Вірменська

Вірменська мова – це індоєвропейська мова, якою розмовляє близько 6.7 мільйонів людей, переважно у Вірменії ы Нагорному Карабасі (насправді невизнаній незалежній республіці в Нагірно-Карабаському регіоні Закавказзя). Крім того, носії вірменської мови проживають у багатьох інших країнах, серед них – Росія, Грузія, Україна, Туреччина, Іран, Кіпр, Польща і Румунія. Вірменський еквівалент назви мови – Hayeren. Багато слів у вірменській мові виникли від схожих слів давньоперської мови, що вказує на їхнє загальне індоєвропейське походження.

Вірменська мова є державною мовою Вірменії і Нагорного Карабаху, а також має статус офіційної мови етнічної меншини на Кіпрі, у Польщі і Румунії. До початку 1990-х рр. навчання в школах Вірменії проводилося вірменською і російською мовою, але після розпаду СРСР вірменська мова стала основною мовою викладання, і російськомовні школи були закриті. В 2010 році навчання російською мовою у Вірменії відновилося.

Коротка історія вірменської мови

Небагато відомо про вірменську мову до того, як вона вперше з’явилася в письмовій формі в V ст. Проте, згадування про вірменський народ зустрічалися в записах, що датуються VІ ст. до н.е.

Тип вірменської мови, яка використовувалася в розмовній і письмовій формі в V ст., називається класичною вірменською мовою, або գրաբար (грабар– “письмовий”). Вона містить безліч запозичених слів з парфянської мови, а також грецької, сірійської, латинської, урартської та інших мов. Грабар використовувався в якості літературної мови до кінця XIX ст.

Вірменська мова, яка використовувалася в період XІ-XV ст., називається середньо-вірменською, або միջինհայերեն (mijinhayeren), і містить багато запозичених слів з арабської, турецької, перської та латинської мов.

Дві основні сучасні форми вірменської мови з’явилися протягом XIX ст., коли територія Вірменії була поділена між Російською та Османською імперіями. Західний варіант вірменської мови використовувався вірменами, які переїхали в Константинополь, а на східному варіанті вірменської мови розмовляли вірмени, що живуть у Тбілісі (Грузія). Обидва діалекти використовувалися в газетах і для викладання у школах. В результаті цього, підвищився рівень грамотності, і в літературі сучасна вірменська мова стала використовуватися частіше, ніж класична.

Вірменський алфавіт

Наприкінці IV ст. цар Вірменії Врамшапух попросив Месропа Маштоца видатного вченого , створити новий алфавіт для вірменської мови. До цього для письма вірменською мовою використовували «клинопис», який, на думку вірменського духівництва, не підходив для написання праць з релігії.

Маштоц відправився в Олександрію, де вивчив основи письма і дійшов висновку, що грецький алфавіт був кращим на той час, оскільки в ньому була майже однозначна відповідність між звуками і буквами. Він використовував грецький алфавіт як зразок для нового алфавіту і показав його цареві в 405 р., коли повернувся у Вірменію. Новий алфавіт одержав визнання, і в 405 р. був надрукований новий переклад Біблії вірменською мовою. Незабаром після цього з’явилися інші літературні твори.

Існує дві загальноприйняті форми вірменської мови: східна вірменська мова, яка використовується переважно у Вірменії, Нагорному Карабасі, Грузії та Ірані; і західна вірменська мова, якою розмовляє вірменська діаспора в багатьох країнах. Вони більш-менш схожі між собою.

Особливості:

• Тип писемності: алфавіт
• Напрямок письма: зліва направо, горизонтально
• В основних діалектах вірменської мови (західному і східному) є незначна різниця у вимові
• У більшості літер є також цифрове значення
• Кількість літер у вірменському алфавіті: спочатку алфавіт складався з 36 літер, а в ХII столітті додалися ще дві літери Օ і Ֆ

Вірменська мова

індоєвропейська мова / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Вірменська мова?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Вірменська мова (вірм. Հայերեն , трансліт. Гаєре́н) належить до сім’ї індоєвропейських мов, серед яких є однією з старописемних, і становить особливу групу.

Загальне число носіїв мови всього світу — близько 9 млн.

Історія літературної вірменської мови ділиться на 3 періоди: стародавній, середній і новий:

• Стародавній — з V до XI ст. Мова цього періоду має назву давньовірменської, а мова письмових пам’ятників — Грабар.
• Мова середнього періоду (XI–XVII ст.) має назву середньовірменської.
• Новий період (з XVII ст.) характеризується формуванням сучасної вірменської мови, яка вже з кінця XIX ст. набуває особливостей нововірменської літературної мови; вона представлена східним та західним варіантами, що розпадаються на безліч діалектів. Населення Республіки Вірменія користується східним варіантом вірменської мови (ашхарабар).

Писемність

Для вірменської мови, як і для грузинської характерна особлива писемність, яка базується ані на кирилиці, ані на латиниці.

Значення літер

(На початку слова «во»)

Граматичні особливості вірменської мови

У вірменській мові існує 6 голосних і 30 приголосних фонем. Іменник має 2 числа . У деяких діалектах залишково збереглися сліди двоїни. Граматичний рід зник. Існує постпозитивний означений артикль. Розрізняють 7 відмінків і 8 типів відмін. Дієслово у сучасній вірменській мові має категорії стану, виду, особи, числа , способу, часу. Поширені аналітичні конструкції дієслівних форм. Морфологія вірменської мови переважно аглютинативна, з елементами аналітизму.

Історія розвитку

Формування вірменської мови відповідало процесу утворення вірменської народності. Якнайдавнішим ядром вірмен було населення північно-східної частини Малої Азії. Ця країна у хетських (XVII—XVI ст. до н. е.) написах називалася Арматана , а пізніше (XIV—XIII ст. до н. е.) Хайаса (Hayassa, самоназва вірмен — hay). Звідти предки вірмен, відомі під назвою урумійців, в XII ст. до н. е. вторглися в межі ассирійської провінції Шупріа (на півд-захід від оз. Ван). З тих часів Шупріа у ассирійців називалася також Урме. В середині VIII ст. до н. е. вона була приєднана до держави Урарту під назвою Урме, або Арме. Населення цих областей (Хайаса і Арме) говорило індоєвропейською правірменською мовою (згідно з грецькими джерелами — діалекті фригійської мови), яка поступово стала мовою крупних племінних об’єднань західної частини Вірменського нагір’я, до складу яких влилися і місцеві хуррито-урартські аборигенні племена.

Вірменська мова почала утворюватися, ймовірно, вже в VII ст. до н. е., причому індоєвропейські її елементи нашарувалися на чужій їй споконвіку мові стародавнього населення Вірменії — урартійців (халдів, алародійців), що збереглася в так званому Ванському клинописі. Більшість вчених (ср. проф. Пауль Кречмер, «Einleitung in die Geschichte d. Griechischen Sprache», 1896) вважають, що це нашарування з’явилося в результаті вторгнення (XII—XI ст. до. н. е.) в іншомовну область Вірменії народності, що представляла групу, що відкололася від фракійсько-фригійської гілки індоєвропейських мов. Відділення майбутньої «вірменської» групи було викликане вторгненням (у другій половині VIII ст. до н. е.) кімерійців до меж території, що займали фригійською народністю. Дана теорія ґрунтується на переданій Геродотом (кн. VII, гл. 73) звістці, що «вірмени є колонією фригійців».

У багістанському написі Дарія I, сина Гістаспа (VI століття до н. е.), вже згадуються і вірмени, і Вірменія як одна з областей, що входили в склад давньоперсидської монархії Ахеменідів. Утворення вірменської мови відбувалося шляхом асиміляції, якою піддалися мови старого населення майбутньої Вірменії. Крім урартійців (халдов, алародійців), вірмени при своєму послідовному просуванні в східному і північносхідному напрямі, поза сумнівом, асимілювали і цілий ряд інших народностей. Цей процес відбувався поступово протягом декількох століть. Хоча Страбон (кн. XI, гл. 14) і передає, що в його час народності, що входили до складу Вірменії, говорили однією мовою («були одномовні»), проте треба думати, що місцями, особливо на периферії, продовжувала доживати тубільна мова. В результаті мовного змішення індоєвропейський характер вірменської мови піддався значній видозміні як в граматиці, так і в лексиці. Формування вірменської мови в основному закінчилася в III—II ст. до.н. е. Про долю вірменської мови до V століття н. е. немає ніяких свідоцтв, за винятком небагатьох окремих слів (головним чином власних імен), що дійшли в працях стародавніх класиків. Таким чином відсутня можливість прослідкувати історію розвитку вірменської мови протягом тисячоліття (з кінця VII століття до н. е. і до початку V століття н. е.). Мова клиноподібних написів царів Урарту (Ванського царства), на зміну якому з’явилася вірменська державність , генетично нічого спільного з вірменською мовою не має. Давньовірменська мова відома за письмовими пам’ятниками першої половину V ст. н. е., коли Месропом Маштоцем був складений (405–406 рр.н. е.) для вірменської мови новий алфавіт. Ця давньовірменська літературна мова (так званий «грабар», тобто «письмовий») є в граматичному і лексичному відношенні вже цілісною, маючи своєю основою один з давньовірменських діалектів, що піднявся на ступінь літературної мови; мабуть, цим діалектом був діалект стародавньої Таронської області, що зіграла вельми значну роль в історії давньовірменської культури (див. Л. Мсеріанц, «Етюди з вірменської діалектології», ч. I, М., 1897, стор. XII і наступні). Про інші давньовірменські діалекти майже нічого невідомо.

Давньовірменська літературна мова («грабар») отримала свою обробку головним чином завдяки вірменському духівництву. Тоді як «грабар», отримавши певний граматичний канон, був утриманий на відомій стадії свого розвитку, жива, народна вірменська мова продовжувала вільно розвиватися. У певний час вона вступає в нову фазу своєї еволюції, яку прийнято називати середньовірменською.

Середньовірменський період виразно виявляється в пам’ятниках писемності, починаючи лише з XII ст. Середньовірменська мова більшою частиною служила органом творів, розрахованих на ширший круг читачів (поезія, твори юридичного, медичного і сільськогосподарського змісту). В кілікійський період вірменської історії (XI–XIV ст.), у зв’язку з посиленням міського життя, розвитком торгівлі зі Сходом і Заходом, стосунками з європейськими державами, європеїзацією державного ладу і життя — народна мова стає органом писемності, майже рівноправною з класичною давньовірменською.

Подальший ступінь в історії еволюції вірменського представляє нововірменська, що розвинулась з середньовірменської. Права в літературі вона отримує лише в першій половині XIX ст. Розрізняють дві нововірменські літературні мови — одна «західна» (турецька Вірменія та її колонії в Західній Європі), інший «східний» (Вірменія та її колонії в Росії тощо). Середньо- і нововірменська значно відрізняються від давньовірменської як в граматичному, так і словарному відношенні. У морфології з’являється немало новоутворень (наприклад в утворенні множини імен, форм пасивного стану тощо), а також спрощення формального складу взагалі. Синтаксис у свою чергу має багато своєрідних рис.

Книгодрукування на вірменській мові виникло на початку XVI століття, завдяки діяльності Акопа Мегапарта.

Десятки пам’ятників античної літератури та писемності дійшли до нас тільки у вірменському перекладі: Зенона, Євсевія Кесарійського, Арістіда, Філона Олександрійський, Івана Золотоустого та багато інших, а переклади Арістотеля й Платона вірменською мовою вважаються найбільш близькими до оригіналу.