Якого року вийшла ПС 1

Зміст:

Перший штучний супутник Землі

перший штучний супутник Землі запущений на орбіту в СРСР 4 жовтня 1957 року / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Перший штучний супутник Землі?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Перший штучний супутник Землі запущений на орбіту в СРСР 4 жовтня 1957 року. Кодове позначення супутника — ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримав згодом відкрите найменування космодром Байконур), за допомогою ракети-носія «Супутник» (сімейства Р-7).

Коротка інформація Перший штучний супутник Землі, Основні параметри .

Над створенням штучного супутника Землі на чолі з основоположником практичної космонавтики С. П. Корольовим працювали вчені М. В. Келдиш, М. К. Тихонравов, Н. З. Лідоренко, В. І. Лапко, Б. С. Чекунов.

Опис

Корпус супутника складався з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві антени, кожна з двох штирів 2,4 м і 2,9 м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 радіопередавачі з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.

Параметри польоту

  • Початок польоту — 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвіцьким часом
  • Закінчення польоту — 4 січня 1958
  • Маса апарата — 83,6 кг
  • Максимальний діаметр — 0,58 м
  • Нахил орбіти — 65,1°
  • Період обертання — 96,7 хвилини
  • Перигей — 228 км
  • Апогей — 947 км
  • Кількість обертів — 1440

Історія

В січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в Раду Міністрів СРСР, де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». 21 серпня 1957 здійснено другий успішний запуск, через 6 днів ТАСС повідомило про створення в СРСР міжконтинентальної балістичної ракети, і Корольов зайнявся підготовкою до космічного запуску. Того ж року США також планували запуск першого штучного супутника.

Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів — об’єкт Д. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома радіомаяками для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник мав полетіти наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати радіоаматори.

4 жовтня о 21 годині 28 хвилин 34 секунди за київським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Гринвічем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з апогеєм 947 км і перигеєм 288 км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. На полігоні сигнал ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до 4 січня 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60 млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.

До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал «Радіо» заздалегідь надрукував детальні рекомендації щодо прийому сигналів з космосу [1] [2] .

Роль українців у запуску

Супутник-1, Сергій Корольов і Валентин Глушко, зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1

17 грудня 1954 року Головний Конструктор Радянського Союзу, українець і уродженець Житомира, Сергій Корольов, запропонував план з розробки штучного супутника Землі міністру оборонної промисловості Дмитру Устинову. Корольов передав йому звіт Михайла Тихонравова з оглядом подібних проєктів за кордоном. Тихонравов наголошував, що запуск орбітального супутника є неминучим етапом розвитку ракетобудування.

29 липня 1955 року президент США Ейзенхауер оголосив що під час Міжнародного Геофізичного Року (1957), Сполучені Штати запустять штучний супутник. Через тиждень, 8 серпня, Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу затвердило пропозицію з розробки штучного супутника.

За час розробки попередньо затверджений план із запуску складнішого супутника масою 1-1,4 тонни з науковим обладнанням на борту, відомого також як «Об’єкт Д», було замінено на простіший «Об’єкт ПС» (рос. простейший спутник), з масою 83,6 кг. Основними причинами змін стало бажання прискорити запуск і випередити США, а також нижчий специфічний імпульс двигунів ракети Р-7 (304 секунди замість планованих 309—310 секунд), що перешкоджало виведенню такого важкого об’єкта на орбіту.

Ракета Р-7, яку Корольов обрав для запуску, була оснащена чотирма двигунами РД-107 і одним двигуном РД-108, спроектованими іншим талановитим українським інженером, одеситом Валентином Глушком.

Розробники, інженери і технічні працівники, які працювали над розробкою спостерігали за історичним запуском із командного пункту. Після успішного старту вони поїхали до мобільної радіостанції, щоб послухати радіосигнали, які передавав супутник. Інженери вичекали півтори години, щоб впевнитися, що супутник вийшов на орбіту і передавав сигнали, перед тим як Корольов зателефонував Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову.

Значення польоту

Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до взятих на себе зобов’язань за Міжнародним геофізичним роком. Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари іоносфери, адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.

Супутник мав набагато більше політичне значення. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про значну технічну відсталість Радянського Союзу. Запуск першого супутника завдав потужного удару престижу США. Буквально нещодавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи ППО, і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат.«Нью-Йорк Таймс» зазначила: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише 1 лютого 1958 року, коли з другої спроби запустили «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).

Відзнака

Дата запуску вважається початком космічної ери людства, а в Російській Федерації оголошений як пам’ятний день Космічних військ. На честь цієї події 1964 року в Москві на проспекті Миру, біля станції метро ВДНХ спорудили 99-метровий обеліск «Завойовникам космосу» у вигляді ракети, що злітає і залишає за собою вогняний шлейф. 4 жовтня 2007 року, в день 50-річчя запуску ПС-1, в місті Корольові відкрився пам’ятник першому штучному супутнику Землі.

Див. також

The History of the Sony PlayStation

Former Lifewire writer D.S. Cohen is a gaming industry professional who has written hundreds of articles for publications that include The New York Times, and CBS Local website.

In This Article

Jump to a Section

When Sony released the PlayStation had no prior experience with consumer —having never previously developed a game, let alone a console system—but the PlayStation ended up a that introduced 3D gaming to a mass audience and kick-started the video game CD-ROM revolution. Yet had it not been for a contract dispute, the “Play Station” would have been released by Nintendo as an add-on to their Super Nintendo console.

Basic Facts

  • Title: Sony PlayStation (aka PlayStation One, PSOne)
  • Manufacturer: Sony Computer Entertainment
  • Type: Disc-Based Video Game Console (5th Generation)
  • Release Date: 1994 (Japan), 1995 (North America and Europe)

History of the PlayStation

During the first and second generations of video game consoles, many electronics companies jumped on the console bandwagon. After all, they already built products using the same parts, so why not enter into Magnavox released the first video game console with the Magnavox Odyssey, which inspired Pong, then RCA released the RCA Studio II (a Pong clone), and even the Fairchild Semiconductor company made the Fairchild Channel F. Sony, which was founded in 1946, didn’t release its own video game system until the mid-90s, but it wasn’t for lack of trying.

The Nintendo/Sony Marriage

After the crash of the video game market in 1983, Nintendo rebuilt the industry with the Nintendo Entertainment System, quickly making them into the dominating force of the video game industry. When developing the Super Nintendo Entertainment System, their second cartridge-based console, they signed a deal with Sony to supply the audio processor—the Sony SPC700.

As Nintendo continued developing add-ons for the SNES, including a short-lived modem released only in Japan, Sony focused on its core business of technology and in 1986 developed alongside Philips Electronics a new kind of CD-ROM called the CD-ROM/XA. The new type of disc allowed compressed audio, video, graphics and data to run simultaneously. The original CD-ROM could contain audio, or data information, but could only run them independently. By combining these three elements together games could use larger, more advanced graphics and audio that could be accessed by the data files all off a single disk.

On the news of this hot new technology and leveraging their existing relationship, Nintendo approached Sony to start development on a CD-ROM add-on to the Super Nintendo, with plans on making it Nintendo’s first disc-based console. The deal was made in 1988 with Sony crafting the tech and Nintendo the Play Station expansion.

Plans derailed because of a contract dispute that prompted Nintendo to reconsider the relationship. Nintendo quietly made a side-deal with Philips Electronics to make a different disc-based SNES add-on and canceled its existing agreement with Sony. While this was a setback for the electronics giant, they decided to continue developing the technology to create their own console.

While the deal that Nintendo made Philips fell apart, it didn’t mean Sony had heard the end of the gaming giant. Once Nintendo got word that Sony was using the tech they developed under the partnership, Nintendo tried to cease the development of the system by suing Sony. The case was found in favor of Sony, which was allowed to continue development of the system.

Until the release of the PlayStation, console games were primarily cartridge-based and those cartridges were quite expensive to make, with long manufacturing cycles. Also, 3D and full-motion video games required large files and technology that to put them in a cartridge would have cost so much it would have been impossible to make a profit.

Sony had spent years developing their console was late in creating an internal game-development division. The system was slated to release in Japan the following year, which wasn’t enough time to give their upcoming console a full slate of launch titles. Sony, however, received significant support from other game publishers.

Computer gaming had already jumped on the CD-ROM bandwagon, so game publishers and developers already knew the benefits. CD-ROMs held more storage than floppy disks or cartridges, plus could interlace audio, data, and files simultaneously, so they could meet the needs necessary for a 3D-rendered game or full-motion video. Also, they cost a fraction of the price of any other medium and could be manufactured quickly and volume.

Third Party Publishers and Developers to the Rescue

Sony had lofty plans to create one of the first consumer 3D disc-based console systems, but there was one slight problem. Unlike Nintendo, SEGA and even Atari, they didn’t have an in-house game development studio. Typically the manufacturer of the game console releases some of the best games for their respective systems. Primarily because consoles cost so much to manufacture, without the wouldn’t make a meaningful profit.

The benefits of a major disc-based console system as powerful as the PlayStation’s capabilities had third-party publishers and developers chomping at the bit to develop for it. The partnerships allowed developers to start early and allow the system to launch with a robust selection of games, with a constant stream releasing every week.

Finally, in 1994, Sony released the PlayStation (aka PSOne) in Japan and 11 months later launched the console in North America and Europe (S1995). The system was an instant hit, quickly eclipsing the Super Nintendo as well as Sega’s own disc system, the Sega Saturn.

A year after the PlayStation’s release Nintendo released their own 3D gaming console, the Nintendo 64, but Nintendo stuck with the cartridge format, which inevitably led to its downfall for the very reasons developers were drawn to the PlayStation. Without third-party support, the N64 had a library, and while some of those titles are considered the best games of the time, including Goldeneye 007, there simply wasn’t enough of them to keep up with the PlayStation.

The Computer Entertainment System

When the NES released in 1985 the term video game had a bad connotation after the market flood of poor quality games that lead to the industry crash, so Nintendo decided to refer to it as an entertainment system and design it as a home entertainment component, instead of touting it as a video-game system. Sony took a page from the same book and referred to the PlayStation as a computer entertainment system instead of a console.

The PlayStation could not only play the system’s official game also music CDs and later (with an adapter) video CDs, which were the predecessors to DVDs. This made it not only the most powerful but also the most versatile system of its time.

Even after Sony released the PlayStation 2 in 2000, the company continued to support the original PlayStation, encouraging developers to continue publishing and developing for the system for six years into the PS2’s lifespan.

In 2006 Sony ceased manufacturing the original PlayStation, giving the system a 12-year lifetime and ending it as the first console to sell 100 million units.

Today the term PSOne—or PlayStation One—has expanded and is now used not only for the revamped model but the original PlayStation console as well. While games have visually advanced and the controls better defined, the PSOne introduced gamers to the 3D world of games and the CD-ROM revolution in the world of gaming.

Єлизавета 1 Тюдор: біографія, внутрішня і зовнішня політика. Характеристика Єлизавети 1 Тюдор як політичного діяча. Хто правив після Єлизавети 1 Тюдор?

Єлизавета 1 Тюдор (роки життя – 1533-1603) – англійська королева, діяльність якої сприяла формуванню образу Золотого століття. Він, як вважається, припав саме на її правління. Внутрішня і зовнішня політика Єлизавети 1 Тюдор дуже насичена і цікава. У статті ми розповімо про її правління, представимо її біографію. Ви дізнаєтеся, якою була Єлизавета 1 Тюдор як політичний діяч. Крім того, ми скажемо пару слів про те, хто правив після неї.

  • Походження Єлизавети
  • Доля Єлизавети за правління Едуарда VI
  • Роки царювання Марії I і доля Єлизавети
  • Вступ на престол. Питання про церковний устрій
  • Питання про престолонаслідування
  • Відносини Англії з Шотландією
  • Взаємини з Марією Стюарт
  • Вбивство Вільгельма Мовчазного. Договір асоціації
  • Підтримка голландського заколоту. Страта Марії Стюарт
  • Іспанська Армада
  • Дії проти Іспанії
  • Міністри і придворні Єлизавети
  • Стосунки Єлизавети з графом Ессексом
  • Боротьба з пуританством
  • Коротка характеристика правління Єлизавети
  • Смерть Єлизавети
  • Яків I

Походження Єлизавети

Майбутня королева з ‘явилася на світ у Гринвіцькому палаці, що знаходиться в сьогоднішньому Лондоні. Ця важлива для країни подія відбулася 7 вересня 1533 року. Батьком Єлизавети був Генріх VIII, англійський король, а матір ‘ю – Анна Болейн. Ця жінка раніше була фрейліною першої дружини Генріха. Для того щоб одружитися з нею, він розлучився зі своєю дружиною Катериною Арагонською, яка не змогла подарувати йому спадкоємця, і вийшов з-під влади тата. У 1534 році Генріх VIII проголосив себе головою Англійської церкви. Анну Болейн (на фото нижче представлені портрети її і Генріха) в травні 1536 року стратили, звинувативши її в перелюбі. Однак справжня провина цієї жінки була в тому, що їй не вдалося народити Генріху сина, спадкоємця престолу.

Доля Єлизавети за правління Едуарда VI

Єлизавета в період між смертю батька, що сталася 1547 року, і власним запануванням довелося пройти через тяжкі випробування, які, звичайно, позначилися на її характері. За правління Едуарда VI, свого єдинокровного брата, який царював з 1547 р. по 1553 р., майбутня королева була крім своєї волі залучена в змову лорда-адмірала Томаса Сеймура. Заздрячи Едуарду Сеймуру, своєму братові, який протягом неповноліття Едуарда VI був протектором королівства, Томас кілька разів вчинив необдумано. Ці вчинки змусили припускати, що він виношує плани здійснення державного перевороту. План одруження Томаса на Єлизаветі став вершиною нерозважливості. Невдалого нареченого в січні 1549 року взяли під варту.

Роки царювання Марії I і доля Єлизавети

За часів правління Марії I Тюдор, тобто в період з 1553 р. по 1558 р., над Єлизаветою нависла велика небезпека. Марія була єдинокровною сестрою майбутньої королеви. Коли Генріх розлучився з Катериною, її матір ‘ю, вона була вже в досить дорослому віці, щоб усвідомити ганьбу, пов’ язану з цим. Марія стала фанатичною католичкою, виконаною происпанских симпатій, а також обурення з приводу дочки Анни Болейн.

Вступивши на престол, Марія зіграла весілля з Філіпом, який був спадкоємцем трону Іспанії. Це породило велику кількість змов. Найважливішим з них можна вважати те, що сталося в січні 1554 року повстання Томаса Вайєта. Хоча Єлизавета зовні підкорилася католицькій релігії, яку знову ввели в державі, протестанти не переставали пов ‘язувати свої надії саме з нею. Через це саме існування Єлизавети було загрозою для Марії (портрет її представлений нижче).

Майбутня королева після повстання Уайєта була заарештована, а потім поміщена в Тауер. Тут їй довелося провести 2 місяці. Потім Єлизавета ще рік перебувала під пильним наглядом у Вудстоку, розташованому поблизу Оксфорда.

Вступ на престол. Питання про церковний устрій

Єлизавета 1 Тюдор вступила на престол 17 листопада 1558 року. На засіданні парламенту, що відбулося в січні наступного року, було порушено питання про церковний устрій. Королева була готова відокремити від папства і Риму англіканську церкву, проте в інших відносинах мала намір діяти в консервативному дусі, з великою обережністю. Палата громад говорила про необхідність проведення радикальної і безкомпромісної реформи. Єлизавета ж віддала перевагу єпископальній церковній організації і службі, прийнятій у так званій високій церкві. У підсумку було досягнуто компромісу, званого via media, що в перекладі з латини означає “” середній шлях “”. Реформи Єлизавети визначили особливості англіканської церкви, які збереглися до теперішнього часу. Проте вони породили незадоволення і протестантів, і католиків.

Питання про престолонаслідування

Парламент, а також державні діячі були стурбовані майбутнім протестантизму в країні. Справа в тому, що королева Єлизавета 1 Тюдор була останньою з династії Тюдорів. Як політичні міркування, так і особистий вибір призвів до того, що вона залишилася до кінця своїх днів незайманою. Протестанти не хотіли допускати католичку на престол. А Марія Стюарт, шотландська королева, яка мала права на корону Англії, якраз була католичкою. Фактично Єлизавета опинилася на повній самоті. Вона прийняла рішення відкласти питання про престолонаслідування. Її правоту підтвердило довголітнє царювання (практично 45-річне). Однак впертість королеви в перший час призводила до невдоволення як з боку парламенту, так і з боку близьких радників. Особливо це було характерно для 1566 року.

Відносини Англії з Шотландією

На перший план в цей час вийшли відносини Англії з Шотландією, де в 1559 році бурхливо заявила про себе реформація. Відбулося повстання проти француженки-регентші Марії Гіз, яка правила від імені Марії Стюарт, своєї дочки. Марія Гіз в той час була як урядницею Шотландії, так і дружиною короля Франції. Для того щоб бунтівники змогли витіснити з країни французів, знадобилося втручання Єлизавети. У 1562 році і довгий час королева втручалася у внутрішню політику Франції. Вона підтримувала бунтівну протестантську (гугенотську) партію. Через деякий час Єлизавета підтримала протестантів у Голландії, які виступили проти короля Іспанії Філіпа II.

Взаємини з Марією Стюарт

У 1561 році помер Франциск II, чоловік Марії Стюарт. Після цього Марія повернулася на батьківщину. Почалася в багатьох відношеннях спірна і складна історія взаємин її з Єлизаветою. На відміну від останньої, Марія не була державним діячем. Вона була знищена після вбивства Генріха Стюарта, свого другого чоловіка. Марію ув ‘язнили, проте їй вдалося втекти. Вона програла опонентам, які перемогли її війська, а потім опинилася в Англії, перейшовши кордон.

У травні 1568 року прибуття Стюарт до Англії створило певні проблеми для героїні нашої статті. Єлизавета 1 Тюдор як політичний діяч опинилася в непростій ситуації. Уряд країни утримував Марію як полонянку, тому вона стала притягувати до себе опозицію. В Англії незабаром почалася смута, одна з причин якої була пов ‘язана з присутністю Стюарт. Бунтівники наприкінці 1569 року підняли повстання на півночі країни. У лютому 1570 року сталася папська булла, під час якої Єлизавета 1 Тюдор була проголошена нізложеною, а її піддані були звільнені від присяги королеві. Католики були змушені втекти за кордон. Вони заснували на континенті семінарії, де здобували освіту і виховувалися католицькі юнаки, а потім як місіонери вирушали до Англії. Мета папства була в тому, щоб повалити Єлизавету за допомогою французької партії Гізів і світської влади Іспанії. На трон планувалося звести Марію Стюарт.

Парламент і міністри королеви почали вимагати суворих законів щодо католиків, особливо місіонерів. Змова Рідольфі проти Єлизавети була розкрита 1572 року. У нього виявилася залученою і Марія Стюарт. Після цієї змови міністри і парламентарії зажадали звинуватити Марію в державній зраді. Однак Єлизавета вирішила втрутитися, тому засудження не відбулося. Коли прийняли постанову, що позбавляла Стюарт права на трон Англії, Єлизавета наклала своє вето.

Ряди священиків з семінарій з 1580 року почали зміцнюватися єзуїтами. Іспанія в цьому ж році приєднала до себе Португалію. Протягом довгого часу Єлизавета сприяла повстанню Нідерландів проти Іспанії. Це, а також вчинені англійцями нальоти на колонії Іспанії призвели до конфлікту.

Вбивство Вільгельма Мовчазного. Договір асоціації

Незабаром після того, як було викрито змову Трокмортона, 1584 року стало відомо про те, що в Нідерландах був убитий Вільгельм Мовчазний, який був католиком. Англійські протестанти утворили так званий Договір асоціації. Його метою була розправа над М. Стюарт в тому випадку, якщо буде скоєно замах на їх королеву.

Підтримка голландського заколоту. Страта Марії Стюарт

Кончина Вільгельма Мовчазного призвела до того, що голландське повстання позбулося лідера. Це змусило королеву Єлизавету послати голландцям на допомогу англійські війська, командував якими граф Лестер. Це сталося восени 1585 року. Це відкрите втручання було рівнозначне оголошенню війни.

Зовнішня політика Єлизавети 1 Тюдор влаштовувала не всіх. Змова Бабінгтона була розкрита в 1586 році. Його метою було вбивство королеви Єлизавети і запанування Марії. Остання взяла в ньому участь. Її віддали під суд. Згідно з ухваленою в 1584-1585 роках постановою парламенту, її засудили до смерті. Восени 1586 року відбулося скликання парламенту. Його неодноразово повторена одноголосна вимога не залишила вибору Єлизаветі. Марію довелося стратити 8 лютого 1587 року.

Іспанська Армада

Кончина Марії послужила поштовхом до так званого католицького підприємства проти Англії. Іспанська Армада влітку 1588 року вийшла в море для того, щоб розбити флот Англії і прикрити висадку на узбережжі цієї країни іспанської армії. Більше 8 годин тривав вирішальний бій. Непереможна Армада в результаті нього була вражена. Вона була розсіяна, а по дорозі до Іспанії через шторми зазнала великих втрат.

Дії проти Іспанії

Війна між Англією та Іспанією формально оголошена не була, проте відкритий конфлікт між цими державами тривав. Генріха III, короля Франції, вбили 1589 року. Після цього Єлизавету втягнули в протистояння вже на новому фронті. Католицька ліга Франції, яку підтримує Іспанія, відтворювалася запануванню Генріха IV, законного спадкоємця. Він був вождем партії гугенотів. Королева Єлизавета допомагала Генріху в боротьбі.

Така коротко зовнішня політика Єлизавети 1 Тюдор. Таблиця, звичайно, допомогла б нам представити інформацію ще більш стисло. Однак діяльність королеви настільки цікава, що не хочеться звертатися до цього способу подачі інформації. Ми вважаємо, що таким же образам повинна бути викладена і внутрішня політика Єлизавети 1 Тюдор. Таблиця тут також буде недоречна. Дещо про внутрішню політику королеви ми вже розповіли. Дуже цікаві її взаємини з міністрами і придворними. Пропонуємо вам познайомитися з ними.

Міністри і придворні Єлизавети

Королева виявляла велику вірність своїм наближеним, яку, мабуть, не виявляв жоден монарх. Єлизавета 1 Тюдор, біографія якої свідчить про її неординарну особистість, самостійно підібрала всіх своїх міністрів. Вільям Сесіл був першим кандидатом. Єлизавета покладалася на нього найбільше. У низці інших радників королеви були: Уолтер Майлдмей, Френсіс Уолсінгем, син Вільяма – Роберт Сесіл, а також Томас Сміт. Ці міністри були людьми неабиякими. Незважаючи на це, Єлизавета завжди була їхньою володаркою і пані. Це важливий факт для тих, кого цікавить характеристика Єлизавети 1 Тюдор.

Королева мала, крім міністрів, і придворних. Найпомітнішими фігурами з них були: Крістофер Хаттон, граф Лестер і Роберт Девере, граф Ессекс. Єлизавета тримала дещо осторонь Френсіса Бекона та Волтера Релея, оскільки їхнім людським якостям не довіряла, проте високо ставила їхні здібності.

Стосунки Єлизавети з графом Ессексом

Берлі, який прожив до 1598 року, хотів передати вплив і посаду Роберту Сесілу, своєму молодшому синові. Він був досить здібним, проте мав фізичну нестачу. Граф Ессекс, молодий аристократ (портрет його представлений вище), виступив проти цього. Під час захоплення Кадіса, яке відбулося 1596 року, він заслужив добрі оцінки і гучну славу. Однак коли він перестав обмежуватися військовими амбіціями, додавши до них політичні, йому довелося вступити в протиборство з Сесілами.

Єлизавета зробила фаворитом Ессекса, людини великої чарівності. Вона захоплювалася його якостями. Проте королева не була зачарована Ессексом настільки, щоб підтримати його в небезпечних політичних починаннях. Вона навмисно просунула нагору Роберта Сесіла, одночасно протидіючи Ессексу в намірі висунути на вищі посади своїх кандидатів. Така була політика Єлизавети 1 Тюдор щодо цієї людини.

Ряд особистих зіткнень послідував між Єлизаветою і її фаворитом. Одного разу королева схопила його за вухо, коли той у сказі повернувся до неї спиною, маючи намір піти (за іншою версією, дав йому ляпаса). Той з погрозою взявся за шпагу, вигукнувши, що не зазнав би такої зухвалості ні від кого, що він підданий, а не раб.

1599 рік став кульмінацією історії з Ессексом. Тоді Єлизавета доручила фавориту придушити повстання Тірона, яке почалося в Ірландії. Отримавши всі необхідні ресурси від уряду, той не підкорився інструкціям з Лондона. Ессекс при виконанні завдання зазнав невдачі і уклав перемир ‘я з бунтівниками. Потім, також всупереч наказам, він повернувся до Англії. Ессекс відкрито змінив чинну владу в лютому 1601 року. Він спробував підняти проти королеви весь Лондон. Ессекс був відданий під суд, а потім страчений 25 лютого 1601 року.

Боротьба з пуританством

Внутрішня політика Єлизавети 1 Тюдор характеризується і тим, що королева проявила непохитність щодо пуританства. Вона призначила 1583 року архієпископом Кентерберійським їхнього головного опонента – Джона Вітгіфта. Однак опозиція не бажала здаватися. Деякі представники духівництва вирішили звернутися до пресвітеріанства. Незабаром було створено рух, завдання якого полягало в знищенні єпископату. Пуритани діяли, використовуючи вплив у палаті громад та інші політичні важелі. Єлизаветі в результаті довелося боротися з палатою громад. До останнього десятиліття правління королеви ця палата симпатизувала практично виключно пуританам. У конфлікт з Єлизаветою постійно вступали парламентарі. І вони розходилися з нею на думці не тільки з питання реформи Англіканської церкви, а й з інших: про престолонаслідування, про необхідність шлюбу, поводження з М. Стюарт.

Коротка характеристика правління Єлизавети

Правління Єлизавети 1 Тюдор стало одним з найбільш динамічних періодів в історії Англії. З самого початку протестанти вважали, що королеву зберегло провидіння. Їй доводилося стикатися з зростаючими зовнішніми і внутрішніми небезпеками, і любов народу до неї все зростала, а з часом перейшла в справжній культ. Внутрішня і зовнішня політика Єлизавети 1 Тюдор обговорювалася ще довгий час після її смерті. Та й у наші дні не вщухає інтерес до цієї урядниці. Характеристика Єлизавети 1 Тюдор як політичного діяча викликає цікавість не тільки в істориків, але й у безлічі людей по всьому світу.

Смерть Єлизавети

Королева Єлизавета померла в Річмондському палаці, розташованому в сучасному Лондоні. Вона померла 24 березня 1603 року. Швидше за все, в останній момент Єлизавета назвала або вказала на свого наступника. Ним став Яків VI, шотландський король (Яків I Англійський). Ось хто правив після Єлизавети 1 Тюдор.

Яків I

Роки його життя – 1566-1625. Яків 1 Англійська стала першим королем Англії, який представляє династію Стюарт. Він вступив на престол 24 березня 1603 р. Яків став першим державником, який керував обома королівствами, розташованими на Британських островах, одночасно. Як єдиної держави, Великобританії в той час ще не існувало. Шотландія та Англія були суверенними державами, на чолі яких стояв один монарх. Розповідь про те, хто правив після Єлизавети 1 Тюдор, не менш цікава, ніж період царювання Єлизавети. Але це вже інша історія.