1821—1881

Достоєвський — найгеніальніший російський письменник. У глибині та тонкості психологічного аналізу, у тій несхибній яснозорості, у сфері найтемніших глибин людської душі полягає безсмертя цього письменника.

«Маленька людина», поліфонізм, персонажі- «двійники», антиподи

• 1. Які актуальні філософські проблеми хвилюють сучасну молодь? Чи потрібні їй філософські романи?
• 2. Зробіть невеличке опитування серед своїх рідних і знайомих. Чи знають вони романи Ф. Достоєвського? Що в них їх приваблює або не приваблює?
• 3. Поцікавтеся в бібліотеці, чи є там твори Ф. Достоєвського. Чи часто їх беруть читачі?
• 4. Ф. Достоєвський писав: «Краса врятує світ». Чи згодні ви з цією фразою? Аргументуйте.

Федір Достоєвський народився 11 листопада 1821 р. в м. Москві (Росія) у багатодітній сім’ї штаб-лікаря. Він навчався в приватних московських пансіонах. У 1838 р. Федір вступив до Петербурзького військово-інженерного училища, яке закінчив 1843 р. зі званням військового інженера. Здобута освіта так і залишилася для Ф. Достоєвського без практики, бо з дитинства він захоплювався читанням світової класики, а в студентські роки перекладав французькі романи й писав власні драми та романи. Перед тим як стати геніальним письменником, він був геніальним читачем. Перший літературний твір митця — роман у листах «Бідні люди» (1845), у якому відображені враження дитинства та роки навчання в училищі. Пізніше побачили світ повісті «Двійник» (1846), «Хазяйка» (1847), «Білі ночі» (1848).

Талант молодого письменника сприяв входженню до вищих кіл Санкт-Петербурга, де він познайомився з літераторами, державними та політичними діячами. Ф. Достоєвський захопився ідеями М. Петрашевського — прихильника утопічного соціалізму та кардинальних суспільних змін. Незабаром письменника разом з іншими учасниками найбільш радикальної частини гуртка Петрашевського заарештували й ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Військовий суд засудив Ф. Достоєвського до розстрілу. 24 грудня 1849 р. на Семенівській площі відбувся обряд страти: ув’язнені стояли перед націленими рушницями, їхні руки були прив’язані до стовпів, а обличчя закриті. В останню мить страту для Ф. Достоєвського було замінено на каторгу в Омському острозі (1850-1854) і військову службу рядовим у Семипалатинську (1854-1856, з 1856-го — офіцер). Лише в 1859 р. письменникові було дозволено повернутися до столиці й друкувати твори. Майже десять років, проведених на каторзі та в засланні, кардинально змінили погляди письменника, його художні принципи. У Семипалатинську письменник створив повісті «Дядечків сон» і «Село Степанчикове та його мешканці» (одним з героїв якої є поет-віршомаз Відоплясов). У 1861 р. побачив світ перший роман, написаний після каторги, — «Зневажені й скривджені».

Величезного суспільного резонансу набули «Записки з Мертвого дому» (1861-1862). За основу цієї пронизливої книжки про каторгу було взято все побачене й пережите письменником.

На початку 1860-х років Ф. Достоєвський разом з братом Михайлом організував видання літературно-політичного журналу «Час», згодом — журналу «Епоха», де друкував власні твори. У цей же час здійснив перші поїздки за кордон — у Німеччину, Францію, Швейцарію. Захід розчарував митця ницістю буржуазних цінностей, бездуховністю та штучністю. Письменник усе більше схилявся до віри в рятівну місію християнства, яке, на його переконання, може відродитися в країні з гострими протиріччями між соціальним устроєм і духовною силою народу.

У 1865 р. Ф. Достоєвський розпочав роботу над романом «Злочин і кара», який побачив світ через рік. Наступні романи митця — «Ідіот» (1868), «Біси» (1871-1872), «Брати Карамазови» (1879-1880).

Останнім публічним виступом Ф. Достоєвського була промова на відкритті пам’ятника О. Пушкіну в Москві влітку 1880 р. Під час урочистостей митець говорив про пророчий геній О. Пушкіна, його нерозгадане могутнє послання нащадкам. Ці слова з повним правом можна сказати й про самого Ф. Достоєвського — видатного романіста, твори якого найбільше читають у світі з усіх російськомовних авторів.

Письменник помер 9 лютого 1881 р. в м. Санкт-Петербурзі (Росія).

«ЗЛОЧИН І КАРА» (1866). За своїми жанровими ознаками — філософський, соціальний, ідеологічний, психологічний роман-трагедія. Це твір про людські страждання, які зумовлені соціальними, ідеологічними й моральними чинниками. Тема бідних людей, започаткована в першому романі «Бідні люди» (1846), є однією з основних у всій творчості письменника. Ф. Достоєвський продовжував традиції О. Пушкіна й М. Гоголя в змалюванні «маленької людини». Він дуже болісно, як свої власні, сприймав і переживав людські страждання та суспільні негаразди. Трагічні образи роману (Мармеладов, Раскольников, Соня, Дуня та ін.) мали реальну основу, бо Ф. Достоєвський був свідком процесів зубожіння, падіння моралі, зростання злочинності та пияцтва (один із перших варіантів роману мав назву «П’яненькі»). Біль за людину висловлений у романі не в публіцистичній формі, не відкрито, а в художніх образах, в окремих, майстерно дібраних деталях, в авторських описах, внутрішніх монологах, прийомах контрасту тощо.

Петербург Ф. Достоєвського. Письменник зосереджує увагу на темі бідності, злиденності й убогості, відтворюючи образ міста, повністю протилежний парадному. Не Петербург палаців, чудових парків, мостів, а місто підвалів, трактирів, брудних дворів, східців змальоване в спекотну літню пору й оповите атмосферою задухи: спека, яка немовби сприяє зародженню в Раскольникова жахливого задуму, його комірчина, подібна до труни, розташована під дахом п’ятиповерхового будинку. Не кращим виглядає й те, що бачить герой, вийшовши з дому. Авторський біль за людину — у підтексті, у підборі предметів та явищ для зображення. Цей опис нагадує нам твори відомого англійського урбаніста — Ч. Діккенса, який часто звертався до зображення лондонських нетрів.

У романному світі Ф. Достоєвського велику роль відіграє людина, одержима якоюсь ідеєю. Письменник вірив у те, що ідеї впливають на людину не менше, аніж середовище та психологія. Йому цікаво було простежити, як ідея, «поселившись у голові», вимагає «негайного застосування до дії».

Й. Шарлемань. Михайлівський (Інженерний) замок. м. Санкт-Петербург. ХІХ ст.

Романи Ф. Достоєвського можна назвати ідеологічними в тому плані, що ідеї відіграють у них дуже важливу роль, образ ідеї невіддільний від «образу людини — носія цієї ідеї». Письменник показує, як ідея поступово оволодіває свідомістю героя. Ще в молоді роки Ф. Достоєвський висловив думку про те, що «людина є таємницею. Її потрібно розгадати, і якщо розгадуватимеш її все життя, то не кажи, що втратив час». Герої його романів відрізняються складністю світоглядів і характерів. Їх теж потрібно «розгадати». Найчастіше це бідні люди, зневажені й скривджені, про що свідчать назви творів: «Бідні люди» , «Зневажені й скривджені». Кожен наступний твір письменника був новим словом у романному епосі.

І. Глазунов. Ф. М. Достоєвський. Біла ніч. 1983 р.

Роман «Злочин і кара» уважають поліфонічним (багатоголосим) твором. Розповідь у ньому ведеться від імені автора, але так, що все зображуване подається через сприйняття героя. Наприклад, в епізоді, коли Раскольников читає лист матері, ми чуємо в його голосі голоси матері, Дуні, Лужина, що зливаються у свідомості героя в єдиний багатоголосий хор. Зовнішній світ передається через внутрішні переживання. У творі Ф. Достоєвський, за словами М. Бахтіна, поєднує «велику кількість рівноправних свідомостей з їхніми світами». Письменник широко використовує прийом непрямої мови. Визначаючи жанрову природу «Злочину і кари», дослідники називають цей твір романом-трагедією, ідеологічним твором, тому що велику роль у ньому відіграє пристрасть, випробування якої призводять до трагічних наслідків.

Трагізм буття — поштовх до створення теорії Родіона Раскольникова. Дія роману розгортається навколо головного героя — Родіона Раскольникова. Він — студент юридичного факультету, змушений залишити навчання, бо за нього нічим платити. Раскольников — розумний і вродливий, має власну гідність, шляхетність, гостре відчуття несправедливості. Портретні деталі його зовнішності — «прекрасні темні очі», «темно-русяве волосся, зріст вищий від середнього», витонченість і стрункість — контрастують з потворним одягом, оточенням, а головне — зі страшною ідеєю, яка оволоділа його єством, «ідеєю Наполеона». Ф. Достоєвський із болем змальовує контрасти, протиріччя у внутрішньому житті людини. Він зумисне обирає героя, у душі якого борються, з одного боку, почуття любові до людей, бажання допомогти їм, а з іншого — презирство до них, нігілізм, захоплення ідеєю влади заради влади, згідно з якою людей поділяють на звичайних і тих, які мають право, як Наполеон, переступати через закон і проливати кров «по совісті». Раскольников — жертва хибної ідеї.

Роман Ф. Достоєвського є соціальним, філософським, психологічним, ідеологічним.

У 60-і роки ХІХ ст. ідеї нігілізму та соціалізму, які нівелювали особистість, приносили її в жертву майбутньому й спільноті, лякали Ф. Достоєвського. Страх перед цими ідеями яскраво виражений в його романах «Біси», «Брати Карамазови». Раскольников, як і Петро Верховенський («Біси») та Іван Карамазов («Брати Карамазови»), не вірить у Бога, і ця зневіра призводить його до нігілізму, уседозволеності, адже якщо Бога немає, з точки зору цих героїв, тоді все дозволено.

І. Глазунов. Раскольников. 1961 р.

Прізвище головного героя звучить промовисто, бо він відчуває певний духовний «розкол». Раскольников прагне вирватись із злиднів і приниження, але обставини не дають змоги цього зробити. Він хоче змінити усталений порядок, звільнити хоча б частину людства від засилля багатіїв, однак це неможливо. Усі ці суперечності приводять його до створення теорії, яку він виклав у статті «Про злочин».

ВИТОКИ ТЕОРІЇ РОДІОНА РАСКОЛЬНИКОВА

Зіткнення високих прагнень героя із жахливою дійсністю, неможливість реалізувати свої здібності й талант у тогочасному суспільстві.

Захоплення популярною на той час теорією про сильну особистість, роздуми про сутність суспільства, про права людини, пошуки духовного змісту буття.

Характеристика творчості Федора Достоєвського

Федір Достоєвський – один з найяскравіших класиків російської літератури ХІХ століття. Народився Достоєвський в Москві 1821 року, а прожив класик недовго – 59 років. Помер Достоєвський в 1881 році від туберкульозу.

Творчість Федора Достоєвського не отримало визнання за його життя. Але після смерті автора його почали вважати одним з кращих письменників російського реалізму.

Чотири роману Достоєвського входять в 100 кращих літературних творів за всю історію людства. Великого класика не тільки почали читати після смерті, а й ставити п’єси за його романах, а коли зародився кінематограф, безліч його історій екранізувалися, і не раз.

Життя у молодого письменника була важкою, і вона сильно вплинула на його літературу, зробила її такою «реальної», який ми бачимо і любимо її зараз.

Аналіз творчості Достоєвського

Найбільшої уваги заслуговують чотири наступних романів:
Брати Карамазови;
ідіот;
Злочин і кара;
Біси.

Кожну з них можна читати ще і ще, ці романи – вінці його творчості і вони варто поговорити детальніше.

Брати Карамазови – це останній роман автора, на його створення він витратив два роки. В його основі складна детективна історія, відточена просто до найдрібніших деталей. Злочин має пряме відношення до історії кохання. Але найголовніше – це симбіоз передає весь дух суспільства, в якому жив Достоєвський.
У романі порушені такі важливі і важкі питання як питання про Бога, безсмертя, вбивстві, любові, свободи, зраду.

Біси – один з найяскравіших романів Достоєвського, в якому присутня величезна нота політичної спрямованості. У романі порушуються питання різних терористичних рухів, революційних рухів, що розгортаються в той час в Російській імперії. Одне з ключових місць в романі займають люди – атеїсти і ті люди, які не зараховували себе до будь-якого стану.

Ідіот – відомий роман Достоєвського, написаний за межами Російської імперії. Даний роман називають найскладнішим твором класика. У своєму творі Достоєвський зображує персонажа, який був би прекрасний у всьому. Його герой починає вплутуватися в долі інших людей, з метою принести їм користь, але тільки руйнує їх життя. В наслідок герой Достоєвського ставати жертвою своїх же спроб принести користь.

Ідіот – це глибоке, філософський твір і воно може допомогти людині розібратися в собі. Злочин і покарання – найвідоміше і читане твір Достоєвського. За сюжетом роману, головний герой – Розкольник, бідний студент здійснює подвійне вбивство і крадіжку, а потім його починають мучити примари цієї події. Перед нами відкриються глибокі психологічні переживання головного героя про що вчинила злочин. Тут присутній і глибока любовна лінія.

Раскольников відчуває її до бідної дівчини, яка змушена стати на шлях проституції заради прожитку. У романі зачіпаються теми вбивства, любові, совісті, бідності і багато чого іншого. Головне достоїнство роману – це його реалістичність, він в точності передає не тільки дух тієї епохи, а й тієї епохи, в якій живемо і ми з вами. Творчість Достоєвського – це не тільки ці чотири романи, але ці твори повинен знати і прочитати кожен.