Зміст:
§ 13. ТВАРИННИЦТВО. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПОЯСИ СВІТУ
• Поміркуйте, з якими виробництвами рослинництва (вирощуванням яких культур) тісно пов’язаний розвиток тваринництва.
СКЛАД ТВАРИННИЦТВА. Тваринництво забезпечує людей цінними висококалорійними продуктами харчування (м’ясом, молоком, яйцями), а промисловість — сировиною (вовною, шкірами, пір’ям), яку використовують для виробництва одягу, взуття, інших товарів. Воно нерідко є показником рівня розвитку господарства країни. Для економічно розвинених країн характерне інтенсивне, механізоване тваринництво, що базується на вироблених кормах. Головними його напрямами є скотарство, свинарство і птахівництво, які тісно зв’язані з переробними виробництвами харчової промисловості (мал. 44). Доволі часто галуззю спеціалізації тваринництва розвинених країн є й вівчарство. У більшості країн, що розвиваються, тваринництво орієнтується на природні пасовища, має екстенсивний характер і м’ясний напрям розвитку.
Мал. 43. Країни з найбільшим поголів’ям великої рогатої худоби, млн голів (2016 р.)
Мал. 44. Склад тваринництва світу
Скотарство (розведення великої рогатої худоби) є одним з основних видів виробництв у тваринництві. Світовими лідерами з найбільшим поголів’ям великої рогатої худоби є розвинені країни і країни, що розвиваються (мал. 43). Але особливості господарювання в них суттєво відрізняються. Інтенсивне молочне і м’ясо-молочне скотарство поширене в лісовій, лісостеповій і степовій зонах помірного поясу (США, Канада, Франція, Велика Британія, Німеччина, Польща, Україна, Росія). М’ясний екстенсивний напрям розвивається в посушливих районах помірного, субтропічного й субекваторіального поясів (Казахстан, Аргентина, Мексика, Австралія, Ефіопія). Світовим лідером з поголів’я великої рогатої худоби є Індія, де з релігійних міркувань розвивається лише молочне скотарство (корова в індуїзмі — священна тварина, м’ясо якої вживати заборонено).
Свинарство поширене всюди, крім мусульманських країн та Ізраїлю, оскільки іслам і юдаїзм забороняють споживання м’яса свиней як «нечистих» тварин. Більше половини поголів’я свиней припадає на країни Азії, серед них найбільше — на Китай. За ним зі значним відставанням ідуть США, Бразилія, Росія і Німеччина.
Мал. 45. Світовим лідером за поголів’ям свиней є Китай
Вівчарство дає цінну сировину (вовна, шкіра, овчина) для виробництва тканин та інших виробів, а також м’ясо й молоко, тому має м’ясне і м’ясо-вовняне спрямування. Воно традиційно розвивається у гірських або посушливих районах світу. Вівчарство м’ясного напряму поширене в сільських районах країн, що розвиваються. М’ясо-вовняне вівчарство зосереджене в гірських районах помірного поясу Європи і Північної Америки. Тонкорунний («тонке руно» — однорідна тонка вовна) і напівтонкорунний напрями характерні для посушливих районів Азії, саван, степових і напівпустельних просторів Аргентини, Австралії, гірських районів Нової Зеландії. Австралія лідирує у світі за поголів’ям овець: 140 млн із загальносвітових 1,2 млрд голів.
Мал. 46. Світовим лідером за поголів’ям овець є Австралія
Птахівництво — найбільш індустріалізоване виробництво у тваринництві. Для розвинених країн Європи та Північної Америки характерне високотехнологічне і продуктивне птахівництво. Його головні виробничі потужності розташовані навколо великих міст і міських агломерацій.
Високий рівень розвитку має конярство. Табунне конярство, що переважає в країнах з великими площами пасовищ (Китай, Монголія, Казахстан, Мексика), спрямоване на виробництво м’яса і молока. У країнах Європи та США конярство здебільшого орієнтоване на організацію спортивних змагань, туристичних подорожей тощо.
ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА. Обсяг виробництва м’яса у світі протягом останніх десятиліть стрімко зростає. У структурі виробництва переважає свинина і м’ясо домашньої птиці (мал. 47). Серед регіонів світу лідерами з виробництва м’яса є Азія, Європа і Північна Америка, серед країн — Китай, США, Бразилія, Росія, Німеччина (мал. 48). У світовому експорті свинини першість тримають Данія і Нідерланди, м’яса птиці — США і Китай, яловичини (м’яса великої рогатої худоби) — Австралія і Нова Зеландія. Найбільшу кількість молока виробляють у США, Індії та Китаї (мал. 49). Щорічні середні надої молока від однієї корови свідчать про рівень розвитку молочного скотарства. У США отримують понад 10 т молока, країнах ЄС — близько 7 т, тоді як в Україні — 4,6 т, Росії — 3,6 т, Китаї — 2 т, Індії — 1,2 т.
Мал. 47. Структура світового виробництва м’яса (2014 р.)
Мал. 48. Лідери з виробництва м’яса, млн тонн (2014 р.)
Мал. 49. Лідери з виробництва коров’ячого молока, млн тонн (2014 р.)
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПОЯСИ СВІТУ. Як ви вже знаєте, значний вплив на розвиток сільського господарства мають природно-географічні чинники. Відповідно до земельно-ґрунтових і агрокліматичних особливостей території розрізняють сільськогосподарські пояси світу, кожному з яких притаманний певний набір рослинницьких і тваринницьких виробництв.
Холодний пояс охоплює значні простори на півночі Євразії та Північної Америки, зайняті вічною мерзлотою. Рослинництво там можливе лише в умовах закритого ґрунту (у теплицях). Провідним у тваринництві є оленярство.
Прохолодний пояс охоплює великі території півночі Євразії, Північної Америки, вузьку смугу Анд на півдні Південної Америки. Незначна кількість тепла і ґрунти з низькою природною родючістю дають змогу вирощувати ранні, невибагливі сорти картоплі, овочів, жита, ячменю, вівса. Землеробство має осередковий характер, його доповнюють скотарство та звірівництво.
Помірний пояс — головна сільськогосподарська зона світу. У Південній півкулі він охоплює майже всю Патагонію в Аргентині, узбережжя Чилі, Тасманію і Нову Зеландію, а в Північній — майже всю Європу, за винятком південних півостровів і крайньої півночі, в Азії — південь Сибіру і Далекого Сходу Росії, Центральну Азію, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, у Північній Америці — південь Канади, північний схід США. Орні землі, частка яких становить 60-70 % у сільськогосподарських угіддях, займають більшість придатних за рельєфом територій. На ґрунтах з високою і середньою природною родючістю вирощують багато видів культур. У межах зони розвинені практично всі галузі тваринництва.
Теплий пояс, або пояс субтропічного землеробства, збігається з відповідним кліматичним поясом і простягається на всіх заселених материках. Він охоплює Середземномор’я, більшу частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки й Австралії, південний схід Китаю. Головна його особливість — можливість вирощувати два врожаї на рік: узимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), улітку — тропічні (бавовник, цукрову тростину, цитрусові, чай, оливкове дерево). У тваринництві переважає скотарство.
Жаркий, або тропічний, пояс охоплює великі простори Африки, Південної Америки, Австралії, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Там вирощують цукрову тростину, кавове і шоколадне дерева, фінікову пальму, батат, маніок. У тваринництві переважає екстенсивне скотарство.
РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО. Крім сільського господарства, продукти харчування людям постачає рибне господарство. Воно охоплює річкове й морське рибальство та марикультуру (мал. 50). Рибальство — один з найдавніших промислів, освоєних людством. Сьогодні світове морське рибальство — помітний вид господарської діяльності в первинному секторі економіки, а морська риба і морепродукти — важливі складники збалансованого харчування. Обсяги вилову морської риби (оселедця, сардини, тріски, анчоуса, камбали, кефалі, лосося тощо) та морепродуктів (кальмарів, креветок, крабів, омарів, устриць, гребінців) з екологічних міркувань встановилися на рівні 100 млн тонн, з яких на Тихий океан припадає 2/3 і на Атлантичний — 1/4. До найбільших риболовних держав світу належать Китай, Індонезія та США (мал. 51). До числа провідних виробників морської риби входить острівна Ісландія, яка свого часу залучила практично всі матеріальні, фінансові й людські ресурси до вилову тріски — виду діяльності, що на сьогодні є основою економіки цієї країни.
Мал. 50. Склад рибного господарства
Мал. 51. Лідери з вилову риби, млн тонн (2014 р.)
Якщо рибальство передбачає господарську діяльність з вилову риби і морепродуктів, то марикультура — це їх вирощування людьми у природному середовищі. На морських фермах — спеціально обладнаних і відгороджених сітками прибережних морських ділянках — розводять цінні породи риби, молюсків, креветок, крабів, водорості (мал. 52, 53). Загальні обсяги марикультури постійно зростають, основну їх частину забезпечують країни Азії — Китай, Японія, Південна Корея, Індія. Серед європейських країн потужними виробниками риби та морепродуктів є Франція і Норвегія.
Мал. 52. Садкове розведення лосося
Мал. 53. Розведення вугрів
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Розкажіть про склад тваринництва світу. Які його напрями є основними?
2. Наведіть приклади впливу природних чинників на спеціалізацію тваринництва.
4. Які напрями має скотарство? У чому полягає різниця їх розвитку в розвинених країнах і країнах, що розвиваються?
5. У яких районах поширене вівчарство? Які воно має напрями розвитку?
6. Розкажіть про тенденції розвитку світового рибного господарства.
7. Поміркуйте, чи завжди країни — найбільші виробники сільськогосподарської продукції є її експортерами.
8. У чому проявляється зональність світового сільського господарства?
У 2014 році у світі в середньому на кожну людину припадало 44 кг м’яса. Водночас у Данії цей показник сягав понад 300 кг. Поміркуйте, чи справді данці споживають таку кількість м’яса. Відповідь обґрунтуйте.
ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ
З розвитком науки і техніки виникли нові напрями марикультури, які називають технологіями ХХІ століття. Дізнайтеся, що таке біоконвеєр, гідробіонти та як вони пов’язані з очищенням забруднених вод.
Що таке скотарство
Скотарство – це давній спосіб ведення натурального господарства, який значною мірою покладається на вирощування та догляд за домашніми тваринами. Пасовище має місце або мало місце в більшості частин світу, в кліматі від безводних пустель до арктичної тундри і від лісистих низин до гірських пасовищ. Тоді способи, як скотарі доглядають за своїми стадами, широко варіюються залежно від гнучкості фермерів, а також від регіональних географічних, екологічних та соціальних умов.
Отже, для наукового дослідника скотарство в основному значенні – це просто ведення запасів. Але дослідження скотарів включає наслідки впливу запасів на суспільства, економіку та життєдіяльність груп, які ведуть тваринництво та надають високого культурного значення самим тваринам.
Запас тваринного походження
Археологічні дослідження показують, що найдавніші одомашнені тварини – вівці , кози та свині – були одомашнені приблизно в той самий час, приблизно 10 000 років тому, у Західній Азії. Вперше худобу одомашнили в пустелі Східної Сахари приблизно в той самий час, а інших тварин одомашнили пізніше в різний час у різних районах. Приручення тварин як процес все ще триває: страуси, сьогодні тварина, яку вирощують скотарі, вперше були одомашнені в середині 19 століття.
Є багато різних поголів’я тварин, які залежать від місця походження.
- Африка : велика рогата худоба, віслюки, страус
- Близький Схід: верблюди, вівці, кози, свині, качки, бджоли
- Середня Азія: верблюди, коні , велика рогата худоба, вівці
- Тибетське плато: яки
- Андійське нагір’я: лама, альпака, морська свинка, качки
- Приполярна Арктика: північні олені
- Південно-Східна Азія, Китай та Індія: верблюди, буйволи, зебу, бантенг
- Північна Америка:бджоли , індики
Чому одомашнювати?
Вчені вважають, що заготівля запасів виникла спочатку, коли люди перенесли свій домашній запас у більш сухі землі, віддалені від оброблених полів: але скотарівство не було і не було статичним процесом. Успішні фермери пристосовують свої процеси до мінливих обставин, таких як зміна навколишнього середовища, щільність населення та поширення хвороб. Соціальні та технологічні розробки, такі як дорожнє будівництво та транспорт, впливають на процеси виробництва, зберігання та розподілу.
Існує безліч причин, по яких люди збирають запас. Живих тварин утримують для їхньої крові, молока та вовни, для їх гною як палива та добрив, а також для транспортування та тяглових тварин. Вони також є сховищем їжі, годують кормом, який їстівне людиною для створення їстівної їжі, а після забою вони забезпечують шкури, сухожилля, хутро, м’ясо, копита та кістки для різних цілей – від одягу до інструментів до будівництва будинку . Крім того, тваринницькі тварини – це одиниці обміну: їх можна продати, подарувати чи багатству нареченої, або принести в жертву для бенкету чи загального добробуту громади.
Варіації на тему
Таким чином, термін “скотарство” охоплює безліч різних тварин у багатьох різних середовищах. Для кращого вивчення догляду за запасами антропологи намагалися класифікувати пасовищні тварини кількома способами. Одним із способів поглянути на скотарство є сукупність континуумів, що мають кілька ниток: спеціалізація, економіка, технологічні та соціальні зміни та мобільність.
Деякі системи землеробства є вузькоспеціалізованими – вони вирощують лише один вид тварин, – інші є високодиверсифікованими системами, що поєднують тваринництво з рослинництвом, мисливством, кормом, рибальством та торгівлею в єдину внутрішню економіку. Деякі фермери вирощують тварин виключно для власних потреб на існування, інші виробляють продукцію виключно для продажу іншим. Деяким фермерам допомагають або заважають технологічні чи соціальні зміни, такі як будівництво дорожніх мереж та надійний транспорт; наявність тимчасової робочої сили також може вплинути на скотарські економіки. Тваринники часто пристосовують розмір своїх сімей, щоб забезпечити цю робочу силу; або відкоригуйте розмір їх запасів, щоб відобразити наявну робочу силу.
Перелюдність і кочівники
Основним напрямком вивчення скотарства є ще один континуум, який називається трансгуманністю, коли людські суспільства переміщують свої запаси з місця на місце. По суті, деякі скотарі сезонно переміщують свої стада з пасовища на пасовище; тоді як інші завжди тримають їх у загоні та забезпечують кормом. Деякі з них – штатні кочівники.
Номадизм – коли фермери переміщують свої запаси на достатню відстань, щоб вимагати переміщення власних будинків, – це ще один континуум, який використовується для вимірювання скотарів. Напівкочовий скотарство – це коли фермери підтримують постійну домашню базу, де проживають літні люди та крихітні діти та їхні опікуни; штатні кочівники переселяють всю свою сім’ю, клан або навіть громаду, як того вимагають вимоги тварин.
Екологічні вимоги
Тваринники знаходяться в широкому діапазоні середовищ, включаючи рівнини, пустелі, тундру та гори. Наприклад, в горах Анд в Південній Америці скотарі переміщують свої зграї лам і альпак між високогірними та низинними пасовищами, щоб уникнути екстремальних температур та опадів.
Деякі скотарі задіяні в торгових мережах: верблюдів використовували на знаменитому Шовковому шляху для переміщення найрізноманітніших товарів по величезних районах Центральної Азії; лами та альпаки відігравали вирішальну роль у системі дороги інків .
Виявлення скотарства на археологічних об’єктах
Пошук археологічних доказів для скотарства є дещо складним, і, як можна здогадатися, він залежить від типу скотоводства, яке вивчається. Ефективно використовуються археологічні залишки споруд, таких як загони на присадибних ділянках та на проїзних станціях на дорогах. Наявність обладнання для управління іграми, такого як коні, поводи, взуття та сідла, також є підказками. Залишки тваринного жиру – ліпіди та алканоїнові кислоти молочного жиру – знаходяться на горщиках і є свідченнями молочної діяльності.
Екологічні аспекти археологічних розкопок використовувались як підтверджуючі докази, такі як зміни пилку з часом, які показують, які типи рослин ростуть у регіоні; та наявність детритиворів (кліщів та інших комах, які харчуються тваринним гноєм).
Скелети тварин надають велику кількість інформації: знос зубів, знос на копитах на підковах, морфологічні зміни на тілах тварин та демографія домашнього стада. Тваринники, як правило, утримують самок тварин лише до тих пір, поки вони розмножуються, тому на скотарських ділянках зазвичай більше молодих самок, ніж старших. Дослідження ДНК відстежували ступінь генетичної різниці між стадами та домашніми родами.
Джерела
- Чепстоу-Лусті AJ. 2011. Агропасторалізм та соціальні зміни в центральній частині Куско Перу: коротка історія використання екологічних довіреностей.Античність 85 (328): 570-582.
- Галатий Й.Г. 2015. Скотарство в антропології . Міжнародна енциклопедія соціальних та поведінкових наук (друге видання) . Оксфорд: Elsevier. с 577-583.
- Honeychurch W. 2016. Археологія пастирського кочівництва.Щорічний огляд антропології 45 (1): 341-359.
- Linseele V. 2010. Чи розвивався спеціалізований скотарство в Африці інакше, ніж на Близькому Сході?Приклад із західноафриканського Сахеля . Журнал світової доісторії 23 (2): 43-77.
- Маленький МА. 2015. Розділ 24 – Скотарство.Основи еволюції людини . Бостон: Академічна преса. с 337-347.
- Montero RG, Mathieu J, and Singh C. 2009. Гірське скотарство 1500-2000: Вступ . Кочові народи 13: 1-16.
- Нільсен А.Е. 2009. Пасторалізм та непастирський світ у пізній доколумбовій історії Південних Анд (10001535) . Кочові народи 13: 17-35.
Скотарство України: реалії сьогодення
Скотарство є основою вітчизняного тваринництва. Проте його багаторічний розвиток характеризується зменшенням поголів’я тварин та обсягів виробництва продукції. Минулий рік не став переломним. В Україні вироблено менше молока та м’яса великої рогатої худоби порівняно з попереднім.
Вже вкотре за підсумками річної діяльності вітчизняне скотарство характеризується спадом обсягів виробництва продукції. За даними Держкомстату України, у 2011 році виробництво молока становило 11,1 млн т, що на 1,4% менше попереднього; м’яса великої рогатої худоби 169,1 тис. т (у живій вазі) або на 2,6% менше. Основний вплив на зменшення виробничих показників мало скорочення поголів’я тварин. Лише за останній рік чисельність великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств зменшилася на 23 тис. гол, в тому числі корів на 42 тисячі. Позитивним фактором розвитку галузі стало зростання продуктивності худоби. За підсумками минулого року надої молока на середньорічне поголів’я корів становили 4,1 тис. кг, що на 3% перевищувало рівень попереднього року; середньодобові прирости худоби – 480 г (+4,3%). Однак такого зростання продуктивності тварин було недостатньо для стабілізації виробництва на рівні попереднього року.
Незважаючи на загальнодержавну тенденцію до зменшення виробництва молока та м’яса окремі регіони збільшили виробництво продукції. Так, виробництво молока перевищило рівень 2010 року у Полтавській області на 3,8%, Харківській – 1,2%. Утримали виробництво на рівні попереднього року 6 регіонів, серед яких Вінницька, Дніпропетровська, Миколаївська області. Позитивна тенденція вирощування великої рогатої худоби спостерігалася у Херсонській (+5,6 до 2010 року), Тернопільській (+3,1%), Полтавській (+2,7% ), Дніпропетровській (+2,4%), Вінницькій (+0,8%) областях.
Ситуація на сировинному ринку мала безпосередній вплив на переробну промисловість. За підсумками 2011 року виробництво сирів жирних зменшилося до рівня попереднього року на 6%, кисломолочних продуктів – 5%; яловичини і телятини – 10%. Разом з тим, виробництво молока обробленого збільшилося на 7%, масла вершкового – 6%. Як наслідок, фонд споживання молока становив 9,5 млн т, або розрахунково 206 кг на одну особу; м’яса 2,4 млн т, або 52 кг/особу (з якого на яловичину і телятину припадало 9,8 кг). Для порівняння: рекомендовані Міністерством охорони здоров’я річні норми споживання молока однією особою становлять 380 кг, м’яса – 80 кг. Відтак внутрішній ринок залишається далеким від його повного насичення.
Визначають декілька основних причин негативного впливу на розвиток галузі. По-перше, низька ефективність скотарства. Незважаючи на високі минулорічні закупівельні ціни на молоко, галузь залишається мало привабливою для господарників. Якщо в травні 2011 року середня закупівельна ціна на молочну сировину, вироблену у сільськогосподарських підприємствах, становила 2,9 тис. грн/т, то в жовтні досягла 3,8 тис. грн. Порівняймо: середні ціни на молоко торік у країнах Європейського Союзу коливалися у межах 35-36 євро в розрахунку на 100 кг продукції. Молоко, вироблене в господарствах населення, коштувало на вітчизняному ринку значно дешевше. Упродовж минулого року за нього можна було отримати в середньому від 2,0 до 2,9 тис. грн/т. У січні 2012 року закупівельні ціни на молоко від сільськогосподарських підприємств становили 3,5-3,8 тис. грн/т, населення – 2,3-2,8 тис.; молодняк великої рогатої худоби вагою понад 400 кг – 17,0-17,5 тис. грн/т.
Проте навіть така цінова ситуація не забезпечує належний рівень ефективності галузі. Рентабельність виробництва молока у 2010 році становила 17,7% (1,4% у 2009 році), м’яса великої рогатої худоби – 35,9% (-32,9%). Такі результати діяльності в скотарстві ускладнюють навіть просте відтворення галузі, не говорячи про її розширений розвиток.
По-друге, демографічна ситуація, яка обумовлює швидке скорочення поголів’я тварин у господарствах населення. Цей процес пояснюється як загальним зменшенням сільського населення, так і важкою щоденною працею з утримання худоби та виробництвом молока й м’яса. Такі умови господарювання стають менш привабливими для сільської молоді, яка мігрує до міст з вищими соціальними стандартами життя. За 2010 рік чисельність господарств населення, які утримували худобу та птицю, скоротилася на 79,3 тис., та на 1 січня 2011 року становила 3,28 млн одиниць. За січень-листопад 2011 року чисельність сільського населення зменшилася на 77,2 тис. осіб.
Загалом торік підсобними господарствами було вироблено 8,8 млн т молока, що менше порівняно з попереднім роком на 2,1%, реалізовано худоби та птиці у живій вазі 1,4 млн т (-0,5%); відбулося скорочення поголів’я великої рогатої худоби на 4,5 тис. голів, корів – 36,2 тис. голів. Проте господарства населення залишили за собою майже 80% у структурі загального виробництва молока по Україні та 45,8% обсягів реалізації худоби та птиці. Як наслідок, якість сировини, зокрема молока, поступається сільськогосподарським підприємствам, оскільки пов’язано із застосуванням ручної праці, складнощами при заготівлі й збуті та обмежує експорт кінцевої продукції на ринки розвинених країн.
По-третє, низький рівень оновлення основних засобів виробництва галузі, переходу на інноваційні технології. Наразі в сільськогосподарських підприємствах домінують морально застарілі технологічні й технічні засоби виробництва, що обумовлює високу енергоємність виробничих процесів та собівартості продукції. Лише одиничні підприємства мають можливість у нинішніх умовах інвестувати в галузь. Причиною цього є великі строки окупності вкладених коштів, що досягають 7-8 років. У зв’язку з цим для суб’єктів агробізнесу скотарство є менш привабливим та цікавить здебільшого вертикально інтегровані компанії.
Динаміка поголів’я великої рогатої худоби в Україні
Основним завданнями галузі в ближчій перспективі є забезпечення потреб внутрішнього ринку якісною та доступною для широкого споживача продукцією, а також збільшення експортного потенціалу молока та молочної продукції. Мінагропрод ставить перед собою завдання у перспективі до 2015 року збільшити поголів’я корів до 2,72 млн гол, підвищити продуктивність основного стада до 5,66 тис. кг/рік, та доведення обсягів виробництва молока до 15,4 млн т на рік. Для виконання поставлених завдань необхідно спрямовувати зусилля владних структур всіх рівнів на розвиток великотоварного виробництва та підтримку особистих селянських господарств.
Основою стабільного функціонування галузі в майбутньому є крупнотоварне виробництво. Проте сектор відразу не зможе перейти на такі масштаби. Для цього необхідні значні суми коштів для капіталовкладень. Для прикладу, орієнтовна потреба в засобах для будівництва сучасного молочнотоварного комплексу на 1,2 тис. гол становить 93 млн грн, або 77 тис. грн на 1 скотомісце. Враховуючи річні поточні витрати на рівні 18 млн грн, виручки від реалізації продукції 29 млн грн, рентабельність виробництва становитиме 60%, що забезпечить повернення інвестицій через 8 років. Такі проекти будуть привабливими для інвесторів, які пов’язують свою майбутню діяльність із молочним бізнесом.
Одним із варіантів розвитку молочного скотарства є запровадження інноваційних підходів господарювання у середніх за розмірами сільськогосподарських підприємствах, у тому числі фермерських господарствах. На початок минулого року майже третина поголів’я дійного стада знаходилася у підприємствах з утриманням від 100 до 300 корів. Такі агроформування з основною спеціалізацією на виробництві продукції рослинництва можуть побудувати або реконструювати діючі ферми потужністю 400 корів. Будівництво таких ферм передбачає менші суми інвестицій. Для введення у дію нової ферми на 400 корів необхідно близько 39 млн грн, з яких будівельні роботи оцінюються у межах 59% загальних витрат, придбання нетелей – 18%, техніки – близько 1%, обладнання для кормовиробництва – 22%. Такі ферми стануть основою для налагодження ефективного виробництва. Їх рентабельність оцінюється до 69%, з терміном окупності капіталовкладень понад 5-6 років.
Досягнення перспективних показників розвитку галузі не можливе без підвищення ефективності господарювання у дрібних товаровиробників. Прикладом у цьому може стати Польща, де близько 90% сирого молока виробляється господарствами населення та забезпечується постачання майже 70% загальних надходжень сировини на переробні підприємства. У наших західних сусідів процес переходу на інноваційні технології виробництва молока у фермерських господарствах пов’язаний із покращенням умов утримання тварин, доїння, годівлі, системи збуту. Якщо 5-7 років тому в країні домінували господарства з утриманням до 10 корів, то в останні роки їх чисельність досягає 25 і більше. Доходи таких фермерів становлять від 50 тис. євро на рік. Проте це не заважає сільському населенню поєднувати роботу на фермі із зайнятістю в інших сферах господарської діяльності.
Приклад Польщі може стати зразковим для господарств сільського населення України. Тим більше, що місцеві органи самоврядування можуть підтримати малі форми господарювання у сільській місцевості. При подальшому розвитку цього процесу дрібнотоварні ферми стануть альтернативою крупнотоварному виробництву. Такий підхід на нинішньому етапі розвитку галузі є прийнятним для України. Селянські господарства, які утримують для товарного виробництва 2-3 корів та мають бажання збільшити поголів’я до 10-12 корів, повинні отримувати державну підтримку при будівництві ферми на рівні з сільськогосподарськими підприємствами. Виробництво молока в міні-фермах потребує незначних капіталовкладень та частково може вирішити питання підвищення якості молочної сировини та насичення внутрішнього ринку.
Структура підприємств за чисельністю поголів’я корів.
Одним із більш вагомих заходів підтримки скотарства є підтримка крупнотоварного виробництва, що передбачає часткове відшкодування вартості будівництва (або реконструкції) тваринницьких ферм і комплексів. На такі цілі в державному бюджеті минулого року виділялося 500 млн грн. Механізм отримання та використання компенсаційних коштів схвалений урядовою Постановою №900 від 4 жовтня 2011 року. За цим нормативним документом бюджетні субсидії виділятимуться на відшкодування до 50% вартості (без урахування ПДВ) завершених у 2009-2011 роках етапів будівництва (або реконструкції) ферм і комплексів. Основною умовою для отримання державної підтримки є досягнення мінімального рівня потужності об’єктів. У таких фермах мають утримувати не менше 500 голів великої рогатої худоби, з яких понад 300 голів – корови.
За підсумками минулого року за цією програмою виділялися кошти 20 суб’єктам господарювання у розмірі 226 млн грн, що дало можливість частково відшкодувати вартість побудованих та реконструйованих тваринницьких ферм і комплексів, у тому числі молочнотоварних ферм на 1987 корів. За інформацією регіонів торік побудовано 26 об’єктів, з них у галузі скотарства – 25; реконструйовано 95 об’єктів, у тому числі в галузі скотарства – 86.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» за бюджетною програмою «Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі» (КПКВК 2801180) передбачені видатки загального фонду у розмірі понад 822 млн грн. На виконання цього закону будуть розроблені відповідні порядки використання бюджетних коштів та доведені до господарюючих суб’єктів.
Окрім цього, значною підтримкою для залучення інвестицій у великотоварне виробництво буде розширення доступності до середньострокових (до 3 років) та довгострокових (до 8 років) кредитів комерційних банків за рахунок часткової компенсації з державного бюджету ставок користування запозиченими коштами; спрощення дозвільної процедури на впровадження тваринницьких проектів та бюджетної підтримки будівництва інженерної інфраструктури, а саме електричних, газових мереж, системи водопостачання тощо.
Селянські господарства, які виробляють товарне молоко та бажають збільшити поголів’я корів, мають отримувати державну підтримку на рівні з сільськогосподарськими підприємствами. Потребують подальшого подовження програми часткової компенсації понесених витрат на придбання обладнання для доїння й охолодження молока, реєстрацію й ідентифікацію худоби господарств населення, штучне осіменіння маточного поголів’я тощо.
Отже, проведення цілеспрямованої роботи щодо визначених напрямів розвитку галузі забезпечить створення сприятливого інвестиційного середовища, її стабільне функціонування, досягнення оптимального рівня насиченості внутрішнього ринку молоком та молочною продукцією.
«Тваринництво є пріоритетним напрямом розвитку аграрного сектору району. На кінець 2011 року сільськогосподарськими підприємствами утримувалося 2,1 тис. голів дійного стада. Проте передбачається у господарствах, що спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва, мають природні ресурси та матеріально-технічну базу відроджувати скотарство. Так, розпочато будівництво молочнотоварного комплексу на 1000 корів у ПСП «АФ «Піонер» с. Чупахівка. У 2012 році планується ввести в дію першу чергу комплексу на 350 корів. Закуплено 85 телиць у господарствах населення. Проводиться робота із закупівлі 200 нетелей у племгосподарствах Сумської області та 200 голів у інших регіонах. Окрім цього, Хухрянська філія «Райз Максимко» планує закупити імпортну худобу м’ясного напряму продуктивності, що дасть можливість збільшити існуюче поголів’я на 1000 голів. Утримання м’ясної худоби не потребує великих капіталовкладень. У підприємстві передбачається проведення реконструкції існуючих приміщень та будівництво легких навісів для худоби».
«Продукція, що виробляється нашим підприємством, відповідає європейським стандартам. Підприємство сертифіковане за вимогами ISO . Вимоги до молочної сировини є високими. Підприємством постійно проводяться заходи з перевірки доїння та годівлі корів. Для цього навіть залучаються фахівці з Голландії та Франції. Надаються рекомендації з корегування раціонів, утримання тварин, відтворення стада, до підходів мотивації персоналу ферм.
Із крупнотоварними виробниками зручніше працювати, проте більшість молока, особливо у літній період, надходить від дрібнотоварних господарств. Вони, своєю чергою, мають розвиватися шляхом укрупнення, тобто через створення виробничих чи обслуговуючих кооперативів або ферм сімейного типу з перспективою розвитку від 3-4 корів до 30-40. Чотири корови з середньостатистичною продуктивністю 4,0-4,5 тис. кг молока на рік забезпечують мінімальний соціальний захист родини, яка їх утримує».
