Релігієзнавство – Лубський В. І. – Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя

Індійська цивілізація – одна з найбільш стародавніх на нашій планеті. На території Індії знайдено чимало пам’яток палеоліту. Вже у другій половині 3-го тис, до н. е. в долині Інда (Північн.-Західн. Індостан) утворилася індійська цивілізація. Хараппська культура (назва по місцю розкопок), початок якої відносять до 2500 – 2400 рр. до н. е., характеризувалася будівництвом міст з регулярною забудовою, навіть водогіном і каналізацією, з кам’яними укріпленнями. Населення невеликих міст займалося поливним землеробством та скотарством, користувалося знаряддями праці з бронзи. Там вже існувало рабовласництво і держава у вигляді деспотії. Вважають, що хараппська цивілізація була створена предками дравидів, одного з сучасних народів Індії, яких вважають найбільш давнім її народом.

У 3 – 2 тис. до н. е. в басейні р. Інд існував ще один центр індійської цивілізації – культура Махенджо-Даро, яка теж була створена стародавніми дравідійськими племенами. Тут теж були міста з регулярною забудовою, існувала бронзова металургія, було розвинене землеробство. Теж існувало рабовласництво і держава.

Про релігію цих цивілізацій, залишки яких відкрито лише в 1922 році, відомо небагато: це була розвинена первісна племінна релігія з залишками тотемізму і культу предків. Храмів, мабуть, не було. Але залишилося щось від басейнів ритуального обмивання. Знайдено ознаки культу богині-матері, бога, схожого на пізнішого Шіву.

З другої половини 2 тис. до н. е. в Індії з’являються арії з Північного Заходу, це був східний потік ірано-індійської міграції аріїв. Вони злилися з місцевим населенням.

Деякі автори вважають, що до упанішад можна віднести 250 різних богословсько-філософських творів. Упанішади беруть свою назву від санскритського “сидіти біля”, що означає перебування учня біля вчителя для пізнання істини, а в подальшому набуло значення “сокровенне, тайне знання”. Вони утворюють комплекс творів, які звучать ведантою – “кінцем вед”. В упанішадах відбувся духовний розвиток індійського суспільства, в них висловлені різні, інший раз діаметрально протилежні богословські і філософські точки зору. З певною умовністю упанішади поділяють на шість класичних чи ортодоксальних систем.

Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

В упанішадах з’являються філософські проблеми про долю людства, вони намагаються відповісти на питання: звідки ми, де ми живемо, куди йдемо, чому існуємо то в стражданнях, то в задоволенні, хто цьому причина: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша, людина, яка представляє собою Верховний Дух? Оскільки упанішади були ареною боротьби різних точок зору, то відповіді були теж різні.

Веданта (що означає “кінець Вед”) і Міманса – чисто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмой. Остання розлита в усій природі, в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід цілковито, безумовно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому і причина, і мета, і смисл життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують можливість пізнання світу: Всесвіт – це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман же – це людське Я. Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання – це вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: для цього треба звільнити дух, душу від ланцюга перероджень, перевтілень. Це ми з Вами ще раз розглянемо в буддизмі, який черпав свої ідеї теж в упанішадах. А тут зазначимо, що Йога розробляє для цього цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, щоб досягти очищення душі. Тоді вона досягне злиття з Атманом. – Ньяя вдається до міркувань з приводу логічних засобів самовдосконалення, до розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, але Й духовне, серед останнього і Атман. За допомогою логічних побудувань Ньяя хоче довести необхідність перевтілення, карми, досягнення мокші (врятування).

Таким чином, Йога і Ньяя завершують філософські богословські побудування Веданти і Міманса.

Санкхья і Вайшешика шукає інше пояснення світу, що нас оточує. Санкхья вважає, що Брахма не розлитий в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. А Вайшешика висловлює думки, які близькі до атомістичної теорії, яка є засадою матеріалістичного розуміння природи в стародавньому світі.

Схожі статті

• Релігієзнавство – Лубський В. І. – §1. Ведична релігія §1. Ведична релігія Індійська цивілізація – одна з найбільш стародавніх на нашій планеті. На території Індії знайдено чимало пам’яток палеоліту. Вже у.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ X. Релігії ІНДІЇ §1. Ведична релігія Індійська цивілізація – одна з найбільш стародавніх на нашій планеті. На території Індії знайдено чимало пам’яток палеоліту. Вже у.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Поява релігії Припущення багатьох дослідників 19 – пер. пол. 20 ст. про історичний характер релігії досягненнями сучасної науки перетворено в незаперечний факт.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ VII. Характеристика релігій світу Вивчення даної теми має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Релігія в сучасному світі має істотний вплив на свідомість і поведінку.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Первісні вірування В сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін “первісна релігія”. Він досить точно визначає час.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – §4. Халдейська релігія Східне Середземномор’я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – §3. Сирійсько-фінікійська релігія Східне Середземномор’я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Родоплемінні релігії Вивчення даної теми має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Релігія в сучасному світі має істотний вплив на свідомість і поведінку.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Типи релігій Вивчення даної теми має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Релігія в сучасному світі має істотний вплив на свідомість і поведінку.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Іудейські обряди і свята Іудейські обряди і свята. Серед обрядів найбільше значення має обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Реформований іудаїзм Реформований іудаїзм . Протягом XIX ст. серед єврейського населення ряду країн Західної Європи і США виник і набув широкого розповсюдження рух.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Історичний характер релігії Припущення багатьох дослідників 19 – пер. пол. 20 ст. про історичний характер релігії досягненнями сучасної науки перетворено в незаперечний факт.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм При розгляді проблем походження релігії виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Чому виникла релігія Релігія дуже складне явище духовного життя суспільства, вона виникла в складних умовах становлення людства, створення ним цивілізації. Відбувалось це.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Перші спроби наукового пояснення походження релігії Спроби знайти, так би мовити, земні витоки релігії сягають в далеку стародавність. Ще в 5 ст. до н. е. Крітій (біля 460 – 403 рр. до н. е) висловив.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Академічний теїзм При розгляді проблем походження релігії виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – а) Соціологія релігії та інші науки про релігію 2. Соціологія релігії – одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена у різних його аспектах. Не лише соціологи, але й історики.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – 2. Соціологія релігії – одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена 2. Соціологія релігії – одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена у різних його аспектах. Не лише соціологи, але й історики.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – 1. Соціологія релігії – як частина соціології 1. Соціологія релігії – як частина соціології 1. Соціологія релігії – це частина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує вироблені.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ IX. Іудаїзм Іудаїзм – одна із древніх релігій, що збереглася до наших днів. Словом іудаїзм називають релігію, поширену серед євреїв. Це слово походить від назви.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ V. Соціологія релігії 1. Соціологія релігії – як частина соціології 1. Соціологія релігії – це частина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує вироблені.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ IV. Психологія релігії Специфіка психології релігії полягає в тому, що вона виникла на стику декількох галузей знання. Психологія релігії склалася на перехрещенні філософії.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Етична філософія релігії Етична філософія релігії . Релігія у свій класичний період дає людині не тільки світогляд, все її розумне буття, вона дає їй також етику, мету, волю і.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ III. Філософія релігії Філософія релігії виникла в XVII – XVIII ст Спочатку вона розвивалася в дусі західного просвітництва, виходячи з принципів вільнодумства та раціоналізму.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Форми первісних вірувань Сукупність названих елементів утворюють форми первісних релігійних вірувань, а ця сукупність в свою чергу обумовлена природними, виробничими, історичними.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – 4. Виникнення та розвиток соціології релігії Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Своїм виникненням вона багато чим зобов’язана тим.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – 3. Методи соціології релігії Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією у дослідженні соціальних явищ загалом: опитування і статистичний.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Теїстична теорія Ця теорія походження релігії з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Розділ II. Основні теорії походження релігії Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно.
• Релігієзнавство – Лубський В. І. – Традиціоналістична теорія Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно.

Релігієзнавство – Лубський В. І. – Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя

Ортодоксальні школи

Буквальне значення терміна “мімансу” – “роздум”, “дослідження”, тобто рішення деякої проблеми шляхом міркування і критичного дослідження.

Усередині міманси розрізняють дві основні течії: більш раннє – пурва-міманса, в якому головним завданням є дослідження ведичного ритуалу, і більш пізніше – Уттар-міманса, де головною метою стало дослідження процесу пізнання і його форм.

Основні праці. Джайме “Мімансу-сутра”, або “Джаймінісутра” (бл. 200 р до н.е.).

Філософські погляди. Відношення до вед. Первинною метою міманси було раціональне обгрунтування традиційного ведичного ритуалу, в якому виголошувалися гімни Рігведи і відбувалися жертвоприношення богам.

Як і для всіх ортодоксальних шкіл індійської філософії, для міманси характерна віра в святість і непогрішність вед. В інших ортодоксальних школах святість і авторитет вед обґрунтовуються тим, що вони є словами Бога (або богів), але мімансу не визнає існування Бога-Творця (або Бога-Руйнівника). Веди в міманса вважаються існуючими вічно, вони ніким не написані, їх можна тільки дізнатися, але не створити. На захист цієї тези наводяться, наприклад, такі аргументи.

• • Якби веди були ким-небудь створені, то ім’я їх творця збереглося б, як збереглися самі веди. Але навіть ті, хто вважає, що веди були кимось вигадані, розходяться в питанні про те, хто саме був їх автором або авторами.
• • У ведах говориться про зв’язки ритуалу з небесним винагородою, але самі люди (в їх земного життя) не можуть цього спостерігати, отже, ніхто з людей не міг про це розповісти.

У пошуках раціонального обгрунтування тези про вічність вед представники міманса розробили особливий підхід до мовним звукам, з яких складаються слова і пропозиції. Ці звуки вважаються вічно існуючими. У різних місцях і в різний час різні люди вимовляють одні й ті ж звуки, значить, самі по собі ці звуки позачасові. Проголошення мовних звуків (людиною або богом) розуміється в міманса не як їх породження, а як “висвітлення” вже існуючих об’єктів. Коли ми заходимо в темну кімнату, ми там нічого не бачимо, але, спрямовуючи промінь ліхтаря в різні боки, ми виявляємо в кімнаті різні предмети. Це не означає, що промінь ліхтаря породжує ці предмети все вони існували і раніше, просто світло, що впав на них, дозволяє нам їх виявити. Так само і зі звуками мови, з яких складаються тексти вед.

Онтологія. Фізичний, чуттєво сприймається світ реально існує. За цей світ не є результатом діяльності Бога-Творця. Всі об’єкти, існуючі в світі, утворилися з матерії відповідно до карми душ. Закон карми є вищим законом світу; він є одночасно фізичний і моральний закон буття.

Вчення про душу і про пізнання. Душа є безсмертною, вічною субстанцією. Якби душа гинула при смерті тіла, то виконання ведичних обрядів було б безглуздо.

Свідомість виникає в душі тільки тоді, коли душа з’єднується з тілом і коли який-небудь об’єкт знаходиться перед органами пізнання. Душа, яка звільнилася від тіла, володіє не реальним свідомістю, а тільки можливістю свідомості.

У міманса, як і в інших школах індійської філософії, органи пізнання поділяються на зовнішнє сприйняття – еnо п’ять органів чуття (зір, слух, нюх, дотик, смак) і внутрішнє – це манас (розум).

Звільнення. Поведінка відповідно до приписів вед і безкорисливе виконання людиною ведичних обрядів поступово знищує карму і робить можливим звільнення душі після смерті тіла. При цьому в ранній міманса звільнення розумілося як щось позитивне – досягнення стану незатьмарений блаженства, а в пізній – як негативне, тобто припинення народжень, а значить, і страждань.

При виконанні будь-якого запропонованого ведами ритуалу в душі людини виникає якась потенція, що приносить в майбутньому сприятливі плоди, якими можна буде насолодитися в загробне існування.

Н’яя (Nyāya)

Термін “ньяя” означає “правило”, “міркування”, “аналітичне дослідження”, “логіка”.

Центральне місце в філософії ньяя займають питання теорії пізнання і логіки; логіка ньяя приймалася і використовувалася у всіх системах індійської філософії, які визнають логічний висновок в якості достовірного джерела пізнання. Онтологія ньяя близька до онтології школи вайшешика.

Основоположником філософського вчення ньяя вважається великий мудрець Готама (Гаутама), що жив не пізніш I ст. н.е.

Основні праці. Готама “ньяя-сутра”.

Філософські погляди. Звільнення. Головною метою людського існування є досягнення стану звільнення, тобто повного позбавлення від всіх страждань. Для цього необхідно звільнити людське “я” від прихильності до тіла і будь-яких речей. Це можливо тільки завдяки пізнанню реальності, в якій перебуває людське “я”. Але щоб бути впевненим в тому, що ми маємо справу з правильним знанням цієї реальності, необхідно досліджувати наявні у нас способи і методи пізнання, виділити серед них достовірні і недостовірні.

Теорія пізнання і логіка. Розрізняються два види пізнання: достовірне і недостовірне (схема 10). Достовірне пізнання може бути чотирьох видів: сприйняття, логічний висновок, порівняння і свідчення.

Сприйняття є безпосереднє пізнання об’єктів, що має місце за рахунок зв’язку об’єктів з нашими органами чуття. Залежно від того, які органи чуття сприймають об’єкт, розрізняються зовнішнє сприйняття (зір, слух і т.п.) і внутрішнє (манас-розум).

Логічний висновок є опосередкований спосіб пізнання, в якому ми виходячи з відомих нам істинних суджень (посилок) приходимо до нового судженню (висновку). Наприклад, “Девадатта смертний тому, що він людина, а всі люди смертні”. Вчення про виведення в школі ньяя в цілому відповідає аналогічному вченню в європейській логіці (силогістиці Аристотеля, хоча в ньяя досліджуються і застосовуються далеко нс всі можливі фігури і модуси силогізмів).

Порівняння є спосіб пізнання, при якому ми встановлюємо зв’язок між назвою деякого невідомого нам об’єкта і самим цим об’єктом, причому даний об’єкт називається цим ім’ям на підставі опису подібності між даним об’єктом і будь-яким іншим відомим нам об’єктом. Наприклад, нам говорять, що Гаваї – це дика корова. Тоді, зустрівши в лісі тварина, схожа на корову, ми приходимо до висновку, що ця тварина і є Гаваях.

Схема 10. Н’яя: види пізнання

Так, ніхто з живучих людей не може спостерігати загробний світ, проте віруючі, довіряючи своїм священним книгам, пророкам і богословам, вірять в існування раю або в переселення душ.

Свідоцтво (шабда) є знання про невоспрінімаемих об’єктах, яке ми отримуємо від авторитетних осіб. (Аналогічно, сучасні люди ще в школі дізнаються, що всі речі складаються з атомів, а атоми складаються з елементарних частинок (електронів, протонів і т.п.), і, хоча школярі безпосередньо не сприймають ці частинки, вони погоджуються з цим вченням, довіряючи авторитету вчителів і вчених.)

Недостовірними видами пізнання вважаються: пам’ять, сумнів, помилка, гіпотетичний аргумент.

Крім того, в ньяя детально розглядаються і вивчаються різні складові і види пізнавального процесу, наприклад: мета (заради якої відбувається дія), дискусія заради відшукання істини і суперечка заради перемоги, помилки в логічному висновку і нечесні прийоми, що застосовуються в суперечці, і т. д.

Об’єкти пізнання. У ньяя виділяються не тільки різні способи пізнання, а й об’єкти, гідні того, щоб їх пізнавати, тобто найбільш важливі для звільнення. До них відносяться: наше “я” (атман), тіло, почуття і сприймаються почуттями якості (запах, смак і т.п.), пізнавальна здатність людини, манас-розум, діяльність людини, розумові вади, повторне народження (згідно із законом карми ), почуття задоволення і невдоволення (болю), страждання і свобода від страждання.

Ставлення до Бога. В ньяя визнається існування Бога. Він розуміється як першопричина творіння, підтримки існування і руйнування світу. Світ створюється Богом заради блага всіх живих істот. Але самі ці істоти, володіючи свободою волі, можуть надходити як добре, так і погано, приносячи тим самим собі радість і страждання. Але під керівництвом Бога все вони (рано чи пізно) осягнуть свою природу і природу реальності і звільняться від страждань.

Вайшешика (Vaisesika)

Назва “вайшсшіка” походить від слова “Вишеш”, тобто “Відмінність”, “особливість”. Свою назву ця система отримала тому, що в ній особлива увага приділяється категорії “відмінність”.

Вайшешика близька до філософії ньяя, розділяючи теорію пізнання останньої. Головною метою обох цих систем є звільнення індивідуального “я”.

Основоположником вайшешики вважається мудрець Улук на прізвисько Канада, жив приблизно в IV ст. до н.е.

Основні праці. Канада “Вайшешика-сутра”; різні коментарі на цю роботу.

Філософські погляди. Звільнення. Головна мета людського існування полягає в повному звільнення індивідуального “я” від будь-якого болю і страждання. Причина страждань полягає в незнанні, тому звільнення може бути досягнуто тільки завдяки правильному пізнанню реальності.

Онтологія. Реальність розуміється як все те, що може бути названо, тобто позначено словами. Всі ці об’єкти діляться на два класи;

• 1) об’єкти, які можуть бути позначені словом “буття”, тобто всі існуючі об’єкти (предмети, душі, розум і т.д.);
• 2) об’єкти, які можуть бути позначені словом “небуття”, тобто все не існуючі об’єкти (схема 11).

Небуття розуміється як все неіснуючі речі і факти. Так, речі відносяться до небуття до свого народження і після загибелі. До небуття ж відноситься відсутність зв’язку між двома речами, наприклад відсутність кольору у повітря. До останнього виду небуття відноситься відмінність однієї речі від іншої, наприклад глечик не є тканиною, отже, до небуття відноситься існування глечика як тканини.

Виділяються шість видів буття , тобто позитивних реальностей: субстанція, якість, дія, спільність, особливість, прісущность.

Субстанція розуміється як щось матеріальне – це те, що має якість (виділяються 24 види якостей), або те, у чому відбувається дія (виділяється п’ять видів дії – піднімання, опускання, стиснення, розширення, ходіння). Якість і дія не можуть існувати без субстанції, субстанція – це субстрат (носій) якості і дії. Є дев’ять видів субстанції: п’ять фізичних і чотири нефізичних. Кожна з фізичних субстанцій має певну якість, сприймається відповідними органами почуттів: земля – запах, вода – смак, вогонь (світло) – колір, повітря – відчутність, ефір – звук.

Субстанції землі, вогню, води і повітря складаються з атомів найдрібніших неподільних частинок, які є вічними (несотворімость і незнищенність). Таким чином, виділяються чотири самостійних види атомів. П’ята фізична субстанція – ефір (акаша) – є носієм звуку. Ефір не складається з частин, він вічний і єдиний; хоча ми можемо сприймати звук, ми не можемо безпосередньо сприймати ефір, і його існування логічно виводиться з існування звуків.

Нефізичні форми субстанції – простір, час, душа, манас (розум). Простір і час (як і ефір) – невоспрінімаемие субстанції, вічні, єдині і всепроникні. Про існування простору ми дізнаємося з наявних відмінностей між “тут” і “там”, “близько” – “далеко”, а про час – з відмінності між минулим, сьогоденням і майбутнім.

Схема 11. Вайшешика: сім видів реальності

Душа – субстрат (носій) свідомості, вона є вічною і всепроникною субстанцією. Є два види душ: індивідуальні “я” і верховна душа ( “Я”, або Бог). Індивідуальні “я” знаходяться в різних тілах і самі по собі різні. Верховна душа ( “Я”) єдина і є творцем світу (реальності).

Манас (пом) – це особлива субстанція, носій внутрішнього почуття, завдяки якому сприймається індивідуальна душа і її переживання (радість, біль і т.п.). Манас за своєю природою атомарен, не має ніяких частин, він не може мати більше одного переживання одночасно. Його існування виводиться логічно.

Бог створив світ з вічних атомів, народження і загибель всіх складних речей є результат з’єднання і розпаду певних комбінацій атомів. Самі по собі атоми не можуть рухатися і діяти, першоджерелом всякого руху є Бог, який влаштовує світ відповідно до закону карми, тобто відповідно до моральних достоїнствами індивідуальних душ. Це необхідно для того, щоб індивідуальні душі могли досягти звільнення. Періоди творення і руйнування світу постійно змінюють один одного.

Загальність – наявність у речей одного класу загальною природи, завдяки якій вони, власне, і відносяться до цього класу. Так, все корови мають загальну природу “коровності”, все горщики – природу “горшкові” і т.п. Ця загальна природа не народжується при появі на світ індивідуальних корів або горщиків, і вона не зникає при загибелі окремих корів або горщиків. Ця природа є вічною сутністю, вона відмінна від індивідуальних речей, але перебуває саме в них [1] .

За ступенем спільності ці “загальні природи” діляться на:

• • пара – саме загальне і всеохоплююче (наприклад, “буття”);
• • парапара – проміжне (наприклад, “субстанція”);
• • Апара – нижча (наприклад, “горшкові”, “коровность”).

Особливість – це основа відмінності між речами. зазвичай

ми розрізняємо речі завдяки тому, що у них є різні властивості. Але для первинних елементів це було б неможливо. Так, два атома землі абсолютно нічим не відрізняються один від одного за своїми властивостями. Але так як це все-таки два різних атома, то повинна існувати якась специфічна сутність, завдяки якій вони є різні атоми, а не один і той же атом. Саме ця сутність і трактується як особливий вид реальності – особливість.

Прісущность – це постійна, вічно існуюча зв’язок двох сутностей, одна з яких перебуває в іншій. Цей зв’язок об’єднує:

• • ціле з частинами;
• • якість і дію з субстанцією;
• • загальне з особливим.

Так, червоний колір перебуває в троянді, рух – в рухомому тілі і т.п.

Від прісущності необхідно відрізняти такий вид зв’язку речей, як з’єднання тимчасова, випадкова зв’язок двох речей, які зазвичай існують самостійно.

Санкхья (Samkhya)

Термін “санкхья” може бути переведений як “число”, “перерахування”, “розрахунок”.

Санкхья – одна з шести ортодоксальних шкіл староіндійської філософії. Філософія санкхья будується як перелік основних елементів буття в порядку їх становлення: від першопочатків – до всього різноманіття світу.

Основоположником санкхьи за традицією вважається мудрець Капіла жив у VII ст. до н.е.

Основні праці. Капила “Санкхья-сутра” і “Санкхья-правачана-сутра”.

Ці роботи Капіли, так само як і роботи його учнів, до нас не дійшли. Найдавнішим зі збережених є трактат Ішваракрішни “Санкхья-карика”.

Філософські погляди. Теорія причинності. Філософія санкхья будується на базі теорії причинності, де розглядається взаємозв’язок матеріальної причини і її наслідки. Однією з центральних проблем теорії причинності, широко обговорювалася в давньоіндійської філософії, була наступна: чи перебуває слідство в причини ще до того, як воно з’являється як таке?

Представники санкхьи позитивно відповідали на це питання.

Причина та наслідок трактувалися ними як явне і неявне стан однієї і тієї ж субстанції, а наслідок розглядалося як результат реального перетворення одного об’єкта (причини) в інший (наслідок). Так, наприклад, сир з’являється в результаті перетворення молока, але це перетворення можливо тільки в силу того, що потенційно сир вже містився в молоці. Якби такого взаємозв’язку між сиром і молоком нс було, то молоко могло б перетворитися в мед або глину, або той же сир міг би виникнути з меду, глини тощо

Визнання причинно-наслідкових залежностей в світі веде нас до визнання існування матеріальної першопричини всіх існуючих предметів. Такий першопричиною вони вважають пракрити (матерію).

Онтологія. У філософії санкхья затверджується існування двох вихідних видів реальності, тобто першопочатків: пракріті і пуруші .

Пуруши – це ідеальний початок, дух, чиста свідомість, вища “Я”, він вічний (не сотвори і не знищимо) і пасивний.

Пракріті – це “не-Я”, матеріальна субстанція, вона вічна (НЕ сотворімо і не уничтожимо), активна, складається з трьох гун: сат- тва, раджас і тамас (табл. 9).

Таблиця 9

Гуни і їх властивості

Гуна

Загальна характеристика

Лежить в основі будь-якого задоволення і є джерелом всіх позитивних емоцій

Лежить в основі будь-якого руху і зміни, джерело страждання і всіх негативних емоцій

Лежить в основі пасивності, джерело апатії, темряви, байдужості, аморфності

Гуни не можуть безпосередньо сприйматися людиною, це умосяжні сутності, про їхнє існування ми можемо судити тільки завдяки їх наслідків – об’єктам фізичного світу, для яких характерне переважання тієї чи іншої гуни і які, відповідно, викликають в нас радість, страждання або байдужість.

Гуни можуть перебувати в стані як рівноваги, так і протиборства. У початковому стані пракрити гуни перебувають у рівновазі, вони переплетені, як пасма в канаті.

При зіткненні пракрити і Пуруши починається хвилювання в пракріті, порушується початкове рівновагу гун, вони відокремлюються і, з’єднуючись в різних комбінаціях, утворюють світ об’єктів (схема 12). Першим приходить в рух раджас, який є джерелом будь-якого руху, завдяки йому починають вібрувати саттва і тамас.

Перше, що з’являється в світі, це – махат , або буддхи . Оскільки ця первосущносгь є зародком всіх майбутніх об’єктів, вона є махат, тобто велику єдність. Але одночасно вона є і буддхи, тобто інтелект , перед яким стоїть завдання пізнання буття і який також стимулює розвиток світу. Його виникнення пов’язане з переважанням гуни саттви.

Розвиток буддхи призводить до появи аханкари , головною функцією якої є почуття “Я і моє”.

Схема 12. Санкхья: космогонія

Залежно від того, яка гуна є переважаючою, мають місце три види аханкари (табл. 10).

Таблиця 10

Гуни і аханкарм

домінуюча гуна

Результат дії аханкари

Народжується п’ять органів пізнання ‘, слух, дотик, зір, смак, нюх; п’ять органів дії’, що знаходяться в роті, в руках, в ногах, анус і статевих органах; вони виконують функції, відповідно, мови, хапання, пересування, очищення і відтворення; манас (розум), який є органом і пізнання, і дії

Народжуються п’ять топки елементів , які є потенціями звуку, дотику, кольору, смаку і запаху; з цих п’яти тонких елементів народжуються п’ять речових елементів : ефір (акаша), повітря, вогонь, вода і земля

Породжується енергія, необхідна для перетворення аханкари, що знаходиться в перших двох станах, в їх продукти (слідства)

Звільнення. Людське “я” саме по собі вільно і безсмертне. Але під впливом невігластва і незнання воно змішує себе з тілом, почуттями і розумом (манасом). Тому, коли страждає, наприклад, тіло, нашому “я” здається, що це страждає вона сама. Як тільки наше “я” усвідомлює свою відмінність від «не-я” (тобто тіла, почуттів і розуму-Манаса), воно досягає стану звільнення, стаючи байдужим спостерігачем подій світу. Але для цього ще недостатньо просто зрозуміти цю істину, необхідно пройти довгий шлях виховання і постійних роздумів про суть буття і сутності нашого “я”.

Визволення ми можемо досягти або залишаючись в цьому світі – за життя, або після смерті тіла – в іншому світі.

Ставлення до Бога. Філософія санкхья відкидає віру в Бога, висуваючи при цьому такі аргументи. По-перше, існування Бога не може бути доведено. По-друге, ми можемо пояснити виникнення і існування світу, не вдаючись до поняття Бога, тобто воно нам не потрібно. Деякі представники санкхьи все- таки допускали існування Бога, але тільки як безпристрасного спостерігача, а не творця світу.

Йога (Yoga)

Термін “йога” перекладається як “з’єднання”, “участь”, “порядок”, “глибоке міркування”, “споглядання”.

Йога – одна з шести напрямків ортодоксальної індійської філософії. Найважливішою особливістю йоги є розробка системи спеціальних прийомів для досягнення особливого духовного стану, в якому досягається звільнення від фізичного світу і відбувається усвідомлення вищого “Я” (пуруши – Космічного свідомості). Цій меті служать як аскетизм, так і медитація (глибоке міркування).

Багато ідей йоги можна виявити в древніх текстах: в ведах говориться про можливість набуття надприродних здібностей завдяки аскетичної практиці, в ранніх Упанішадах згадуються практика йоги і складові частини йоги, в Бхагавадгіте йдеться про три шляхи звільнення (карма-йога, джняна- йога і бхакті- йога) і т.д.

Основоположником класичної йоги вважається великий мудрець Патанджалі , що жив близько II ст. до н.е.

Основні праці. Патанджали “Йога-сутра” ( “Паганджалі- сутра”); В’яса “Йога-бхашья” ( “В’яса-бхашья”) – коментарі до “Йога-сутри”; Вачаспаті “Таттва вайшараді” – коментарі до “Йога-бхашья”.

Філософські погляди. Йога та інші школи індійської філософії. Значення йоги як методу осягнення вищої істини визнається майже у всіх школах індійської філософії – як ортодоксальних, так і неортодоксальних. Застосування йоги вважалося найкращим способом очищення тіла і розуму, що необхідно для практичної реалізації філософії, прийоми, вироблені в йозі, використовуються у всіх інших течіях індійської філософії, крім міманси і чарвака (схема 13).

Як філософське вчення йога багато в чому змикається з вченням санкхьи, приймаючи її теорію пізнання і онтологію. У цьому сенсі йогу можна вважати практичним застосуванням теорії санкхьи.

Але на відміну від санкхьи йога визнає існування Бога як вищого “Я”, відмінного від всіх інших “я”.

Природа людського “я”. Само по собі людське “я” є чиста свідомість. Але через незнання це “я” ототожнює себе з розумом-Чітта , яке є першим продуктом пракриту (матерії), що складається (як і пракриту) з трьох гун: саттва (джерело задоволення), раджас (джерело дії і страждання) і тамас (джерело пасивності й апатії).

Ум-Чітта (будучи продуктом пракриту) сам по собі позбавлений свідомості, але, перебуваючи поруч з “я”, він з такою силою відображає “я”, що починає здаватися розумним. Коли Чітта приходить в ту чи іншу душевний стан, “я” відображається в ньому і схильне вважати цей стан своїм власним, тобто “Я” здається, що воно саме переживає дорослішання і старіння, сон і неспання, відчуття радості і страждання і т.п. (Табл. 11).

Людське “я” пов’язане з фізичним тілом і тонким тілом, що складається з почуттів, внутрішнього розуму (манаса), емпіричного “я” (з яким пов’язані переживання радості і страждання). Стану фізичного і тонкого тіла впливають на розум-Чітта, посилюючи або послаблюючи в ньому вплив тих чи інших гун.

Таблиця 11

П’ять основних станів чітти

стан умачітти

Загальна характеристика

Розум блукає від одного об’єкта до іншого, Чітта знаходиться під впливом гун раджас і тамас, притягається до чуттєвих об’єктів, породжує прагнення до могутності

Стан, як уві сні, Чітта знаходиться під впливом гуни тамас , це веде до пороку, незнання, сну

Чітта звільняється від впливу гуни тамас і знаходиться під впливом гуни раджас , що створює можливість пізнання і здійснення добродійних вчинків

Розум зупиняється на одному об’єкті – предмет роздумів, Чітта звільняється від впливу гуни раджас і знаходиться під впливом тільки гуни саттви

Припинення всіх видів душевної діяльності, Чітта залишається в первісному стані незворушності й спокою; це стан екстазу

Звільнення. Вища мета йоги полягає в досягненні звільнення. Патанджалі вважав, що це можливо тільки завдяки усвідомленню відмінності нашого справжнього “я” від фізичного світу, включаючи наше тіло, розум (манас) і емпіричне “я”. Для цього необхідно обмежити або придушити їх функції, в результаті відбувається заспокоєння чітти, і “я” може набути досвіду і самосвідомість божественного.

“Я” (пуруши). Це божественне “Я” стоїть вище будь-якої фізичної реальності з її просторово-тимчасовим і причинно слідчим пристроєм, знаходиться поза зла і страждань, смерті і руйнування.

Для досягнення звільнення можливі три шляхи (табл. 12).

шляхи звільнення

Таблиця 12

Шлях активної дії

Шлях любові до Бога

Для очищення і просвітлення чітти використовуються вісім допоміжних засобів, яким відповідають певні правила етичної поведінки (табл. 13).

Надприродні здібності. Прихильники йоги стверджують, що заняття йогою дозволяють людині придбати надприродні здібності, такі як ясновидіння і телепатія, здатність робитися невидимим, з’являтися одночасно в різних місцях і проходити через кам’яні стіни, приручати будь-яких тварин і т.п. Але набуття цих здібностей ні в якому разі не є в йозі самоціллю.

Ставлення до Бога. Патанджали при розгляді теоретичних проблем не вдається до поняття Бога. Поклоніння Богу має у нього швидше практичний характер, так як є одним із засобів досягнення стану самадхи. Пізніше в йозі проблема Бога знайде і теоретичний характер. Зокрема, будуть розроблені кілька доказів існування Бога, наприклад:

• • про існування Бога як вищого “Я” кажуть веди і інші священні книги; отже, Бог існує;
• • в будь-якому безлічі об’єктів, що володіють певним властивістю в різного ступеня, повинен існувати об’єкт, що володіє даними властивістю надзвичайно. У світі є істоти, що володіють знанням і могутністю в різного ступеня. Отже, має бути істота, що володіє досконалим знанням і абсолютною могутністю, тобто Бог.

Таблиця 13

Вісім допоміжних засобів для очищення і просвітлення чітти

засіб

Основний зміст

• 1. Не заподіювати зло ніякому живої істоти.
• 2. Не красти.
• 3. Контроль над чуттєвими бажаннями і пристрастями.
• 4. Не приймати непотрібні дари

• 1. Зовнішнє очищення: очищення тіла шляхом обмивання і споживання тільки чистої їжі.
• 2. Внутрішнє очищення: очищення розуму за допомогою виховання дружелюбності, доброзичливості, бадьорості для того, щоб робити добро людям – незважаючи на їх пороки.
• 3. Звичка задовольнятися тим, що приходить само собою без зовнішніх зусиль.
• 4. Убивання плоті (звичка переносити холод, спеку і т.п.).
• 5. Звичка до регулярного читання релігійної літератури.
• 6. Роздуми про Бога і смиренність перед Ним

Асани (положення тіла)

Правильні положення тіла, що сприяють поверненню і збереженню здоров’я, запобігання хвороб, збереження життєвої енергії і контролю за нервовою системою

Пранаяна (контроль за диханням)

Регулювання дихання, що необхідно для зосередження розуму

Пратьяхара (видалення почуттів)

Видалення почуттів від зовнішніх об’єктів і контроль за почуттями з боку розуму

Дисципліна розуму, що складається у фіксації чітти на певному об’єкті

Рівномірний протягом думки навколо і при мiсцi уваги

На цьому ступені розум настільки глибоко занурений в об’єкт споглядання, що приймає форму об’єкта і втрачає себе

Йога мала значний вплив на більшість шкіл індійської філософії (схема 13).

Схема 13. Йога та її місце в індійській філософії

• [1] Це поняття “загального” в індійській філософії відповідає поняттю “універсалії” в європейській філософії.