ЗАЙМЕННИК

Займенник – повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки?: Багато таємниць у світі, одна з найбільших з-поміж них-мова (І. Вихованець). Мудрим ніхто не вродився, а навчився (Народна творчість). Була зима – найкраща, найулюбленіша моя пора року (Л. Смілянський).

За значенням і граматичними ознаками займенники неоднотипні, вони поділяються на три групи:

* узагальнено-предметні: я, ти, ми, хто, він, себе, хто-небудь, щось тощо;

* узагальнено-якісні: мій, твій, свій, цей, такий, всякий, кожний, ніякий тощо;

* узагальнено-кількісні: скільки, ніскільки, стільки, скільки-небудь.

Узагальнено-предметні займенники, вказуючи на предмет, співвідносяться з іменниками і мають спільні граматичні ознаки. Зокрема, всі вони змінюються за відмінками, деякі з них мають число (він – вони, я– ми, ти – ви). Займенники він, вона, воно, крім числа і відмінка, мають родові форми. У реченні займенники, співвідносні з іменниками, виступають підметом, додатком, іменною частиною складеного присудка.

Узагальнено-я кісні займенники співвідносяться з прикметниками, оскільки вказують на ознаку. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, узгоджуючись з іменниками. У реченні переважно виконують роль означення, іменної частини складеного присудка, значно рідше – роль інших членів речення.

Узагальнено-кількісні займенники за граматичними ознаками співвідносні з числівниками. Змінюються вони тільки за відмінками, а роду й числа не мають. У реченні виконують роль підмета, означення, додатка.

ГРУПИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

За значенням займенники поділяються на вісім груп: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні і неозначені.

• 1. До особових належать займенники я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони, які вказують на осіб – учасників комунікативного акту, а також на інші істоти, різноманітні явища. Я – перша особа, адресант, ти – друга особа, адресат, він- (вона, воно) – третя особа, яка не є учасником діалогу, але присутня під час розмови або і є її об’єктом. У множині: ми = я + інша особа (особи), ви = ти + інша особа (особи), яким адресується мовлення, вони = він (вона, воно) + інша особа (особи), які не беруть участі у діалозі, але присутні під час нього або/і є об’єктом мовлення. Займенник ми може вживатися у значенні “я” (авторське ми), а займенник ви – замість ти з метою висловлення пошани до адресата мовлення.
• 2. Зворотний займенник себе не має форми називного відмінка, і тому не виражає суб’єкта (виконавця) дії, але відноситься до нього. Цей займенник може пов’язуватися із суб’єктом будь-якої особи, роду й числа: я себе поважаю, ти себе контролюєш, він собі шкодить. Він не має родових форм, не змінюється за числами, у реченні виступає у ролі додатка: Не хвали себе словом, а хвали ділом (Нар. творч.).
• 3. Присвійні займенники мій, твій, свій, ваш, їхній вказують на належність якогось предмета певній особі:
  • o мій, наш – 1 -й особі;
  • o твій, ваш – 2-й особі;
  • o їхній – 3-й особі;
  • o свій – будь-якій особі.

  Особові займенники його, її, їх у формі родового відмінка вживаються у значенні присвійних: їх (кого?) впізнали всі (особовий). В їх (чиїх?) зошитах (присвійний).

  Присвійні займенники, як і прикметники, змінюються за родами, числами і відмінками.

  • 4. Вказівні займенники той, цей, такий (отой, оцей, отакий) вказують на ознаки, предмети, а займенник стільки – на кількість.
  • 5. Означальні займенники сам, самий, весь (увесь), всякий, кожний (кожен), інший вказують на узагальнену ознаку предмета, явища тощо. Вони співвідносні з прикметниками й узгоджуються з іменниками в роді, числі й відмінку.
  • 6. Питально-відносні займенники хто, що, який, котрий, чий, скільки виконують у мові подвійну роль. Вони є питальними тоді, коли вживаються для оформлення запитання про осіб і про предмети, явища (хто? що?), про ознаки, якості чи належність предмета (який? чий?), про кількість або порядок під час підрахунку (скільки? котрий?).

  Ці ж займенники є відносними, коли вони вживаються для зв’язку частин складного речення: Добре жити тому, чия душа і дума дрбрл ішшшлжя любить (Нар. творч.).

  • 7. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки, жодний (жоден) вказують на відсутність особи, предмета, їхніх ознак чи кількостей: Красно говорить, а слухати нічого (Нар. творч.).
  • 8. Неозначені займенники абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось, абиякий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, хтозна-чий, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скількись, котрийсь вказують на невизначеність особи, предмета, їхніх ознак, кількості. Вони утворюються від питально-відносних за допомоги суфіксів, префіксів: У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос (І. Нечуй-Левицький).

  ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

  1.Відмінювання займенників, співвідносних з іменниками

  Як уже зазначалося вище, до цієї групи належать особові, зворотний, питально-відносні (хто, що), заперечні (ніхто, ніщо), неозначені (хтось, щось, абихто, що-небудь та ін.) займенники.

  Займенник: правила, цікавинки та таємниці

  Колись-то давно, не з нашої пам’яті, коли ще й дідів наших не було на світі, жили собі мешканці країни Морфологія. Одного разу стався неспокій: деякі частини мови (так звуться мешканці) почали доводити свої переваги над іншими та принижувати значущість одне одного.

  Поважний Іменник запевняв, що він найбагатший, а рід йо­го найчисленніший. Прикметник зауважив, що він найпишніший, бо всьому навколо дає ознаку, а Числівник зазначив, що він – найпунктуальніший, бо всьому знає і рахунок, і порядок.

  За ними чемно спостерігав Займенник, а потім промовив: «‎Я також маю відмінки, роди та числа, ба більше – хто може замінити кожного з вас, коли вас немає в реченні? Звісно ж, я. Я заступаю на службу і за тебе, Іменнику, і за тебе, Числівнику, і за тебе, Прикметнику. Я вказую і на особи, і на предмети, і на їхні ознаки, і на кількість. Утім, я не називаю жодного з вас». Стало тихо, всі погодилися з Займенником та об’єдналися для милозвучності й різнобарвності нашої мови.

  У цій статті йтиметься про займенник – головного героя казки й одну з найзагадковіших частин мови.

  Що таке займенник

  Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенник відповідає на запитання хто? що? який? чий? скільки? Так само як іменник, прикметник і числівник.

  Оскільки займенник не називає поняття, це робить наше спілкування різноманітним і допомагає уникати повторів. Також займенники пов’язують зміст окремих речень і роблять їх більше зрозумілими. Він може вживатися замість іменника, числівника та прикметника.

  Синтаксичні ознаки

  Оскільки займенник як частина мови може «‎заміщувати» іменник, прикметник і числівник, він може виступати тим же членом речення, як і вони. А саме:

  • Підметом (Я обожнюю олімпіади «‎На Урок». Ми взяли участь у конкурсі. Він допоміг мені з домашнім завданням).
  • Означенням (Втілюю свої мрію. Цей письменник із нашого міста);
  • Додатком (Заробив собі проблем. Щось тебе не чути);
  • Обставиною (Вони зібралися біля вчителя; Відповіді шукайте в собі).

  У таких випадках постає цілком логічне запитання: як підкреслюється займенник при розборі речення? Звісно, як і відповідні члени речення: підмет – суцільна риска, означення – хвиляста лінія, додаток – пунктир, обставина – крапка з рискою. Речення з займенниками мають певні правила. Займенники мають йти після слів чи понять, що їх позначають.

  Морфологічні ознаки

  За морфологічними ознаками та лексичним значенням виділяємо такі розряди займенників:

  • Особові займенники – я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.
  • Зворотний займенник – себе.
  • Присвійні займенники – мій, твій, наш, ваш, їхній, свій.
  • Вказівні займенники – цей, той, такий, стільки.
  • Означальні займенники – весь, всякий, кожний, інший, сам, самий.
  • Питальні займенники – хто? що? (стосується іменників), який? чий? (стосується прикметників), котри́й? скільки? (стосується числівників);
  • Відносні займенники. Ті ж питальні, але без знаку питання, вживаються для приєднання підрядних речень до головних: хто, що, який, чий, котри́й, скільки.
  • Неозначені займенники – будь-, -небудь, -хтозна, -казна (пишуться через дефіс), аби-, де-, -сь (пишуться разом);
  • Заперечні займенники – ті, що й питальні, лише з часткою ні-, а також жодний.

  Зверніть увагу на наголоси! Питальний і відносний займенник «‎котри́й» має наголос на другому складі.

  Поєднуємо приємне з корисним. Вправа на визначення займенників і їхніх розрядів:

  1. Прослухайте пісню гурту Океан Ельзи «‎Не йди». Випишіть займенники, розподіліть їх за розрядами та визначте їхню синтаксичну роль.

  2. Пригадайте інші українські пісні, які мають речення з займенником. Яку функцію вони виконують? Проаналізуйте їх самостійно або ж запропонуйте вчителю чи вчительці проаналізувати їх на уроці разом із однокласниками.

  Хочете опанувати більше тем із цікавими прикладами та вправами? Завітайте на онлайн-курси з української мови «‎На Урок».

  Відмінювання займенників

  Принцип відмінювання займенників залежить від того, яку частину мови вони позначають:

  • Як прикметники твердої групи відмінюються займенники наш, ваш, всякий, кожний, інший, сам, самий, такий, який, котрий.
  • Як прикметники м’якої групи відмінюється займенник їхній.
  • Як числівник два відмінюються займенники скільки та стільки.

  Інші займенники відмінюються майже кожен по-різному. Розглянемо на конкретних прикладах:

  Особові займенники я, ти, ми, ви та зворотний себе відмінюються так:

  1. Зворотний займенник себе не має форми називного відмінка. Він відмінюється, починаючи з родового відмінка за аналогією до займенника ти. Основи особових займенників у Називному відмінку та непрямих відмінках різні.
  2. До займенників третьої особи в родовому, знахідному та місцевому відмінках додається звук н(у нього, над ним).
  3. В орудному відмінку до займенників третьої особи звук н додається завжди (нею, ним).
  4. Перед займенником 1 особи однини Орудного відмінка – мною до прийменників над, з, під, перед додається голосна і: зі мною, надімною. Це відбувається для милозвучності вимови, оскільки слово починається збігом двох приголосних.
  • Їхній – це присвійний займенник. Він означає належність – той, що належить їм. Наприклад: «‎Усі вони наче живі вставали в моїй уяві – хазяїн, хазяйка та їхні діти» (Михайло Коцюбинський).
  • Їх – це форма родового або знахідного відмінка займенника «‎вони». Наприклад: «‎Ми поїхали в гості до родичів, а їх не виявилося вдома».

  Питальні та відносні: таблиця займенників:

  Ой, хто, хто Миколая любить?

  Присвійні та вказівні займенники

  Зверніть увагу:

  Відмінюючи неозначені та заперечні займенники, не потрібно змінювати частки. Відмінюються лише частини хто, що, який, чий, скільки, котрий. Наприклад: будь-хто, будь-кого, будь-кому, будь-ким.

  Морфологічний розбір

  Однією з популярних вправ шкільної програми є морфологічний розбір частин мови. Розглянемо відповідний розбір на прикладі:

  Там спомин і мрія
  В єдине сплелося,
  Зробилось від того
  Душі моїй світло.

  (Вадим Крищенко, Ніні Матвієнко)

  2. Визначте частину мови.
  Займенник.

  3. Знайдіть початкову форму (називний відмінок; для займенників прикметникової форми – називний відмінок однини чоловічого роду).
  Мій

  4. Визначте розряд за значенням.
  Присвійний

  5. Визначте морфологічні ознаки: рід (якщо є), число (якщо є), відмінок.
  Жіночий рід, однина, Давальний відмінок.

  6. Визначте синтаксичну роль слова.
  Означення.

  Кожна частина мови – важлива цеглинка для красивого спілкування та влучного донесення думок. Тож плекайте мову! Нехай її милозвучність розходиться з-поміж нас і стає доброю повсякденною традицією, яка не потребує додаткових підстав.