“Копають братські могили й запустили крематорії” – як росіяни ховають злочини в Маріуполі

У Маріуполі російські війська, щоб приховати свої злочини, запустили мобільні крематорії, а також ховають убитих містян у братських могилах. Тіла убитих не ідентифікують. Про це в коментарі Gazeta.ua розповів мер міста Вадим Бойченко.

“До 21 березня комунальні підприємства ще фіксували вбивства, які чинила Російська Федерація в Маріуполі. Офіційна цифра вбитих їхніми військами на 21 березня майже п’ять тисяч осіб. Але в цей час на вулицях міста було багато людей, які загинули від ворожої артилерії або авіації. Почалися вуличні бої, танкові. Тому було неможливо рахувати й збирати тіла. Їх тисячі. Ми це фіксували свідками. Вони вже на підконтрольній частині України й дають свідчення.
Потім російські війська просунулися в місто й почали зачищати. Закрили доступ місцевих мешканців. З пропискою не можна потрапити в місто. Це почалося три дні тому. Щоб ніхто не знав про злочини. У нас є свідки цього всього. Ці люди, ризикуючи життям, дали інформацію. На склади поряд зі Старокримським кладовищем звозять тіла. Риють братські могили, щоб ховати людей. Також там працюють мобільні крематорії. Так ховатимуть свої злочини”, – говорить Вадим Бойченко.

В РФ заявили, що вивезли 125 тисяч людей із міста. Натомість верифікованих із них з базою громади є лише близько 40 тисяч. Одне з припущень, що спеціально завищують цифру вивезених, щоб приховати злочини, додає мер.
“Російські окупаційні війська примусово депортували до так званої ДНР та РФ десь 40 тис. осіб.
Можуть казати, що завгодно. Вони завжди й скрізь брешуть. Є база депортованих, яку вони й створили. Ми її верифікуємо з реєстром громади. Уже виявили 33 500 наших жителів. Це для мене є офіційною інформацією.
Вони мають надати списки тих, кого вивезли. Хай доведуть. Це злочинці. І використовують всі можливі інструменти”, – каже мер.

Росіяни свідомо бомбардують місто, додає Бойченко.
“Системи залпового вогню працюють квадратами. Вони розуміли, що роблять. Просувалися вперед 50-100 метрів щодня. Спалювали цілі житлові квартали. Потім, коли вони додали до цього артилерію та авіацію, стало зовсім неможливо”.

Маріуполь у блокаді російських військ з 1 березня. У місті гуманітарна катастрофа. Росіяни чинять геноцид українців. Поки що деблокувати місто не вдається. Складно надавати допомогу українським воїнам. 11 квітня армія РФ застосувала хімічну зброю над заводом “Азовсталь”, який утримують воїни полку “Азов”.

“Я розкопала свою доньку в камінні”. Історії з драмтеатру Маріуполя

Вибухова хвиля була такої сили, що жінку підкинуло і вдарило об стіну. Інша стіна, що відділяла кімнату від концертної зали, була зруйнована. Дворічну Настю засипало камінням.

“Після вибуху було чути крики і стогони, а моя дитина мовчала. І це було найстрашніше. Лише потім я почула її голос. Вона кликала: “Мамуся!” – розповідає жінка.

На щастя, дівчинка була під ковдрами. Ймовірно, це пом’якшило удар. Вікторії вдалося розкопати доньку у камінні. Вона була жива.

Родина Дубовіцьких, як і тисячі інших людей у Маріуполі у ті дні, сподівалися, що драмтеатр стане надійним сховком у понищеному обстрілами місті.

На вогнищі біля театру гріли воду, готували їжу. Сюди приходили чекати на гуманітарний коридор.

На площі великими буквами зробили напис – “діти”.

Але 16 березня російська армія бомбардувала театр.

Автор фото, міськрада Маріуполя

Напис “діти” видно на супутникових знімках

Наступного дня надійшли повідомлення, що бомбосховище театру витримало, люди вижили. Але більшість там насправді були не в сховищі, а в інших приміщеннях.

То скільки людей загинули у драмтеатрі Маріуполя?

Мама, тато і донька

16 березня Ірина Хаджава у драмтеатрі Маріуполя втратила сина, невістку та онуку.

Син на вулиці готував їжу. Польова кухня була праворуч від центрального входу.

Там стояв великий казан, палили багаття. Їжу готували на всіх. Приходили навіть люди з сусідніх будинків.

За словами очевидців, на момент вибуху на кухні за гарячою водою стояло кілька десятків людей, всі вони загинули. Їх накрила стіна театру. Від польової кухні не залишилося нічого.

Невістка з двома онуками були на другому поверсі театру – на них впав третій. З-під уламків вибралася лише старша онука – 10-річна Лєра. Вона каже, що чула, як під камінням кашляла її сестра Кароліна, якій було 2,7 років.

Автор фото, Маріупольське телебачення

10-річна Лєра вижила під час вибуху, а її сестра, мама і тато ні

“Я кричала, благала допомогти їх витягти, але все було марно. Мені сказали, що все… Вони згоріли там заживо”, – каже Ірина і плаче. Її історію, яку записало “Маріупольське телебачення”, опублікувала міськрада Маріуполя.

Лише через дев’ять днів після трагедії міськрада оголосила приблизну кількість жертв вибуху – 300 людей. Ці дані мерія отримала від очевидців. Точну кількість загиблих ні в театрі, ні у всьому місті порахувати неможливо. Там тривають бої.

Довгий час інформації про загиблих у драмтеатрі взагалі не було. Мерія Маріуполя кілька днів повідомляли про одного пораненого.

“Через постійні авіанальоти та бойові дії розібрати завали відразу після обстрілу було практично неможливо. У рідкісні хвилини затишшя люди підходили до зруйнованого театру, рятували маріупольців, які опинилися у пастці”, – кажуть у мерії.

Плутанина з даними

Величезну надію всім, хто шукав рідних у театрі, дав колишній голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута, який на наступний день після вибуху написав у фейсбуці, що бомбосховище витримало, “люди виходять живі”.

Утім, через день він повідомив вже інше – у театрі було щонайменше 1300 людей, а вийшли лише 130.

“Скільки ще під завалами, скільки там поранених і загиблих, ніхто не знає. Служби порятунку за дні блокади рашистськими окупанти фізично знищені. Убито багато медиків. Це означає, що всі, хто вижили після бомбардування, або помруть під завалами театру, або вже померли”, – заявив Тарута.

Автор фото, міськрада Маріуполя

Люди були всюди

Вікторія Дубовіцька, яка провела у драмтеатрі майже два тижні, каже, що щодня туди приходило дедалі більше людей.

Її родина спочатку жила на першому поверсі біля колон. Спали на стільцях. Потім застелили підлогу дощечками, поклали штору і так влаштували спальні місця.

“В коридорі було холодно, а у концертній залі тепліше. Туди хотіли потрапити більше людей. Саме туди впала бомба”, – каже жінка.

Про величезну кількість людей у будівлі розповідає і Марія Кутнякова. Жінка прийшла у драмтеатр на світанку 16 березня разом з мамою і сестрою. Їхній будинок обстріляли з “градів”. Їжа закінчилася. У дворі ховали сусідів. Театр став останньою надією. Вони вірили, що там можна сховатися.

Щоб знайти місце, Марія обійшла з ліхтариком театр. За її словами, всюди були люди. Сотні людей.

“Люди були всюди – на сцені, у залі, на підлозі у всіх кімнатах і у коридорах. Знайти місце було дуже важко. У бомбосховищі всі просто не поміщалися”.

Навколо були тіла, багато тіл

Коли після вибуху Вікторія Дубовіцька вибиралася з дітьми з руїн, вона каже, що бачила багато тіл – поранених і вбитих.

“Люди кричали. Це був хаос. Поранених було дуже багато, але я ні чим не могла їм допомогти. Мені треба було витягнути трьох дітей – двох своїх і ще одного сусідського хлопчика, який зайшов до нас перед вибухом”.

Очевидці розповідають, що вижили ті, хто був у підвалі і в передній частині театру. Люди у концертній залі, у гримерках, у приміщеннях за залою, а також ті, хто був на вулиці, на польовій кухні, загинули.

Галина Кутнякова у момент вибуху була у медпункті на першому поверсі. Її завалило цеглинами, але її витягли.

Коли Галину знайшла донька Марія, жінка була повністю вкрита пилом, але ціла.

Автор фото, facebook.com/m.kutnyakova

Марія Кутнякова у Маріуполі. Березень 2020 року

Марія вийшла з театру на 15 хвилин провідати дядька, який живе у будинку поруч. Коли вона повернулася – будівля була у руїнах.

“Я спочатку не зрозуміла, що сталося. Я бачила стіну театру в тумані, поламані дерева навколо, а на землі під ногами валялися яскраво червоні шматки. Це був дах театру. Моя перша думка була, що з рідними?”

Дівчина з розбитою головою лежала на землі і просила води, маленький хлопчик плакав і кликав маму, хтось поранений, хтось – вкритий штукатуркою, мертві, багато тіл – Марія побачила у театрі страшну картину.

Коли через коридор вона зайшла до концертної зали, то побачила небо. На землі серед каміння і тіл лежала люстра. Стеля впала прямо на людей у залі.

Автор фото, міськрада Маріуполя

Такою була зала до вибуху

Марія оббігала приміщення, кликала маму і сестру, весь час повторювала їхні імена. Рідних вона знайшла на сходах, що ввели у підвал, до бомбосховища.

“Ми тільки знайшлися, й тут чуємо крики, що театр горить. Треба тікати. Ми ледь вийшли з того підвалу. По дорозі я витягла якогось маленького хлопчика, який кричав, що його маму звати Надя. Ми віддали його потім знайомим його мами”.

Марія каже, що, коли вони виходили, їм кричали не дивитися по сторонах, закривати дітям очі. Навколо були мертві тіла, частини тіл.

З театру вийшло близько 200 людей, всі вони розбігалися, хто куди, розповідає Марія.

Люди, які вціліли після вибуху, розповідають, що з самого початку завали намагалися розібрати. Але потім почалась пожежа, яку нікому було гасити. І почалися обстріли.

Автор фото, міськрада Маріуполя

“Через обстріли з театру не можна було винести поранених. Весь день до театру приходили люди і намагалися когось витягти, але марно”, – згадує Марія.

Її родина знайшла тимчасовий прихисток неподалік у приміщенні філармонії. Але цю будівлю теж обстрілювали.

“На світанку до драмтеатру знову пішли чоловіки. Гукали вцілілих. А потім повернулись і сказали – там вже немає нікого”, – каже Марія.

За її словами, у театрі загинули щонайменше кілька сотень людей. “Так, бомбосховище витримало, але люди були всюди. За межами сховища було значно більше людей”, – розповідає жінка.

Марія з мамою, сестрою та кішкою Мишкою багато днів під страшними обстрілами вибиралися з Маріуполя. Зараз вони у Львові.

“Я тут, ніби у безпеці. Але все моє життя там – у Маріуполі. Моє серце розривається. Моє місто знищують. Дуже багато моїх знайомих загинуло. Я не знаю, чи живий мій дядько. Біля театру не було жодного військового, жодної техніки, лише мирні люди – і вони кинули на нас бомбу”, – говорить Марія.

Автор фото, міськрада Маріуполя

Відновити драмтеатрі Маріуполя пообіцяла влада Італії. Але місто все ще в облозі російських військ. Його обстрілюють 41-й день.

Лише за один з останніх днів російські військові здійснили по Маріуполю 118 бомбардувань. Місто майже повністю знищено.

У театрі, де колись ставили п’єси української та російською мовами, загинули сотні людей. У Маріуполі – тисячі.

Але точну кількість жертв Маріуполя зараз сказати не може ніхто. У місті вже давно копають братські могили.

До війни. Фотограф – Віктор Дєдов. У березні Віктор загинув у Маріуполі

“Вони зруйнували серце нашого міста, наш драмтеатр. Це місце, де була найгарніша ялинка, ми призначали тут зустрічі – на драмі, ми сміялися колись з невдалого фонтану. А зараз його нема”, – пишуть люди у телеграм-каналі Маріуполя.

З охопленого боями міста продовжують тікати люди.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!