Кореневі гнилі озимих культур: попередити, розпізнати, подолати проблему

Кореневі гнилі кожного року провокують втрати врожаю українських аграріїв, адже ця хвороба поширена майже скрізь. Навіть за слабко виражених зовнішніх симптомах грибкові захворювання здатні значно зменшити урожайність.

Кореневі гнилі частіше проявляються на сходах і рідше на дорослих рослинах. На сходах спостерігають загнивання корінців, стеблинок та сім’ядолей. Проростки буріють і часто гинуть до виходу на поверхню ґрунту. Окремі хворі проростки пробиваються із землі, однак на їхніх сім’ядолях помітні глибокі бурі виразки, які іноді можуть займати понад половину всієї поверхні.

«Кращий час для діагностики кореневих гнилей — фаза кущення. До цієї фази вже всі види, які можуть з’явитися (фузаріоз, ризоктоніоз, гельмінтоспоріоз) можна буде ідентифікувати в лабораторії, адже в полі це зробити практично неможливо. Прикореневі види гнилей, такі, як фузаріоз, гібелліноз, ризоктоніоз і церкоспорельоз потрібно шукати у фазу виходу в трубку, а офіобольоз проявляється не раніше молочної стиглості. Шукати «кореневі гнилі» на сходах-трьох листах, як роблять багато фахівців, намагаючись показати недоліки конкурентів, це непрофесійно», — зазначив Анатолій Таракановський, діагност, кандидат біологічних наук.

На дорослих рослинах захворювання викликає почорніння і відмирання кореневої системи або основи стебла; вони відстають у рості та в’януть. Збудниками кореневих гнилей є переважно гриби роду Fusarium Link ., рідше гриби Thielaviopsis basicola Ferr., Pythium debaryanum Hesse, Rhizoc tonia solani Kuehn., Aphanomyces euteiches Drechl. та інші, іноді — бактерії.

Інтенсивність розвитку захворювання залежить від факторів навколишнього середовища. Низька вологість (нижче 50%) у поєднанні з високою температурою ґрунту, особливо супіщаного, сприяє розвитку кореневої гнилі. На важких ґрунтах посилення розвитку хвороби спостерігають за ущільнення ґрунту і його температурі 18-25°С. На ранніх посівах хвороба проявляється менше. Шкідливість її полягає у зрідженості посівів, зменшенні урожаю зерна та погіршенні його якості.

«Головні профілактичні заходи — це робота з ґрунтом і правильна сівозміна. На другому місці — вибір протруйника. Інші фактори практично не мають економічного значення. Дотримання сівозміни, оборот пласта із закладенням рослинних залишків, подрібнення пожнивних залишків відразу після збирання, застосування деструкторів стерні — це найбільш дієві прийоми в контролі кореневих і прикореневих гнилей. Нагадаю вкотре, що застосування фунгіцидів по вегетації з метою «боротися» з кореневими гнилями — марна справа», — додав Анатолій Таракановський.

Є 5 основних видів кореневої гнилі . Як із нею боротися, залежить від конкретного збудника і від рослини, що ним заражена. Найбільш поширеними і шкідливими є фузаріозна, гельмінтоспоріозна, ризокторіозна, церкоспорельозна й офіобольозна кореневі та прикореневі гнилі. На одних і тих самих посівах можна виявити кілька видів збудників захворювань. У різних еколого-географічних зонах переважають певні фітопатогенні комплекси.

«На ринку сьогодні є величезний вибір протруйників, тому необхідно дивитися на склад препаратів: кореневі гнилі можуть стримуватися діючими речовинами з тривалим періодом напіврозпаду, в залежності від виду збудника. Проте препаратів, які контролюють всі види гнилей, не існує. Наприклад, офіобольоз і гібелліноз не контролює жоден препарат на ринку. До того ж, посушливі умови осені (для озимих) не сприяють розвитку кореневих гнилей як економічно значущих об’єктів, тому тут важливо використовувати «м’які» для сходів продукти», — зауважив Анатолій Таракановський.

Довідник хвороб сільськогосподарських культур

Діагност зазначив, що кореневі гнилі не завжди є причиною проявів прикореневих форм гнилей: поле із зовні здоровими корінням у фазу кущіння може перетворитися на поле з прикореневим ризоктоніозом вже до виходу прапорцевого листка. І, зрозуміло, що жоден протруйник не контролює прикореневі гнилі. Обіцянки про захист до прапорцевого листка можна вважати лише обіцянками.

Фузаріозна коренева гниль

Поширена в усіх зонах вирощування зернових колосових. Хвороба може викликати загибель паростків. Фузаріозна коренева гниль викликається грибами Fusarium culmorum, F. oxysporum, F. avenaceum — це широкоспеціалізовані патогени, котрі вражають пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, слабше — овес, і багато інших культур.

Основне джерело інфекції — ґрунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники хвороби. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.

Ознаки ураження

Виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля йі основи стебла. У вологу

погоду на уражених органах утворюється рожевий наліт. Видовий склад збудників кореневих гнилей визначається ґрунтово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники кореневих гнилей утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду, патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії одно- чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з міцелію поодиноко або ланцюжками. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості ґрунту понад 40%.

Шкідливість

Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль

Поширена всюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні та зоні Лісостепу в посушливі роки, особливо на ярій пшениці та ярому ячмені. Уражує також інші зернові колосові й дикорослі злаки. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном.

Ознаки ураження

На первинних і вторинних коренях, а також на підземному міжвузлі утворюються темно-коричневі продовгуваті

Поради фітопатолога: Збирання зернових та фітоекспертиза насіння: про що потрібно подумати з погляду фітопатології

виразки, які часто зливаються, внаслідок чого уражена тканина набуває чорного забарвлення. Хвороба може проявлятися у вигляді побуріння, пожовтіння і пліснявіння молодих листків. За незначного розвитку захворювання проявляється у вигляді витягнутих темно-коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, вони не мають чіткої межі між здоровою та ураженою тканиною. За інтенсивного розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до нижнього вузла.

На листках рослин у фазу кущення спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються до розміру 1,5 см, у центрі — темно-бурі або темно-сірі, по краях — бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба.

У фазу наливу зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їхні остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, нерідко — з чорним зародком.

Джерела інфекції

Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у ґрунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як сапрофіт.

Розвиток хвороби

Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, і рослина гине. За умов теплої (температура 20-28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю . За таких умов патоген уражує колоски, проникає в перикарпій і ендосперм, викликає побуріння зародка, тоді такі симптоми називають чорним зародком. В окремих випадках гриб утворює сумчасту стадію – Cochliobolus sativus Drechsler ex Dastur. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, а потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами.

Умови поширення

У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, розповсюдженню інфекції у навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для успішного зараження рослин необхідне зволоження їхньої поверхні не менш як 16 годин. За температури вище +20°С інкубаційний період розвитку хвороби становить 6-8 діб. Оптимальна температура для розвитку гриба коливається у межах +22-28°С. Також захворюванню сприяє м’яка зима.

Заходи захисту

Ефективними заходами є дотримання сівозміни з помірним насиченням зерновими колосовими культурами, строків сівби, норм висіву та глибини загортання насіння, внесення збалансованих доз мінеральних добрив, здоровий насіннєвий матеріал, протруєння насіння, уникнення ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, за необхідності — обприскування посівів рекомендованими фунгіцидами, ретельне загортання післяжнивних решток у ґрунт.

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Бурий бактеріоз злаків

Довідник хвороб

Довідник хвороб