Унікальний диктор: навіщо Гітлер намагався викрасти Юрія Левітана
Ймовірно, голос цієї людини залишиться в пам’яті жителів СРСР назавжди. Юрій Левітан був унікальним диктором-трибуном, що вмів лише тембром голосу вселити віру в перемогу змученому війною народу. Але в історії диктора є чимало загадок – чому в 1970 році його раптово зняли з радіоефіру. Нещодавно історики встановили, що навіть Гітлер намагався спочатку вкрасти, а потім і просто усунути великого диктора. Адже, цей голос міг вселяти страх, також, як і надію і довіру.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Навіть в юному віці Юрій дивував батьків незвично сильним і навіть поставленим голосом. Цей дар дитина отримала від природи. Після закінчення школи всі пророкували власникові дивного тембру кар’єру артиста, але в Державний інститут кіно Юрій не пройшов за віком. Зате дуже легко пройшов конкурсний набір дикторів і отримав місце стажиста на столичному радіо.
Звичайно, спочатку стажисту довіряли читати невеликі замітки і тільки в нічному в ефірі. Але одного разу Левітану довелося зачитувати по радіо п’ятигодинний доповідь про XVII з’їзді партії. Зовсім випадково передачу почув Сталін і був так вражений звучним голосом стажиста, що наказав призначити його головним диктором. А Левітану на той момент було всього 19 років.
Не дивлячись на природні дані, наполегливий хлопець розвивався постійно і тренував голос і дикцію. Згодом відточена дикція і монументальна ваговитість фраз стала знайома всій країні. Голос війни, голос перемоги – Левітан оголошував про напад Німеччини і під час Другої світової став певним символом мужності всього народу.
Німці анітрохи не сумнівалися в успіху бліцкригу на східному фронті. Геббельс, міністр пропаганди, придумав геніальний план: перемогу Німеччини повинен по радіо сповістити той же голос, що і підбадьорював радянських жителів. Фашисти кілька разів намагалися вкрасти диктора, а потім, коли стало зрозуміло, що швидкої перемоги чекати не варто, Гітлер оголосив і про нагороду за голову Левітана.
На щастя, жодна зі спроб не увінчалася успіхом. У 1945 році Юрій Левітан виголосив легендарне: “Говорит Москва! Фашистська Німеччина повністю розгромлена” – саме цей голос повинен був принести радісну звістку настраждалися жителям нашої країни.
Але вже після війни заслуженого диктора стали все рідше ставити в ефір. Вся справа в тому, що голос Левітана асоціювався у населення тільки з найважливішою інформацією. Наприклад, повідомлення про політ Гагаріна в космос також зробив великий диктор.
Так, Левітан довгий час працював з молодими стажерами, навчаючи собі гідну заміну. В ефір його вже майже не ставили, але з 1978 по 1983 роки йшла передача “Хвилина мовчання”, озвучена Юрієм Левітаном. Останнім виступом став для Левітана мітинг 1983 року в честь сорокаріччя великої перемоги на Курській дузі. Серце геніального диктора не витримало хвилювання.
Як повідомляв портал “Знай.ua”, про діяльність Юрія Гагаріна сучасникам відомо практично все. А ось його особисте життя в основному вкрита завісою таємниця. Хоча про любов першого космонавта і його дружину напевно коли-небудь знімуть красиве кіно. І ось чому.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Голос перемоги. Юрій Борисович Левітан
Багато хто вважають, що “особистим ворогом № 1” Адольфа Гітлера був легендарний підводник, Герой Радянського Союзу Олександр Іванович Маринеско (1913–1963), який відправив на дно Балтійського моря лайнер “Вільгельм Густлов” з п’ятьма тисячами гітлерівців на борту. Однак, на думку більшості дослідників, насправді “особистим ворогом № 1” фашистського диктатора (Сталін значився лише другим) була суто мирна людина – Юрій Борисович Левітан (1914–1983), диктор Всесоюзного радіо.
Ю.Б.Левітан народився 2 жовтня 1914 року у Володимирі в родині кравця Бориса Семеновича й домогосподарки Марії Юліївни Левітан. З дитинства він мріяв стати артистом. Попри далеко не богатирську комплекцію, в Юри з дитинства був гучний і дуже чіткий голос, за який у дворі його називали “Юркою-Трубою”.
У 1931 році після закінчення дев’яти класів шістнадцятирічний Левітан приїхав у Москву, щоб за комсомольською путівкою вступити до Державного кінотехнікуму (згодом – знаменитий ВДІК) “вчитися на артиста”. Однак приймальній комісії не сподобався окаючий говір абітурієнта, і до числа студентів він не потрапив. І тут Юрій побачив оголошення про набір до групи радіодикторів, вирішив випробувати долю ще раз, і… був зарахований до групи стажистів Всесоюзного радіокомітету.
Перший час Левітан читав невеликі випуски новин, оголошував по радіо музичні номери, змінював грамплатівки, готував більш іменитим колегам чай і бутерброди, а ночами посилено позбувався володимирського говору. Щоб набути чіткої вимови, Юрій Борисович частенько читав свої тексти, навіть стоячи на руках униз головою.
Як згадує один з його товаришів по навчанню, а в майбутньому знаменитий актор Ростислав Плятт, у той час “до передач його (Левітана – прим. авт.) ще не залучали, але він одержав дозвіл слухати їх прямо зі студії. От одну таку зустріч із ним у студії я не забуду. Ми сиділи біля пульта; передача вже йшла. Біля мікрофона, що стояв віддалік, читав один із кращих дикторів – М. М. Лебедєв. Я розбирався в наданому мені матеріалі й раптом краєм ока побачив, що з Левітаном щось відбувається: він витягнувся в струнку, упився поглядом у Лебедєва, і губи його рухалися синхронно з губами диктора, здавалося, от-от з них вирветься звук. І в цей момент я подумав: “Так, цей юнак вибрав собі професію не даремно!”
Невідомо, скільки б тривала така “кар’єра” молодого диктора, якби не втрутився випадок.
У 1930-ті роки тексти завтрашніх газет передавали по радіо: диктор повільно й виразно читав газету, стенографістки по всій країні записували текст, розшифровували його й відправляли в друкарні для набору. Через три роки після початку роботи на радіо Левітану доручили читання “Правди” в радіоефірі. І в ніч на 25 січня 1934 року його почув Сталін, негайно зателефонував до Радіокомітету і сказав, що текст його завтрашньої доповіді на відкритті XVІІ з’їзду ВКП(б) повинен прочитати “цей голос”.
…Рівно опівдні до студії принесли запечатаний пакет зі сталінською промовою. Протягом п’яти годин Юрій Борисович спокійно, чітко, у потрібній тональності прочитав текст. Вислухавши цей радіовиступ, Сталін знову зателефонував до голови Радіокомітету: “Тепер нехай усі мої виступи й інші найважливіші тексти читає по радіо саме ця людина”. Так Юрій Левітан став диктором Всесоюзного радіо № 1.
Всенародна слава до Юрія Борисовича прийшла з початком Великої Вітчизняної війни. Представники старшого покоління добре знають неповторний голос Левітана, кожне слово якого протягом довгих військових років жадібно ловили мільйони радіослухачів. Щоденні радіозведення “від Радянського інформбюро” для радянських людей були невіддільні від імені видатного диктора. Невипадково скупий на похвалу генерал армії Іван Черняховський одного разу сказав: “Юрій Левітан міг замінити цілу дивізію”.
Якщо на початку війни в усіх куточках країни люди із тривогою вслуховувалися в повідомлення (“Що сьогодні “здасть” Левітан?”), то незабаром пішли радісні повідомлення: у грудні 1941 року – про перемогу під Москвою, у 1943 році – під Сталінградом, а після битви на Курській дузі – і про перший за час війни салют. У травні 1945 року саме Юрій Борисович повідав усьому світу про Велику Перемогу.
От як описує сам Юрій Борисович свій виступ на радіо в травні 1945 року.
“Нас не залишала одна думка, одна мрія – коли ж нарешті доведеться читати наказ про повну перемогу над гітлерівською Німеччиною? І ця мрія збулася. 9 травня 1945 року мені випало щастя прочитати акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. А ввечері нас із головою Радіокомітету Олексієм Олександровичем Пузіним викликали до Кремля і вручили текст Наказу Верховного головнокомандуючого про Перемогу над фашистською Німеччиною. Прочитати його належало через 35 хвилин. Радіостудія, звідки велися такі передачі, розміщалася недалеко від Кремля. Щоб потрапити туди, було потрібно перетнути Червону площу. Але перед нами – море людське. За допомогою міліції й солдат подолали з боєм метрів п’ять, а далі – ну ніяк. – Товариші, – кричу, – пропустіть, ми у справі! А нам відповідають: “Які там справи! Зараз по радіо Левітан наказ про перемогу передасть, салют буде. Стійте, як усі, слухайте й дивіться!” Нічого собі, порада. Але як бути? Якщо проб’ємося далі, у таке щільне оточення потрапимо, що не виберемося. І тут згадали: в Кремлі теж є радіостанція, потрібно читати звідти! Повертаємось назад, пояснюємо ситуацію комендантові, біжимо кремлівськими коридорами. От і радіостанція. Зриваємо з пакета сургучеві печатки, розкриваємо текст. На годиннику 21 година 55 хвилин. “Говорить Москва. Фашистська Німеччина розгромлена. “
Усього Левітан провів більш ніж 60 тисяч передач на радіо. Величезні емоційні напруження під час радіовиступів Левітана не могли пройти для нього без наслідків. Він згадував, що в перший раз він відчув серце, коли почав читати матеріали Комісії з розслідування злочинів гітлерівців на окупованих територіях і дійшов до того місця, у якому говорилося про Освенцим.
Так, Юрій Борисович ніколи не воював, але саме Велика Вітчизняна війна обірвала його життя майже через сорок років після того, як закінчилася.
На початку серпня 1983 року його запросили на святкування 40-річчя перемоги в битві на Курській дузі. Дочка Юрія Левітана, знаючи про стан здоров’я батька, відмовляла його від цієї поїздки, на що одержала категоричну відповідь: “Не можна! На мене чекають люди!” Важкі спогади, страшна спека. Після виступу на мітингу в селі Безсонівка Білгородської області в ніч на 4 серпня 1983 року його серце зупинилося. Провести в останню путь видатного диктора прийшли десятки тисяч людей.
…У 1987 році популярний бард Олександр Городницький присвятив Юрію Левітану такі рядки своєї пісні:
“Я помню грозный этот голос
В те исторические дни.
Он был подобьем правды голой
И дымной танковой брони…”
Краще про людину, голос якої в роки війни знав майже кожний, мабуть, і не скажеш.
