Григоренко vs Жуков: баталії на мапі Харкова

Навіть не юристів зміст карних справ вражав. У кожній такій справі лежав рапорт: «Такий-то отримав таке-то завдання, не виконав» і резолюція на рапорті: «Трибунал. Судити. Розстріляти!» Або записка Жукова: «Трибунал. Такий-то отримав від мене наказ. Не виконав. Розстріляти!». І вирок. Більше нічого. Лише один папірець і вирок.

9 травня Харківський міський голова Геннадій Кернес сказав, що в разі повернення проспекту Жукова на мапу Харкова ім’я Григоренка увічнять у назві іншої вулиці.

Підготувати пропозицію щодо увічнення пам’яті Григоренка на наступне засідання вже вирішили члени топонімічної комісії, про що у міськраді повідомили постфактум.

Марія Тахтаулова, історик і керівниця топонімічної групи, створеної громадськістю на початку процесу декомунізації у Харкові, відреагувала на ситуацію колонкою, в якій розмірковує про два різні світи. Григоренко vs Жуков — це про історію, топоніміку, політику чи цінності?

«Історична правда» публікує цей текст із люб’язного дозволу авторки та видання “Mediaport”.

Починаючи з 1960-х років на топонімічній мапі Харкова почали з’являтися імена героїв Радянського Союзу, які брали участь у Другій світовій війні. До кожної річниці десятки нових імен і прізвищ формували пантеон пам’яті про ті страшні часи.

У 1990 році великий проспект у спальному районі отримав ім’я Маршала Жукова. До речі, варіантів де б увічнити «Маршала Перемоги» було чимало. Пропонували і проспект Правди (нині Незалежності), і проспект П’ятдесятиріччя СРСР (нині Ландау), і проспект П’ятдесятиріччя ВЛКСМ (нині Ювілейний). А зупинились на проспекті Шістдесятиріччя СРСР, який власне і став проспектом Маршала Жукова.

Що пересічний харків’янин знає про Георгія Жукова? Скоріше за все, те, що йому розповіла радянська пропаганда або він прочитав у спогадах самого Жукова. Полководець, зірки Героя, білий кінь на параді. Суцільний взірець?

Першу Зірку Героя Радянського Союзу отримав Георгій Жуков за Халхин-Гол.

«Навіть не юристів зміст карних справ вражав. У кожній такій справі лежав рапорт: «Такий-то отримав таке-то завдання, не виконав» і резолюція на рапорті: «Трибунал. Судити. Розстріляти!» Або записка Жукова: «Трибунал. Такий-то отримав від мене наказ. Не виконав. Розстріляти!». І вирок. Більше нічого. Лише один папірець і вирок».

Це цитата з мемуарів іншого учасника Другої світової війни. Спогади Петра Григоренка. Його ім’я вдалося увічнити на мапі Харкова лише 2016 року.

Перед нами два командири

Жорсткий, вольовий Жуков, який заради кар’єри готовий принести в жертву будь-кого. Що вже й говорити про ті 17 розстрільних справ Халхин-Голу, коли під час Ржевської битви (січень 1942 — березень 1943) Жуков занапастив три армії, загальне число жертв сягнуло мільйона (392 554 — незворотні втрати і 768 233 — санітарні). Солдати прозвали цю страшну кровопролитну битву «ржевською м’ясорубкою».

Григоренко війну зустрів на Далекому Сході як командир 18-ї окремої стрілецької бригади. З грудня 1943 року він вже на радянсько-німецькому фронті, був заступником начальника штабу 10-ї гвардійської армії Другого Прибалтійського фронту.

З серпня 1944 року — начальник штабу 8-ї стрілецької дивізії Четвертого Українського фронту, брав участь у боях у Карпатах. Війну закінчив полковником.

У той час, коли Маршал Жуков був комендантом радянської окупаційної зони в Німеччині і кілограмами вивозив срібло і коштовності, метрами шовк і парчу, сотнями хутра цінних тварин, Григоренко захистив кандидатську дисертацію у військовій академії імені Фрунзе, став начальником науково-дослідного відділу.

Новий зліт кар’єри Жукова приходиться на 1950-ті. Міністр оборони СРСР особисто керував вельми нестандартним експериментом. Як будуть діяти солдати в умовах ядерного вибуху, мали з’ясувати дослідним шляхом.

З висоти 350 метрів над Тоцьким полігоном (Оренбурзька область РФ), де перебувало 45 тисяч людей, підірвали атомну бомбу, що дорівнювала бомбам, скинутим на Хіросиму і Нагасакі разом узятими.

Тим часом вже генерал-майор Петро Григоренко очолив кафедру військової кібернетики та брав участь у роботі авторського колективу над ґрунтовною монографією «Загальновійськовий бій». Плідно працював над докторською дисертацією, писав численні військово-наукові статті.

1961 рік став переламним у житті генерала Григоренка. Він відкрито виступив із критикою Хрущова. Згодом опинився у Ленінградській психіатричній лікарні. Близько року його «лікують».

Тим часом за рішенням Військової Колегії був позбавлений звання та пенсії. Після «одужання» працював сторожем, екскурсоводом, вантажником у магазинах, майстром у будівельному управлінні.

Доля звела Петра Григоренка з дисидентами, саме в їхньому колі він дізнався про поневолені народи й активно включився у боротьбу за права кримських татар. Генерал свідомо відмовився від привілеїв радянського номенклатурника заради можливості допомагати іншим.

Григоренко підтримав демократичні прагнення Празької весни, а Жуков за придушення Угорської революції отримав свою четверту Зірку Героя Радянського Союзу.

Два імені, два різні світи з абсолютно різними ціннісними орієнтирами.

Лідери мають створювати сенси, а не підігрувати бажанням натовпу.

Нинішній мер Харкова нав’язує нам у якості взірця, приклада для наслідування, постать, що є дуже сумнівною з багатьох причин. Натомість змушує відмовитися від імені людини, яка своїми справами довела, що свобода і права людини є цінностями, за які варто боротися, покласти здоров’я, а може і життя.

Тож якого «повернення історії» бажають харків’яни, яке «правильне рішення»: обрати право і свободу як найвищу цінність чи змарновані життя сотень тисяч чорносвитників, де кожне окреме ім’я нічого не варте, лише статистика втрат?

«Маршал Перемоги» чи «Маршал-м’ясник»: Георгій Жуков і його місце в українській історії

В українському інформаційному просторі однією з найпомітніших історичних постатей став радянський маршал Георгій Жуков. На початку червня у Харкові активісти націоналістичних організацій повалили пам’ятник цьому радянському полководцю. Але нещодавно місцева влада пам’ятник відновила. Окрім того, Харківська міська рада проспектові Петра Григоренка, перейменованому в ході декомунізації, повернула ім’я Георгія Жукова.

Про місце і роль Георгія Жукова в українській історії Радіо Свобода поговорило з військовим істориком, провідним спеціалістом відділу військово-патріотичного виховання Генерального штабу Збройних сил України Василем Павловим.

Історична Свобода | «Маршал Перемоги» чи «Маршал-м’ясник»: Георгій Жуков і його місце в українській історії

No media source currently available

– Про маршала Жукова сказано чимало заяложених уже штампів: чи то як про видатного «маршала Перемоги», чи то як про зловісного «маршала-різника», який до того ж упереджено ставився до українців. Давайте поговоримо про Георгія Костянтиновича без гніву та пристрасті.

​– Я відразу, взявши пас від вас, скажу, що у публічному просторі України окрім пам’ятника Жукову, мені щонайменше відомі ще дві монументальні споруди, які з ним пов’язані. Це меморіальна дошка Георгію Жукову в Одесі, яка розташована на будівлі військкомату, де колись було командування Одеського військового округу, начальником якого був Жуков у післявоєнний період. А також у місті Ізюм є меморіальна дошка на колишній школі прапорщиків, де колись також навчався Георгій Жуков.

До 2015 року меморіальна дошка Георгія Жукова прикрашала будівлю Міністерства оборони України.

– У зв’язку з чим?

– Тому що там до 1941 року було розташоване командування Київського особливого військового округу, яким він командував.

У меморіальному просторі Жуков присутній доволі давно, і так само він присутній у ментальному історичному просторі України. Але представлений у двох іпостасях

Тобто у меморіальному просторі Жуков присутній доволі давно, і так само він присутній у ментальному історичному просторі України. Але представлений у двох іпостасях: або як видатний воєначальник, маршал Перемоги, без якого перемога Радянського Союзу у Другій світовій війні була би неможлива; або як такий собі злий демон, який вигравав свої операції виключно заваливши супротивника трупами. Якщо підходити до нього об’єктивно, то він не був у реальності ні тим, ні іншим.

​– Уперше Жуков з’являється в Україні під час Першої світової війни: у 1915 році вчиться на унтерофіцера в Ізюмі, у 1916-му дістає на фронті поранення. Воював наче справно, адже отримав бойові нагороди, але в Першу світову війну він тут нічим особливим не відзначився.

– Він, як і як більшість майбутніх радянських воєначальників, у Першій світовій війні брав участь як звичайний військовослужбовець російської імператорської армії. Після розвалу Російської імперії та становлення радянської влади, він прийняв присягу на вірність радянській Росії та почав служити у Робітничо-селянській Червоній армії.

Дуже багато епізодів у житті та в службовій кар’єрі Жукова та Ватутіна будуть перетинатися

У 1920 році Жуков знову з’являється в Україні, бере участь у бойових діях. Зараз не можемо сказати достеменно, чи брав він участь у бойових діях проти армії Української Народної Республіки, чи воював виключно на Врангелівському фронті. Але його присутність в Україні зафіксована у 1920 році, як, наприклад, і присутність Миколи Ватутіна, який на той момент був курсантом військової школи. Я згадав Ватутіна навмисно, тому що дуже багато епізодів у житті та в службовій кар’єрі Жукова та Ватутіна будуть перетинатися.

Як УПА пройшла випробовування німецько-радянським фронтом

– Пам’ятник генералу Ватутіну стоїть біля Верховної Ради, але пам’ятника маршалу Жукову у Києві немає. Після перемоги над японцями на Халхин-Голі, Жукова у червні 1940 року призначають начальником Київського особливого військового округу. Що відомо про його перебування на цій посаді?

– Під час операції на Халхин-Голі, яказавершилася перемогою Радянського Союзу, Жуков показав себе на фоні інших радянських воєначальників людиною з певною долею вдачі, людиною, яка не зупиняється перед будь-якими втратами і готова беззастережно виконати наказ. У подальшому для радянського політичного керівництва і командування ці якості виявляться набагато важливішими, ніж сумлінність, майстерність у розробці операцій і так далі.

Георгій Жуков (праворуч) під час операції на річці Халхин-Гол, серпень 1939 року

Коли Георгій Жуков з’являється в Україні влітку 1940 року, то він проводить анексію Північної Буковини та Бессарабії. Він провів бойову операцію, певною калькою якої буде вже 1956 рік, коли він так само буде керувати радянськими військами під час придушення революції в Угорщині.

Посада командувача Київським особливим військовим округом була свого роду першою сходинкою для кар’єрного зростання у тогочасному Радянському Союзі. На цій посаді він відзначився тим, що відразу почав приводити війська до стану бойової готовності, провів декілька маневрів. Тоді ж починається формування команди, яка навколо нього буде протягом наступних років.

Взимку 1940-1941 років у Москві Жуков бере участь у командно-штабній грі. Тут, виступаючи за «червоних», він дуже добре розіграв план стратегічної наступальної операції, яка невдовзі буде покладена в так званий План прикриття від 15 травня 1941 року. Цей план проаналізували історики та військові, американський журнал World War Tactics у квітні цього року видав величезну статтю про цей план Жукова. Це план наступальної операції, яка планувалася Радянським Союзом в межах доктрини «малой кровью на чужой территории» проти Німеччини та її союзників у Східній Європі.

– Зазначу, що на початку 1941-го Жукова обрали народним депутатом Верховної Ради УРСР від тієї ж Північної Буковини, яку він анексував. Але він не працював депутатом, позаяк працював у Москві начальником Генштабу. Чим відзначився Жуков на цій посаді? І яка доля його особистої відповідальності за той грандіозний розгром, якого зазнала Червона армія після 22 червня 1941 року?

Не став би покладати на Жукова всю повноту відповідальності за розгром літа 1941 року

– Дозволю собі сказати дещо непопулярне: я не став би покладати на Жукова всю повноту відповідальності за розгром літа 1941 року. Частка його відповідальності полягає виключно в межах його посадових обов’язків.

Чому не було реакції на величезну кількість розвідувальних повідомлень про те, що Німеччина готується до нападу на СРСР? Цього Жуков ніколи не пояснював, навіть у своїх «Спогадах і роздумах». Але як начальник Генштабу він мав усю повноту інформації.

Я пропоную відійти від певних домислів та оперувати тим, що є. Відразу після того, як стало відомо, що Німеччина розпочала бойові дії, приймаються одна за іншою перші чотири директиви Генштабу. Ці директиви мали би ввести в дію План прикриття від 15 травня 1941 року.

– А чому не ввести План прикриття в дію напряму, без директив?

– Ми не знаємо достеменно чи була команда відкрити пакети, які зберігалися у кожній військовій частині. Одні воєначальники кажуть, що така команда була, інші про це нічого не згадують. Ми можемо оперувати діями наступного дня – 23 червня 1941 року вісім механізованих корпусів Південно-західного фронту розпочинають наступальну операцію в трикутнику Луцьк-Рівне-Броди. І якраз вона стала уособленням цього плану.

– При цьому Жуков особисто прилітає до Тернополя й керує цим наступом. Чому начальник Генштабу особисто керував цим наступом і чому цей наступ закінчився розгромом?

– Тому що за його планом наступальна операція мала вестися вже на чужій території. Вести бойові дії на своїй території не планувалося. Радянська техніка на той момент не була оснащена радіостанціями, не було вміння взаємодії між окремими військовими частинами, між окремими бойовими одиницями, була певна нестача пального. І коли це об’єдналося в єдиний масив, то метання радянських військ у цьому трикутнику Луцьк-Рівне-Броди 29-30 червня 1941 року фактично призвело до того, що радянський танковий кулак зупинився. Ми не можемо назвати великої кількості танкових боїв.

Людина, яка розробляла цей план, мала врахувати можливість, що цей план піде не так та мала врахувати дії на своїй території. Але тут слід зазначити певну об’єктивну причину: до 1943 року в статутах Збройних сил СРСР не було глави «Оборона».

– Якраз у 1943 році Жуков знову з’являється в Україні. Настільки великою була його роль в остаточному визволенні Харкова, де довкола нього зараз вирують такі пристрасті?

– Після Курської дуги у серпні 1943 року ніякої ролі Жуков не відіграв. Якщо взяти публічний простір Харкова, який є зараз, то неподалік від міста знаходиться Висота маршала Конєва. Безпосередньо в районі Харкова діяли Воронезький і Степовий фронти, але загальну координацію дій здійснював командувач Степовим фронтом Іван Конєв. Всі бойові дії, які відбувалися довкола Харкова після Курської дуги, підпали під відповідальність Конєва.

Пам’ятник маршалу СРСР Георгію Жукову за мить до знесення. Харків, 2 червня 2019 року

​– Наскільки визначна роль Жукова в подальшому звільненні Лівобережної України?

– В Радянському Союзі у 1943 році з’явилася практика призначати відповідального за загальний напрямок. На території України на той момент діяло два таких відповідальних. За Північний чи то Київський напрямок – це була полоса дій Воронезького і Степового фронтів – відповідав Жуков, за Південний – Південно-Західний і Південний фронти – відповідав Василевський.

Німецьке командування в особі фельдмаршала Манштайна ухвалило рішення відірватися від радянських військ і, не вступаючи в бої, відійти за Дніпро

Я би тут відійшов від терміну «звільнення» і взяв би термін «вигнання». Бо те, що сталося на території України від 26 серпня по 21 вересня 1943 року, не можна назвати наступальними операціями в класичному розумінні цього слова. Бо німецьке командування в особі фельдмаршала Манштайна ухвалило рішення відірватися від радянських військ і, не вступаючи в бої, відійти за Дніпро. І 21 чи 23 з’явився наказ Манштайна, в якому він висловлює подяку своїм військам за те, що вони вдало відірвалися від Червоної армії та відступили за Дніпро. Якраз тоді починається Битва за Дніпро, в якій Жуков є координатором Північного напрямку.

– Найвідоміший стереотип про Жукова в період форсування Дніпра, що він ніби комусь сказав про українців: мовляв, нащо цих хохлів жаліти – чим більше їх потоне в Дніпрі, тим краще, бо тим менше їх потім треба буде висилати в Сибір. Кому, де і за яких обставин він сказав цю фразу? Що про неї відомо?

– За легендою, це спогади одного з учасників війни, який був ординарцем у штабі Воронезького фронту. Нібито цю фразу Жуков сказав Ватутіну під час планування чергової наступальної операції в районі Букринського плацдарму.

Тут слід зазначити, що найчастіше за все цю фразу використовують в розрізі такого явища як «чорна піхота» – нашвидкуруч сформованих і озброєних підрозділів із мешканців щойно звільнених територій. Але чорносвитники чи «піджачники» не стали новим явищем під час Битви за Дніпро. Масове використання мобілізаційного ресурсу колишніх окупованих територій розпочинається взимку 1942-1943 років під час так званої Третьої битви за Харків, де радянськими військами командував Ватутін. Якщо казати про найбільшу практику застосування чорносвитників, то це більше пов’язано з ім’ям Ватутіна.

Окрім цієї цитати, жодних згадок про Жукова як про людину, яка мала претензії до українців, мені поки не відомо

Окрім цієї цитати, жодних згадок про Жукова як про людину, яка мала претензії до українців, мені поки не відомо. Чому я можу стверджувати, що, можливо, ця цитата не відповідає дійсності – це те, що в неї є додаток: «тим більше, нам українців доведеться висилати в Сибір». Це відсилання до іншого фейку про те, наче Жуков з Берією влітку 1944 року планували масове виселення українців.

– Ніби був такий наказ за підписом Берії, Жукова та ще якогось маловідомого військового.

Доведено, що це класичний елемент інформаційно-психологічних операцій, яку проводили німці під час провальної для них оборони

– На сьогодні доведено, що це класичний елемент інформаційно-психологічних операцій, яку проводили німці під час провальної для них оборони з метою посилити протестні настрої в українському середовищі.

Але при цьому не слід відкидати те, що Жуков здійснював щонайменше моральний тиск на командування радянських фронтів під час Битви за Дніпро, наголошуючи, що Київ необхідно визволити до 6 листопада, постійно їх підганяв – це беззаперечно.

Саме у ржевській м’ясорубці він отримав своє прізвисько «М’ясник»

В такий спосіб воював, починаючи від Халхин-Голу. Можна згадати таку саму його поведінку, коли Жуков у 1942-1943 роках 11 разів хвилями гнав радянські війська в наступ під Ржевом. Саме у ржевській м’ясорубці він отримав своє прізвисько «М’ясник».

Георгій Жуков (у центрі) у Берліні, біля Бранденбурзьких воріт, весна 1945 року

– Після війни Жукова зняли з посади командувача
сухопутних військ за те, що він, як тоді казали, «скомпрометував високе звання комуніста»: надто до трофеїв був ласий і на німецький території багато майна собі нагріб. Відтак його призначили командувачем Одеського військового округу. Як він в Одесі себе проявив?

– Він привів радянські війська, які на той момент дещо розслабилися після завершення бойових дій, до тонусу. Але це базувалося на його іміджі людини, яка є жорстокою та надзвичайно швидкою на покарання. Не можна сказати, що в 1946-1947 роках Одеський військовий округ став найкращим округом Радянського Союзу.

– Підбиваючи підсумки – яке місце Георгія Жукова в українській історії?

Жуков – людина, яка абсолютно не рахувалася з втратами, яка намагалася поєднати своє службове зростання зі збільшенням власного престижу

– Таке саме, як і будь-якого командувача військами радянської армії в роки Другої світової війни. Жуков – людина, яка абсолютно не рахувалася з втратами, яка намагалася поєднати своє службове зростання зі збільшенням власного престижу. Я не став би його виділяти в українській історії як окремий елемент. Тому що тоді зникає роль інших радянських воєначальників, які, з одного боку, зробили не менше, ніж Жуков, умовно добрих речей, але й мали такий самий перелік військових злочинів, які зазвичай покладають виключно на Жукова.

Учасники акції «Совок не пройде» проти ініціативи харківського мера Геннадія Кернеса повернути в Харкові проспекту Петра Григоренка його стару назву на честь радянського маршала Жукова. Львів, 19 травня 2019 року

– Військові злочини – це, зазвичай, проти супротивника. А ви що маєте на увазі?

– Проти своїх солдатів і проти мирного населення. За злочини, які здійснила Червона армія, відповідальність має бути покладена на тих людей, які нею командували.

Казати, що Жуков є виключно маршалом перемоги, або виключно злодієм – я не став би. Творцем міфу про Жукова став сам Жуков

Казати, що Жуков є виключно маршалом перемоги, або виключно злодієм – я не став би. Творцем міфу про Жукова став сам Жуков. Він єдиний із радянських воєначальників такого калібру, який залишив розлогі спогади. Спогади того ж [маршала Івана] Конєва набагато менші.

– Але Жуков справді приймав Парад Перемоги в Москві.

Був наказ взяти Берлін – наказ був виконаний. Якою ціною? Це питання не ставилося

– Так, але це не було його особисте рішення. Це було визнання його заслуг Сталіним. Він визнавав Жукова як людину, яка не зупиниться ні перед чим, щоб виконати його наказ. Був наказ взяти Берлін – наказ був виконаний. Якою ціною? Це питання не ставилося.

– На яку пам’ять заслуговує Георгій Жуков в Україні?

– Я не робив би йому пам’яті в публічному просторі. Але він має залишатися в історичних та публіцистичних дослідженнях, тому що це, певною мірою, символ свого часу.

Знесений пам’ятник маршалу СРСР Георгію Жукову. Харків, 2 червня 2019 року

Інститут національної пам’яті звернувся до поліції та ГПУ через пам’ятник Жукову в Харкові

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».