Мирна угода Росії та України. WSJ публікує проєкт 2022 року, у Києві вже відповіли

Президент Росії Володимир Путін публічно натякнув, що відкритий до переговорів щодо припинення війни в Україні на умовах Москви. А контури угоди, яку хоче РФ, можна побачити у проєкті мирного договору, розробленому російськими та українськими учасниками переговорів у квітні 2022 року, твердить американське видання The Wall Street Journal.

Західні посадовці й аналітики кажуть, що ці цілі лишаються практично незмінними після двох років бойових дій: перетворити Україну на “кастровану державу”, постійно вразливу для російської військової агресії, йдеться в статті.

Згідно з документом видання, датованим нібито 15 квітня 2022 року, учасники переговорів з обох сторін намагалися припинити бойові дії, погодившись перетворити Україну на “постійно нейтральну державу, яка не братиме участі у військових блоках”. Їй мали заборонити відновлювати свою армію за підтримки Заходу, а Крим залишити під фактичним контролем Росії.

Зрештою ні про яку угоду домовитись не вдалося, нагадують автори статті. Масштаб російських воєнних злочинів в Україні став очевидним, військові успіхи України покращились, а Захід надав зброю для підтримки Києва.

Як пише WSJ, сьогодні Україна заявляє, що не розпочне мирні переговори, допоки Росія не виведе війська з її території. Два роки конфлікту також загартували українську громадськість, що виступає проти будь-яких домовленостей з РФ, а президент Зеленський попередив, що припинення бойових дій дозволить Росії переозброїтись й знову атакувати Україну.

Аналітики ж підкреслюють, що воєнна перемога будь-якої зі сторін виглядає все більш недосяжною.

Автори статті, однак, вказують, що непідписана 2022 року угода є нагадуванням про компроміси, до яких Москва може спробувати змусити Київ, якщо західна військова підтримка вичерпається, а Росія захопить ще більше українських земель.

Основні моменти угоди

За даними видання, угода дозволяла Україні стати членом ЄС, але забороняла приєднуватись до військових союзів, таких як НАТО. Передбачався також нейтральний статус України.

Проєкт договору також забороняв отримання Києвом іноземної зброї, “у тому числі ракет будь-якого типу, збройних сил та формувань”.

ЗСУ мали скоротити до певного розміру, при цьому Росія прагнула обмежити все – від кількості військ і танків до максимальної дальності українських ракет.

Москва наполягала, щоб чисельність збройних сил України налічувала 85 000 військових, 342 танки, 519 артилерійських систем. Українські перемовники натомість хотіли мати 250 тисяч військовослужбовців, 800 танків й 1900 артилерійських знарядь. Росія хотіла, щоб дальність дії українських ракет була обмежена 40 кілометрами.

Кримський півострів, за прагненням Москви, мав залишитись під контролем Росії і не вважався б нейтральним.

Москва також наполягала на тому, щоб російська мова функціонувала нарівні з українською в органах влади й судах – пункт, на який Київ, згідно з проєктом документа, не погодився.

Майбутнє сходу України, захопленого й окупованого Росією 2014 року, мало обговорюватись особисто Путіним та Зеленським. Однак ця зустріч так і не відбулася, йдеться в статті.

Гарантами договору, за даними видання, обрали іноземні держави, серед яких – США, Велика Британія, Китай, Франція та Росія.

Ці країни, як пише WSJ, мали захищати нейтралітет України у разі порушення договору. Але поки договір діятиме, країни-гаранти мали “припинити міжнародні договори й угоди, несумісні з постійним нейтралітетом України”, зокрема будь-які обіцянки двосторонньої військової допомоги. При цьому міжнародні гарантії безпеки не мали поширюватись на Крим і Севастополь.

Автор фото, Getty Images

Руїни Авдіївки у Донецькій області, яку російській армії вдалося захопити. За Авдіївку Україна боролася 10 років

Автори статті вказують, що проєкт угоди демонструє глибоко вкорінені в Росії фобії про те, що Захід на чолі з США протягом багатьох років розвивав Україну як так звану “антиросію”, щоб підірвати, стримати і спробувати взяти під свій контроль РФ.

Після того, як початкова спроба Путіна захопити Київ і повалити український уряд провалилася, росіяни спробували за допомогою цієї мирної угоди припинити підтримку Києва з боку Заходу.

Видання вказує, що Росія хотіла додати Білорусь як гаранта, а Україна — Туреччину.

Таким чином, у разі нападу на Україну Росія пропонувала єдину відповідь від усіх держав-гарантів, але Україна не погодилась, мотивуючи тим, що єдиної відповіді може не бути, якщо агресором стане Росія.

Також Україна хотіла у разі нападу закриття повітряного простору та надання зброї від країн Заходу. Тут не погодилася Росія.

Українські учасники також відмовились обговорювати російський пункт, який вимагає від Києва зняти претензії на те, щоб він підпав під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, який переслідує воєнні злочини, як зазначено у документі. Вони також не ратифікували пункт про скасування всіх взаємних санкцій.

Видання нагадує, що перемовини тривали ще певний час і повністю припинились у червні 2022 року.

Що каже Київ

Статтю WSJ прокоментував радник керівника офісу президента України Михайло Подоляк, який брав участь у перемовинах навесні 2022 року. Він наполягає, що жодних реальних можливостей домовитися з Росією тоді не було.

“Україна категорично ніколи цих умов не приймала, – написав він у телеграмі. – Сьогодні РФ знову ж таки хоче знищити Україну, але шукає можливості виторгувати собі оперативну паузу, щоб закінчити мілітаризацію, розширити мобілізацію й на наступному етапі масштабувати бойові дії”.

Він переконаний, що не має потреби повертатися до “неіснуючої теми й намагатися видати відомі капітуляційні вимоги РФ за щось нове, що абсолютно точно не могло привести до “миру”.

“Чому потрібно продовжувати не розуміти, що таке масштабне вторгнення РФ мало закінчитися лише капітуляцією України на кровожерливих умовах РФ, а не привести до “миру”?” – резюмує Подоляк.

Також співрозмовник ВВС Україна у владі твердить, що про погодження якихось проєктів угоди в 2022 році не могло бути і мови, хоча про це кілька разів казав Путін.

“Так, вони тоді передали свої пропозиції про позаблоковий статус і повну демілітаризацію України, але для нас ці умови одразу були неприйнятні”, – каже співрозмовник.

“Слова Путіна про те, що українська делегація щось погодила чи парафувала – це повний абсурд навіть з тієї точки зору, що ніхто з цієї делегації не мав таких повноважень щось підписувати. Ніхто нічого не погоджував, бо всі пропозиції росіян для нас були повністю неприйнятними”, – додав співрозмовник.

Загадковий документ від Путіна 2023 року

Автор фото, KREMLIN.RU

Влітку 2023 року Путін показував нібито узгоджений проєкт мирної угоди

У червні 2023 року Володимир Путін також показував певний документ, який він назвав узгодженими домовленостями щодо миру від березня 2022 року. Тоді він наполягав, що перемовини у березні 2022 року завершились парафованими домовленостями, але ВВС тоді встановила, що таке трактування подій далеке від реальності.

Хоча на доказ своїх слів Володимир Путін на зустрічі з африканськими лідерами підняв зі столу та продемонстрував на камери цей договір та додаток до нього.

“Ось цей документ, і він парафований київською делегацією. Підпис стоїть”, – уточнив Путін.

“Але після того, як ми, як і обіцяли, відвели війська від Києва, київська влада, як зазвичай роблять їхні хазяї, викинула це все на звалище історії, скажімо так акуратно, і спробую інтелігентно висловлюватися. Де гарантії, що вони й надалі не відмовлятимуться від якихось інших домовленостей?” – нарікав Путін.

Версія тих подій, яку представив своїм африканським гостям Володимир Путін, сильно розходиться з тим, що розповідали ВВС московські та київські співрозмовники, які мали безпосереднє відношення до роботи делегацій.

І російські, і українські джерела неодноразово наголошували: делегації, які брали участь у переговорах, взагалі не були уповноважені вирішувати питання війни та миру. Перемовники лише готували документи, які Володимир Зеленський та Володимир Путін могли б підписати, якби справді домовилися про припинення війни.

“У Стамбулі ми фіксували: ви [Збройні сили РФ] йдете на кордони станом на 24 лютого 2022 року [дата початку повномасштабної агресії Росії проти України – ВВС], після цього починається переговорний процес, в якому братиме участь і президент, і МЗС України, і після цього виходитимемо на юридичний документ”, — заявив в 2023 році в ефірі Радіо NV Михайло Подоляк, член української переговорної делегації.

“Там немає жодних підписів. Безумовно, це фіктивний документ”, – описав він папери, які демонстрував російський президент африканським лідерам.

Джерела ВВС і в Києві, і в Москві стверджують: на жодному з етапів недовгих переговорів Росія та Україна не були близькими до проведення переговорів на найвищому рівні – тобто між Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним. А без цієї зустрічі досягти реальних домовленостей було апріорі неможливо, наголошували співрозмовники.

Наприклад, у деяких пунктах стамбульського комюніке прямо говорилося, що найчутливіші питання – наприклад, про приналежність Криму та окупованих територій Донбасу обговорюватимуться лідерами країн.

У будь-якому разі, жодних підсумкових домовленостей групам досягти не вдалося, тому неясно, про яке “парафування” говорив африканським колегам Володимир Путін.

“Фінальної домовленості точно не було, багато питань залишалося на очікувану зустріч президентів, — розповідає співрозмовник ВВС у Москві, який безпосередньо брав участь у роботі з делегаціями. — Правда полягає у тому, що українці тоді були готові на нейтральний статус і демілітаризацію за умови гарантій безпеки для України. І Путін втратив цей момент. Загрався, розраховуючи на щось більше”.

Також на цю тему

Куди тече річка Горинь: мандрівник подолав шлях від витоку до гирла річки за вісім днів

Кожен у житті має мрію. Найбільше запам’ятовуються саме дитячі прагнення. Таке неймовірне бажання мав наш земляк, уродженець села Стадники, Тарас Луцюк. Юнак нині мешкає у Львові, але йому з дитинства хотілося знати, куди й звідки тече річка Горинь, на берегах якої він виріс.

«Якщо мене запитати, що мене найбільше пов’язує з місцями, де я виріс, то це, безперечно, – річка Горинь. Мені, бува, сняться її береги», – зізнається Тарас.

Саме для того, щоб показати початок і кінець Горині, а також красу рідного краю, Тарас вирушив у подорож, яка тривала 8 днів та охопила 5 областей України й прикордоння Республіки Білорусь. Хлопець поставив собі мету – проїхати річку Горинь від початку до кінця. Загальна тривалість шляху – понад 1600 км.

Осідлавши мотобайк у Львові, Тарас Луцюк вирушив до села Волиця (Кременецький район Тернопільської області). Там і бере свій початок Горинь. Над джерелом, яке зачинає водойму, височіє гарненька капличка, а вже від неї розливається невеликий струмок, що згодом стає повноводою Горинню. Ще на Тернопільщині мандрівник відвідав селище Вишнівець (приблизно 25 км за руслом річки), де побачив водойму вже більшою, а також зробив короткий відеоогляд Крестопроісхожденського чоловічого монастиря (с. Підкамінь), Замку Вишневецького (Вишнівець) та Почаєва.

Другий день подорожі почався з пункту ночівлі – на березі ставка в Борсуках (Лановецький район Тернопільської обл.), де на Горині споруджена дамба. Саме там Тарас почув від місцевих жителів про деякі факти меліорації та штучної зміни русла річки в часи Радянського Союзу. Далі шлях пролягав на Хмельниччину – Ямпіль, Ізяслав, Шепетівка. У кожному з населених пунктів Тарас спускався до Горині та фільмував, як вона несе свої води.

Заночувавши в тітки в Шепетівці, третього дня байк поніс подорожнього до Славути. По дорозі до міста він відвідав села Голики й Варварівка, які надзвичайно вразили красивими пейзажами. Звідти шлях пролягав до Нетішина, де мандрівник не оминув увагою «Острозьке море» – ставок-охолоджувач Хмельницької АЕС.

Саме на третій і четвертий дні мандрівки припадає відеозйомка знайомих острожанам місць – лугу та Горині у Вельбівному, самого міста й околиць.

Показав Тарас Луцюк і місце, де Вілія вливається в Горинь, провів коротку відеоекскурсію Острогом. Надзвичайно захопливими виявилися краєвиди Горині в Розважі та рідних юнакові Стадниках, які, услід за Уласом Самчуком, змусили замислитися: «Куди тече та річка?».

П’ятий день мандрів припав на Гощанщину – села Бугрин, Горбаків, Воскодави. У Микулині Тарас побачив нерукотворну дивовижу – посеред Горині красується острів. Завдяки зустрічі з місцевим грибником, хлопець і всі глядачі поверхово познайомилися з флорою краю.

Далі за Горинню шлях повів до Олександрії, Ходосів, Хотина, Оржева (Рівненський район). Милувала око Костопільщина нашої області – села Дюксин, Ставки (саме тут мандрівник чи не вперше почув, що в річці бовтається велика риба), Базальтове, де розташовані відомі базальтові стовпи, Збуж.

Шостий день простелив свої шляхи Українським Поліссям. Ранок застав мандрівника в селі Золотолин (Костопільщина) – у місці, якого не торкнувся плин часу, таким старим воно здавалося. Далі – Степань і Соломіївка Сарненського району. Між селами Ремчиці та Бережниця цього краю Тарас Луцюк зняв широку й повноводу Горинь, зовсім не схожу на річку, що на Острожчині.

А на Дубровиччині (село Селець) юнак навіть потрапив на хрестини, звідки вирушив із гостинцями від щедрих господарів.

Треба сказати, Тарас у фільмі нерідко показує жителів тих населених пунктів, які проїздить. Хтось розповідає йому про Горинь, хтось просто підказує дорогу, інші допомагають, частують і підтримують.

«Я не просто хотів показати, де починається і де закінчується Горинь, а хотів показати людей, які проживають на її березі», – пояснює мандрівник.

Утілення мрії випало на сьомий день мандрів. Прокинувшись уранці в селі Городище, за півтора кілометри від кордону з Білоруссю, Тарас Луцюк під дощем подався до сусідньої республіки. У Білорусі юнак відвідав кілька населених пунктів, побував біля Горині в їхніх межах і був щиро здивований чистотою прибережних пляжів (на відміну від України), наявністю сміттєвих контейнерів і попереджувальних табличок.

Фінальним пунктом подорожі стало місто Давид-Городок. Саме за його околицями закінчувала плин Горинь, упадаючи в Прип’ять. Місцина з болотяним ґрунтом і густими чагарниками стала місцем реалізації мрії – побачити, куди тече річка.

«Коли здійснюються мрії – це класно. А коли здійснюються дитячі мрії, це дуже класно! У мене зараз дуже дивні відчуття, майже мурашки… У душі щось перевертається від того, що в років 10–12 я мріяв це побачити і тепер я тут», – підсумував Тарас.

Завершальний 8 день – це історія шляху додому, у якій показано білоруський Пінськ, волинські Маневичі, Луцьк, Горохів, передмістя Львова…

Крім зображення річки Горині, Тарас Луцюк у своєму фільмі-подорожі привертає увагу до проблеми збереження довкілля, описує красу України, виховуючи й розвиваючи патріотичні почуття.

Не бійтеся мріяти і ви. Мрії дарують крила.