Основні протестантські напрями

Серед численних протестантських напрямів більше значення мають лютеранство, кальвінізм і англіканство. У великі руху розвинулися баптизм, євангельське християнство, п’ятидесятництво, методизм, адвентизм, пресвитерианство.

Лютеранство

Лютеранство отримало назву від імені основоположника німецької Реформації Мартіна Лютера. Сьогодні лютеранські церкви охоплюють до 70 млн віруючих і представлені в 68 країнах. Найбільш поширене лютеранство в Німеччині і Скандинавських країнах – Норвегії, Швеції, Фінляндії і Данії. Лютеранство відрізняється збереженням єпископальної організації і принципом державної церкви, встановленими ще в часи Реформації. У скандинавських країнах король (королева) і сьогодні вважається главою церкви.

Найбільшим діячем Реформації в Німеччині з’явився теолог і громадський діяч Мартін Лютер (1483-1546), відкинувши властиве католицької церкви виділення сакральної сфери діяльності (пости, добрі справи, здійснення таїнств, шанування священних місць і реліквій), що забезпечує досягнення спасіння, і оголосив основною формою християнського служіння повсякденне життя людини, який усвідомив свою обраність. Основним стає поняття «земного покликання», що полягає в служінні ближнім та наполегливому досягненні поставлених цілей. Лютер увійшов в історію як видатний діяч німецької культури, своїм перекладом Біблії затвердив основи загальнонімецького мови. В лютеранської традиції були досягнуті видатні успіхи в галузі богослов’я, філософії, літератури, музичного творчості.

Кальвінізм

Кальвінізм, одне з радикальних і демократичних напрямів протестантизму, отримав свою назву по імені одного з найвизначніших діячів Реформації – Жана Кальвіна. Кальвін розробив вчення про абсолютне передвизначення, згідно з яким всі люди за незбагненною божественної волі поділяються на обраних і засуджених. Ні вірою, ні «добрими справами» людина не може нічого змінити у очікує його після смерті, долю. Кальвін проголосив принцип мирського аскетизму, ориентировавший на посвяту усіх сил праці та досягнення успіху в професійній діяльності. Об’єктивним показником земного успіху вважалося багатство, накопичення коштів, високий соціальний статус. Бездіяльність, непроизводительная витрата капіталу і часу засуджується кальвіністської етикою. Багатство, трактовавшееся як божий дар, гріховно використовувати на особисті потреби. Професійний зріст та інші вимірювання успішності в земних справах, згідно з вченням Кальвіна, побічно свідчать про обраність Богом. У кальвинизме заперечується ієрархічне пристрій церкви і верховна влада Папи Римського. Значно спрощується богослужіння, що здійснюється рідною мовою. Демократичні тенденції проявилися в організації життя церкви, істотно зросла роль мирян. У XVI-XVII ст. кальвінізм став ідеологічною основою перших буржуазних революцій в Європі.

Кальвінізм поділяється на реформатські віросповідання, отримали поширення у Франції (гугеноти), Нідерланди, в деяких областях Німеччини, Угорщини, Чехії, і пресвитерианство і конгрегационализм, поширені в Англії. Сучасний кальвінізм, разделяющийся на ряд течій, що налічує 40-50 млн послідовників. Кальвінізм справив значний вплив на соціокультурну динаміку західного суспільства, впливав на становлення таких напрямків західної думки, як утилітаризм, прагматизм, позитивізм.

Англіканство

Англіканство виникло в Англії в середині XVI ст. в результаті реформи церковної організації, проведеної королем Генріхом VIII, проголошеному главою церкви. Англіканство зберігає значну близькість до католицької церкви (збереження ієрархії, трьох ступенів священства). Англіканство поєднує католицький догмат про спасительну силу церкви з протестантським вченням про спасіння особистою вірою.
Церква Англії є однією з державних церков Великобританії (інша – пресвітеріанська Церква Шотландії). Її головою є монарх. Архієпископи Кентерберійський і Йоркський призначаються монархом за рекомендацією урядової комісії. Англіканської церкви належать великі землеволодіння, нерухоме майно і капітал. Англіканська церква здійснює широкі екуменічні контакти з римо-католицькою церквою та протестантськими напрямками. Число послідовників англиканства становить близько 68 млн осіб. В Англіканське співтовариство (Anglican Communion) входять 25 автономних церков. Вищі ієрархи цих незалежних церков періодично зустрічаються на Ламбетских конференціях.

Баптизм

Баптизм, одне з найчисленніших протестантських напрямків, виник в Англії на початку XVII ст. Засновником є Джон Сміт (1554-1612). Назва конфесії (від грец. baptizo – занурювати у воду, хрестити) пов’язане з практикою хрещення дорослих. Баптисти відрізняються послідовністю у здійсненні протестантських принципів. Членами церкви вважаються лише «пережили духовне народження» люди, які свідомо прийняли водне хрещення. Євангелізація, поширення віри розглядається як обов’язок кожного віруючого. До основних баптистським обрядом відносяться водне хрещення, хліболамання, одруження і поховання. Рішення приймаються на основі демократичних процедур.

Баптизм в США є найбільшою протестантською організацією, що володіє значним капіталом, що має свої університети, журнали, газети, видавництва. Баптизм являє собою істотний компонент американізму. Американський баптизм відіграє провідну роль у Світовому союзі баптистів. У середині XIX ст. баптизм почав поширюватися серед населення України, в Поволжі і на Кавказі. У 1884 р. створюється Союз російських баптистів. Наприкінці XIX ст. серед петербурзької знаті набувають поширення ідеї євангельського християнства – напрямки, близького по віровчення баптистів. У 1944 р. в СРСР в результаті об’єднання баптистів та євангельських християн був утворений Союз євангельських християн-баптистів. У 1945 р. до нього приєдналася частина християн віри євангельської (п’ятидесятників). У 1961 р. від СЕХБ відкололася група баптистів, не прийняла політику керівництва Союзу ЄХБ і утворила напрямок під назвою Рада церков ЄХБ.

П’ятидесятництво

Одним з найбільших протестантських напрямків у сучасному світі є п’ятидесятництво. Назва цього напряму пов’язано з новозаветным сюжетом про сходження Святого Духу на апостолів в день П’ятидесятниці і отриманні ними здатності пророкувати на незнайомих мовах (глоссолалія). Центральним у віровченні п’ятидесятників є догмат про «хрещення Святим Духом». Сучасне пятиде – сятническое рух виник на початку XX ст. Спочатку харизматики виступали в ролі духовної еліти різних церков, потім організовували свої рухи. П’ятидесятники представлені безліччю рухів і сект, керівники яких збираються на Всесвітні п’ятидесятницькі конференції. П’ятидесятництво являє собою динамічну різновид протестантизму, що налічує понад 50 млн послідовників, у більшості країн світу. У колишньому Рада ському Союзі громади п’ятидесятників до кінця 1980-х років перебували на нелегальному становищі. Найбільш великими деномінаціями п’ятидесятників на пострадянському просторі є християни віри євангельської (ХВЄ), християни євангельської віри (ХЄВ), євангельські християни в дусі апостолів.

Адвентизм

Адвентизм (від лат. – пришестя) виник у США в середині XIX ст. В основі віровчення адвентистів лежить есхатологічне вчення про швидке пришестя Христа, яким завершиться одвічна боротьба Бога і сатани. Всі праведники воскреснуть до вічного життя. Засновником є проповідник Вільям Міллер, який заявив, що він визначив дату другого пришестя Ісуса Христа. У другій половині XIX ст. лідером адвентистського руху стає Е. Уайт, яка стверджувала ідею близькості пришестя, дату якого неможливо знати. З напрямків адвентизму найбільше поширення отримали адвентисти сьомого дня (АСД), святкують суботу як священний день. Чисельність всіх адвентистських спілок наближається до 7-8 млн. Національні адвентистские організації об’єднані у Всесвітній союз адвентистів.

Історія протестантських церков

Церква християн, які сповідують найвищий авторитет Біблії, існує від апостольських часів — і донині. В різних країнах їхні спільності мали різні назви, але вони себе всюди називали “послідовниками Христа” — християнами (Дії 11:26).

Одним із перших протестанських реформаторів був священник, професор богослов’я Ян Гус, слов’янин, який жив на території Чехії і став мучеником за віру в 1415 році. Гус навчав, що Святе Письмо важливіше за традиції.

Протестанська реформація розповсюдилась у 1517 році по всій Європі, коли інший священник і професор богослов’я на ім’я Мартин Лютер закликав церкву до обновлення. Він говорив, що, коли Біблія вступає в конфлікт з церковними традиціями, то потрібно підкорятися Біблії. Лютер заявив, що церква чинить невірно,продаючи можливість потрапити в рай за гроші. Він також вважав, що спасіння приходить через віру в Христа, а не через спробу заробити вічне життя добрими ділами.

Протестанська реформація зараз розповсюджена по всьому світу. В результаті сформувались такі церкви як лютеранська, англіканська,голландська реформаторська, а пізніше — баптистська, п’ятидесятницька та інші. (Примітка: ні католики, ні православні, ні пртестанти не визнають свідків Єгови і мормонів християнськими церквами).

Історія євангельсько-протестанського руху в Україні, безумовно, бере свої витоки від I століття Христової ери — від проповіді апостола Андрія та єпископа Климента Римського на півдні України. Активний розвиток євангельського руху в Україні відноситься до XIV століття, коли наші побожні предки під впливом проповіді живого Божого Слова через болгарських протестантів (“богомілів”) організували численні Євангельські Церкви, які набували все більшого поширення та успіхів у духовному просвітництві нашого народу — аж до Берестейського Собору у 1596 році.

Сьогодні багато протестантів хотіли би повернутися до чистоти Церкви першого століття. Більшість цих протестантів називаються євангельськими, тому що вони вважають, що християни повинні виконувати доручення Христа: “Тож ідіть, і навчіть всі народи. ” (Мт. 28:19)