§ 9. Павукоподібні

Ще однією групою членистоногих є павукоподібні. На відміну від ракоподібних, вони не мають жодної пари вусиків. Тіло павукоподібних зазвичай поділене на головогруди та черевце (мал. 39). На головогрудях розташовані шість пар кінцівок: хеліцери, ногощупальця та чотири пари ходильних ніг. Черевце або взагалі не має кінцівок, або на ньому розміщені видозмінені кінцівки (павутинні бородавки, легеневі мішки тощо).

Мал. 39. Зовнішня будова павука: 1 – головогруди; 2 – черевце; 3 – хеліцери; 4 – ногощупальця; 5 – ходильні ноги; 6 – прості очі

Павукоподібні поширені переважно на суходолі, але серед них є і мешканці водойм. Понад 90 % видового різноманіття павукоподібних становлять павуки та кліщі.

Ознаки, притаманні павукам. У всіх павуків головогруди зверху вкриті міцним щитом, на передньому краї якого розташовані прості очі, зазвичай їх 4 пари. Ротові кінцівки – хеліцери закінчуються рухомим кігтиком і слугують для вбивання, утримання та розривання здобичі, а також захисту від ворогів. Ногощупальця в самок схожі на ходильні ноги, але значно коротші. Головна функція цих кінцівок – чутлива: вони рясно вкриті чутливими щетинками. За допомогою ногощупалець павук обмацує і перевертає здобич, очищує хеліцери після споживання їжі тощо. Ці кінцівки беруть участь і в побудові кокона – оболонки з павутини, що оточує яйця.

Головогруди та черевце з’єднані між собою за допомогою тоненького стебельця. Воно надає черевцю рухливості. На нижньому боці черевця є отвори органів дихання. Вони забезпечують дихання атмосферним повітрям.

Характерною рисою павуків є їхня здатність утворювати павутину. Роль павутини в житті павуків важко переоцінити. Павутина допомагає їм у полюванні; за її допомогою тварини влаштовують своє житло; розселюються молоді павучки. Павутина – надзвичайно міцний природний матеріал, утворений з білків. Нитка павутини вдвічі міцніша за стальний дріт такого самого діаметра. Уявіть: для того щоб розірвати нитку павутини діаметром 1 мм, треба докласти зусилля у 240-260 кг! Для порівняння: щоб розірвати таку саму нитку, виготовлену з природного шовку, зусиль потрібно докласти в 4-6 разів менше.

Багато видів павуків для вловлення здобичі будують ловильну сітку. Павуки-хрестовики розташовують її вертикально, натягуючи між рослинами чи іншими предметами (мал. 40). На сітку павук накладає спірально скручену нитку, укриту краплинами клейкої рідини. Саме до цієї нитки прилипає здобич. Від центра сітки до гнізда павука відходить особлива сигнальна нитка. За її натягом павук дізнається, що в побудовану ним пастку потрапила здобич.

Як і в інших членистоногих, тіло павуків оточене кутикулою. Вона вкрита зовнішнім шаром воскоподібної речовини, яка запобігає випаровуванню води через покриви. Тому павукоподібні можуть мешкати й у посушливих умовах.

За способом живлення павуки – хижаки. Вони полюють на різних членистоногих (комах, інших павукоподібних). Деякі види великих павуків-птахоїдів (мал. 41, 1) живляться і дрібними хребетними тваринами: жабами, ящірками, зміями, птахами (звідси й походить їхня назва). Деякі павуки, здатні пересуватися по поверхні води (як-от доломедес (мал. 41, 2), який мешкає і в Україні), спритно полюють на безхребетних тварин, а також невеликих рибок, пуголовків і тритонів.

Мал. 40. Павук-хрестовик і його ловильна сітка

Мал. 41. Різноманітність павуків: 1 – павук-птахоїд; 2 – доломедес; 3 – павук-сріблянка повністю перейшов до мешкання у воді: своє гніздо з павутини він будує під водою

Павуки можуть споживати лише рідку їжу. За допомогою хеліцер вони вводять у тіло здобичі отруту, яка її паралізує, та травні соки. Отже, цим тваринам притаманне позакишкове травлення: впорскнуті в тіло здобичі разом зі слиною травні соки розріджують та частково перетравлюють її вміст. Павуку залишається висмоктати його через деякий час.

Самці павуків дрібніші за самок. Під час розмноження в багатьох видів павуків спостерігають складну шлюбну поведінку. Так, самці хрестовиків ритмічно смикають кігтиками ніг за нитки ловильної сітки самки. Це має підготувати самку до парування: через певний час вона починає відрізняти самця від здобичі.

Для павуків характерний прямий розвиток.

Роль павуків у природі та житті людини. Павуків можна знайти на рослинах, у ґрунті, на будівлях тощо. Кілька десятків видів мешкають у житлі людини, зокрема павук-косарик фолькус (мал. 42, 1). Він має дуже довгі ходильні ноги, оселяється в темних кутках приміщень і полює на різних комах, наприклад кімнатних мух і комарів.

Мал. 42. Різноманітність павуків: 1 – фолькус; 2 – тарантул; 3 – каракурт

Отрута деяких видів павуків становить загрозу здоров’ю і навіть життю людини та свійських тварин. На території України мешкають отрутні тарантул і каракурт (мал. 42, 2, 3). Ці павуки ловильної сітки не будують, а риють нори в ґрунті. Тарантул поширений майже по всій рівнинній частині України, а каракурт трапляється в Криму та у степовій зоні. Укуси тарантула спричинюють різкий біль і набряки, а каракурта – мають значно важчі наслідки – близько 4 % укушених помирають; його отрута у 15 разів сильніша за отруту гюрзи або гримучих змій.

Найефективнішим засобом лікування при укусі каракурта є введення протикаракуртової сироватки, після чого через 3-4 дні настає одужання. З отрути павуків виготовляють різноманітні ліки, зокрема снодійні та заспокійливі.

Ознаки, притаманні кліщам. На відміну від павуків, у кліщів головогруди та черевце часто повністю зростаються між собою, утворюючи тулуб (мал. 43). Попереду несегментованого тулуба розташована головка, утворена хеліцерами та ногощупальцями.

Мал. 43. Різноманітність кліщів: 1 – панцирний; 2 – павутинний; 3 – борошняний; 4 – постільний

Кліщі досить різноманітні за розмірами, забарвленням та особливостями будови. Більшість з них мікроскопічних розмірів й тому непомітні без застосування оптичних приладів. Проте іксодові кліщі (див. мал. 6, 5), що насмокталися крові живителя, можуть сягати завдовжки 1-2 см. Кліщі поширені всюди: у морях, прісних водоймах, ґрунті та на його поверхні, на рослинах. Є серед них багато кровосисних та паразитичних видів.

Панцирні кліщі (мал. 43, 1) відіграють важливу роль у процесах ґрунтоутворення: вони переробляють органічні рештки та сприяють перерозподілу органічних речовин у ґрунті.

Хижі кліщі регулюють чисельність різноманітних членистоногих – шкідників сільського та лісового господарств.

Павутинні кліщі (мал. 43, 2) обплутують листки плодових та інших культурних рослин павутиною та висмоктують з них соки, чим завдають шкоди рослинництву. Цікавою групою є чотириногі кліщі. На відміну від інших груп павукоподібних, дорослі особини цих кліщів мають не чотири пари ходильних ніг, а лише дві. Вони небезпечні шкідники культурних рослин (грушевий кліщ, яблуневий галовий, виноградний та інші).

Борошняний кліщ (мал. 43, 3) псує харчові продукти (різні крупи та хлібопродукти, насіння соняшнику, сири тощо) у сховищах.

Мікроскопічні кліщі, які мешкають у житлових приміщеннях, наприклад кліщ постільний (мал. 43, 4), трапляються у тріщинах підлоги, матрацах, подушках тощо. Живляться вони злущеними частинками шкіри людини та домашніх тварин. Продукти життєдіяльності цих кліщів, покриви, що залишилися після линяння, потрапляючи з пилом у дихальні шляхи людини, спричиняють важкі алергічні реакції. Тому важливо постійно дбати про чистоту ваших приміщень.

Біологічний словничок: хеліцерн, ногощупальця, кокон, позакишкове травлення.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. На які відділи поділене тіло павуків? 2. Які кінцівки мають павуки? Скільки їх? 3. Які особливості травлення характерні для павуків? 4. Укуси яких павуків небезпечні для людини? 5. Що ви знаєте про особливості будови кліщів?

Обговоріть у групах

1. Яку роль відіграють кліщі в природі та житті людини? 2. Які пристосування до наземного способу життя характерні для павуків?

Для допитливих і кмітливих

1. У павуків, які вловлюють здобич за допомогою ловильної сітки, зір розвинений гірше, ніж у тих, які полюють на здобич без її допомоги. Поміркуйте чому. 2. Деякі види павуків пристосувалися жити в мурашниках. При цьому вони зовні часто нагадують мурашок. Роздивіться малюнок 44, на якому зображено мурашку та павука, який живе в мурашнику, та скажіть, хто з них павук. Чим можна пояснити подібність цих членистоногих? Відповідь обґрунтуйте.

Мал. 44. Хто із цих тварин – павук, а хто – мурашка?

Цікаво знати

Людина неодноразово намагалася використовувати павутину як пряжу. Ще в Давньому Китаї з неї шили плаття; є свідчення, що одяг з павутини виготовляли й індіанські племена Південної Америки. Французький король Людовик XIV отримав у подарунок від парламенту міста Монпелье зроблені із цього матеріалу рукавиці та панчохи. Але, на жаль, отримати вироби з павутини, яка є найміцнішим природним матеріалом, досить важко. Так, відомий французький учений Рене Антуан Реомюр (1683-1757) підрахував, що для отримання фунта (453,59 г) павутини слід використати понад 600 павуків!

Спорідни, павуки, кліщі як основні представники павукоподібних. Реферат

Повуковидні. Органи зору, нервова і кровоносна система. Метафридіальні органи виділення та мальнігієві судини.

Цей клас об’єднує близько 70 тис. видів (в Україні – понад 4 тис.), які поширені переважно на суходолі, але є серед них і представники прісноводної та морської фауни. Вони, а також деякі інші членистоногі, належать до підтипу Хеліцерові.

Існують певні ознаки, за якими павукоподібних можна відрізнити від інших членистоногих, їхнє тіло звичайно поділене на голово-груди та черевце. На голово-грудях розташовані шість пар кінцівок: хеліцери, ногощупальця та чотири пари ходильних ніг.

Хеліцери – ротові кінцівки, які слугують для захоплювання і подрібнення їжі (вони й зумовили назву підтипу). Часто вони закінчуються клешнею. На відміну від ракоподібних, павукоподібні не мають жодної пари вусиків. Черевце або взагалі позбавлене кінцівок, або на ньому є видозмінені кінцівки (павутинні бородавки, легеневі мішки тощо).

На території України трапляються представники рядів:

• Павуки,
• Кліщі,
• Косарики,
• Скорпіони,
• Сольпуги,
• Несправжні скорпіони.

Найпоширеніші та найрізноманітніші серед них – павуки та кліщі.

Розглянемо детальніше будову павукоподібних на прикладі відомого всім павука-хрестовика.

Цих павуків можна побачити в лісах, парках, на подвір’ях, де вони плетуть великі ловильні сітки з павутини. Така сітка має складну будову і є “візитною карткою” павука, бо у кожного виду вона відрізняється за будовою. У павука-хрестовика ловильна сітка складається з багатокутної рами, радіальних та спіральних ниток.

Рама та радіальні нитки утворені сухою і міцною павутиною. Між радіальними нитками закріплена довга спіральна нитка, утворена з особливої клейкої павутини. До неї прилипають комахи, що потрапили до сітки. Сам павук, чекаючи на здобич, може ховатись у гнізді, яке розташоване поруч (це можуть бути листки рослин, скручені у трубочку за допомогою павутини).

Між центром сітки та гніздом протягнена сигнальна нитка. Коли вона натягується, павук дізнається про те, що до сітки потрапила комаха. Тоді він виходить із гнізда і паралізує її, вводячи за допомогою хеліцер отруту та травний сік. Після цього павук обплутує здобич павутиною і підвішує ниткою до ловильної сітки. Він залишає свою здобич на деякий час (поки перетравлюється її вміст), а потім повертається й висмоктує рідкий перетравлений вміст жертви.

Самки та самці хрестовика чітко розрізняються за зовнішнім виглядом: тіло самок довше, ніж у самців (20-25 та 10-11 мм відповідно). Самці мають вужче черевце. Характерною ознакою павука-хрестовика, яка відображена у його назві, є малюнок у вигляді хреста на спинній поверхні черевця. На відміну від річкового рака, покриви павука-хрестовика мають шар воскоподібної речовини, яка запобігає випаровуванню води. Голово-груди вкриті товстим та міцним голово-грудним щитом, у передній частині якого розташовані вісім простих очей.

Перша пара голово-грудних кінцівок – хеліцери – має вигляд рухомих загострених кігтиків. На кінці хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз, розташованих у передній частині голово-грудей. Хеліцери слугують павукам для вбивання здобичі та захисту. Друга пара кінцівок – ногощупальця – у самок схожа на ходильні ноги, але коротша від них. У самців ногощупальця розширені на верхівці й здатні переносити статеві клітини під час запліднення. Вони також є органами дотику та нюху завдяки особливим чутливим щетинкам, розташованих на них.

Чотири пари ходильних ніг павука майже однакові за будовою і розрізняються лише за довжиною. Вони густо вкриті щетинками, які виконують функцію органів чуттів. На кінцевому членику ніг розташовані кігтики та особливі зігнуті щетинки, які допомагають павукові будувати ловильну сітку, а також пересуватися по ній.

Черевце вкрите м’якою кутикулою. На задній його частині містяться три пари павутинних бородавок.

Мал. 1. Внутрішня будова павука-хрестовика.

На їхніх верхівках відкриваються протоки численних павутинних залоз (близько 600). Вони виділяють рідину, яка витягується та швидко застигає у вигляді павутинної нитки.

Павутина – найміцніший природний матеріал. Нитка павутини діаметром в 1 мм при розриві може витримувати навантаження до 260 кг.

Під час розмноження самка павука обплутує яйця павутиною, утворюючи захисний кокон; крім того, павутина містить речовини, що вбивають шкідливі мікроорганізми. Павуки, які не будують ловильної сітки (наприклад, каракурт, тарантул), вистеляють павутиною свої нірки. За допомогою павутини деякі види павуків розселюються: молоді павучки виробляють довгу нитку, яку підхоплюють повітряні потоки і переносять разом з павучками на значні відстані (найчастіше це явище спостерігають восени під час так званого бабиного літа).

Травна система павуків пристосована до споживання рідкої їжі. Рот веде до кишечнику, передня частина якого поділена на об’ємну глотку, де розміщений фільтруючий апарат (запобігає потраплянню в кишечник твердих часток), стравохід та сисний шлунок. Завдяки скороченню стінок шлунка павук всмоктує рідку їжу. До порожнини глотки впадають протоки слинних залоз. Твердою їжею павук живитись не може, тому вводить до тіла жертви травні соки, що перетравлюють її вміст. Отже, павукам властиве поза-кишкове, або зовнішнє, травлення. До травної системи належить і травна залоза (“печінка”), яка відкривається в середній відділ кишечнику.

Органи виділення павуків – це пара розгалужених видільних судин, що одним кінцем відкриваються у кишку, а іншим, сліпо замкненим, занурені у гемолімфу. Продукти виділення через стінки цих судин надходять з гемолімфи до їхньої порожнини і далі через кишечник виводяться назовні.

Органи дихання – пара легеневих мішків, розташована при основі черевця. Вони мають численні пластинчасті складки стінок і відкриваються назовні дихальними отворами, прикритими кришками. Є ще трахеї у вигляді довгих нерозгалужених трубочок, що починаються непарним отвором на черевці. Трахеї безпосередньо транспортують кисень до тканин і органів.

Кровоносна система павуків представлена серцем, від якого відходять артерії. Серце – це м’язова трубка, розташована в черевці над кишечником.

Нервова система складається з головного мозку та пов’язаної з ним великої підглоткової нервової маси. Вона розміщена на черевному боці голово-грудей і складається зі зрослих вузлів нервового ланцюжка. Від них беруть початок нерви, які прямують до різних органів.

Органами дотику є щетинки, які вкривають тіло павука, та ногощупальця. Є у павуків органи нюху та смаку, що містяться переважно на ногощупальцях і ногах. Органи зору – прості очі. Деякі павуки здатні розрізняти не тільки форму предметів, а також і їхній колір. Наприклад, павуки-краби, які полюють на здобич на квітках, можуть змінювати власне забарвлення залежно від кольору квітки.

Запліднення у павуків внутрішнє, розвиток прямий. У період розмноження спостерігають складну шлюбну поведінку. Самці павуків-стрибунів, наприклад, виконують певну послідовність складних рухів перед самкою – шлюбний танок.

Розвинена у павуків і турбота про нащадків. Самка хрестовика маскує кокон, що зимує. В інших павуків, які живуть кілька років, самки охороняють кокон, а іноді навіть і молодих павучків (наприклад, тропічні павуки-птахоїди).

Яка роль павуків у природі та житті людини? Всього павуків налічують близько 30 тис. видів (в Україні – майже 1 000). Вони дуже різноманітні за розмірами, зокрема за розмахом ніг – від 0,6 мм до 20 см (наприклад, у південноамериканських павуків-птахоїдів). Тривалість життя цих тварин різна: у більшості видів вона не перевищує одного року (павуки-хрестовики), проте відомі випадки, коли павуки-птахоїди жили понад 15 років.

Павуки здебільшого поширені на суходолі, але відомий і прісноводний вид – павук-сріблянка. Він будує під водою гніздо з павутини у формі дзвона. У цьому гнізді павук живе, а повітря до нього приносить із поверхні води на вкритому густими волосинами черевці. Сріблянка добре плаває і полює на водяних членистоногих.

Більшість видів павуків приносить користь, знищуючи комах – шкідників рослин. Але разом з тим отрута деяких із них небезпечна для здоров’я і життя людини, наприклад павуків-птахоїдів, а також тарантула та каракурта.

Тарантул поширений на півдні України і може проникати навіть на територію лісової зони, а каракурт – у Криму та степовій зоні. Укуси тарантула спричиняють різкий біль та набряки.

Укуси каракурта мають значно тяжчі наслідки: сильний біль у всьому тілі, психічне збудження, яке невдовзі змінюється непритомністю. За статистикою, близько 3% уражених людей гине. Найефективнішим засобом лікування є введення протикаракуртової сироватки, після чого хворий через 3-4 дні одужує. Швидшому одужанню сприяє і виведення отрути з потом (для цього необхідно зігріти тіло, зробити масаж тощо).

Ряд Кліщі – друга за кількістю видів (понад 20 тис.) група павукоподібних (в Україні відомо понад 3 тис. видів). У кліщів голово-груди та черевце повністю злиті між собою та утворюють тулуб. У передній частині тіла розташована так звана голівка, утворена ногощупальцями та хеліцерами.

Кліщі, на відміну від павуків, мають непрямий розвиток. Із яйця виходить шестинога личинка, у якої після першого линяння з’являється четверта пара ніг. Через кілька линянь личинка перетворюється на дорослу особину.

Кліщі поширені всюди: у ґрунті та на його поверхні, на рослинах, у морях та прісних водоймах. Є серед них паразити рослин, тварин і людини. Вільноживучі ґрунтові кліщі відіграють важливу роль у процесах ґрунтоутворення, переробляючи органічні рештки. Хижі кліщі регулюють чисельність різноманітних членистоногих. Тому деякі види використовують для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарств, наприклад з павутинними кліщами.

Павутинні кліщі – небезпечні шкідники різноманітних культурних рослин. Своїми хеліцерами вони проколюють покриви листків і живляться соками рослин, обплутуючи листки павутиною. Іншими шкідниками сільськогосподарських культур є чотириногі, або галові, кліщі. Вони мають червоподібну форму і лише дві пари ніг. Паразитуючи у тканинах рослин, кліщі призводять до утворення пухлин (галів), що знижує врожаї.

Деякі кліщі, наприклад коморні, можуть псувати харчові продукти на складах (наприклад, різні крупи та хлібопродукти, насіння соняшника). Вживання в їжу продуктів, заражених кліщами, може спричинити тяжкі харчові отруєння.

Значної шкоди бджолярству завдає кліщ вароа-паразит бджіл. У свійських тварин паразитують пір’яні кліщі та свербуни-шкіроїди, які дуже дошкуляють тваринам і знижують їхню продуктивність. У людини паразитує мікроскопічний (0,2-0,5 мм) коростяний свербун. Він проникає в шкіру, де утворює довгі ходи. Це спричинює нестерпний свербіж, який посилюється розчісуванням. Від хворої людини до здорової короста передається під час користування спільними речами (рушниками, білизною тощо) або безпосереднього контакту, наприклад при потисканні рук.

Іншим небезпечним паразитом людини є залозниця вугрова. Ці кліщі паразитують у сальних залозах або волосяних сумках. Можуть спричиняти появу вугрів (гнойових прищів) та випадіння волосся. Людина заражується як при безпосередньому контакті хворих та здорових людей або тварин, так і через різні речі.

Іксодові кліщі, зокрема собачий, тайговий, бичачий, живляться кров’ю людини та тварин. У них на голівці є хоботок із гачечками. Хеліцерами кліщ розрізає шкіру. За допомогою гачків прикріплюється до неї й висмоктує значну кількість крові, внаслідок чого його розміри (особливо самок) збільшуються в кілька разів. Через певний час, насмоктавшись крові, кліщ відпадає від хазяїна. Іксодові кліщі є переносниками збудників таких небезпечних захворювань, як кліщовий енцефаліт, піроплазмози собак та великої рогатої худоби тощо.

Для профілактики захворювань, збудників яких переносять іксодові кліщі, під час перебування у лісі, на луці треба захищати тіло від кліщів добре припасованим одягом, а після прогулянки необхідно оглянути тіло і зняти кліщів, які ще не присмокталися.

Кліщів, що прикріпились до тіла, потрібно змастити вазеліном чи олією. Повітря перестане надходити до їхніх дихалець на черевній частині тіла, і тварини через певний час самі відпадуть від живителя. Коли кліщів видалити силоміць, у тілі може залишитись голівка, що спричинить нагноєння. Якщо людина збирається відвідати місцевість, де є осередки кліщового енцефаліту, їй слід зробити профілактичні щеплення.

1. А. М. Охріменко, Е. В. Шухова “Хрестоматія із зоології”.
2. Е. Т. Горовкина, Н. И. Кузьмина “Уроки зоологии”.
3. Ю. Т. Вервес, П. Г. Балан, В. В. Серебряков. “Зоологія”.
4. О. С. Батуєв, М. А. Гуленкова, Т. В. Іванова “Зоологія для школярів та абітурієнтів”.