Марина Цвєтаєва – Життя і творчість
Марина Іванівна Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року. За походженням, сімейними зв’язками, вихованням вона належала до трудової науково-художньої інтелігенції. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора і творця одного з кращих московських музеїв (нині музею образотворчих мистецтв), до певного часу залишався прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче і бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті, привчаючи їх до музики, до культури. «Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом», — згодом напише Марина.
Характер у Марини Цвєтаєвої був важкий, нерівний, хитливий. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: «Марина Цвєтаєва сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією і любов’ю до душевної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту її життя було клубком прозрінь і помилок».
Один раз Цвєтаєва випадково обмовилася з суто літературного приводу: «Ця справа фахівців поезії. Моя ж спеціальність — Життя». Жила вона складно і важко, не знала і не шукала спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро стверджувала, що «почуття власності» у неї «обмежується дітьми і зошитами». Життям Марини з дитинства і до кончини правила уява.
Красною кистью Рябина зажглась,
Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві у тихому підмосковному Тарусі, частково за кордоном. Училася вона багато, але, через родинні обставини, досить безсистемно: зовсім маленькою дівчинкою — у музичній школі, потім у католицьких пансіонах у Лозанни і Фрайбурзі, у ялтинській жіночої гімназії, у московських приватних пансіонах.
Вірші Цвєтаєва почала писати із шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки), друкуватися — із шістнадцяти. Герої і події оселилися в душі Цвєтаєвої, продовжували в ній свою «роботу». Маленька, вона хотіла, як усяка дитина, «зробити це сама». Тільки ж тепер «це» було не гра, не малювання, не спів, а написання слів. Самій знайти риму, самій записати що-небудь. Звідси перші наївні вірші з шести-семи років, а потім — щоденники і листи.
У1910 році, ще не знявши гімназичної форми, тайкома від родини, випускає досить об’ємний збірник «Вечірній альбом». Його помітили і схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумільов, М. Волошин.
Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю. На цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов особливо похвалив Марину за те, що вона безбоязно вводить у поезію «повсякденність», «безпосередні риси життя», застерігаючи її, утім, від небезпеки впасти в «домашність» і розміняти свої теми на «милі дрібниці»: «Безперечно талановита Марина Цветаева може дати нам дійсну поезію інтимного життя і може, при тій легкості, з якої вона, здається, пише вірші, розтратити усі свої дарування на непотрібні, хоч і витончені дрібнички». У цьому альбомі Цветаева переливає свої переживання в ліричні вірші про нездійснену любов, про безповоротність минулого і про вірність люблячої:
Ты все мне поведал — так рано!
Я все разглядела — так поздно!
В сердцах наших вечная рана,
В глазах молчаливый вопрос.
Темнеет. Захлопнули ставни,
Над всем приближение ночи.
Люблю тебя, призрачно-давний,
У її віршах з’являється лірична героїня — молода дівчина, що мріє про любов. «Вечірній альбом» — це схована присвята. Перед кожним розділом — епіграф, а то і по два: з Ростана і Біблії.
Такі стовпи першого зведеного Мариною Цвєтаєвою будинку поезії. Який він ще поки ненадійний, цей будинок, які хиткі його деякі частини, створені напівдитячою рукою! Немало інфантильних рядків — утім, цілком оригінальних, ні на чиї не схожих:
Але деякі вірші вже передвіщували майбутнього поета. У першу чергу — невтримна і жагуча «Молитва», написана поетесою в день 17-річчя, 26 вересня 1909 року:
Христос и Бог! Я жажду чуда
Теперь, сейчас, в начале дня!
Вся жизнь как книга для меня.
Ты мудрый, ты не скажешь строго:
Ты сам мне подал — слишком много!
Я жажду сразу — всех дорог!
Люблю и крест, и шелк, и каски,
Ты дал мне детство — лучше сказки
И дай мне смерть — в семнадцать лет!
Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в цей момент, коли писала ці рядки; вони — лише поетичний прийом.
Марина була дуже життєстійкою людиною («Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!»). Вона жадібно любила життя і, як поет-романтик, пред’являла йому вимоги величезні, часто — непомірні.
У вірші «Молитва» схована обіцянка жити і діяти: «Я прагну всіх доріг!». Вони з’являться в безлічі — різноманітні дороги цвєтаєвської творчості.
У віршах «Вечірнього альбому» поруч зі спробами виразити дитячі враження і спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь нехитру оболонку заримованого дитячого щоденника московської гімназистки.
У «Вечірньому альбомі» Цветаева багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людей; у першу чергу про маму і про сестру Асю.
«Вечірній альбом» завершується віршем «Ще молитва». Лірична героїня молить Творця послати їй просту земну любов.
У кращих віршах першої книги Цвєтаєвої вже відчуваються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між «землею» і «небом», між пристрастю й ідеальною любов’ю, між хвилинним і вічним.
Слідом за «Вечірнім альбомом» з’явилося ще два віршованих збірники Цвєтаєвої: «Чарівний ліхтар» (1912 р.) і «Із двох книг» (1913 р.) — обидва під маркою видавництва «Оле-Лукойе», домашнього підприємства Сергія Ефрона, друга юності Цвєтаєвої, за якого у 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цвєтаєва — «чудова і переможна» — жила вже дуже напруженим душевним життям. Життєлюбство Марини втілювалося насамперед у любові до Росії і до російської мови. Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася, Москві вона присвятила багато віршів:
Над городом, отвергнутым Петром,
Перекатился колокольный гром.
Гремучий опрокинулся прибой
Над женщиной, отвергнутой тобой.
Царю Петру, и вам, о царь, хвала!
Но выше вас, цари, колокола.
Пока они гремят из синевы —
Неоспоримо первенство Москвы.
И целых сорок сороков церквей
Смеются над гордынею царей!
У перші дні 1917року у зошиті Цвєтаєвої з’являються не найкращі вірші, у них чуються переспіви старих мотивів, говориться про стомлену пристрасть ліричної героїні.
У найбільш удалих віршах оспівується радість земного буття і любові:
Мировое началось во мне кочевье:
Это бродят по ночной земле — деревья,
Это бродят золотым вином — грозди,
Это странствуют из дома в дом — звезды,
Это реки начинают путь — вспять!
И мне хочется к тебе на грудь — спать.
Багато зі своїх віршів Цветаева присвячує поетам-сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Ефрону.
. В певучем граде моем купола горят,
И Спаса светлого славит слепец бродячий.
— И я дарю тебе свой колокольный град, Ахматова!
Але всі вони були для неї лише побратимами по перу. Блок у житті Цвєтаєвої був єдиним поетом, якого вона шанувала не як побратима по «стародавньому ремеслу», а як божество від поезії, і якому, як божеству, поклонялася. Творчість лише одного Блока сприйняла Цветаева як висоту настільки піднебесну, що захватом стали всі її вірші, присвячені Блоку в 1916 і 1920-1921 роках.
Марина Цветаева пише не тільки вірші, але й прозу. Проза Цвєтаєвої тісно пов’язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був факт, не тільки зміст, але і звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: «Проза поета — інша робота, ніж проза прозаїка, у ній одиниця зусилля — не фраза, а слово, і навіть часто — моє».
Проза Цвєтаєвої створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дрібниці як такі у Цвєтаєвої просто перестають існувати, люди, події, факти — завжди об’ємні. Цветаева володіла даром точно і влучно розповісти про свій час.
Незабаром відбулася Жовтнева революція, яку Марина Цветаева не прийняла і на зрозуміла. З нею трапилась справді фатальна пригода. Здавалося б, саме вона з усією бунтарською натурою свого людського і поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчого натхнення.
У літературному світі вона, як і раніше, трималася осібно. У травні 1922 року Цветаева зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером. За кордоном вона жила спочатку в Берліні, потім три роки в Празі; у листопаді 1925 року вона перебралася в Париж. Життя було емігрантське, важке, убоге. Доводилося жити в передмісті, тому що в столиці було не по кишені.
Спочатку біла еміграція прийняла Цвєтаєва як свою, її охоче друкували і хвалили. Однак незабаром картина істотно змінилася. Насамперед для Цвєтаєвої настало протверезіння. Білоемігрантське середовище, з метушнею і лютою гризнею всіляких «фракцій» і «партій», відразу ж розкрилося перед поетесою у всій своїй жалюгідній і огидній наготі. Поступово її зв’язки з білою еміграцією рвуться. її друкують дедалі менше, деякі вірші і твори роками не потрапляють до друку чи взагалі залишаються в столі автора.
Рішуче відмовившись від своїх колишніх ілюзій, вона нічого вже не оплакувала і не віддавалася ніяким спогадам про те, що пішло в минуле. У її віршах зазвучали зовсім інші ноти:
Дорогою ціною куплене зречення від дрібних «учорашніх правд» надалі допомогло Цвєтаєвій важким, навіть болісним шляхом., з величезними втратами, але все-таки прийти до збагнення великої правди століття.
Навколо Цвєтаєвої усе тісніше сходилися глухі стіни самотності, їй нікому прочитати, когось запитати, ні з ким порадіти. У таких умовах, у такій ізоляції вона героїчно працювала як поет, працювала не покладаючи рук.
Ось що вражає: не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від неї, саме там, за кордоном, Марина Іванівна, мабуть, уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без будь-яких романтичних покривів.
Найцінніше в зрілій творчості Цвєтаєвої — її невгасима ненависть до «ситості» і усякої вульгарності. Надалі у творчості Цвєтаєвої дедалі більше міцніють сатиричні ноти. У той же час дедалі більше росте і зміцнюється жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батьківщині. «Вітчизна не є умовність території, а приналежність пам’яті і крові, — писала вона. — Не бути в Росії, забути Росію може боятися тільки той, хто мислить себе поза нею. У кого вона всередині — той утрачає її лише разом з життям». З часом поняття «Вітчизна» для неї наповнюється новим змістом. Поет починає розуміти розмах російської революції («лавина з лавин»), вона починає чуйно прислухатися до «нового звучання повітря».
Туга за Росією позначається в таких ліричних віршах, як «Світанок на рейках», «Скіпа», «Російському житу від мене уклін» і сплітається з думою про нову Батьківщину, яку поетеса ще не бачила і не знає, — про Радянський Союз, про його життя, культуру і поезію.
До 30-х років Марина Цветаева абсолютно ясно усвідомила рубіж, що відокремив її від білої еміграції. Важливе значення для розуміння поезії Цвєтаєвої 30-х років має цикл «Вірші до сина». Тут вона на повен голос говорить про Радянський Союз як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого устрою й особливою долею, що рветься вперед — у майбутнє, і в саму світобудову —- «на Марс».
Особиста драма поетеси перепліталася з трагедією століття. Вона побачила звірячий почерк фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цветаева написала в еміграції, — цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптану Чехословаччину, яку вона ніжно і віддано любила. Це воістину «плач гніву і любові»; Цветаева утрачала вже надію — рятівну віру в життя.
На цій ноті останнього розпачу завершилась творчість Цвєтаєвої. Далі залишилося просто людське існування.
У1939 році Цветаева відновлює своє радянське громадянство і повертається на батьківщину. Важкими були для неї ці сімнадцять років на чужині. Вона мріяла повернутися в Росію «бажаним і жаданим гостем». Але так не вийшло. Особисті обставини склалися погано: чоловік і дочка піддавалися необґрунтованим репресіям. Цветаева оселилася в Москві, готувала збірку віршів. Однак раптом вибухнула війна. Мінливості евакуації закидали Цветаева спочатку в Чистополь, а потім у Єлабугу. Там і наздогнала її самотність, про яку вона з таким глибоким почуттям сказала у своїх віршах. Змучена, утративши віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цветаева покінчила життя самогубством. Могила її загубилася. Довго довелося очікувати і виконання її юнацького пророцтва, що її віршам «як дорогоцінним винам настане своя черга».
Марина Цветаева — великий поет, і внесок її в культуру російської поезії XX століття значний. Спадщина Марини Цвєтаєвої велика. Серед створеного Цвєтаєвою, крім лірики — сімнадцять поем, вісім віршованих драм, автобіографічна, мемуарна, історико-літературна і філософсько-критична проза.
Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Презентація на тему:
Марина Іванівна Цвєтаєва
Марина Цвєтаєва народилася 26 вересня 1892 року. Епоха, повна трагедій і кровопролитних подій, наклала відбиток на все її існування. Здавалося б, про що ще може мріяти дівчинка, якій поталанило з’явитися на світ у родині професора московського університету? Вона була дочкою професора-мистецтвознавця Івана Володимировича Цвєтаєва, а її мати – Марія Олександрівна Мейн. І про своє дитинство Марина, дійсно, згадує з теплотою та душевністю. В її щоденниках кожна сторінка сповнена любов’ю до рідних людей. Вже в 4 роки Цвєтаєва вміла читати, а 8 років вже писала свої перші вірші.
У 1902 році вона поступила в Московський університет, де благополучно провчилася до 1905 року. Після того, як по країні прокотилися перші криваві ріки і потекли сльози струмками з тисяч очей, марину відправили навчатися в пансіонати, розташовані за кордоном. Їй довелося навчитися потроху і в Італії, і в Німеччині, і в Швейцарії. Друзі поетеси не втомлювалися дивуватися її ерудицією та обізнаністю у багатьох питаннях іноді її навіть називали «енциклопедією» і були не далекі від істини.
У 1906 році Марина надходить в інтернат при московській гімназії. За час навчання змінює три гімназії. В 1908 році Марина, закінчивши гімназію, вирішує продовжити навчання. У 1909 році вона їде в Париж в Сорбонну – там вона слухає лекції з давньофранцузька літературі. В 1909 році відбулася спроба самогубства Марини Цвєтаєвої, але цей факт став відомий лише зі слів її сестри Анастасії. Марина Цвєтаєва почала друкувати свої вірші у шістнадцять років.
У 1910 році за свої кошти вона видає в друкарні А.І. Мамонтова збірку віршів «Вечірній альбом», який присвячений Марії Башкирцевої. 5 травня 1911 року Марина Цвєтаєва приїжджає до Криму на запрошення Максиміліана Волошина. там відбувається знайомство з майбутнім чоловіком, Сергієм Яковичем Ефроном. Він на рік молодший Марини, сирота і син революціонерів, навчається в кадетському корпусі Офіцерської Академії. 27 січня 1912 року Марина Цвєтаєва і Сергій Ефрон одружилися. 18 вересня (5 за старим стилем) 1912 року народилася перша дочка Марини Аріадна (Аля)
У 1912 році виходить ще одна збірка віршів Марини Цвєтаєвої, яка називається «Чарівний ліхтар» – її вона присвятила чоловікові. У цьому ж році виходить третя збірка «З двох книг». З травня по серпень 1913 року Марина Цвєтаєва з чоловіком Сергієм Ефроном та донькою Алею проживають в Коктебелі. Взимку 1915 року вона здійснює спробу побачиться з Блоком і Ахматовою, для цього Марина їде в Петроград, але зустрітися з ними у неї не виходить.
1915-1916 роки – в цей час Марина Цвєтаєва як раз створила чудові віршовані цикли: «Вірші про москву», «Безсоння», «Стенька Разін», «Вірші до Блоку» (які, до речі, будуть дописані тільки в 1920-1921 роках), а також «Ахматової». 13 квітня 1917 року народжується ще одна дочка, Ірина. Восени 1917 року Марина з чоловіком їдуть в Крим. Повернувшись наприкінці листопада в Москву за дітьми, Марина вже не може виїхати назад. 1918 рік – Мариною Цвєтаєвої написані цикли віршів «Комедьянт»,а також п’єси «Червоний валет» і «Хуртовина». Січень 1918 року – чоловік Цвєтаєвої відбуває в армію Корнілова. Взимку цього ж року Марина Цвєтаєва познайомилася з Володимиром Маяковським.
У 1919 році з-під пера Марини Цвєтаєвої виходить цикл віршів «Вірші до Сонечки», а також п’єси «Фортуна», «Кам’яний ангел», «Пригода» і «Фенікс». У 1919 році Марина Цвєтаєва здає дочок у відомий підмосковний Кунцевський притулок. Через деякий час занедужує Аля, і Марина забирає її звідти. 15 лютого 1920 року прямо в притулку помирає друга дочка Цвєтаєвої – Ірина, згідно з офіційною версією, від виснаження і туги. 1920 рік – Мариною Цвєтаєвої написана поема «Цар-дівиця». У травні 1920 року Марини Цвєтаєвої вдається двічі побачиться з Блоком, як раз під час виступів поета в Москві. 1921 рік – вийшов новий збірник віршів «Версти». В цей же час Марина Цвєтаєва пише поеми «На червоному коні», яку вона присвятила Ганні Ахматової і «Егорушка», яку вона хоч і продовжувала писати в 1928 році, але вона так і залишилася незакінченою. Цикли віршів «Учень», «Розлука» і «Блага вість» також відносяться до цього часу. 1922 рік – написана поема «Молодець», яку Марина Цвєтаєва присвятила Борису Пастернаку, і цикли віршів «Кучугури» – присвячені Эренбургу і «Дерева» – присвячені Ганні Тесковой.
11 травня 1922 року – Марина разом з дочкою Алею їдуть в еміграцію. 15 травня 1922 року – приїзд в Берлін. 1 серпня 1922 року – переїзд в Прагу. Живуть вони на студентську стипендію Сергія Ефрона і допомогу від чеського уряду, а також гонорари від журналу «Воля Росії», які отримує Марина Цвєтаєва. 1923 рік – написаний цикл віршів «Проводи». 1923 рік – у Берліні виходить збірка «Ремесло» у видавництві «Гелікон». 1924 рік – написана п’єса «Аріадна». 1925 рік – написана поема «Щуролов». 1 лютого 1925 року народження Марини Цвєтаєвої сина Георгія (Мура). 1 листопада 1925 року – переїзд Марини Цвєтаєвої разом з родиною в Париж.
1926 рік – написані поеми «З моря», «Спроба кімнати», «Поема сходи». Кінець 1927 року – написання п’єси «Федра» і есе «Поет про критику», яке було прийнято в багнети російської еміграцією. 1928 рік – виходить книга «Після Росії», написання поеми «Червоний бичок». 1928 рік – Марина Цвєтаєва вітає Володимира Маяковського в Парижі – після цього проти неї ополчилася і виступає майже вся російська еміграція. 1929 рік – закінчення поеми «Перекоп», написання есе «Наталя Гончарова». 1930 рік – марина Цвєтаєва створює реквієм на смерть Володимира Маяковського – цикл віршів так і називається «Маяковському».
1931 рік – написання циклу віршів «Вірші до Пушкіна», а також есе «Історія одного посвяти». 1931 рік – чоловік, Сергій Ефрон, просить радянське громадянство, внаслідок цього стає радянським розвідником і активним діячем «Союзу повернення на батьківщину». 1932 рік – написання есе «Поет і час», «Епос і лірика сучасної Росії», який вона присвятила Борису Пастернаку і Володимиру Маяковському, а також «Живе про живе (Волошин)». 1933 рік – Марина Цвєтаєва написала цикл віршів «Стіл» і есе: «Два лісових царя», «Народження музею», «Відкриття музею», «Вежа у плющі», «Будинок біля Старого Пимена», «Поети з історією і поети без історії». 1934 рік – написання есе «Кирилівни», «Страхування життя», «Мати і музика», «Казка матері», «Полонений дух (моя зустріч з Андрієм Білим)». 1935 рік – написання Мариною Цвєтаєвою циклу віршів «Надгробок» та поеми «Співачка», а також есе «Чорт». 2 лютого 1935 року – доповідь Марини Цвєтаєвої «Моя зустріч з Блоком», яка до наших часів не збереглась.
1936 рік – написання циклу віршів «Вірші до сироті», написання есе «Шарлоттенбург», «Мундир», «Лавровий вінок», «Слово про Бальмонте», написання закінчення поеми «Автобус». 1937 рік – написання Мариною Цвєтаєвої есе «Мій Пушкін», «Пушкін і Пугачов», а також «Повість про Сонечки». 15 березня 1937 рік. Аріадна, дочка Марини Цвєтаєвої їде в Москву. Осінь 1937 року. – Сергій Ефрон повертається в Радянський Союз, так як паризька поліція підозрювала його у вбивстві Ігнатія Рейсу, колишнього радянського агента. 1938-1939 роки. Написання циклу віршів «Вірші до Чехії». 1939 рік – арешт Анастасії Цвєтаєвої. Від Марини це ретельно приховують.
12 червня 1939 рік. Цвєтаєва залишає Парижа, 18 червня вона приїжджає в Москву. З 27 на 28 серпня 1939 року – арешт Аріадни Ефрон. У таборах та засланнях в цілому вона провела неповні 17 років. Листопад 1939 рік – арешт Сергія Ефрона. Квітень 1941 рік. – Цвєтаєву приймають в профком літераторів при Гослитиздате. 6-8 червня 1941 рік – зустріч Марини Цвєтаєвої з Анною Ахматовою в Москві. 8 серпня 1941 рік. Цвєтаєва разом з сином їде на пароплаві з Москви в евакуацію в Єлабугу.
26 серпня – написання Мариною Цвєтаєвою заяви про прийом на роботу в їдальню Літфонду як працювати посудомийницею. 31 серпня 1941 рік – Марина Цвєтаєва повісилася. Досі точне місце її могили так і невідомо. Сергій Ефрон був розстріляний в 1941 році. Георгій Ефрон був призваний на фронт на початку 1944 року, де і загинув у бою під селом Друйка у Вітебській області. Аріадна Ефрон реабілітували після репресії в 1955 році, вона померла 27 червня 1975 року в Тарусі.
Чтобы скачать материал, введите свой email, укажите, кто Вы, и нажмите кнопку
Нажимая кнопку, Вы соглашаетесь получать от нас email-рассылку
Если скачивание материала не началось, нажмите еще раз “Скачать материал”.
А пока Вы ожидаете, предлагаем ознакомиться с курсами видеолекций для учителей от центра дополнительного образования “Профессионал-Р”
(Лицензия на осуществление образовательной деятельности
№3715 от 13.11.2013).
