Комітет Європарламенту підтримав продовження безмитної торгівлі: що це означає для України

Комітет Європарламенту з міжнародної торгівлі підтримав без змін пропозицію Єврокомісії продовжити з Україною дію безмитної торгівлі до липня 2025 року. Крім того, попередньо ухвалене рішення щодо обмеження експорту “чутливих товарів” на середньому рівні 2022 – 2023 років.

Україна задоволена компромісом

Що це означає і який це матиме вплив для України – розповів 24 Каналу заступник міністра аграрної політики України Маркіян Дмитрасевич під час робочого візиту в Брюссель.

За результатами голосування Маркіян Дмитрасевич заявив, що проміжним результатом український уряд задоволений, оскільки були ризики, що комітет підтримає правки не на користь України. Деякі євродепутати пропонували запровадити обмеження на рівні 2021 – 2022 років, що суттєво б вплинуло на обсяги експорту.

Зверніть увагу! Заступник міністра пояснює, що на початку 2022 року Україна майже нічого не експортувала до ЄС, а у 2021 році взагалі діяли квоти.

Крім того, пропонували й розширити список “чутливих товарів” – додати м’яку пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу та мед. Втім, зрештою ці правки були відхилені.

Маркіян Дмитрасевич

Заступник міністра аграрної політики України

Чернетка регламенту передбачає автоматичні заходи по трьох видах продукції – це м’ясо птиці, яйця та цукор. Ці автоматичні заходи будуть визначатися експортом з України на рівні середнього – між 2022 – 2023 роками. Загалом ми оцінюємо цей варіант, як компромісний.

Звичайно, ідеальним варіантом було б повне скасування обмежень та квот і це головна мета українського уряду у відносинах з ЄС. Однак вже досягнутий результат заступник міністра називає “безпрецедентним”, оскільки такі преференції європейські країни отримували лише після вступу до ЄС.

Зауважте! Після перетину встановленого рівня Україна зможе експортувати “чутливі товари” до ЄС, але для них вже будуть діяти тарифні мита.

Хто не згодний зі списком “чутливих товарів”

Як писав 24 Канал раніше, в ЄС не всі згодні зі списком “чутливих товарів”. Так, Комітет європейських споживачів цукру закликав не запроваджувати обмеження на український цукор через дефіцит цього продукту в самому Євросоюзі. Маркіян Дмитрасевич каже, що Україна експортує не більше 3% внутрішнього споживання цукру. Зокрема, Румунія зверталась до Києва із проханням продавати більше цукру.

Якби дійсно був вплив українського експорту цукру, ми б побачили зниження ціни. Цього немає, ціна на цукор в ЄС стабільно висока,
– сказав заступник міністра.

Він не виключає, що у майбутньому умови щодо обмежень продажу цукру можуть бути переглянуті. Стосовно м’яса курки та яєць – Україна також не є найбільшим імпортером цих товарів.

Цікаво! Остаточне рішення має ухвалити Європарламент під час пленарного засідання у квітні, після цього його затвердить Рада ЄС.

Дмитрасевич очікує, що європейські союзники дослухаються до своїх колег з профільного комітету ЄП. Водночас Україна продовжує працювати з Єврокомісією, аби закріпити безмитну торгівлю на довший період в угоді про вільну торгівлю. Це допоможе українському уряду та фермерам прогнозувати експорт та розуміти можливості.

Санкції проти російських сільськогосподарських товарів

На фоні розмов щодо повного ембарго російських продуктів, Маркіян Дмитрасевич підтвердив, що Україна могла б замістити ці товари. На його думку, стати замінником могли б і продукти польських фермерів та інші держави-члени ЄС.

Це б насправді дуже сильно могло знизити градус невдоволення серед європейських фермерів,
– сказав заступник міністра агрополітики.

Запровадження санкцій проти Росії – це внутрішня політика ЄС, однак, за словами Дмитрасевича, ввести санкції проти харчових продуктів неможливо. Водночас український уряд обговорює з європейськими партнерами запровадження обмежень російського експорту на внутрішній ринок ЄС. Наплив російських товарів також має негативні наслідки.

Для нас з погляду моралі та справедливості це очевидна річ, оскільки як ми можемо говорити про обмеження імпорту української агропродукції в Євросоюз, якщо туди імпортуються російські товари,
– наголосив представник уряду.

Разом з тим Міністерство аграрної політики працює над проєктом, який дозволить проводити аналіз зерна, яке Росія ввозить на європейські ринки. Україна хоче визначити, чи це зерно було вкрадене з тимчасово окупованих територій, або вирощене на території Росії.

Це дуже важко, оскільки під час навантаження судна росіяни змішують українське зерно з власним,
– сказав Маркіян Дмитрасевич.

Визначення зерна дозволить реагувати на продаж продукції з боку Росії. Поки такі напрацювання Київ має з Великою Британію. Загалом, визначити з якої території Москва продає зерно – нелегко.

§ 17. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА ЗА РОМАНА МСТИСЛАВИЧА ТА ЙОГО СИНІВ

Які були передумови об’єднання Галицького й Волинського князівств? Яку внутрішню та зовнішню політику проводив Роман Мстиславич?

Наприкінці XII ст. на південно-західних територіях Русі відбувався процес зближення слов’ян Волині, Галичини на основах поширення християнства, культури, освіти.

Водночас із розвитком міст, торгівлі між Волинню та Галичиною посилились економічні контакти, що привело до більш тісної взаємодії населення цих земель. Сприяло зближенню й успішне функціонування міжнародних торговельних шляхів. Зокрема, через Волинь і Галичину проходили два важливі транснаціональні шляхи:

перший — із Центральної Європи у Східну, який пролягав через німецьке місто Регенсбург, столицю Чехії — Прагу, польські міста (Краків, Люблін, Сандомир), галицький економічний центр Перемишль, волинські центри Червен, Володимир, Луцьк, а потім йшов на Київ;

другий шлях спрямовувався з Балтійського моря до Чорного. Він проходив річками Західний Буг і Дністер (інколи його називають другим шляхом «із варяг у греки»).

Знайдіть на карті № 3 території Волині й Галичини. Простежте торговельні шляхи та зробіть припущення, як вони впливали на економічний розвиток цих земель.

Населення краю втомилося від усобиць і прагнуло подолання внутрішньополітичних негараздів, міжкнязівських конфліктів та боярської смути. Окрім того, мешканці Волині й Галичини хотіли убезпечитись і від зовнішньої загрози: така небезпека існувала на заході з боку Польщі та Угорщини, а на південному сході — від половців.

Таким чином, наприкінці XII ст. склалися сприятливі економічні, внутрішньо- та зовнішньополітичні умови для об’єднання Галицького й Волинського князівств.

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич — син київського князя Мстислава Ізяславича і польської принцеси Агнеси, скориставшись смертю галицького князя Володимира Ярославича, захопив Галич та об’єднав землі двох князівств під своєю владою.

Він діяв як досвідчений політик і спирався не тільки на власні сили, а й на військову підтримку свого союзника — краківського князя Лєшека Білого, з яким мав родинні зв’язки. Придушивши місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам змінити владу князя, він заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.

Як польський хроніст характеризує князя Романа? Чому Роман шукав підтримку в польського князя Лєшека? Чому польський князь допоміг Романові? Яка причина незадоволеності галицької знаті місцевими князями? Чому галицька знать негативно реагувала на утвердження Романа правителем їхньої землі? Чи можна довіряти цьому документу? Чому?

Із Польської хроніки кінця XII — першої чверті XIII ст. магістра Вінцента Кадлубка

Саме в той час настав час померти галицькому князю Володимиру, не залишивши законного наступника. Тому руські князі. прагнуть захопити князівство, що звільнилося. Серед них князь Роман — до місця ближче, та й в інтригах вправніший. Але оскільки він бачить, що під силу не зрівняється з іншими, то уклінно благає князя Лєшка. поставить його в Галичі не князем, а хоча б своїм намісником.

І ось рухається військо на Галич. Ще не дійшли до кордонів Русі, як галицька знать із похиленими головами виходить Лєшку назустріч, обіцяє всіляку покірність. Галичани з обітницями крайньої відданості наполягають, щоб їм поставили князя, бо бачать, як сила їхніх князів, на яких вони покладали надії, абсолютно вичерпалася; і ось їм доводиться приймати князя Романа, який встиг уже як сусід налякати їх. Адже їм знайоме. тиранство цієї лукавої людини, яка не знала поблажливості ні до кого.

Благання йдуть за благаннями, пропонується незліченна кількість срібла, золота, коштовності. — аби їх не змушували йти під ярмо Романа. Але. думка всіх поляків — за Романа. Отже, всупереч опору руських вельмож і знаті, князь Лєшко ставить Романа князем Галича.

В. Штець. Князь Роман (сучасний живопис)

Об’єднавши Галицьку та Волинську землі під своєю владою, Роман Мстиславич обрав столицею місто Галич. Внутрішня політика князя спрямовувалася на розвиток міст, сільського господарства, промислів, ремесел і торгівлі.

Роман спирався на заможні верстви населення, які надавали підтримку його починанням та заходам. Щодо верхівки галицького боярства — займав рішучу позицію і вів з нею боротьбу, оскільки вона намагалась обмежити його одноосібну владу й посилити свій вплив на суспільство. Окремі бояри мали великі земельні володіння, будували замки, нерідко володіли цілими містами. Вони становили значну соціальну та політичну силу, яка протистояла Романові Мстиславичу. Ворожо налаштованих бояр князь виселяв за межі підвладних йому територій або карав на смерть. Така політика дала змогу зміцнити князівську владу в Галицько-Волинській державі та піднести її економічну й військову могутність.

Зовнішня політика князя Романа спрямовувалася на поширення його влади на інші території Русі. Зокрема, він розгорнув боротьбу проти свого тестя — київського князя Рюрика Ростиславича, змусивши його зректися столу. Прославився Роман й успішними походами проти половців і литовців.

У відносинах із Візантією князь покладався не тільки на військову силу, а й на свій дипломатичний хист. Історичні джерела свідчать, що посли Романа відвідували Константинополь, і він мав дружні стосунки з візантійськими правителями. Тісні дипломатичні відносини склалися у князя з Угорщиною та Польщею. Долучався Роман і до міжусобної боротьби польських феодалів, що зрештою завершилося для нього трагічно. У 1205 р. Роман Мстиславич вирушив зі своїм військом до Польщі, де загинув у сутичці із загонами місцевих правителів.

Яким бачили князя Романа автори зображень і літописів? А яким побачили його ви?

1 — М. Неврєв. Роман Мстиславич приймає послів папи Інокентія III; 2 — князь Роман перемагає половців (мініатюра з літопису); 3 — Роман Мстиславич постригає в ченці князя Рюрика Ростиславича після захоплення Києва

Зі «Слова про похід Ігорів»

А ти, буй Романе, і Мстиславе!

Хоробра мисль носить ваш ум на подвиг.

Високо пливеш ти на подвиг в сміливості,

наче сокіл на вітрах ширяючи,

хотячи птицю в смілості здолати.

Єсть бо у вас залізні молодці

під шоломами латинськими.

Од них загула земля, і багато країн —

хинова, литва, ятвяги, деремела,

і половці сулиці свої покидали,

а голови свої підклонили

під тії мечі харалужнії.

2. ВОЗЗ’ЄДНАННЯ КНЯЗІВСТВА ЗА СИНІВ РОМАНА

Які внутрішні та зовнішні причини призвели до розпаду Галицько-Волинської держави? За яких обставин вона була відновлена?

Після загибелі Романа Мстиславича процес об’єднання Галицького й Волинського князівств у єдину державу пригальмувався. Відновилися міжкнязівські усобиці, посилилися боярські інтриги, зростало чужоземне втручання. Територія Галицько-Волинської держави почала розпадатися на удільні князівства. В окремих волостях і містах влада перейшла до місцевих князів і навіть бояр, які раніше були там намісниками галицького-волинського князя.

Бояри повстали проти вдови Романа — княгині Анни, та її малолітніх синів — Данила й Василька, і ті, рятуючись від боярського свавілля, втекли до Польщі. Союзники Романа — краківський князь Лєшек й угорський король Андраш II, які зобов’язалися захищати права його дітей на галицько-волинський стіл, самі прагнули заволодіти Галицько-Волинською землею.

За такої складної ситуації бояри запросили князювати синів Ігоря Ярославича із Сіверської землі (онуків Ярослава Осмомисла), вважаючи, що вони будуть вдячні за це й виконуватимуть їхню волю. Так, Володимир став правити в Галичі, Роман — у Звенигороді, а Святослав — у Володимирі. Проте згодом між братами розгорнулася боротьба за верховну владу. До конфлікту долучилися бояри, князі з чернігівських земель і навіть польські та угорські феодали. Останні ввели на українські землі своє військо й розташували в Галичі залогу (гарнізони).

Свавілля угорських вояків спричинило повстання місцевого населення, яке з допомогою Ігоровичів прогнало чужинців. Роман і Володимир Ігоровичі вирішили скористатися такими обставинами й утвердити свою владу. Вони наказали розправитися з місцевими боярами. Згодом бояри, яким вдалося врятуватись, усунули з допомогою угорського короля Романа та Володимира Ігоровичів від влади і привселюдно повісили їх у Галичі.

Потім Галич неодноразово змінював правителів. У 1213 р. боярин Володислав Кормильчич проголосив себе галицьким князем, що призвело до загострення міжусобної боротьби. Цим скористались угорський і польський правителі, які поділили територію Галицько-Волинської держави. Галицьке князівство дісталось угорському королевичу Коломану, а Перемишль, Берестейщина й частина Холмщини відійшли до польського князя Лєшка. Сини Романа отримали у володіння тільки Володимирську волость. Угорське військо знову захопило Галич. Володислава Кормильчича було схоплено й вивезено до Угорщини, де він і помер в ув’язненні.

Досягнувши повноліття, сини Романа Мстиславича — Данило й Василько розпочали боротьбу за відновлення створеної батьком держави. Основними їхніми супротивниками були місцеві бояри, які запрошували на правління зручних для себе князів, та угорські й польські володарі. У цій боротьбі Романовичі спиралися на частину вірного їм боярства (переважно волинського) та торговельну-ремісничу верхівку волинських і галицьких міст.

О. Штанко. Князь Данило

В. Штець. Князь Василько

Романовичі — земельна князівська династія, родоначальником якої став Роман Мстиславич.

Спочатку брати утвердилися на Волині та стали послідовно збирати батьківську «полуотчину» під свою владу. Кілька разів вони оволодівали Белзькою й Червенською волостями але, за браком сил, повертали територію супротивникам. Згодом їм вдалося закріпити за собою Східну Волинь і заволодіти Луцьком, Пересопницею та Чорторийськом. Нарешті, у 1234 р., остаточно приєднавши Белзьку волость до своїх володінь, Романовичі відновили політичну єдність Волинської землі.

Данило й Василько не зупинилися на досягнутому та почали готуватися до оволодіння галицькою «полуотчиною». Романовичі успішно реформували власне військо, яке відтепер складалося із важкоозброєної кінноти (основою її стали волинські бояри) і піхоти, набраної із селян та міщан. Кілька разів брати разом зі своїм військом входили до Галича, але не змогли втриматися через опір бояр, яких підтримували угорські феодали. Лише 1238 р. Данило зміг утвердитися на галицькому столі, заручившись підтримкою місцевих селян і міщан, які потерпали від боярського свавілля та постійних війн із чужинцями.

Як реагували пересічні городяни на прихід Данила до Галича? До чого закликав їх князь? Як поводилася міська верхівка? Чому?

Про утвердження Данила в Галичі з Галицько-Волинського літопису

Вийшов Данило з воями із Холма, і був він на третій день у Галичі, і радо його прийняли городяни. Він під’їхав і сказав їм: «О мужі-городяни! Допоки ви будете терпіти іноплемінних князів владу?» — то вони, відгукнувши, сказали: «Се єсть державець наш, Богом даний!». І пустилися вони [до нього], яко діти до отця. Єпископ же Артемій і двірський Григорій не давали йому [увійти до Галича]. Але, побачивши, що не можуть удвох удержати город, вони [удали], ніби й вони готові передати город. Вийшли вони обидва зі сльозами на очах і з усміхненими лицями, — бо не мали влади княжіння свого, — і сказали поневолі: «Прийди, княже Данило! Візьми город!»

Галицько-Волинська держава була відновлена — у Галичині став правити Данило, а на Волині — Василько. Возз’єднавши територію князівства, сини Романа Мстиславича не поринули в боротьбу між собою за верховну владу в державі. Водночас провідну роль у розвитку Галицько-Волинської держави відігравав старший брат Данило, якого Василько підтримував у всіх важливих справах.

Романовичі відразу почали зміцнювати політичне становище оновленого державного утворення і вступили в боротьбу з хрестоносцями-добринцями. Добринський рицарський орден не був настільки впливовим і могутнім, як Орден тамплієрів або Тевтонський орден. Основу Добринського ордену становила опозиційна група рицарів Ордену мечоносців у Лівонії. Вони були незадоволені своїм керівництвом і на запрошення польського князя Конрада вийшли зі складу Ордену мечоносців і переселилися в переданий їм Конрадом замок Добрин, що розташований у середній течії Вісли. Орден фактично зробив з Добрина місто, заселивши його пруськими колоністами. Але в 1235 р. Добринський орден був підпорядкований Тевтонському. Частина рицарів Ордена не визнали злиття з тевтонцями, і Конрад віддав їм у володіння замок Дорогочин, що стояв на кордоні земель Галицько-Волинського князівства.

У 1238 р. Романовичі розбили рицарів Добринського ордену й повернули собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини. Того ж року було підкорено Турово-Пінське князівство.

Прагнучи повністю відновити територіальні володіння свого батька, Данило Романович згодом утвердився й у Києві. Але він не залишився там, а посадив правити в Києві свого намісника — воєводу Дмитра Єйковича.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Коли і як відбулось об’єднання Галичини й Волині?

2. Хто і чому чинив опір об’єднанню?

3. Що було важливим у внутрішній і зовнішній політиці Романа Мстиславича?

4. Як відбувся розпад Галицько-Волинського князівства?

5. Яким був початок правління Романовичів у Галицько-Волинському князівстві?

6. Чи могла внутрішня політика Романа Мстиславича забезпечити сталий мир і розвиток держави? Чому?

7. Чому після смерті Романа Мстиславича Галицько-Волинське князівство розпалось?

8. Який вирішальний чинник нового возз’єднання Галичини та Волині?

Домашнє завдання

1. Покажіть на карті № 3 територію держави за Романа Мстиславича та його наступників, території сусідніх держав.

2. Поясніть, на які сили спиралися Романовичі в боротьбі за відновлення Галицько-Волинської держави.

3. Визначте сутність і наслідки зовнішньої та внутрішньої політики галицько-волинських правителів.

4. Висловте ставлення до діяльності Романа Мстиславича.

Історичний калейдоскоп

Романові Мстиславичу приписують розробку проекту «Доброго порядку» на Русі, який мав докорінно реформувати політичну систему держави й насамперед вирішити питання щодо головного київського столу: «Коли в Києві помре великий князь, то, негайно з’їхавшись у Київ, місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старішого і достойнішого собі великим князем і утвердять хресним цілуванням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть».

Князі також мали взяти на себе зобов’язання про ненапад один на одного, а в разі порушення цієї умови всі мають стати на бік скривдженого. Щоб запобігти дробленню земель-князівств на уділи, Роман пропонував передавати князівський престол старшому синові, а не ділити між усіма.

Для обговорення цих питань запропонували скликати з’їзд князів. Проте всі князі під різними приводами відмовилися, а володимиро-суздальський князь Всеволод заявив, що не бажає порушувати давні звичаї.

Князівський знак

Печатки Романа II Мстиславича