Синтаксис. Пунктуація
Речення
§ 137. Присудок та способи його вираження

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього чаяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І весь цей світ тріпоче–міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? М. Стельмах.

Типи присудків

Простий дієслівний (виражений одним словом):

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу (Д. Павличко).

Складений (допоміжна + головна частини):

Україні, її люду хочу вічно я служити (П. Тичина);

Будь оборонцем України.

Будь смолоскипом днів нових.

Складний — комбінації складених присудків:

Нас, браття, голос предків просить мудрішими сьогодні буть (В. Крищенко).

Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок може виражатися:

✵ Дієсловом у формі будь-якого способу, часу, особи:

Повісив ліхтарі,

І сонце на злотистім списі

Гойдається вгорі.

Вересню мій, веслами весело греби.

Ждуть тебе на березі з кошиком гриби. Б. Олійник.

Листопад утопив краєвиди у розтоплену золотом синь. Є. Маланюк.

Із-під крил журавлиних мені під вікно листопад стелиться. Б. Олійник.

Цвітуть осінні тихі небеса (А. Малишко).

Натягне дощ свої осінні струни,

Торкне ті струни пальчиком верба.

Та хай осені коні розірвали припони,

не віддам, не віддам.

Простим є також присудок, виражений дієсловом у складеній формі майбутнього часу:

В бентежнім серці буде биться повік нескінчена весна (Є. Маланюк).

Буди мріяти й жити на крилах надій (Д Луценко).

✵ Неозначеною формою дієслова:

А нам перемагать і жить! (П. Тичина ).

Як тебе не любити, Києве мій! (Д. Луценко).

✵ Вигуковою формою дієслова, яка передає коротку миттєву дію:

Аж двері рип у хату із сіней (Л. Глібов ).

А сонце з хмари — блись (Є. Гребінка).

І раптом — сіп! А вас у серце штрик! (Остап Вишня).

А журавлі все кру-кру.

✵ фразеологічними та іншими стійкими сполученнями:

Астрономія була ахіллесовою п’ятою в його знаннях. Він був стріляною птицею. Вона була на сьомому небі.

Засоби ускладнення простого дієслівного присудка:

✵ Частки як, ну, немов, таки, наче, мов, собі та інші:

Дощ іде і наче стукає срібним пальцем у вікно (В. Сосюра).

Бадьорий марш музика грає, а в серце мовби завертає нечувана весна (Ю. Клен ).

Берези мов іскрилися корою, стояли, мов дівчата в чистоті (М. Сингаївський ).

Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі. (Остап Вишня).

✵ Повторення одного й того самого слова:

Соняшники вечоріють, поступово смеркають, поночіють–поночіють (Є. Гуцало).

Та вже цвітуть, цвітуть нарциси, тендітним полум’ям горять (В. Крищенко).

✵ Повторення синонімічних або спільнокоренєвих дієслів:

Сонце гріло–пекло, грало в калюжах (В. Винниченко).

За хмарами дощовими горить–сяє ясне сонечко (П. Куліш).

Пісня пташина дзвеніла–лилася (Б. Грінченко).

В серці розкішно цвіте–процвітає злотистая квітка-надія (Леся Українка ).

✵ Вживання дієслів з послабленим або втраченим лексичним значенням: знай, візьми:

А він одного дня ясного в село візьми та й заявись (С. Воскрекасенко).

Складені іменний та дієслівний присудки

Складеним іменним присудком називають присудок, який складається з іменної частини, що виражає його зміст (лексичне значення), і допоміжного дієслова-зв’язки, що виражає граматичне значення способу, часу та особи.

Люди — прекрасні. Земля — мов казка.

Світ здається чарівною казкою, нерозгаданим плетивом мрій.

Ти знаєш, що ти — людина. Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні.

Найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста.

Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних (З тв. В. Симоненка ).

Структура складеного іменного присудка:

Дієслово-зв’язка

Дієслово бути (був. є, буде) та дієслова з послабленим лексичним значенням: ставати, являти собою, робитися, вважатися, залишатися, доводитися тощо.

Іменна частина

Стань просто мною.

Я — тобою стану (О. Забужко).

Висоти тоді лиш вважаються взятими, коли їх вершини вінчаються прапором (Є. Летюк).

З літами, що там не кажіть, стаєш куди мудрішим (О. Підсуха).

Іменна частина складеного присудка. У ролі іменної частини складеного присудка можуть виступати різні частини мови:

✵ Іменники в називному, родовому або орудному відмінках без прийменника:

Життя — шалений герць добра і зла (В. Коломієць).

Людина стає людиною тільки серед л юдей (Й. Бехер).

Істина є добром інтелекту. Логіка є чеснотою інтелекту (Г.Кониський).

Прикметники в називному або орудному відмінках, а також у формі вищого або найвищого ступеня.

Ми серцями і любов’ю вірні (А. Малишко ).

За смерть сильніше лиш кохання (Б. І. Антонич).

О самото, ти, знаю, найтрудніша,

Тебе навчитись тяжче, ніж покори. Є. Маланюк.

З усіх утрат утрата часу найтяжча (Г. Сковорода).

✵ Числівники (кількісні й порядкові):

Два плюс три — п’ять.

Він був третім у черзі.

Вітчизна в нас одна (М. Рильський).

Час — тільки те, що можна віддати

Людям на щастя і на добро.

Я не такий, щоб зрадити людину (Леся Українка).

Без ядра горіх ніщо, так само які людина без серця (Г. Сковорода).

Теплом і ясністю душа моя повита. (Олександр Олесь).

Він ще не знаний, ще не пережитий, єдиний день — життя мого корона (О. Теліга ).

✵ Фразеологічні сполучення слів (та ді вони заступають прикметник).

Алюр був у три хрести (С. Скоренко ).

1. При іменниках у називному відмінку можуть уживатися частки це, то, ось, які теж входять до складу присудка:

Вірний приятель — то найбільший скарб (Нар. тв.).

Дружити — значить бути старанним учнем у школі вимогливості (В. Сухомлинський ).

Дружба народів — це злагода й мир (М. Рильський).

2. Іменна частина складеного присудка може включати порівняльні сполучники як, ніби, мов, наче, начебто, нібито та ін.:

Степ — як суцільний кришталь (О. Гончар).

Подих рідної землі — наче хліб з долоні мами.

Подих рідної землі — ніби ласка наймиліша (В. Крищенко).

Складеним дієслівним присудком називають присудок, що складається з неозначеної форми дієслова, яка виражає його основне лексичне значення, і змінюваного допоміжного слова, яке виражає його граматичне значення (спосіб, час, особу чи рід, число).

Хотіла б я вийти у чистеє поле, припасти лицем до сирої землі.

Довго я не хотіла коритися весні.

Я прагну усю мою тугу в єдинеє слово зложити.

Ти блискавицею мусиш світити у тьмі.

Та невже ви й досі вірити не перестали в камінне щастя?

Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах (З тв. Лесі Українки ).

Структура складеного дієслівного присудка:

Допоміжна частина

2. Прикметники та дієприкметники

Основна частина

Неозначена форма дієслова (інфінітив)

Засоби вираження допоміжної частини:

✵ передають початок, кінець, продовження дії: почати, стати, взятися, кинутися, метнутися, кінчати, перестати, кинути; продовжуватися, лишитися, не переставати:

родити перестане.

Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сосюра);

✵ виражають можливість, неможливість, прагнення, бажання: могти, мусити, хотіти, намагатися, бажати, думати:

Прагну небо бачити в синій хустині (І. Драч).

Хто багато взяв од людей, мусить багато віддати (Р. Іваничук).

✵ —Прикметники (повні і короткі) та j дієприкметники: рад (радий). певен (певний ), ладен (ладний ), згоден (згодний), готов (готовий), годен (годний), повинен (повинний); змушений, зобов’язаний. покликаний:

Він ладен стати на оборону правди людської (О. Гончар).

Люди, люди! Я ваш брат, я для вас рад жити, серця свого кров’ю рад ваше горе змити (І. Франко).

✵ Присудкові прислівники: треба, можна, слід, доцільно, необхідно:

Без пізнання мети ніщо не можна належно вивчити (Г. Кониський).

не в силі, не в змозі, мати можливість, мати намір, виявляти бажання, мати право:

І що нам смерть? Прожитого безмірність ніяка смерть не в силі нам узять (І. Франко).

Розрізняйте!

Складені дієслівні присудки не треба плутати з простими, які мають при собі додатки або обставини мети, виражені неозначеною формою дієслова.

Об’єктний інфінітив відповідає на питання додатка й співвідноситься з окремим діячем: дієслово-присудок та неозначена форма дієслова — різносуб’єктні дієслова.

Мені радять жити без ілюзій (Л. Забашта).

Порівняйте: мені радять, щоб я жила без ілюзій.

Інфінітив мети в реченні є обставиною мети при дієсловах зі значенням руху, переміщення в просторі та ін.

Птиці зелені у пізню пору спати злетілись на свіжий проруб (Л. Костенко).

Порівняйте: птиці злетілись на проруб. того щоб спати.

Складний присудок

Складним називають присудок, утворений з двох і більше компонентів що є комбінацією різних типів присудків:

Простий дієслівний + складений іменний:

Жінки втомились бути некрасивими (Л. Костенко).

Я хочу бути вічно юним, незламно-молодим (П. Тичина).

Складений дієслівний + складений іменний:

Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (В. Симоненко ).

Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну. (Леся Українка).

Складений дієслівний + складений дієслівний:

Він спробував почати готуватися до випускних іспитів.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.

Присудок

Присудок – головний член двоскладного речення, граматично пов’язаний з підметом. Він може вказувати на дію – процес, що стосується підмета, виражати його якісь сталі чи змінні ознаки чи належність до певної групи предметів (саме тому присудок, крім питань що робить предмет? що робиться з предметом?, може відповідати на питання хто (що) він є? ким або чим він став?таін.).

Присудок – член речення багатозначний і за своєю структурою не однорідний.

Розрізняють присудки дієслівні та Іменні.

Дієслівний присудок за способом свого вираження буває простий і складений. Простий дієслівний присудок виражається способовими словоформами чи їх еквівалентами. Складений дієслівний присудок виражається інфінітивом і допоміжним дієсловом в одному із способів.

Іменний складений присудок виражається поєднанням дієслівної зв’язки з іменною частиною.

Особливості поєднання присудка й підмета, вираженого словосполученням або складноскороченим словом

Іменний складений присудок:

дієслівна зв’язка + іменна частина, виражена

• – іменником,
• – прикметником,
• – займенником,
• – числівником,
• – дієприкметником,
• – стійким словосполученням.

Дієслівний складений присудок:

Інфінітив + фазові дієслова, що означають:

• – початок дії,
• – продовження дії;
• – кінець дії;
• – інфінітив + модальні дієслова, що означають:
• – можливість,
• – необхідність,
• – обов’язковість;

інфінітив + предикативний прикметник інфінітив + усталене сполучення.

Питання про присудок і його типи

Другим головним членом двоскладного речення е присудок. Типи присудка виділяють з урахуванням морфологічних параметрів та модально-часових значень.

Присудок – головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв’язку з підметом.

У XIX ст. представники логіко-граматичного напряму визначали присудок з логістичного погляду. Так, Ф. Буслаєв стверджував: “Те, що ми думаємо або судимо про предмет (про підмет), називається присудком”. Як частину закінченого словосполучення трактували присудок представники формально-граматичного напряму. П. Фортунатов зазначав: “Несамостійна за значенням частина закінченого словосполучення являє собою присудок речення*. Д. Овсянико-Куликовський як представник психолого-граматичного напряму писав: “Найважливіша частина речення – це присудок, інакше названий предикатом. Саме він і е носієм і виразником того руху думки, який відомий під назвою предикативності (преди-кування, присудковості) і без якого речення неможливе”. О. Псшковський вважає граматичним значенням речення присудковість, носієм якого с присудок. О. Шахматов визначав присудок як головний член залежного складу” в двоскладному реченні.

Упродовж тривалого часу в мовознавстві тривали дискусії про те, який із двох головних членів речення важливіший. Переважна більшість мовознавців стверджувала, що таким членом є підмет. Однак на сучасному етапі усе частіше схиляються до міркування О. Потебні, що в граматичному розумінні присудок важливіший для речення. А і. Вихованець стверджує, що за формальною та семантичною складністю і роллю в реченні жоден член речення не може зрівнятися з присудком: дія граматичних категорій присудка охоплює ціле речення й визначає його специфіку.

Диференційними формальними та семантичними ознаками присудка є:

• • входження в структурну схему речення як головного члена;
• • модально-часова характеристика носія предикативної ознаки;
• • співвідношення з ремою в типових випадках при актуальному членуванні речення;
• • співвідношення з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення;
• • вираження дієслівною формою;
• • перебування у двобічному (предикативному) зв’язку з підметом;
• • поєднання з підметом способом предикативного зв’язку – координацією;
• • типова позиція після підмета.

У сучасному українському мовознавстві присудки виокремлюють з огляду на морфологічну природу присудкової форми і способу вираження модально-часових значень. За морфологічними параметрами присудки поділяють на дієслівні та іменні за вираженням модально-часових значень – на прості, складені та подвійні (складні) присудки.

1. Присудок як головний член речення

Присудок — це головний член речення, що означає дію, стан або ознаку підмета і граматично пов’язаний з ним. Відповідає на питання: що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?

Присудок виражає дію, здійснювану діячем, психічний або фізичний стан, визначення одного предмета через інший предмет, характеристику предмета тощо:

Плачуть трави, тужать під косою (М. Рильський).

Простий дієслівний присудок виражається дієсловом дійсного, умовного, наказового способів, а також інколи інфінітивом:

Чи не пішли б ми додому? Я їй розказувати , а вона сміятись та ридати .

До простих належать також присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Довкола все зчудовано притихло (М.Бровко). Вже б нікуди звідси не їхав , так і зостався б у Бережанах (Є. Гуцало). Нехай мої струни лунають (Леся Українка).

Під ногами шурх! та шурх! гадюки. (О.Гончар).