1. Відмінність моногенного і полігенного успадкування ознак людини

Успадкування ознак — це передача генетичної інформації на рівні клітин чи цілісного організму від батьків дітям або від предків нащадкам.

Моногенне успадкування — це успадкування ознак, що контролюються алелями одного гена.

Так успадковуються якісні ознаки, що чітко виявляються у фенотипі й мають контрастні (альтернативні) прояви, що їх легко відрізнити. Наприклад, у людини моногенно успадковуються ямки на щічках або ямка на підборідді. Фенотиповий прояв цієї ознаки визначається домінантним геном, а мінливість ямок на щічках залежить від особливостей будови виличного м’яза й м’яза сміху, що беруть участь у формуванні посмішки людини. Тобто прояв якісних ознак залежить, як правило, від одного чинника, тому моногенне успадкування називають ще монофакторним. За моногенного успадкування мають місце взаємодії алельних генів.

Полігенне успадкування — успадкування ознак, прояв яких визначається взаємодією кількох або багатьох неалельних генів.

Науково доведено, що для людини ступінь прояву таких ознак, як колір шкіри, волосся, очей, ступінь розумового розвитку, ріст, залежить від діяльності відразу багатьох генів й багатьох чинників навколишнього середовища. Так, у людини ріст визначають \(5\) пар полімерних неалельних генів. На ріст різноспрямовано впливають фізична активність, склад їжі, шкідливі звички тощо. Вони можуть зміщувати ступінь прояву росту в позитивний, або негативний бік, тому полігенне успадкування називають ще поліфакторним. Полігенно успадковуються кількісні ознаки, що як правило, є мінливішими за якісні. Для них немає чітко розмежованих фенотипових класів, і під час аналізу таких ознак спостерігаються поступові малопомітні переходи між особинами.

Отже, успадкування ознак у людини здійснюється за участі домінантних й рецесивних, алельних та неалельних генів, розташованих у хромосомах ядра або мітохондріях цитоплазми.

Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 178-179.

Що робить методи дослідження якісними або кількісними?

У попередньому підрозділі ми розібралися в специфіці застосування кількісної та якісної стратегій. Тепер знаємо, що в рамках одного дослідження можуть бути поєднані кількісні та якісні компоненти. Однак у контексті соціальних досліджень окрім кількісної та якісної стратегій дослідження нерідко можна почути про кількісні та якісні методи досліджень. Що мають на думці?

На перший погляд, усе просто. У рамках якісної стратегії ми застосовуємо методи, які називаємо якісними, у рамках кількісної – кількісні. Однак спроби поділу методів на якісні та кількісні не лише поширені, а й вельми провокативні, оскільки провокують низку людей на помилкові інтерпретації можливостей застосування окремих методів і навіть загальної логіки роботи з кількісною та якісною соціальною інформацією (тобто вираженою в числах або ні).

Наприклад, авторові не раз доводилося натрапляти на оманливе твердження, що анкетні опитування, експерименти й контент-аналіз є кількісними методами збору соціальної інформації, а низка інших – якісними (фокус-групи, напівстурктуровані інтерв’ю, експертні інтерв’ю, біографічний метод, спостереження тощо).

Це не так. Із кожним зі щойно згаданих методів можна працювати яку кількісному, так і в якісному форматі, але для певного методу один із форматів може бути більш поширеним, а отже, більш звичним і створювати ілюзію, ніби це єдиний можливий підхід. У дійсності опитування й експерименти частіше застосовують у межах кількісної стратегії, а не якісної; напівструктуровані інтерв’ю та фокус-групи – здебільшого у межах якісної; контент-аналіз [1] і спостереження нерідко застосовують у межах обох стратегій.

Згадаймо приклад із паркувальним майданчиком на початку підрозділу “Яка дослідницька стратегія нам потрібна – кількісна чи якісна?”. Спостерігаючи за машинами впродовж певного часу, ми могли фіксувати результати нашого спостереження як із допомогою чисел, так і без. Тобто метод залишався той самий – спостереження. Однак у рамках цього методу ми можемо застосувати як кількісний, так і якісний підхід або й обидва зразу залежно від того, яка інформація нам потрібна – кількісна чи якісна. Про всяк випадок ще раз уточнимо на прикладах, про що йдеться.

• • Лише кількісна інформація: на паркінгу 5 машин.
• • Лише кількісна інформація: на паркінгу машини 3 різних марок.
• • Лише якісна інформація: на паркінгу машини марок X, Y, Z.
• • Кількісна та якісна інформація: на паркінгу 2 машини марки X, 2 – марки Y й 1 – марки Z.

Контент-аналіз також може бути як якісним, так і кількісним: працюючи з великими електронними текстами, за допомогою спеціального програмного забезпечення ми можемо порахувати кількість згадок тих чи інших слів у певному контексті [2] . Тому під час роботи з великими обсягами текстів методики кількісного кон-тент-аналізу бувають дуже корисними для порівняння документів, а отже, поглядів, підходів, досвіду людей, які їх створювали.

Зазвичай глибинні інтерв’ю застосовують для реалізації якісної стратегії дослідження. Однак подеколи трапляються винятки, адже навіть до невеликої кількості транскриптів глибинного інтерв’ю можна застосувати кількісний контент-аналіз, інакше кажучи, узагальнити інформацію з кожного транскрипту саме в кількісному, а не якісному форматі. У деяких масштабних проектах можна забезпечити репрезентативну вибірку респондентів для глибинних інтерв’ю та відповідно в ґайді взяти до уваги те, що фінальне опрацювання транскриптів цих інтерв’ю буде як якісним, так і кількісним. Такий підхід не є типовим через трудомісткість і значну вартість дослідження, однак він можливий, якщо одночасно потрібні і глибинне розуміння феномену, і оцінка його поширеності [3] .

Читач може поцікавитися: “Хоча б з анкетуванням ситуація однозначна – це кількісний метод дослідження?”. У більшості випадків так, але й щодо цього методу немає однозначності. В анкеті можливе застосування як відкритих, так і закритих запитань [4] . У відкритих запитаннях респонденту не пропонують жодних варіантів відповідей – відповідь є довільною. У закритих запитаннях респондентові пропонують перелік варіантів відповідей і просять вибрати один або кілька з них (скільки саме – залежить від специфіки запитання). Анкети, які містять лише закриті запитання, можуть бути застосовані тільки для реалізації кількісної стратегії дослідження, оскільки з них ми не отримуємо жодної нової якісної інформації. Адже все розмаїття можливих відповідей наперед визначене і представлене в переліку варіантів. За допомогою такої анкети ми можемо в зручний спосіб отримати багато кількісної інформації: як часто обирають ті чи інші варіанти відповідей; які категорії респондентів схильні обирати той чи інший варіант відповіді; якщо людина відповіла певним чином на запитання X, то з якою імовірністю можна передбачити її відповідь на запитання Y.

Натомість анкети з відкритими відповідями цілком доречні для реалізації якісної стратегії. Наприклад, уявімо таку ситуацію. На зборах активу громадської організації ви роздаєте анкету, у якій просите висловити пропозиції змін у різних аспектах роботи організації та пояснити їх доцільність. Вас цікавить не те, як часто назвуть ту чи іншу пропозицію, а якими саме будуть ці пропозиції. Адже цілком можливо, що найціннішу пропозицію висловить лише одна людина: іншим вона просто не спаде на думку, але це не зробить її менш важливою для організації. Отже, ви прагнете за результатами анкетування скласти перелік пропозицій та аргументів на їхню користь, щоб потім винести окремі з них на обговорення й голосування. Відповідно не плануєте витрачати час на підрахунки, у скількох анкетах зазначено ту чи іншу пропозицію. Отже, у цій ситуації ви застосовуєте анкетне опитування в рамках якісної стратегії дослідження.

Потенційно анкетне опитування з відкритими запитаннями дає нам більше можливостей, ніж із закритими: ми можемо здійснити якісний аналіз й, окрім того, стандартизувати отримані відповіді, виокремивши з них обмежену кількість варіантів, щоб здійснити ще й кількісний аналіз. Отже, у підсумку дістанемо і якісну, і кількісну інформацію. Однак перетворення відкритих відповідей на такі, що придатні для кількісного аналізу (його називають кодуванням відкритих відповідей), – трудомісткий процес, що потребує значного часу та неабиякої концентрації уваги кодувальників. Зазвичай доведеться продублювати кодування у виконанні кількох людей, щоб пересвідчитися в його коректності.

Тому варто обміркувати, чи не раціональнішим рішенням буде запропонувати респондентам якщо не закриті, то принаймні напів- відкриті запитання. Або, можливо, скомбінувати в анкеті закриті, напівзакриті й відкриті запитання.

Відповідно, обираючи метод дослідження, доречно зважати на час і зусилля, яких потребуватиме його застосування. У деяких випадках метод може бути коректним з погляду точності інформації, але малоефективним з огляду на час і зусилля, яких довелося докласти. Приймаючи рішення щодо методу дослідження, варто прагнути обрати не лише коректний метод, а й найпростіший з усіх коректних у реалізації.

Загалом методи дослідження включають методи збирання й методи опрацювання інформації. Наприклад, інтерв’ю – це метод збирання даних. Контент-аналіз – метод і збирання, і опрацювання залежно від контексту застосування терміна. У цьому розділі йдеться про методи збирання даних; натомість докладний розгляд методів опрацювання соціальної інформації не входить до нашого видання. Однак для комфортної базової роботи з дослідницькими компонентами соціальних проектів читачеві варто розуміти такі два аспекти опрацювання даних.

• • У підсумку ми або здійснюємо розрахунки на основі зібраних даних, або узагальнюємо ці дані без жодних розрахунків, тобто не лише збирання, а й опрацювання даних відображає нашу стратегію дослідження (якісну або кількісну).
• • Важливо вже на етапі планування дослідження визначитися, з числовою чи нечисловою інформацією ми працюватимемо, аналізуючи зібрані дані, адже це, своєю чергою, впливає на те, як саме і які саме дані потрібно збирати.

Підсумуємо, що нам тепер відомо про якісні й кількісні методи дослідження.

• • Немає жодної догматики щодо застосування певного методу дослідження, є лише логіка його застосування: метод має уможливлювати максимально повну реалізацію мети в максимально зручний для дослідників спосіб із мінімальним використанням доступних ресурсів.
• • Коли йдеться про такі методи дослідження, як індивідуальне або групове інтерв’ю, включене або невключене спостереження, експеримент, контент-аналіз, кількісним або якісним метод дослідження є не апріорі, а стає таким у процесі його конкретизації, уточнення методики застосування.
• • Вибір якісного або кількісного методу дослідження зумовлює специфіку не лише збирання соціальної інформації, а й аналізу та узагальнення.

• [1] Спершу термін “контент-аналіз” застосовували лише в контексті кількісної дослідницької стратегії. Однак доволі швидко його стали вживати й у контексті якісної дослідницької стратегії. Див., наприклад: Stone Ph. Content Analysis / Philip Stone // Encyclopedia of Sociology / Edgar F. Borgatta, editor-in-chief; Rhonda J. V. Montgomery, managing editor. – 2″d ed. – V. 1. – Reference, 2000. – P. 417-422; Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology / Klaus Krippendorff. – Sage Publications, Inc. – 2nd ed. – 412 p.
• [2] Звісно, у разі потреби це можна робити й вручну з текстами на неелектронних носіях інформації, але це вимагає значних часових витрат.
• [3] На практиці зазвичай такого підходу уникають із міркувань ощадливого використання коштів. Річ у тім, що після кількох десятків глибинних інтерв’ю з певної теми дослідники часто перестають отримувати нову важливу інформацію, а отже, проведення сотень глибинних інтерв’ю виправдане лише в окремих випадках. Відповідно за результатами глибинних інтерв’ю складають анкету, яку пропонують репрезентативній вибірці респондентів. Утім, грунтовне розкриття деяких тем справді вимагає сотень глибинних інтерв’ю. Наприклад, релігійна, етнічна та національна ідентичність часто містить таке складне різноманіття компонентів, що необхідні не десятки, а сотні глибинних інтерв’ю, а отже, якщо дозволяють ресурси, може бути доцільним запланувати репрезентативну вибірку й застосувати одночасно кількісну та якісну стратегії дослідження.
• [4] Є також напівзакриті (напіввідкриті) запитання: якщо жоден із запропонованих дослідниками варіантів відповідей не влаштовує респондента, він/вона може запропонувати власний варіант.