Філософи античності, особливо натурфілософи, розглядали людину як образ космосу, як «малий світ», мікрокосмос. У софістів людина – це розумна істота, яка творчо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. Тому істини – продукт людської творчості, так само як і культура.
В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі.
Для античного стилю потрібно вибирати кращі матеріали – монументальні, розкішні, величні. Природний камінь, натуральне дерево, слонова кістка, шовк, бронза, кераміка – це саме те, що характерно для античності.
Слово «античний» походить від латинського слова «давній». Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину продуктивних сил яких складали раби).
У розумінні сучасної науки термін «античність» — це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець 3-2 тисячоліття до н. е.) і до падіння Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (5 століття н. е.).
Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як суб'єкта духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеального начала, духу, розуму.
Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві — людина, її фізичне й духовне життя. Ідеал – людина досконала фізично і духовно.
