«Тренеру буде приємно, якщо його учень поб‘є 20-річний рекорд України», – легкоатлет Васильєв про роботу з Рураком

В ексклюзивному інтерв‘ю сайту sport-express.ua Андрій Васильєв оцінив свій початок сезону, де йому вдалося оновити особистий рекорд, виконати норматив майстра спорту міжнародного класу та увірватися в чільну п’ятірку європейського рейтингу.

На «Різдвяних стартах» у Києві 22-річний спринтер Андрій Васильєв виграв «золото» на дистанції шістдесят метрів у приміщенні з новим особистим рекордом 6,61 с. Цей результат дозволив запорожцю наблизитися до рекорду України, який тримається вже двадцять років та належить тренеру Андрія, чемпіону Європи-2002 — Костянтину Рураку.

В ексклюзивному інтерв‘ю сайту sport-express.ua Андрій Васильєв розповів про:

• старт сезону та подальші плани;
• бронзову медаль на молодіжному чемпіонаті Європи;
• вплив сучасних технологій на досягнення результатів;
• як обрав легку атлетику та роботу під керівництвом Костянтина Рурака.

«На шістдесяти метрах несподівано вдалося досягти поставленої цілі»

– Ти, як і більшість легкоатлетів, розпочав сезон на «Різдвяних стартах» у Києві. Розкажи як пройшов твій старт та як оцінюєш свій виступ?

– Виступ оцінюю гарно! Задоволений тим, що пробіг по нормативу майстра спорту міжнародного класу. Звичайно були деякі помилки, але найголовніше, що ми з тренером їх зрозуміли, тому будемо працювати, щоб більше їх не допускати та покращувати результати.

– Здається, ти хотів виконати майстра спорту міжнародного класу ще минулого літа?

– Так, влітку я дуже хотів. Тоді пробіг стометрівку на чемпіонаті Європи за 10,24 с. Але, на жаль, цей результат не зарахували через вітер. А тут на шістдесяти метрах, яка не є моєю найсильнішою дистанцією, несподівано вдалося досягти поставленої цілі. Ще й першим стартом.

– Спринт – це такий вид, де важлива кожна деталь. Над чим ви зараз працюєте на тренуваннях?

– Здебільшого намагаємося покращити слабкі місця, такі як старт. Костянтин Михайлович Рурак – дуже сильний тренер, котрий може кардинально змінити техніку. Саме тому ми активно працюємо над стартом, щоб перетворити його на мою сильну сторону.

Андрій Васильєв (праворуч), фото: Павло Кубанов

Однак найголовніша помилка на «Різдвяних стартах» була в тому, що фаза переходу від стартового розгону до безпосередньо бігу по дистанції відбулася дуже сумбурно. Потрібно більш розмірено її протягнути та більш плавно вийти до вертикальної позиції. Тому над цим елементом також працюємо.

– А яке твоє улюблене тренування?

– Стовідсотково – бігати спринт! Найкраще тренування – те, де не допускаєш помилок. Всі тренування по-своєму запам‘ятовуються. На деяких ти задоволений результатом, а на деяких – тим, як технічно ти виконав роботу. Тому я люблю всі тренування.

«Я впевнений, що у майбутньому ми побачимо ще більше нових технологій, які допомагатимуть атлетам»

– Як у тебе проходить підготовка до змагань безпосередньо в день старту?

– Якщо брати прямо ідеальний день, то обов’язково прокидаюся з гарним настроєм. Конкретно в день старту намагаюся вставати без будильника. Хочу, щоб моє тіло самостійно прокинулося. Потім приходжу на стадіон. Зазвичай приділяю багато уваги розминці перед кваліфікаційними забігами – пропрацьовую всі м‘язи, щоб їх розігріти. А далі психологічно налаштовуюсь на змагання.

У мене є спеціальні ритуали, але використовую їх лише на важливих змаганнях. На «Різдвяних стартах» я намагався себе не дуже сильно налаштовувати, щоб не вмикатися на максимум.

– Як ти ставишся до нових технологій, а саме до шиповок з карбоновою пластиною? Вони дійсно впливають на результат?

– Я все-таки не експерт, але вважаю, що це гарний тренд. Адже спорт повинен розвиватися й у технічних аспектах, якщо є можливість покращити результати шляхом кращих шиповок, то це гарна тенденція. Я впевнений, що у майбутньому ми побачимо ще більше нових технологій, які допомагатимуть атлетам. Особисто я вважаю, що найголовніше – швидко бігати, а як і в чому – це вже інше питання.

– Які шиповки використовуєш ти? І чи порівнював одні з іншими?

– Я завжди бігав у взутті Adidas. Зараз використовую останню редакцію цих шиповок з пластиною. Для мене вони найбільш зручні. Я не використовував взуття бренду Nike, але, відверто кажучи, повітряна капсула, яка є в тих шиповках, часто тріскається. Тому з моїм силовим бігом, вона лусне на першому ж тренуванні.

«Пробував навіть бальні танці. Думаю, з мене вийшов би непоганий стрибун у довжину»

– Як узагалі ти почав займатися легкою атлетикою?

– Саме легкою атлетикою почав займатися у 2017 році, тоді я взяв участь у шкільних змаганнях, де пробіг доволі слабо. Але мій перший тренер сказав, що треба тренуватися. Я й почав, але не дуже серйозно до цього ставився. Проте через три місяці я став четвертим у фіналі стометрівки на чемпіонаті України у своїй віковій категорії. Тоді й зрозумів, що треба більш сумлінно ставитися до цього, бо результати покращуються.

– А чим ти займався перед легкою атлетикою?

– Я пробував велику кількість видів спорту, навіть бальні танці. Також досить довго займався футболом, де зазнав прикрої травми. Потім уже почав займатися легкою атлетикою.

– Чи пробував ти інші види легкої атлетики?

– Ні, не пробував. Одразу сконцентрувався на спринті, тому що він у мене добре виходить. Хотів би спробувати стрибки в довжину. Там також потрібно мати хорошу швидкість, тому, думаю, з мене вийшов би непоганий стрибун.

«Кожного дня треба ставати кращим, ніж учора»

– На цей момент ти очолюєш європейський топ-лист на шістдесят метрів серед чоловіків. Які все ж пріоритети ставиш по сезону?

– Я не дуже люблю ставити цілі, адже вважаю, що кожного дня треба ставати кращим, ніж учора. Стосовно змагань, хотілося б поїхати на чемпіонат світу у приміщенні, але поки що не впевнений у цьому. Все залежить від того, що скаже тренер. Тому, що на початку травня буде чемпіонат світу з естафетного бігу, де ми з хлопцями будемо виборювати путівку на Олімпійські ігри. Сподіваюся, що нам це вдасться.

Олександр Соколов, Андрій Васильєв, Ерік Костриця, Станіслав Коваленко, фото: Getty Images

– До чемпіонату Європи 2022 року естафетна збірна готувалася у Кардіффі, де з вами працювала наукова група. Розкажи детальніше про той етап підготовки та чим він був для тебе корисним?

– Взагалі 2022 рік був важким для кожного українця. Ми постійно переїжджали з одного місця на інше. Спочатку були в Чехії, після цього в Болгарії. Далі місцевий тренер запропонував естафетній команді приїхати до Кардіффа – тренуватися на базі Cardiff Metropolitan University та безпосередньо готуватися до чемпіонату Європи у Мюнхені. Сподобалось те, що там дуже класна тренувальна база, стадіон та манеж, які знаходяться поруч, а ще з нами працювала наукова група, тобто ми виконували різні тести й кожен атлет дізнався про свої сильні сторони. Тому тренер міг вносити більше корективів.

— Цікаво, які ж у тебе сильні сторони?

— У мене це останні тридцять метрів на стометрівці. Тобто, я маю швидкий хід і в кінцевій частині дистанції швидкість знижується більш плавно. Зазвичай у бігунів максимальна швидкість фіксується десь на шістдесятому метрі дистанції, а далі вже йде її зниження – у мене воно не велике.

Але для того, щоб гарно бігати, потрібно покращувати слабкі сторони, щоб, так би мовити, оптимізувати всю дистанцію.

Андрій Васильєв, фото: Олександр Залевський

«Костянтин Рурак — найкращий тренер як з точки зору технічної підготовки, так і з боку складання тренувального плану»

— Рекорд України на шістдесят метрів належить твоєму тренеру Костянтину Рураку – 6,54 с. Тобі під силу його оновити?

— Ми з тренером не говорили на цю тему, та й я стараюся особливо про це не думати. Але, вважаю, що йому буде дуже приємно, якщо саме його учень поб‘є цей рекорд, який тримається вже двадцять років.

— А як ти потрапив до Костянтина Рурака?

— Спочатку у мене був інший тренер, а у 2022 році я зрозумів, що хотів би досягти найвищих результатів. Якщо обирати серед тих тренерів, які є в Україні, то Костянтин Михайлович Рурак є найкращим як з точки зору технічної підготовки, так і з боку складання тренувального плану. Він також був не проти, тому восени 2022 року ми почали працювати.

— У тебе є досвід участі в юнацьких Олімпійських іграх, Європейських іграх, чемпіонатах Європи. Який турнір найбільше запам’ятався?

— Звичайно, Юнацькі Олімпійські ігри в Буенос-Айресі були найбільш глобальними змаганнями. Якщо їх порівнювати з чемпіонатами Європи, то в плані організації – це зовсім інший рівень. На жаль, я підійшов до тих змагань у дуже поганій формі, бо не встиг вилікувати травму, яку отримав на юнацькому чемпіонаті Європи. Тому на Іграх не зміг продемонструвати гарний результат.

Ще запам‘ятався молодіжний чемпіонат Європи 2021 року, коли ми з хлопцями виграли «бронзу» в естафетному бігу. А також торішні змагання – останній для мене чемпіонат Європи U-23. Він був досить важким. Якщо я не помиляюся, то за рейтингом я був у другому десятку. Тому, кожен забіг для мене був як останній. Я дуже налаштувався на те, щоб дійти до фіналу. Для мене це були найважчі змагання як психологічно, так і фізично, але я задоволений тим, що приклавши максимум зусиль, отримав гарний результат.

Кирилл Приходько, Андрій Васильєв, Ерік Костриця, Василь Макух, фото: Getty Images

— А який навпаки – не зайшов, так би мовити?

— Якщо так брати, то це юнацький чемпіонат Європи у Дьйорі, коли отримав травму. Насправді ж всі змагання по-своєму цікаві, тому я більш позитивно на це дивлюся.

«Я не бачу себе в ролі типового тренера з легкої атлетики»

— Що, на твою думку, потрібно, щоб покращити спринтерський біг в Україні?

— Такі глобальні питання потрібно вирішувати комплексно. На мою думку, потрібні кращі умови та фінансування. Також зі спортсменами або з командою повинна працювати науково-технічна група або іноді залучати якихось іноземних спеціалістів, щоб покращувати результати спортсменів.

— Як проводиш вільний час? Приділяєш увагу хобі?

— Так, живу не лише спортом. Маю велику кількість хобі, наприклад, читання книг. Я така людина, яка не дуже любить художню літературу, більше віддаю перевагу точній літературі. Остання книга, яку прочитав – Томас Мор, «Утопія». Я намагаюся перемикати увагу, бо якщо постійно думати про спорт, то так можна і з глузду з‘їхати.

— Кар‘єра спортсмена доволі коротка. Ти вже думав над тим, чим будеш займатися у майбутньому?

— Є велика кількість варіантів. Можна працювати тренером, але я не бачу себе в ролі типового тренера з легкої атлетики. Я більше по загальній фізичній підготовці, наприклад, футбольних команд. Також бачу себе у підприємництві чи управлінні людьми. Враховуючи мій психологічний портрет і натхнення, то це найкращий варіант.

— Наостанок, трішки філософське питання. Для тебе спринтерський біг – це що?

— Свято, напевно. Одночасно спринтерський біг – це моя можливість продемонструвати на що я здатний. Це ж не лише змагання, а доволі плідна праця, щоб підготуватися до цих змагань. Кожного дня потрібно тримати себе в певних межах, щоб отримати гарний результат. Спорт — це стиль життя, тому ти маєш себе у чомусь стримувати, щоб потім досягти успіху.

Довідка sport-express.ua

• Андрій Васильєв – 22-річний легкоатлет з Запоріжжя. Майстер спорту міжнародного класу з бігу на 60 метрів.
• Переможець Командного чемпіонату Європи (І ліга) 2023 року в естафеті, бронзовий призер молодіжного чемпіонату Європи 2021 року в естафеті, а також учасник Юнацьких Олімпійських ігор у Буенос-Айресі.
• Особистий рекорд Андрія Васильєва на 60 м – 6,61 с.
• Норматив для участі в чемпіонаті світу в приміщенні, який пройде з 1 до 3 березня в Глазго, на дистанції 60 метрів складає 6,58 с.
• Рекорд України з бігу на 60 метрів встановив Костянтин Рурак. У 2004 році він подолав дистанцію з результатом 6,54 с.

Як склалася доля провідних спортсменок України після відходу з великого спорту

Професійних спортсменів умовно можна розділити на дві категорії: для одних відхід з великого спорту рівносильний “самогубству”, для інших – це “двері” в нові перспективи і досягнення.

Редакція Styler вирішила поцікавитися, як склалося життя деяких провідних Олімпійських чемпіонок України після офіційного завершення спортивної кар’єри.

Олімпійська чемпіонка з фігурного катання Оксана Баюл: Скандали і успішний бізнес в США

Фото: Українська фігуристка Оксана Баюл (oksanabaiul.com)

Фігуристка Оксана Баюл, яка виступала в одиночному катанні, увійшла в історію нашої країни як перша Олімпійська чемпіонка незалежної України.

Народилася спортсменка у Дніпропетровську в родині інженера-механіка і вчительки французької мови. До речі, батьки майбутньої чемпіонки розлучилися, коли їй було два роки. Вихованням доньки займалася мама Марина і вітчим Анатолій.

Цікаво, що мама Оксани пророкувала дочці майбутнє прими-балерини. В одній зі своїх книг “Oksana: My Own Story” (“Оксана: Моя історія”) Баюл писала: “Коли я була маленькою, мама запитала мене, чи я хочу кататися під музику з мого улюбленого балету “Лебедине озеро”. “Ні, мамо. Музика дуже повільна”, – відповіла я їй. – “Мені хочеться стрибати на льоду, крутитися! Але мама сказала: “І все-таки коли-небудь ти будеш кататися під “Лебедине озеро”. І як у воду дивилася. У 1994 році на Олімпіаді я виступала під “Лебедине озеро”.

Фото: Маленька Оксана Баюл (segodnya.ua)

Фото: Оксана Баюл з бабусею (segodnya.ua)

Мама Оксани Баюл була впевнена, що донька стане балериною, а от бабуся майбутньої Олімпійської чемпіонки по-іншому оцінила ситуацію, відверто сказавши дівчинці, що вона занадто товста і в балетну школу її не приймуть.

“Мама засмутилася, але бабуся обняла мене і прошепотіла: “У мене є для тебе подарунок”. І принесла велику коробку – там були ковзани! На наступний день дідусь повів мене на міський каток. Ледь ступивши на лід, я зрозуміла, що це моє”, – згадує всесвітньо відома фігуристка.

Фото: Мама Оксани Баюл хотіла, щоб донька стала балериною (olympicchannel.com)

У чотири роки маленька Оксана почала займатися фігурним катанням.

У Оксани Баюл було непросте дитинство. Мати померла від раку яєчників, коли Оксані було 13 років. До цього часу вже померли бабуся і дідусь по материнській лінії. У батька давно була інша сім’я. І дівчинка залишилася круглою сиротою.

Під свою опіку Оксану взяв її тренер Станіслав Коритек. Але зовсім скоро він переїхав у Канаду – спортсменка залишилася зовсім одна. Їй навіть доводилося спати на ліжку на ковзанці, де вона тренувалася.

Фото: Оксана Баюл з тренером Галиною Змієвською та Віктором Петренко – зять і вихованець Зміївської, Олімпійський чемпіон, допоміг покрити витрати Баюл (ua.tribuna.com)

У 1991 році Оксану Баюл забрала до себе ведучий одеський тренер з фігурного катання Галина Змієвська.

Пізніше чоловік Галини згадував: “Дружина одного разу розповіла про драматичну долю дівчинки з Дніпропетровська: тренер виїхав в Канаду, мати померла, вітчим знайшов іншу жінку. На наступний ранок чую: “Змій, ти не міг би стати спонсором Оксани”? Спонсором я бути не захотів: просто через кілька днів Баюл переїхала в наш будинок на правах члена сім’ї. А через деякий час стала першою і єдиною в історії незалежної України “зимовою” Олімпійською чемпіонкою! В СРСР взагалі не було переможниць Олімпіади в жіночому катанні, на пострадянському просторі також ніхто не зміг повторити подвиг Оксани. Вона — честь і гордість українського спорту”.

На зимовій Олімпіаді 1994 року Оксана Баюл виконала одну з кращих коротких програм в історії фігурного катання! Її виступ деякі судді оцінили до 5,9 балів.

Відео: На зимовій Олімпіаді-94 Оксана Баюл виконала одну з кращих коротких програм в історії фігурного катання (YouTub/Best FigureSkat)

Крім того, Баюл вважається чемпіонкою світу (1993), дворазовою чемпіонкою України (1993, 1994) і Заслуженим майстром спорту України.

Незабаром після перемоги на зимовій Олімпіаді 17-річну Баюл запрошують переїхати в США і виступати на змаганнях під прапором цієї країни. Спортсменка погоджується.

Фото: Фігуристки Ненсі Керріган, Оксана Баюл і Лу Чен на церемонії вручення медалей на зимових Олімпійських іграх в Ліллехаммері 1994 рік (thoughtco.com)

Так перед спортсменкою відчинилися двері в “американську мрію” з вагомим “бонусом” – фанатами, великими грошима і фатальними розвагами із забороненим для спортсменів алкоголем.

“До сих пір згадую, як відбулося моє знайомство з “предметом” (алкоголем, – ред.). У першому ж своєму професійному турі в США я була хедлайнером. Крім мене, майже всі фігуристи в автобусі були дорослими, і він був заповнений алкоголем. Більшість з фігуристів були росіянами і американцями, і майже всі вони пили. Тоді спробувала і я”, – згадує Баюл.

Фото: Оксана Баюл на поштовій марці (wikipedia.org)

У 1997 році 19-річна Баюл п’яною сіла за кермо, потрапила в аварію, врізавшись в дерево, через що проходила тривале лікування (під час аварії спортсменка зламала ребра). Була засуджена на умовний термін.

Після Баюл пройшла примусовий курс лікування від алкоголізму, із-за чого набрала 15 кілограмів. Однак вона знайшла в собі сили повернутися у великий спорт.

Оксана Баюл сьогодні (скріншот поста twitter.com/oksanabaiul)

У 33 роки відома фігуристка знову повернулася в Україну і навіть вступила в Національний педагогічний університет імені Драгоманова на факультет “Тренерська робота”. Баюл навіть планувала відкрити в Києві школу фігурного катання. І все ж “момент прозріння” тривав недовго. Через чотири роки фігуристка закинула навчання і повернулася в США.

У 2015 році Баюл публічно звинуватила свого колишнього тренера Галину Змієвську, Віктора Петренко і керуючого Джозефа Лемура в шахрайстві, заявивши, що вони “крадуть її гроші” вже більше 10 років. Ініціювала кілька судових позовів в США, звинувачуючи своїх агентів в неправильному розподілі прибутку і незаконному використанні її імені.

Всесвітньо відома спортсменка сьогодні живе в Лас-Вегасі, США (скріншот поста twitter.com/oksanabaiul)

Сьогодні Оксана Баюл продовжує жити в США. Відома спортсменка перебуває у шлюбі зі своїм менеджері Карло Фаріне (італійсько-американський бізнесмен, інвестор і продюсер, – ред.). За словами Баюл, з майбутнім чоловіком вони познайомилися ще навесні 2010 року. Спортсменка воліє, щоб її називали Оксана Баюл-Фаріна. Проживають вони в Лас-Вегасі. Дітей у спортсменки немає.

Баюл займається бізнесом. У неї є свій бренд одягу та аксесуарів Oksana Baiul.

Оксана Баюл-Фаріна з чоловіком Карло Фаріна (скріншот поста twitter.com/oksanabaiul)

Фото: Оксана Баюл з чоловіком (baiulfarina.com)

Олімпійська чемпіонка рідко спілкується з журналістами, які “поливають її брудом”, вона не любить, коли їй згадують її “бурхливе минуле” і проблеми з алкоголем. Проте останнім часом про Баюл згадують у світлі її скандальних судових розглядів: то за неправомірне використання її імені, фотографій і відео, то за спотворенням фактів її біографії журналістами.

Також Баюл продовжує займатися активною благодійною діяльністю.

Однак в Україну чемпіонка поки що не збирається. І все ж уточнює: “Скажімо так: я постараюся повернутися в Україну рано чи пізно. Це моя батьківщина, вона назавжди залишається в моєму серці, думках і молитвах”.

Чотириразова олімпійська чемпіонка, українська плавчиня Яна Клочкова: Світське життя і пошуки особистого щастя

Фото: Українська “золота рибка”, плавчиня Яна Клочкова (instagram.com/yana_klochkova)

Яна Клочкова на сьогоднішній день вважається найбільш титулованою спортсменкою України в історії Олімпійських ігор. У чотириразової Олімпійської чемпіонки навіть є “народне” прізвисько – золота рибка. До речі, коли спортсменка прощалася з великим спортом їй символічно подарували акваріум із золотою рибкою.

Народилася майбутня всеукраїнська гордість у Сімферополі у 1982 році. Плаванням маленька Яна почала займатися вже в 7 років. При цьому у батьків Яни також було спортивне минуле.

“Батьки дуже любили одне одного. А познайомилися вони так. Мама, яка жила в Сімферополі, в юності захоплювалася легкою атлетикою. Одного разу вона приїхала в Харків на змагання, а тато — красень зростом у два метри і теж легкоатлет-першорозрядник — ті змагання судив. Між ними відразу спалахнула любов, і, коли батько пішов в армію, мама писала йому нескінченні листи і присвячувала вірші”, – згадує Яна Клочкова.

Фото: Клочкова встановила чимало рекордів України (slavorum.org)

Навчалася в Харківському училищі фізкультури та спорту, яке закінчила в 2001 році. А ось вищу освіту здобула в Київському Національному університеті фізичного виховання і спорту України.

Безумовно, в історію українського спорту “золота рибка” назавжди увійшла завдяки своїм нагородам і рекордам.

Відео: Яна Клочкова – найтитулованіша спортсменка України в історії Олімпійських ігор (YouTube/Дарина Дідух)

Яна Клочкова встановила 50 рекордів України в 25 – і 50-метрових басейнах на дистанцію 100, 200, 400 метрів комплексним плаванням; 200, 400 і 800 метрів вільним стилем; 100 і 200 метрів на спині, 200 метрів батерфляєм і естафетним плаванням

На Олімпійських іграх в Сіднеї встановила світовий рекорд на дистанції 400 метрів комплексним плаванням і рекорд Європи на дистанції 200 метрів комплексним плаванням.

Фото: Маленька Яна з батьками та молодшою сестрою Анною (karavan.ua)

Клочкова – дворазова чемпіонкою світу, срібним призером Чемпіонату світу (Фукука, 2001 рік). Крім того, нагороджена українськими національними орденами: орденом княгині Ольги, “За заслуги”, “Герой України” – перерахувати всі нагороди спортсменки буде складно.

У 2008 році Яна Клочкова зявила, що йде з великого спорту. Офіційний захід з цього приводу відбулося в березні 2009 року в олімпійському басейні Харкова при повністю заповнених трибунах. До речі, українська плавчиха Клочкова – почесний громадянин Харкова і Донецька.

Фото: Яна Клочкова з колишнім чоловіком Леваном (karavan.ua)

Через рік після офіційного “розлучення з водою”, у Яни Клочкової народився син Олександр (нар. у 2010 році) від грузинського спортсмена і бізнесмена Левана Нодаровича Ростошвілі. На жаль, Ростошвілі кинув Яну ще під час її вагітності.

Тоді Яна переїхала жити в батьківську квартиру, де в одній з кімнат облаштували дитячу. Яна неодноразово говорила, як сильно вона вдячна своій мамі Олені і сестрі Анні за те, що вони допомагали молодій мамі і доглядали за дитиною.

“Як же добре, коли мама під боком! Вона мені підказує, що і як робити. Без мами я б навряд чи впоралася. Завдяки мамі і сестрі, які можуть посидіти з малюком під час моєї відсутності, я хочу відновити тренування в басейні. За час вагітності я набрала 25 кілограмів. Зараз вже скинула 15”, – розповідала Яна.

Яна Клочкова спорт не закидає (скріншот поста instagram.com/yana_klochkova)

У 2011 році Яна Клочкова очолила Національний Олімпійський Комітет, однак вже в 2012 році вийшла з нього зі скандалом.

Яна Клочкова тоді заявила: “Я зрозуміла, що виконавчі органи НОК від мене чекають чогось іншого. Пізніше стало ясно, чого саме: прогулянок по подіуму як модель, що рекламує спортивну форму і людини, яка б перерізала червону стрічку під оплески спонсорів НОК”.

На відміну від багатьох інших спортсменів у Клочкової якось не задається з бізнесом. Півроку побувши співвласником ливарно-механічного заводу і кримського санаторію, спортсменка продала свої акції і заявила, що вважає за краще займатися благодійністю. Однак і тут все було не так добре.

Фото: Українська спортсменка сьогодні занурена в материнство (скріншот поста instagram.com/yana_klochkova)

У 2007 році Клочкова спільно з віце-чемпіоном Олімпійських ігор Денисом Силантьєвим створила благодійний фонд “Україна спортивна”. І все ж через відсутність належного фінансування фонд довелося закрити.

“Палко мрію знайти собі справу по душі. Адже Благодійний фонд, яким ми займалися з Денисом, закрився – спонсор припинив дотації. А державі немає справи, чим займаються її “Герой” по завершенні спортивної кар’єри. Ось і виходить, що знову я можу розраховувати тільки на себе. Хоча, якщо чесно, сподіваюся знайти партнера по бізнесу. Я багато працювала на своє ім’я”, – зізналася Яна одному з видань в 2016 році.

Яна Клочкова з сином Олександром (скріншот поста instagram.com/yana_klochkova)

На даний момент Яна проживає в Києві зі своїм сином. Про особисте життя не любить розповідати. І все ж у світських хроніках час від часу з’являються новини про романи української спортсменки. Один час у “жовтій пресі” активно “ялозили” тему, мовляв, Яна Клочкова попросила скандально відомого російського звідника Петра Лістермана знайти їй чоловіка. Пізніше спортсменка спростувала ці чутки.

Сьогодні Яна Клочкова цілком зосереджена на материнстві. Вона відвідує різні світські заходи, часто подорожує, захоплюється фотографією, а також веде свій мікро-блог Instagram.

Дворазова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва: Життя в США і насичена тренерська робота

Фото: Українська спортсменка Лілія Подкопаєва (facebook.com/lilia.podkopayeva)

Про життєві перипетії відомої української гімнастки після відходу з великого спорту говорили активніше, ніж про її спортивні досягнення.

При цьому на рахунку Подкопаєвої – 45 золотих, 21 срібної та 14 бронзових медалей, звання абсолютної чемпіонки світу зі спортивної гімнастики (1995), чемпіонки Європи (1996), Дворазової Олімпійської чемпіонки Ігор в Атланті (1996), володарка Кубка Європи (1995).

Народилася Лілія Подкопаєва 1978 року в Донецьку. Батьки маленької Лілії розійшлися, коли їй було два роки. Як результат, на гімнастику майбутню чемпіонку привела бабуся. Дівчинці тоді було 5 років.

У 1996 році на Олімпійських іграх в Атланті Подкопаєва завоювала відразу дві золоті медалі в абсолютній першості та вільних вправах. Так Лілія зійшла на п’єдестал кращих спортсменів не тільки України, але і всього світу. Справа в тому, що її “фішку” – подвійне сальто вперед з поворотом на 180° – ще досі ніхто не може повторити, навіть чоловіки.

Відео: Виступи Лілії Подкопаєвої на Олімпійських іграх в Атланті-96 (YouTube/ Diego Espinosa)

Після відходу з великого спорту Подкопаєва організувала в Донецькій області мережу гімнастичних шкіл, заснувала і очолила Міжнародний благодійний фонд “Здоров’я поколінь”, а також організувала спортивний фестиваль “Золота лілія”

У 2004 році була національним послом в Раді Європи з питань спорту, толерантності та чесної гри. У 2005-му – послом Доброї Волі ООН з питань Сніду. У 2007 році нагороджена ООН за боротьбу з ВІЛ/Снідом.

Фото: Після тріумфу на Олімпіаді в Атланті Подкопаєва стала всесвітньо затребуваною спортсменкою (amorq.com)

У 2004 році Лілія Подкопаєва вийшла заміж за бізнесмена і відомого організатора спортивних заходів Тимофія Нагорного, з яким прожила разом сім років.

Відомо, що в 2006 році Лілія і Тимофій усиновили хлопчика – Вадима. Цікаво, що в тому ж році у пари народилася рідна дочка Кароліна (названа в честь своєї хрещеної Ані Лорак).

Тоді в різних ЗМІ розпускали плітки, мовляв, якщо у пари народиться рідна дитина, то вони відмовляться від приймального. Звичайно, ж, Подкопаєва та Нагорний такі чутки всіляко припиняли.

“Друзі запитали: “Тепер ви відмовитеся від дітдомовської дитини?” Ми відповіли в один голос: “Ніколи і ні за що!” Цей малюк посланий Богом. Думаю, моя вагітність — нагорода за те, що ми вирішили всиновити його. На суді задали питання: “Чи не боїтеся, що коли у вас народиться своя дитина, то хлопчикові з дитбудинку будете приділяти менше часу?” Ні, інакше будемо за це покарані. Ми свого синочка так любимо! Кілька днів йому було зле, його нудило. Ми ніяк не могли зрозуміти, що відбувається. У нас побували кращі лікарі міста”, – розповідала Олімпійська чемпіонка.

Фото: Сьогодні Подкопаєва “мотається” по Штатах і проводить майстер-класи зі спортивної гімнастики (скріншот поста facebook.com/lilia.podkopayeva)

Після розлучення з чоловіком Лілія Подкопаєва стала часто їздити в США, де проводить майстер-класи зі спортивної гімнастики. При цьому спортсменці поки складно назвати себе тренером.

“Поки назвати себе тренером не можу. Для мене тренери — це люди, які проводять в гімнастичному залі все свій час. Як це робила мій тренер Галина Іванівна Лосинская, мій старший тренер Олег Васильович Остапенко, який працював з нашою збірною. Тоді і ми, і вони буквально жили в залі. В Америці ж я запрошений гість, який мотивує дітей і дорослих йти до своєї мети, не дивлячись ні на що. Протягом багатьох років мене запрошують як почесного гостя на різні фестивалі, я проводжу майстер-класи та лекції”, – пояснює Лілія.

І все ж сьогодні українська гордість разом з дітьми (11-річним Вадимом і 10-річною Кароліною), а також своєю мамою Людмилою живе в США, штаті Флорида.

Фото: Лілія Подкопаєва з донькою Кароліною і сином Вадимом (viva.ua)

Лілія Подкопаєва в Нью-Йорку (скріншот поста facebook.com/lilia.podkopayeva)

У чемпіонки насичений тренерський графік, тому вона їздить по всій країні. Але іноді навідується в Україну, хоча в різних інтерв’ю зізнається, що останнім часом приїжджати в рідну країну їй все складніше через насичену роботу.

“Діти ходять у public school. Ми живемо в хорошому районі (тут район визначається за того, яка школа, який у неї рівень). Ти не можеш їздити в школу з іншого району, тут з цим дуже строго. Тому люди знімають або купують квартири чи будинку поруч з добрими школами, щоб дати дітям добру освіту. Американці не шкодують на це грошей, вони будуть переїжджати і змінювати місце проживання (місто, штат, щоб потрапити в певну школу, якщо бачать потенціал дитини, бачать можливості і хочуть їх використати”, – розповідає Лілія.

Поки що Подкопаєва знаходиться “у вільних відносинах”, вона виховує двох дітей, ділитися спортивним досвідом з іншими дітками. Пояснює, що в побуті їй дуже допомагає мама. Крім того, Подкопаєва активно веде свою Facebook-сторінку.

Олімпійська чемпіонка з вільної боротьби Ірина Мерлені: Активна мама, яка займається танцями на пілоні

Фото: Українська спортсменка, яка виступає у вільній боротьбі Ірина Мерлені (facebook/iryna.merleni)

Багаторазова чемпіонка світу і Європи Ірина Мерлені народилася у Кам’янець-Подільськму. Відома українка неодноразово розповідала, що любов до спорту їй з дитинства прищеплював отець Олексій Володимирович, записавши доньку на гімнастику. Як-то маленька Іра надивилася фільмів з Джекі Чаном і Брюсом Лі, після чого їй дуже захотілося займатися боротьбою. Однак батько таку ідею не підтримав і перший час всіляко протестував. І все ж в 15 років дівчина стала займатися вільною боротьбою.

Ірина Мерлені “зійшла на Олімп кращих українських спортсменів” у 2004 році, коли здобула “золоту” перемогу на Олімпіаді в Афінах.

Відео: Перемога Ірини на Олімпіаді в Афінах, 2004 рік (YouTube.com/ korolkova)

У 2008 році на Олімпіаді в Пекіні Ірина виборола “бронзу”. Ця нагорода була для української спортсменки багато в чому більш значущою. Справа в тому, що напередодні Ігор Мерлені отримала серйозну травму лівого коліна – розрив хрестоподібної зв’язки.

“Фішка” Мерлені – під час тренувань брати в якості спаринг-партнерів хлопців, які на кілька кілограмів важче її. Під час чергового тренування партер Ірини травмував її. Тоді перед дівчиною стояв складний вибір: зробити операцію і забути про Олімпіаду або “забити” на своє здоров’я. Ірина зізналася, що в той період вона ледь не впала в депресію. На щастя, все вирішилося вдало. Лікарі провели успішну операцію, і спортсменка встигла реабілітуватися.

Після відходу з великого спорту, Мерлені не полишає активні тренування. Сьогодні триразова чемпіонка світу захоплюється танцями на пілоні (скріншот поста facebook/iryna.merleni)

Мерлені стала відомою не тільки завдяки своїм спортивним досягненням – дівчина також встигла “зарекомендувати” себе в “гламурних” новинах.

Подейкували, що українська спортсменка уклала фіктивний шлюб з греком, взяла його прізвище та переїхала жити в Грецію, де виступала на різних змаганнях під прапором цієї країни.

Ірину часто запрошують взяти участь у складі журі різних змагань (скріншот поста facebook/iryna.merleni)

Згодом Ірина спростувала ці чутки. Справжнє прізвище Ірини – Мельник. Мерлені – це псевдонім.

Спортсменка дійсно деякий час жила в Греції. І все ж вона зізналася: “За той час я ні на одному офіційному змаганні не виступала як гречанка. Перемогла під грецьким прапором лише на кількох комерційних турнірах”.

Більше того, ніякого чоловіка-грека Яниуса Мерлені не було.

“Прізвище придумав тренер Христоф. Довго крутив – Меліні, Мелиси, щоб в кінці було “і”, як у греків. Спочатку не дуже любила це прізвище, аж мурашки по тілу йшли, коли мене так називали. А тепер сама прошу, щоб так звали. На змаганнях виступаю як Мерлені. Точного перекладу цього прізвища не знаю. Це щось з медом пов’язано”, – розкрила таємницю українська спортсменка.

А ось в паспорті Ірина записана під прізвищем Микульчин – у 2006 році дівчина вийшла заміж за майстра спорту з вільної боротьби Андрія Мікульчина. У них народився син Артур. У 2011 році у пари народився другий син, якого назвали Адамом.

Ірина Мерлені з синами Адамом і Артуром, 1 вересня 2015 (скріншот поста facebook/iryna.merleni)

Молодшого сина Ірини в цьому році привітали з випуском з дитячого садка (скріншот поста facebook/iryna.merleni)

У 2012 році Мерлені завершила спортивну кар’єру, але не полишила активний спосіб життя.

Олімпійська чемпіонка завжди захоплювалася вокалом. Іноді Ірина навіть співала на різних спортивних заходах.

35-річну чемпіонку дуже часто запрошують на церемонії відкриття спортивних заходів. Також її можна побачити серед членів журі.

Скріншот поста facebook/iryna.merleni

Сьогодні Мерлені займається танцями на пілоні. Проживає в Хмельницькому.

Нещодавно спортсменка взяла участь тематичному в чемпіонаті PALMYRA pole championship (проходив в Одесі).

“Гаряча” спортсменка активно веде свій блог на Facebook-сторінці, де можна дізнатися про її останні досягнення, спілкування з фанатами і вокальних успіхи.

Олімпійська чемпіонка з багатоборства Наталя Добринська: Любляча мама і борець за розвиток великого спорту в Україні

Фото: Наталія Добринська (foto.delfi.lv)

Майбутня Олімпійська чемпіонка 2008, Чемпіонка світу і Європи, Заслужений майстер спорту України Наталія Добринська народилася в 1982 році в селі Якушинці (Вінницька область).

При цьому про вибір хобі для дівчинки в сім’ї майбутньої чемпіонки довго не думали. Любов Аполлінаріївная (мама Наталії) – чемпіонка Вінницької області з армрестлінгу і журналістка. Батько, Володимир Степанович, – керівник відділу Вінницької райдержадміністрації, займається інвалідним спортом. Сестра — Вікторія Добринська, майстер спорту зі стрибків у висоту.

У 2004 році Добринська потрапила на Олімпіаду в Афінах, де посіла 8 місце. Проте вже через чотири роки на Олімпійських іграх в Пекіні 26-річна Наталя виборола 1-е місце в семиборстві і принесла збірній України п’яту золоту медаль.

Її світовий рекорд у п’ятиборстві (5013 очок) досі залишається ніким не побитий!

Наталія Добринська з чоловіком і дітьми (скріншот поста facebook.com/ndobrynskaya)

У 2012 році помер чоловік Наталі – тренер Дмитро Поляков, заслужений діяч фізичної культури і спорту України. Після трагедії спортсменка невдало виступила на Олімпіаді в Лондоні, навіть не завершивши змагання.

У 2013 році Добринська офіційно оголосила про завершення спортивної кар’єри. Урочиста церемонія проводів видатної української спортсменки відбулася 27 жовтня в НСК “Олімпійський”.

“Кожен спортсмен боїться дня, коли він повинен завершити свою спортивну кар’єру. Я ж розуміла, що могла залишатися в спорті ще років 5-6 точно, але знайти мотивацію для цього з кожним виступом було все важче. Мені пощастило досягти того, про що мріяла в спорті, і навіть більше! В один момент відчула, що пора переходити на інший рівень. Це не означало, що я прощалася зі спортом, просто тоді мені відкрився шлях ще більшого занурення в нього. Для мене це не було важке рішення, адже я точно знала, що буду робити і чим буду займатися далі”, – зізналася Наталя.

Фото: Наталя Добринська та Костянтин Євтушенко відіграли весілля на НСК “Олімпійський” (sport.bigmir.net)

Наталія Добринська з чоловіком (скріншот поста facebook.com/ndobrynskaya)

У 2014 році Наталя Добринська знову вийшла заміж. Обранцем чемпіонки став бізнесмен, учасник шоу “Холостяк-4” Костянтин Євтушенко. До речі, весілля пара відсвяткувала на НСК “Олімпійський”.

У 2014 році Добринська народила сина Дарія, а у вересні 2016 року у олімпійської чемпіонки і екс-героя проекту “Холостяк” народилася дівчинка. Доньку назвали Алісою.

До речі, в 2010 році Добринська стала депутатом Вінницької обласної ради. З політичною кар’єрою дуже скоро розірвала відносини, так як розчарувалася в цій сфері.

Сьогодні Наталя займається вихованням двох дітей, вона часто їздить у різні країни, що пов’язано з діяльністю чоловіка. І все ж Наталя дуже активно простежує долю українського спорту.