Релігія в Албанії

Офіційно Республіка Албанія є світською державою, яка не має офіційної релігії, але гарантує всім своїм громадянам свободу віросповідання. На території країни мирно співіснують: мусульмани, православні християни, католики. Релігія Албанії у своїх конфесійних питаннях дотримується європейських норм ставлення до мирного та рівноправного існування на всій території прихильників усіх релігійних напрямів.

Історія зародження релігії в Албанії

Албанці, які вважають себе нащадками іллірійців, з часів раннього Середньовіччя перебували у сфері європейського релігійного впливу – вчення Христа прийшло до Іллірії ще в I столітті. У VI-VIII столітті серед албанців широко поширилося християнство як візантійсько-православне, так і римсько-католицьке, причому з деякою перевагою останнього.

Сунітський іслам став поширюватися серед албанців, як і серед інших народів Балкан, завойованих турками, з кінця XVI – початку XVII століття. Це був більш політичний, ніж релігійний вибір, оскільки прийняття ісламу в Османській імперії означало деяке розширення цивільних прав, а також полегшення податкового тягаря в порівнянні з іновірцями. Пам’ятаючи про ці податки, багато албанців вважали за краще, що називається, підіграти і нашим і вашим, а тому стали так званими криптохристиянами – поєднання християнських традицій з народними, майже напів’язичеськими звичаями, тобто християнами на самоті в своїх будинках, але мусульманами на публіці. Було ще багато випадків, особливо в Південній Албанії, коли людина одночасно сповідувала і іслам, і християнство, мала два імені і ходила по черзі то в мечеть, то в церкву.

Протягом 17 та 18 століть албанці у великій кількості зверталися до ісламу, щоб уникнути вищих податків, які стягуються з християнських підданих. Будучи мусульманами, деякі албанці досягли важливих політичних та військових позицій в Османській імперії та зробили культурний внесок у розвиток мусульманського світу в цілому.

28 листопада 1912 року у місті Вльор, албанці в особі Ісмаїла Кемалі проголосили незалежність від Османської імперії. Міжнародне визнання незалежності Албанії спричинило встановлення християнського монарха. Досвід Першої світової війни, побоювання з приводу поділу та втрати влади змусили албанське мусульманське населення підтримати албанський націоналізм та територіальну цілісність Албанії. Більшість албанців-сунітів та бекташі прийшли до розуміння, що релігійні відмінності мають бути усунені для національної згуртованості.

Комуністичний період релігії в Албанії

В кінці 1944 року лідер комуністичної Албанської партії праці, переконаний марксист і сталініст Енвер Ходжа очолив Албанію. У роки правління його релігійна політика не відрізнялася від того, що відбувалося в інших комуністичних країнах. Боротьба з релігією, репресії проти священиків, закриття храмів та мечетей є важливим аспектом існування будь-якої комуністичної країни.

Одним із перших законів Ходжі стала аграрна реформа 1945 року, що націоналізувала власність церков та мечетей. Боротьбу з релігією політик розпочав із католиків. У 1946-1947 роках в Албанії заборонили ордени єзуїтів та францисканців, оскільки їхні штаб-квартири перебували за кордоном. У період з 1945 по 1953 роки з 253 католицьких парафій у країні залишилося 100. Багатьох священиків-католиків хибно звинуватили у роботі на італійських окупантів у роки Другої світової війни.

Поруч із репресіями в країні розпочалася ідеологічна кампанія з насадження науково-матеріалістичного світогляду. Албанська партія праці вела пропаганду, використовуючи книги, лекції, радіомовлення, знімаючи фільми. Антирелігійну пропаганду розпочинали ще зі школи.

У 1949 році в Албанії ухвалили “Закон про релігійні громади”, який підкорив життя віруючих владі. Тепер усі релігійні документи, аж до парафіяльного оголошення, спершу затверджували у партійного начальства. Релігійним громадам заборонили вести виховання та освіту молоді, позбавили прав на будь-яку власність, закрили їхні лікарні та благодійні організації.

На словах Ходжа обґрунтовував боротьбу з релігією прихильністю марксизму-ленінізму, але до цього додавався його націоналізм та прагнення захистити країну від іноземного впливу. Глава Албанії вважав, що ісламська громада країни наповнена агентами впливу Туреччини, православні пов’язані з грецькими сепаратистами на півдні країни, а католицька церква управляється шпигунами з Ватикану. Під впливом Ходжі в Албанії стало популярне гасло “Релігія албанців – це албанство”.

До кінця 1950-х у Ходжі з’явилися ідеї заборонити релігію. У лютому 1967 року влада оголосила Албанію першою у світі атеїстичною країною. Усі суспільні та приватні релігійні практики стали поза законом.

Молодь проводила акції протесту проти релігії, закликаючи священнослужителів залишити паразитичний спосіб життя, розпочавши роботу разом з усіма трудящими. Під загрозою розправи деякі священики публічно зреклися колишнього життя і порвали з релігією. На народних зборах обговорювали антиалбанське значення духовності, боротьбу з “застарілими” духовними обрядами, звільнення від релігійної атрибутики на кшталт ікон чи килимків для намазу.

Ходжа наказав переобладнати церкви та мечеті країни у склади, спортивні арени, кінотеатри, стайні та інші споруди. В одному із храмів на півдні міста Тирана відкрили нічний клуб, а на місці вівтаря облаштували бар. За роки комунізму в Албанії зруйнували 1820 православних та католицьких церков та мечетей, а десятки священнослужителів посадили до в’язниці або стратили.

Не зупиняючись на досягнутому Ходжа затвердив атеїстичний статус Албанії на конституційному рівні. У 1976 році прийняли нову Конституцію, за якою албанська “держава не визнає жодних релігій, заохочує та веде атеїстичну пропаганду з метою вкорінення в людях наукового матеріалістичного світогляду”.

У 1980-х Ходжа вже не намагався прикриватися марксизмом-ленінізмом і вів атеїстичну політику на кшталт албанського націоналізму. 1982 року в країні опублікували список імен для дітей, де не було жодного, пов’язаного з релігією. Водночас у країні перейменували всі населені пункти, у назві яких хоч щось натякало на християнство чи іслам.

Попри ці заходи релігію в Албанії не перемогли. Багато хто таємно сповідував свою віру, незважаючи на ризик і погрози. Люди намагалися не розповідати про свою релігію навіть дітям, щоб ті не проговорили в школі, непомітно хрестилися, тримаючи праву руку під одягом.

Можливо, антирелігійна політика Ходжі продовжилася б далі, але у квітні 1985 року він помер. Перед смертю диктатор призначив своїм наступником Раміза Алію. Той намагався вести політику на кшталт попередника, але нестабільна обстановка у радянському блоці Європи змусила його вдатися до лібералізацію. Новий лідер Албанії назвав релігію “особистою та сімейною справою”.

Відродження релігії

1990 року в країні почалися масові протести, які завершилися, як і всюди в Східній Європі, падінням комуністичної влади. Тоді ж зняли заборону на сповідання релігії. Знову почали відкриватися церкви та мечеті. Спочатку віруючі збиралися просто неба – цілих церков не було.

Константинопольський Патріархат відновив спілкування з православними в Албанії, допоміг їм обрати архієпископа, відновити храми та монастирі.

1998 року нова албанська Конституція узаконила свободу віросповідання. Чотири релігії – мусульмани (суніти та бекташі), православні та католики отримали підвищений ступінь офіційного визнання, а їхні свята відзначаються на державному рівні. Албанію конституційно оголосили світською державою.

Інше важливе духовне питання у сучасній Албанії – реституція релігійного майна. Держава неохоче звільняє будівлі та землі, що належали громадам до комуністів, і рідко реставрує зруйновані при Ходжі церкви та мечеті. Більшість релігійних лідерів схиляється до того, що причиною цього є банальна відсутність політичної волі.

Незважаючи на всі труднощі, Албанія подолала наслідки антирелігійної політики Енвера Ходжі.

Яку релігію сповідують в Албанії

В Албанії є кілька загальноприйнятих релігій. Більшість населення сповідує іслам.

Але така прихильність у вірі це скоріше не від спадщини османського ярма, а від наслідків звільнення країни від диктаторства Енвера Ходжі. Адже в роки його правління віра була повністю винищена. І після загибелі диктатора і падіння його ладу вийшло так, що населенню було все одно, яку релігію приймати і чомусь вони вирішили сповідувати іслам.

Проте майже рівнозначними релігійними громадами також є православ’я і католицизм.

Толерантність

Говорячи про релігію в Албанії, не можна не згадати про ступінь толерантності у цих питаннях. Адже саме в Албанії ніхто не звертає уваги на прихильність людини до тієї чи іншої релігії та дозволяє відвідати стіни будь-якої релігійної будівлі. На головній площі країни – Площі Скандерберга стоять воєдино мечеть, католицький храм та православна церква.

Три релігії на одній площі: іслам, католицизм, православ’я (відео)

Сподобалася стаття? Будь ласка, поділіться:

Релігія в Албанії

Офіційно Республіка Албанія є світською державою, яка не має офіційної релігії, але гарантує всім своїм громадянам свободу віросповідання. На території країни мирно співіснують: мусульмани, православні християни, католики. Релігія Албанії у своїх конфесійних питаннях дотримується європейських норм ставлення до мирного та рівноправного існування на всій території прихильників усіх релігійних напрямів.

Історія зародження релігії в Албанії

Албанці, які вважають себе нащадками іллірійців, з часів раннього Середньовіччя перебували у сфері європейського релігійного впливу – вчення Христа прийшло до Іллірії ще в I столітті. У VI-VIII столітті серед албанців широко поширилося християнство як візантійсько-православне, так і римсько-католицьке, причому з деякою перевагою останнього.

Сунітський іслам став поширюватися серед албанців, як і серед інших народів Балкан, завойованих турками, з кінця XVI – початку XVII століття. Це був більш політичний, ніж релігійний вибір, оскільки прийняття ісламу в Османській імперії означало деяке розширення цивільних прав, а також полегшення податкового тягаря в порівнянні з іновірцями. Пам’ятаючи про ці податки, багато албанців вважали за краще, що називається, підіграти і нашим і вашим, а тому стали так званими криптохристиянами – поєднання християнських традицій з народними, майже напів’язичеськими звичаями, тобто християнами на самоті в своїх будинках, але мусульманами на публіці. Було ще багато випадків, особливо в Південній Албанії, коли людина одночасно сповідувала і іслам, і християнство, мала два імені і ходила по черзі то в мечеть, то в церкву.

Протягом 17 та 18 століть албанці у великій кількості зверталися до ісламу, щоб уникнути вищих податків, які стягуються з християнських підданих. Будучи мусульманами, деякі албанці досягли важливих політичних та військових позицій в Османській імперії та зробили культурний внесок у розвиток мусульманського світу в цілому.

28 листопада 1912 року у місті Вльор, албанці в особі Ісмаїла Кемалі проголосили незалежність від Османської імперії. Міжнародне визнання незалежності Албанії спричинило встановлення християнського монарха. Досвід Першої світової війни, побоювання з приводу поділу та втрати влади змусили албанське мусульманське населення підтримати албанський націоналізм та територіальну цілісність Албанії. Більшість албанців-сунітів та бекташі прийшли до розуміння, що релігійні відмінності мають бути усунені для національної згуртованості.

Комуністичний період релігії в Албанії

В кінці 1944 року лідер комуністичної Албанської партії праці, переконаний марксист і сталініст Енвер Ходжа очолив Албанію. У роки правління його релігійна політика не відрізнялася від того, що відбувалося в інших комуністичних країнах. Боротьба з релігією, репресії проти священиків, закриття храмів та мечетей є важливим аспектом існування будь-якої комуністичної країни.

Одним із перших законів Ходжі стала аграрна реформа 1945 року, що націоналізувала власність церков та мечетей. Боротьбу з релігією політик розпочав із католиків. У 1946-1947 роках в Албанії заборонили ордени єзуїтів та францисканців, оскільки їхні штаб-квартири перебували за кордоном. У період з 1945 по 1953 роки з 253 католицьких парафій у країні залишилося 100. Багатьох священиків-католиків хибно звинуватили у роботі на італійських окупантів у роки Другої світової війни.

Поруч із репресіями в країні розпочалася ідеологічна кампанія з насадження науково-матеріалістичного світогляду. Албанська партія праці вела пропаганду, використовуючи книги, лекції, радіомовлення, знімаючи фільми. Антирелігійну пропаганду розпочинали ще зі школи.

У 1949 році в Албанії ухвалили “Закон про релігійні громади”, який підкорив життя віруючих владі. Тепер усі релігійні документи, аж до парафіяльного оголошення, спершу затверджували у партійного начальства. Релігійним громадам заборонили вести виховання та освіту молоді, позбавили прав на будь-яку власність, закрили їхні лікарні та благодійні організації.

На словах Ходжа обґрунтовував боротьбу з релігією прихильністю марксизму-ленінізму, але до цього додавався його націоналізм та прагнення захистити країну від іноземного впливу. Глава Албанії вважав, що ісламська громада країни наповнена агентами впливу Туреччини, православні пов’язані з грецькими сепаратистами на півдні країни, а католицька церква управляється шпигунами з Ватикану. Під впливом Ходжі в Албанії стало популярне гасло “Релігія албанців – це албанство”.

До кінця 1950-х у Ходжі з’явилися ідеї заборонити релігію. У лютому 1967 року влада оголосила Албанію першою у світі атеїстичною країною. Усі суспільні та приватні релігійні практики стали поза законом.

Молодь проводила акції протесту проти релігії, закликаючи священнослужителів залишити паразитичний спосіб життя, розпочавши роботу разом з усіма трудящими. Під загрозою розправи деякі священики публічно зреклися колишнього життя і порвали з релігією. На народних зборах обговорювали антиалбанське значення духовності, боротьбу з “застарілими” духовними обрядами, звільнення від релігійної атрибутики на кшталт ікон чи килимків для намазу.

Ходжа наказав переобладнати церкви та мечеті країни у склади, спортивні арени, кінотеатри, стайні та інші споруди. В одному із храмів на півдні міста Тирана відкрили нічний клуб, а на місці вівтаря облаштували бар. За роки комунізму в Албанії зруйнували 1820 православних та католицьких церков та мечетей, а десятки священнослужителів посадили до в’язниці або стратили.

Не зупиняючись на досягнутому Ходжа затвердив атеїстичний статус Албанії на конституційному рівні. У 1976 році прийняли нову Конституцію, за якою албанська “держава не визнає жодних релігій, заохочує та веде атеїстичну пропаганду з метою вкорінення в людях наукового матеріалістичного світогляду”.

У 1980-х Ходжа вже не намагався прикриватися марксизмом-ленінізмом і вів атеїстичну політику на кшталт албанського націоналізму. 1982 року в країні опублікували список імен для дітей, де не було жодного, пов’язаного з релігією. Водночас у країні перейменували всі населені пункти, у назві яких хоч щось натякало на християнство чи іслам.

Попри ці заходи релігію в Албанії не перемогли. Багато хто таємно сповідував свою віру, незважаючи на ризик і погрози. Люди намагалися не розповідати про свою релігію навіть дітям, щоб ті не проговорили в школі, непомітно хрестилися, тримаючи праву руку під одягом.

Можливо, антирелігійна політика Ходжі продовжилася б далі, але у квітні 1985 року він помер. Перед смертю диктатор призначив своїм наступником Раміза Алію. Той намагався вести політику на кшталт попередника, але нестабільна обстановка у радянському блоці Європи змусила його вдатися до лібералізацію. Новий лідер Албанії назвав релігію “особистою та сімейною справою”.

Відродження релігії

1990 року в країні почалися масові протести, які завершилися, як і всюди в Східній Європі, падінням комуністичної влади. Тоді ж зняли заборону на сповідання релігії. Знову почали відкриватися церкви та мечеті. Спочатку віруючі збиралися просто неба – цілих церков не було.

Константинопольський Патріархат відновив спілкування з православними в Албанії, допоміг їм обрати архієпископа, відновити храми та монастирі.

1998 року нова албанська Конституція узаконила свободу віросповідання. Чотири релігії – мусульмани (суніти та бекташі), православні та католики отримали підвищений ступінь офіційного визнання, а їхні свята відзначаються на державному рівні. Албанію конституційно оголосили світською державою.

Інше важливе духовне питання у сучасній Албанії – реституція релігійного майна. Держава неохоче звільняє будівлі та землі, що належали громадам до комуністів, і рідко реставрує зруйновані при Ходжі церкви та мечеті. Більшість релігійних лідерів схиляється до того, що причиною цього є банальна відсутність політичної волі.

Незважаючи на всі труднощі, Албанія подолала наслідки антирелігійної політики Енвера Ходжі.

Яку релігію сповідують в Албанії

В Албанії є кілька загальноприйнятих релігій. Більшість населення сповідує іслам.

Але така прихильність у вірі це скоріше не від спадщини османського ярма, а від наслідків звільнення країни від диктаторства Енвера Ходжі. Адже в роки його правління віра була повністю винищена. І після загибелі диктатора і падіння його ладу вийшло так, що населенню було все одно, яку релігію приймати і чомусь вони вирішили сповідувати іслам.

Проте майже рівнозначними релігійними громадами також є православ’я і католицизм.

Толерантність

Говорячи про релігію в Албанії, не можна не згадати про ступінь толерантності у цих питаннях. Адже саме в Албанії ніхто не звертає уваги на прихильність людини до тієї чи іншої релігії та дозволяє відвідати стіни будь-якої релігійної будівлі. На головній площі країни – Площі Скандерберга стоять воєдино мечеть, католицький храм та православна церква.

Три релігії на одній площі: іслам, католицизм, православ’я (відео)

Сподобалася стаття? Будь ласка, поділіться: