Розрахунок розцінок для оплати праці та розрахункових цін за продукцію

Викладені в першому підрозділі цієї глави положення щодо застосування систем оплати праці в тваринництві за умов нестабільного виробництва, порушення паритету цін на ресурси виробництва та вироблену продукцію, зумовлюють необхідність пошуку варіантів оплати праці, які не базуються на джерелах прибутку від господарської діяльності в галузі. Проте зазначене становище є тимчасовим і за умов стабілізації економіки, припинення росту цін на ресурси, відновлення ціни на тваринницьку продукцію, яка відшкодовує середньо-регіональні витрати і дає прибутки, оплата праці повинна бути такою, яка цілковито залежить від результатів господарської діяльності в галузі.

За таких умов визначення розцінок для оплати праці чи розрахункових цін за продукцію, в яких закладені і витрати на оплату праці, є необхідною умовою дбайливого господарювання за принципами самоокупності і самофінансування, що за умов ринкової економіки є основним джерелом формування фонду оплати праці і засобом існування виробництва. Відмінність у використанні коштів на оплату праці при визначенні розцінок для оплати за продукцію і розрахункових цін полягає в тому, що при розрахунках розцінок оплати в процесі виробництва відсутня залежність витрат на оплату від загальних витрат на виробництво продукції. При визначенні розрахункових цін на продукцію на оплату праці залишається різниця між вартістю та собівартістю продукції, в якій акумулюються і зекономлені кошти на інших (крім оплати) статтях витрат. Отже, як перший, так і другий варіанти ставлять оплату праці в пряму залежність від кількості та якості виробленої продукції, а яку саме систему застосовувати у тваринницькому підрозділі вирішує колектив ферми.

Розцінка оплати праці за одиницю продукції може розраховуватись як для окремих категорій робітників ферми (доярки, механізатори, скотарі, слюсарі- нападники та ін.), так і всього колективу з наступним розподілом її між кваліфікаційними групами та всередині їх через відповідні коефіцієнти, а за умов організації праці, побудованій на принципах суміщення професій і взаємозаміні у виконанні робіт, розподіл оплати між членами колективу може здійснюватись порівну пропорційно відпрацьованому часу. Також тарифний і акордний фонди оплати праці розподіляються за окремими видами продукції (на молочнотоварних фермах: молоко – 90%, приплід – 10%; на свинофермах по догляду за свиноматками: приплід – 40%, приріст – 60%; на вівцефермах: приплід – 40%, вовна – 60%; у бджільництві: за мед – 90%, віск – 8%, рої – 2%).

Методика розрахунку розцінок у тваринництві базується на тарифних ставках і розрядах залежно від категорії працівників та відповідного відсотка збільшення тарифних ставок. Тваринницькі високотехнологічні ферми обслуговують робітники різних професій, праця яких має колективний, пов’язаний між собою характер. Вироблена продукція є результатом їх спільної праці. Це об’єктивно зумовлює і колективні форми матеріального стимулювання. Однією з таких форм стимулювання є застосування колективної розцінки оплати праці за кінцевими результатами виробництва з розподілом заробітку між членами колективу залежно від особистого вкладу кожного.

У більшості колективних господарств у тваринництві застосовують колективні розцінки оплати, розраховані за кваліфікаційними групами, або загальнофермерські, а розподіл заробітної плати між членами колективу здійснюється залежно від виробленої робітником кількості та якості продукції при індивідуальному закріпленні тварин або порівну серед робітників певної кваліфікаційної групи (доярі, скотарі, механізатори і т. д.) за відпрацьований час при груповому закріпленні тварин. Розцінки за продукцію для оплати праці розраховують у такій послідовності:

• – уточнюють норму обслуговування тварин залежно від системи утримання та механізації виробничих процесів;
• – обчислюють річну продуктивність залежно від кормозабезпеченості та породного складу тварин;
• – розраховують вихід продукції від закріпленої за робітником (робітниками) групи тварин;
• – установлюють розряди робіт, за якими тарифікуються робітники (доярі, скотарі, механізатори і т.д.);
• – обчислюють річний тарифний фонд заробітної плати (множенням суми денних тарифних ставок робітників на нормативну кількість відпрацьованих днів за рік, період);
• – визначають коефіцієнт збільшення тарифного фонду оплати праці (1,25 – 1,50). Рекомендована шкала збільшення тарифного фонду залежно від досягнутої продуктивності наведено в таблиці 26.1.

Таблиця 26.1. Шкала збільшення коефіцієнта тарифного фонду оплати праці в молочному скотарстві від досягнутої продуктивності

Коефіцієнт збільшення тарифного фонду

Вирішальне значення для ефективної організації основної оплати має застосування обгрунтованих норм праці, виходячи з яких визначаються розцінки. Методику розрахунків колективної розцінки оплати праці за категоріями працівників наведено на прикладі молочно-товарної ферми. Вихідні показники для розрахунку розцінок оплати праці візьмемо такі:

• – середньорічне поголів’я корів – 600 гол.;
• – надій молока на одну корову – 5000 кг;
• – валовий надій молока – 30000 ц (50 ц × 600 голів);
• – вихід телят – 540 гол. (600 голів × 90 : 100);
• – нормативна жирність молока – 3,6%.

Розрахунок тарифного та акордного фонду наведено в таблиці 26.1.

Розподіл акордного фонду: на молоко – 90%; на приплід – 10%, що становить на молоко 573462 грн. (639180 × 90 : 100); на приплід – 63918 грн. (639180 × 10 : 100). Колективна розцінка за 1 ц молока – 19,18 грн. (573462 : 30000); за одне теля – 118,37 грн. (63918 : 540). Отриману за місяць продукцію (молоко та приплід) множимо на розраховані розцінки і одержимо загальну суму оплати праці по бригаді. У

У господарстві прийняте індивідуальне закріплення тварин за основними категоріями працівників, тому аналогічно розраховуємо розцінку за продукцію по кожній кваліфікаційній групі – як суму їх акордного фонду, поділену на кількість отриманої продукції. Так, розцінка за 1 ц молока для доярок буде така:

Таблиця 26.1. Розрахунок акордного фонду оплати праці і розцінок за продукцію на молочнотоварній фермі

Кваліфікаційні групи працівників

Нормативна чисельність, чол.

Годинна тарифна ставка (місячний посадовий оклад), грн.

Річний тарифний фонд оплати праці, грн.

Акордний фонд оплати праці, грн.

Розцінка за продукцію, грн.

У зв’язку з сезонністю отримання продукції в молочному скотарстві, щоб не допустити зниження заробітної плати в окремі періоди розцінки можуть бути диференційовані за періодами року. В літній період виробництво молока становить близько 55% від загальної кількості, проведемо диференціацію розцінки за 1 ц молока для зимового (Р зима) та літнього ( ) періодів:

Розцінка оплати для скотарів: .

Розцінка оплати для механізаторів: .

Аналогічно розраховуємо і розцінки оплати праці на 1 голову приплоду. Вироблену за місяць продукцію кожним працівником по своїй групі множать на розцінку оплати праці для цієї категорії, що і складає загальний місячний заробіток працівника. Така система оплати праці в господарстві заінтересовує робітників не лише в тому, щоб отримати більше продукції, а й у прагненні скоротити витрати за всіма статтями. В умовах інфляційних процесів, при постійному підвищенні цін на ресурси виробництва, необхідно щомісячно (або за періодами) корегувати розцінки оплати праці за продукцію за допомогою визначених коефіцієнтів за тими статтями витрат, за якими відбулися зміни.

При застосуванні колективної розцінки розподіл оплати праці між професійними групами здійснюється пропорційно до акордного фонду оплати праці, а всередині професійної групи – за відпрацьований час. За умов визначення розцінок оплати по кожній професійній групі, всередині якої для доярів встановлюється оплата за надоєне молоко від тих груп, які обслуговує той або інший тваринник, а решта категорій – від надоєного молока по фермі.

Розцінка оплати праці за одиницю продукції при досягненні наведених показників буде зменшуватися, але загальна оплата праці буде суттєво збільшуватися.

При визначенні розцінок оплати за продукцію застосовують різні варіанти. З метою заохочування робітників у збільшенні виробництва, підвищенні продуктивності тваринництва розраховують прогресивно зростаючі розцінки, збільшуючи тарифний фонд оплати праці від 25% (коефіцієнт 1,25) при мінімальній продуктивності до 50% (коефіцієнт 1,50) – при максимальній за даних виробничих умов.

Проте, як зазначалось, така методика розрахунків не заохочує робітників до дбайливого ставлення щодо статей витрат: насамперед кормів, енергоресурсів, водопостачання та ін. через те, що оплата їх залежить лише від кількості та якості виробленої продукції. Ці обставини і зумовили необхідність у запровадженні системи оплати праці, яка б залежала не тільки від кількості та якості виробленої продукції, а й від витрат на її виробництво. Тобто кошти на оплату праці формуються за рахунок нормативного розміру витрат на оплату праці в собівартості продукції, до якої додається сума, що зекономлена на інших статтях витрат. Такий підхід зацікавлює робітників не лише в тому, щоб отримати більше одиниць продукції, а й у прагненні скоротити витрати на інших статтях.

Визначення розрахункової ціни здійснюється при розрахунках собівартості продукції з установленням на одиницю продукції в натуральному і грошовому виразі витрат по кожній статті: оплата праці з нарахуваннями, корми, засоби захисту тварин, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, амортизація, ремонти (капітальний і поточний), інші матеріальні витрати, платежі (страхові, податок на землю та ін.) з урахуванням середнього прибутку по господарству. За такої системи оплати праці нараховується аванс згідно з тарифними ставками і кваліфікаційними розрядами, а після отримання продукції (молочне тваринництво, яєчне птахівництво) щомісяця нараховуються доплати; якщо аванс виявиться більшим, ніж оплата за розрахунковою ціною за продукцію, тоді визначається борг (у формі кредиту), який разом з відсотками за кредит вираховується з оплати за наступний місяць.

Застосування зазначених систем оплати праці в умовах інфляційних процесів, постійного підвищення цін на ресурси виробництва зумовлює необхідність щомісячного (або по періодах, в які відбувається зміни цін і розміру авансу) коригування розцінок оплати праці за продукцію чи розрахункових цін на неї. Здійснюється таке корегування за допомогою визначених коефіцієнтів по тих статтях затрат, по яких відбулися зміни.

Таке корегування може бути виконано досить оперативно за умов, коли первинні розрахункові величини, закладені в комп’ютер по певних статтях, дають змогу швидко отримати нову розцінку о плати (розрахункову ціну), а це в поточному періоді року дозволяє коригувати оплату праці відповідно до змін, що відбуваються з незалежних від виробників причин.

З початку року середній надій на корову на підприємствах зріс на 8,5%

У січні-жовтні 2020 року середній надій на корову на підприємствах зріс на 8,5%.

Рекомендуємо

Білоруські експортери збільшуватимуть відвантаження молочної продукції в Україну — експерт

«Чернігівське племпідприємство» планує виготовляти сири

Про це свідчать дані Державної служби статистики.

За даними статистики за 10 місяців цього року валовий надій коров’ячого молока у сільгосппідприємствах склав 2,27 млн тонн, що на 1% більше, ніж за січень-жовтень 2019 року.

Найбільший темп зростання надоїв у звітний період продемонструвала Тернопільська область — +15,5%.

У Полтавській області підприємства отримали найбільше коров’ячого молока — 328,4 тис. тонн, що на 0,2% менше, ніж за аналогічний період минулого року.

Слід додати, що середній надій на корову, яка була в наявності на початок 2020 року у промислових підприємствах, за січень-жовтень склав 5,6 тонн, що на 8,5% більше, ніж за січень-жовтень 2019 року.

Зауважимо, що в Україні найкращий показник середнього надою від корови за 10 місяців — у Миколаївській області — 7 тис. тонн молока.

Однак, найвищі темпи збільшення середнього надою молока на корову зафіксовано у Донецькій області — 20,3%.

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою “Розсилка” на [email protected] .

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

МОЛОЧНА ПРОДУКТИВНІСТЬ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Методи обліку і оцінка молочної продуктивності корів

Мета заняття. Вивчити показники, за якими оцінюють молочну продуктивність корів, опанувати методи обліку, способи і техніку їх визначення. Набути практичні навички з аналізу факторів, що впливають на показники молочної продуктивності і їх корегування.

Наочні приладдя та обладнання. Матеріали актів контрольних доїнь та інших форм первинного обліку молочної продуктивності корів ферми; робочі зошити; мікрокалькулятори.

Зміст теми і методика виконання завдань. Щоб оцінити молочну продуктивність корови за той чи інший проміжок часу, визначають кількість і якість одержаного від неї молока. Основними показниками, що характеризують продуктивність корів, є надій, вміст жиру і білка в молоці, а також загальна кількість молочного жиру і білка в надої.

Індивідуальну молочну продуктивність корів оцінюють за всю лактацію (незалежно від її тривалості), за перші 305 днів (стандартизована тривалість) лактації, за календарний рік, надій за все життя і вищий добовий надій.

Існує два методи обліку молочної продуктивності корів — щоденний (точний) облік і метод контрольних доїнь. Нині щоденний (точний) облік молочної продуктивності проводять при наукових дослідженнях, а також у випадках роздоювання корів до рекордних надоїв. Його перевага в тому, що він дає можливість швидко виявляти всі порушення в годівлі і утриманні корови, оскільки вони різко й швидко реагують на це зниженням надоїв.

Наближено визначити показники молочної продуктивності корів можна на основі обліку молочності через певні (7, 10, 15, 30-денні) контрольні проміжки часу. Звичайно, при коротших проміжках між контрольними днями показники продуктивності будуть точніші.

Відповідно до сьогоднішніх вимог надій від кожної корови визначають у племінних господарствах шляхом проведення щодекадних, а в інших господарствах — не рідше одного разу на місяць контрольних доїнь. Надій корови за період між контрольними доїннями визначають множенням величини надою в контрольний день на тривалість періоду (днів) між датами контрольних доїнь. Надій корови за певний період (місяць, рік, лактацію тощо) вираховують додаванням надоїв за відповідну кількість контрольних періодів (декад, місяців).

де Нл — надій за лактацію, кг; Нк — надій у день контролю, кг; Д — кількість днів між двома суміжними контрольними доїннями; к1, к2, ^ — номер контрольного доїння.

Різниця між надоями за лактацію, визначеними при щоденному контролі і на основі контрольних доїнь, не перевищує 3 — 5 %, що звичайно майже не впливає на результати оцінки тварин.

Вміст жиру і білка в молоці корів визначають не рідше одного разу на місяць, а за більш тривалий період — на основі середнього показника. Щоб визначити середній процент жиру або білка в молоці корови за місяць, квартал, рік, лактацію чи 305 днів, необхідно надої за кожний місяць (декаду) помножити на вміст жиру (білка) за кожний місяць (декаду) цього періоду, тобто одержати так зване однопроцентне, за вмістом жиру чи білка, молоко.

Потім, розділивши суму однопроцентного (за жиром чи білком), одержаного за обчислюваний період молока на кількість натурального, надоєного за цей же період, одержимо середній процент жиру (білка) в молоці.

Важливим показником оцінки молочної продуктивності корів є загальна кількість (кг) одержаного молочного жиру або білка, Для розрахунків загальної кількості молочного жиру (білка), одержаного від корови за той чи інший проміжок часу, необхідно кількість однопроцентного (за жиром чи білком) молока поділити на 100.

При державних обрахунках виробництва, закупівлі і визначенні реалізаційної ціни молока використовують перерахунок на базовий вміст жиру в молоці (для жиру — це 3,4%, а білка — 3,0%) згідно з наведеною формулою:

де КМ6 — кількість молока базисної жирності, кг; Кмф — кількість молока фактичної жирності, кг; Жф — фактичний вміст жиру в молоці, %; Жб — базовий вміст жиру в молоці, %.

При оцінці продуктивності корови, крім визначення кількісних і якісних показників, важливе значення має детальна оцінка самого ходу лактації. Після отелення в оптимальних умовах надої деякий час (до другого — третього місяця) підвищуються, потім, досягнувши максимальної величини, поступово (або різко) знижуються і особливо різко під кінець лактації. Маючи дані про надій корови (групи, стада) за окремі місяці лактації, можна побудувати так звану лактаційну криву, відкладаючи згідно з вибраним масштабом, на вертикальну вісь величину надоїв, а на горизонтальну — місяці лактації. Лактаційна крива дає можливість наочно бачити і аналізувати хід лактації у тварин.

Величина надою за лактацію значною мірою залежить, з одного боку, від того максимального добового надою, якого корова досягла під час роздоювання, а з іншого від так званого коефіцієнта постійності надою — здатності підтримувати впродовж тривалого часу надої на досягнутому досить високому рівні. Його визначають, виражаючи надій наступного місяця у відсотках від надою попереднього (надій другого місяця у відсотках від на

дою першого, надій третього місяця у відсотках від надою другого і т. д.), або за формулою, запропонованою Б. В. Веселовским:

де А — фактичний надій за лактацію, кг; В — найвищий добовий надій, кг; п — кількість дійних днів лактації.

Найбільшу кількість молока одержують від корів з рівномірним зниженням надоїв по місяцях лактації.

Для характеристики і аналізу продуктивних якостей корів і інтенсивності їх експлуатації при виробництві молока також використовують такі показники як надій на одну фуражну корову за відповідний відрізок часу; надій на 100 кг маси тіла (коефіцієнт молочності); кількість обмінної енергії (МДж), витраченої на виробництво 1 кг молока, і кількість молока, виробленого на 100 га сільськогосподарських угідь.

Для визначення надою на одну фуражну корову за певний період необхідно валовий надій молока, одержаний від групи чи стада за цей період, поділити на кількість фуражних корів. Кількість фуражних корів визначають або шляхом підрахунку за вказаний період кормоднів і діленням одержаної суми на кількість днів у періоді, або шляхом розрахунку середньої кількості корів за період. Для цього додають кількість корів на початок і кінець кожного місяця і одержану суму ділять на кількість доданків. Перший спосіб точний, але досить трудомісткий і тому ним найчастіше користуються при визначенні кількості фуражних корів за невеликий проміжок часу. В інших випадках використовують другий спосіб.

Проте з 1989 р. введено дещо інший спосіб визначення середнього надою молока від однієї корови. Він грунтується на тому, що у валовий надій включають молоко, одержане від корів основного молочного стада, від вибракуваних і поставлених на відгодівлю дорослих корів, а також від корів-первісток за період оцінки їх фактичної продуктивності, але не більше трьох місяців після отелення. Крім того, сюди включають і молоко, одержане від корів, переданих в оренду, але не знятих з балансу сільськогосподарського підприємтсва.

Не включають у валовий надій молоко, одержане від, м’ясних корів, закуплене у населення, а також молоко, прийняте (без оплати) в залік розрахунку за корів, які продано населенню в кредит.

Отже, продуктивність корів визначають за валовим виробництвом молока, одержаного за звітний період (місяць, квартал, рік), і поголів’ям корів молочного стада, яке було на початок року в складі основних засобів (включаючи і переданих в оренду).

Для визначення середнього надою молока від однієї корови необхідно в статистичній звітності за формою № 24-сг (місячна) валовий надій молока від корів молочного стада (рядок 03) поділити на поголів’я корів, яке числилося на початок року в складі основних засобів, не враховуючи кількість корів м’ясного напряму продуктивності і корів молочного стада, виділених для групового підсисного вирощування телят.

Важливим елементом оцінки інтенсивності використання корови є коефіцієнт молочності, який визначають за формулою:

де Км — коефіцієнт молочності; Н — надій за лактацію, кг; МТ — маса тіла, кг.

Значимість коефіцієнта зумовлена тим, що молочка продуктивність корів значною мірою залежить від їх маси. В кожній породі краща за показниками продуктивності частина тварин має більшу масу тіла. Доведено, що для кожної породи характерний свій оптимум маси тіла і збільшення її за ці межі позитивно не впливає на ріст молочної продуктивності.

Крім маси тіла, на показники молочної продуктивності впливає ще цілий ряд факторів. Так, загальна закономірність зміни надоїв з віком та, що спочатку вони рівномірно до певної максимальної величини збільшуються, а потім поступово зменшуються. Це зумовлено тим, що секреторна діяльність молочної залози перебуває в залежності від розвитку статевої системи, всіх внутрішніх органів і тканин, розмірів тіла та загальної життєдіяльності організму.

Для порівняння продуктивності корів різного віку як у нашій країні, так і за кордоном, використовують поправочні коефіцієнти. Так, щоб привести надої первісток до продуктивності повновікових корів, величину їх надою перемножать на коефіцієнт 1,33, а корів другого отелення — на коефіцієнт 1,11.

Проміжок часу від отелення до запліднення називають сервіс-періодом. Із зменшенням величини сервіс-періоду зменшується (до 260—270 днів) тривалість лактації. Доведено, що значно більші надої за лактацію будуть при сервіс-періоді 120—150 днів, ніж при 50—70 днях. Проте це не може бути основою для висновку, що для практики слід рекомендувати подовжений сервіс-період. Дуже довгий (80 днів і більше) сервіс-період не тільки зменшує валовий надій кожної корови за ряд років, а й значною мірою знижує рівень молочної продуктивності всього стада уже в наступному році. Проте особливо важливим є те, що при довгому сервіс-періоді за один день продуктивного життя корови ми одержуємо значно нижчий надій, ніж при короткому, а це економічно невигідно.

Поряд із зазначеними, на показники молочної продуктивності також впливають інтенсивність вирощування корів, величина сухостійного періоду, сезон отелення, порода, умови годівлі і утримання, індивідуальні особливості тварини і частота доїння.