§ 31. Рослинний покрив України

Пригадайте: 1. Які виділяють основні відділи рослин (з уроків біології)? 2. У які геологічні ери з’явилися перші представники різних відділів рослин? 3. Що таке ярусність лісу? Яке її біологічне значення? 4. Що таке Червона книга?

• Різноманітність рослин України: цифри і факти. Рослинність України дуже різноманітна. Нині вона займає у видозміненому стані дві третини площі нашої держави. В Україні спеціалісти виділяють від 10 до 15 тис. видів рослин. Серед них переважають представники відділу квіткових (покритонасінних). Їх налічується майже 4,5 тис. видів, тобто третина усіх видів рослин. Також в Україні описано близько 4 тис. водоростей, 800 видів мохів, 53 види папоротей, 22 види голонасінних, 10 видів хвощів і 9 видів плаунів (див. мал. 122). Існує невелика кількість видів рослин, що трапляються лише на території України.

Ендеміки (з грец. – місцевий) – види живих організмів, які зустрічаються лише на певній території, тобто мають обмежений ареал існування.

На території нашої держави близько 600 видів рослин є ендеміками. Найбільше рослин-ендеміків відомо в Криму – майже 300 видів, а також у Карпатах – приблизно 100. Найменше – на Поліссі: не більше 10.

У складі природної рослинності України представлені всі життєві форми рослин: трав’янисті рослини (понад 4 тис. видів), чагарники (майже 280 видів) та дерева (76 видів).

Крім рослин, в Україні вивчено близько 15 тис. видів грибів і понад 1 тис. видів лишайників.

Мал. 122. Видовий склад рослинності України

Завдання: Наведіть приклади рослин вашої місцевості, що належать до різних відділів рослин і різних життєвих форм.

• Чи завжди рослинність України була такою, як нині. Сучасний рослинний покрив України формувався протягом тривалого періоду. Як свідчать дані палеонтологічних досліджень, ще на початку кайнозойської ери (67 млн років тому) рослинність у межах території нашої держави значно відрізнялася від сучасної. Суходоли були вкриті вічнозеленими лісами з пальм, лаврів, миртів, тропічних видів дуба. У четвертинному періоді наступи льодовиків знищили теплолюбну флору. Вічнозелені ліси змінилися листопадними. Їхній видовий склад збіднів. Ліси відступили на північ, а на півдні країни в умовах посушливого клімату сформувалася степова рослинність. Від давньої теплолюбної флори збереглося лише кілька видів, наприклад рододендрон жовтий (мал. 123) на Словечансько-Овруцькому кряжі. Цей високий чагарник з великими жовтими квітами є сучасником мамонтів. Теперішнього вигляду природна рослинність України набула близько 10 тис. років тому.

Мал. 123. Рододендрон жовтий

• Закономірності поширення рослинності. На території нашої країни виділяють зональні та азональні типи рослинності. Зональні – поступово змінюються з півночі на південь унаслідок зміни кліматичних умов за законом широтної зональності. Основними зональними типами рослинності в Україні є ліси і степи. Азональні типи рослинності зустрічаються в різних природних зонах залежно від особливостей зволоження та рівня ґрунтових вод. До азональних типів рослинності в Україні належать луки і болота.

• Лісова рослинність. Надмірне зволоження півночі нашої країни, а також її гірських областей зумовило поширення там лісової рослинності. Лісові ділянки також трапляються у центральній частині України, особливо у правобережній. Нині природними лісами вкрито близько 14 % території України, штучними лісонасадженнями – 2,6 % (середньоєвропейський показник – 27 %). За площею лісів наша держава посідає одне з останніх місць у Європі.

Лісистість є відношенням площі під лісом до загальної площі території.

Найбільший показник лісистості – в Українських Карпатах (40 %) і Кримських горах (32 %). На Поліссі цей показник становить 25 %, а в степовій зоні – лише 3 %. У лісах України зустрічається близько 200 видів дерев і чагарників.

Найпоширенішими є хвойні пороби (мал. 124), на які припадає 54 % запасів деревини. Серед них найчастіше зустрічається сосна звичайна. Вона доволі вибаглива до світла, але не потребує хороших ґрунтів. Крім неї, у гірських лісах Карпат ростуть тіневитривалі ялина європейська та ялиця біла (смерека). Унікальне дерево – модрина європейська, яка єдина з хвойних рослин повністю скидає на зиму хвою. Вона є найвищим деревом в Україні. У Передкарпатті окремі модрини досягають 54 м висоти. Це дерево здатне витримувати морози до -50 °С. Зрідка у карпатських лісах України зустрічається тис ягідний – залишок дольодовикової епохи. Його насіння вкрите червоною м’якоттю. Дерево досягає віку 4000 років і висоти 30 м. Через цінну витривалу деревину тис винищували. Закон про охорону тиса було видано ще у 1423 р.

З листяних порід в Україні поширені широколисті дерева, наприклад, бук, дуб, граб, а також дрібнолисті, зокрема береза (див. мал. 125).

Мал. 124. Хвойні дерева Полісся: 1 – ялина європейська; 2 – ялиця біла (смерека); 3 – сосна звичайна; 4 – модрина європейська

Мал. 125. Листяні дерева Полісся: 1 – в’яз; 2 – бук лісовий; 3 – клен звичайний; 4 – граб звичайний; 5 – осика; 6 – береза

Мал. 126. Сон-трава

Бук лісовий має великі листові пластинки, тому потребує багато вологи. Через це утворює ліси здебільшого в Карпатах і на Подільській височині, які одержують достатню кількість опадів. При просуванні на схід України бук замінюється дубом. У дуба черешчатого цупке з округлими вирізами листя, тож він потребує менше вологи, але вибагливий до ґрунтів. Часто поряд з дубом зустрічається граб – високе дерево з твердою деревиною. Живе 100-150 років. Досягає висоти 30 м. Інколи буває чагарником. Береза найчастіше росте на Поліссі невеликими гаями. Часто трапляється на місці вирубування первинних лісів.

Дерева, які формують переважну основу деревостою лісу, називають лісотвірними породами. Залежно від видового складу деревних порід у межах України виділяють різні види лісів: бір (із сосни), субір (із сосни і дуба), бучина (з бука), діброва (з дуба), грабняк (із граба), груда (з граба й дуба), ялинник, березняк.

Завдання: Знаючи біологічні особливості названих дерев, поміркуйте, у яких частинах України найпоширеніші різні за видовим складом дерев ліси.

Рослини в лісі ростуть ярусами, пристосовуючись до потреби у світлі. У наших лісах зазвичай формуються 3-4 яруси. Перший ярус – дерева, другий (підлісок) – невисокі дерева і чагарники, третій – напівчагарники, четвертий – трави, гриби, лишайники. У першому ярусі ростуть лісотвірні породи дерев, а також липа, клен, осика, тополя, верба, в’яз. У підліску переважають горобина, ліщина, калина, жасмин, жимолость, бересклет, бузина, вовче лико, глід. Часто трапляються ягідні чагарники: малина, ожина, шипшина.

Мал. 127. Ряст

Серед трав першими навесні з’являються тендітні проліски, первоцвіт, сон-трава (мал. 126). Через нещадне винищення заради продажу вони стали рідкісними. Весняною окрасою наших лісів також є родич орхідей ряст (мал. 127).

Достатнє зволоження середньої частини України зумовлює чергування лісових ділянок зі степовими.

• Степова рослинність. У південній частині України в умовах недостатнього зволоження сформувалася степова рослинність. У минулі століття до суцільного розорювання земель степова рослинність займала близько 2/3 сучасної території нашої держави. Нині вона збереглася лише фрагментарно на схилах балок і в заповідниках.

Головною рослиною степів є ковила – висока трава з родини злакових. Залежно від рівня зволоження в Україні з півночі на південь виокремлюють кілька різновидів степової рослинності. У лісостеповій зоні, де опадів більше, на типових чорноземах були поширені лучні степи. Окрім ковили, тут зустрічалися вологолюбні лучні трави: конюшина, шавлія, незабудка тощо.

Мал. 128. Ковила

Мал. 129. Типчак

Мал. 130. Тонконіг

На півночі степової зони та на Причорноморській низовині в умовах недостатнього зволоження на звичайних і південних чорноземах існували типчаково-ковилові степи. Їхню основу становили посухостійкі злаки: ковила українська (мал. 128), типчак (мал. 129), тонконіг (мал. 130). Навесні після танення снігу степ одержував живильну вологу і з-під землі виринали яскраві квіти диких тюльпанів, крокусів, ірисів. Наприкінці літа від поривів сильного вітру відривалося перекотиполе (мал. 131) і з гуркотом розкидало своє насіння степом. Типчаково-ковилові степи збереглися у заповіднику Асканія-Нова. На крайньому півдні уздовж узбережжя морів, де атмосферних опадів мало, на каштанових ґрунтах і солончаках існували опустелені полинно-злакові степи. Поряд із ковилою та типчаком тут росли посухостійкі трави: полин, ліщиця, кермек.

Мал. 131. Перекотиполе

Чагарникові степи були поширені на сході України, зокрема на Донецькому кряжі. Тут в умовах дещо більшої кількості опадів на звичайних чорноземах серед злаків росли чагарники з жовтої акації карагани.

• Лучна рослинність. Серед лісової та степової рослинності трапляються ділянки луків. Лучна рослинність – це буяння різноманітних трав, які суцільним килимом укривають землю. Розрізняють рівнинні й гірські луки. На рівнинних луках залежно від рівня залягання підземних вод зустрічаються різні рослини. У заплавах річок поширені очерет, осока, щавель, конюшина лучна, злакові трави (тимофіївка, грястиця), деякі чагарники. На вододілах ростуть дрібні злаки, волошка, кульбаба, бика гвоздика, цикорій, жовтець, мальва, отруйні дурман і блекота. У зниженнях рельєфу, де ґрунтові води підходять близько до поверхні, поширені осоки, різні види конюшини, хвощ.

На вершинах Карпатських гір сформувалися високогірні луки – полонини. Тут ростуть чорниця, брусниця, арніка, костриця, зрідка трапляється рододендрон. Полонини є місцем заготівлі трав і випасання овець.

• Болотна рослинність. У місцях близького залягання підземних вод розвивається болотна рослинність. Розрізняють мохові, трав’яні та деревні болота. Мохові болота переважають на Поліссі. Тут із суцільного мохового килима проглядають ягоди журавлини, голубики, чорниці. Духмяніє вереск, приваблюючи комах. Зрідка трапляється хижа рослина росичка. Її листя вкрите чутливими волосками, до яких прилипають дрібні комахи. Потім рослина їх перетравлює.

На трав’янистих болотах ростуть аїр, рогіз, ситник, очерет, калюжниця. Деревні болота густо заростають вологолюбними деревами. Серед них переважає вільха висотою до 35 м із клейким листям. Подекуди вона утворює суцільні зарості – вільшаники. На заболочених заплавах річок росте верба.

• Рослинні ресурси, їх охорона і відтворення. Під впливом господарської діяльності людини рослинність України зазнала докорінної зміни й потребує охорони.

Тільки за останні 150 років площа лісів скоротилася вдвічі. Особливо постраждали ліси лісостепової зони. З XVI ст. деревину вивозили за кордон. У XVII-XVIII ст. її використовували як паливо для скляної, миловарної, цукрової, металургійної промисловості. До XIX ст. існувала підсічно-вогняна система землеробства, яка нещадно знищувала ліси. Значні площі лісу були вирубані у зоні аварії на Чорнобильській АЕС. Часто в літню спеку спалахують лісові пожежі. При цьому винищуються чималі ділянки лісу.

Колись степи займали понад 2/3 площі України. Нині про них не лишилося й згадки. Типову степову рослинність можна побачити тільки в природних заповідниках. Смертельний вирок степам підписали родючі чорноземи. Там, де раніше колихалися ковила і типчак, тепер простягліїся поля пшениці, соняшнику, кукурудзи, баштанів. Істотної шкоди степам завдає кар’єрний спосіб видобутку корисних копалин: залізних і марганцевих руд, бурого вугілля, будівельних матеріалів. Після цього залишаються великі площі «місяцевих ландшафтів», позбавлених не тільки рослинності, а й ґрунтів.

Основним документом, у якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що зникають, живих організмів, є Червона книга України.

Червона книга України – анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів і підвидів, що перебувають під загрозою зникнення на території України й підлягають охороні. На підставі цього переліку розробляють наукові та практичні заходи, спрямовані на охорону, відтворення і раціональне використання таких живих організмів. Червона книга України мала три перевидання: 1980 р., 1994-1996 рр. та 2009 р. За цей період перелік рідкісних видів, на жаль, значно зріс. Зокрема, нині до Червоної книги занесено 502 види рослин, 57 видів грибів, 52 види лишайників. Серед них є тис ягідний, береза дніпровська, півонія кримська, фіалка біла, вовчі ягоди, росичка, водяний горіх, сон-трава, журавлина дрібноплідна, деякі види крокусів, 13 видів волошок, 26 видів ковили.

Інформація про типові та рідкісні рослинні угруповання, які потребують збереження й охорони, міститься у Зеленій книзі України.

Зелена книга України – список, до якого занесені рідкісні й типові для певної місцевості рослинні угруповання, що потребують особливого режиму їхнього використання. Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України у 1987 р. Відтоді вона витримала ще два перевидання у 2002 та 2009 рр. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних рослинних угруповань. У ній представлено 127 рідкісних і типових рослинних угруповань, а саме: 51 лісову екосистему, 5 чагарникових, 26 степових, 17 лучних, 12 болотних, 16 водних. У Зеленій книзі є рослинні угруповання з різних природних зон і гірських областей нашої країни.

Для охорони й відновлення рослинності в Україні створено мережу природоохоронних територій.

Перевір себе

• 1. Які закономірності спостерігаються у зміні рослин на території України? Поясніть, із чим вони пов’язані.
• 2. Назвіть основні зональні та азональні типи рослинності в Україні. Наведіть приклади характерних видів рослин кожного з них.
• 3. Як змінилася рослинність України під впливом господарської діяльності людини? Наведіть конкретні приклади.
• 4. Розкажіть, для чого створені Червона та Зелена книги України.

Проект для краєзнавця

• З’ясуйте, які дикорослі рослини вашої місцевості занесені до Червоної книги України і потребують охорони. Складіть їхні візитні картки за таким зразком: біологічна назва виду; належність до відділу та родини; ареал поширення; місце існування; час цвітіння; чинники, що загрожують зникненню.

Секвойя хвойне або листяне дерево

Секвойя – найвище хвойне дерево на землі. Воно росте в єдиному місці на нашій планеті – в національних парках Секвойя і Редвуд в Каліфорнії, США.

Секвойю назвали так на честь вождя індіанського племені Черокі Секвойяс, який першим винайшов для свого племені алфавіт.

По виду секвойї нагадують нашу сосну, тільки збільшену в кілька разів. Їхні стовбури тягнуться до неба на висоту, порівнянну з 50-поверховими хмарочосами-вище 100 метрів.

Живуть секвої часом до чотирьох тисяч років. Це пояснюється міцністю їх деревини і різким запахом смоли, яка відлякує жуків-деревців. Є у секвойї й інший захисний засіб захисту-товста кора, яка добре вбирає вологу. Це рятує велетня від пожеж. Уявляєте, кора секвойї не горить! Вогонь обвуглює тільки зовнішній шар кори.

Але найдивовижніша особливість секвойї в тому, що вона, можна сказати, дружить з вогнем! Причину цієї дружби вчені пояснюють так. У секвої дрібне насіння – крихітне, як крупинки. Тому їм важко прорости, коли вони падають на землю, тому що на землі під деревом дуже багато опалої хвої і листя інших дерев. Ось тут-то пожежа і виручає гігантів – листя і хвоя згорають під деревом і звільняється місце. Тепер насінням секвойї є де прорости. Іноді лісівники обговорюють: а може бути спеціально влаштовувати пожежі?

Нам відомо, що вік дерева можна визначити за кількістю кілець на зрізі стовбура. А ти зміг би визначити вік дерева-довгожителя?

Будь-яка людина, навіть якщо вона така висока як баскетболіст, коли стоїть поруч з цим велетнем, відчуває себе маленькою безпорадною істотою, тому що секвойя приблизно в 50 разів більше середнього людського зросту.

У середині 19 століття ці гіганти опинилися під загрозою зникнення, тоді їх активно використовували як будівельний матеріал. Зараз цінну і красиву деревину цих гігантів використовують для виробництва меблів. Однак Служба національних парків США не залишає спроб приєднати збережені ділянки лісу до охоронюваних областей.

З усього світу приїжджають туристи, щоб подивитися на ці красиві і найбільші дерева. Також людей приваблюють прекрасні гірські пейзажі, живописні водоспади, високогірні луги і тварини, що мешкають там.

Питання, поставлені учням у класі:

Про яке дерево йшлося в доповіді?

В якій країні росте секвойя?

Секвойя-хвойное или лическое дерево?

У чому особливість секвойї?

1. Lustiger Gnom № 10/73 (жовтень 2003)

3. http :// www . sandiegofotki . com / travels / sequoia _ img . aspx ? sequoia + park + entry

Під час доповіді демонструвалися кольорові ілюстрації та фотографії з інтернету.

Секвойя вічнозелена: опис, посадка і догляд

Спільно з секвойядендроном величезним секвойя типу вічнозелену відноситься до високих дерев (деякі екземпляри досягають у своїй висоті приблизно 100 метрів і в поперечнику до 9 метрів) Вічнозелену рослину хвойної породи. Монотипний рід, він представлений тільки одним видом.

Названо дерево на честь Секвойї – це індіанський ватажок черокі, який винайшов слоговий тип абетки даного племені.

Відшукані копалини підтверджують припущення, що дерево секвойя було присутнє ще в юрський період і широко поширені по всій планеті в кінці крейдяного періоду. Останки дерев, які раніше займали величезні території, залишилися в даний момент лише тільки на самому заході США. 100 млн. років тому дані дерева були поширені повсюдно.

Секвоєві типи лісів виявлені європейцями ще в 1769 р. У XIX столітті дані рослини займали величезну площу приблизно 8000 кв.км. На початку ХХ століття основна маса лісів секвойї була вирубана.

Опис секвойї

Секвойя, напевно, найвища рослина на планеті.

Зараз найбільшою секвойєю, називають «Гіперіону», її виявили 2006 року на території державного парку під назвою Редвуд у північному Сан-Франциско. Вид володіє висотою приблизно 115 метрів. Основна маса дерев в даному парку більше 60 метрів у висоту, і більшість вище 90 метрів, і це при поперечнику стовбура і його обхват досягає 4,6 метрів.

Друге місце за піднесеністю після секвойї відносять дерево Дуглассія або ж Псевдотсуга Мензіса. Найвище з нині живучих дерев даного типу має 99,4 метрів у висоту.

Схожий тип – це Секвойядендрон великий він не виростає більше 100 метрів, але у нього більший діаметр ствола. Крона біля самої секвойї дуже щільна і розлога в юному віці, пізніше розкрита, вузька і конічна, і утворена стеблями, що зростають горизонтально, або з не великим нахилом книзу.

• Кореневище складається з стелених, обширно розкинулися не глибоких коренів.
• Основний стовбур обернуть в досить товсту, що складається з волокон, відносно м’яку, і не палаючу кору. При легкому дотику до цієї кори пензель прямо занурюється в дерево, формуючи незвичайні почуття.
• Кора трохи волокниста і борозняча, насиченого коричневого відтінку з червоним відсвітом, шириною в межах 35 см.
• Молоді втечі виростають трохи в різні боки, ввись.
• Гілки витончені, зеленого кольору.
• Листорозташування біля дерева дворічне, листя плоске, міцно притиснуте, з безперечними річними перетяжками підйому.
• Хвоя близько 25 мм довжиною, трохи витягнуті у молоденьких дерев в самій нижній стороні крони, а бувають лускуюча до 10 міліметрів розміром, у вершині крони дуже древніх дерев.
• Пиловики з’являються наприкінці лютого, насіння зріють через 9 місяців. Пилки практично завжди шароподібні, іноді яйцівидні, і до 5 мм розміщуються по одному на досить коротких гілках.

Порода володіє збільшеною можливістю вбирати воду з повітря. Високі та найстаріші види дерев виростають в ущелинах і ґрунтовних ярах, адже саме туди цілий рік мають всі шанси дістатися струменя вологих і потоків свіжого повітря.

Дерева, які ростуть вище шару туману (це понад 700 метрів), нижче підйомом і трохи менше своїм об’ємом через більш сухий, вітряний і холодний критерій ростання. Любить відмінно дреновані, пухкі землі, де сформує часті деревостої або ж росте поруч з Псевдотсугою типу Мензіса, а так само еллю типу ситхінської або поруч з кипарисовиком лавсона.

Секвойї мають значний приріст за рік у висоту, молоденькі дерева часом виростають зі швидкістю набагато більше, ніж на 1 метр на рік. Ця особливість пояснюється сильним конкурентоспроможним тиском на сусідні хвойні дерева. Щоб не сильно відставати в природному зростанні в лісах з секвою всі сусідні рослини теж виростають у висоту більше 90 метрів.

На квадратному метрі самі секвоєві типи лісів володіють найвищим навантаженням специфічної біомаси від усіх видів екосистем на Планеті. Молоденькі деревця розростаються по різних сторонах, але з часом нижні гілки відпадають, нагорі складається сумнівний тип пологу. Який буквально не допускає пропуску сонячного світла прямо до грунту, а в результаті підлісок в даному лісі дуже слабо розвинений.

Тут мають всі шанси виростати тільки папороті та інші тенелюбні види рослин в одному ряду з рідкісними юними секвойями. Зріле дерево виділяє велику кількість свого насіння, але тільки невелика частка їх благополучно проростає, і що проросло, зобов’язані, рости при слабкому ступені освітленості.

У своїх природних умовах це неспішне відтворення абсолютно необхідне, адже даний вид дерева має всі шанси прожити до 3000 років. У даному лісі за приблизно 60 м від ґрунту, вона порівняно збіднена.

Це вважається наслідком звичайного вегетативного типу самовідтворення в результаті сильних пошкоджень від пожеж, адже це дерево навіть майже повністю згорівши у вогні, з часом зможе повністю відновитися.

У деяких випадках єдине дерево може володіти більше 100 стеблів, за фактом формуючи ліс з одного дерева. Площини розвилок і кишень зсередини даної структури роблять ємності для заощадження води і сприяють збільшенню біоенергійності землі.

До переліку «кумедних і дивовижних фактів» відносять те, власне що молоденька поросль згодом пожежі може отримувати корисні вуглеводи, воду і калорійні препарати зі спільної мережі пов’язаних один з одним коренів від не зворушених пожежею рослин. Це дуже допомагає секвойє тіснити багато інших хвойних типів, і вона має можливість відновлюватися в глибокій тіні і під своєю особистою пологою.

Секвойя червона – оригінальна композиція числа років існування, обсягу і маси, яка і визначає дані дерева такими гігантськими і найбільш довгоживучими створіннями, присутніми зараз на всій планеті.

Велика секвоя може поступатися трохи за тривалістю життя лише остистим соснам, вони ростуть у високих горах спекотної Сьєрра-Невади. Найдавніший і старий, який став відомим всьому світу спив даного типу містить 2267 річних кільця.

З’являється питання, чи мають шанси секвойї прожити вічно? Відповідь так. Є багато доказів, що підтверджують життя і старіння у даних хвойних, а всі найстаріші дерева мали всі шанси існувати і зараз, якби не були спиляні.

Є деякі негативні характеристики розташованого навколо середовища, які можуть достроково зістарити і вбити рідкісні дерева. Але якщо дерево стабільне до змінюваних факторів середовища або коли зміни проявляються слабко, то рослина може жити до 3000 років і навіть більше. Характеристики розташованої навколо середовища дає певну неминучість, або життя, або загибелі.

Старі дерева гинуть часто від комбінованого негативного впливу певних грибків, сильного вітру, полум’я або ж повеней. Більш поширена причина загибелі секвойї це стовбурова або ж кореневої гнилості, які вражають дерево, роблячи його вразливим.

Дерева дуже схильні до ламання від вітру через величезну вітрильність крони і при слабо розвинених або ж пошкоджених гниллю коріннях. Самопочуття цих дерев з часом посилюється.

У підсумку сильний вітер розламує або ж викорчовує секвойю. Найбільш часто таке трапляється на особливо заболочених грунтах, коли через затопленість сильно зменшується щільність між самим корінням і землею.

Секвоя адаптована до лісових видів пожеж. Полум’я дереву не особливо страшно, але особливо часті лісові пожежі мають всі шанси знищити дерево: раз пожежа неминуче залишає рубець в самій корі, подальший нарощує просвіт, де потім з’являються грибок, і вони можуть вразити серцевину, і в підсумку дерево звалиться.

Існують штучно створені посадки XIX – XX ст., а є маленькі гай Секвойї та інших її окремих примірників у країнах Європи, а також середньої Азії. Але найчастіше дерево зустрічається в спеціалізованих ботанічних парках і у великих дендраріях, так само там можна зустріти і ситхинську ялину.

У РФ види даних дерев зустрічаються частіше в Закавказзі, а так само на Україні в Південній частині Криму.

У великому ботанічному типі саду імені Фоміна в місті Київ є великі коренасті кущики, які час від часу сильно замерзають, але відростають за новою.

Посадка і догляд за секвойєю

Дане дерево придатне в більшості своїй тільки для дуже великих лісопаркових зон і Ботанічних Садів в теплому і вологому типі кліматі. Висадка поодинці або в квіткових групах в самому кінці ділянки або як головна домінанта на самому дальньому плані.

Порода воліє відмінно дреновані, дуже свіжі пухкі вологі ґрунти. Секвойя володіє вражаючою рисою пристосовуватися до будь-якого середовища свого проживання. При насіннєвому вигляді розмноження дерево легко адаптується до певних зовнішніх факторів регіону, і благополучно зможуть рости на відкритій території в середньотеплому і теплому типі клімату.

Вчені селекціонери і просто любителі мистецтво бонсай змогли приборкати цю гігантську рослину і успішно культивують Секвойю в міні варіанті. Бонсай, створений з Секвойї і їлі звичайною, – це один з найкрасивіших, найцінніших і унікальних примірників.

Секвойя – дерево-виконин

Вперше ступивши на землю Північної Америки, мореплавці були вражені і захоплені значними розмірами і незвичайним видом дерева, що росте тільки в цьому регіоні. Оскільки ареал їхнього поширення – це високогірна місцевість Каліфорнії, то вони отримали назву каліфорнійські сосни або мамонтові дерева.

Англійський ботанік Джон Ліндлей, який вивчав дерево, вирішив дати йому наукову назву на честь Веллінгтона, полководця, який переміг Наполеона – веллінгтоніа гігантеа. Але Американські ботаніки «перехрестили» його, давши ім’я свого національного героя, рослину стали називати вашингтоніа гігантеа. Але і ця назва не стала остаточною. У ході наукових досліджень було виявлено, що дерево являє собою новий вид, який входить у давно відомий науці рід, що містить рослину – секвойя вічнозелена (Sequoia sempervirens). Цей представник роду секвою має менш значні розміри, але відрізняється довголіттям. В результаті знову відкрите дерево отримало видове ім’я секвойя гігантська.

До речі, саме слово секвойя не є простим набором звуків або порядковим розташування насіння, як припускали деякі ботаніки. Sequoyah – ім’я одного з національних героїв індіанського племені черокі. Таким чином, у назві рослин була увічнена пам’ять про вожд, який боровся з вторгненням європейців на територію Америки, що створив слогову абетку (писемність) для свого народу і навіть видавав цією мовою газету «Черокі Фенікс».

Опис вигляду

Вчені припускають, що колись у давнину гігантські сосни можна було зустріти в будь-якому регіоні Північної півкулі. Однак сьогодні в природному середовищі вони добре себе почувають тільки на північноамериканському узбережжі Тихого океану. Гіганти, що ростуть в заповіднику М’юрський ліс, національному парку Redwood (Каліфорнія), а також на невеликих площах в штаті Техас (США), на сході Канади, знаходяться під державним захистом.

Ці велетні належать до сімейству кипарисових, яке включають три роду секвою:

• Sequoia sempervirens, її ще називають прибережною секвойєю або червоним деревом (Redwood);
• Sequoiadendron giganteum, секвойядендрон гігантський, це саме той рід дерев, який всі ми знаємо як секвойю;
• Metasequoia, що росте на території Китаю, і не має великих розмірів, вічнозелена метасеквойя.

До найбільших дерев, що відрізняються висотою і товщиною стовбура, належать тільки два перших роду. Звичайна, середня висота Redwood перевищує 60 м при діаметрі ствола близько 6 м. Але серед них зустрічаються і такі гіганти, зростання яких становить 100 – 115 м, а товщина більше 18 м. А ось гігантський секвойядендрон значно нижче, «всього» 70-90 м, в той час як діаметр його стовбура може перевищувати 37 м. Вага деревини одержуваної з однієї рослини може становити 1000-2000 т. При цьому вони відносяться до довгожителів, доживаючи до 2-3,5 тисяч років. Але серед відомих на сьогодні гігантів є екземпляри, вік яких перевищує 6000 років.

Їх річний приріст багато в чому визначається погодними умовами, тому дослідження річних кілець секвойї має велике значення для вивчення клімату нашої планети, його зміни. Для того щоб зробити висновки про температуру повітря, кількості опадів не обов’язково спилювати реліктові дерева. Сучасна наука розробила щадний спосіб дослідження. За допомогою спеціального бурава зі стовбура витягують платівку, тонкий зріз, що включає всі річні кільця. Дереву завдається мінімальна шкода, а вчені можуть ретельно вивчити картину зміни клімату даної місцевості.

Прямий ствол секвойї покритий товстою (до 30-80 см) корою, м’якою, волокнистою, яка легко відшаровується, і тонкими гілками, що починаються майже у самій землі. Але з часом нижні бічні гілки відмирають. Вершину абсолютно голого знизу дерева вінчає конічна (пірамідальна) крона. Гілки розташовані практично горизонтально, з невеликим нахилом вниз. Молоді деревця мають невелике плоске витягнуте листя довжиною 15-25 мм. У міру дорослішання дерева вони видозмінюються. Їх форма залежить від рівня освітленості: тінисті ділянки старих дерев мають голки, вигляді наконечника стріли, а на більш сонячних місцях вони нагадують п’яти- – десятиміліметрові чешуйки.

Плоди монотипного гіганта – невеликі шишки злегка витягнутої овальної або кулястої форми близько 2-3 см в діаметрі, вкриті чешуйками, закрученими у вигляді спіралі. Досвід відбувається в кінці зими, після чого в кожній шишці утворюється 3-7 насіння, що досягають близько 3-4 мм в довжину. Їх дозрівання триває від 8 до 9 місяців, після чого (приблизно в середині жовтня) чешуйки розкриваються, насіння випадає, їх підхоплює вітер і розносить по околицях. А красиві «розочки» залишаються висіти на дереві ще деякий час.

Коренева система розташовується на невеликій глибині. Однак за рахунок того що її бічні відгалуження мають значну протяжність, дерево міцно тримається за грунт, що дозволяє йому протистояти сильним ураганним вітрам, які часто бувають на тихоокеанському узбережжі.

Крім насіння в якості садивного матеріалу можуть використовуватися і зелені паросточки, які швидко з’являються на пнях, що залишилися від зрубаних рослин. Такий спосіб розмноження не характерний для інших хвойних рослин, але можливий для секвойї.

Дивовижні особливості дерева

Sequoia належить до категорії дерев-довгожителів. Окремі її примірники вважаються природними пам’ятками і люди дали їм імена власні. У національні парки Каліфорнії щороку приїжджають тисячі туристів, щоб помилуватися на відомі у всіх куточках світу дерева: Генерал Шерман, Стратосферний гігант, Гіперіон.

Як і у всіх інших хвойних рослин у складі кори, деревини, листя-лусочок секвойї у великій кількості міститися фітонциди, тому вони не схильні до впливу біозасновників (хвороботворних мікробів, комах).

Після випадкового (під час урагану) або навмисного механічного пошкодження дерева швидко «заживають». Навіть зняття великих площ кори, яка має у молодих дерев красивий яскраво-червоний колір (Redwood) не є для них згубним. Рослина досить швидко відновлюється і продовжує рости далі.

Ця властивість широко використовувалася американцями наприкінці 19 – початку 20 століть. Власники розташованих неподалік готелів прорубували в стовбурах гігантських секвою пішохідні, і навіть автомобільні тунелі, при цьому дерево продовжувало жити. Це сприяло розвитку автомобільного туризму, залученню потоку відвідувачів. Однак тенденція набула дуже масового характеру, тому влада, побоюючись, що природі буде завдано непоправної шкоди, заборонила її.

Сильна буря, що вирувала на узбережжі Тихого океану в січні 2020 року, повалила Pioneer Cabin Tree, секвойю, що росла в лісовому масиві національного парку Calaveras Big Trees State Park (Каліфорнія). Це був один з останніх гігантів з тунелем, через який пролягала автомобільна дорога. Сьогодні по шляху прямування автомобільною трасою, що пролягає через парк, зустрічаються повалені велетні, з тунелями для автомашин, гігантські пні, на кото

Сосна: ТОП-40 види дерева з фото та описом

Сосна – хвойне дерево або чагарник із родини Соснові (Pinaceae), роду Сосна (Pinus), що налічує понад 100 видів. Подібно до ялини, ці вічнозелені деревні рослини мають насіннєві шишки та пучки голок, замість широкого листя. Нижче наведені найбільш відомі види сосни (з фото та описом), які зустрічаються в дикій природі.

Як виглядає сосна? Опис дерева

Сосна – голчасте хвойне дерево однойменного роду, що належить до родини Соснові. В світі існує понад 100 її різновидів. Вони можуть мати вигляд вічнозеленого дерева або чагарника.

Найбільшою є жовта сосна, яка заввишки понад 70 м та має діаметр стовбура 8,2 м. Найменшими є карликові види, що вирощують в горщиках як новорічну ялинку або у вигляді бонсай.

Зазвичай сосна – дерево чи чагарник з прямим стовбуром та конічною або пірамідальною кроною. Проте деякі види можуть мати круглу крону або у формі парасольки.

Також існують різновиди сосни з кривим стовбуром та маленькою кроною. Крім того, гілки можуть рости вгору, назовні або вниз від стовбура та бути прямими або звислими.

Це важливо! Сосна – голонасінне дерево, тому що вона не має правильних квітів, але дає насіння. Останнє укладене в здерев’янілі шишки, а не в плоди чи ягоди.

Кора сосни

Більшість видів сосни мають темно-коричневу, іржаво-червону або помаранчево-коричневу кору. Зазвичай вона товста, потріскана та досить м’яка під першим зовнішнім шаром. Це найбільш класичний вид соснової кори.

Проте у окремих видів її забарвлення може варіюватися від темно-коричневого до червоного, сірого та навіть жовтого. Також є різновиди із світло-сірою корою.

У деяких видів (наприклад, у сосни Бунге) кора може лущитися та буквально відшаровується, коли дозріває. Білокора сосна, навпаки, має світло-сіру шорстку кору, що не тріскається, як у більшості різновидів.

У «білих» видів сосни на стовбурах може бути гладка кора. Найчастіше за все так виглядають молоді дерева. З віком кора в них стає грубішою та частково потрісканою. «Білими» ці сосни звуться через світло-сіру кору.

Кора сосни містить смолу (живицю), що захищає дерево. Вона утворює захисну «плівку» над ранами, та допомагає в процесі загоєння. Також смола захищає сосни від грибкових інфекцій та комах, що харчуються деревиною.

Соснові голки

Сосна – вічнозелене дерево з голками замість звичайного листя. Її хвоя чудово витримує низькі температури, оскільки має невелику поверхню. Тому сосни дуже поширені в холодній місцевості (наприклад, на верхівках гір або в холодних країнах – Канаді, Швеції, тощо).

Сосну легко впізнати за голками, зібраними в більш-менш щільні пучки (від 1 до 8 голок) на кінці короткої гілки. Саме за цією відзнакою це хвойне дерево легко відрізнити від ялини та ялиці, голки яких ростуть окремо на гілці.

Соснові голки завжди розташовані по спіралі навколо гілочки і ніколи не навпроти. Ботаніки використовують їхню кількість у кожному пучці, щоб ідентифікувати види сосни.

Пучки соснової хвої можуть налічувати по 2, 3 або 5 голок (рідше – 8). М’якоголчасті види сосни зазвичай мають пучки з 5 голками, тоді як твердоголчасті – 2-3 голки на пучок.

Довжина соснових голок може бути різною. Найдовша хвоя у болотяної (довголистої) сосни. Її довжина становить рекордні 45 см. Найменша хвоя у сосни Бальфура. Її довжина становить лише 2,5 см.

Забарвлення соснової хвої може варіюватися від зеленого до синього. Деякі сорти сосни були спеціально створені, щоб підкреслити блакитний відтінок голок. Однак блакитна хвоя більш притаманна ялинам, ніж соснам. Також є сорти із золотистими голками.

Цікавий факт! Сосна зберігає голки протягом принаймні двох вегетаційних сезонів, перш ніж їх скинути.

Пристосування хвої сосни до зими

Голчаста форма хвої дозволяє снігу зісковзувати та запобігає обламуванню гілок через велику кількість сніжного покриву, що накопичується під час снігопадів.

Поверхня соснових голок вкрита кутином – воскоподібною речовиною, яка запобігає випаровуванню вологи. Восковий наліт також зберігає хвою від вимерзання під час холодної зими.

Голчасте листя має меншу площину поверхні, що зменшує кількість пор. Через це хвоя здатна довше утримувати воду, яка випаровується з голок.

До уваги! Відрізнити сосну від ялини легше за все за голками та шишками. Хвоя сосни росте пучками на гілочках, а соснові шишки звисають вниз.

Шишки сосни

Соснові шишки можуть відрізнятися за формою, розміром та навіть кольором. Деякі з них дерев’янисті та тверді, інші – товсті та компактні. В залежності від виду, шишки сосни можуть бути прямими, зігнутими, загостреними або закругленими на кінці.

Найменші шишки має сосна Банкса. Їхня довжина становить лише 4-6,5 см. Найбільші шишки у сосни Pinus tectote. Вони сягають 30 та навіть 50 см в довжину.

Більшість соснових шишок в дозрілому стані має коричневий колір. У деяких видів в забарвленні можуть бути присутні жовті, червоні або сірі відтінки.

Важливо! Сосни розмножуються за допомогою шишок, які є аналогом квітів у квіткових рослин. Насіння в них крилате та розноситься вітром і тваринами, що його споживають.

Де росте сосна? Середовище існування дерева

Більшість видів сосни ростуть в Північній півкулі. Виняток становить лише суматранська сосна, що росте в Південній півкулі. Взагалі ці хвойні дерева можуть зустрічатися у помірному та субтропічному кліматі.

Сосни можуть зростати на висоті до 4000 м. Вони легше за все приживаються на піщаному або добре дренованому ґрунті. При сприятливих умовах зростання сосна може існувати понад 400 років.

Сосна – дуже світлолюбна рослина. Якщо її насіння потрапляє під ялину із широкими гілками, то молоді дерева загинуть в тіні. Саме тому ялина в сосновому бору завжди витісняє сосну та замість соснового лісу вже через кілька десятків років з’являється ялинковий.

В Україні зустрічається 17 видів сосни, 11 з яких вирощують в домашніх садибах, садах та парках. Найбільш поширеною є сосна звичайна, вік якої може сягати 300-400 років. В Кримських горах зустрічаються 2 рідкісні види – сосна Станкевича та чорна кримська.

Взагалі сосни в Україні займають майже 34% загальної лісової площини. Вона займає перше місце, тоді як друге та третє належать дубові та ялині.

Найбільш за все сосна поширена на Поліссі, де займає близько 60% всієї лісової площі та є головною лісотворною породою. На піщаних ґрунтах вона утворює сухі бори, на болотах – сусідить з березою та вільхою, а на багатому ґрунті росте поряд з дубами.

Також зустрічається сосна в Україні в Лісостепу, де займає понад 20% загальної лісової площі. Тут вона поширена переважно на піщаних берегах річок. В степу сосна в Україні трапляється рідко (наприклад, в Олешківських пісках). Подекуди це хвойне дерево зустрічається в Карпатах та на Прикарпатті.

Цікавий факт! Еволюція сосни у Північній півкулі була зареєстрована протягом раннього юрського періоду мезозойської ери, приблизно 130-200 млн. років тому.

Види сосни з фото та описом

Сосна звичайна (Pinus sylvestris)

Цей вид є дуже поширеним на теренах Європи та Азії. Саме сосна звичайна займає майже третину лісів України. Це дерево може зростати на болотах, пісках та скелях. Середовище існування сосни звичайної підкреслює й її наукова назва. Вона походить від кельтських слів «Pine» («скеля») та «sylvestris» («лісова»).

Висота цього хвойного дерева становить 6-9 м (4,5-15 м). Щороку воно зростає на 30-35 см. Сосна звичайна має дуже прямий стовбур, традиційну пірамідальну форму та коричнево-червону потріскану кору. Пучки блакитно-зеленої хвої містять по 2 голки довжиною 2,5-5 см. Взимку вони набувають жовтувато-зеленого відтінку.

Шишки у сосни звичайної спочатку червоні та коричневі в дозрілому стані. Для дозрівання їм потрібно 2 роки. Вони мають овальну форму та довжину 2,5-7,5 см.

Цей вид є швидкоростучим деревом. Він найчастіше за все використовується у якості новорічної ялинки. Карликові сорти сосни звичайної вважаються найкращими деревами для озеленення. Проте слід пам’ятати, що висаджувати їх можна лише в захищеному місці, адже вони дуже чутливі до пошкодження вітром.

Цікавий факт! Сосна звичайна – національне дерево-символ Шотландії.

Сосна італійська або пінія (Pinus Pinea)

Ця сосна – типове дерево на теренах Середземномор’я. Південна Європа, Туреччина та Ліван – типове середовище її зростання. Іноді вона ще зветься зонтичною, через характерну привабливу форму крони.

Стовбур італійської сосни прямий та злегка витягнутий, на самій верхівці розгалужується вбік. Його висота сягає 9-18 м, а діаметр – 9-15 м. Крона у пінії майже пласка, з неглибокою зонтичною формою. Через це дерево виглядає як гігантський гриб із пласкою шапкою.

Кора сосни італійської коричнева, глибоко розтріскана. Пучки яскраво-зеленої хвої мають 2 голки довжиною 10-18 см.

Шишки широкі, містять їстівні горіхи. Через це в Середземноморському регіоні пінія вирощується як харчова культура. Це один з небагатьох видів сосни, насіння якого збирають для споживання.

Сосна гірська (Pinus mugo)

Цей вид сосни дуже поширений в горах та на болотах Європи (переважно Центральної та Західної). В залежності від підвиду вона може мати вигляд карликового повзучого чагарника або невеликого деревця з твердими, важкими гілками та пірамідальною округлою формою.

Висота може варіюватися від 0,9 до 1,8 м для чагарника та 3-7,5 м – для дерева. Цей вид сосни зростає повільно, лише на 30 см за рік.

Хвоя сосни гірської має пучки по дві голки довжиною 2,5-5 см. Вона має темно-зелене забарвлення, але взимку набуває жовтувато-зеленого відтінку. Кора коричнево-сіра, вкрита неглибокими тріщинами. Шишки дрібні, яйцеподібної форми, злегка загострені, з невеликою кількістю лусочок.

Найбільш поширеними карликовими видами є «Compacta», «Hesse», «Gnome». В ландшафтному дизайні цей вид сосни при масовій посадці може слугувати для запобігання ерозії. Також він використовується для живоплотів, живих бордюрів та навіть як ґрунтопокривна рослина. Крім того, сосна гірська придатна для виготовлення бонсай.

Сосна турецька (Pinus brutia)

Ця сосна зустрічається на теренах Західної Азії, в Туреччині та деяких країнах Європи (Греції, Італії, України). Вона є дуже популярним декоративним деревом для теплого клімату. Існує декілька її сортів, які чудово переносять спеку та посуху.

Сосна турецька може мати різний вигляд крони: плаский, схожий на парасольку, круглий або загострений. Гілки спрямовані назовні, утворюючи «хмарки» із хвої.

Висота турецької сосни становить 9-24 м. Це хвойне дерево має привабливу червоно-коричневу кору з глибокими тріщинами та по 2 голки на пучок хвої. Шишки невеликі, конічною форми, червоно-коричневі з білими плямами на кінчику кожної луски.

Сосна алепська (Pinus halepensis)

Цей вид зустрічається в Середземноморському регіоні: від Марокко та Іспанії до Франції, Хорватії та Греції. Окремі його популяції ростуть в Ізраїлі, Йорданії та Сирії.

Також цей вид відомий як єрусалимська сосна. Зазвичай він росте в низинах, хоча в Іспанії зустрічається на висоті до 1000 м, а в Марокко – до 1700 м.

Сосна алепська – велике дерево, що сягає 9-18 м заввишки. Вона має конусоподібну розкриту форму крони та пучки із 2-3 голок.

Алепська сосна – надзвичайно посухостійке дерево. Крім того, вона нерідко зростає на спустошених вогнем територіях. Впізнати це хвойне дерево легше за все за світло-жовтувато-зеленою хвоєю.

Сосна чорна європейська (Pinus nigra)

Ці сосни ростуть в Південній Європі, Північній Африці, на Кіпрі та в Туреччині, в Малій Азії та навіть в Криму. Найчастіше за все вони ростуть на висоті 250-1600 м, хоча подекуди – навіть до 2000 м.

В Україні цей вид сосни поширений на заході країни, в Карпатах та на Поділлі. Його насадження – одні з найстаріших в країні, вони створені ще в часи Австро-Угорської імперії. Крім того, унікальний кримський підвид сосни чорної європейської зустрічається в Криму.

Сосна чорна європейська – хвойне дерево середнього або великого розміру з пірамідальною формою крони та округлою верхівкою. Її висота варіюється в межах 20-30 м.

Це хвойне дерево має густі пучки зеленої, дуже жорсткої хвої із двох голок. Його гілки асиметричні за схемою росту. Яскраво-білі шишки-«свічки» ростуть вертикально на кінчиках гілок щовесни.

Сосна остиста (Pinus aristata)

Цей вид сосни зростає в південних районах Скелястих гір на теренах Північної Америки (Нью-Мексико, Аризона, Колорадо). Зазвичай він зустрічається на дуже значних висотах, починаючи з 2500-3700 м.

Це повільно зростаюче карликове дерево може сягати 2,5-9 м заввишки. У деяких регіонах воно відоме як сосна гікорі або сосна Скелястих гір.

Сосна остиста має 5 голок на пучок хвої. Цей вид вважається однією з найстаріших відомих живих рослин, вік якої становить понад 4000 років.

Сосна канарська (Pinus canariensis)

Ця сосна – ендемік флори Канарських островів та подекуди зустрічається на теренах материкової Іспанії. Вона являє собою дуже велике дерево від 15 до 24 м заввишки.

Сосна канарська по мірі зростання поступово розвиває свій полог, схожий на парасольку. Кожний пучок хвої в неї складається з 3-х голок.

Канарська сосна – дуже міцне та довговічне дерево, яке може зростати майже на будь-якому ґрунті. Однак, холоду воно не переносе. Найчастіше за все цей вид сосни вирощують заради цінної ароматної деревини.

Сосна Роксбурга (Pinus roxburghii)

Ця велика сосна росте в гімалайських регіонах Азії на теренах Непалу, Індії, Бутану, Китаю, М’янми та Афганістану. Її висота може сягати 18-54 м, а діаметр стовбура – до 2-3 м. Також цей вид відомий як сосна імоді.

Вона має червоно-коричневу кору з глибокими тріщинами та дуже тонку жовто-зелену хвою з трьома голками на пучок. Шишки у сосни Роксбурга конічної форми, спочатку зелені, а як дозріють – стають темно-коричневими.

В країнах Азії сосна Роксбурга – важливе лісове дерево, проте її деревина значно поступається іншим видам сосни. В ландшафтному дизайні вона зазвичай не використовується, а більш підходить для будівництва та виготовлення меблів.

Сосна Култера (Pinus coulteri)

Ця сосна родом із прибережних гір Каліфорнії в Сполучених Штатах та півночі Нижньої Каліфорнії у Мексиці. Найчастіше за все вона росте на кам’янистому ґрунті на середніх висотах (від 300 до 2100 м).

Сосна Култера – велике дерево висотою до 24 м та діаметром до 1 м. Стовбур може бути як прямим, так й скривленим. Цей вид має неправильну крону, три голки на пучок хвої та дуже великі важкі шишки. Іноді це дерево ще звуть горіховою або смоляною сосною.

Воно використовується в ландшафтному дизайні парків та великих садів. Для комерційних цілей цей вид сосни не підходить. З нього можна отримати лише дрова.

Сосна Веймута (Pinus strobus)

Цей вид швидкозростаючої та довговічної сосни росте на теренах США та Канади. Саме він найчастіше за все використовується мешканцями Північної Америки у якості різдвяної ялинки.

Біла або Веймутова сосна – велике дерево з прямим стовбуром, що сягає 30-75 м. Вона має 5 голок на пучок. Гладка сіра кора цього дерева з віком стає тріщиністою.

Цей вид сосни в Північній Америці є найважливішим. Його використовують як задля деревини, так і для ландшафтного дизайну. Сосна Веймута легко сприймає обрізку, тому її можна використовувати для створення живих огорож.

Цікавий факт! Цей вид сосни названий на честь лорда Веймута, який привіз її насіння з Північної Америки до Європи на початку 18 ст.

Сосна Бальфура (Pinus balfouriana)

Ця рідкісна сосна, також відома як лисохвоста, зустрічається біля гір Сьєрра в Каліфорнії. Вона зростає на висоті 1600-2400 м. Через важкодоступність дерева, його деревина азвичай не використовується.

Висота цього виду сосни становить 10-20 м, а діаметр стовбура – до 2-х м. Кора має світло-сірий колір, а голки – темно- та сіро-зелені. Пучки хвої складаються із п’яти голок.

Сосна Сабіна (Pinus sbiniana)

Ця висока сосна з незвичайним роздвоєним стовбуром виростає до 12-24 м. Зустрічається вона в низьких передгір’ях Каліфорнійських гір. В ландшафтному дизайні ця сосна майже не використовується.

Цей вид також відомий як сосна сіра, бичача або каліфорнійська передгірна. Це хвойне дерево має 3 голки на пучок сіро-зеленої хвої. Шишки великі та важкі, однакової довжини та ширини.

Сосна Банкса або сіра (Pinus banksiana)

Ця сосна зустрічається в Канаді та на півночі Сполучених Штатів. Її висота становить 9-15 м. Крона цієї сосни має неправильну округлу форму. Гілки розпростерті та трохи сплющені.

Пучки короткої скрученої хвої складаються із двох голок, які утворюють вигнуті конуси. Шишки зігнуті та трохи гачкуваті.

Сосна Банкса має дещо пошарпаний вигляд, через що рідко використовується в ландшафтному дизайні. В Україні її зазвичай висаджують поряд зі сосною звичайною для укріплення ґрунту.

Сосна Тунберга або гірська японська (Pinus thunbergii)

Цей вид сосни зустрічається на теренах Японії та Південної Кореї. Вона має привабливу конічну форму крони, через що є дуже поширеним деревом в ландшафтному дизайні. Найчастіше за все її використовують при створенні бонсай.

Висота сосни Тунберга становить до 40 м. Її річний приріст становить 60-90 см. Кора в сосни Тунберга спочатку зеленувато-жовта, згодом – жовтувато-коричнева, а наостанок – сіра або майже чорна.

Хвоя яскраво-зелена, дуже жорстка та гостра. Її пучки складаються із двох голок. Шишки – коричневі, розміром 5-7,5 см.

Сосна біла японська (Pinus Parviflora)

Цей вид сосни також є ендемічним деревом Японії та Південної Кореї. Його висота становить 15-25 м. Ця сосна вважається одним з найкращих видів для ландшафтного дизайну. Також вона добре підходить для створення бонсай.

Доросле дерево має плоску верхівку та привабливий розлогий візерунок гілок. Сосна біла японська зростає повільно. Вона має тонке блакитнувате листя та багряно-коричневу кору. На відміну від гірської японської сосни, цей вид має пучки хвої з п’яти голок.

Сосна Джефрі (Pinus leffreyi)

Цей вид сосни – дуже високе рідкісне дерево, яке рідко вирощують в ландшафтному дизайні. В природі він зустрічається в Мексиці та деяких штатах Америки (Каліфорнії, Неваді, Орегоні). Зазвичай росте в горах Каліфорнії на висоті від 300 до 3000 м.

Хвоя сосни Джефрі має пучки з трьох голок. Чорна кора цього хвойного дерева пахне ваніллю. Молоді пагони відрізняються привабливий сіруватим нальотом.

Висота дерева становить 24-30 м. Деревину сосни Джефрі використовують переважно в будівництві.

Сосна Бунге (Pinus bungeana)

Цей вид сосни ендемічний для флори Китаю. Її висота сягає 24-30 м. Дерево має прямий стовбур та відшаровувану кору, подібну до платана. Її забарвлення може поєднувати білий, сріблясто-сірий, кремово-жовтий та коричневий колір.

Хвоя сосни Бунге складається з пучків по 2-3 голки довжиною 5-10 см. Шишки невеликі, лише з одним-двома десятками лусочок.

Зростає сосна Бунге досить повільно. Їй потрібно 50 років, щоб досягти максимальної висоти. Проте через привабливу кору сосна Бунге доволі популярна в ландшафтному дизайні.

Сосна м’яка (Pinus flexilis)

Ця сосна зустрічається на теренах Сполучених Штатів та Канади. Її висота сягає 9-18 м. Дерево добре приживається навіть в найбільш складних умовах, включаючи бідний ґрунт.

Сосна м’яка має конічну крону із загостреною верхівкою. Стовбур в неї прямий, з віком стає доволі товстим. Гілки спрямовані трохи вгору, розташовані низько над землею. Кора у молодої сосни м’якої сіра та гладка, але з віком все більше тріскається.

Хвоя м’яка на вигляд, а її забарвлення варіюється від зеленого до синього. Голки короткі, довжиною 2,5-7,5 см, зібрані в пучки по 5 штук.

Шишки мають конічну форму та невелику кількість лусочок (приблизно 2-3 десятки). Їхнє забарвлення у молодому віці варіюється від зеленого до блакитного. Шишки з’являються на гілках групами. Найчастіше за все цей вид сосни використовують в ландшафтному дизайні.

Сосна ладанна (Pinus taeda)

Цей вид сосни ендемічний для болотистих районів південно-східної частини Сполучених Штатів (від Делавер до Техасу). Вона має дуже прямий стовбур висотою 30-50 м.

З віком сосна ладанна втрачає нижні гілки, а її крона височіє над землею. Кора має червоно-коричневий колір, а шишки – блідо-бурі. Пучки хвої в цього виду складаються з трьох голок.

Сосна скручена (Pinus contorta)

Цей вид сосни досить поширений на теренах Північної Америки. В залежності від підвиду це може бути невелике деревце або чагарник заввишки від 4,5-15 м. Хвоя має пучки з двох голок.

В залежності від регіону зростання ця сосна має різні назви. Її звуть тамарак, пляжною, береговою або чорною сосною Скелястих гір.

Проте назва «скручена» найбільш влучно передає зовнішній вигляд дерева. Стовбури цієї сосни скручуються та викривляються. Зазвичай ці дерева мають комерційне використання у якості джерела пиломатеріалів, стовпів, шпону.

Сосна болотяна (Pinus palustris)

Цей вид сосни – ендемік флори півдня Сполучених Штатів. Сосна болотяна – дуже високе дерево з прямим стовбуром 18-30 м заввишки. Кора в неї коричнева, глибоко розтріскана, а шишки – широкі та досить великі.

Сосна болотяна має три голки на пучок. Їхня довжина становить 20-50 см, через що цей вид ще відомий як довголиста сосна. Найчастіше за все деревина застосовується для виготовлення пиломатеріалів.

Сосна лучуська або окінавська (Pinus luchuensis)

Ця велика сосна – ендемік флори японської Окінави. Її висота сягає 15-24 м. Сосна окінавська має пласку крону з кутовими гілками.

Це хвойне дерево дуже рідкісне. Раніше воно зустрічалося лише на Окінаві. Пучки хвої сосни окінавської мають по дві голки.

Сосна приморська (Pinus pinaster)

Цей вид сосни росте в Південній Європі та Марокко. Висота дерева становить 18-30 м. Його легко сплутати з італійською сосною через схожу форму крони у вигляді парасольки. Проте стовбур в цього дерева більш товстий, а гілки починають рости дуже низько.

Кора у сосни приморської розтріскана, коричнево-сіра зовні та коричнево-червона зсередини. Шишки довгі, конічної форми, часто загнуті на кінчиках.

Здавна сосна приморська високо цінувалася як джерело деревини та живиці. Проте її привабливі підняті вгору гілки та конічна крона надали їй слави найкращого дерева для ландшафтного дизайну. Цей вид має 2 або 3 зелені голки на пучок.

Мексиканська плакуча сосна (Pinus patula)

Ця сосна – ендемічна рослина гірських районів Мексики. Її висота становить 18-24 м. Цей вид сосни легко впізнати через її унікальний вигляд.

Вона має прямий стовбур, довгі тонкі та злегка дугоподібні гілки та «м’яку» конічну крону. Кора розтріскана, а її забарвлення варіюється від сірого до червоного відтінку.

Плакучою ця сосна зветься через звисаючі пучки м’якої хвої, що надають дереву пониклий, плаксивий вигляд. Довжина голок сягає від 10 до 25 см. Вони мають неправильну форму та можуть бути зібраними в пучки по 3, 4 або 5 штук.

Шишки у мексиканської плакучої сосни великі, трубчасті, з великою кількістю лусочок. Цей вид широко використовується в комерційних цілях та для ландшафтного дизайну.

Монтерейська сосна (Pinus radiata)

Цей вид сосни зустрічається в Мексиці та на теренах Каліфорнії в Сполучених Штатах. Її висота сягає 15-30 м. Монтерейська сосна – велике дерево з товстим непрямим стовбуром та кроною у формі парасольки.

Вона дуже швидко зростає та змінюється від конічної форми до куполоподібної вершини. Чорна потріскана кора має ребристий вигляд та створює контраст на тлі яскраво-зеленої хвої, пучки якої складаються із 2-3 голок.

Шишки у монтерейської сосни широкі та загострені. Спочатку вони зелені, потім – коричневі, а наприкінці – майже чорні. Цей вид сосни універсальний. Він використовується як комерційно, так і в ландшафтному дизайні. Його оригінальна кора може застосовуватися у якості мульчи.

Сосна жорстка або смолиста (Pinus rigida)

Цей вид сосни росте в Канаді та східній частині Сполучених Штатів. Здавна саме це хвойне дерево на теренах Північної Америки було основним джерелом живиці, яка використовувалася від будівництва каное до залізничних шпал.

Сосна жорстка має викривлений стовбур та дещо пошарпаний вигляд в цілому. Саме тому вона зазвичай не використовується в ландшафтному дизайні. Висота цього хвойного дерева становить 15-30 м. Голки в нього зібрані в пучки по 3 штуки.

Сосна пізня (Pinus serotina)

Цей вид зустрічається в східній частині Сполучених Штатів. Інколи його називають болотною або лавровою сосною. Висота дерева становить 9-21 м.

Сосна пізня відома тим, що тримає свої насіннєві шишки закритими протягом багатьох років. Вона відкриває їх лише після того, як їх опалить вогонь. Пучки хвої складаються із 3-4 голок.

Старі дерева стають тонкими та рваними. Найчастіше за все сосна пізня використовується для виготовлення целюлози.

Сосна орегонська або жовта (Pinus ponderosa)

Ця сосна зростає на теренах Сполучених Штатів та в канадській Британській Колумбії. Вона має великий, прямий, товстий стовбур заввишки 18-30 м (18-60 м) та 7,5-10 мвшир. Ці значні габарити влучно підкреслює латинська назва дерева, що перекладається як «потужний» та «вражаючий». Щорічний зріст становить 33-60 см.

Форма крони у жовтої сосни варіюється від конічної до неправильної циліндричної із загостреною верхівкою. Гілки починають рости досить низько. Кора потріскана, коричнево-червона.

Голки зелено-жовтуваті, товсті, довжиною 10-18 см, зібрані в пучки по 2-3 штуки. Шишки у сосни жовтої середнього розміру – приблизно 25 см в довжину. Вони досить широкі, конічної форми та коричневого кольору.

Нерідко жовту сосну можна побачити в ландшафтному дизайні великих парків. Привабливий вид їй надає характерна кора з глибокими тріщинами. Також ця сосна вважається однією з найбільш цінних серед усіх порід комерційних пиломатеріалів.

Цікавий факт! Гібрид сосни орегонської – Pinus ponderosa benthamiana має висоту 81,6 м та вважається найвищою сосною в світі.

Сосна червона (Pinus resinosa)

Цей вид сосни зростає в Канаді та на півночі Сполучених Штатів. Висота дерева становить 15-24 м. Сосна червона або канадська має прямий стовбур та конічну крону, яка з віком стає округлою. Кора потріскана, коричнево-червона та легко відшаровується.

Хвоя може бути як прямою, так й злегка закрученою. Її довжина становить 10-18 см. Вона зібрана в пучки по 2 штуки. Шишки округлі та маленькі, з невеликою кількістю лусочок (до 2-х десятків).

Цей вид сосни є дуже морозостійким та має помірну швидкість росту. Найчастіше за все він використовується в ландшафтному дизайні.

Сосна піщана (Pinus clausa)

Цей вид сосни ендемічний для півдня Сполучених Штатів (Алабами та Флориди). Її висота сягає 4,5-18 м, іноді – навіть до 30 м.

Як зрозуміло з назви, ця сосна віддає перевагу піщаним, добре дренованим ґрунтам. Вона має пучки хвої з двох голок та серотинні шишки, які відкриваються після обробки вогнем.

Інколи піщані сосни ще звуть чагарниковими. Їх зазвичай не використовують для ландшафту садів та парків. Проте іноді молоді дерева можуть вирощувати для продажу у якості різдвяної ялинки.

Сосна однохвойна (Pinus monophylla)

Цей вид сосни зустрічається в Мексиці та західній частині Сполучених Штатів. Його висота становить 4,5-15 м.

Сосна однохвойна – дерево невеликого або середнього розміру з поодинокими голками та корою, що лущиться. Це єдиний вид, що має лише одну голку на пучок, з чим і пов’язана видова назва.

У деяких регіонах сосну однохвойну використовують у якості ялинки. Проте в ландшафтному дизайні вона зазвичай не використовується.

Сосна цукрова або гігантська (Pinus lambertiana)

Цей вид сосни поширений в Мексиці та деяких регіонах Сполучених Штатів (Каліфорнії, Орегоні, Неваді). Вона є найбільшою за діаметром стовбура серед усіх дерев родини Соснові.

Її висота сягає 30-60 м. Максимальний відомий розмір цього виду сосни становив 66,1 м заввишки та 3,5 м в діаметрі, тоді як ширина крони сягала 9 м.

Через величезний розмір цей вид ще відомий як гігантська сосна. Стовбур в цього хвойного дерева прямий, а крона – конічна.

Шишки в сосни цукрової дуже довгі – майже 60 см в довжину, але в середньому – до 30 см. У молодому стані вони зелені, а зрілі – світло-коричневі. Пучки хвої мають по 5 голок довжиною 7,5 см. Через значні габарити цей вид сосни не використовується в ландшафтному дизайні.

Сосна Таньошо, густоквітна або японська червона (Pinus densiflora)

Цей вид – найпоширеніша сосна на теренах Японії. Також він зустрічається в інших регіонах Азії. Висота дерева становить 3,5-6 м.

Форма крони густоквітної сосни округла або овальна. Кора лущиться та має червоне (рідше – сіре) забарвлення.

Хвойні пучки мають по 2 голки довжиною 7,5-12 см. Шишки спочатку синьо-зелені, а з віком стають коричневими. Вони мають всього 1-2 десятки лусочок.

Найбільш поширеним є карликовий вид цієї сосни – Umbraculifera, який зазвичай вирощують у вигляді куща або невеликого дерева. Нерідко з нього роблять бордюрні живоплоти, а іноді – бонсаї.

Цікавий факт! Густоквіта сосна – національна рослина-символ Південної Кореї.

Сосна Латтера (Pinus latteri)

Цей вид сосни поширений в Південно-Східній Азії (Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Китаї, М’янмі та В’єтнамі). Висота дерева сягає 24-45 м.

Кора в нього помаранчево-червона, а крона з віком поступово округлюється. Пучки хвої мають по 2 голки. Іноді цей вид сосни використовують в ландшафтному дизайні в теплому кліматі.

Сосна Торрея (Pinus torreyanna)

Ця дуже рідкісна сосна зустрічається лише в прибережних районах на півдні Каліфорнії, серед чагарників шавлії. Висота дерева становить 7,6-18 м.

Крона доволі відкрита та набуває фантастичних форм під впливом прибережних вітрів. Ця сосна має 5 голок на пучок хвої. В своєму природному середовищі вона є видом рослини, що охороняється законом.

Сосна колорадська (Pinus edulis)

Ці сосни поширені в західних/центральних регіонах Сполучених Штатів та Мексиці. Їхня висота сягає до 6 м. Стовбур сосни колорадської зазвичай зігнутий, з низькими гілками, що ростуть назовні та вгору від центру.

Форма крони може варіюватися від конічної до яйцеподібної, зазвичай із загостреною верхівкою. Кора сіра, борозниста та луската. Хвоя зібрана в пучки по 2-3 голки.

Шишки невеликі, майже сферичні, з невеликою кількістю лусочок (рідко більше 15). Їхнє забарвлення змінюється від коричневого до помаранчево-коричневого. Насіння їстівне.

Цей невеликий вид сосни можна вирощувати в більшості садів. Також її використовують у якості новорічної ялинки.

Сосна віргінська (Pinus virginiana)

Цей вид ендемичний для східної частини Сполучених Штатів. Він також відомий як сосна Джерсі або ялинкова сосна. Висота дерева становить 3-15 м. Молоді пагони мають рожево-білий наліт. Пучки хвої складаються із двох голок.

Деякі сорти цієї сосни взимку стають привабливими жовто-золотистими. Саме тому це дерево є влучним вибором для створення зимового акценту в ландшафті. Часто сосну віргінську вирощують як новорічну ялину.

Сосна західна біла або гірська веймутова (Pinus monticola)

Ця сосна росте на заході Сполучених Штатів та в Канаді. Вона є одним з найвищих видів сосни, її висота – 18-45 м. Це дерево занадто велике, щоб його можна було використовувати в озелененні.

В своєму середовищі існування сосна західна зустрічається в горах. Через це вона ще відома як гірська біла або срібляста сосна. Вона має 5 голок на хвойний пучок.

Сосна білокора (Pinus albicaulis)

Цей вид сосни зустрічається в горах на заході Сполучених Штатів та Канади. Її висота становить 6-18 м. Сосна білокора має пучки хвої з п’яти голок.

Зазвичай це чагарникове дерево не використовують в ландшафтному дизайні. В своєму середовищі існування воно знаходиться під загрозою зникнення.

Застосування сосни

Більшість видів цих хвойних дерев швидко ростуть та мають прямий стовбур. Саме тому вони ідеальні для заготівлі пиломатеріалів та будівництва. Сосна має м’яку деревину, що полегшує обробку. Недолік в тому, що вона не настільки довговічна, як інші види деревини.

З деревини сосни виготовляють меблі, будівельні каркаси, підлогу, брус. Також це хвойне дерево є важливим джерелом целюлози для виготовлення паперу.

Цінність заготовленої деревини зростає зі збільшенням віку дерева. Крім того, сосни багаті на смолу, з якої отримують скипидар для подальшого використання у виробництві лаку та у якості розчинника.

Через швидкий зріст сосна – одне з найкращих дерев для відновлення лісів. Саме соснові лісі в багатьох країнах з’явилися замість вирублених споконвічних дубових лісів. Сосни слугують житлом для багатьох лісових тварин (вивірок, птахів, ракунів, тощо).

Насіння сосни поживне та водночас смачне. Тому кедрові горіхи дуже популярний продукт. Молоді зелені голки сосни можна використовувати для трав’яного чаю, багатого на вітаміни A і C. Також можна споживати м’яку внутрішню частину соснової кори, яка також насичена вітамінами A і C.

Сосни – дуже міцні та невибагливі дерева, які швидко ростуть. Саме тому вони чудово підходять для ландшафтного дизайну садів та парків. Карликові сорти можна використовувати для створення живоплотів та живих бордюрів.

Вплив сосни на зміну клімату

Гази, що виходять із хвої сосни у вигляді пари, мають сильний запах соснової олії, що є летючою органічною сполукою. Відповідно до проведених досліджень, вони безпосередньо впливають на зміну клімату.

Крихітні частинки пари із соснової хвої перетворюються на аерозолі при реагуванні з киснем, присутнім у повітрі. Аерозолі об’єднуються та утворюють хмари, що блокують сонячне світло та відбивають промені назад у космос. Таким чином зменшуються підвищення атмосферної температури, що в свою чергу сприяє сповільненню глобального потепління.