеми відбувається в ушкоджені ділянки шкіри і слизових оболонок людини. За допомогою білка-адгезину Т. Pallidum, взаємодіючи з фібронектином і іншими клітинними рецепторами, «прилипає» до різних видів клітин господаря і через лімфатичну систему і кров мігрує по організму. Проникненню в тканини сприяє індукція трепонемої освіти матричної металопротеінази-1 (MMP-1), яка бере участь в руйнуванні колагену, а також її спіральна форма і висока рухливість. Фіксуючи в осередках ураження, трепонеми викликають ендартеріїт кровоносних судин за участю лімфоцитів і плазматичних клітин, які в процесі розвитку захворювання заміщуються фібробластами, викликаючи рубцювання і фіброз. Антигенна структура трепонем складається з протеїнового, полісахаридного і ліпідного антигенів. Відповідна реакція організму на впровадження збудника реалізується клітинними і гуморальними системами. У реалізації клітинної відповіді беруть участь макрофаги, здійснюючи фагоцитоз спірохет, Т-лімфоцити – безпосередньо знищують збудника і сприяють виробленню антитіл, і В-лімфоцити, відповідальні за продукцію антитіл. В процесі розвитку інфекції спочатку виробляються флюоресцеїном (IgA), далі антитіла на протеїнові антигени, потім реагіни (IgM), а до розквіту захворювання – імобілізинів (IgG). Важливою особливістю є здатність блідих трепонем, внаслідок її незвичайної молекулярної архітектоніки, «ухилятися» від гуморальної і клітинної імунної відповіді.

Природний перебіг сифілісу

Після впровадження спірохети настає прихований (інкубаційний період) – проміжок часу між первинним інфікуванням і появою перших клінічних симптомів, що триває від 9 до 90 днів (в середньому 21 день). Подовженню інкубаційного періоду, в першу чергу, сприяє прийом антибіотиків в дозах, недостатніх для лікування.

У 90-95% випадків після закінчення інкубаційного періоду в місці проникнення трепонем виникає первинний осередок – сифілітичний твердий шанкр. В 5-10% випадків захворювання протікає спочатку приховано – без проявів (обезголовлений сифіліс). Через 7-10 днів появи шанкра починають збільшуватися регіональні лімфатичні вузли. Через 1-5 тижнів шанкр мимовільно регресує. Проміжок між появою шанкра і його зникненням прийнято називати первинним періодом сифілісу.

Через 1-5 тижнів після утворення первинного шанкра, внаслідок поширення трепонем по всьому організму, з’являється висип, який існує на протязі 2-6 тижнів, після чого мимоволі зникає. Через певний час висип може рецидивувати. Такий хвилеподібний перебіг сифілісу пов’язаний з активізацією трепонем або пригніченням їх розмноження внаслідок імунної відповіді організму. Проміжок між першою появою висипу і появою теоретичних сифілідів прийнято називати вторинним періодом сифілісу, а проміжки між рецидивами – прихованим періодом сифілісу. Вторинний сифіліс з рецидивами відзначається у 25% хворих.

Слід зазначити, що в достатній кількості випадків сифіліс може спочатку існувати в прихованій формі, переходити в неї після первинного періоду або після першого епізоду вторинного сифілісу і протікати далі безсимптомно. У таких випадках розрізняють ранній прихований сифіліс з давністю захворювання менше двох років і пізній прихований з давністю захворювання понад два роки після інфікування. Вторинний і прихований сифіліс можуть тривати протягом декількох років і навіть десятиліть.

Приблизно у 15% хворих з нелікованим сифілісом через 1-45 років після зараження з’являється висип на шкірі у вигляді бугоркового або гумозного сифилідів, що свідчить про перехід захворювання в третинний період. Як і при вторинному сифілісі, висип може зникати і рецидивувати.

Нейросифіліс

У 25-60% випадків нервова система уражається вже при первинному і вторинному сифілісі. Нейросифіліс, виявлений в перші 5 років після початку захворювання, називають раннім. У 5% випадків він протікає з симптомами – поразкою черепно-мозкових нервів, менінгітом, Менінговаскулярною хворобою, в 95% випадків ніяких симптомів не спостерігається. Нейросифіліс, виявлений після 5 років після початку захворювання, називають пізнім. У 2-5% хворих він протікає у вигляді прогресивного паралічу, у 2-9% – у вигляді сухотки.

Вісцеральний сифіліс

При ранньому вісцеральному сифілісі (до 2-х років з моменту інфікування) розвиваються тільки функціональні розлади, а при пізньому (понад 2-х років) – деструктивні зміни внутрішніх органів, кісток і суглобів. У 10% хворих з пізнім вісцеральним сифілісом через 20-30 років після зараження виникає кардіоваскулярний сифіліс, що є основною причиною смерті від цієї хвороби.

Природжений сифіліс

Виникає в результаті інфікування плода через пупкову вену і лімфовузли пуповини від хворої матері. Зараження можливе вже з 10-12 тижня вагітності. Може протікати приховано або з клінічними проявами.

Класифікація та стадії розвитку захворювання

Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду поділяє сифіліс на:

1. Ранній вроджений сифіліс:

• ранній вроджений сифіліс з симптомами
• ранній вроджений сифіліс прихований;
• ранній вроджений сифіліс неуточнений;

1. Пізній вроджений сифіліс:

• пізніше вроджене сифілітичне ураження очей;
• пізній вроджений нейросифіліс (ювенільний нейросифіліс);
• інші форми пізнього вродженого сифілісу з симптомами;
• пізній вроджений сифіліс прихований;
• пізній вроджений сифіліс неуточнений;

1. Природжений сифіліс неуточнений;
2. Ранній сифіліс:

• первинний сифіліс статевих органів;
• первинний сифіліс анальної області;
• первинний сифіліс інших локалізацій;
• вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок;
• інші форми вторинного сифілісу;
• ранній сифіліс прихований;
• ранній сифіліс неуточнений;

1. Пізній сифіліс:

• сифіліс серцево-судинної системи;
• нейросифіліс з симптомами;
• асимптомний нейросифіліс;
• нейросифіліс неуточнений;
• гума (сифілітична);
• інші симптоми пізнього сифілісу;
• сифіліс пізній або третинний;
• пізній сифіліс прихований;
• пізній сифіліс неуточнений;

1. Інші і неуточнені форми сифілісу:

• прихований сифіліс, неуточнений як ранній або пізній;
• позитивна серологічна реакція на сифіліс;
• сифіліс неуточнений.

Ускладнення

Розрізняють такі ускладнення при первинному сифілісі:

1. ерозивний баланопостит і вульвовагініт у вигляді множинних ерозій;
2. фімоз – неможливість відкрити головку статевого члена через набряк крайньої плоті;
3. парафімоз – обмеження голівки крайньої плоті набряклою крайньою плоттю;
4. гангренизація – некротичний твердий шанкр;
5. фагеденізм – некроз шанкра і оточуючих його тканин;
6. перфоративний твердий шанкр з перфорацією крайньої плоті.

При вторинному сифілісі можуть зустрічатися ускладнення у вигляді вузлового сифілісу, який проявляється множинними вузлами, і злоякісного сифілісу, який найчастіше зустрічається при ВІЛ-інфекції та характеризується множинними пустулами, ектімами і рупіями.

Серйозним ускладненням сифілісу є переривання вагітності – у 25% вагітних відзначається загибель плода, в 30% випадків – смерть новонароджених після пологів.

ВІЛ-інфекція – у хворих на сифіліс в кілька разів більший ризик інфікуватися ВІЛ-інфекцією .

Смерть від сифілісу настає внаслідок ураження внутрішніх органів. Найбільш частою причиною є розрив аорти внаслідок аортиту.

Діагностика

Для діагностики сифілісу застосовуються мікроскопічні, молекулярні, імуногістохімічні, серологічні та інструментальні методи.

Матеріал для дослідження:

• виділення з ерозій, виразок, ерозованих папул, пухирців;
• лімфа, отримана шляхом пункції лімфатичних вузлів;
• сироватка крові;
• спинномозкова рідина (ліквор), отримана шляхом пункції спинного мозку;
• тканини плаценти і пуповини.

Показання для обстеження:

• клінічні ознаки сифілісу;
• будь-які виразки і ерозії в області статевих органів;
• статевий контакт з хворим на сифіліс і тісний побутовий контакт з хворим на вторинний сифіліс;
• народження від хворої сифілісом матері;
• будь-які статеві інфекції;
• вагітність;
• донорство крові та органів;
• професійна діяльність (працівники харчування, освіти, охорони здоров’я, військовослужбовці);
• адміністративний нагляд (ув’язнені, іммігранти);
• госпіталізація в стаціонар і (або) подальше оперативне хірургічне втручання.

Мікроскопічні методи використовуються для діагностики ранніх форм і вродженого сифілісу з клінічними проявами. Застосовується два методи:

1. Дослідження в темному полі визначає живу трепонему у виділеннях з ерозій і виразок і віддиференціюєїї від інших трепонем.
2. Метод сріблення по Морозову – дозволяє ідентифікувати трепонему в біоптатах тканин і лімфі.

Молекулярні методи засновані на виявленні специфічної ДНК і РНК збудника молекулярно-біологічними методами (ПЛР, NASBA) з використанням тест-систем, дозволених до медичного застосування.

Серологічні методи діагностики спрямовані на виявлення антитіл, що виробляються організмом до антигенів блідої трепонеми (нетрепонемні і трепонемні тести).

Хибно позитивні серологічні реакції на сифіліс – позитивні результати серологічних реакцій у осіб, які не хворіють і не хворіли раніше на сифіліс.

• Гострі хибнопозитивні реакції спостерігаються до 6 місяців і пов’язані з вагітністю, вакцинацією, інфекційними захворюваннями, менструацією, деякими дерматозами, ендемічними трепонематозами, хворобою Лайма.
• Хронічні спостерігаються протягом більше 6 місяців і найчастіше асоціюються з онкологічними, аутоімунними захворюваннями, хворобами печінки, легенів, серцево-судинної та ендокринної систем. Вони також можуть спостерігатися при наркоманії та в старечому віці.

Хибнонегативні серологічні реакції на сифіліс спостерігаються при вторинному сифілісі внаслідок «феномена Прозона» і в осіб з вираженим імунодефіцитом і деякими інфекціями (ВІЛ, туберкульоз).

Клінічна оцінка серологічних реакцій

Для діагностики сифілісу застосовується комплекс серологічних реакцій, в який обов’язково повинен бути включений один нетрепонемний тест (частіше РМП) і два, що підтверджують трепонемний тест (частіше це ІФА і РПГА). За наявності комбінації позитивності цих трьох тестів ставиться або відкидається діагноз.

Дослідження спинномозкової рідини проводиться для діагностики нейросифілісу і показано:

• хворим на сифіліс з клінічною неврологічною симптоматикою;
• особам з прихованими і пізніми формами інфекції;
• хворим з вторинним рецидивним сифілісом;
• при підозрі на вроджений сифіліс у дітей;
• при відсутності негативацій нетрепонемних серологічних тестів після проведеного повноцінного специфічного лікування.

Діагноз нейросифілісу вважається підтвердженим при наявності у пацієнта сифілісу, доведеного серологічними тестами незалежно від його стадії, і позитивному результаті РМП з ліквором.

Серорезистентністю вважається відсутність негативації або зниження титрів нетрепонемних тестів протягом року у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу первинного або вторинного сифілісу, і на протязі 2 років у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу прихованого раннього сифілісу.

Лікування

У лікуванні сифілісу застосовують бензилпеніцилін і його похідні. Якщо виявлена непереносимість препарату, призначаються альтернативні: напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, оксацилін), еритроміцин, доксициклін та цефтриаксон.

Специфічне лікування спрямоване на елімінацію збудника захворювання і призначається всім хворим з клінічними і прихованими формами інфекціями.

Превентивне лікування полягає в призначенні препаратів хворим, які мали сексуальний або тісний побутовий контакт з хворим ранніми формами сифілісу, якщо з моменту контакту пройшло не більше 2 місяців.

Додаткове лікування призначається особам з серорезистентністю після адекватного лікування.

Схеми лікування сифілісу у дорослих

Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену, Біцилін-1) в дозі 2.4 млн ОД в/м одноразово.

Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 3) в дозі 1.8 млн ОД в/м № 2 (2 рази на тиждень).

Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 5) в дозі 1,5 млн ОД в/м № 2 (2 рази на тиждень).

Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД 2 рази на добу № 7.

Цефтриаксон по 500 мг в/м щодня 1 раз на добу протягом 5 днів.

Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 10 днів.

Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену) в дозі 2,4 млн ОД в/м 1 раз в тиждень № 2.

Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 1) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в 5 днів№ 3.

Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД в/м 2 рази на добу 10 днів.

Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 10 днів

Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 14 днів.

1 (ефтріаксон по 500 мг в/м 1 раз на добу протягом 5 днів.

Доксициклін по 100 мг всередину 2 рази на добу 15 днів.

Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в тиждень № 3.

Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 1) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в 5 днів № 6.

Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 3) в дозі 1.8 млн ОД або бензатину бензилпеніцилін (Біцилін-5) по 1.5 млн ОД в/м 2 рази в тиждень № 10.

Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД в/м 2 рази на добу 20 днів.

Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 20 днів.

Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД 4 рази на добу 28 днів.

Цефтриаксон по 1.0 г в/м 1 раз на добу № 10.

Доксициклін по 0,1 г всередину 2 рази на добу 30 днів.

Схеми лікування сифілісу у вагітних і дітей

Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 100 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м (до 7 міс, а потім по 50 тис . ОД / кг). Добову дозу вводять в кількості 6 ін’єкцій на добу 14 днів. При наявності показань (за рішенням консиліуму) лікування пролонгують до 21- 28 днів.

Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла в/м 2 рази на добу щодня № 14.

Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м вводять в кількості 6 ін’єкцій на добу 28 днів (перший курс); через 2 тижні проводять другий курс аналогічного лікування протягом 14 днів.

Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м 2 рази на добу 28 днів; через 2 тижні другий курс в аналогічних дозах 14 днів.

Прогноз. Профілактика

Якщо почати лікування сифілісу своєчасно, то прогноз буде сприятливий. Профілактика захворювання полягає в санітарно-просвітницькій роботі, скринінгу декретованих груп населення, які перебувають у групі ризику, і, зрозуміло, в здійсненні повноцінних специфічних лікувальних заходів і подальшому клініко-серологічному контролі.

Для профілактики вродженого сифілісу необхідно триразове серологічне обстеження при вагітності (при постановці на облік, в 28-30 тижнів і 35-37 тижнів), адекватне специфічне і профілактичне лікування при виявленні сифілісу у вагітних і профілактичне лікування дітей, народжених від недолікованої або хворої матері.

Індивідуальна профілактика полягає у використанні бар’єрних методів контрацепції (презервативів).

Головний видавець і засновник сайту healthapple.info з 31 травня 2017 року. Редактор статей на сайті.

Сифіліс

Syphilis is caused by the spirochete Treponema pallidum and is characterized by 3 sequential symptomatic stages separated by periods of asymptomatic latent infection. Common manifestations include genital ulcers, skin lesions, meningitis, aortic disease, and neurologic syndromes. Diagnosis is by serologic tests and adjunctive tests selected based on the disease stage. Penicillin is the treatment of choice.

Syphilis is caused by T. pallidum, a spirochete that cannot survive for long outside the human body. T. pallidum enters through the mucous membranes or skin, reaches the regional lymph nodes within hours, and rapidly spreads throughout the body.

In 2020, there were more than 130,000 reported cases of syphilis in the US. The majority of cases of primary and secondary syphilis occurred in men (81%) and, among men, 53% of cases were in men who have sex with men. The incidence of syphilis has been increasing rapidly in the US; from 2015 to 2020, the primary and secondary syphilis rate among women increased 147% (from 1.9 to 4.7 per 100,000), and the rate among men increased 34% (from 15.5 to 20.8 per 100,000) (see Centers for Disease Control and Prevention Preliminary 2021 STD Surveillance Data and Sexually Transmitted Disease Surveillance 2020: Syphilis).

Syphilis occurs in 3 stages (see table ):

There are long latent periods between the stages. Infected people are contagious during the first 2 stages.

Infection is usually transmitted by sexual contact (including genital, orogenital, and anogenital) but may be transmitted nonsexually by skin contact or transplacentally, causing congenital syphilis Вроджений сифіліс Congenital syphilis is a multisystem infection caused by Treponema pallidum and transmitted to the fetus via the placenta. Early signs are characteristic skin lesions, lymphadenopathy. прочитати більше . Risk of transmission is about 30% from a single sexual encounter with a person who has primary syphilis and 60 to 80% from an infected mother to a fetus. Infection does not lead to immunity against reinfection.

Symptoms and Signs of Syphilis

Syphilis may manifest at any stage and may affect multiple or single organs, mimicking many other disorders. Syphilis may be accelerated by coexisting HIV infection; in these cases, eye involvement, meningitis, and other neurologic complications are more common and more severe.

Syphilis should be suspected in patients with typical mucocutaneous lesions or unexplained neurologic disorders, particularly in areas where the infection is prevalent. In such areas, it should also be considered in patients with a broad range of unexplained findings. Because clinical manifestations are so diverse and advanced stages are now relatively rare in most developed countries, syphilis may escape recognition.

Syphilitic chancres may appear on or around the genitals.

Image courtesy of Drs. Gavin Hart and N. J. Flumara via the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Syphilitic chancres may appear on or around the anus.

Image courtesy of Dr. Susan Lindsley via the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Syphilitic chancres may appear on or around the mouth.

Image courtesy of the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Syphilitic chancres may appear on or around the digits or ostomy sites.

Image courtesy of the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Первинний сифіліс

After an incubation period of 3 to 4 weeks (range 1 to 13 weeks), a primary lesion (chancre) develops at the site of inoculation. The initial red papule quickly forms a chancre, usually a painless ulcer with a firm base; when rubbed, it produces clear fluid containing numerous spirochetes. Nearby lymph nodes may be enlarged, firm, and nontender.

Chancres can occur anywhere but are most common on the following:

About half of infected women and one third of infected men are unaware of the chancre because it causes few symptoms. Chancres in the rectum or mouth, usually occurring in men, are often unnoticed.

The chancre usually heals in 3 to 12 weeks. Then, people appear to be completely healthy.

Вторинний сифіліс

The spirochete spreads in the bloodstream, producing widespread mucocutaneous lesions, lymph node swelling, and, less commonly, symptoms in other organs. Symptoms typically begin 6 to 12 weeks after the chancre appears; about 25% of patients still have a chancre. Fever, loss of appetite, nausea, and fatigue are common. Headache (due to meningitis), hearing loss (due to otitis), balance problems (due to labyrinthitis), visual disturbances (due to retinitis or uveitis), and bone pain (due to periostitis) can also occur.

Over 80% of patients have mucocutaneous lesions; a wide variety of rashes and lesions occur, and any body surface can be affected. Without treatment, lesions may disappear in a few days to weeks, persist for months, or return after healing, but all eventually heal, usually without scarring.

Syphilitic dermatitis is usually symmetric and more marked on the palms and soles. The individual lesions are round, often scale, and may coalesce to produce larger lesions, but they generally do not itch or hurt. After lesions resolve, the affected areas may be lighter or darker than normal. If the scalp is involved, alopecia areata often occurs.

Condyloma lata are hypertrophic, flattened, dull pink or gray papules at mucocutaneous junctions and in moist areas of the skin (eg, in the perianal area, under the breasts); lesions are extremely infectious. Lesions of the mouth, throat, larynx, penis, vulva, or rectum are usually circular, raised, and often gray to white with a red border.

Secondary syphilis can affect many other organs:

About half of patients have lymphadenopathy, usually generalized, with nontender, firm, discrete nodes, and often hepatosplenomegaly.

About 10% of patients have lesions in other organs, such as the eyes (uveitis), bones (periostitis), joints, meninges, kidneys (glomerulitis), liver (hepatitis), or spleen.

About 10 to 30% of patients have mild meningitis, but < 1% have meningeal symptoms, which can include headache, neck stiffness, cranial nerve lesions, deafness, and eye inflammation (eg, optic neuritis, retinitis).

However, acute or subacute meningitis is more common among patients with HIV infection and may manifest as meningeal symptoms or strokes due to intracranial vasculitis.

Secondary syphilis mimics many other dermatoses, causing a diffuse rash that may be macular, papular, or pustular, with discrete or confluent lesions.

Image courtesy of the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Secondary syphilis mimics many other dermatoses, causing a diffuse rash that may be macular, papular, or pustular, with discrete or confluent lesions.

Image courtesy of the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

A maculopapular rash on the palms or soles is characteristic of secondary syphilis.

Image courtesy of the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

A maculopapular rash on the palms or soles is characteristic of secondary syphilis.

Image courtesy of Susan Lindsley via the Public Health Image Library of the Centers for Disease Control and Prevention.

Латентний період

Symptoms and signs are absent, but antibodies, detected by serologic tests for syphilis (STS), persist. Because symptoms of primary and secondary syphilis are often minimal or ignored, patients frequently are first diagnosed during the latent stage when routine blood tests for syphilis are done.

Syphilis may remain latent permanently, but relapses with contagious skin or mucosal lesions may occur during the early latent period.

Patients are often given antibiotics for other disorders, which may cure latent syphilis and may account for the rarity of late-stage disease in developed countries.

Пізній або третинний сифіліс

About one third of untreated people develop late syphilis, although not until years to decades after the initial infection. Lesions may be clinically classified as

Benign tertiary gummatous syphilis usually develops within 3 to 10 years of infection and may involve the skin, bones, and internal organs. Gummas are soft, destructive, inflammatory masses that are typically localized but may diffusely infiltrate an organ or tissue; they grow and heal slowly and leave scars.

Benign tertiary syphilis of bone results in either inflammation or destructive lesions that cause a deep, boring pain, characteristically worse at night.

Cardiovascular syphilis usually manifests 10 to 25 years after the initial infection as any of the following:

Pulsations of the dilated aorta may cause symptoms by compressing or eroding adjacent structures in the chest. Symptoms include brassy cough and obstruction of breathing due to pressure on the trachea, hoarseness due to vocal cord paralysis resulting from compression of the left laryngeal nerve, and painful erosion of the sternum and ribs or spine.

Neurosyphilis has several forms:

Asymptomatic neurosyphilis causes mild meningitis Загальні відомості про менінгіт Meningitis is inflammation of the meninges and subarachnoid space. It may result from infections, other disorders, or reactions to drugs. Severity and acuity vary. Findings typically include. прочитати більше in about 15% of patients originally diagnosed as having latent syphilis, in 25 to 40% of those with secondary syphilis, in 12% of those with cardiovascular syphilis, and in 5% of those with benign tertiary syphilis. Without treatment, it evolves to symptomatic neurosyphilis in 5%. If cerebrospinal fluid (CSF) examination does not detect evidence of meningitis 2 years after the initial infection, neurosyphilis is unlikely to develop.

Meningovascular neurosyphilis results from inflammation of large- to medium-sized arteries of the brain or spinal cord; symptoms typically occur 5 to 10 years after infection and range from none to strokes. Initial symptoms may include headache, neck stiffness, dizziness, behavioral abnormalities, poor concentration, memory loss, lassitude, insomnia, and blurred vision. Spinal cord involvement may cause weakness and wasting of shoulder-girdle and arm muscles, slowly progressive leg weakness with urinary or fecal incontinence or both, and, rarely, sudden paralysis of the legs due to thrombosis of spinal arteries.

Parenchymatous neurosyphilis (general paresis, or dementia paralytica) results when chronic meningoencephalitis causes destruction of cortical parenchyma. It usually develops 15 to 20 years after initial infection and typically does not affect patients before their 40s or 50s. Behavior progressively deteriorates, sometimes mimicking a mental disorder or dementia. Irritability, difficulty concentrating, deterioration of memory, defective judgment, headaches, insomnia, fatigue, and lethargy are common; seizures, aphasia, and transient hemiparesis are possible. Hygiene and grooming deteriorate. Patients may become emotionally unstable and depressed and have delusions of grandeur with lack of insight; wasting may occur. Tremors of the mouth, tongue, outstretched hands, and whole body may occur; other signs include pupillary abnormalities, dysarthria, hyperreflexia, and, in some patients, extensor plantar responses. Handwriting is usually shaky and illegible.

Tabes dorsalis (locomotor ataxia) involves slow, progressive degeneration of the posterior columns and nerve roots. It typically develops 20 to 30 years after initial infection; mechanism is unknown. Usually, the earliest, most characteristic symptom is an intense, stabbing (lightning) pain in the back and legs that recurs irregularly with loss of vibratory sense, proprioception, and reflexes in the lower extremities. Gait ataxia, hyperesthesia, and paresthesia may produce a sensation of walking on foam rubber. Loss of bladder sensation leads to urine retention, incontinence, and recurrent infections. Erectile dysfunction is common.

Most patients with tabes dorsalis are thin and have characteristic sad facies and Argyll Robertson pupils (pupils that accommodate for near vision but do not respond to light). Optic atrophy may occur. Examination of the legs detects hypotonia, hyporeflexia, impaired vibratory and joint position sense, ataxia in the heel-shin test, absence of deep pain sensation, and Romberg sign. Tabes dorsalis tends to be intractable even with treatment.

Visceral crises (episodic pain) are a variant of tabes dorsalis; paroxysms of pain occur in various organs, most commonly in the stomach (causing vomiting) but also in the rectum, bladder, and larynx.

Інші ураження

Syphilitic ocular and otic manifestations can occur at any stage of the disease.

Ocular syndromes can affect virtually any part of the eye; they include interstitial keratitis Інтерстиціальний кератит Interstitial keratitis is chronic, nonulcerative inflammation of the mid-stroma (the middle layers of the cornea) that is sometimes associated with uveitis. The cause is usually infectious. прочитати більше , uveitis Загальні відомості про увеїт Uveitis is defined as inflammation of the uveal tract—the iris, ciliary body, and choroid. However, the retina and fluid within the anterior chamber and vitreous are often involved as well. прочитати більше (anterior, intermediate, and posterior), chorioretinitis, retinitis, retinal vasculitis, and cranial nerve and optic neuropathies. Cases of ocular syphilis have occurred among HIV-infected men who have sex with men. Several cases resulted in significant morbidity, including blindness. Patients with ocular syphilis are at risk of neurosyphilis.

Otosyphilis may affect the cochlea (causing hearing loss and tinnitus) or vestibular system (causing vertigo and nystagmus).

Trophic lesions, secondary to hypoesthesia of the skin or periarticular tissues, may develop in the later stages. Trophic ulcers may develop on the soles of the feet and penetrate as deeply as the underlying bone.

Diagnosis of Syphilis

Serologic reaginic tests (rapid plasma reagin [RPR] or Venereal Disease Research Laboratory [VDRL]) for screening blood and diagnosing central nervous system infections

Serologic treponemal tests (eg, fluorescent treponemal antibody absorption or microhemagglutination assay for antibodies to T. pallidum)

The US Preventive Services Task Force recommends that asymptomatic, nonpregnant adolescents and adults who are at increased risk for syphilis infection be screened for syphilis. (See US Preventive Services Task Force: Syphilis Infection in Nonpregnant Adolescents and Adults: Screening.)

Diagnostic test selection depends on which stage of syphilis is suspected. Neurologic infection is best detected by and followed with quantitative reaginic tests of cerebrospinal fluid (CSF). Cases must be reported to public health agencies.

Діагностичні тести для сифілісу

Tests include serologic tests for syphilis (STS), which consist of

T. pallidum cannot be grown in vitro. Traditionally, reaginic tests have been done first, and positive results are confirmed by a treponemal test. Some laboratories now reverse this sequence; they do newer, inexpensive treponemal tests first and confirm positive results using a nontreponemal test.

Nontreponemal (reaginic) tests use lipid antigens (cardiolipin from bovine hearts) to detect reagin (human antibodies that bind to lipids). The Venereal Disease Research Laboratory (VDRL) and rapid plasma reagin (RPR) tests are sensitive, simple, and inexpensive reaginic tests that are used for screening but are not completely specific for syphilis. Results may be presented qualitatively (eg, reactive, weakly reactive, borderline, or nonreactive) and quantitatively as titers (eg, positive at 1:16 dilution).

In addition to treponemal infections, the following can produce a positive (biologically false-positive) reagin test result:

Systemic infections unrelated to syphilis (such as tuberculosis, rickettsial diseases, and endocarditis)

Cerebrospinal fluid (CSF) reaginic tests are reasonably sensitive for early disease but less so for late neurosyphilis. CSF reagin tests can be used to diagnose neurosyphilis or to monitor response to treatment by measuring antibody titers.

Treponemal tests detect antitreponemal antibodies qualitatively and are very specific for syphilis. They include the following:

If they do not confirm treponemal infection after a positive reaginic test, the reaginic result is deemed biologically false-positive. Treponemal tests of CSF are controversial, but some authorities believe the FTA-ABS test is sensitive.

Neither reaginic nor treponemal tests become positive until 3 to 6 weeks after the initial infection. Thus, a negative result is common in early primary syphilis and does not exclude syphilis until after 6 weeks. Reaginic titers decrease at least 4-fold after effective treatment, typically becoming negative by 1 year in primary and by 2 years in secondary syphilis; however, low titers (≤ 1:8) may persist in about 15% of patients, a response referred to as the “serofast reaction.” Treponemal tests usually remain positive for many decades, despite effective treatment and thus cannot be used to assess effectiveness.

Choice of tests and interpretation of test results depend on various factors, including previous syphilis, possible exposure to syphilis, and results of testing.

If patients have had syphilis, a reaginic test is done. A 4-fold increase in titer suggests new infection or failed treatment.

If patients have not had syphilis, treponemal and reaginic tests are done. Test results determine the next steps:

Positive results on the treponemal test, but negative results on the reaginic test: A second treponemal test is done to confirm the positive test. If reaginic test results are repeatedly negative, treatment is not indicated.

Positive results on treponemal test, negative results on the reaginic test, but history suggests recent exposure: A reaginic test is repeated 2 to 4 weeks after exposure to make sure any new infection is detected.

Darkfield microscopy directs light obliquely through a slide of exudate from a chancre or lymph node aspirate to directly visualize spirochetes. Although the skills and equipment required are not usually available, darkfield microscopy is the most sensitive and specific test for early primary syphilis. The spirochetes appear against a dark background as bright, motile, narrow coils that are about 0.25 micrometers wide and 5 to 20 micrometers long. They must be distinguished morphologically from nonpathogenic spirochetes, which may be part of the normal flora, especially of the mouth. Therefore, darkfield examination of intraoral specimens for syphilis is not done.

Первинний сифіліс

Primary syphilis is usually suspected based on relatively painless genital (but occasionally extragenital) ulcers. Syphilitic ulcers should be differentiated from other sexually transmitted genital lesions (see table ). Coinfections with 2 ulcer-causing pathogens (eg, herpes simplex virus plus T. pallidum) are not rare.

Darkfield microscopy of exudate from a chancre or lymph node aspirate may be diagnostic. If results are negative or the test is unavailable, a reaginic STS is done. If results are negative or the test cannot be done immediately but a skin lesion has been present for &lt 3 weeks (before the STS becomes positive) and an alternate diagnosis seems unlikely, treatment may be instituted, and the STS repeated in 2 to 4 weeks.

Patients with syphilis should be tested for other sexually transmitted infections (STIs), including HIV infection, at diagnosis and 6 months later.

Вторинний сифіліс

Because syphilis can mimic many diseases, it should be considered when any cutaneous eruption or mucosal lesion is undiagnosed, particularly if patients have any of the following:

Secondary syphilis is excluded by a negative reaginic STS, which is virtually always reactive during this stage, often with a high titer. A compatible syndrome with a positive STS (reaginic or treponemal) warrants treatment. Uncommonly, this combination represents latent syphilis coexisting with another skin disease. Patients with secondary syphilis should be tested for other STIs.

Латентний сифіліс

Asymptomatic, latent syphilis is diagnosed when reaginic and treponemal STSs are positive in the absence of symptoms or signs of active syphilis. Such patients should have a thorough examination, particularly genital, skin, neurologic, and cardiovascular examinations, to exclude secondary and tertiary syphilis.

Criteria for early latent syphilis include during the prior year, a documented conversion from negative to positive treponemal test, a newly positive nontreponemal test, or a sustained (> 2 weeks) 4-fold or greater increase in reaginic test titers plus any of the following:

Patients who have latent syphilis but do not fulfill the above criteria have late latent syphilis.

Treatment and serologic follow-up for up to several years may be needed to ensure the success of therapy because reaginic STS titers decrease slowly.

Пізній або третинний сифіліс

Patients with symptoms or signs of tertiary syphilis (particularly unexplained neurologic abnormalities) require STS. If the test is reactive, the following should be done:

At this stage of syphilis, a reaginic STS is nearly always positive, except in a few cases of tabes dorsalis.

In benign tertiary syphilis, differentiation from other inflammatory mass lesions or ulcers may be difficult without biopsy.

Cardiovascular syphilis is suggested by symptoms and signs of aneurysmal compression of adjacent structures, particularly stridor or hoarseness.

Syphilitic aortic aneurysm is suggested by aortic insufficiency without aortic stenosis and, on chest x-ray, by widening of the aortic root and linear calcification on the walls of the ascending aorta. Diagnosis of aneurysm is confirmed with aortic imaging (transesophageal echocardiography, CT, or MRI).

In neurosyphilis, most symptoms and signs, except for Argyll Robertson pupil, are nonspecific, so that diagnosis relies heavily on a high index of clinical suspicion. In parenchymatous neurosyphilis, the CSF reaginic and serum treponemal tests are reactive, and CSF typically has lymphocytic pleocytosis and elevated protein. In tabes dorsalis, serum reaginic tests may be negative if patients have been previously treated, but serum treponemal tests are usually positive. CSF usually has lymphocytic pleocytosis and elevated protein, and sometimes reaginic or treponemal test results are positive; however, in many treated patients, CSF is normal.

CSF finding can be found at any stage of syphilis. If a lumbar puncture is done without neurological symptoms or signs, then a diagnosis of asymptomatic neurosyphilis is made based on abnormal CSF (typically, lymphocytic pleocytosis and elevated protein) and a reactive CSF reaginic test (in the absence of grossly bloody contamination of the CSF). If present, HIV may confound the diagnosis because it causes mild pleocytosis and various other neurologic symptoms. Asymptomatic neurosyphilis does not require any different treatments than those recommended for the stage of syphilis.

If ocular syphilis is diagnosed, CSF testing for neurosyphilis should be done. Patients with ocular symptoms and reactive syphilis serology need a full eye examination, including cranial nerve evaluation Як оцінити черепно-мозкові нерви The cranial nerves originate in the brain stem. Abnormalities in their function suggest pathology in specific parts of the brain stem or along the cranial nerve’s path outside the brain stem. прочитати більше . If cranial nerve dysfunction is present, a lumbar puncture should be performed. Patients with reactive syphilis serology and isolated ocular finding but no cranial nerve dysfunction or neurologic finding do not need CSF examination before treatment. Ocular syphilis should be treated using the same regimen as for neurosyphilis.

Hearing loss can occur at any stage of syphilis and also can be isolated or be associated with neurosyphilis. With isolated auditory symptoms and normal neurologic examination, CSF examination is not recommended before treatment. Otosyphilis should be treated using the same regimen as for neurosyphilis.