Ядвіга Поплавська – біографія, фото, особисте життя, чоловік, дочка, зростання

Ядвіга Поплавська – білоруська співачка, учасниця гурту «Вераси». Разом з чоловіком Олександром Тіханович організувала дует «Щасливий випадок» і Театр пісні. Народна артистка Білорусі.

Дитячі та юнацькі роки

Батько мріяв створити сімейний ансамбль, тому діти займалися музикою з ранніх років. Спочатку маленька Ядя вчилася грати на скрипці, а потім, коли батьки побачили, що дочки складно годинами стояти і тримати важку скрипку, пересіла за фортепіано.

З дитинства хлопці були знайомі з творчістю великих композиторів, вчилися самі підбирати мелодії. У будинку часто влаштовувалися імпровізовані концерти, на яких були присутні відомі білоруські музиканти і співаки.

Рівняючись на Христину, яку всі вважали музичним вундеркіндом, Ядвіга старанно вчилася в школі і весь вільний час намагалася присвячувати заняттям музикою і вокалом. Здобувши середню освіту, Ядвіга вступила до консерваторії по класу фортепіано, успішно закінчивши навчання в 1972 році.

музична кар’єра

Мрією дівчата з класичною освітою було створення власного ВІА зразок знаменитих тоді «Піснярів». У 1971 році вона з групою однодумців організувала ансамбль «Вераси», в якому зайняла місце солістки і неформального лідера, а також грала на клавішних і займалася аранжуванням.

Спочатку колектив замислювався як дівчачий ансамбль, проте через два роки було вирішено додати в «Вераси» чоловічу складову. Так в колектив прийшов Олександр Тиханович, майбутній чоловік Ядвіги. У «ВЕРАС» він грав на бас-гітарі і виконував вокальні партії.

У 1974 році група стала лауреатом престижного Всесоюзного конкурсу і почала активну гастрольну діяльність. Після оглушливого успіху пісні «Малинівка» ансамбль увійшов до вищого ешелону радянської естради і давав часом по сотні концертів на місяць. Але в 1987 році Поплавська та Тіханович змушені були покинути успішний колектив і починати кар’єру з чистого аркуша.

Інші учасники колективу вирішили вижити Тіханович, для чого підклали йому в кишеню концертних штанів пакет з марихуаною. На ті часи за вживання та розповсюдження наркотиків йому загрожувало до 10 років позбавлення волі. На щастя, в день, коли Тіханович повинні були «здати на гарячому», на ньому були інші штани. Справа все ж було запущено і дійшло до суду, але музикант був виправданий. Але продовжувати співпрацю в такій напруженій моральної обстановці ні Тіханович, ні Поплавська не захотіли.

Музикантів взяли як бек-вокалістів у щойно організований оркестр Михайла Фінберга. А незабаром вони створили свій власний дует, який назвали «Щасливий випадок» – на честь однойменної пісні, що принесла їм успіх на конкурсі «Пісня-88». Пізніше дует перетворився в групу, яка почала успішно гастролювати по всьому світу.

У тому ж 1988 року вони заснували свій Театр пісні, який згодом став стартовим майданчиком для багатьох білоруських виконавців, серед яких – група «Ляпіс Трубецькой», Олександр Солодуха, Микита Фоміних.

Особисте життя Ядвіги Поплавську

Ядвіга Поплавська познайомилася з Олександром Тіханович ще в консерваторії. Дівчина відразу сподобалася молодому музиканту. Однак їх близьке спілкування почалося тільки в ансамблі «Вераси», в який юнак прийшов саме через Ядвіги, відхиливши вигіднішу на той момент пропозиція.

Ядвіга Поплавська та Олександр Тіханович одружилися в 1975 році

Спільна діяльність зблизила молодих людей, і в 1975 році вони одружилися. У 1980 році у пари народилася дочка Настя, яка продовжила сімейну династію і стала співачкою, а також подарувала Ядвізі і Олександру онука Івана.

Ядвіга Поплавська зараз

Вечір пам’яті Олександра Тіханович (повна версія концерту)

Схожі статті

Ядвіга ПОПЛАВСЬКА й Олександр ТИХАНОВИЧ: «Українська пісенна естрада викликає захоплення»

Того дня в Сумському обласному академічному театрі драми та музичної комедії імені М. Щепкіна був аншлаг. Улюблених співаків з Білорусі Ядвігу Поплавську й Олександра Тихановича вітали численні шанувальники їхнього пісенного таланту. Після концерту співаки залюбки погодилися на розмову. Тоді й гадки не було, що це інтерв’ю для Олександра Тихановича стане одним з останніх.

— Судячи з того, як вас приймали Суми, можна з упевненістю стверджувати: ваш сімейний і творчий тандем на піднесенні.

— Приймають так само тепло і щиро, як і 10, 20 років тому. Це для нас із Сашею найвища нагорода. Щойно ми виступали в Чернігові — теж був аншлаг. А завтра їдемо до Кременчука, потім — Запоріжжя. Одне слово, ми в русі, вдома не засиджуємося.

— Ядя правильно сказала, що глядацька увага для нас вища за будь-які нагороди чи відзнаки. Кожен артист мріє про любов глядача і слухача. Ось і ми щойно відпрацювали півторагодинну програму, можна і втомитися, але тримаємося, бо нас чекають, на нас сподіваються. Повірте: це неймовірно дорога винагорода за всі старання.

— У листопаді 2016-го ви відзначили рубінове весілля, тобто 40 років подружнього життя. Чи маєте рецепт сімейного щастя?

О. Ядечко, дозволь мені першим відповісти. Як на мене, все дуже просто: треба лише кохати одне одного і вміти вчасно промовчати. Завжди кажу Яді: розумніший той, хто мовчить у відповідальний момент. Якщо з’ясовувати стосунки, то це кінець усьому. І ще одне: в жодному разі не треба комусь ставати лідером. Там, де боротьба за першість, неминучі скандали, і зрештою крах. А в нас усе порівну.

Я. Саша правду каже. Ми стільки років разом і ніколи не доводили ситуацію до критичної, навіть якщо виникали непорозуміння, а їх було чимало. Недавно на «Слов’янському базарі» у Вітебську одна молода журналістка поцікавилася в нас, скільки років разом. Коли почула, що 40, тільки й сказала: «Який жах!» На жаль, нині ставлення до сімейних обов’язків інше, ніж було раніше, але ми такі, які є.

— А коли і як ви познайомилися?

Я. Я вже була у складі «Верасів», ансамбль мав шалену популярність. І ось 1973-го у колектив прийшов хлопець — красивий, упевнений у собі, амбітний. І почалося: компліменти, увага, галантність. Я деякий час ігнорувала його, бо не вважала стосунки серйозними.

Однак якось їхали в автобусі з концерту, втомлені переїздом. Було це майже опівночі, а ми із Сашею сиділи поруч на одному сидінні. Хоч як я намагалася не дрімати, щоб не заснути на вибоїстій дорозі, з часом сон зморив. Звісно, поклала голову йому на плече. І так майже до ранку. А він, бідолаха, сидів і не міг поворухнутися, щоб я не прокинулася. Вже після приїзду збагнула, що хоч трохи перепочила, а він — ні. Отоді й замислилася.

О. Після того в нас розпочався інший період — букетно-цукерковий. І так аж до весілля. Отож коли слухаєте пісню «Счастливый случай», то вважайте, це про нас.

Я. Добре пам’ятаю, як Саша освідчився мені. Навіть галантно став на коліно, схиливши голову. І я погодилася.

— Вашу родину можна вважати пісенною, бо донька Анастасія теж пов’язала життя зі сценою.

О. Так, свого часу вона була музичним продюсером, організовувала концерти, фестивалі, конкурси, а нині виступає як співачка. До речі, разом із заслуженою артисткою Білорусі Альоною Ланською гастролює з програмою «Про головне». Тобто дві артистки розмірковують про значення і розуміння таких понять, як жіноче щастя, материнство, відповідальність тощо. Ця програма дуже популярна в Білорусі, концерти збирають аншлаги, що нам з Ядею дуже приємно.

Я. А ще в нас є онук Ваня, якому, до речі, саме сьогодні виповнюється 13 років. Тобто все повторюється: ми, вирушаючи на гастролі, залишали Настю на наших батьків, бабусь і дідусів, а тепер доньці доводиться. Але в нас є бабуся Оля, бабуся Стефанія — це моя мама, якій, до речі, вже 96 років, а вона ще й як тримається. Тобто онук під наглядом.

— Це майже як у вашій пісні про хлопчика, який живе у бабусі і в батьків сам — без братиків і сестричок.

О. Достеменно так. До речі, з піснею пов’язана цікава історія. Якось під час зйомок «Голубого вогника» нам принесли офіційний лист із міністерства охорони здоров’я, в якому цілком серйозно дякували за шлягер: мовляв, у країні почала поліпшуватися демографічна ситуація. І це знайшло підтвердження згодом. Через кілька років після її прем’єри на концертах нам часто передавали записки, в яких молоді батьки повідомляли, що мають дітей саме з нашої легкої пісенної руки. І щиро дякували. Та навіщо шукати приклади, коли в нашого звукорежисера Юрка Рускевича шестеро синів і доньок! Саме він налаштовує звук наших пісень, серед них і ця.

— Пригадайте цікаві чи курйозні ситуації, які траплялися під час гастролей, виступів.

Я. Якось після запису новорічного вогника в «Останкіно» чекали на телевізійну програму. У газеті «Правда» надрукували перелік артистів, які беруть участь у концерті, де після Софії Ротару стояли наші прізвища. Тож сидимо в готелі біля телевізора, дивимося і чекаємо. Софія Михайлівна давно виступила, закінчується програма, а нас немає. Після фінальних акордів телефонуємо на телебачення, щоб дізнатися, в чому річ. А там делікатно пояснюють, що в останній момент перед показом цензура нашу пісню вирізала, бо десь на дальньому тлі пильні контролери побачили шестикутну зірку. Звідки вона взялася, ніхто не міг пояснити. А прибирати не взялися, бо не мали часу. Лише потім з’ясувалося, що то був миттєвий відблиск світла від софітів, які випадково створили шестикутник.

— У Ядвіги Костянтинівни таке прізвище, що не можна не поцікавитися можливими родинними зв’язками з «юним орлом» української естради Михайлом Михайловичем.

Я. Ми не родичі. Як на мене, Михайло Поплавський — унікальна людина. Мало в кого з артистів стільки енергії, активності, самобутності. Ми часто разом виступали на концертах, певний час у нас навіть працювали на бек-вокалі його вихованки. Загалом українська пісенна естрада викликає захоплення: у вас стільки талановитих неповторних співаків!

— А з кимось конкретно єднає творча дружба чи товариські стосунки?

О. Простіше сказати, кого ми не знаємо і з ким не підтримуємо зв’язків. Насамперед товаришуємо із Софією Ротару — вона завжди відгукується на наші прохання взяти участь у тих чи тих концертах, як і ми на її запрошення. В Україні склалася прекрасна традиція концертних програм «Мелодія двох сердець» за участі Світлани й Віталія Білоножків. Коли вони телефонують, ми з Ядею знаємо, що треба збиратися до Києва. Дуже любимо слухати «Океан Ельзи», «Кобзу», «Авіатор», Василя Зінкевича, Павла Зіброва, Віктора Павліка, Тіну Кароль, Катю Бужинську, Руслану, Іво Бобула, Івана Поповича, Лілію Сандулесу. Це справжні велети української естради. А неповторна Ірина Білик (величезна їй вдячність) подарувала нам свою прекрасну пісню «З тобою», яку виконуємо чи не на всіх концертах.

Я. А яка чудова рок-група «Друга ріка»! Якось ми виступали на стадіоні, й після нас вийшов цей гурт. То ми вирішили не їхати, а послухати всю їхню програму — настільки відточена філігранна музика в цих виконавців.

— Свого часу на ваше становлення як пісенного дуету великий вплив справив Володимир Мулявін із «Піснярів».

О. Ми дружили родинами, ходили одне до одного в гості. На жаль, недавно померла Світлана Пенкіна, вдова Володі, чудова актриса — згадати хоч би її роль Каті у багатосерійному фільмі «Ходіння по муках». Володя справді був великим співаком, композитором, організатором. І допомагав не тільки у творчості, а й побуті, повсякденні. Коли мені було важко у «Верасах», він, зустрівши мене на вулиці, сказав: «Сашо, наберися мужності й терпіння, переживи те, що підносять недоброзичливці. Усе буде гаразд». І мені відразу стало легше й затишніше.

Я. Коли я вперше студенткою консерваторії почула «Піснярів», пережила мистецький шок: це ж як треба вміти відчувати кожен звук, кожен його відтінок, загалом драматургію пісні. Тобто це чуття і відчуття на особливому генетично-слуховому рівні. Одне слово, Майстер!

— У вашому репертуарі й давні, перевірені часом шлягери — «Завируха», «Малиновка», «Белый парус», і нові твори. Хтось пише спеціально для вас?

О. Співпрацюємо з багатьма поетами і композиторами, використовуємо пісні, які виконують чи виконували інші співаки, наприклад Булат Окуджава. Свого часу познайомилися з талановитим білоруським автором Анатолієм Рубіновим, який також відомий науковець. Стала популярною його пісня в нашому виконані «На что тебя Господь благословил».

— Пані Ядвіго, ви на вигляд настільки молода, що, напевно, маєте якісь власні косметичні чи інші секрети.

Я. Дякую за добрі слова, але розчарую: жодних секретів не маю. Дотримуюся здорового способу життя, користуюся тільки білоруською косметикою. Щоправда, інколи бувають винятки, як, наприклад, у вас у Сумах: забула в Мінську нічний крем, тож довелося перед концертом піти до найближчої аптеки і купити українського виробництва. Білорусь і Україна розташовані поряд — це багато означає під час вибору косметичних засобів. Хоч не маю нічого проти іменитих закордонних брендів.

— Чи маєте якісь кухонні уподобання? Яким стравам надаєте перевагу?

Я. Оскільки основна частина часу припадає на гастролі, концерти, то, щиро кажучи, особливої уваги цьому не надаємо. Хоч і я, і особливо Саша вміємо готувати якщо не все, то майже все. І нас це цілком задовольняє. Бо ми не гурмани.

О. Мій тато чудово знався на стравах, на кухні був справжнім віртуозом, я в нього багато чого навчився.

— Що побажаєте читачам «Урядового кур’єра»?

Я. Хай кохання стане долею кожного з вас, бо все починається з любові.

О. Любіть одне одного, не звертайте уваги на все другорядне і дріб’язкове, цінуйте кожну мить життя.

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

Ядвіга ПОПЛАВСЬКА. Народилася 1949 року в Мінську. Закінчила Білоруську консерваторію. Одна із засновників ВІА «Вераси». 1988-го разом із чоловіком Олександром Тихановичем у програмі «Пісня-88» виконала хіт «Счастливый случай», який дав назву їхньому творчому дуету, а згодом подружжя заснувало Театр пісні. Переможниця і лауреат багатьох пісенних конкурсів, фестивалів.

Олександр ТИХАНОВИЧ. Народився 1952 року в Мінську. Закінчив Білоруську консерваторію. Учасник популярного у 1970-1980-х ВІА «Вераси». Переможець і лауреат багатьох пісенних конкурсів, фестивалів. Помер 28 січня 2017 року.

Шановні читачі! Звертаємо вашу увагу на правила коментування матеріалів на сайті видання «Урядовий кур’єр».
Коментарі з’являються на сайті тільки після їх перевірки модератором, а не відразу після того, як ви їх розмістили.
У коментарях заборонено антисемітські висловлювання, спонукання до расизму, заклики до насильства, тероризму, збройного повалення чинної конституційної влади.
Просимо вас утриматися від нецензурних слів та виразів, лайок тощо, які ображають людську честь і гідність, а також від комерційних пропозицій, реклами, посилань на інші сайти та ін.
Редакція видання не несе відповідальності за образи, висловлені на адресу інших осіб.

Тіханович і Поплавська: Сімейна історія знаменитих “ВЕРАС”

Ядвіга Поплавська та Олександр Тіханович. Як народжуються сверхталантов? Як їх виживали з ансамблю? За що Тіханович мало не сів у в’язницю. Як артисти ледь не втратили єдину доньку? Пісні-передбачення: що Тіханович і Поплавська самі собі напророкували? Про це читайте в спеціальному сюжеті телеканалу “Москва Довіра” .

Молоді і безбашенні

1960-і роки. Епоха перевороту в світі музики і в свідомості людства. Легендарний джазмен Луї Армстронг записує великі хіти: “Go Down Moses”; пройде зовсім небагато часу, і разом з Барбарою Стрейзанд він заспіває сингл “Hello, Dolly!” і злетить вище зірок з незабутнім хітом “What a Wonderful World”.

Джаз поступиться місцем року. У Великобританії народиться Beatles, і через кілька місяців чудова четвірка з Ліверпуля зведе з розуму всю Європу. Відлуння музичного божевілля проб’ються навіть через залізну завісу.

Вихованець Мінського суворовського училища курсант Тихонович захоплювався музикою куди більше, ніж навчанням, але ніяк не міг потрапити на концерт жаданих «Бітлів». Синиця в руці у вигляді квитка на виступ ультрамодного рок-гурти з Польщі в чергове звільнення привела Сашу Тихоновича з друзями в Центральний будинок культури міста Мінська.

“Для мене це було одкровення, і я вирішив для себе, що я буду саме так, я так і сказав:” Я так хочу “, – згадує Народний артист Білорусі Олександр Тіханович.

У цей же самий час студентка Білоруської консерваторії Ядвіга Поплавська разом з подружками збігає з занять на концерт відомого колективу “Пісняри”. Дівчата з академічним вокалом хихикають в передчутті: “І що це за група така, про яку всі говорять? Напевно, і співати не вміють”.

Виступають Ядвіга Поплавська та Олександр Тихонович, 1988 рік. Фото: ІТАР-ТАСС

“Я після концерту вийшла очманіла. Я ніколи не думала, що люди, які з електрогітарами, здавалося . Так, барабан, електрогітари, все це так голосно – до якої міри все продумано, такі тонкі нюанси! Вокальна техніка яка у них приголомшлива! А інтонація яка! “, – розповідає Народна артистка Білорусі Ядвіга Поплавська.

Вони обидва – Ядвіга і Олександр – ще не знають, що зустрінуться. А станеться це зовсім скоро. Випадковість чи це буде? Або закономірність, зумовлена ​​понад? Як знати. Але їх долі на все життя об’єднає одна любов на двох – любов до музики.

Мінськ. 1970 рік

Після концерту “Піснярів” думка про створення свого колективу не буде давати студентці Поплавську спокою. Дівчача група стане її заповітною мрією. Однодумниці знайдуться швидко. Виявляється, грати консерваторські гами і увертюри набридло не тільки Ядвізі. На свій страх і ризик юні анархістки наспіх аранжують народні пісні і побіжать до адміністрації місцевої філармонії.

“І я думаю: Боже мій, невже моя мрія збувається! Дівчата чудові, молодці, і все у них відбудеться. Тим більше, що вони просто фанатично віддані цій ідеї – зробити жіночий вокально-інструментальний ансамбль. У них є приклад -” Пісняри ” , вони грамотні, і все у них вийде. Ну ось, таким чином з’явилися жіночі “Вераси”, – говорить Ядвіга Поплавська.

Від жіночих “ВЕРАС” зараз залишилися тільки плакати. Солістка колективу Ядвіга Поплавська – дівчина дуже амбітна, буде щосили намагатися просунути свій колектив, але зірки не зійдуться.

“Вераси” – в перекладі з білоруського ансамбль “Верясь” – швидко набере популярність. Ядвіга буде шалено щаслива. Але як тільки вона з подругами проб’ється на кращі майданчики країни, дорогу її успіху перейде чужа любов.

Ансамбль “Вераси”, 1984 рік. Фото: ІТАР-ТАСС

“У нас, на жаль, так, жіночий колектив не відбувся через те, що почали йти дівчинки. Басисткой приголомшлива, Рая Тарасова, познайомилася з молодим чоловіком, який їй сказав:” Будеш сидіти вдома. Все, ніяких роз’їздів “, – стверджує Поплавська.

Так на першому зльоті могла закінчитися творча діяльність співачки Поплавську. Але не було б щастя, та нещастя допомогло. Звідки не візьмись, на горизонті філармонії, де репетирували «Вераси», з’явився молодий хлопець з модними в той час вусами “як у” Піснярів “.

“Я” пиляв “: в оркестрі був контрабас, на нього ніхто не грав. І ось перший наш вечір, ми грали, пам’ятаю, був тоді фільм” Фантомас “, і музика, яка там звучить, і ось я на контрабасі, соло у мене було, починав. Здорово було, все танцювали, дівчата задивлялися на нас – що й треба було довести “, – розповідає Олександр Тіханович.

“Що стосується мене, він для мене був точно таким же хлопцем, як і всі інші. Я на нього абсолютно не звертала уваги ніякого”, – говорить Ядвіга Поплавська.

“Я прийшов з армії, почав працювати в філармонії, а паралельно я помічав Ядю. Перша наша зустріч така, де я мав можливість до неї підійти, у нас був концерт в консерваторії, а дівчата – вони все випускниці консерваторії, вони прийшли на цей концерт , і після концерту підійшли до нас, їм сподобалася наша музика, почали розмовляти. і я запропонував: “Давайте підемо в парк”, – навпаки консерваторії “, – згадує Тіханович.

“Ми сказали:” Ну, хлопці, це, звичайно, здорово “, – ля-ля-ля, тополі. У гастроном зайшли, взяли винця, на лавочку . Ну і після цього Саша Тасю нашу повів проводжати”, – говорить Ядвіга Поплавська .

“І я пішов проводжати її подругу. Як-то не наважився відразу, не знаю. Спасував”, – згадує Олександр Тіханович.

Олександр Тіханович закохався в Ядвігу як хлопчисько. У ньому раптово прокинулася скромність, хоча він з юності був улюбленцем дівчат і завжди підкоряв їх серця за допомогою музики. Ядвіга стала для нього особливим випадком – але чому?

“Образ, під який намагається підігнати кохану чоловік, або навпаки, дівчина – коханого, міститься не стільки в голові, скільки в підсвідомості. І не завжди до кінця усвідомлюється, чому саме ця людина подобається нам”, – розповідає психолог Артем Толоконін.

Олександр Тіханович при першій зустрічі з Ядвігою Поплавську, безумовно, потрапив під вплив її феромону. Але чому ж Ядвіга відразу не відповіла взаємністю? Для того щоб Ядвіга звернула на нього увагу, Олександру Тіханович довелося багато чим пожертвувати: навіть кар’єру він поклав до її ніг.

“Я вже поклав залізно на неї очей, вона мені дуже подобалася. Мені запропонували відразу працювати в легендарному ансамблі” Тоніка “, керівником якого був народний артист Білорусі Віктор Вуячич. Колектив гастрольний, виїзний за кордон. Я, природно, сказав, що я хочу з “ВЕРАС”, якби мені дозволили. мені сказали: “Ти чого, взагалі ?!” я сказав: “я хочу туди”. “Ну ладно, хочеш і хочеш”. і так я потрапив в “Вераси”, – стверджує Тіханович.

Перше, що я зробив, я дізнався її телефон і подзвонив їй додому і сказав, я говорю: “Здрастуй, Ядя! Ти знаєш, я буду грати разом з вами!”. Вона мені дуже холодно сказала: “Ну, вітаю”.

Так наполегливий і рішучий Саша Тіханович прийде в “Вераси” на місце втекла заміж подруги. Це був хитрий хід: тепер, хотіла цього Ядвіга чи ні, їй доводилося проводити з ним кожен свій день.

“Ну, мені побоку все це було, чесно кажучи. І ось тільки пам’ятаю, коли ми, так, їхали після концерту, далеко, дуже важко, автобус . Ну, тоді автобуси – ресори такі, що не дай бог. Дороги такі. І я вже розмовляю головою, тут хтось підсів – і я голову на плече і заснула. підсів Саша. Обняв мене так . “, – згадує Ядвіга Поплавська.

“І я, боячись поворухнутися, до самого Мінська вона у мене проспала. Потім підняла голову:” Ой-ой-ой! “, – розповідає Олександр Тіханович.

“І я прокинулася, десь світанок був, автобус все їхав, тряска була, і ви знаєте, напевно, щось в цей момент і пробігло, десь в цей момент, як то кажуть, вузлик зав’язався”, – вважає Поплавська .

Ансамбль “Вераси”, 1993 рік. Фото: ІТАР-ТАСС

“На наступний день у філармонії вже полізли чутки, що у Тіханович з Поплавську інтрижка. Ну а я думаю: раз вони так кажуть – дуже добре. Я її запросив в кіно, ми пішли на фільм, тоді був французький фільм” Чоловік і жінка ” , – говорить Тіханович.

“Саша вже за мною почав щільно доглядати. Проводжав. Удома він справив, на моїх батьків, дуже гарне враження. Доглядав він красиво. Це були і квіти, і запрошення в кіно, і в театр. А він був веселим, цікавим, з ним не засумуєш і по сьогоднішній день, я вам скажу. і я, в общем-то, під натиском батьків: “Ну, Ядя, скільки можна вже так ходити! І хлопець чудовий, хороший. Ну, може бути, тобі і пора вже, по твоїм років? “, – стверджує Ядвіга Поплавська.

“Попандос” на весіллі

Мінськ, 1975 рік. Центральний палац одруження. У величезному залі не проштовхнутися: все місто в курсі, солісти “ВЕРАС” одружуються.

“І в Палаці одруження, звичайно, з мого боку це була, на музикантська мовою, кіксування, краще було мені, звичайно, цього не робити, тому що коли запитали мене, ну, перше питання до мене, чи згодна, тут пауза – я не могла сказати, згодна я чи ні “, – говорить Поплавська.

Що наречена викине такий номер, ніхто не припускав.

“Я пішла думати:” Так, що ж мені робити. Боже мій, що мені робити? Так чи ні. “Ні” я не можу сказати, тут Сашина мама “, – а Сашина мама на мене такими очима переляканими дивиться. Свідки, тут все стоять – це жах”, – згадує Ядвіга.

“Я такий веселий, напідпитку, і тут таке мовчання. Я думаю: во, попандос який!”, – каже Олександр Тіханович.

“Він був у такому жаху! Для нього це (не знаю, скільки 30 секунд ці тривали), для нього це було взагалі невідомо, скільки часу, ця тиша дзвінка. Ну я так подумала: якщо що, можна розлучитися. Кажу:” Та “, – розповідає Ядвіга Поплавська.

30 секунд – і 40 років. Стільки думала Ядвіга Поплавська – і стільки ця пара вже разом. Ядвіга знайшла в своєму чоловікові і підтримку, і опору. Олександр в дружині – ідеальну для себе жінку. Але по їх загальним визнанням, найголовніше, що їх об’єднує всі ці роки, – музика.

Музика – найголовніша пристрасть і захоплення Ядвіги і Олександра. Музика – це особливий світ, в якому вони перебувають з самого раннього дитинства і до цього дня.

“Я просто щаслива людина. Щасливий – тому що з самого раннього дитинства, напевно, ще не розуміючи, що навколо відбувається, але ось те, що відбувалося, воно все відбувалося в музиці”, – стверджує Ядвіга Поплавська.

І це щастя мені подарував тато – Костянтин Йосипович Поплавський.

Батько Ядвіги був професійним музикантом. Диригент, музикознавець, та ще й викладач в Білоруської музичної консерваторії. Не дивно, що маленька Отрути бачила його не так часто, як хотілося б.

“Хоча він жив в Мінську, а ми жили в містечку, разом з мамою, ну, така, скажімо, село. І приїжджав туди постійно, і у нас там інструменти були, звичайно ж, фортепіано, і скрипочки, і дудочки, тому що , не знаю, на якому інструменті тато б не грав “, – розповідає Ядвіга.

Музика. Нескінченна варіація звуків. Чому комусь із нас відкритий доступ в цей чарівний світ, а хтось назавжди залишається байдужий до нього і глухий? Кілька років тому родичі Ядвіги Поплавську вирішили відновити родинне дерево. Виявилося, що рід Поплавських пов’язаний з музикою вже в п’ятому поколінні.

Вокально-інструментальний ансамбль “Вераси”, 1980 рік. Фото: ІТАР-ТАСС

“Це настільки музична династія. Я пам’ятаю, що в 1906 році, це мій прадід, так, або прапрадід, він отримав на виставці (на який – я не пам’ятаю) нагороду дуже престижну за орган, який зробив з глини. Причому орган був звучний “, – стверджує Ядвіга Поплавська.

Але мені навіть здавалося, що я дихаю музикою. Але так вийшло, але це вже божий дар – у трьох дітей, а у мене старша сестра Христина і молодший брат Чеслав – у нас у всіх трьох абсолютний музичний слух.

Абсолютний слух – унікальна здатність організму визначати висоту музичних звуків. Явище досить рідкісне. По суті, абсолютний слух – це особистий камертон в голові у людини. Ядвіга Поплавська, її брат і сестра, батько, дід, прадід і прапрадід володіли цим дивовижним даром.

“Слухач важко жити, я вам скажу, тому що коли якась фальш, це вже на фізичному рівні важко. На розстроєному інструменті важко. Якщо інструмент налаштований, не дай бог, навіть на чверть тони вище або нижче, це вже такий дискомфорт. слухачі – люди, дуже ранимі в плані музичному, дуже тонкої нервової організації. їх берегти треба. Це я вже можу сказати для тих, у кого дітки з музичним гострим слухом, вони відрізняються від інших, і тому потрібно дбайливо ставитися до їх нервової організації. вони дещо не такі, як інші діти “, – вва ет Поплавська.

Олександр, як і Ядвіга, з раннього дитинства був захоплений музикою. У школі і Суворовському училищі він грав на всьому, що потрапляло під руку, і частенько підбирав мелодію сам теж завдяки абсолютному слуху.

“Мене прийняли в оркестр духовий, дали спочатку тенор, я почав дути, але мені це дуже сподобалося. Почав вчитися грати. Можу сказати, що я спав разом з ним. Брав його додому, лягав, він у мене поруч лежав, прокидався, брав і починав відразу дудіти. і вже граючи на баритоні в третьому класі дуже серйозні партії, складні, все приходили і дивувалися: я був дуже товстим. я грав на інструменті, всім подобалося, питали, звідки так здорово. Ось виходило “, – розповідає Олександр Тіханович.

“Коли люди з покоління в покоління займаються однією і тією ж професією, виникає питання про те, як взаємодіє виховання людини з його генетичними схильностями, тому що зазвичай, якщо є така родова професія, це говорить про те, що люди, які перебувають в цьому роду, генетично дуже схожі, тому що генетика батька на 50% передається синові “, – говорить генететік Валерій Ільїнський.

Недавні дослідження вчених під керівництвом Діани Дойч, професора психології Каліфорнійського університету в Сан-Дієго довели: абсолютний музичний слух – явище вроджене.

“Абсолютний слух – це теж мутація. Ці мутації передаються з покоління в покоління, і тут немає меж передачі цих генетичних матеріалів, ці мутації можуть з’явитися як в одному поколінні, так вони можуть передаватися на протязі тисяч років”, – стверджує Іллінський.

Талант – видатні вроджені здібності, які розкриваються з набуттям навичок.

“Уже від Бога, це природою закладено в тобі з твоїм народженням, але якщо хтось із батьків зауважив, що таке якість є у дитини, що він може йти саме по дорозі, по шляху музичної, то, звичайно, потрібно розвивати його і не дати зачахнути на корню “, – вважає Ядвіга Поплавська.

Скандал з наркотиками

Їх унікальні музичні здібності злилися воєдино. Група “Вераси” з приходом Тіханович здобула неймовірну популярність. Те, що Ядвіга і Саша робили в своєму любовно-творчому тандемі, вже на наступний день звучало з кожного відкритого вікна.

“Я включив -” Ранкова пошта “. І раптом я бачу і нічого не розумію. Я бачу себе на екрані, з Колонного залу Будинку Союзів, ця свістулечка, і я раптом розумію, що це за пісня зі свистком. Я біжу прямо до хлопців , забігаю і кажу: “Чуваки, я знаю, що це таке. Ця пісня зі свистком – це “Малинівка”. Мій керівник каже: “Давай, репетируємо швидко, ввечері запускаємо”. Ми згадали її, природно, і в Мурманську в перший раз ми її заспівали чотири рази. І вже коли поверталися з концерту в готель, я раптом почув, що музиканти в ресторані її грають. Я отетерів. Багато було концертів, нас почали запрошувати, Центральне телебачення. І раптом вона стає піснею року “, – згадує Олександр Тіханович.

У 70-х і 80-х успіх “ВЕРАС” в СРСР був феноменальним – група давала по два концерти в день. Престиж, популярність, прекрасні заробітки. У Ядвіги Поплавську і Олександра Тіханович було все. Новина про раптове розвалі групи для шанувальників була як грім серед ясного неба.

“Ми працювали щасливо, все було добре, все було в порядку. Потім стався випадок, через який мені довелося піти з цього колективу. Вірніше, не мені довелося, мене там . Як завжди, хтось з’являється, де починаються якісь то інтриги, і я потрапив теж в таку інтригу. Намагалися сказати керівнику, що я хочу зайняти його місце і так далі, а мені це абсолютно було не потрібно “, – розповідає Олександр Тіханович.

Вигнати з роботи людину без вагомих підстав в СРСР було неможливо. На гастролях в Середній Азії, щоб усунути Тіханович, влаштували цілу диверсію – в штани концертного костюма, в яких він виступав, хтось підклав цілий пакет марихуани. Міліція стала на обшук негайно.

“Мене перевірили один раз в аеропорту – я не надав цьому значення. Потім мене перевірили ще раз десь, а потім в кінцевому результаті мене просто взяли. І спалахнула неприємна ситуація, де мене почали душити все органи і так далі. Природно, у мене нічого не було, але мені сказали, що у мене знайшли в кишені в концертному костюмі щось “, – стверджує Тіханович.

Завдяк Щасливе випадки Олександр надів іншу штани. Саме це врятував его від в’язниці. Ніяких наркотиків у Тихоновича не знайшли, але репутація була зіпсована.

“Слово” наркотик “у мене викликало жахливу асоціацію. Для того щоб зачепитися, сказали, що я втягнув музикантів і мало не продаю ці речі. Якось же треба було мене вигнати. Були величезні статті,” Радянська культура “написала:” Біля небезпечної межі опинився популярний артист “. І там була розписана ситуація ого-го яка. Я взагалі не знав, куди мені подітися, відверто кажучи”, – розповідає Олександр Тіханович.

Піднявся гучний скандал. Соліст “ВЕРАС” Тіханович замішаний в реалізації наркотиків. Його судитимуть за всією суворістю.

“Це був 1986 рік. Я пам’ятаю цей день – це було 8 жовтня. Я йшов по вулиці, мене зупинили співробітники, забрали, протягом трьох діб утримували в КПЗ. Був суд, і суд мене повернув на колишнє місце роботи”, – згадує Олександр.

“Величезна спасибі Яде, тому що це справжній ангел-хранитель і знає всі мої заморочки, і все таке. Вона ніколи, жодного разу мене не зрадила, завжди відстоювала мене на всіх рівнях і всюди”, – говорить Тіханович.

“Якщо людині погано, я ніколи його не кину. Так, у Саші були моменти, коли було дуже важко, коли нас зраджували, коли Сашу зраджували, і тут потрібно було вистояти, і хтось повинен бути сильним. Я не аналізувала. Я просто живу і намагаюся зберегти сім’ю, зберегти те тендітне і те прекрасне, що з’явилося між нами тоді, коли все-таки цей вузлик зв’язався “, – стверджує Ядвіга Поплавська.

Як він колись пішов за нею в “Вераси”, так і вона кинула групу і пішла за ним в бек-вокал. У 1987 році Поплавська та Тіханович почали кар’єру з чистого аркуша.

“Нас взяли в оркестр Фінберга, нас запросили, тому що Ядя була керівником вокальної групи, бек-вокал, здорово грав оркестр, і Фінберг сказав:” Давайте зробимо кілька пісень, нехай Ядя з Сашком співають “. Ми стояли на концерті в оркестрі Фінберга на бек-вокалі, і люди дивувалися просто, підходили і брали у нас автографи. Ситуація була: солісти співали, а у нас брали автографи “, – розповідає Олександр Тіханович.

Музика їх зв’язала

Дуетом Тихонович і Поплавська виступають вже 27 років. Від минулого в “ВЕРАС” залишилися тільки ностальгічні спогади і улюблені пісні. Пісня “Я у бабусі живу”, що мала феноменальний успіх в 70-х, стала для єдиної дочки Поплавську і Тіханович буквально пророчою.

“Я у бабусі живу” – часто говорили, жартували про те, що виявилася дещо пророча. Для мене в моєму житті це моя історія, тому що я у бабусі живу, я у дідуся живу, так пройшло моє дитинство. І ось він, одна дитина в сім’ї “, – розповідає дочка Ядвіги Поплавську і Олександра Тіханович Анастасія.

Настя, дочка Ядвіги і Олександра, з раннього дитинства вкусила всю красу життя дитини з артистичної сім’ї.

“Такою була їхня робота. Звичайно, завжди чекала, особливо коли була маленькою, чекала неймовірно, коли ж вони приїдуть, бо дуже сумувала. Вони їхали на шалено тривалі гастролі. Звичайно, мені іноді хотілося, щоб тато і мама були частіше вдома , але це приблизно років до 16, потім мене повністю влаштовувала специфіка їх роботи. Я взагалі була самостійною людиною з дитинства, тому все це було звично “, – говорить Анастасія Тіханович.

Психологи Міжнародної асоціації аналітичної психології на конгресі 2005 року введено в обіг новий термін, що стосується моделі поведінки кровних родичів – схеми і установки, успадковані дітьми від батьків, стали називати сімейними спіралями.

Ще на початку ХХ століття Карл Юнг довів: діти багато в чому повторюють життєвий уклад своєї сім’ї, тому що він закладений в їхній підсвідомості з раннього віку, як єдино вірна модель поведінки.

Все дитинство і юність Настя Тіханович була надана сама собі. Коли дівчинка виросла, іншої професії окрім як співачки вона для себе не мислила. Вона так само мріяла про сцену, їй так само, як і татові з мамою, хотілося гастролей і поїздок. Як це поясніті? Спрацювала сімейна спіраль? Або ж той факт, що Настя відкрила в собі саме талант співачки, – чистий збіг? А може бути, гени?

“У нас є ДНК – це якась куховарська книга, де написано багато-багато різних рецептів. Всі ці рецепти більш-менш універсальні, але оскільки клітини діляться . Статеві клітини, коли дозрівають, вони теж діляться. Вони копіюють ці книги, щоб від однієї клітини передати дві книги дочірнім клітинам. Ось в процесі цього копіювання з’являються помилки-опечатки. тобто якщо ми будемо книгу переписувати від руки, то ми будемо вносити в неї помилки. Ось ці помилки – це мутація. у кого-то ці помилки є, у кого-то немає, у кого-то вони одні, у кого-то вони інші “, – стверджує Валерій Ільїнський.

Талант в чомусь, наприклад, абсолютний музичний слух – це якась помилка, яка у деяких людей, в яких ця мутація є, вона має такий прояв, що вони талановиті в музиці, вони стають хорошими музикантами.

Якщо вірити психології, сімейна спіраль в роду Поплавських і Тіханович пішла вже на третє коло. Спочатку віддавав себе музиці без залишку батько Ядвіги, потім вона з чоловіком, а тепер їх дочка. У Анастасії підростає син, який точно так же, як і вона колись, живе в постійному очікуванні.

“Історія повторюється, тільки вже через покоління, тому що точно так же мій син мене питає:” Коли ти вже приїдеш додому? У скільки ти сьогодні повернешся? Я буду тебе чекати або мені знову спати лягати? “Приблизно я дізнаюся себе в цьому віці”, – говорить Анастасія Тіханович.

5 липня 2007 року. Анастасія Тіханович прощається з сином і їде виступати на фестиваль “Слов’янський базар”. На Вітебської трасі водій машини втрачає управління, і джип на величезній швидкості летить з мосту.

“Коли ми падали, переверталися з обриву десятиметрового на машині в цю річку, я чомусь хотіла, якщо раптом бавовна відбудеться і для мене тут все закінчиться, я пам’ятаю тільки одну фразу:” Господи, нехай там будуть тільки ангели “, – розповідає Анастасія.

“У мене зараз сльози підуть. Момент. Ми їхали до моєї мами, для того щоб матусю погодувати, пообідати, і тут лунає дзвінок. Я навіть пам’ятаю, на якому місці ми були – доїжджали до повороту на вулицю Богдановича, і тут дзвінок лунає – Настя. Не знаю, на якому рівні, пішло якесь почуття внутрішнє, що сталося щось моторошно погане. “Як, що, Настенька? Руки-ноги в порядку? !! “-” Все в порядку, ми цілі “, – говорить Ядвіга Поплавська.

“Але потім коли – раз – і все в порядку, і ми в річці, і життя триває, тобто, дійсно, з кожної такою ситуацією ти починаєш все переоцінювати, тому що, дійсно, ми іноді мало бачимося, іноді думаєш, що це близькі люди і все само собою зрозуміле, завжди тут будуть . “, – міркує Анастасія Тіханович.

Співаки Ядвіга Поплавська та Олександр Тіханович на закритті фестивалю мистецтв «Слов’янський базар», 2008 р Фото: ІТАР-ТАСС

“Взагалі, коли смерть будь-яким чином стосується людини, його це сильно зачіпає, наприклад, не дай бог, він в теракті виявився, але вижив, захворів важким захворюванням, яке могло привести його до смерті, смерть як би стукає в його свідомість , і це змушує людину замислитися над сенсом свого життя, чи правильно він живе, чи правильно він надходить. і для багатьох це потужний переломний момент, для того щоб змінити ставлення як до себе, так і до тих вчинків, які вони роблять. У багатьох людей проходить поверхове ставлення до життя, люди поч нают цінувати кожну мить цього життя, кожен день і перестають жити в деяких ілюзіях. Вони починають насолоджуватися процесом життя “, – стверджує психолог Артем Толоконін.

З цього моменту сім’я Тіханович намагається якомога частіше проводити вільний від гастролей час разом. Але життя без сцени і без музики Ядвіга Поплавська, Олександр Тіханович і їхня дочка Анастасія вже не мислять.

“У чому полягає суть всього, що відбувається? В тому, що сміх і радість ми приносимо людям. Я вважаю, що, напевно, десь і моя маленька місія таким чином виправдовується, і що я йду по правильному шляху, якщо в якийсь момент у мене вийшло зробити те, що мені хотілося “, – говорить Анастасія Тіханович.

“Чи легко або складно народитися в сім’ї знаменитих людей? В моєму випадку я навіть не думала про це, тому що воно так і є. І з людської, і з професійної точки зору я вважаю, що мені пощастило, і я щаслива і рада , що так склалося на небесах, що чомусь саме я повинна була з’явитися у цих двох дивовижних людей “, – говорить Тіханович.

“Я просто живу, працюю, творю, служу, як і в той час. Це був діагноз справжнісінький: ми якісь насправді божевільні”, – стверджує Ядвіга Поплавська.

Сім’ю Ядвіги Поплавську і Олександра Тіханович тепер сміливо можна назвати артистичної династією. Абсолютний слух, неймовірна музикальність, вміння грати на різних інструментах, прекрасний вокал – все це генетично передавалося в їхньому роду з покоління в покоління. Сімейна спіраль зробила черговий виток: таланти Ядвіги і Олександра тривають в їх дочки, а значить, швидше за все, стануть спадщиною онуків і правнуків.

сюжет: міські історії