Савік Шустер

Савік Шустер (при народженні — Шевеліс Шустеріс) народився 22 листопада 1952 року у Вільнюсі (Литва) в родині футболіста, а пізніше тренера вільнюського “Спартака” Михайла Шустера та юристки Ізабелли Шустер.

У 19 років, провчившись усього півтора роки на медичному факультеті Вільнюського університету, Савік із батьками емігрував до Канади, де, за його словами, в 1976 році закінчив медичну школу університету McGill у Монреалі та грав у футбольній команді української діаспори СТ Україна (Монреаль). Через багато років Володимир Матусевич, в минулому його керівник на “Радіо Свобода”, публічно звинуватив Савіка в приписуванні собі вищої освіти.

Переїхавши до Флоренції (Італія), Савік нібито продовжив вивчення медицини.

Савік Шустер володіє литовською, російською, англійською, французькою, італійською, німецькою мовами, івритом. При цьому Шустер не розмовляє українською, хоч і розуміє її.

Має громадянство Канади та Італії.

Початок кар’єри

Початок карʼєри журналіста збігся в часі із вторгненням Радянської армії до Афганістану 1979 року. Шустер висвітлював цю війну з боку сил опору протягом 10 років. Його статті про війну в Афганістані публікували “Newsweek”, “Der Spiegel”, “Liberation”, “La Republica”. У цих же виданнях висвітлював головні війни 80-х: у Лівані, Чаді (куди нібито поїхав як фельдшер у часи громадянської війни), Нікарагуа.

“Я спец по нервах. По болю. Десь у березні 80-го року я дізнався про гуманітарну організацію “Лікарі миру”, які надавали допомогу в Афганістані, і захотів потрапити туди. І ось зустрічаюся я в Парижі з керівництвом, і вони вважають, що я — агент КДБ. Я сам був із Литви, батьки пізніше переїхали до Канади, а я приїхав учитися до Флоренції. Тоді навіть допити зі мною проводили. Розпитували, хто я такий, де народився, чому з Союзу виїхав, як у Італії опинився. Зрештою ми відносини зʼясували, і з їхньою місією я потрапив до Афганістану вперше. А потім у якийсь момент зрозумів, що в медицині якось мені вузько, і вирішив, що хочу податися в репортери”, — розповідав Шустер пізніше журналістам.

У 1988 році Савік запропонував серію репортажів із війни в Демократичній республіці Афганістан російською мовою для “Радіо Свобода”. Його прийняли в штат, і там він вів головну щоденну інформаційну передачу тих років — “В стране и мире”. Сформував відкриту кореспондентську мережу в Росії. У 1996 році був призначений керівником московського філіалу “Радіо Свобода”, де вів головну інформаційну програму “Liberty Live” (“Свобода в прямому ефірі”) аж до свого звільнення в 2001 році.

У 2001 році журналіст перейшов на російський телеканал НТВ, вів програми “Третій тайм”, “Герой дня”, “Вплив” і ток-шоу “Свобода слова”.

Шустер в Україні

У травні 2005 року переїхав до України, почав співпрацю з телеканалом ICTV як ведучий політичного ток-шоу “Свобода слова” і футбольної програми “Третій тайм”.

Через два роки, влітку 2007-го, перейшов на телеканал Інтер, вів ток-шоу “Свобода Савіка Шустера”. Там він пропрацював до липня 2008 року.

З 5 вересня 2008 року по січень 2011 року вів у прямому ефірі телепередачу Шустер Live на телеканалі “Україна”.

З 21 січня 2011 по 15 лютого 2013 року програма Шустер Live виходила на телеканалі “Перший національний”. У лютому 2013 року Шустер майже на рік повернувся на Інтер, а вже наприкінці зими 2014 року вийшов випуск програми Шустер Live на “5 каналі”.

Навесні 2014 року Савік Шустер повернувся на “Перший національний”, але восени того ж року програму зняли з ефіру.

У вересні 2015 року почав працювати на телеканалі “1+1”. Але вже 18 вересня того ж року його програму зняли з ефіру. Тоді журналіст заснував власний телеканал — 3S.tv.

Заслужений журналіст України з 2012 року.

Кандидат на пост Президента України, лідер Партії регіонів Віктор Янукович і телеведучий Савік Шустер під час прямого ефіру ток-шоу “Шустер Live”, 2009 р. / УНІАН

Кримінальне переслідування й еміграція

У 2016 році Державна фіскальна служба з’ясувала, що Шустер у 2008 році, отримавши на свій валютний рахунок процентний фінансовий кредит у розмірі 1,34 млн євро, не повернув його кредитору в обумовлений термін.

Крім того, Шустер не надав до податкової інспекції за місцем проживання декларацію про отримані доходи та ухилився від сплати податку з доходів фізичних осіб на суму понад 2,1 млн грн, що є особливо великим розміром.

Також, за висновком планової документальної перевірки, встановлено, що посадові особи “Савік Шустер Студії” в 2012-2014 роках занизили податок на додану вартість на загальну суму 1,99 млн грн за рахунок заниження вартості телепрограм “Шустер Live”.

Таким чином, проти журналіста було відкрито два кримінальні провадження. Правоохоронці обшукували житло й студію Шустера.

У 2016 році Шустеру анулювали дозвіл на роботу в Україні. Того ж дня журналіст почав голодування, заявивши, що йому затуляють рота через критику влади й корупції в Україні. 1 грудня 2016 року телеканал Савіка Шустера 3S.tv повідомив про припинення своєї діяльності з 1 січня 2017 року у звʼязку із фінансовими проблемами. Після цього журналіст залишив Україну.

Російський журналіст і телеведучий Володимир Познер і Савік Шустер під час Міжнародної конференції “Що таке свобода слова?”, В Києві 2 грудня 2010 р. / УНІАН

Вимушена відпустка й повернення в Україну

З 2016 року Шустер жив у Індії і працював над власною книгою “Свобода слова проти страху і приниження”, яка побачила світ у 2018 році в українському видавництві “Брайт Букс”. Нині паперовий екземпляр цієї книжки об’ємом 304 сторінки українською на сайті “Якабу” коштує 85 гривень, російською мовою — 238 гривень. На цю роботу автора надихнула робота французького політолога Домініка Муазі “Геополітика емоцій”, до якої Шустер написав передмову.

Також Шустер у цей час знімав кіно.

“Дуже хорошу групу в південній Індії створив, талановитих хлопців набрав. І ми приступили до роботи над документальним фільмом про витоки нашої культури: як пʼять тисяч років тому все починалося”, — розповідав він пізніше журналістам.

У 2019 році, коли до влади прийшов Володимир Зеленський, Шустер повернувся до України. Його рейс Рим — Київ приземлився 6 травня 2019 року в аеропорту “Бориспіль”. Журналіст вийшов через залу офіційних делегацій у терміналі В. Тоді він заявив колегам, що прибув до України ненадовго, можливо, навіть на тиждень. Шустер пояснив, що йому треба зустрітися з давнім бізнес-партнером Павлом Єлізаровим. Однак зрештою залишився надовго. У серпні 2019 року Савік Шустер підписав контракт із ТРК “Україна” на вихід програми “Свобода слова” по пʼятницях. Програма виходить і донині.

Критика

Відома соціологиня (нині покійна) Ірина Бекешкіна звинувачувала Савіка Шустера в тому, що він використовував в ефірі свого політичного ток-шоу маніпулятивні технології. Так, у ході програми “Шустер Live” 21 жовтня 2011 року журналіст поставив присутнім запитання: “Чи має право Європейський Союз навʼязувати свої правила Україні?”.

“Саме слово “нав’язувати” вже має негативний зміст. У соціології є норма — не ставити в питаннях оцінних слів, які впливають на відповіді. А так — це типова маніпуляція, реакція на слово “нав’язують”, — заявила на це Бекешкіна.

Цитати

Про ЗМІ: “Творчих, охочих працювати людей — маса. Я бачу молодих хлопців і дівчат, які готові працювати 24 години на добу, ставати кращими… Але треба, щоб і господарі були такими ж просунутими, як ці молоді люди, і хотіли би саме цього. Таких господарів немає”.

Про боротьбу з корупцією: “Як один із найбільш радикальних, але необхідних заходів, я запропонував би на час воєнного стану запровадити в Україні смертну кару за фінансові злочини, збиток від яких загрожує державному бюджету воюючої країни. Йдеться про найбільш кричущі випадки крадіжки і корупції. Безумовно, такий вирок потрібно приводити у виконання тільки в разі ретельного неупередженого розслідування, залізних доказів і публічного судового процесу. Але повірте, досить було б одного виконання покарання, і економічна ситуація в Україні почала би стрімко поліпшуватися”.

Про українців: “Головна проблема України — люди в абсолютній більшості областей почуваються приниженими”.

Особисте життя

Перша дружина — італійка. Син — Стефано (народився в 1987 році), фінансист, працює в Лондоні. Дочка — Сара (народилася в 1989 році), модельєр, живе у Флоренції.

ЗМІ пишуть, що Шустер розійшовся з дружиною через те, що вона не хотіла разом із ним переїжджати до інших країн, де він хотів працювати журналістом.

У 2005 році Шустер почав жити в цивільному шлюбі з російською стилісткою Ольгою Невською. Заради нього вона переїхала з Москви до Києва. Шустер зробив жінці пропозицію — і вона погодилась, однак пара не побралася через те, що журналіст на той час іще не оформив розлучення з колишньою дружиною. А в 2012 році з невідомих причин Савік та Ольга розійшлися.

У 2012 році у ЗМІ зʼявилася інформація, що у Шустера — нове захоплення на імʼя Альона Орєхова. На той момент 28-річну білявку часто бачили разом із журналістом. ТСН зʼясувало, що дівчина займається родинним бізнесом — разом з мамою створює ексклюзивні ляльки-мотанки. Коментувати свої стосунки з Шустером вона відмовилася.

“Мене ніхто не приховує, і я хочу сказати, що ми не хочемо ні афішувати відносини, ні коментувати їх. Тому що це наше особисте життя. От і все!” — розповідала журналістам Альона.

А на запитання, чи заради неї Шустер розійшовся з цивільною дружиною Ольгою, дівчина запевнила: “Ні-ні. Це все якісь дурниці”.

Втім, ЗМІ писали, що Альона навіть познайомила Савіка зі своїми батьками. У 2013 році Шустера нібито бачили з Альоною в Каннах. Нині доля цих стосунків невідома.

Ще під час першого шлюбу заокеанські лікарі поставили Савіку Шустеру діагноз рак шкіри й заявили, що йому лишилось жити максимум пів року. Пізніше виявилось, що ніякої онкології не було, однак ті переживання, як журналіст пізніше зізнавався, запам’ятались йому на все життя.

Хобі

Прихильник футболу: в юнацтві грав, пізніше — дивився й коментував.

У 2007 році зіграв у двох фільмах: у стрічці “Семь дней до свадьбы” грав роль нотаріуса, а у мюзиклі “Очень Новогоднее кино, или Ночь в музее” мав епізодичну роль. Згідно з сюжетом, головний герой — Вася Васильков (Володимир Зеленський) у новорічну ніч потрапляє в музей, де крім сторожа зустрічає казкових персонажів: Привида, Кащея Безсмертного, вампірів, Сплячу Красуню, Снігову Королеву. Заради участі в проєкті були запрошені зірки російської та української естради: Андрій Данилко, Борис Моїсеєв, Ані Лорак, Таїсія Повалій, Микола Басков.

Савік Шустер під час товариського матчу “Кубок Слави Поколінь”, присвяченого 30-річчю перемоги київського “Динамо” в Кубку Кубків УЄФА 1986 р. / УНІАН

Також Савік Шустер став прототипом персонажа глашатая Шустрого у багатосерійному мультфільмі “Казкова Русь”.

Сам Шустер також знімав документальні фільми, як-от “8 з половиною Євгена Примакова” і “Страсті по Горбачову”.

Реалізував документальний проєкт “Великі українці”.

Свого часу заявляв, що хотів би зняти документальний фільм про Юлію Тимошенко: “Але хто дасть?”.

Зірковий журналіст TIME з “російськими скелетами” в шафі: хто такий Саймон Шустер

В Україні не вщухають обговорення з приводу статті у журналі TIME за авторством зірки видання Саймона Шустера. Що відомо про американського журналіста і чому варто читати статтю через призму його біографії – в матеріалі 24 Каналу.

Саймон Шустер провів 2 тижні у Києві. Він отримав прямий доступ до Президента України Володимира Зеленського та співробітників Офісу Президента на чолі з керівником Андрієм Єрмаком.

У своєму матеріалі Шустер розповів про проблеми України: контрнаступ на фронті, який забуксував, союзників, які не дають Україні належної підтримки й взагалі “втомилися від війни”.

Найскандальнішими моментами статті стали так звані одкровення анонімів з ОПУ, які начебто повідомили Шустеру про масову апатію, ще більшу корупцію у вищих ешелонах влади (навіть названо ім’я Ростислава Шурми – заступника керівника ОП), нібито заплановані звільнення серед військового керівництва і спроби ручного керування війною владою (наказ захопити Горлівку). І змальовує всі ці факти у статті Шустер з емоційним та песимістичним тоном, ніби Україна зараз не в процесі боротьби за перемогу, а на шляху до поразки.

Але є але. У цій статті, як в журналістському матеріалі, взагалі немає коментарів ні військового керівництва, зокрема, Залужного, ні жодних інших військових. Як і нема нагадування про те, що Україна почала контрнаступ без ефективної зброї, яку просила у союзників, – тих же літаків F16 чи далекобійних ракет ATACAMS.

Звісно, викладені Шустером факти та проблеми, прокоментовані анонімними джерелами, справили ефект бомби, що розірвалася: стаття Шустера стала топтемою для ЗМІ та вкотре розділила українське суспільство.

Тому у цій ситуації велику увагу привертає й особа автора публікації – Саймона Шустера.

24 Канал розповідає основні віхи біографії публіциста, який тривалий час жив і працював у Росії, дивився на Україну “російськими очима” та транслював неоднозначну позицію щодо фундаментальних подій у нашій країні.

Робота в Москві й перші “анонімні джерела”

Саймон Шустер народився у Москві й не має ніякого стосунку до іншого відомого однофамільця – медійника Савіка Шустера. У батьків майбутнього журналіста не було жодних ілюзій щодо СРСР і Росії, а тому, коли з’явилася можливість – у 1989 році – вони емігрували до США, скориставшись фактом свого єврейського походження.

Саймону (Семену) тоді було 7 років. У той час як його московські однолітки починали дізнаватися, що таке “лихі 90-ті”, голод, бандитизм й обстріли парламенту з танків, він розпочав нове життя у Каліфорнії, в місті Сан-Франциско, яке якраз у той самий час оспівували у пісні модного тоді російського гурту “Кар-Мен”.

Саймон Шустер у 2005 році отримав диплом престижного та дорогого Стенфорда (навчався 4 роки). Під час навчання він був редактором університетської газети Stanford Daily й вже тоді показав себе талановитим журналістом. Знання російської мови для молодого профі стало важливим бонусом і визначило його подальшу кар’єру. У 2006 році він відправився до Москви, де став постійним автором місцевого англомовного видання The Moscow Times. Також паралельно Шустер виступає спочатку як стрингер, а потім і кореспондент для світових топів – AP і Reuters.

Москва у ті часи була надзвичайно цікава західному світу – після падіння “Залізної завіси” Росія залишалась terra incognita, але при цьому манила великими грошима, можливостями та темами, про які мріє написати кожен журналіст. Десь далеко була війна у Чечні, де Росія вчиняла геноцид місцевого населення, але при цьому влада зберігала для Заходу подобу “людського обличчя”. Путін вже збудував “вертикаль”, але ще не встиг вбити Магнітського та виголосити свою “Мюнхенську промову”. У країні вже закручували гайки та знищували незгодних, але намагалися зберегти подобу законності.

Сказати, що Шустер опинився в Росії у потрібний час і у потрібному місці, не сказати нічого. Талановитий журналіст та ще й без мовного бар’єру, він почав підіймати великі теми та штампувати великі статті з потужними заголовками. Тоді ж проявилась любов Шустера до “анонімних джерел” і великих узагальнень. З огляду на безпекову ситуацію в Росії, це не було дивним, проте, відкривало також простір для маніпуляцій. Фактично, читачі мусили просто довіряти авторитету та репутації Саймона Шустера й сподіватися, що той не піджене факти під потрібний висновок і не видасть бажане за дійсне. Втім, редактори молодої зірки журналістики хотіли саме того.

Зверніть увагу! Перевіряти інформацію Шустера, робити банальний фактчекінг було і складно, і фінансово невигідно. Особливо, коли життя в Росії, як писав колись Довлатов, – “завжди випереджає мрію”. Сам Шустер активно використовував чутки й власні припущення, не гребував “зливами”, які подавав як інсайди (можливо, цілком щиро), щоб створити власну версію Росії, аби на виході вийшла “паралельна реальність”.

Росія очима Шустера у журналі TIME

У 2010 році Шустер став московським кореспондентом, мабуть, головного журналу світу – американського TIME. Цей кар’єрний злет збігся з завершенням вахти відносно ліберального Дмітрія Мєдвєдєва на позиції тимчасового президента Росії та поверненням у 2012 році Путіна.

Цікаво, що довідники подають час початку співпраці Саймона Шустера з TIME як 2013 рік, проте сам журналіст у своїх інтерв’ю говорив інше (на сторінці Шустера на Linkedin взагалі вказано, що він почав працювати з TIME у 2009-му, спочатку – на непостійній основі).

Також є й інші розбіжності у біографії Шустера. Так, в інтерв’ю власному виданню від 16 листопада 2012 року він стверджував, що його родина емігрувала до США вже після розпаду СРСР.

Для Шустера з’явилося безліч нових тем та унікальна можливість розповідати світу англійською про перетворення Росії з клептократії на агресивну тиранію. Відповідно, мільйони людей дивилися на Росію через оптику Саймона Шустера. У міру сил він писав для західного глядача і про “цікавинки” від сусідів Росії. Так Саймон Шустер став також фахівцем і по Україні, оскільки тоді, у 2013 році, починалися події, що змінять цілий регіон і вплинуть на весь світ. До речі, як показав час, дивився та писав про Україну Шустер часто саме з проросійської позиції та лише підігріваючи її антиукраїнську пропаганду у світі.

Шустер і Україна: “праворадикали” на Майдані та пропаганда проти “Азову”

У 2013 році в Україні почалася Революція Гідності. У Росії ті події використали для нападу і загарбання Криму та частини Донбасу. Саймон Шустер став хронікером тих подій. Однак як мінімум частина його текстів відверто повторювала російську пропаганду.

• Про Майдан Шустер писав не як про мільйонні проєвропейські мітинги українців, а як про його захоплення “правими радикалами”. Та навіть ставити питання, чи може Захід або Росія зупинити Революцію.
• У лютому 2014 року він писав про те, що Україна наближається до громадянської війни.
• А в березні, коли росіяни незаконно окуповували Крим, вийшла стаття Шустера про те, що “багато українців бажають, щоб Росія вторглася”.

Попри це, у 2014 році Шустер у своїй статті для TIME звинуватив Росію та особисто Путіна у загибелі рейсу MH17. На обкладинці журналу з’явився російський президент, який відкидає тінь у вигляді збитого літака. Після цього росіяни заборонили журналісту в’їзд до Росії.

Шустер продовжив писати про війну, але вже як очільник Берлінського бюро TIME. Столицю Німеччини він зробив своїм “штабом”, звідки здійснював тривалі відрядження. Одним з постійних напрямків стала Україна, де тривала війна, тоді під назвою АТО. Українська влада охоче дала зірковому журналісту повний доступ і не мала від нього таємниць.

У 2019 році вийшов матеріал Шустера про “Азов”. Однак контекст був зовсім не патріотичним, а навпаки – брудно-пропагандистським. Американець побував у підготовчих таборах батальйону та видав своє резюме – це жахливі неонацисти, жорстко індоктриновані ідеологією білого супремасизму. Текст Шустера під назвою Inside a white supremacist Ukrainian militia викликав потужний скандал, він був справжнім подарунком для російської пропаганди й на багато років став лякалкою для Заходу про поганих українських радикалів.

Скандальний сюжет Шустера про “Азов”:

Спеціально для читачів “білі супремасисти” опинилися у заголовку на першому місці, а “українські” – на периферії. Також Шустер подав “Азов” як майданчик для підготовки білих ультраправих бойовиків зі всього світу. Потім росіяни цю тезу “розкрутять” й будуть розповідати фейк, що нібито новозеландський терорист Брентон Таррант, що здійснив атаки на мечеті у місті Крайстчерч, нібито проходив вишкіл у таборах “Азову”.

Фактично репортаж повторювала тези росіян про фашистів-українців і був суцільним набором штампів, до того ж поданих у потрібному тоні автору. Цей матеріал став потужним репутаційним ударом по Україні та сформував у світі нові неправдиві стереотипи про українців. І це все на фоні розмов у США про визнання “Азову” терористичною організацією (цього так і не сталося, але варто зазначити, що тезу про азовців-нацистів активно просувала і просуває якраз Росія).

За кілька років, коли почнеться повномасштабне вторгнення Росії, а бійці полку “Азову” у Маріуполі вкотре покажуть себе як герої, Шустеру доведеться неоковирно виправдовуватись за дискредитацію українських воїнів та якось шукати баланс між тим, що він говорив у 2019 році, та тим, що було у 2022-му.

У тому ж 2019 році Шустер долучився до нової гарячої теми – виборів у США. Він дав їм український ракурс і написав великий матеріал про роль Зеленського (який вперше з’явився на обкладинці) у ситуації з компроматом на сина Байдена, який так хотіли отримати члени команди Дональда Трампа. Фабула у статті Шустера знову стала мейнстримною версією для Заходу, проте для України, яку зобразили жертвою великої гри, це навряд чи було позитивом.

Книга про Зеленського й орден в Україні

З початком російського вторгнення Шустер знову почав активно писати про Україну. Він був одним з тих, хто взяв інтерв’ю у президента Зеленського та долучився до формування його образу – обличчя спротиву Росії та лідера вільного світу. У квітні 2022 року журналіст 2 тижні прожив у Києві та провів численні інтерв’ю не лише з президентом, але й з його оточенням.

Зеленський знову з’явився на обкладинці журналу TIME, а Шустер отримав український орден (у серпні 2022 року напередодні Дня Незалежності).

Скриншот сторінки книги Шустера про Зеленського на сайті видавництва Harper Collins

Перед цим журналіст оголосив, що пише книгу про війну в Україні. Головним героєм книги є саме Зеленський. Вона вийде у світ в січні 2024 року, але вже доступна за передзамовленням за ціною 21,99 долара за штуку.

Скандальна стаття у TIME

Можливо, цей факт, а, може, довіра оточення президента сприяли тому, що Шустера вдруге допустили до Зеленського і кулуарів ОП – у 2023 році він знову провів 2 тижні у Києві. Результати цього відрядження сьогодні обговорює весь світ.

Частина людей намагаються вгадати – хто ж був тими анонімними джерелами Шустера та чи варто взагалі довіряти їхнім словам.

На це звертає увагу і секретар РНБО Олексій Данілов. Він розкритикував статтю Шустера та вказав на відверті помилки, які доводять, що пан Шустер не володіє справжньою інформацією, пов’язаною з проведеннями Ставки або засідань військового кабінету. Особливо Данілов апелює до анонімних джерел журналіста, які не лише не вірять в перемогу України у війні, а й шкодять країні.

На кожному засіданні Ставки президент приділяє максимальну увагу проблемам безпосередньо з фронту, тому що там беруть участь всі представники вищого військового керівництва. Розповідати, що там поспіхом хтось прийшов-пішов, це дивні речі. По-друге, я не розумію, звідки автор бере оці речі. У мене оця “анонімність” викликає багато питань. Якщо в тебе є якась позиція, якщо ти вважаєш, що наша країна не може здобути перемогу, то ти не маєш права перебувати біля нашого президента… Ця анонімна підкилимність робить величезну шкоду перш за все нашій країні… Я думаю, що наші органи мають дати відповідь, що ж це за аноніми, які не вірять в нашу перемогу, а перебувають поруч із президентом,
– Данілов в ефірі УП live коментує скандальну статтю Шустера.

Данілов правий, він фахово критикує та фактично не залишає каменя на камені від статті Шустера. Втім, на Заході все ж заведено брати на віру те, що написано у TIME. Або New York Times. Так повелось ще з часів Волтера Дюранті.

В Україні суспільство також довіряє іноземним ЗМІ та часто сприймає їхню інформацію як єдину істину. Однак, аналізуючи ситуацію, що склалася після виходу статті Шустера у TIME, на поверхню вкотре піднялося питання про те, що важливий не лише зміст, важливий і автор, який цей зміст заклав.

Біографія Саймона Шустера наповнена цікавими фактами, а його стосунки з Україною – доволі контроверсійні. На початку великого вторгнення Росії у 2022 році він написав велику статтю про Зеленського та нашу боротьбу, але до цього зробив з мітингувальників на Майдані “праворадикалів”, а азовців – “нацистів”. Він багато разів маніпулював українськими темами, хоч і багато розповідав про Україну. Тож питання, як сприймати останню статтю Шустера, залишається відкритим.