Займенники 1-ї і 2-ї особи (однини чи множини) можуть указувати на певні особи, наприклад на співрозмовника (я, ти, ви, ми). Займенники 3-ї особи (однини чи множини) вказують на тих або того, хто не бере участі в діалозі, або на предмет (він, вона, воно, вони).
Неозначені займенники з частками аби-, де-, – сь пишуться разом: абиякий, декотрі, когось. з частками будь-, – небудь, казна-, хтозна-пишуться через дефіс: будь-який, хто-небудь, казна-що, хтозна-чим.
У таких випадках постає цілком логічне запитання: як підкреслюється займенник при розборі речення? Звісно, як і відповідні члени речення: підмет – суцільна риска, означення – хвиляста лінія, додаток – пунктир, обставина – крапка з рискою.
Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто?
Займенник – це частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки, кількість, та називає їх. На які запитання відповідають займенники? Займенники відповідають на питання хто? який?
Пам ‘ятайте! Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- пишуться через дефіс: бозна-який, чий-небудь.; Частки аби-, де-, -сь пишуться разом зі словом: чийсь, абихто, деякий.; У непрямих відмінках, коли …
