Колишній морський піхотинець Сергій Галкін розповів про окупацію Криму та тренування Прикарпатської ТрО (ФОТО)
Інструктора-волонтера з бойової підготовки 102-ої бригади, морського піхотинця Сергія Галкіна вдень знайти можна хіба що на полігоні – протягом багатьох місяців він наполегливо та самовіддано тренує хлопців, роблячи з них спеціалістів у військовому ремеслі. З Прикарпатською бригадою він почав працювати з самого початку війни – тренував два батальйони та управління.
«Сюди приходили бізнесмени, айтішники, лікарі, будівельники, професори, фермери – вони ніколи не тримали зброї у руках, їм було страшно від пострілів. У березні та квітні я проводив з ними заняття тут, на Лисецькому полігоні. Потім виїхав з ними у Запорізьку область, де ще два місяці допомагав готувати особовий склад» – пригадує Сергій.
Потім франківця запросили здійснювати підготовку особового складу в інших підрозділах ЗСУ – він більше, ніж пів року їздив по різних місцях їх дислокації, поки його знову не запросило командування 102 бригади, і він навесні повернувся.
Волонтерством та допомогою армії Сергій займається ще з 2014 року – їздить по підрозділах, возить їм різні речі, тепловізори, надає їм поради та консультації, адже має чималий досвід служби, інформує “Галка” з посиланням на сторінку бригади.
До армії Сергія не беруть за станом здоров’я – він має травму та 2 групу інвалідності. Пухлина в голові та пластиковий імплантат в коліні, в результаті чого часті головні болі, болі в коліні– часткова втрата здоров’я – саме таку дань віддав Сергій Україні, виконавши свій обов’язок щодо захисту держави від ворога.
Окупація Криму
Сергій – морський піхотинець, служив у Феодосійському батальйоні морської піхоти, був свідком та учасником подій захоплення Криму у 2014, про що нам охоче розповідає:
«Я був сержантом, командиром відділення морської піхоти. Жив у Феодосії, мені там все подобалось, ми займалися спортом по 4 години на день, постійно пропадали на полігонах, на різних навчаннях. Наш батальйон входив до складу резерву НАТО і ми постійно їздили по країнах НАТО, брали участь у спільних навчаннях. Я отримував від цього задоволення. Моя сім’я жила також тут, у Феодосії, ми навіть отримали кримську реєстрацію, хотіли залишитись назавжди».
Але у березні 2014 року все змінилося – одного дня вони стикнулися з тим, що пункт дислокації батальйону оточили російські війська, периметр замінували протитанковими мінами.
«Почали вимагати скласти зброю і здатися, – каже Сергій. – Командування батальйону привело підрозділ у підвищену боєготовність, усім видали зброю і чекали на накази від вищого командування. Так тривало декілька тижнів, до місяця часу. Наказів зверху не було ніяких і ніхто не знав як діяти. Спочатку були плани здійснити прорив на материкову Україну, але всі розуміли, що без підтримки це здійснити було практично неможливо, це було б самогубством».
Сергій пригадує: «На нас здійснювався сильний психологічний тиск – кожного дня нам погрожували та вимагали скласти зброю. Більше 50% особового складу батальйону були місцевими або мали тут родичів, батьків, сім’ї. Їх батьки щодня приходили під розташування і казали їм «сину, складай зброю». Постійно проводились мітинги місцевого населення, на яких нас закликали здатися. Поступово люди почали складати зброю і переходити на сторону ворога, адже вони не могли піти проти своїх батьків, рідних. Одного дня я зрозумів, що з сержантів мого взводу я залишився один – інші здалися. Мене переконували, що в Києві владу захопила хунта, пропонували посади в російській армії. Але є такі речі як честь та совість – вони не продаються. Мої честь та совість не продаються!»
«До нас на вертольоті прилітав командувач ВМС зрадник Березовський і вимагав за-за паркана скласти зброю – ми його не впустили в розташування і сказали забиратись геть – ми не збираємось здаватись».
З часом із 680 чоловік особового складу батальйону залишилося тільки близько 140. Усі інші перейшли на сторону ворога. Було домовлено, що ці 140 чоловік будуть вивезені автобусами з Криму.
«Нам сказали, що завтра об 11 годині нас вивезуть на автобусах і багатьох відпустили додому зібратись. Моя дружина та дитина вже були давно на материковій Україні – я сказав їм їхати, як тільки запідозрив, що тут щось буде відбуватись. Я залишився ночувати в казармі, де нас було близько 50 чоловік. Приблизно о 4 годині ночі вони почали штурмувати нашу частину – БТРи прорвали ворота і заїхали на територію, вертольоти зависли над частиною і з них висадився спецназ, по вікнах почали стріляти з кулеметів та з ПКТ – і у дірки закидали димові та світло-шумові гранати. Вони не мали на меті нас вбити – хотіли принизити, познущатись, продемонструвати, як вони взяли штурмом морську піхоту України.
Вони 2 години нас, беззбройних, штурмували. Коли вони нарешті ввійшли всередину – почався рукопашний бій. Мене кілька разів вдарили чимось, мабуть прикладом автомата – я втратив свідомість, коли отямився – мене поклали до стіни, я почав співати гімн України – мене знову вдарили по голові і я відключився. Потім нас повантажили в Урали і повезли кудись. Коли ми вилізли з Уралів – перед нами стояв якийсь їх офіцер і наш офіцер-зрадник – вони почали нас вербувати і переконувати здатись. Ще кілька людей перейшло на сторону ворога. Після цього нас відпустили, ми подзвонили нашим, які приїхали нас забрали».
«Далі я приїхав у свою казарму, щоб забрати речі, продовжує Сергій, – в мене було два рюкзаки. В одному були цінні речі – всі мої документи – паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про народження, військовий квиток, дипломи про освіту, а також гроші, золото, ноутбук з моїми фотографіями. Проте шафа, в якій стояли рюкзаки, була зламана і рюкзаків не було – вони вкрали усі мої речі. Мені так і не повернули їх».
Близько 11 години автобуси вивезли їх у Чонгар, звідти – в Мелітополь, звідки літаком доправили до Києва. У Києві зустрічали журналісти, деякі політики, брали інтерв’ю. Після цього вони отримали нове місце прописки – в Миколаєві.
«В Миколаєві в мене почалися сильні головні болі і на ВЛК встановили, що в мене пухлина в голові. Сказали, що для служби в армії я непридатний. Мене звільнили, а пізніше – зняли з військового обліку. Я дуже шкодував, бо мені хотілось продовжити службу. Але тут почалися інші проблеми – з документами. Мої документи були втрачені і в мене зайняло близько пів року, щоб їх відновити – я всюди стикався з бюрократією і небажанням мені допомагати з боку чиновників. Мене ганяли по різних кабінетах за численними довідками. Я звернувся до адвоката, який мені допоміг виробити паспорт. Вже в Івано-Франківську знову почалися проблеми з документами – вимагали якісь довідки, документи, які було неможливо зробити, тому що Крим був під окупацією. Прийшлось звертатись до генеральної прокуратури».
Нарешті Сергію вдалось виробити документи, йому дали 2 групу інвалідності, призначили пенсію.
У Сергія є освіта інструктора з фізичної підготовки, а у 2019 році він отримав ще один диплом – юриста. Тепер він займається адвокатською діяльністю – допомагає військовим відстоювати свої права. Каже, що не програв ще жодної справи по військових.
Хорошилов Сергій Вікторович
Доктор технічних наук (спеціальність 05.13.03 – системи та процеси керування), професор.
Має більш ніж 30-и річний досвід роботи в галузі космічних та комп’ютерних систем. Результати його робіт відзначені нагородами Президента України, Національної академії наук України та Державного космічного агентства України. Розроблені ним математичні моделі, методи, методики і алгоритми використовувалися ДП «КБ «Південне» при розробці ряду космічних місій.
Приймав участь у міжнародному проекті LEOSWEEP (improving Low Earth Orbit Security With Enhanced Electric Propulsion), що фінансувався Європейським союзом.
Виступав з лекціями та доповідями у Австрії, Германії, Іспанії, Бельгії, Канаді, Китаї та інших країнах.
Вчені звання
Професор кафедри спеціалізованих комп’ютерних систем, 2020 р.
Старший науковий співробітник за спеціальністю «Динаміка, балістика та керування рухом літальних апаратів», 2006 р.
Науковий ступень
Доктор технічних наук за спеціальністю «Системи та процеси керування», 2014 р.
Кандидат технічних наук за спеціальністю «Динаміка, балістика та керування рухом літальних апаратів», 2000 р.
Аспірантура Інститут технічної механіки НАНУ (Національної академії наук України) за спеціальністю «Динаміка, балістика та керування рухом літальних апаратів», 1999 р.
Дніпропетровський державний університет за спеціальністю «системи автоматичного керування», 1995 р.
Робочі посади
Провідний науковий співробітник відділу системного аналізу і проблем керування Інституту технічної механіки НАНУ і ДКАУ (Державного космічного агентства України)
Професор кафедри спеціалізованих комп’ютерних УДХТУ (Українського державного хіміко-технологічного університету) (за сумісництвом)
Наукові інтереси
Динаміка та керування системами космічного призначення; теорія адаптивного та робастного керування; машинне навчання; космічні конструкції, що трансформуються; космічне сміття.
опублікував понад 150 наукових робіт, серед яких 4 монографії.
Освітня діяльність
Керівництво бакалаврами, магістрами та здобувачами ступеня PhD.
Phd: Динаміка і керування рухом літальних апаратів;
Магістр: Розробка та проектування систем машинного навчання;
Бакалавр: Проектування систем штучного інтелекту, Інтернет речей, Теорія автоматичного керування, Методи ідентифікації систем та інші.
Посади та діяльність, пов’язана з науковими журналами
член редколегій наступних наукових журналів: «Комп’ютерне моделювання: аналіз, управління, оптимізація» (УДХТУ); Технічна механіка (ІТМ НАНУ і ДКАУ); Вісник Дніпровського університету серія «Ракетно-космічна техніка» (ДНУ).
Рецензент наступних міжнародних журналів: Acta Astronautica, Journal of Spacecraft and Rockets, Advances in Space Research, Applied Sciences, Mathematics, Space Science and Technologies та інші.
Інші посади та діяльність
постійний експерт ДКАУ у Міжагентському координаційному комітету з проблеми космічного сміття;
член атестаційної комісії та центрального органу Системи сертифікації космічної техніки в Україні;
член експертної ради Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки.
