цінність

ЦІННІСТЬ — термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного. Першим кроком до розуміння природи Ц. було усвідомлення того, що з’ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання — що таке Ц. Істина відповідає на питання — якою є реальність, Ц. відповідає на питання — що є, бажаним або яким щось повинно бути. Відкриття неможливості вивести Ц. з опису того, що існує (і навпаки), належить англ. філософу Г’юму і стало відомим під назвою “закон Г’юма”. Ця різниця між істиною і Ц. набула статусу як проблеми “фактичного — ціннісного”. У філософії XX ст. робилися і робляться спроби подолати прірву, яка роз’єднує світ емпіричної реальності і світ Ц. Деякі із сучасних філософів не схильні вважати, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. Ц. розглядали в контексті метафізики, теології або епістемології — тобто природа Ц. не вважалась особливою, а тому філософи не потребували особливого терміна для позначення Ц. XX ст. успадкувало дві основні групи концепцій стосовно пояснення природи Ц. — об’єктивістську та суб’єктивістську Л. інію об’єктивістського розуміння Ц. започаткував Платон: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а, отже, не відрізняється і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, з погляду Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. У середньовічній томістській теології Ц. вважалися ідеями, які Бог привніс у світ внаслідок акту творення світу та через явлення Христа — зокрема через Божий Заповіт. На противагу античній та середньовічній філософії, в новочасній філософії утвердилося переважно суб’єктивістське розуміння Ц.: у відповідності з цим поглядом Ц. належать до психічних об’єктів — їх джерелом є наші бажання, інтереси, почуття, ставлення. Ця лінія розуміння природи Ц. включає цілу низку видатних філософів Нового часу та поч. XX ст.: Гоббс, Спіноза, Ляйбніц, філософи-утилітаристи, Майнонг, Перрі, логічні позитивісти (Рассел,Айєр), Стівенсон. Усі ці філософи запропонували дещо відмінні варіанти суб’єктивістського розуміння Ц.: джерелом Ц. є бажання і задоволення (утилітаристи), інтереси (Перрі); Ц. є прихованими веліннями або командами (Рассел), джерелом Ц. є почуття (т. зв. емотивізм — Айєр, Стівенсон). До суб’єктивістського розуміння Ц. схилялися також прихильники прагматизму: серед них особливо важливий внесок у теорію Ц. зробив Дьюї. Суб’єктивістська концепція Ц. містить в собі загрозу релятивізму та нігілізму. Початки об’єктивістського розуміння Ц. знаходять у нім. філософа Лотце, а у XX ст. найвідомішими його речниками є Шелер та Гартман. Але передусім критика емпіричного реалізму, позитивізму та психологізму з боку Гуссерля значною мірою підважила переконливість суб’єктивістської концепції цінностей. Це стало підставою для розвитку об’єктивістської концепції Ц., найвідомішим речником якої на засадах феноменологічного підходу став Шелер. Він виходив з того, що послідовна теорія Ц. може бути тільки апріорною: бо на основі того, що люди цінують, не можна обґрунтувати, що ж варте поцінування (люди часто цінують те, що не варте поцінування). Але крайня форма інтуїтивізму та апріоризму, і яку маємо в Шелера, на сьогодні зазнала серйозної критики. У філософії кін. XX ст. суперечка двох названих підходів до проблеми Ц. існує у вигляді певних тенденцій. Більшість сучасних філософів у поясненні природи Ц. прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів — як суб’єктивістського, так і об’єктивістського. Ц., за висловом Фрондізі, є результатом напруги між об’єктивним та суб’єктивним. Ця складність цінностей, поєднання в них різнорідних елементів спонукала Фрондізі пояснювати природу Ц. на основі поняття гештальту. Пояснюючи природу Ц., наголошують на різниці між Ц. та її носієм. Носій Ц. — це деяка основа, яка “тримає” на собі Ц., або субстрат, в якому вона втілена. Носієм Ц. може бути не тільки щось матеріальне (скажімо, тканина і фарби у живопису), а також психіка чи інтелект (напр., почуття краси, любові, ідеї, поняття, розуміння). Поняття добра, справедливості, законності і т. д. є ціннісно навантаженими ідеями або поняттями, носієм Ц. у даному разі є розум, інтелект. Переважно Ц. поділяють на дві великі групи: “нижчі”, або “матеріальні” Ц. (те, що задовольняє біологічні потреби) і вищі, або духовні Ц. Цьому поділу відповідає поділ на інструментальні або зовнішні Ц. (ті, що є засобом для утвердження інших Ц.) і самодостатні або, інакше, внутрішні Ц. Духовні Ц. є переважно внутрішніми, самодостатніми. Інструментальні (зовнішні) Ц. є засобами для утвердження інших Ц. Самодостатні Ц. володіють більшою мірою ознаками об’єктивних Ц.: їхнє буття як Ц. не залежить від того, цінуємо ми їх чи ні — від яких іде “заклик” шанувати та захищати їх; якщо не чують цього заклику, то наслідком цього є духовна деградація людей. За змістом духовні Ц. поділяють на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін. Відповідно говорять про моральний, політичний та правовий нігілізм. Існує також поділ Ц. на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. Універсальні або, інакше, вселюдські Ц. — це ті, що прийняті (чи мають перспективу бути прийнятими) різними народами, культурами, націями, цивілізаціями (напр., права людини). Ц. партикулярні — це Ц. даного суспільства, самобутньої культури, нації, цивілізації. Зрозуміло, що універсальні Ц. існують як включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій. Однією із проблем є дослідження співвідношення та взаємопов’язаності між різними Ц. Ц. містять у собі спонукальний складник. Отож саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, що виконують роль підстави для дії: спрямовуючи індивідуальну і колективну дії, вони забезпечують граничні (останні) підстави для дії та діяльності. Ц. відіграють провідну роль в об’єднанні індивідів для спільних, колективних дій; є важливими у забезпеченні основи для єднання людей у нації, цивілізації чи навіть людства, оскільки це передбачає наявність деяких базових спільних Ц.

Значення в інших словниках

1. цінність — В соціальній роботі це поняття вживається для позначення принципів і норм, що виражають морально-естетичні установки соціальної роботи. англ. value; нім. Wert m –es, -e; угор. érték; рос. ценность. Словник із соціальної роботи
2. цінність — Вартість, ЦІНА, (річ) КОШТОВНІСТЬ; мн. ЦІННОСТІ, (культурні) надбання, (моральні) стандарти, ідеали. Словник синонімів Караванського
3. цінність — [ц’ін’:іс’т’] -н:ос’т’і, ор. -н’:іс’т’у Орфоепічний словник української мови
4. цінність — 1. скарб, скарби, скарбона, клейноди, див. дорогоцінність 2. вартість, ціна хохл. (ценность) вартість Словник чужослів Павло Штепа
5. цінність — ці́нність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
6. цінність — ЦІ́ННІСТЬ, ності, ж. 1. Виражена в грошах вартість чого-небудь; ціна. Посилка з оголошеною цінністю; Мінова цінність продукту. 2. перев. мн. Те, що має певну матеріальну або духовну вартість. Словник української мови у 20 томах
7. цінність — -ності, ж. 1》 Виражена в грошах вартість чого-небудь; ціна. Посилка з оголошеною цінністю. Мінова цінність продукту. 2》 перев. мн. Те, що має певну матеріальну або духовну вартість. || Цінний предмет. Матеріальні цінності ек. Великий тлумачний словник сучасної мови
8. цінність — переоці́нювати / переоціни́ти (всі) ці́нності. Серйозно переосмислювати і змінювати погляди, уявлення і т. ін. — Зараз усі ми опинилися в однаковому, дуже важкому стані,— говорив цей погляд,— доводиться переоцінювати цінності, а це процес дуже болючий. Фразеологічний словник української мови
9. цінність — ВА́РТІСТЬ (позитивна якість, властивість), ЦІ́ННІСТЬ, ЗНАЧУ́ЩІСТЬ. Тоді тільки ідея набирає вартості, коли поростає тілом, переводиться в життя (М. Коцюбинський); Велику цінність у літературній спадщині. Словник синонімів української мови
10. цінність — Ці́нність, -нности, -нності, -нністю; -нності, -стей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. цінність — ЦІ́ННІСТЬ, ності, ж. 1. Виражена в грошах вартість чого-небудь; ціна. Посилка з оголошеною цінністю; Мінова цінність продукту. 2. перев. мн. Те, що має певну матеріальну або духовну вартість. Словник української мови в 11 томах

Що означає Посилання з оголошеною цінністю

Всі словники 199 760

Всі словники Тлумачний он-лайн словник української мови «СЛОВНИК.УКРЛІТ.ORG» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Знаки етнокультури Жайворонка Жайворонок. Знаки української етнокультури

цінність

ЦІ́ННІСТЬ, ності, ж.

1. Виражена в грошах вартість чого-небудь; ціна. Посилка з оголошеною цінністю; Мінова цінність продукту.

2. перев. мн. Те, що має певну матеріальну або духовну вартість. Творилися нові сили в народі, народжувалися нові цінності (Вільде, Б’є восьма, 1945, 83); — Ми будемо творити цінності для народу. Але професії в нас будуть різні (Донч., V, 1957, 247); Оперуючи невеликою кількістю кольорів, вишивальниця, завдяки вдалій композиції, створює високі декоративні цінності (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 5); // Цінний предмет. В той же день конфісковані цінності було відправлено в Херсон і здано губернському казначею по акту (Гончар, II, 1959, 74).

Матеріа́льні ці́нності, ек.— всі предмети (земля, будівлі, речі побуту і т. ін.), що мають певну вартість, ціну. Скільки матеріальних цінностей, а з ними і людського щастя принесла ота дружба наукових працівників з колгоспом (Вол., Озеро. 1959, 51).

3. Важливість, значущість чого-небудь. Товщина твору є сумнівна цінність, швидше — хиба (Вас., IV, 1960, 55); Харчова цінність риби обумовлена головним чином вмістом білків і жирів (Технол. пригот. їжі, 1957, 31); Твори найкрупніших майстрів портрета — Рєпіна або Сєрова, Веласкеса або Рембрандта — не втратили і ніколи не втратять для нас своєї цінності через, те, що в них, крім великої майстерності, відчувається світогляд епохи, система поглядів художників (Мист., 1, 1959, 34).

&́9671; Надава́ти ці́нності — те саме, що Надава́ти зна́чення (див. надава́ти 2 ). Надаючи великої цінності люцерні, як надійному джерелу кормів, радгосп розширив її посіви до шестисот гектарів (Хлібороб Укр., 2, 1969, 6); Переоці́нка [всіх] ці́нностей див. переоці́нка; Переоці́нювання [всіх] ці́нностей — те саме, що Переоці́нка [всіх] ці́нностей (див. переоці́нка). Іде напружене переоцінювання цінностей (Еллан, II, 1958, 177); Переоці́нювати (переоціни́ти) [всі] ці́нності див. переоці́нювати.

Відповідальність операторів поштового зв’язку за втрату (пошкодження) поштового відправлення

Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку. Редакція затверджена Ivanenko.yuliia.

Зміст

• 1 Нормативна база
• 2 Поняття оператора та види послуг поштового зв’язку
• 3 Види поштових відправлень
• 4 Дії особи у випадку пошкодження відправлення
• 5 Дії особи у випадку втрати поштового відправлення
• 6 Відповідальність за втрату (пошкодження) поштового відправлення
• 7 Відповідальність за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень
• 8 Судова практика

Нормативна база

• Всесвітня поштова конвенція від 11 жовтня 2012 року
• Цивільний кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України “Про поштовий зв’язок”
• Закон України “Про захист прав споживачів”
• Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі – Правила)
• Інструкція про порядок проведення на підприємствах поштового зв’язку, в їхніх філіалах та структурних підрозділах перевірок за фактами втрат страхових поштових відправлень та нестачі їх вкладення, затверджена наказом Державного комітету зв’язку України від 21 січня 1998 року № 14

Поняття оператора та види послуг поштового зв’язку

Оператор поштового зв’язку (оператор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв’язку (стаття 1 Закону України “Про поштовий зв’язок”).
Послуги поштового зв’язку поділяються на послуги: ♦ універсальні (набір послуг поштового зв’язку загального користування встановленого рівня якості, які надаються усім користувачам на всій території України за тарифами, що регулюються державою);

♦ загального користування (надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості всім користувачам; здійснює національний оператор “Укрпошта” – Українське державне підприємство поштового зв’язку);

♦ спеціального призначення (передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; здійснюється Державною службю спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Види поштових відправлень

Поштове відправлення – листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України (стаття 1 Закону України “Про поштовий зв’язок”).

Дії особи у випадку пошкодження відправлення

→ Перевірити відправлення при отриманні.

→ У випадку, якщо відправлення пошкоджено – наполягати на складенні акту з представником оператора поштового зв’язку. У разі виявлення нестачі, заміни, повного або часткового пошкодження чи зіпсуття вкладення працівник поштового зв’язку складає акт у трьох примірниках, який підписується ним, керівником об’єкта поштового зв’язку і одержувачем. Один примірник акта видається одержувачу. Обов’язково в акті зазначити факт того, що посилка пошкоджена, характер пошкодження, детальний опис упаковки та її стану на момент отримання посилки.

→ Після складення акту звернутися з претензією до відділу поштового зв’язку про відшкодування завданої шкоди.

→ У випадку відмови врегулювати спір в досудовому порядку, особа має право звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування завданої шкоди.

Дії особи у випадку втрати поштового відправлення

• Необхідно звернутися до поштового відділення, звідки Ви направляли посилку, з відповідною заявою про втрату відправлення. У заяві зазначаються вид, категорія та номер поштового відправлення, місце та дата прийняття, прізвище, ім’я та по батькові (для юридичних осіб – найменування) і поштова адреса відправника та адресата, а у відповідних випадках – сума оголошеної цінності поштового відправлення, сума післяплати. Це правило діє як в межах території України, так і за кордоном.

За втрату, недостачу або пошкодження вкладень поштових відправлень, порушення контрольних строків доставки поштових відправлень персонал оператора, з вини якого завдані збитки, несе відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України.

Звичайно, що свої вимоги необхідно обґрунтувати відповідними доказами. Такими доказами можуть слугувати: квитанція про оплату послуги, яка була отримана в поштовому відділенні, касовий чек, або договір укладений у такому поштовому відділенні з зазначенням ваги, ціни тощо.

Завжди зберігайте оригінали та копії цих документів.

Зверніть увагу. Якщо під час відправленнями Ви зазначаєте суму оголошеної цінності посилки, то у випадку її втрати оператор поштового зв’язку зобов’язаний компенсувати саме розмір вказаної суми.

• У випадку виявлення факту втрати поштового відправлення вимагайте від працівника поштового зв’язку складання акту, який підписується ним, керівником об’єкта поштового зв’язку і відправником/одержувачем.

На підставі наявних доказів (акти, фотофіксація) зверніться до оператора із письмовою претензією про отримання компенсації за втрачене поштове відправлення. Оператор зобов’язаний надати письмову відповідь споживачу у місячний термін з моменту отримання претензій.

Необхідно зазначити, що за повну втрату посилок без оголошеної цінності оператор поштового зв’язку відшкодовує вартість послуг поштового зв’язку та сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг; за повну втрату посилки з оголошеною цінністю − вартість в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення, вартості послуг поштового зв’язку та сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг.

Вартість попередньо оплачених користувачем послуг, що фактично не були йому надані, відшкодовується користувачеві у повному обсязі на підставі квитанції чи іншого документа про оплату цих послуг.

• У випадку, якщо захистити свої права в зазначений спосіб не вдалося, Ви маєте право звернутися до суду з позовною заявою про виплату компенсації за втрачене поштове відправлення оператором поштового зв’язку.

Відповідальність за втрату (пошкодження) поштового відправлення

Оператор поштового зв’язку за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв’язку несе відповідальність перед користувачами послуг поштового зв’язку згідно із законом (пункт 129 Правил).

У разі виявлення дефектів поштового відправлення (розходження фактичної маси з масою, зазначеною у супровідних документах, пошкодження упаковки, печаток, обв’язок тощо) оператор у порядку, встановленому уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку (Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України), зобов’язаний письмово оформити факт дефекту та вжити заходів до вручення даного поштового відправлення адресату або відправнику (частина п’ята статті 14 Закон України “Про поштовий зв’язок”).

Відповідно до частини першої статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів,багажу, пошти здійснюється за договором. Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (стаття 924 Цивільного кодексу України).

Оператори поштового зв’язку за втрату (пошкодження) поштового відправлення несуть наступну відповідальність:

Оператор не несе матеріальної відповідальності за поштові відправлення у наступних випадках:

• якщо заяву про розшук поштового відправлення (поштового переказу) подано до об’єкта поштового зв’язку після шести місяців з дня приймання (абзац шостий частини шостої статті 18 Закону України “Про поштовий зв’язок”).
• поштова посилка відповідно до закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню;
• втрата або знищення вмісту посилки настали внаслідок непереборної сили (урагану, землетрусу);
• недостача або пошкодження вмісту посилки трапились внаслідок порушення визначених законодавством України правил про обмеження в пересилці предметів і речей.

Відповідальність за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України “Про поштовий зв’язок” за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори несуть відповідальність відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та законодавства України, за невиплату міжнародних поштових переказів – відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 5 Всесвітньої поштової конвенції поштове відправлення належить відправнику доти, доки воно не видано законному адресату, якщо тільки воно не було затримано відповідно до законодавства країни відправлення або призначення та у випадку застосування статті 15.2.1.1 чи 15.3 згідно із законодавством транзитної країни.

При цьому, як встановлено статтями 23, 26 Всесвітньої поштової конвенції, адресат має право на відшкодування розкраденого, пошкодженого або втраченого рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, якщо відправник відмовляться від своїх прав письмово на користь адресата.

Судова практика