Детальна біографія Лесі Українки
Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області) в інтелігентній, «літературній» родині. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському (1871 – весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжне, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла. Він допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитячі роки Лесі минали на Волині, у краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню із селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.
Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. Болісно прощалася дівчинка з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»). Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня»…
Хвороба спричинила те, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала дівчинка, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Значний вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.
Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю, і вона написала вірш «Надія» — перший відомий нам твір письменниці. Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884 р. у львівському журналі «Зоря», де було надруковано вірші 13-літньої поетеси «Конвалія» і «Сафо». З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка «На крилах пісень».
З кінця 80-х років XIX ст. Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді «Плеяда», часто буває також на потаємних сходках, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусії.
Із «Плеядою» пов’язаний початок роботи Лесі Українки-прозаїка. Вона пише оповідання «Така її доля», «Святий вечір» та ін., які публікуються в журналах «Зоря», «Дзвінок». Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу й енергії. Найбільше уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1892 р. у Львові з’явилась українською мовою «Книга пісень» німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.
Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої «була весна, та тільки за вікном». Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у «добровільне вигнання». Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі «Подорож до моря». А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс «Кримські спогади» та «Кримські відгуки». Пізніше — Італія, Єгипет.
У Криму 1897 р. Леся Українка познайомилась із С. К. Мержинським. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. За сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу «Жизнь», де публікує літературно-критичні статті.
Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901 р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона «почала нову мрію життя, вмерла і воскресла»:
Уста говорять: «він навіки згинув!»
А серце каже: «ні, він не покинув!» —
так починається одна з поезій, присвячених С. Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» та в багатьох інших.
Тим часом слава поетеси ширилась Україною. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поряд з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини».
У 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії»; письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902 р.
Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчість письменниці: «Мріє, незрадь… хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною».
У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу: вона написала багато поем, серед яких виділяються «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука». І хоча переважають тут запозичені сюжети, але це не значить, що авторка відривалась від рідного ґрунту. Незважаючи на «чужі» образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.
Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи увиконанні кобзарів, щоб урятувати від забуття. Із цих зацікавлень у спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка «Дитячі гри, пісні й казки» (1903 р.), упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» (54 тексти). ЗО записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.
В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела «тридцятилітню війну». Поетеса вимушена залишити Україну: холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні, і вона оселяється на півдні. Влітку жила на Кавказі — в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, — скаржилась у листі до Бориса Грінченка, — бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції». В одну з мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою вона записала:
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Боротьба і праця. Такий був сенс усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка — видатна поетеса України і жінка з трагічною долею. Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
Лидия Раевская — об авторе
И зачем только я скачала эту книгу? Я почему-то думала, что книга будет как-то связана с “Американским пирогом”. Начала читать книгу в метро, но прочтя буквально один абзац закрыла ее и открыла другую. Вот представьте, едет в метро молодая девушка, в костюме и с электронной книгой, вы решаете полюбопытствовать что же она там читает, заглядываете ей через плечо и видите непонятно что с обилием матов. Вот я как представила такое, книгу сразу закрыла. На вкус и цвет фломастеры разные, но я такое читать не могу. Со скоростью чтения у меня все в порядке, но я почувствовала себя первоклассником-двоечником, который читает по слогам с черепашьей скоростью. Еще умудриться нужно было, чтобы так исковеркать русский язык. Не прочитала половины, жалко времени на подобную “литературу”.
