Відбувся XX Пленум Верховного Суду: ЩО ВИРІШИЛИ

Перший у 2023 році Пленум Верховного Суду 17 лютого відбувся у Кловському палаці.

В цілому, в історії Верховного Суду це був вже двадцятий Пленум.

На Пленумі 17 лютого переважно обговорювались організаційні питання та необхідність внесення конституційних подань у Конституційний Суд.

1. Доповідь голови Верховного Суду Всеволода Князєва про діяльність Верховного Суду у 2022 році.

Голова ВС зазначив, що Верховний Суд зміг доказати свою ефективність під час агресії РФ, а всі касаційні суди та Велика Палата ВС у 2022 році розглянули більше 60 тис. справ. Також він розповів про завдання, які стоять перед судовою владою у 2023 році в цілому – запуск роботи ВККС, конкурси на посади суддів, подолання кадрової кризи в судах, відновлення дисциплінарної функції ВРП тощо.

Крім того, з доповіддю виступив нещодавно обраний секретар Великої Палати ВС Віталій Уркевич, який розповів про діяльність ВП ВС у 2022 році. Секретар ВП ВС звернув увагу, що судді Великої Палати у 2022 році написали велику кількість окремих думок – 76.

Також, про роботу та проблеми апарату Верховного Суду розповіла керівник апарату ВС Ольга Булка. Проблем у 2022 році та на початку 2023 року в апараті ВС стало значно більше. Одна з ключових проблем – падіння рівня заробітної плати як держслужбовців – працівників апарату ВС, так і помічників суддів ВС. Зараз працівники апарату ВС фактично отримують лише посадовий оклад (близько 17 тис. гривень на місяць) та не отримують премій. Вирішити цю проблему, з огляду на те, що у 2022-2023 роках значно скоротилися надходження від судового збору, у найближчий час вкрай складно.

1. Також, Пленум ВС розглянув питання щодо необхідності конституційних звернень у Конституційний Суд. У підсумку, з чотирьох пропозицій, Пленум ВС звернувся у КСУ лише з одним конституційним поданням – щодо конституційності ч. 4. ст. 75 Сімейного кодексу («один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом»).

Одночасно, Пленум ВС відмовився внести подання з наступних питань:

Про звернення щодо конституційності положень п. 117 Закону від 17 червня 2020 року № 720-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», а також офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції у взаємозв’язку зі статтею 8 Конституції.

Про звернення до КСУ з конституційним поданням щодо конституційності положень ст. 87-1 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких Законів щодо перезавантаження влади» положенням ст. 8, 22, 24, 38, 64 Конституції.

Про звернення до КСУ з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 5 п. 21 розділу I Закону від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в частині виключення абзаців другого та третього ч. 2 ст. 9 Закону «Про прокуратуру України».

1. Також, 17 лютого Пленум ВС обрав двох своїх представників до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя (здійснює добір на керівні посади держслужби в органах суддівського врядування та забезпечує розгляд скарг на відповідних посадовців). Строк перебування представників ВС у зазначеній Комісії сплив ще у 2021 році.

На дві відповідні посади Пленум ВС строком на 4 роки обрав суддю КАС ВС Олександра Стародуба (був і в минулому складі Комісії) та суддю КЦС ВС Євгена Синельникова.

Зазначене питання викликало найбільші дискусії серед суддів Верховного Суду. Прийняття відповідної інструкції обумовлено організаційно-штатними змінами та скороченнями в апараті Верховного Суду, що розпочались згідно з рішенням минулого Пленуму ВС.

Деякі судді ВС зазначили, що згідно з новою Інструкцією навантаження на помічників суддів ВС може зрости, оскільки на них будуть покладені обов’язки тих працівників апарату, що в 2023 році будуть звільнені. Такий підхід, на думку деяких суддів ВС, суперечить типовим повноваженням помічників суддів ВС.

Втім, посадова інструкція помічників суддів Верховного Суду все ж була погоджена Пленумом – «за» проголосували 107 суддів ВС, «проти» – 9.

Всього у роботі Пленуму ВС 17 лютого взяли участь 131 суддя Верховного Суду з 177.

Автор: В’ячеслав Хрипун

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Стаття 46. Пленум Верховного Суду

1. Пленум Верховного Суду є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду.

1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду та заступника Голови Верховного Суду у порядку, встановленому цим Законом;

2) обирає з числа суддів Верховного Суду за поданням Голови Верховного Суду та увільняє від виконання обов’язків секретаря Пленуму Верховного Суду;

3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду про його діяльність, Секретаря Великої Палати Верховного Суду про діяльність Палати;

4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України;

4 – 1 ) надає у випадку, передбаченому цим Законом, Вищій раді правосуддя консультативний висновок, який є офіційним документом, що містить рекомендації та пропозиції щодо кількості суддів у складі Верховного Суду;

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;

6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

8) затверджує Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді та її склад;

9) затверджує склад редакційної колегії офіційного друкованого органу Верховного Суду;

10) затверджує бюджетний запит Верховного Суду;

10 – 1 ) з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій Верховного Суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані;

10 – 2 ) за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики надає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ;

11) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

3. Засідання Пленуму Верховного Суду є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму, крім випадків, встановлених цим Законом.

4. На засідання Пленуму можуть бути запрошені представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

5. Пленум Верховного Суду скликається Головою Верховного Суду в разі потреби або на вимогу не менш як четвертої частини від складу суддів Верховного Суду, але не рідше одного разу на три місяці. У разі відсутності Голови Верховного Суду Пленум скликається заступником Голови Верховного Суду.

6. Про день і час скликання Пленуму Верховного Суду та питання, що виносяться на його розгляд, учасники засідання Пленуму повідомляються не пізніш як за п’ять робочих днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд Пленуму.

7. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду. У разі відсутності Голови Верховного Суду засідання Пленуму веде заступник Голови Верховного Суду.

8. Порядок роботи Пленуму Верховного Суду встановлюється цим Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму Верховного Суду.

9. Пленум Верховного Суду приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі та розміщуються на веб-сайті Верховного Суду.

10. Секретар Пленуму Верховного Суду організовує роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу та контролює виконання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду.

11. Особливості проведення Пленуму Верховного Суду з розгляду окремих питань, у тому числі щодо процедури скликання, повноважності засідання, порядку роботи, процедури голосування, порядку прийняття рішень та підписання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду, встановлюються законом.

• Стаття 1. Судова влада
• Стаття 2. Завдання суду
• Стаття 3. Судова система України
• Стаття 4. Законодавство про судоустрій і статус суддів
• Стаття 5. Здійснення правосуддя
• Стаття 6. Незалежність судів
• Стаття 7. Право на справедливий суд
• Стаття 8. Право на повноважний суд
• Стаття 9. Рівність перед законом і судом
• Стаття 10. Правова допомога при реалізації права на справедливий суд
• Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
• Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
• Стаття 13. Обов’язковість судових рішень
• Стаття 14. Право на оскарження судового рішення
• Стаття 15. Склад суду та його визначення
• Стаття 16. Символи судової влади
• Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції
• Стаття 18. Спеціалізація судів загальної юрисдикції
• Стаття 19. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції
• Стаття 20. Порядок обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад
• Стаття 21. Види і склад місцевих судів
• Стаття 22. Повноваження місцевого суду
• Стаття 23. Суддя місцевого суду
• Стаття 24. Голова місцевого суду
• Стаття 25. Заступник голови місцевого суду
• Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
• Стаття 27. Повноваження апеляційного суду
• Стаття 28. Суддя апеляційного суду
• Стаття 29. Голова апеляційного суду
• Стаття 30. Заступник голови апеляційного суду
• Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів
• Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду
• Стаття 33. Суддя вищого спеціалізованого суду
• Стаття 34. Голова вищого спеціалізованого суду
• Стаття 35. Заступник голови вищого спеціалізованого суду
• Стаття 36. Пленум вищого спеціалізованого суду
• Стаття 37. Науково-консультативна рада та офіційний друкований орган вищого спеціалізованого суду
• Стаття 38. Верховний Суд України-найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції
• Стаття 39. Склад Верховного Суду України
• Стаття 40. Суддя Верховного Суду України
• Стаття 41. Голова Верховного Суду України
• Стаття 42. Порядок обрання Голови Верховного Суду України
• Стаття 43. Порядок дострокового звільнення з посади Голови Верховного Суду України
• Стаття 44. Заступник Голови Верховного Суду України
• Стаття 45. Судові палати Верховного Суду України
• Стаття 46. Пленум Верховного Суду України
• Стаття 47. Науково-консультативна рада та офіційний друкований орган Верховного Суду України
• Стаття 48. Незалежність судді
• Стаття 49. Недоторканність судді
• Стаття 50. Відповідальність за неповагу до суду чи судді
• Стаття 51. Посвідчення судді
• Стаття 52. Статус судді
• Стаття 53. Незмінюваність судді
• Стаття 54. Вимоги щодо несумісності
• Стаття 55. Права та обов’язки судді
• Стаття 56. Присяга судді
• Стаття 57. Етика судді
• Стаття 58. Статус народного засідателя та присяжного
• Стаття 59. Список народних засідателів
• Стаття 60. Список присяжних
• Стаття 61. Вимоги до народного засідателя, присяжного
• Стаття 62. Підстави і порядок увільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного
• Стаття 63. Залучення народних засідателів, присяжних до виконання обов’язків у суді
• Стаття 64. Гарантії прав народних засідателів і присяжних
• Стаття 65. Вимоги до кандидатів на посаду судді
• Стаття 66. Порядок призначення на посаду судді вперше
• Стаття 67. Подання кандидатом на посаду судді документів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 68. Порядок проведення добору кандидатів на посаду судді
• Стаття 69. Відбірковий іспит
• Стаття 70. Проведення спеціальної перевірки щодо кандидата на посаду судді
• Стаття 71. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді
• Стаття 72. Кваліфікаційний іспит
• Стаття 73. Проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді
• Стаття 74. Призначення на посаду судді
• Стаття 75. Переведення судді до іншого суду у межах п’ятирічного строку
• Стаття 76. Порядок обрання на посаду судді безстроково
• Стаття 77. Звернення кандидата на посаду судді безстроково до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 78. Порядок розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково
• Стаття 79. Прийняття рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні кандидата для обрання на посаду судді безстроково
• Стаття 80. Подання про обрання кандидата на посаду судді безстроково
• Стаття 81. Розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково
• Стаття 82. Переведення судді, обраного безстроково, до іншого суду
• Стаття 83. Завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 84. Проведення кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 85. Етапи кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 86. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 87. Підготовка судді для підтримання його кваліфікації
• Стаття 88. Завдання та порядок регулярного оцінювання судді
• Стаття 89. Значення результатів регулярного оцінювання
• Стаття 90. Статус і структура Національної школи суддів України
• Стаття 91. Завдання Національної школи суддів України
• Стаття 92. Підстави дисциплінарної відповідальності судді
• Стаття 93. Дисциплінарне провадження щодо судді
• Стаття 94. Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо судді
• Стаття 95. Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді
• Стаття 96. Рішення у дисциплінарній справі стосовно судді
• Стаття 97. Дисциплінарне стягнення стосовно судді
• Стаття 98. Погашення дисциплінарного стягнення
• Стаття 99. Оскарження рішення у дисциплінарній справі стосовно судді
• Стаття 100. Статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 101. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 102. Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 103. Порядок формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 104. Припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 105. Організація роботи та засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 106. Права члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 107. Відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 108. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 109. Забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 110. Служба інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 111. Загальні умови звільнення судді з посади
• Стаття 112. Звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено
• Стаття 113. Звільнення судді з посади за віком
• Стаття 114. Звільнення судді з посади за станом здоров’я
• Стаття 115. Звільнення судді з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності
• Стаття 116. Звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги
• Стаття 117. Звільнення судді з посади у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього
• Стаття 118. Звільнення судді з посади у разі припинення його громадянства
• Стаття 119. Звільнення судді з посади у разі визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим
• Стаття 120. Звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням
• Стаття 121. Вимоги до подання про звільнення судді з посади
• Стаття 122. Розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково
• Стаття 123. Припинення повноважень судді
• Стаття 124. Завдання суддівського самоврядування
• Стаття 125. Організаційні форми суддівського самоврядування
• Стаття 126. Збори суддів
• Стаття 127. З’їзд суддів України
• Стаття 128. Порядок скликання з’їзду суддів України
• Стаття 129. Обрання делегатів на з’їзд суддів України
• Стаття 130. Порядок проведення з’їзду суддів України
• Стаття 131. Рада суддів України
• Стаття 132. Забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування
• Стаття 133. Суддівська винагорода
• Стаття 134. Відпустка
• Стаття 135. Стаж роботи судді
• Стаття 136. Забезпечення житлових умов судді
• Стаття 137. Забезпечення потреб судді, пов’язаних з його діяльністю
• Стаття 138. Державний захист суддів та членів їхніх сімей
• Стаття 139. Соціальне страхування судді
• Стаття 140. Медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування суддів та членів їхніх сімей
• Стаття 141. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці
• Стаття 142. Припинення відставки судді
• Стаття 143. Особливості забезпечення функціонування судової влади
• Стаття 144. Система забезпечення функціонування судової влади
• Стаття 145. Засади фінансування судів
• Стаття 146. Порядок фінансування судів
• Стаття 147. Матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи
• Стаття 148. Статус Державної судової адміністрації України
• Стаття 149. Повноваження Державної судової адміністрації України
• Стаття 150. Голова Державної судової адміністрації України
• Стаття 151. Територіальні органи Державної судової адміністрації України
• Стаття 152. Апарат суду
• Стаття 153. Особливості апаратів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів
• Стаття 154. Помічники суддів судів загальної юрисдикції
• Стаття 155. Бібліотека суду
• Стаття 156. Служба судових розпорядників
• Стаття 157. Забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах
• Стаття 1. Судова влада
• Стаття 2. Завдання суду
• Стаття 3. Система судоустрою України
• Стаття 4. Законодавство про судоустрій і статус суддів
• Стаття 5. Здійснення правосуддя
• Стаття 6. Незалежність судів
• Стаття 7. Право на справедливий суд
• Стаття 8. Право на повноважний суд
• Стаття 9. Рівність перед законом і судом
• Стаття 10. Професійна правнича допомога при реалізації права на справедливий суд
• Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
• Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
• Стаття 13. Обов’язковість судових рішень
• Стаття 14. Право на перегляд справи та оскарження судового рішення
• Стаття 15. Склад суду та його визначення
• Стаття 15-1. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система
• Стаття 16. Символи судової влади
• Стаття 17. Система судоустрою
• Стаття 18. Спеціалізація судів
• Стаття 19. Порядок утворення, реорганізації, ліквідації суду, визначення кількості суддів у суді
• Стаття 20. Порядок обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад
• Стаття 21. Види і склад місцевих судів
• Стаття 22. Повноваження місцевого суду
• Стаття 23. Суддя місцевого суду
• Стаття 24. Голова місцевого суду
• Стаття 25. Заступник голови місцевого суду
• Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
• Стаття 27. Повноваження апеляційного суду
• Стаття 28. Суддя апеляційного суду
• Стаття 29. Голова апеляційного суду
• Стаття 30. Заступник голови апеляційного суду
• Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів
• Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду
• Стаття 33. Суддя вищого спеціалізованого суду
• Стаття 34. Голова вищого спеціалізованого суду
• Стаття 35. Заступник голови вищого спеціалізованого суду
• Стаття 36. Верховний Суд-найвищий суд у системі судоустрою України
• Стаття 37. Склад та структура Верховного Суду
• Стаття 38. Суддя Верховного Суду
• Стаття 39. Голова Верховного Суду
• Стаття 40. Порядок обрання Голови Верховного Суду
• Стаття 41. Порядок дострокового звільнення з посади Голови Верховного Суду
• Стаття 42. Голова касаційного суду
• Стаття 43. Заступник Голови Верховного Суду, заступник голови касаційного суду
• Стаття 44. Судові палати касаційного суду
• Стаття 45. Велика Палата Верховного Суду
• Стаття 46. Пленум Верховного Суду
• Стаття 47. Науково-консультативна рада та офіційний друкований орган Верховного Суду
• Стаття 48. Незалежність судді
• Стаття 49. Недоторканність та імунітет судді
• Стаття 50. Відповідальність за неповагу до суду чи судді
• Стаття 51. Посвідчення судді
• Стаття 52. Статус судді
• Стаття 53. Незмінюваність судді
• Стаття 54. Вимоги щодо несумісності
• Стаття 55. Відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації
• Стаття 56. Права та обов’язки судді
• Стаття 57. Присяга судді
• Стаття 58. Етика судді
• Стаття 59. Моніторинг способу життя судді
• Стаття 60. Повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування
• Стаття 61. Декларація родинних зв’язків судді
• Стаття 62. Декларація доброчесності судді
• Стаття 63. Статус присяжного
• Стаття 64. Список присяжних
• Стаття 65. Вимоги до присяжного
• Стаття 66. Підстави і порядок увільнення від виконання обов’язків присяжного
• Стаття 67. Залучення присяжних до виконання обов’язків у суді
• Стаття 68. Гарантії прав присяжних
• Стаття 69. Вимоги до кандидатів на посаду судді
• Стаття 70. Порядок добору та призначення на посаду судді
• Стаття 71. Заява кандидата на посаду судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 72. Порядок проведення добору кандидатів на посаду судді
• Стаття 73. Відбірковий іспит
• Стаття 74. Проведення спеціальної перевірки щодо кандидата на посаду судді
• Стаття 75. Повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді
• Стаття 76. Декларація родинних зв’язків кандидата на посаду судді
• Стаття 77. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді
• Стаття 78. Кваліфікаційний іспит
• Стаття 79. Проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді
• Стаття 80. Призначення на посаду судді
• Стаття 81. Порядок призначення на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою
• Стаття 82. Переведення судді до іншого суду
• Стаття 83. Завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 84. Проведення кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 85. Етапи кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 86. Отримання інформації під час проведення кваліфікаційного оцінювання
• Стаття 87. Громадська рада доброчесності
• Стаття 88. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 89. Підготовка судді для підтримання його кваліфікації
• Стаття 90. Завдання та порядок регулярного оцінювання судді
• Стаття 91. Значення результатів регулярного оцінювання
• Стаття 92. Статус та склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 93. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 94. Вимоги до члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 95. Порядок проведення конкурсу та призначення на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 95-1. Конкурсна комісія
• Стаття 96. Звільнення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з посади
• Стаття 97. Припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 98. Організація роботи та засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 99. Права члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 100. Відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 101. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 102. Забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 103. Служба інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
• Стаття 104. Статус і структура Національної школи суддів України
• Стаття 105. Завдання Національної школи суддів України
• Стаття 106. Підстави дисциплінарної відповідальності судді
• Стаття 107. Звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді
• Стаття 108. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді
• Стаття 109. Дисциплінарне стягнення стосовно судді
• Стаття 110. Погашення дисциплінарного стягнення
• Стаття 111. Оскарження рішення у дисциплінарній справі стосовно судді
• Стаття 112. Загальні умови звільнення судді з посади
• Стаття 113. Звільнення судді з посади за станом здоров’я
• Стаття 114. Звільнення судді з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності
• Стаття 115. Звільнення судді з посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками
• Стаття 116. Звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням
• Стаття 117. Звільнення судді з посади у зв’язку з незгодою на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду
• Стаття 118. Звільнення судді з посади у зв’язку з порушенням обов’язку підтвердити законність джерела походження майна
• Стаття 119. Припинення повноважень судді
• Стаття 120. Припинення повноважень судді у зв’язку з досягненням суддею шістдесяти п’яти років
• Стаття 121. Припинення повноважень судді у зв’язку з припиненням громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави
• Стаття 122. Припинення повноважень судді у зв’язку з набранням законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним
• Стаття 122-1. Припинення повноважень судді у зв’язку з набранням законної сили рішенням суду про визнання активів судді необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави
• Стаття 123. Припинення повноважень судді у зв’язку зі смертю судді
• Стаття 124. Припинення повноважень судді у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину
• Стаття 125. Припинення трудових відносин із суддею внаслідок припинення повноважень
• Стаття 126. Завдання суддівського самоврядування
• Стаття 127. Організаційні форми суддівського самоврядування
• Стаття 128. Збори суддів
• Стаття 129. З’їзд суддів України
• Стаття 130. Порядок скликання з’їзду суддів України
• Стаття 131. Обрання делегатів на з’їзд суддів України
• Стаття 132. Порядок проведення з’їзду суддів України
• Стаття 133. Рада суддів України
• Стаття 134. Забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування
• Стаття 135. Суддівська винагорода
• Стаття 136. Відпустка
• Стаття 137. Стаж роботи судді
• Стаття 138. Забезпечення житлових умов судді
• Стаття 139. Забезпечення потреб судді, пов’язаних з його діяльністю
• Стаття 140. Державний захист суддів та членів їхніх сімей
• Стаття 141. Соціальне страхування судді
• Стаття 142. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці
• Стаття 143. Вихідна допомога судді у зв’язку з відставкою
• Стаття 144. Медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування суддів та членів їхніх сімей
• Стаття 145. Припинення відставки судді
• Стаття 146. Особливості забезпечення функціонування судової влади
• Стаття 147. Система забезпечення функціонування судової влади
• Стаття 148. Засади фінансування судів
• Стаття 149. Порядок фінансування судів
• Стаття 150. Державна служба в системі правосуддя, оплата праці та соціальні гарантії
• Стаття 151. Статус Державної судової адміністрації України
• Стаття 152. Повноваження Державної судової адміністрації України
• Стаття 153. Голова Державної судової адміністрації України
• Стаття 154. Територіальні органи Державної судової адміністрації України
• Стаття 155. Апарат суду
• Стаття 156. Особливості апарату Верховного Суду
• Стаття 157. Помічники суддів
• Стаття 158. Бібліотека суду
• Стаття 159. Служба судових розпорядників
• Стаття 160. Забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах
• Стаття 161. Статус Служби судової охорони
• Стаття 162. Повноваження Служби судової охорони
• Стаття 162-1. Правовий статус працівників Служби судової охорони
• Стаття 163. Проходження служби у Службі судової охорони
• Стаття 164. Спеціальні звання співробітників Служби судової охорони
• Стаття 165. Соціальний захист співробітників Служби судової охорони

ПОСТАНОВИ ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ: ПРАВОВА ПРИРОДА ТА МІСЦЕ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА

Процесуальне законодавство України (ст.8 ЦПК, ст.9 КАСУ, ст.4 ГПК) закріплює, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Однак чинне законодавство, на жаль, грішить на велику кількість суперечностей, прогалин, неясностей. У переважній більшості норми законів мають абстрактно-загальний характер. Внаслідок цього у судів виникають труднощі в розумінні і застосуванні норм та приписів нормативно-правових актів. А ці труднощі, в свою чергу, тягнуть за собою порушення конституційних принципів рівності осіб перед законом та судом, верховенства закону, оскільки дія закону не забезпечується однаковим і правильним судовим правозастосуванням з боку всіх судових органів.

Такий стан речей обумовлює необхідність забезпечення однаковості та правильності у розумінні і застосуванні всіма судами загальної юрисдикції абстрактно-загальних норм та приписів законів. Досягнення цієї мети є одним з основних завдань найвищого органу у системі судів загальної юрисдикції – Верховного Суду України.

Роз’яснення Верховного Суду України

Виходячи з цього завдання, за Верховним Судом України (надалі – ВСУ) закріплено повноваження давати судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики (п.2 ч.2 ст.47 Закону України (надалі ­– ЗУ) «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ).

У процесі надання роз’яснень беруть участь різні структурні підрозділи та посадові особи ВСУ:

– голови Судових палат ВСУ організовують вивчення і узагальнення судової практики у справах юрисдикції відповідної Судової палати (п.3 ч.3 ст.53 ЗУ «Про судоустрій України»); вносять на розгляд Пленуму ВСУ пропозиції щодо необхідності роз’яснення судам окремих питань застосування законодавства у судовій практиці (п.5 ч.3 ст.53);

­– Президія ВСУ розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації (п.3 ч.3 ст.54);

– Пленум ВСУ дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства шляхом прийняття відповідних постанов (п.6 ч.2, ч.8 ст.55).

Визначення правової природи постанов Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства та їх місця в системі права було і залишається предметом дискусій, що тривають і на сьогоднішній день.

Правова природа постанов Пленуму ВСУ

У радянській юридичній доктрині діапазон підходів до визначення правової природи постанов Пленумів Верховних Судів був досить широким: від визнання їх як нормативних актів до категоричного заперечення нормативної природи.

Спектр основних поглядів можна представити таким чином:

– положення, що містилися в постановах пленумів Верховних Судів, – це нормативні правоположення [Фархатдинов Я.Ф. Источники гражданского процессуального права. – Казань, 1986. – С.153];

– це своєрідні нормативні акти [Стоякин Г.Я. Роль судебной практики в формировании гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданського права. – Свердловск, 1986. – С.57];

– такі постанови носили нормативний характер, маючи підзаконний характер [Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид.лит., 1971. –С.139, 140];

– постанови пленумів мають нормативний характер, оскільки їм властиві всі ознаки нормативного акта [Комиссаров К.И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства. – Свердловск, 1970. – С.125; Осипов Ю.К. Роль правоположений в применении и совершенствовании правовых норм о подведомственности // Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. – Свердловск, 1980. – С.37];

– постанови містять інтерпретаційні норми, що не є джерелами права [ Черданцев А.Ф. Толкование советского права. – М., 1979. – С.153-159 ];

– постанови пленумів – «сурогат нормативного акта», коли в них формулювались нові правила, раніше не відомі праву [Боннер А.Т. Источники советского гражданского процессуального права. – М., 1977. – С.17] .

Співвідношення постанов Пленуму ВСУ з нормативно-правовими актами

Для визначення співвідношення постанов Пленуму ВСУ з нормативно-правовими актами проведемо аналіз зазначених постанов на предмет наявності в них ознак нормативно-правових актів.

По-перше, нормативно-правові акти – це результат правотворчої діяльності компетентних органів, що виражає державну волю. ВСУ ­не наділений функцією правотворчості ні Конституцією України, ні ЗУ «Про судоустрій України», який визначає його завдання і повноваження.

По-друге, нормативно-правові акти містять загальнообов’язкові правила поведінки. Щодо постанов Пленуму ВСУ, то на даний час їх обов’язковість нормативно не закріплена. Доцільно згадати історію питання «обов’язковості» постанов Пленуму ВСУ. Закон «Про судоустрій України» від 05.06.1981р. № 2022-Х (який з подальшими змінами діяв до 1 червня 2002 року) в абз.3 ч.1 ст.40 передбачав, що ВСУ «вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз’яснення судам у питаннях застосування республіканського законодавства, що виникають при розгляді судових справ. Керівні роз’яснення Пленуму ВСУ є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз’яснення».

У подальшому це правило було виключено. У результаті проведення так званої малої судової реформи Законом від 21.06.2001р. № 2331-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» шляхом новелізації ст.40 Закону № 2022-Х була фактично скасована обов’язковість для судів постанов Пленуму ВСУ, в яких надається роз’яснення законодавства. У п.39 того Закону було зазначено: «У ст.40: у частині першій: … в абзаці третьому слова «керівні» та «республіканського», а також друге речення виключити».

1 червня 2002 року набув чинності ЗУ «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ. У ньому, як зазначає А.О.Селіванов, була продовжена позиція «нейтралітету» щодо обов’язковості постанов Пленуму ВСУ, в яких дається роз’яснення чинного законодавства, вони вже не мають загальнообов’язковий чи «керівний» характер [Селіванов А.О. Право тлумачити закони та юридичні наслідки застосування офіційної інтерпретації // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 7. – С.2]. Натомість зазначається, що «суди здійснюють правосуддя самостійно», «нікому не підзвітні», «підкоряються лише закону» (ч.1 ст.14), «суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону» (ч.6 ст.14).

Супротивники обов’язковості роз’яснень Пленуму ВСУ пояснюють свою позицію тим, що їх обов’язковий характер суперечитиме конституційному принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. У той же час апологети обов’язковості зауважують, що судді повинні підкорятися закону, а тому, якщо обов’язковість постанов буде закріплена законом, то судді абсолютно обґрунтовано будуть змушені підкорятися і передбаченим ним роз’ясненням ВСУ [Кухнюк Д.В. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України як засіб забезпечення однакового застосування законодавства судами України // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 12. – С.28].

Слід зазначити, що деякі науковці стверджують, що незважаючи на такі зміни в ЗУ «Про судоустрій України», постанови Пленуму ВСУ є обов’язковими і на сьогоднішній день. Так, Д.В.Кухнюк наводить ряд аргументів на користь цього, серед яких на певну увагу заслуговує один, а саме: згідно з ч.9 ст.55 ЗУ «Про судоустрій України» на секретаря Пленуму ВСУ серед інших функцій покладено здійснення контролю за виконанням прийнятих Пленумом постанов [Кухнюк Д.В. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України як засіб забезпечення однакового застосування законодавства судами України // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 12. – С.30]. З цього можна припустити (але не з абсолютною однозначністю), що оскільки є контроль, то повинен бути і обов’язок виконання.

Не можна сказати, що в сфері законодавства нічого не робиться заради чіткого вирішення питання обов’язковості постанов Пленуму ВСУ. Так, 12.10.2005 р. народні депутати В.Мусіяка та В.Онопенко внесли на розгляд Верховної Ради України проект закону № 8272 щодо удосконалення судоустрою України, яким пропонувалось доповнити ЗУ «Про судоустрій України» статтею 11- 1 «Забезпечення однакового застосування законів», в якій передбачалося закріпити: «… рішення щодо єдиного порядку здійснення судочинства і застосування законодавства приймаються у формі загальнообов’язкових постанов, які підлягають застосуванню всіма судами загальної юрисдикції». Однак, на даний час цей законопроект залишається нерозглянутим.

Повертаючись до аналізу ознак постанов Пленуму ВСУ, слід зазначити, що окремі з них є спільними з іншими ознаками нормативно-правових актів. Зокрема постанови:

– приймаються в особливому процесуальному порядку, визначеному Регламентом Пленуму ВСУ, затвердженим постановою Пленуму ВСУ від 10.06.2002 р. № 7;

– мають суворо визначену документальну форму – форму постанов, що закріплено в ч.8 ст.55 ЗУ «Про судоустрій України»;

– спрямовані на регулювання типових правовідносин;

– не персоніфіковані й адресуються до невизначеного великого кола осіб.

Однак, незважаючи на часткову спільність ознак, вважаємо, що підстави визнавати постанови Пленуму ВСУ різновидом нормативно-правових актів відсутні, оскільки вони не мають таких обов’язкових і визначальних ознак останніх, як: обов’язковий характер та прийняття в результаті правотворчої діяльності, дозволеної законом.

Постанови Пленуму ВСУ як акти роз’яснення чи тлумачення

За своєю суттю роз’яснення та тлумачення – це синонімічні поняття. У науковій літературі визначення одного з цих понять дається, як правило, шляхом посилання на інше і навпаки.

Із курсу загальної теорії права відомо, що тлумачення за суб’єктами його здійснення поділяється на автентичне (здійснюється органом, який видав норму, що тлумачиться) та легальне (здійснюється спеціально уповноваженим органом держави, що не є «правотворцем»). В силу ст.19 Конституції України та інших законодавчих норм ні Верховна Рада України, ні Президент України, ні Кабінет Міністрів України не наділені повноваженнями здійснювати автентичне тлумачення. Офіційне тлумачення Конституції України, законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює Конституційний Суд України (п.4 ст.13 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. № 422-96/ВР).

В інших випадках офіційне загальнообов’язкове тлумачення нормативно-правових актів шляхом відповідних роз’яснень здійснюють інші органи державної влади на підставі повноважень, наданих їм законом. Наприклад, Центральна виборча комісія згідно з п.5 ст.17 ЗУ «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. № 1932- IV вправі приймати обов’язкові роз’яснення і рекомендації з питань застосування законодавства про вибори і референдуми; органи податкової служби на підставі п.4 ст.8 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509- XII та п.4.4.2 ст.4 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2182-ІІІ вправі давати податкові роз’яснення.

У ЗУ «Про судоустрій України» (п.2 ч.2 ст.47) закріплено повноваження ВСУ давати судам загальної юрисдикції роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Тому можна говорити про офіційний характер роз’яснень, що містяться у постановах Пленуму ВСУ. Суть цих роз’яснень виражається у знятті ними невизначеності у змісті законів, інших нормативно-правових актів, що застосовуються судами, шляхом конкретизації неясних, неповних чи суперечливих положень законодавства.

Слід зазначити, що Пленум ВСУ не є правотворчим органом, а, значить, за своїми повноваженнями не вправі змінювати або доповнювати норми права. Тому всі роз’яснення ВСУ повинні здійснюватися тільки в межах обсягу чинних норм права та їх змісту. Будучи правозастосовним органом і в силу конституційного принципу поділу влади, суд може тільки роз’яснювати чинні правові норми.

Однак, на жаль, Пленум ВСУ не завжди дотримується вищезазначених принципів, часто закріплюючи в своїх постановах з питань застосування законодавства фактично нові норми права, що створюються ним самим. Одним з яскравих прикладів подібних перевищень своїх повноважень є роз’яснення, вміщені до п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» віл 24.10.2008 р. № 13. Як відзначав відомий науковець з питань міжнародного приватного права, професор А.С.Довгерт [Довгерт А. Питання міжнародного приватного права у корпоративних відносинах // Юридичний вісник України. – 2009. – 24-30 січня. – № 4 (708). – С. 5], зазначеною постановою була встановлена, зокрема, заборона учасникам господарського товариства підпорядковувати розгляд корпоративних спорів міжнародним комерційним арбітражним судам, що не тільки не передбачено нормами українського законодавства, але й суперечить багатьом чинним нормативним актам, зокрема, ст.1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ст.26 ЗУ «Про режим іноземного інвестування». Щоправда, пізніше ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» від 05.03.2009 р. № 1076- VI , який набрав чинності 31 березня 2009 року, виключив з компетенції третейських судів, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин.

Інший приклад створення ВСУ нових за змістом правил поведінки наводить професор З.В.Ромовська. Це – визначення суб’єкта відповідальності у випадках протиправного заволодіння автомобілем іншою особою (п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди») [Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атика, 2005. – С.68 ].

Роз’яснення з питань застосування законодавства здійснюється ВСУ з метою забезпечення:

1) однаковості судової практики, а з нею – і дотримання конституційних принципів верховенства закону та рівності перед законом і судом;

2) системності застосування законодавства судами загальної юрисдикції;

3) пріоритетної реалізації у судовому правозастосуванні правових засад, перш за все, загальновизнаних міжнародно-правових принципів.

Як було зазначено вище, поряд із законодавчо закріпленим повноваженням ВСУ давати роз’яснення з питань застосування законодавства має місце відсутність законодавчо закріпленого кореспондуючого обов’язку судів враховувати ці роз’яснення під час здійснення правосуддя. Разом з тим, слід констатувати, що постанови Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства, формально не будучи обов’язковими, фактично слугують орієнтиром у правозастосуванні. Причому, не лише для судів, але й для учасників правовідносин, які ще на досудових стадіях будують свої відносини, враховуючи узагальнену практику розгляду судами справ, що виникають з аналогічних правовідносин.

Таким чином, постанови Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства, – це різновид офіційного (виходять від уповноваженого органу) виду роз’яснень, що здійснюються дедуктивним методом – від загальних норм права до так званих правоположень, що їх конкретизують.

Співвідношення положень постанов Пленуму ВСУ з правоположеннями

Слід визнати, що в результаті узагаль