Договір

Договір в цивільному праві, угода два або більш за осіб (громадян або юридичних осіб), направлене на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Д. незрідка іменують і само зобов’язальне правовідношення, що виникло з Д., і документ, в якому воно виражене. Залежно від кількості учасників Д. ділять на двосторонніх або багатобічних. Якщо Д. породжує для однієї сторони лише права, а для іншої лише обов’язки, він є однобічним, якщо ж в силу Д. в кожної сторони з’являються і права і обов’язки, такий Д. називається двостороннім. Прикладом однобічного Д. може служити договір позики; двосторонні Д. — це Д. купівлі-продажу, постачання, підряду, перевезення і ін.

В радянському цивільному праві Д. — одна з найважливіших підстав виникнення зобов’язальних правовідносин (див. Зобов’язання ). Д. — засіб встановлення і організації господарських зв’язків між соціалістичними (державними, кооперативними, включаючи колгоспи, суспільними) підприємствами і іншими організаціями, учасниками радянського економічного звороту (див. Договір господарський ). Д. є також основною правовою формою розпорядження особистою власністю громадян СРСР.

Відповідно до прийнятого в радянському цивільному праві принципу реальності виконання Д. має бути виконаний в натурі (продукція має бути передана, роботи виконані і т.д.). У Д. зазвичай включаються умови, спонукаючі до реального виконання встановлених Д. обов’язків сторін: заходи майнової відповідальності (санкції) за невиконання Д. — відшкодування збитків, сплата неустойки і т.д.

Умови, встановлені сторонами в Д., іменуються його вмістом. Істотними вважаються ті умови Д., які визнані істотними згідно із законом або необхідні для Д. даного вигляду (наприклад, предмет і ціна в Д. купівлі-продажу), тобто такі умови, без яких неможливий висновок Д., а також все ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуте угода (наприклад, умова про постачання товару в певній тарі або упаковці). Д. вважається поміщеним, коли між сторонами в потрібній в належних випадках формі досягнута угода за всіма істотними його пунктами.

За формою висновку Д. діляться на простих і нотаріально засвідчених. Деякі Д. підлягають реєстрації у відповідних державних органах, наприклад Д. купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоч би одній із сторін Д. є громадянин, має бути нотаріально засвідчений і зареєстрований в виконкомі місцевої Ради депутатів трудящих. Згода на висновок Д., виражене стороною — ініціатором його висновку, називається пропозицією ( офертою ), а стороною, що відповідає на пропозицію, — акцептом . Якщо для виникнення договірного зобов’язання необхідне лише досягнення угоди сторін за всіма істотними його пунктами, Д. іменується консенсусним (від латів.(латинський) consensuns — угода), наприклад Д. купівлі-продажу. Якщо для виникнення договірного зобов’язання, окрім угоди, необхідна ще реальна передача речі, Д. іменується реальним, наприклад Д. перевезення вважається поміщеним, коли вантаж переданий перевізникові.

Специфічним виглядом Д. є Д. на користь третьої особи. Через це Д. право вимагати виконання набуває або і що уклав його, і третя особа, в користь якого поміщений Д., або лише це третя особа, само ні безпосередньо, ні через представника що не бере участь в ув’язненні Д. Наприклад, в СРСР по Д. страхування життя право вимагати виплати страхової суми в разі настання смерті застрахованого може лише третя особа, на користь якої поміщений Д. Вопрос про можливість зміни умов Д. на користь третьої особи без згоди цієї особи вирішується по-різному залежно від вигляду Д. Наприклад, при внесенні вкладу до ощадної каси на ім’я третьої особи ця особа розглядається як вкладник і вклад, що вніс, не має права ні на зміну умов Д., ні на здобуття вкладу. При страхуванні життя на випадок смерті застрахований має право у будь-який час замінити особу, на користь якої поміщений Д.

Якщо третя особа відмовилася від наданого йому за договором права, то що уклав Д. може сам скористатися цим правом, якщо це не протіворечит закону, сенсу Д. або істоті зобов’язання.

В радянському цивільному праві порядок висновку Д. визначається Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 і цивільними кодексами союзних республік (наприклад, ГК(Цивільний кодекс) РРФСР, ст. 160—165). Порядок висновку Д. між соціалістичними організаціями регулюється також особливими правилами. Д. між цими організаціями у встановлених законом випадках може бути поміщений шляхом прийняття до виконання замовлення або вбрання. Розбіжності, що виникають при висновку Д., заснованого на обов’язковому для обох сторін плановому завданні, між державними, кооперативними (окрім колгоспів) і суспільними організаціями, вирішуються арбітражем (третейським судом), якщо законом не встановлене інше. У цьому ж порядку можуть вирішуватися і розбіжності при висновку Д., не заснованого на обов’язковому для обох сторін плановому завданні, якщо це спеціально передбачено законом або угодою сторін (див. Переддоговірні спори ).

Наступні слова

Що таке договір?

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на визначення, зміну або припинення прав і обов’язків між сторонами. Наприклад, коли Ви замовляєте товар у постачальника, купуєте будинок у ріелтора, оформляєте кредит у банку, підписуєтеся на тариф телефонного зв’язку, наймаєте забудовника для виконання робіт, Ви, як сторона договору, і постачальник, ріелтор, банк, телефонний оператор, забудовник, як інша сторона окремо, укладаєте між собою договір, тобто домовляєтеся про ваші подальші взаємодії.

Договір має бути оформлений в порядку і формі, передбачені законом. Але сторони мають право укласти такий вид договору, що непередбачений законодавством. Основне правило при укладенні договору полягає в тому, щоб його умови не суперечили закону.

Хто має право укладати договір?

Підготувати і підписати договір може будь-яка дієздатна фізична особа з 18 років або юридична особа, зареєстрована у встановленому законом порядку. Особи з 14 до 18 років мають право укладати угоди з письмової згоди своїх законних представників – батьків, усиновлювачів або опікунів.

Щоб грамотно і правильно сформулювати усі пункти договору і максимально врахувати свої інтереси, зверніться до юриста. Тільки юрист може забезпечити Вас повноцінною консультацією і визначити правові основи і наслідки Вашої домовленості.

Яку функцію несе договір?

Головною функцією договору є точна фіксація досягнутої раніше сторонами угоди про порядок взаємовідносин, тобто умов договору. У договорі необхідно вказати предмет угоди, перерахувати усі права і обов’язки сторін, уточнити порядок розрахунків (якщо така угода передбачена сторонами), терміни виконання умов і інші необхідні елементи угоди. Щоб максимально захистити свої інтереси, зверніться до юриста за допомогою в розробці проекту договору і перевірки договору на відповідність законодавству.

Хто визначає умови договору?

Умови договору визначаються сторонами на етапі узгодження предмета і умов договору. Наприклад, перед купівлею автомобіля покупець погоджує з продавцем усі важливі параметри автомобіля: марка, об’єм двигуна, колір, вартість і так далі. Чи, наприклад, перш ніж здати в хімчистку одяг, клієнт обговорює з власником хімчистки терміни і вартість послуг хімчистки.

Що робити, якщо договір виявився суворим або несправедливим?

Коли одна із сторін визначить вже підписаний договір як несправедливий по відношенню до неї або дуже строгий у виконанні, то в такій ситуації ця сторона має право звернутися до суду із заявою про розрив договору або визнання деяких пунктів недійсними.

Договір обов’язково має бути у письмовій формі?

Договір може бути в усній і у письмовій формі, причому письмова форма може бути як простий документ, підписаний сторонами, так і нотаріальною — підписи сторін завіряються нотаріусом. Але в деяких випадках нотаріальна форма договору є обов’язковою, наприклад, договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Але навіть за відсутності законодавчої вимоги укладати договір у письмовій формі рекомендується підписувати договори письмово, оскільки письмова форма є гарантією закріплення деталей домовленості сторін. Участь юриста в підготовці і складанні договору є гарантією дотримання Ваших інтересів при підписанні договору і надалі може позбавити від спорів і претензій.

Є відповідальність, навіть коли не читаєш договір?

Перед підписанням будь-якого договору, слід уважно вивчити текст договору, і у разі наявності яких-небудь сумнівів не підписувати його. Якщо Ви сумніваєтеся або щось не розумієте, зверніться за рекомендаціями до юриста. Юрист – ця єдина правова особа, яка зможе професійно роз’яснити усі факти і припущення, попередити Вас про відповідальність і запобігти помилкам.

Договір можна розірвати?

Розірвати договір можна за погодженням усіх задіяних сторін. Для цього необхідно спочатку переговорити з іншими сторонами договору і отримати їх згоду. Щоб розірвати договір за взаємною згодою необхідно підготувати і підписати додаткову угоду про те, що договір достроково припиняє свою дію. Така можливість необов’язково має бути передбачена договором — сторони мають право приймати рішення, коли слід припиняти взаємовідносини.

У разі відсутності спілної згоди на розрив договору, можна розірвати договір в односторонньому порядку. У такому разі договір розривається тільки через суд, тобто за рішенням суду.

Як юрист може мені допомогти?

• Проінструктувати Вас з підготовки договору.
• Перевірити договір на відповідність законодавству.
• Рекомендувати внесення в договір пунктів, що захищають Ваші інтереси.
• Пояснити умови договору і роз’яснити Ваші права і обов’язки за цим договором.
• Роз’яснити Вам усі наслідки укладення договору.
• Обговорити договір з іншою стороною або з адвокатом іншої сторони для того, щоб умови, на які Ви, можливо, не погодилися, могли бути змінені або видалені.
• Проконсультувати і допомогти Вам, якщо інша сторона порушує договір.
• Проконсультувати і допомогти Вам, якщо Вас звинувачують в порушенні договору.

44. Договір: поняття, форма та види

Договір – це домовленість двох або більшої кількості сторін, спрямова­на на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.

Зміст договору – це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, й умов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови, на яких договір укладається, мають важ­ливе практичне значення, оскільки від них залежать особливості договірних прав і обов’язків сторін, а також належне виконання зобов’язань.

Залежно від юридичного значення всі договірні умови можна поділити на три основні групи: істотні, звичайні та випадкові.

Істотними вважаються умови, необхідні та достатні для укладання до­говору. Так, договір вважається укладеним лише тоді, коли між сторонами в належній для відповідних випадків формі досягнуто згоди з усіх ЙОГО ІС­ТОТНИХ умов (умови про предмет; умови, котрі визначено законом як істотні; умови, які є необхідними для договорів певного виду ; умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди).

Звичайними називають умови, передбачені нормативними актами. Вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набувають чинності з моменту укладання договору, тому відсутність у змісті договору звичайні« умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укла­данні договору найму житла сторони не домовилися про те, хто виконує по­точний ремонт квартири, то вступає в дію умова, відповідно до якої наймач зобов’язаний проводити його за власні кошти.

Випадкові умови вносять до договору за бажанням сторін. Вони не впли­вають на факт укладання договору та на його дійсність, проте, на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають ді- іти вже внаслідок факту укладання договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони внесені власне сторонами до договору. їх відсутність, як і відсутність звичайних умов, не спричиняє не­дійсності укладеного договору.

Цивільний кодекс України передбачає наступні види договорів. Публічний договір. Публічним є договір, у якому одна сторона (під- гфнємець) взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна тор­гівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, ведичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх спо­живачів, окрім тих, кому за законом надано відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед інпшм щ0до укладання публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір приєднання. Договором приєднання є договір, умови якоц встановлено однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формц його може бути укладено лише приєднанням другої сторони до запропоно- ваного договору загалом. Друга сторона не може запропонувати свої умова договору.

Попередній договір. Попереднім Є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти ДОГО у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім до. І говором.

ІСТОТНІ умови ОСНОВНОГО договору, котрі не встановлено попередні, договором, погоджуються в порядку, встановленому сторонами В попере- дньому договорі, якщо такий порядок не встановлено актами цивільного за- ´конодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмов´, формі.

Договір про наміри (скажімо, протокол про наміри), якщо в ньому не­має волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договорі; не вважається попереднім договором.

Форма договору. Договір може укладатися в усній або письмовій фор ! мі. Розрізняють просту письмову форму та письмову форму з нотаріальні посвідченням, а у випадках встановлених законом із відповідною деря® ною реєстрацією.

Водночас можна виділити договори, укладені шляхом вчинення ш клюдентних дій (конклюдентна форма договору), коли для укладання дого­вору, зокрема з технічними засобами, необхідне волевиявлення особи, ар­моване на його укладання (наприклад, вчинення через автомати купів.:-1 продажу напоїв, договір зберігання речей в автоматичних камерах схог прохід через турнікет у метрополітені тощо).

Також договори можуть укладатися (у більшості випадків переуклада­тися) у формі мовчання. Так, якщо за договором найму наймач продовжуг користуватися майном після закінчення строку договору, то, за відсутнос І заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається пош леним на строк, який був раніше встановлений договором. У цьому випадку відсутність заперечень наймодавця може виражатися у формі мовчання.

Усна форма договору. Усно можуть укладатися договори, які повністн виконуються сторонами в момент їх вчинення, крім тих, які підлягають м таріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також договорі» для яких недотримання письмової форми має наслідком їхню недійсність Отож, в усній формі можуть укладатися лише договори, що виконуються і момент установлення домовленості (наприклад договір купівлі-продажу і роздрібній торгівлі).

Письмова форма договору. Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох доку­ментах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Крім цього, до- [Х)Вір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін висловлена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного

Використання при укладанні договорів факсимільного відтворення під­пису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно- числового підпису чи іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповід­ного аналога їхніх власноручних підписів.

Договори, котрі належить вчиняти в письмовій формі:

_ договори фізичних осіб між собою на суму, що перевищує в 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян (340 грн. і більше). Відповідно до указу Президента України від 25 серпня 1996 р. “Про грошову реформу в Україні” розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян становить 17 гри­вень;

Наслідком недодержання сторонами простої письмової форми є те,

що заперечення однією з сторін факту вчинення договору або оспорюван­ня окремих його частіш може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При цьому рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Нотаріальне посвідчення договору. Договір, який вчинений у письмо­вій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встанов­лених законом або за домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення договору здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії. Воно полягає у вчиненні на документі, у якому викладено текст договору, посвідчу вального напису.

На вимогу фізичної чи юридичної особи будь-який договір з її участю може бути нотаріально посвідчено.

У разі недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвід­чення договору він вважається нікчемним (недійсним без рішення суду).

Однак, якщо договір за законом підлягав нотаріальному посвідченню, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення та при цьому сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтвер­джується письмовими доказами, й відбулося повне або часткове його вико­нання, то суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібне.

104 БРАТЕЛЬ О.Г., ПИЛИПЕНКО г

Договір підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановЛе. них законом (зокрема, договір купівлі-продажу нерухомості, договір ^ мерційної концесії). Такий договір є вчиненим із моменіу його держава реєстрації.