Рок-н-рол

Привіт, мій друже! Ми продовжуємо вивчати музику ХХ століття й ознайомимося з напрямом, який є попередником рок-музики.

Наші друзі вже чекають на зустріч із новими хітами.

Христинко, я натрапив в Інтернеті на хіт рок-н-ролу і впевнений, що ти танцюватимеш під цю музику із величезним задоволенням. Тільки от ім’я виконавця не знаю.

Богдане, так це ж Елвіс Преслі! Рок-н-рольні хіти цього співака я вже давно збираю. Дізнаймося більше про особливості цього напряму.

Рок-н-рол (англ. rock’n’roll — крутись і гойдайся) — модний танець, що виник у США на початку 50-х років XX ст. на ґрунті ритм-енд-блюзу та хілбілі (напрямку народної музики білих поселенців із південних районів США).

Термін рок-н-рол запровадив диск-жокей із Клівленда Е. Фрід у 1951 році.

Особливості музики рок-н-ролу: характеризується простою мелодією, побудованою на рифах, що супроводжується важким, монотонним та одноманітним ритмом з акцентами на другій і четвертій долях такту. Гармонія рок-н-ролу заснована на схемі 12-тактового блюзу. Музичний розмір — 4/4, темп — від помірно швидкого до швидкого. Рок-н-рол виконує співак у супроводі ансамблю, до складу якого обов’язково входять електрогітара-соло та саксофон. Рок-н-рол суттєво вплинув на формування інших напрямів танцювальної музики (твіст, медісон, шейк, джайв тощо).

Рок-н-рол увібрав у себе риси блюзу, ритм-енд-блюзу, бугі-вугі, джазу та кантрі.

Ритм-енд-блюз (англ. rhythm-and-blues, скорочено — R&B, аренбі) — різновид блюзу, що має експресивну мелодику, інструментальний початок, швидкий темп та енергійний біт. Спочатку він виконувався вокалістом у супроводі саксофона, гітари, фортепіано, контрабаса та ударних, а пізніше — електрогітари та електрооргана. Відомі виконавці ритм-енд-блюзу — Рей Чарлз, Джордж Бенсон, Рут Браун, гурти «The Drifters», «The Coasters» та інші.

Історія рок-н-ролу

Розвиток раннього рок-н-ролу пов’язаний в основному з американськими виконавцями, проте встановити, яка пісня або платівка може вважатися першим записом, практично неможливо. Серед імовірних варіантів — сингл «Fat Man» Фетса Доміно, що вийшов у 1950 році. Згідно з іншими версіями, першим рок-н-рольним записом є пісня «Rocket 88», записана в 1951 році групою «Jackie Brenston and his Delta Cats».

Значний вплив на рок-н-рол мали блюзові виконавці Роберт Джонсон, Ледбеллі та Мадді Уотерс. У 50-х роках з’явилися нові виконавці Бо Діддлі і Чак Беррі, Літл Річард, Джеррі Лі Льюїс та інші.

На основі синтезу рок-н-ролу і кантрі (особливо його південного різновиду — хіл-білі) з’явилася особлива течія рок-музики — рокабілі. Найвідоміші її представники — Еді Кокрен, Джин Вінсент і Карл Перкінс.

Роберт Джонсон

Першими британськими виконавцями рок-н-ролу, які змогли змагатися в чартах з американськими виконавцями, стали Кліфф Річард і гурт «The Shadows».

Перший англійський рок-н-рольний хіт — «Move It» Кліффа Річарда.

Кліфф Річард

Проте титул «короля рок-н-ролу» завоював Елвіс Преслі — американський співак і актор, одна з найбільш епатажних фігур у шоу-бізнесі ХХ століття.

Історія пісні

Елвіс Преслі

У червні 1954 року Сем Філліпс планував записати декілька пісень і для цього запросив гітариста Скотті Мура, контрабасиста Біла Блека та вокаліста Елвіса Преслі. Якось на перерві після записів музиканти стали награвати пісню «Усе гаразд, мамо» (англ. «That’s All Right Mama»), додавши їй несподіваного й цікавого ритму. С. Філліпс спитав музикантів, що саме вони виконують, а ті зізналися, що й самі не знають. Продюсер попросив їх повторити те саме та записав пісню. Так народився новий хіт рон-н-ролу.

Елвіс Преслі став символом культури нового покоління, його виступи були своєрідною хвилею в музиці XX століття. Він спробував себе і як актор, знімаючись у декількох стрічках та втілюючи свою давню мрію.

Е. Преслі. «That’s All Right Mama».

К. Річард і гурт «The Shadows». «Living Doll».

Проаналізуй ці твори за таким планом:

• 1. Розкажи про свої враження від рок-н-рольних творів.
• 2. Які характерні ознаки рок-н-ролу відчувалися у музиці?
• 3. Охарактеризуй засоби музичної виразності творів та їхні мелодії.
• 4. У чому полягає особливість ритмічного супроводу та виконання цих композицій?

Рок-н-рол — 1. Динамічний парний танець американського походження; музика до цього танцю. 2. Стиль музики, який поширився на початку 50-х років, походить від негритянського музичного мистецтва і сільського американського фольклору.

Бібліотека Конгресу США назвала п’ять рок-н-рольних шедеврів, які будуть збережені для нащадків у Національному реєстрі звукозапису. Сюди увійшли пісні «Blueberry Hill» Ф. Доміно, «Whole Lotta Shakin ‘Going On» Дж. Лі Льюїса, «That’ll Be the Day» Б. Холлі, «Are You Experienced?» Дж. Хендрікса та альбом групи «Sonic Youth» «Daydream Nation».

Хтось вміє грати на баяні,

Відклавши зошити й книжки,

Відклавши зошити й книжки,

Візьми музичні інструменти та спробуй створити власну музичну імпровізацію у відповідному ритмі.

Уважно розглянь ілюстрації, на яких зображено живописний колаж та панно зі скла на тему рок-н-ролу. Що спільного, а що відмінного між цими ілюстраціями та музикою Е. Преслі? Візьми олівці або фарби та створи власне бачення рок-н-рольної музики.

В. Барков. «Ангельський рок-н-рол»

Л. Горбач. «Ф’южн»

Христинко, я обов’язково зроблю презентацію на тему «Хіти рок-н-ролу», в якій розповім про особливості танцю та вокальних хітів у виконанні відомих виконавців.

Я нещодавно знайшла флеш-гру, в якій за допомогою інструментів можна самому створити рок-н-рольну композицію. А допомогли мені в цьому уроки он-лайн.

• Що ти знаєш про рок-н-рол? Назви його ознаки.
• Які сучасні співаки стали відомими виконавцями рок-н-ролу? Які їхні пісні ти знаєш?
• Яку пісню ми вивчали? Про що вона?
• Чим відрізняються хіти рок-н-ролу від сучасної дитячої пісні Н. Май?

Послухай музику, що лунає в тебе вдома. Чи є серед неї рок-н-рольні композиції? Заспівай пісню про рок-н-рол своїм друзям та рідним.

Реалізм як художній напрям ХІХ століття

Історія формування. Наприкінці XVIII ст. й протягом XIX ст. відбувалася докорінна перебудова мистецтва, зокрема художньої літератури, жанрів і стилів. Глобальна переорієнтація мистецтва розпочалася спочатку в романтизмі, однак ці процеси позначилися й на новому художньому напрямі — реалізмі. Він сформувався в 1820-1830-х роках в європейських країнах (Франція, Англія, Росія та ін.) під впливом певних філософських, соціально-економічних та естетичних чинників. Реалізм домінував у літературному процесі другої половини XIX ст. Класичних ознак він набув у XIX ст., тому його ще називають класичним реалізмом.

Термін «реалізм» з’явився в працях французьких письменників Ж. Шанфльорі та Л. Дюранті, які виступили з обґрунтуванням принципів реалізму в збірці «Реалізм» (1857) і журналі «Реалізм» (1856-1857).

Реалізм ґрунтується на понятті «мімесис», що означає «наслідування». Теорію наслідування мистецтвом природи розробив Арістотель у праці «Поетика». Він розглядав мімесис як особливість художнього бачення. Відповідно до того, «що, як і яким способом» наслідує митець, Арістотель визначив роди й жанри античної літератури. Однак тоді ще не було реалізму як цілісного художнього напряму, він почав формуватися набагато пізніше.

Естетичними чинниками розвитку реалізму як художнього напряму стали ренесансний реалізм (М. де Сервантес, В. Шекспір та ін.) і просвітницький реалізм (Дж. Свіфт, Д. Дефо, Г. Філдінг, Д. Дідро, Г. Е. Лессінг та ін.). Представники цих напрямів і течій заклали засади зображення дійсності, зробили значний внесок у розроблення людських характерів, опис певних обставин. «Природа, ти моє божество!» — зазначав В. Шекспір, на якого орієнтувалися митці наступних епох. Д. Дідро закликав: «Природа! Вивчайте природу. Що досконалішим є наслідування, то воно прекрасніше».

У творчості Ф. Шиллера та Й. В. Ґете також можна знайти передумови реалізму. Ф. Шиллер у трактаті «Про наївну та сентиментальну поезію» (1796) протиставляв ідеалісту реаліста, людину, яка тяжіє «до істинного й справжнього», до розмаїття дійсності. До речі, саме такою людиною, на думку Ф. Шиллера, був Й. В. Ґете.

«Суть художньої революції полягала у відмові від тих літературних норм, які раніше вважалися обов’язковими для літературних творів. Нові ознаки літератури показують читачеві, що єством нової літератури є свобода, свобода творчості, яка не підлягає ніяким приписам і традиціям» (Д. Чижевський).

«Я визнаю тільки щирість у мистецтві. Велика сила мистецтва полягає у великій щирості» (Ж. Шанфльорі).

На початку XIX ст. в мистецтво прийшло покоління митців, які керувалися у своїй творчості глибоким вивченням дійсності, зверталися не до абстрактних ідеалів і норм, а до життя й досвіду, співвідносили образи й ідеї з реальністю.

Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься в працях французьких письменників Стендаля, О. де Бальзака та ін. У трактаті «Расін і Шекспір» (1823) Стендаль критикував естетичну систему класициста Ж. Расіна й пропонував наслідувати В. Шекспіра в способі вивчення явищ. Порівнюючи В. Скотта й письменницю XVIII ст. мадам де Лафайєт («Вальтер Скотт і “Принцеса Клевська”»), він надавав перевагу її романові «Принцеса Клевська», у якому майстерно зображені душевні переживання, соціальне середовище й побут.

Ж.-Ф. Мілле. Збирачки колосся. 1857 р.

О. де Бальзак у передмові до «Людської комедії» (1842), одному з програмових теоретичних маніфестів реалізму, писав про свій грандіозний художній задум — відобразити сучасну Францію, створити її достовірний усебічний опис, який, на думку митця, має стати новою історією людства. Цим, до речі, пояснюється й сама назва великого циклу його творів — «Людська комедія» (на зразок «Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі).

«Мені потрібно вивчити причини соціальних явищ, виявити прихований сенс величезного зібрання людей, пристрастей і подій» (О. де Бальзак).

«Наше століття зробить крок уперед до більш простого й правдивого жанру» (Стендаль).

«Не варто використовувати термін “реалізм” стосовно античності й середньовіччя, коли, унаслідок специфічних соціально-історичних умов, реалізм не міг оформитися як художня система, можна говорити лише про елементи реалізму. Класичний реалізм сформувався в XIX ст., засвоївши здобутки доби Відродження й Просвітництва» (Д. Наливайко).

Письменник дійшов висновку, що суспільство подібне до природи: у ньому існують певні людські «типи». Щоб вивчити їх, митець використовував досягнення природознавства, фізіології, медицини й інших наук, а також праці філософів (Ж. Кюв’є, Сент-Ілер, Ж. Л. Бюффон та ін.). Це дуже важливо для розуміння засад нового напряму.

Отже, розвиток природничих наук і філософії вплинув на формування реалізму. Реалісти вважали себе дослідниками, вони поставили за мету вивчити (засобами мистецтва) стан суспільства, виявити його закономірності, правдиво відобразити життя людей в різних ситуаціях і зв’язках із середовищем.

Якщо в романтизмі домінували ліричні та ліро-епічні жанри, то в реалізмі — епічні (прозові) жанри, передовсім роман, який О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер та інші реалісти розглядали як жанр «пізнавальний» і «науковий», покликаний виявити сутність тогочасного життя.

Характерні ознаки реалізму. Зміст реалістичних творів становить соціально-історична дійсність, різноманітні форми та відносини в суспільстві. Для цього художнього напряму характерне дослідження життя людей різних класів і груп. Принцип «наслідування» (мімесис) у мистецтві реалізується в достовірності описів явищ і обставин, які впливають на життя людей. Реалісти XIX ст. підкреслювали соціальну обумовленість стосунків. Вони досліджували зв’язок людини й середовища, вплив влади грошей та стану суспільства загалом на формування характерів. Реалісти прагнули не тільки правдиво відобразити, а й віднайти причини тих чи тих подій у житті людей, здійснити глибокий аналіз тогочасної дійсності.

Дослідники про реалізм

«Реалізм від інших типів художньої творчості відрізняється тим, що йому в принципі притаманне “неупереджене” ставлення до дійсності, він “довіряє” їй, заглиблюється в неї з метою об’єктивного пізнання й достовірного відтворення відповідно до справжніх її закономірностей (Д. Наливайко).

«Революція в жанрах призвела до створення нових синтетичних структур. Наприклад, у “Євгенії Онєгіні” О. Пушкіна, “Мертвих душах” М. Гоголя поєднується епічне й ліричне. Провідне начало в жанрах — змістове, зв’язок із дійсністю й характер самої суспільно-історичної дійсності, широта й способи її охоплення» (Л. Чернець).

«Рухливість, динамізм, відкритість жанрових структур відповідали динаміці самого життя, яке поставало в реалізмі у своїй незавершеності. Так само динамічними й незавершеними поставали характери персонажів, що діяли відповідно до обставин» (Д. Затонський).

«Для реалізму притаманне тяжіння до монументальних, масштабних форм, не тільки роман, а й ширше — глобальність, епопейність художнього мислення, жанрові структури нерідко усвідомлюються як “енциклопедії життя”, тобто охоплюють усі його шари й прошарки, показують різноманітні зв’язки, різні соціальні типи й умови» (Д. Чижевський).

Порівняно з творами романтизму, які відзначалися особливою емоційністю та суб’єктивністю зображення, реалістичним творам притаманна об’єктивована манера оповіді, яка справляє враження саморозвитку подій і характерів, «невтручання» авторів у їхній хід. Майстерність письменників-реалістів виявлялася в умінні «примусити» героїв здійснювати вчинки відповідно до логіки розвитку характерів. Це важлива закономірність реалістичної поетики. Ознаки реалізму можна краще зрозуміти в зіставленні з романтизмом.

«Самим істориком повинне бути французьке суспільство, мені залишається тільки бути його секретарем. Зображуючи характери, відбираючи головні події з життя суспільства, створюючи типи шляхом об’єднання окремих рис численних однорідних характерів, можливо, я зміг би написати історію, забуту стількома істориками — історію звичаїв» (О. де Бальзак).

1. Філософська основа — німецька ідеалістична філософія.

1. Наукова основа — філософія позитивізму, природознавчі науки, соціологія, психологія та ін.

2. Тяжіння до об’єктивності й достовірності.

3. Тісний зв’язок із фольклором, міфологією.

3. Тісний зв’язок із життям суспільства.

4. Пріоритет — інтуїції та емоціям.

4. Аналітизм (художнє дослідження життя людини й суспільства).

5. Увага до почуттів і переживань людей.

5. Увага до проблем взаємодії людини й середовища.

6. Герої — виняткові особистості, у яких підкреслюється неповторно індивідуальне.

6. Зображення типових характерів у типових обставинах.

7. Персонажі діють стихійно, під впливом емоцій і почуттів.

7. Обумовленість подій і вчинків персонажів суспільними обставинами.

8. Перенесення уваги на внутрішній світ людини, духовний стан особистості та світу.

8. Перенесення уваги на соціальну сферу.

9. Перевага ліричного начала.

9. Перевага епічного начала.

10. Використання фантастики, екзотики, символів, метафор, алегорій та інших емоційно-експресивних засобів.

10. Правдивість відображення життя в конкретних формах (увага до деталей, побуту тощо).

11. Жанри — переважно ліричні, ліро-епічні (вірш, балада, поема, дума тощо).

11. Жанри — переважно епічні (роман, повість, оповідання та ін.), драматичні (на зрілому етапі реалізму).

Реалізм в Україні

Розвиток реалізму в другій половині XIX ст. в різних країнах мав свої особливості, зумовлені багатьма чинниками — соціальними, національними й культурно-історичними. В Україні в цей період можливості національно-культурного розвитку були обмежені дією Валуєвського циркуляра (1863), згідно з яким твори художньої літератури, написані українською мовою, піддавалися жорсткій цензурі, й Емського указу (1876), що забороняв друкувати в Російській імперії будь-які книжки українською мовою. Проте, незважаючи на утиски й перешкоди, українська нація збагатила світову культуру художньою спадщиною таких письменників, як Т. Шевченко, П. Куліш, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький та багато інших.

Панас Мирний

І. Нечуй-Левицький

Взаємодія реалізму й романтизму. Безумовно, реалізм кардинально відрізнявся від попередніх художніх напрямів — класицизму з його нормативною естетикою та романтизму з його увагою до незвичайного, виняткового, намаганням утекти від буденної реальності у світ мрій, фантастики й екзотики. Однак нове в літературному процесі не перекреслює попередніх надбань. У цьому немає нічого дивного, адже жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку виокремлюється як домінуючий.

У першій половині XIX ст. реалізм деякий час розвивався паралельно з романтизмом, ураховуючи кращі його здобутки. У творчій практиці багатьох письменників, які вважаються реалістами, помітні романтичні елементи, наприклад у Стендаля, О. де Бальзака, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, П. Меріме, Г. Флобера, Ч. Діккенса, сестер Бронте та ін.

О. Дом’є. Праля. 1861 р.

Як і романтики, реалісти були вільними від будь-яких норм і канонів, прагнули осягнути історичний розвиток суспільства (тільки більш конкретними засобами). Окрім того, вони використовували досвід романтиків у відтворенні внутрішнього світу людини. Для реалістичних творів XIX ст. характерна заглибленість у психологію переживань персонажів, навіть описи помешкання й окремі деталі набували нерідко психологічного підтексту. Психологізація всієї атмосфери твору стала особливістю реалістичної поетики.

У творчості реалістів набули нового звучання деякі романтичні теми (тема втрачених ілюзій, розчарування в ідеалах, кохання та ін.). Водночас реалісти відкрили нові актуальні теми та проблеми: згубний вплив влади грошей на людину, знедуховлення суспільства, тяжкий стан народу, пошуки людиною свого місця в суспільстві, вплив на людські стосунки за різних соціальних обставин, беззахисність «маленької людини» тощо.

У реалістичних творах інколи використовували навіть фантастику, здебільшого притаманну романтизму. Фантастичні елементи давали можливість із незвичайного ракурсу виявити глибинну сутність суспільства, зрушення, які відбуваються в людській душі під впливом обставин (наприклад, «Шагренева шкіра» О. де Бальзака, «Портрет» і «Шинель» М. Гоголя та ін.).

Етапи розвитку реалізму. Реалізм як художній напрям у своєму розвитку пройшов кілька етапів. 1820-1830-і роки — це період становлення напряму та його активної взаємодії з романтизмом. У 1830-1840-і роки реалізм утвердився та оформився як художній напрям у Європі, у ньому склалася й певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори, зокрема роман, повість, оповідання, нарис. Жанри реалізму, як і романтизму, були надзвичайно відкритими, їхній розвиток визначала авторська свідомість.

Національна своєрідність реалізму в різних країнах

Франція. XIX ст. в літературі країни — це розквіт прози, передусім роману. Жанр роману представлений великою кількістю різновидів (соціально-побутовий роман, соціально-філософський, соціально-психологічний, історичний та ін.), які не були ізольованими, а могли виявлятися в межах навіть одного твору.

Для французького роману характерні велика увага до приватного життя людини в його зв’язках із середовищем, висунення на перший план науково-пізнавальної функції, хронікальність (тобто своєрідність літопису часу), детальні описи звичаїв, моралі суспільства (Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Г. де Мопассан та ін.).

Англія. На специфіці англійського реалізму позначилася відносна стабільність буржуазного суспільства вікторіанської доби. Суспільне життя Англії не відзначалося напруженістю й динамізмом, як у Франції чи інших країнах, звідси випливає така особливість англійських реалістичних творів (передусім романів), як незначна рухливість соціально-історичного фону, на якому розгортається дія. Англійський реалізм має виразний моральний і дидактичний пафос. Ним просякнуті передусім прозові жанри, які містять приклад для наслідування (чи ненаслідування), певні настанови для суспільства. Англійські реалісти вірили в подолання світового зла й несправедливості шляхом морального виховання суспільства (Ч. Діккенс, В. Теккерей та ін.).

В англійському реалізмі, на відміну від французького, простежується активне авторське начало. Автор не «ховався» за своїх персонажів, звідси — яскрава суб’єктивність жанрів Ч. Діккенса, В. Теккерея, Ш. Бронте, Е. Гаскелл. Потрібно відзначити й велику увагу до побуту, «речового світу» у жанрах англійської літератури, особливо прозових.

Росія. У російській літературі реалізм почав формуватися вже в 1820-1830-х роках. Його відлік починається з роману у віршах О. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Сама форма цього роману засвідчила, що романтизм і реалізм тісно взаємодіяли між собою. Поєднання романтичного й реалістичного в російській літературі яскраво виявилося й у творчості М. Гоголя («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Тарас Бульба» та ін.), М. Лермонтова («Герой нашого часу») та ін.

Жанри російської реалістичної літератури розвиваються дуже стрімко й динамічно в усіх родах літератури: у ліриці (демократична поезія М. Некрасова), епосі (роман, повість, оповідання, нарис), драмі (комедії М. Гоголя «Ревізор», «Одруження», соціально-психологічна й соціально-філософська драма Л. Толстого, О. Островського та ін.).

Російська література другої половини XIX ст. відігравала виняткову роль у житті суспільства. Утворюються особливі зв’язки автора й читача, у яких письменникові відведено місце духовного наставника, проповідника. Такими були в сприйнятті читачів Л. Толстой та Ф. Достоєвський. Російський реалізм відзначається посиленням психологізму та філософським осмисленням питань буття.

Реалізм 1850-1860-х років помітно відрізняється від реалізму попереднього етапу. Наприклад, Г. Флобер відчував себе художником «переходу», а його роман «Пані Поварі» (1856) фактично відкрив новий етап розвитку реалізму, який усе більше відходив від зображення сильних пристрастей і характерів, від яскравих сюжетів і всього незвичайного. Стабілізація буржуазного суспільства, моральний занепад у різних його сферах викликали в письменників прагнення детально й глибоко описати тогочасний стан дійсності. У другій половині XIX ст. творили видатні реалісти Г. Флобер, Г. де Мопассан, В. Теккерей, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, І. Тургенєв та ін. Наприкінці XIX ст. митці шукали нових шляхів посилення достовірності у творах. Так виникає новий художній напрям — натуралізм, з яким взаємодіяв реалізм.

«Оновлений роман — це дослідження природи, людей і середовища. Його авторів більше не приваблює складна інтрига, захопливий сюжет. Віднині фантазія вже зайва, фабула мало приваблює романіста, його тепер не хвилюють ані експозиція, ані зав’язка, ані розв’язка. Він не втручається в природний хід речей, не прагне нічого викинути або додати до дійсності» (Е. Золя).

Взаємодія реалізму й натуралізму. Натуралізм виник у європейській літературі та мистецтві (частково — в американському мистецтві) в останній третині XIX ст. спочатку у Франції. У французькій літературі утворилися його естетичні принципи, а також теорія натуралізму, яку розробили письменники Е. Золя, брати Е. і Ж. Ґонкур та ін. Філософсько-світоглядною основою натуралізму був позитивізм О. Конта й естетика І. Тена. Велике значення для розвитку натуралізму мали досягнення природознавчих наук, зокрема експериментальна фізіологія (праці К. Бернара та ін.), теорія еволюції Ч. Дарвіна, трохи згодом — відкриття в галузі спадковості.

Наукова складова виявилася в натуралізмі ще більше, ніж у реалізмі. Письменники вважали себе дослідниками природного та суспільного життя людей. Е. Золя назвав роман «експериментальним» жанром, у якому митець експериментує з різними видами людських темпераментів, представниками різних класів і прошарків суспільства, досліджує вплив спадковості на почуття й вчинки людей. Е. Золя закликав романістів бути «безпристрасними» реєстраторами фактів. Твір, на його думку, повинен перетворитися на своєрідний «протокол дійсності», де авторові не потрібно давати відкриту оцінку явищам і подіям (романіст-науковець лише реєструє факти).

Якщо реалісти відображали типові характери в типових обставинах, тобто певною мірою відбирали й обробляли художній матеріал, то натуралісти значно розширили межі мистецтва. Вони вважали, що абсолютно все, навіть потворне, непривабливе, фізіологічне, може бути об’єктом мистецтва. Вони не типізували характери, а, навпаки, показували їхню конкретність у суспільному й природному аспектах. Стилю натуралізму притаманна точність, документальність, аналітичність, увага до проблем спадковості й середовища. У натуралізмі фіксуються не типові закономірності, а «шматок дійсності», певний «момент життя», який виявляє темперамент людини, її природні й суспільні риси. Провідними жанрами натуралізму стали роман, повість, фізіологічний нарис та ін.

Водночас реалізм і натуралізм єднає настанова на відображення правди життя. Однак якщо в реалістів художня правда постає типізованою, узагальненою, то в натуралістів — це вражаюча «оголена правда», без будь-яких прикрас (ніби фотографія «моменту життя»). Взаємодія реалізму й натуралізму виявилася у творчості Г. Флобера, Г. де Мопассана, Ф. Достоєвського та ін.

ПОДІБНІСТЬ РЕАЛІЗМУ Й НАТУРАЛІЗМУ

1. Науково-філософська основа.

2. Настанова на відображення реального життя й людських стосунків.

3. Правдивість, достовірність.