§ 48. Планети та їх супутники

Меркурій — найближча до Сонця планета. Меркурій (мал. 197) є ще й найменшою та найшвидшою планетою в Сонячній Системі. Меркурій рухається орбітою навколо Сонця із середньою швидкістю 47,36 км/с, що в 1,6 разу більше за швидкість Землі. Така швидкість і той факт, що Меркурій розміщений ближче до Сонця, ніж Земля, приводять до того, що один рік на Меркурії (час його повного оберту навколо Сонця) становить усього 87,97 земних днів.

Мал. 197. Меркурій

Про супутника нашої планети читайте в електронному додатку.

Наявність магнітного поля дає змогу припустити, що Меркурій має досить велике металеве ядро, розміри якого можуть досягати 2/3 — діаметра планети. Вважається, що в ядрі зосереджено до 80 % усієї маси Меркурія, і цим визначається його найбільша середня густина серед усіх планет Сонячної системи.

Поверхня планети вся поцяткована кратерами, утворення яких можна пояснити метеоритним бомбардуванням Меркурія, що відбувалося на перших етапах еволюції планети мільярди років тому.

Венера. Венера (мал. 198) належить до планет, відомих людству з найдавніших часів. Оскільки Венеру можна спостерігати ввечері після заходу сонця чи вранці перед світанком, її ще називають «зоря вечірня» або «вранішня зоря». Венера — друга в Сонячній системі й найближча до Землі планета. Це третій за яскравістю об’єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Венера обертається навколо своєї осі у зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет.

Мал. 198. Венера

Дослідження цієї планети надзвичайно ускладнено через її дуже густу й могутню атмосферу, що складається на 96 % з молекул вуглекислого газу СО₂. Атмосферний тиск біля поверхні Венери становить близько 9 МПа, а густина у 35 разів перевищує густину земної атмосфери. Кількість вуглекислого газу в атмосфері Венери в 400 тис. разів більша, ніж у земній атмосфері. Наявність в атмосфері Венери великої кількості вуглекислого газу спричиняє явище парникового ефекту, яке проявляється значно сильніше, ніж на Землі.

Марс. Марс (мал. 199) за розташуванням — четверта від Сонця планета Сонячної системи й сьома за розміром і масою. Іноді Марс називають «червоною планетою» через червонуватий колір поверхні, спричинений наявністю оксиду заліза. На зоряному небі вона виглядає як цятка червоного кольору, що час від часу значно перевершує за блиском деякі зорі.

Мал. 199. Марс

За тривалістю доби (24,6 год) і зміною пір року (вісь обертання нахилена під кутом 65° до площини орбіти) Марс нагадує нашу планету.

У центрі Марса міститься ядро, діаметром близько 2968 км, яке складається здебільшого із заліза з вмістом сірки та перебуває в рідкому стані. Ядро оточене мантією із силікатів.

Марс має розріджену атмосферу. Це дає змогу вивчати його поверхню безпосередньо із Землі. Дві третини поверхні Марса займають світлі ділянки, які отримали назву материків, близько третини — темні ділянки, названі морями. Вони зберігають свою форму в часі, що дало змогу скласти точні карти поверхні.

Наразі немає наукових доказів існування життя на Марсі. Хоча припускають, що воно там може бути.

Марс має два невеликі супутники — Фобос (27 км) і Деймос (15 км). Супутники обертаються у площині екватора планети по кругових орбітах радіусом 6 і 20 тис. км відповідно. За допомогою космічних апаратів установлено, що супутники мають неправильну форму й у своєму орбітальному положенні залишаються поверненими до планети завжди одним і тим самим боком.

Юпітер. Юпітер (мал. 200) — п’ята й найбільша планета Сонячної системи (більш ніж удвічі масивніша за всі інші планети разом узяті). Юпітер швидше за всі інші планети обертається навколо своєї осі.

Мал. 200. Юпітер

За своїми характеристиками Юпітер займає проміжне положення між планетними й зоряними утвореннями, і його остаточне формування ще й досі не завершилося. Надра планети дають свій власний потік енергії, у середньому вдвічі більший, ніж Юпітер отримує від Сонця. На глибині 20 000 км водень переходить у металічний стан, і його фізичні властивості нагадують розплавлений метал, який добре проводить електричний струм. Такого агрегатного стану водню (густина 4 г/см 3 за тиску 106 атм) на Землі не існує. Завдяки електричному струмові, що генерується в цій металевій оболонці, виникає потужне магнітне поле, напруженість якого у 50 разів більша, ніж у земного. Це поле формує навколо планети протяжну магнітосферу з кількома радіаційними поясами.

Навіть у невеликий телескоп на Юпітері добре помітні світлі та темні смуги, що простягаються паралельно екватору. Існує ряд гіпотез, які пояснюють їхнє походження. Так, за однією з версій, смуги виникали в результаті явища конвекції в атмосфері планети-гіганта — за рахунок підігрівання з надр і, як наслідок, підняття одних шарів й охолодження та опускання донизу інших. Конвекційні потоки, що виносять внутрішнє тепло до поверхні, зовні проявляються у вигляді світлих зон і темних поясів. Верхній шар світлих хмар складається з кристалів аміаку, має температуру -107 °С і тиск (порядку 1 атм), що відповідає висхідним потокам. Розташовані нижче темні хмари поясів складаються, ймовірно, із червоно-коричневих кристалів гідросульфіду амонію та мають вищу температуру. Ці структури є областями низхідних потоків. Зони та пояси мають різну швидкість руху в напрямку обертання Юпітера. На границях поясів і зон спостерігається сильна турбулентність, яка спричинює утворення численних вихрових структур. Найвідомішою є Велика червона пляма, що спостерігається на поверхні Юпітера останні 300 років.

Є гіпотези щодо можливості існування життя у хмарах Юпітера, адже його атмосфера має всі компоненти, які були необхідні для появи життя на Землі. Деякі шари хмар є теплими й відносно комфортними для існування навіть земних мікроорганізмів.

У Юпітера до 2011 р. зареєстровано 63 супутники й тьмяні кільця. Чотири найбільші супутники: Іо, Європа, Ганімед, Каллісто (мал. 201) відкрив ще Галілей за допомогою свого першого телескопа, тому їх називають Галілеєві супутники. Іо має найбільшу геологічну активність із усіх тіл Сонячної системи. На Іо зареєстровано 8 постійно діючих вулканів, з жерл яких викидаються розжарені гази та магма.

Мал. 201. Супутники Юпітера

Три інші Галілеєві супутники — Європа, Ганімед і Каллісто — дуже схожі між собою: на їхній поверхні видно багато снігу та льоду. Ганімед є найбільшим супутником у Сонячній системі, який за розмірами навіть перевершує Меркурій.

Сатурн. Сатурн (мал. 202) — друга за величиною й шоста від Сонця планета Сонячної системи. Ця планета-гігант дуже схожа на Юпітер. Це єдина планета Сонячної системи, чия середня густина менша від густини води. Візитівкою Сатурна є відомі кільця, які видно в телескоп. Вони оперізують планету навколо екватора і складаються з безлічі крижаних часток розмірами від міліметра до декількох метрів.

Мал. 202. Сатурн

Атмосфері Сатурна властиві такі самі ділянки смуг, як і атмосфері Юпітера, однак на Сатурні ці смуги виражені менш яскраво і є значно ширшими поблизу екватора. Жовтуватого кольору верхнім шарам атмосфери Сатурна надають снігові хмари з аміаку. На глибині 300 км від верхніх шарів розташовуються хмари, у яких при підвищенні температури сніг перетворюється на дощ.

Сатурн теж випромінює в космос більше енергії, ніж отримує від Сонця. Як і Юпітер, має магнітне поле, радіаційні пояси та є джерелом радіовипромінювання.

Сатурн має помітну систему кілець, що складаються здебільшого з частинок криги, меншої кількості важких елементів і пилу. Навколо планети обертається 62 відомі на 2013 р. супутники. Титан — найбільший серед них, це другий за розмірами супутник у Сонячній системі, який перевершує за своїми розмірами Меркурій і має єдину серед супутників Сонячної системи густу атмосферу.

Уран. На відміну від інших газових гігантів — Сатурна та Юпітера, що складаються переважно з водню і гелію, у надрах Урана та схожого з ним Нептуна відсутній металевий водень. Проте в них є багато високотемпературних модифікацій льоду — тому фахівці виділили ці дві планети в окрему категорію «крижаних гігантів».

Уран рухається навколо Сонця майже коловою орбітою, середня відстань від Сонця — у 19 разів більша, ніж у Землі. Вісь планети лежить майже в площині орбіти, до того ж Уран, як і Венера, обертається у зворотному напрямку (зі сходу на захід). Вважають, що таке аномальне для Сонячної системи обертання спричинене зіткненням цих планет з великими космічними тілами на ранніх стадіях еволюції.

Так само як інші планети-гіганти, Уран (мал. 203) має кільця. За допомогою телескопів відкрито тільки 5 великих супутників: Аріель, Умбріель, Титанію, Оберон і Міранду, а всі інші вперше сфотографовано в 1986 р. за допомогою космічних апаратів.

Мал. 203. Уран

Нептун. Нептун — четверта за розміром і третя за масою планета (мал. 204). Її орбіта перетинається з орбітою Плутона та з орбітою комети Галлея.

Мал. 204. Нептун

За фізичними властивостями Нептун дуже схожий на Уран. Він теж належить до «крижаних планет». Планета має внутрішнє джерело енергії, бо випромінює в космос тепла майже втричі більше, ніж одержує його від Сонця.

Атмосфера Нептуна, подібно до атмосфери Юпітера й Сатурна, складається в основному з водню та гелію. Сліди метану в зовнішніх шарах атмосфери є причиною синього забарвлення планети.

У Нептуна виявлено 14 супутників та тонкі тьмяні кільця. За допомогою наземних телескопів було відкрито 2 супутники — Тритон і Нереїду, а інші сфотографували за допомогою космічних апаратів.

Тритон — єдиний великий супутник серед тіл Сонячної системи, який рухається навколо планети у зворотному напрямку в порівнянні з обертанням Нептуна навколо осі. Це свідчить, що Тритон, можливо, був колись захоплений гравітаційним полем Нептуна, і він по спіралі наближається до планети. Коли відстань між Нептуном і Тритоном зменшиться до 65 000 км (межа Роша), припливні сили зруйнують супутник, і навколо Нептуна утвориться величезне кільце, подібне до кілець Сатурна.

ЗНАЮ, ВМІЮ, РОЗУМІЮ

1. Чому Меркурій не може утримувати сталу атмосферу? 2. Які планети обертаються навколо осі у протилежному в порівнянні з Землею напрямку?3. На яких планетах відбувається зміна пір року? 4. Венера розміщується далі від Сонця, ніж Меркурій, але чому температура на її поверхні вища, ніж на Меркурії? 5. Які особливості в планет-гігантів? 6. Чим пояснюється виділення додаткової енергії з надр планет-гігантів? 7. Чому Юпітер можна вважати дуже схожим на зорю?

Скільки супутників мають планети Сонячної системи?

Сонячна система — це велика сукупність планет, супутників та інших небесних тіл, які обертаються навколо Сонця. Кожна з планет, що входять до складу, має унікальні характеристики, включаючи супутники. Багато людей дивуються скільки супутників мають планети Сонячної системи і які характеристики вони мають на відміну від нашого супутника Місяця.

У цій статті ми розповімо вам, скільки супутників мають планети Сонячної системи та їх основні характеристики.

Скільки супутників мають планети Сонячної системи?

Ми збираємося проаналізувати один за одним, які супутники мають планети, що обертаються навколо Сонця.

Меркурій не має супутників

Меркурій є найближчою до Сонця планетою в Сонячній системі і відомий відсутністю супутників. У той час як інші найближчі планети нашого Всесвіту мають супутники-супутники, що обертаються навколо них, Меркурій залишається один. Ця унікальна особливість планети викликає цікаві питання про її формування та еволюцію.

У Венери немає місяця

Увійшовши до Венери, другої найближчої до Сонця планети, ми виявили цікаву цікавість. Венера — одна з небагатьох планет Сонячної системи без відомих супутників. Хоча вчені провели масштабні дослідження, щоб виявити можливі супутники на орбіті Венери, На сьогодні переконливих доказів його існування не знайдено. Тому Венера залишається самотньою планетою без місяця, щоб скласти їй компанію.

Місяць: наш природний супутник

Тепер ми підійшли до третьої планети в списку. Місяць, наш вірний природний супутник, був об’єктом захоплення та вивчення з давніх часів. Хоча технічно це не планета, Неможливо ігнорувати його існування та його вплив на Землю та на нас, людей. Місяць — єдиний природний супутник Землі, відомий своєю красою та роллю в регулюванні припливів.

Марс: два маленькі місяці на червоному небі

Зараз ми прямуємо до червоної планети Марс, четвертої планети в списку. Марс також має власні супутники, але на відміну від інших супутників Сонячної системи, ці супутники дуже малі. Фобос і Деймос — два супутники Марса, названі на честь грецьких міфологічних персонажів, які символізували страх і жах. Фобос є більшим з двох, має неправильну форму та ямкову поверхню, тоді як Деймос менший і має стабільний вигляд.

Юпітер з більшою кількістю супутників

Тепер ми підходимо до найбільшого газового гіганта в Сонячній системі: Юпітера. Цей планетарний гігант відомий своїми розмірами і великою кількістю супутників. Юпітер має в цілому 79 відомих супутників, що робить його беззаперечним королем супутників Сонячної системи. Деякі з найвідоміших супутників Юпітера:

• Io: Найближчий до Юпітера супутник і один із найбільш вулканічно активних супутників Сонячної системи. Його поверхня вкрита вулканами, що вивергаються, і славиться своїм барвистим ландшафтом.
• Europa: Вважається одним із найперспективніших місць у Сонячній системі для пошуку позаземного життя. Європа має величезний підземний океан під своєю крижаною оболонкою, що робить її місцем великого інтересу для вчених.
• Ганімед: Найбільший супутник Сонячної системи і найбільший супутник Юпітера. Діаметр Ганімеда більший, ніж Меркурій, і навіть більший, ніж карликова планета Плутон. Також вважається, що на Ганімеді є підземний океан.
• Калісто: найдальший від Юпітера супутник і другий за величиною супутник Землі. Калісто славиться своєю ямковою поверхнею та багатою геологічною історією.

Це лише деякі з найвідоміших супутників Юпітера, але система Юпітера є домом для безлічі менших, захоплюючих супутників, які були предметом вивчення.

Сатурн з кільцями і супутниками

Сатурн є шостою планетою від Сонця і відомий своїми сліпучими кільцями, які його оточують. Але крім кілець Сатурн також має вражаючий набір супутників, із загалом 82 відомих на сьогоднішній день. Деякі з найвідоміших супутників Сатурна:

• Титан: Найбільший супутник Сатурна і другий за величиною супутник у Сонячній системі. Титан — цікавий супутник із щільною атмосферою, озерами й річками, вкритими рідкими вуглеводнями, що робить його унікальним серед наших космічних сусідів.
• Енцелад: Цей маленький місяць відомий своїми крижаними гейзерами, які викидають речовину в космос, що призводить до гіпотези про те, що під його крижаною поверхнею може бути підземний океан.
• Мімас: Відомий своїм унікальним зовнішнім виглядом, оскільки він має масивний кратер, який нагадує Зірку Смерті із саги «Зоряні війни», Мімас є захоплюючим супутником із цікавою геологічною історією.

Це лише деякі з найвідоміших супутників Сатурна, але кожен з них привносить свою чарівність і секрети в систему Сатурна.

Уран і Нептун: планети-близнюки з загадковими супутниками

Крижані гіганти Сонячної системи також мають свої супутники, хоча їх менше, ніж Юпітер і Сатурн.

Уран має 27 відомих супутників, деякі з найвідоміших:

• Міранда: Поверхня Місяця поламана та нерівна, що бентежить вчених. Його скелі, каньйони та унікальні геологічні утворення роблять його одним із найцікавіших об’єктів Сонячної системи.
• Оберон: найбільший супутник Урана, Уран, має поверхню, вкриту кратерами та хребтами, що вказує на давню та сповнену ударів геологічну історію.

У Нептуна відомі 14 супутників, найвідоміші з яких:

• Тритон: Тритон — найбільший і один із найцікавіших супутників Нептуна. Це єдиний супутник у Сонячній системі з ретроградною орбітою, тобто він знаходиться в протилежному напрямку до обертання планети. Також на поверхні Тритона є гейзери рідкого азоту.
• Протей: Це неправильний і дуже світловідбиваючий місяць. Його поверхня сповнена кратерів, а його витягнута форма свідчить про те, що він зазнав зіткнень і деформацій.

Я сподіваюся, що завдяки цій інформації ви зможете дізнатися більше про те, скільки супутників мають планети в Сонячній системі та їхні характеристики.

Повний шлях до статті: Мережева метеорологія » Астрономія » Скільки супутників мають планети Сонячної системи?

Будьте першим, щоб коментувати

Сонячна система

Сонячна система він величезний за розміром, і ми не могли б пройти все це в своєму житті. У Всесвіті є не тільки сонячна система, але й мільйони таких галактик, як наша. Сонячна система належить до галактики, відомої як Чумацький Шлях. Він складається із Сонця та дев’яти планет з відповідними супутниками. Кілька років тому було вирішено, що Плутон не є частиною планет, оскільки він не відповідає визначенню планети.

Ви хочете глибоко знати Сонячну систему? У цьому дописі ми поговоримо про характеристики, що їх складає та яка його динаміка. Якщо ви хочете про це дізнатися, продовжуйте читати 🙂

Склад Сонячної системи

Como Плутон більше не вважається планетою, Сонячна система складається з Сонця, восьми планет, планетоїда та його супутників. Це не тільки ці тіла, але й астероїди, комети, метеорити, пил і міжпланетний газ.

До 1980 р. Вважалося, що наша Сонячна система була єдиною із існуючих. Однак деякі зірки можна було знайти порівняно близько і оточити конвертом орбітального матеріалу. Цей матеріал має невизначений розмір і супроводжується іншими небесними об’єктами, такими як коричневі або коричневі карлики. Враховуючи це, вчені вважають, що у Всесвіті повинні існувати численні сонячні системи, подібні до нашої.

В останні роки численними дослідженнями та дослідженнями вдалося виявити деякі планети, що обертаються навколо Сонця. Ці планети були відкриті опосередковано. Тобто в середині розслідування планети були знайдені та діагностовані. Висновки свідчать про те, що жодна із знайдених планет не може прожити розумного життя. Ці планети, далекі від нашої Сонячної системи, називаються екзопланетами.

Наша Сонячна система розташована на околиці Чумацького Шляху. Ця галактика складається з безлічі рукавів, і ми в одній з них. Рука, де ми знаходимось, називається Рукою Оріона. До центру Чумацького Шляху приблизно 30.000 XNUMX світлових років. Вчені підозрюють, що центр галактики складається з гігантської надмасивної чорної діри. Його називають Стрільцем А.

Планети Сонячної системи

Розміри планет дуже різноманітні. Лише Юпітер містить більше ніж удвічі більше речовини, ніж всі інші планети разом узяті. Наша Сонячна система виникла внаслідок притягання елементів хмари, що містили всі хімічні елементи, які ми знаємо з таблиці Менделєєва. Атракціон був настільки сильним, що він зруйнувався і всі матеріали розширились. Атоми Гідрогену, злиті в атоми гелію шляхом ядерного синтезу. Так формувалося Сонце.

В даний час ми знаходимо вісім планет і Сонце: Меркурій, Венера, Марс, Земля, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Планети поділяються на два типи: внутрішні або наземні та зовнішні або Jovian. Меркурій, Венера, Марс і Земля є земними. Вони найближчі до Сонця і тверді. З іншого боку, решта вважаються планетами, віддаленими від Сонця, і вважаються «газоподібними велетами».

Що стосується положення планет, можна сказати, що вони обертаються в одній площині. Однак карликові планети обертаються під значними кутами нахилу. Площина, де наша планета та решта планет обертаються навколо, називається площиною екліптики. Крім того, всі планети обертаються в одному напрямку навколо Сонця. Комети, такі як Галлея, обертаються в протилежному напрямку.

Ми можемо знати, якими вони є, завдяки космічним телескопам, як Хаббл:

Природні супутники та карликові планети

Планети Сонячної системи мають супутники, як наша планета. Їх називають “місяцями”, щоб краще представляти себе. Планетами, які мають природні супутники, є: Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Меркурій і Венера не мають природних супутників.

Є численні карликові планети, менші за розміром. Є Церера, Плутон, Еріда, Макемаке та Хаумеа. Можливо, ви їх чуєте вперше, оскільки ці планети не включені в навчальні програми інституту. У школах вони зосереджуються на вивченні переважаючої Сонячної системи. Тобто всі ті елементи, які є найбільш репрезентативними. Більшості карликових планет потрібні були нові технології та цифрові камери, щоб їх відкрили.

Основні регіони

Сонячна система розділена на різні регіони, де знаходяться планети. Ми знаходимо область Сонця, область Поясу астероїдів, розташовану між Марсом і Юпітером (містить більшість астероїдів у всій Сонячній системі). У нас теж є пояс Койпера і розсіяний диск. Усі об’єкти за межами Нептуна повністю замерзли від його низьких температур. Ми нарешті зустрічаємось хмара оорта. Це гіпотетична сферична хмара комет і астероїдів, знайдених на межі Сонячної системи.

З самого початку астрономи розділили Сонячну систему на три частини:

1. Перший – це внутрішня зона, де знаходяться скелясті планети.
2. Тоді у нас є відкритий майданчик, де розміщуються всі газові гіганти.
3. Нарешті, об’єкти, що знаходяться за межами Нептуна і які заморожені.

Сонячний вітер

Багато разів ви чули про можливі електронні помилки, які може спричинити сонячний вітер. Це річка частинок, які безперервно і з великою швидкістю залишають Сонце. Його склад складається з електронів і протонів і охоплює всю Сонячну систему. В результаті цієї діяльності утворюється хмара у формі міхура, яка покриває все на своєму шляху. Його називали геліосферою. Поза територією, де вона досягає геліосфери, її називають геліопаузою, оскільки сонячного вітру немає. Ця область складає 100 астрономічних одиниць. Щоб отримати уявлення, астрономічною одиницею є відстань від Землі до Сонця.

Як бачите, у нашій Сонячній системі живе багато планет і об’єктів, які є частиною Всесвіту. Ми – лише маленька піщинка посеред величезної пустелі.

Повний шлях до статті: Мережева метеорологія » Астрономія » Сонячна система

Будьте першим, щоб коментувати