§ 29. Острівні країни Океанії
Крім Австралії, до макрорегіону Океанія належать численні острови в центральній та південно-західній частинах Тихого океану. На площі, що перевищує 10 млн км 2 , розкидано понад 10 тис. островів. За своєю природою, географічним положенням та економічним устроєм острівні країни, що тут розташовані, досить не схожі на інші регіони планети.
Острівний світ Тихого океану зазвичай поділяють на три субрегіони: Мікронезію, Меланезію та Полінезію.
Мікронезія (із грец. — малі острови) — лежить між Північним тропіком та екватором у західній частині Тихого океану, майже примикаючи до острівних країн Азії. Тут розташовані дрібні острови та архіпелаги: Маріанські, Каролінські, Маршаллові, Гілберта, Банаба.
Меланезія (із грец. — чорні острови) — група відносно великих островів також у західній частині Тихого океану, але в Південній півкулі. Жителі Меланезії відрізняються темним кольором шкіри. Звідси й назва субрегіону. У Меланезії розташовані Нова Гвінея, Нова Каледонія, Соломонові Острови, архіпелаг Бісмарка, Нові Гебриди (Вануату), Фіджі.
Полінезія (із грец. — багато островів) — розташована в центрі Тихого океану. Це найбільш віддалена від усіх материків частина Океанії. Основні групи островів Полінезії: Гавайські, Туамоту, Тонга, Самоа, Товариства, Маркізькі, Лайн, острови Нової Зеландії (Північний і Південний).
Більшість острівних країн мають вигідне економіко-географічне та військово-стратегічне положення, оскільки лежать на перехресті міжнародних морських шляхів, що ведуть з Америки в Австралію, Східну та Південно-Східну Азію. Саме це й зумовило інтерес європейських держав та США до крихітних ділянок суходолу в акваторії Тихого океану. У XIX ст. практично всі острови Океанії стали колоніальними володіннями.
Нині на островах у Тихому океані розташовані 13 держав та 11 залежних територій (Американське Самоа, Гуам, Нова Каледонія, Острови Кука та ін.) (див. таблиці 1, 2). За формою державного устрою всі вони, крім Федеративних штатів Мікронезії, унітарні. За формою правління переважають республіки. Колишні колонії Великої Британії, що залишилися у складі Співдружності, формально є монархіями.
ДЕРЖАВИ ОКЕАНІЇ (2017 р.)
Площа, тис. км 2
Населення, тис. осіб
ВВП (за ПКС) на одну особу, дол.
Федеративні штати Мікронезії
ЗАЛЕЖНІ ТЕРИТОРІЇ ОКЕАНІЇ (2017 р.)
ВВП (за ПКС) на одну особу, дол.
Північні Маріанські острови
Мал. 1. Статево-вікові піраміди деяких острівних країн: а) Федеративні штати Мікронезії; б) Вануату; в) Маршаллові Острови; г) Нова Зеландія.
За допомогою карт атласу та матеріалів електронного додатка до підручника визначте загальні риси острівних країн Океанії. Зверніть увагу на чинники, що створюють умови для розвитку туризму.
2. Населення.
Загальна кількість населення острівних країн Океанії складає близько 18 млн осіб, із яких понад 11 млн проживає в Папуа-Новій Гвінеї та Новій Зеландії. Кількість населення інших країн налічує від кількох тисяч до кількох десятків тисяч осіб.
Для острівних держав характерні висока народжуваність та високий природний приріст населення (15—20%), велика частка дітей та молоді, порівняно невисока середня тривалість життя (65—70 років), від’ємне сальдо міграції (мал. 1, а, б, в).
По-іншому виглядає демографічна ситуація в Новій Зеландії, яка має багато спільних рис з Австралією (мал. 1, г).
Расовий та етнічний склад населення островів досить складний. Меланезія населена переважно папуасами, які належать до екваторіальної раси. Корінні жителі Полінезії та Мікронезії належать до особливої полінезійської групи та мають ознаки монголоїдної раси. Вони відрізняються від папуасів більш світлою шкірою, хвилястим волоссям. Поряд із корінними жителями на островах проживають переселенці з Європи та Азії, які складають близько половини всього населення, а іноді й навіть більше. Зокрема, у Новій Зеландії понад 70% становлять новозеландці європейського походження, близько 11 % — вихідці з Азії, частка корінного населення (полінезійці — маорі) складає 14 %. Велика кількість європейців розселилася у Французькій Полінезії та Новій Каледонії, а також на островах, які використовуються як військові бази.
Острів Гуам у системі Маріанського архіпелагу має статус самоврядної території США. Острів є місцем базування американських військових баз. Ще одна військова база американського морського флоту США — Перл-Харбор — розташована на острові Оаху (архіпелаг Гаваї). На деяких островах у Тихому океані в повоєнні роки проводили ядерні випробування.
Майже в усіх країнах Океанії панівною релігією є християнство — католицизм і протестантство. На деяких островах збереглися традиційні релігії.
Великих міст в острівних державах немає, і навіть столиці — це незначні населені пункти. Більшість населення складають сільські жителі.
Високоурбанізованими є лише Нова Зеландія (86,4%), а також декілька країн, де сформувалися гірничодобувна промисловість та пов’язані з нею види промислової діяльності (Науру, Нова Каледонія).
3. Види діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію країн.
Усі острівні країни Океанії, крім Нової Зеландії, за рівнем економічного розвитку належать до групи країн, що розвиваються. Серед них можна виділити держави з розвиненою добувною промисловістю (мал. 2, а), що має експортне значення, та держави, де переважають сільське господарство та дрібнотоварне виробництво (мал. 2, б, в). Це найменш розвинені країни світу.
Нова Зеландія є другою (після Австралії) за економічним потенціалом державою в регіоні. Це розвинена країна, яка разом з Австралією входить до групи переселенських країн. Структура господарства Нової Зеландії схожа на структуру господарства Австралії (мал. 2, г).
Основа економіки багатьох острівних країн — сільське господарство й рибальство. На великих островах розвивається високотоварне плантаційне господарство. Значні площі займають плантації кокосової пальми. Також вирощують інші тропічні культури — каву, какао, цукрову тростину, батат. Товарне значення мають цитрусові, папая, манго, банани, спеції. Тваринництво відіграє другорядну роль. Розводять овець, кіз, буйволів. До традиційних занять населення також належать рибальство, збір молюсків і ракоподібних.
Мал. 2. Структура ВВП окремих країн Океанії (2017 р.). Джерело: CIA World Factbook.
У промисловості найбільше значення мають переробка риби й рослинної сировини (копра, кокосова олія, борошно), виробництво будівельних матеріалів. Зберігає своє значення кустарне виготовлення сувенірів із морських мушель і дерева.
У Новій Зеландії видобувають кам’яне вугілля, природний газ, титан, руди заліза, міді, свинцю, цинку, золота; у Папуа-Новій Гвінеї — мідь та золото, у Науру — фосфорити тощо.
У країнах, які мають значні лісові ресурси (Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Фіджі), важливу роль в економіці відіграють лісова та деревообробна промисловість.
Перспективними напрямками сфери услуг, що динамічно розвиваються, є туризм та фінансова діяльність. Фіджі, Тонга, Нова Каледонія, Вануату, Західне Самоа, Острови Кука отримують до 20—30% національного доходу від надання туристичних послуг. Найбільшою популярністю користуються пляжний та екологічний туризм, рибальство, дайвінг, ознайомлення із життям аборигенів. Стримують приплив туристів віддаленість регіону та недостатньо розвинена інфраструктура транспорту.
На островах, які мають зручне географічне положення та розвинене авіасполучення, досить поширеною стала практика реєстрації офшорних компаній.
Економіка Нової Зеландії ґрунтується на високотоварному сільському господарстві та харчовій промисловості. За вивезенням на світовий ринок вершкового масла, сиру, м’яса, вовни країна посідає провідні позиції у світі.
4. Зовнішні економічні зв’язки.
Експорт більшості острівних країн складає продукція сільського господарства та харчової промисловості: копра (висушена м’якоть кокосового горіха), фрукти, кава, какао, спеції. Науру, Папуа-Нова Гвінея,
Нова Каледонія спеціалізуються на видобутку та експорті мінеральної сировини. В імпорті переважають машини та обладнання, паливо, хімікати, споживчі товари, медикаменти.
Економіки острівних країн значною мірою залежать від фінансової допомоги зі своїх колишніх або теперішніх метрополій. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на розвиток туристичної інфраструктури та гірничодобувної промисловості.
• Загальна риса острівних держав та володінь Океанії — обмеженість ресурсів (трудових, земельних, мінеральних), що поряд зі складностями міжострівного спілкування стримує розвиток економіки.
• В економіці острівних територій переважають сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин, туристична сфера. Єдиною розвиненою країною серед острівних держав Океанії є Нова Зеландія.
• Міжнародну спеціалізацію острівних країн визначають складові первинного сектору економіки (сільське господарство, лісова, добувна промисловість) та туризм.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Які субрегіони виділяють в акваторії Тихого океану? Оцініть ЕГП кожного з них. 2. Наведіть приклади держав та залежних територій у Тихому океані. 3. Які складові природно-ресурсного потенціалу мають найбільше значення для економічного розвитку острівних країн? 4. Охарактеризуйте основні загальні риси населення острівних країн Океанії. 5. Назвіть головні види економічної діяльності на островах Океанії. Які чинники визначають слабкість економіки більшості країн Океанії? 6. Які перспективи подальшого економічного розвитку мають острівні країни Океанії?
Чому Нова Зеландія змогла досягти високого рівня розвитку економіки?
Практичне завдання
Позначте на контурній карті: 1) кордони Меланезії, Мікронезії, Полінезії; 2) острівні держави, що входять до їхнього складу.
Працюємо самостійно
Використовуючи додаткові джерела інформації, охарактеризуйте основні проблеми розвитку малих острівних держав.
Географічні дослідження (за вибором учня/учениці)
1. Нова Зеландія — високорозвинена країна зі сприятливими умовами для ведення бізнесу.
2. Країни Океанії — регіон екзотичного туризму.
Корисні посилання
§ 34. ОСТРІВНІ КРАЇНИ ОКЕАНІЇ
Держави та залежні території, що входять до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії. Безкраї простори Тихого океану зайнято тисячами невеликих островів. Частина з них безлюдні, найбільші – заселені людьми. За етнічним складом населення та історико-географічними умовами серед них виокремлюють три субрегіони: Полінезію, Мікронезію та Меланезію (див. мал. 116).
Мікронезія («дрібні острови») – центральна й найменша за площею суходолу частина острівної Океанії, що розташована найближче до Азії. До її складу входять понад 1,5 тисячі дрібних островів переважно вулканічного походження. Там розташовано 5 суверенних держав та 3 залежні території США.
Меланезія («чорні острови») – західна й найбільша за площею суходолу частина Океанії. 85,6 % Меланезії займає Папуа-Нова Гвінея. Усього в субрегіоні є 4 суверенні держави, а також залежні території Франції – Нова Каледонія.
Полінезія («багато островів») – східна й найбільша за акваторією частина Океанії, що складається з кількох сотень островів вулканічного та коралового походження. На них існує 3 суверенні держави (Самоа, Тонга та Тувалу) та 8 залежних територій, що перебувають під контролем різних країн.
Усі острівні суверенні держави Океанії є членами ООН. Членами Співдружності Націй є 9 країн, що перебували у складі колоніальної імперії Великої Британії: Вануату, Кірибаті, Науру, Папуа-Нова Гвінея, Самоа, Соломонові Острови, Тонга, Тувалу, Фіджі.
Основні чинники, що визначають місце країн у міжнародному поділі праці. Основними чинниками, що порушують економічну стабільність країн, є негативні природні процеси (тропічні урагани, землетруси) і коливання цін на світових ринках. Спеціалізацію острівних країн Океанії визначає ряд чинників (мал. 126).
Використовуючи таблицю 9 «Країни Океанії» (с. 145-146), виконайте такі завдання: 1. Наведіть приклади суверенних держав, що їх включено до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії. 2. Назвіть залежні території на островах Океанії. З’ясуйте, під контролем яких країн вони перебувають та який мають офіційний статус.
Мал. 126. Чинники, що визначають місце острівних країн Океанії у міжнародному поділі праці
Особливості географічного положення. Значним гальмом соціально-економічного розвитку острівних країн Океанії є їх положення на периферії світового ринку, географічна розпорошеність території більшості острівних територій, віддаленість країн одна від одної.
Віддаленість від основних ринків збуту продукції призводить не тільки до високих транспортних витрат, перешкоджає міжнародній мобільності чинників виробництва, а також не сприяє проникненню в країни Океанії різноманітних комерційних і технічних ноу-хау. Однак з розвитком транспорту та глобалізаційних процесів географічне положення країн Океанії поліпшується, хоча в цілому країни ще залишаються доволі ізольованими від світу.
Країни Меланезії розташовані ближче до високорозвинутих країн (Австралії та Нової Зеландії), площі островів більші, вони лежать ближче один до одного. Країни Мікронезії лежать на дрібних островах, що розкидані на значних відстанях один від одного, але найбільш наближені до азійських країн, які мають великі темпи економічного розвитку. Натомість країни Полінезії лежать на малих за площею островах, що відокремлені значними водними просторами від основних економічних осередків світу.
Острівні країни Океанії розташовані у стратегічно важливому місці в західній частині Тихого океану. Це сприяло розгортанню на островах військово-морських баз США та Франції.
За таблицею 9 «Країни Океанії» (с. 145-146) виконайте такі завдання: 1. З’ясуйте, до якого типу та підтипів країн належать острівні країни Океанії за типізацією ООН. 2. Схарактеризуйте форми правління та територіальний устрій країн Мікронезії, Меланезії та Полінезії.
Природно-ресурсний потенціал. Острівне положення країн Океанії зумовило своєрідність її природних умов.
Рельєф великих материкових островів Меланезії переважно гірський. Острови Мікронезії та Полінезії є вершинами підводних вулканів. У тропічних та екваторіальних водах переважають коралові острови, в т. ч. атоли.
Клімат острівних країн Океанії морський. Кліматичні відмінності на островах мало помітні. В цілому клімат теплий, з незначною різницею добових температур, сприятливий для проживання людини. Несприятливим кліматичним явищем є тайфуни, що руйнують будівлі, ламають дерева, хвилі зносять в океан результати багаторічної праці людей.
Острівні країни Океанії мають обмежені природні ресурси. Мінеральні ресурси розвідано недостатньо. Паливні ресурси країн незначні. Є лише невеликі родовища нафти та природного газу у шельфовій зоні Папуа-Нової Гвінеї та, ймовірно, Фіджі. Найбільш багаті й різноманітні рудні ресурси материкових і вулканічних островів Меланезії. У Папуа-Новій Гвінеї виявлено значні запаси мідних, залізних, марганцевих, нікелевих, молібденових руд, золота, срібла, платини. У Новій Каледонії розвідано найбільші у світі поклади нікелевих руди (чверть світових запасів). Є поклади залізних руд, руд хрому, кобальту, марганцю, срібла, золота, свинцю, міді. На Фіджі виявлено поклади золота, руд міді, олова, свинцю, цинку, залізистого пісковику. У Вануату є марганцеві руди.
Порівняйте природно-ресурсний потенціал країн Мікронезії, Меланезії та Полінезії. Як особливості природних умов та природних ресурсів впливають на спеціалізацію країн різних субрегіонів Океанії?
Найбагатші земельні ресурси є на материкових і вулканічних островах. Існують значні обмеження для розвитку сільського господарства на коралових островах через малі площі атолів і бідність ґрунтів. Лісовими ресурсами, що вирізняються цінними породами дерев, відомі країни Меланезії.
Історичний чинник. Країни Океанії тривалий час були колоніальними володіннями високорозвинутих країн. У зв’язку з тривалим періодом колоніального панування у переважній більшості країн Океанії економіка не набула належного рівня розвитку. Переважного розвитку набули ті види сільськогосподарського виробництва, в яких були зацікавлені колоніальні держави, зокрема вирощування кокосової пальми. В результаті господарювання колонізаторів країни Океанії перетворилися на сировинні придатки країн-метрополій. Використовуючи економічну відсталість країн, відсутність у них коштів для фінансування власного господарства, розвинуті держави й надалі вкладають свої капітали в розвиток вигідних їм виробництв.
Працересурсний потенціал. Для демографічної ситуації більшості країн Океанії притаманний II тип відтворення населення. Рівень народжуваності високий й коливається у межах 15-25 осіб/тис. Рівень смертності низький: 4-8 осіб/тис. Природний приріст перебуває у межах 10-20 осіб/тис. й має тенденцію до зменшення. До І типу відтворення перейшли Палау та деякі залежні території Франції та Нової Зеландії. Показники середньої тривалості життя коливаються від 65 до 75 років, що на 5-15 років нижче, ніж у більшості країн Європи. Для більшості країн притаманне від’ємне сальдо міграцій.
Острівні країни Океанії відчувають дефіцит трудових ресурсів. Залучення емігрантів (як одного з чинників розвитку виробництва), грошових переказів і грошової допомоги інших держав (фінансових трансфертів) вітаються урядами держав. У більшості країн Океанії частка економічно активного населення порівняно невелика. Вона найбільша в Науру, на острові Гуам, у Новій Каледонії. Серед жінок частка економічно активного населення набагато менша, ніж серед чоловіків.
Населення складається з корінних та прибулих народів. У більшості країн до 90% населення становлять корінні жителі островів: папуаси (Папуа-Нова Гвінея), меланезійці (Фіджі, Соломонові Острови, Вануату), канаки (Нова Каледонія), мікронезійці (Науру, Федеративні Штати Мікронезії, Маршаллові Острови), полінезійці (Французька Полінезія, Західне та Американське Самоа, Острови Кука). Прибуле населення там представлене американцями США, французами, фіджі-індійцями.
Мал. 127. Статево-вікова піраміда острівних країн Океанії, 2017 р.
1. За мал. 127 з’ясуйте, до якого типу (зростаючого, скорочувального чи омолоджувального) належить статево-вікова піраміда острівних країн Океанії. 2. Порівняйте статево-вікові піраміди острівних країн Океанії та Австралії (див. мал. 119).
Види господарської діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію країн. Економічна відсталість острівних країн Океанії безпосередньо пов’язана з тим, що до 80% усього працездатного населення зайнято в натуральному та напівнатуральному господарстві. Незважаючи на те, що в традиційному секторі економіки вирощують і товарні культури, основні потреби сільського населення забезпечують традиційні види місцевого продовольства: хлібне дерево, батат, таро, ямс, банани тощо. Фінансовий вплив на розвиток регіону мають компанії Австралії, Японії, США, Франції.
Для країн, в яких розвідано поклади корисних копалин, характерна добувна промисловість. В окремих країнах розвинуто лісозаготівлю та лісовий промисел. Традиційно зберігаються кустарні промисли та ремесла (мал. 128). В останні десятиліття в регіоні зростає роль окремих складових третинного сектору економіки. Передусім це міжнародний туризм. Крім того, жителі деяких держав і залежних територій зайняті обслуговуванням військово-морських та військово-повітряних баз США та Франції.
Мал. 128. Види господарської діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію острівних країн Океанії
Промисловий розвиток острівних країн стримується нестачею енергоносіїв. Постачання електроенергії підприємствам у багатьох країнах здійснюється дрібними тепловими станціями і різного роду енергоустановками, оскільки переважна частина їх працює на привізній сировині. Лише деякі острови мають можливості для виробництва гідроенергії, наприклад у Папуа-Новій Гвінеї. Проте будівництво гідроелектростанцій там утруднено через нестачу фінансових коштів і технічного досвіду. Проектується будівництво комплексу гідроелектростанцій за технічного сприяння Австралії та Японії.
Використання ресурсів океану. Більшість країн спеціалізуються на вилові морської риби та її експорті в замороженому стані. У деяких країнах (Фіджі, Науру, Самоа) працюють рибопереробні заводи, що виробляють на експорт рибні консерви. Найбільш популярним є промисел тунця.
Окрім риби ведеться промисел креветок, омарів, крабів. У Кірибаті та Маршаллових Островах є морські ферми з розведення їстівного молюска тридакни. В окремих країнах розвинутий промисел перлин, а також існують ферми з їх штучного вирощування (Тонга, Острови Кука, Маршаллові Острови, Французька Полінезія). Ціна перлини зазвичай пропорційна її масі чи розміру. Заняттям населення деяких країн (Французька Полінезія, Острови Кука) є видобування перламутрових черепашок, з яких виготовляють сувеніри для туристів.
Мал. 129. Копра
Сільське господарство. У більшості країн основу економіки становлять натуральні або напівнатуральні селянські господарства жителів островів, де вирощують для власних потреб тропічні овочі та фрукти, розводять домашню птицю та худобу. Лише незначна частина виробленої продукції йде на продаж.
У багатьох країнах існують також великі приватні плантаційні господарства, на яких використовують найману дешеву робочу силу й вирощують екзотичні культури, що йдуть на експорт.
Головною сільськогосподарською культурою тихоокеанських островів є кокосова пальма, а товарною – копра (мал. 129). Її виробляють з маслянистого ендосперму горіхів кокосової пальми й широко використовують у харчовій промисловості. Копру та кокосові горіхи експортують більшість країн Океанії.
У багатьох країнах вирощують на експорт тропічні овочі та фрукти. Найбільший спектр їх культивують у країнах Мікронезії. Там відомі банани, ананаси, папая, хлібне дерево, кавуни, томати, баклажани тощо. У ряді країн вирощують бульбоплідні культури. Окрім картоплі до них належать місцеві традиційні коренеплоди; їх не лише вживають у їжу, а й використовують у виробництві крохмалю, борошна, спирту, цукру. Це ямс, таро, маніок, батат.
Ряд країн славляться прянощами. Стручковий та червоний перець вирощують на Маршаллових Островах, ваніль – у Французькій Полінезії, імбир та чорний перець – у Тонга.
Деякі сільськогосподарські культури було завезено на острови Океанії за часів їх колонізації. їх вирощують донині.
Продукція тваринництва має переважний попит на внутрішніх ринках країн. Здебільшого розводять свиней, кіз, курей, велику рогату худобу. Деякі країни експортують м’ясні консерви (Вануату). У Федеративних Штатах Мікронезії та Французькій Полінезії (острови Туамоту) традиційно розводять собак на м’ясо. З метою продажу іноземним туристам одержують мед на острові Піткерн.
Видобування мінеральних ресурсів. У ряді острівних країн Океанії, переважно в Меланезії, розвинута добувна промисловість, продукція якої спрямована на експорт. Вона контролюється капіталом США, Франції, Великої Британії, Японії, Австралії. Найбільш різноманітною є добувна промисловість Папуа-Нової Гвінеї. 38% ВВП країни забезпечує видобуток золота, срібла, платини, міді, нікелю, молібдену, нафти та природного газу. Розробками рудної сировини відома Нова Каледонія. Там ведуться розробки нікелевих та залізних руд. Протягом останнього півстоліття видобувають марганцеву руду в Вануату.
У результаті хижацького використання мінеральних багатств острівних країн Океанії за часів колоніалізму деякі з корисних копалин виснажено або перебувають на межі повного виснаження. Так, повністю виснажено запаси фосфоритів у Кірибаті, які в минулому давали 85% вартості експорту країни. Вапнякова поверхня острова Науру була вкрита потужною товщею фосфоритів, що сформувалися, ймовірно, з екскрементів морських птахів. За понад сто років експлуатації їх запаси майже вичерпано, і країна залишилася без головного фінансового джерела. Донині ведеться видобування фосфоритів на Соломонових Островах.
Сфера послуг. Останнім часом у регіоні зростає роль окремих складових третинного сектору економіки. Передусім це туризм. У зв’язку з особливостями природних умов острівні країни Океанії відомі оздоровчим, пригодницьким та екзотичним туризмом. На туристів очікують дайвінг (підводне плавання), кайтсерфер, віндсерфінг, парасейлінг, спортивна риболовля, яхтинг. Туристичними країнами є острів Гуам (США), Маршаллові Острови, Тонга, Північні Маріанські острови (США), Фіджі. Відвідують тихоокеанські острови переважно туристи з Нової Зеландії, Австралії, Японії, США. Чверть ВВП туризм приносить Французькій Полінезії. Там розташовано понад десять острівних курортів. Найбільш відомими з них є острови Таїті та Бора-Бора.
Мал. 130. Атол Муруроа, після останніх ядерних випробувань
Джерелом прибутків деяких країн в останні роки став продаж ліцензій на право вилову риби в їх морських економічних зонах. У такий спосіб одержують прибутки Кірибаті, Маршаллові Острови, Тонга, Тувалу.
Острів Піткерн – це єдина заморська територія Великої Британії у Тихому океані. Основна стаття прибутків – продаж колекційних поштових марок і продукції кустарного виробництва суднам, курс яких лежить з Великої Британії до Нової Зеландії через Панамський канал. З 1988 р. на островах карбуються колекційні монети. Важливим джерелом поповнення бюджету Кірибаті є також друк поштових марок, що цікавлять філателістів усього світу.
Розташування військових баз іноземних держав. Жителі деяких островів зайняті обслуговуванням військово-морських та військово-повітряних баз США (острів Гуам, атол Вейк) та Франції (атол Муруроа у Французькій Полінезії).
На цих територіях навіть не розвинуто сільське господарство. Харчові продукти привізні. Місцями випробовування ядерної зброї США та Франції слугують окремі острови в акваторії Маршаллових Островів, Кірибаті, Французької Полінезії.
Зовнішні економічні зв’язки. У багатьох країнах імпорт у декілька разів перевищує експорт.
Основними статтями експорту країн є копра, тропічні овочі та фрукти, морожена та консервована риба, морепродукти, цукор з тростини, мінеральні ресурси, деревина та лісоматеріали, ремісничі вироби. В імпорті переважають продовольчі та промислові товари, транспортні засоби, енергоносії, хімікати. В окремі країни (Науру) завозять питну воду. Основними торговельними партнерами острівних країн Океанії є Австралія, Нова Зеландія, Китай, Японія, Республіка Корея, країни Південно-Східної Азії. Для країн Мікронезії традиційно важливими залишаються економічні зв’язки із США.
У національних економіках країн «працюють» інвестиції австралійського, японського та американського капіталу. Французькі заморські володіння одержують фінансові субсидії від своєї метрополії. Роль держави в економіці країн Океанії постійно зростає. Особливу увагу уряди приділяють зменшенню залежності країн від іноземного фінансування. Актуальною проблемою є зменшення диспропорцій між виробництвом матеріальних благ та їх перерозподілом і споживанням, між експортом та імпортом країн.
1. Назвіть та покажіть на карті приклади країн, що їх включено до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії. 2. Поясніть, під дією яких чинників склалася міжнародна спеціалізація острівних країн Океанії. 3. Поясніть, з якими чинниками пов’язаний низький рівень економічного розвитку більшості країн Океанії. 4. Схарактеризуйте види господарської діяльності, що визначають спеціалізацію острівних країн Океанії. 5*. Оцініть перспективи подальшого економічного розвитку острівних країн Океанії.
