В чому різниця між російською і українською мовами?

Вперше я стикнувся з російською мовою під час навчання в магістратурі на факультеті Міжнародних відносин. Моєю спеціалізацією були пострадянські країни, саме тому вивчати російської – було ідеальним рішенням.
Пізніше у мене була можливість практикувати мову не лише в Росії, але і в Україні, де більшість людей і говорять, і розуміють російську.
Нещодавно я почав вивчати українську, щоб полегшити свої подорожі Західною Україною, і я був здивований, наскільки українська відрізняється від російської.
Отож, які спільні і відмінні риси я зауважив між російською і українською?

Історія української і російської мов

Обидві мови належать до слов’янської групи Індо-Європейської мовної сім’ї. Російська мова є офіційною в Росії, Білорусії, Казахстані і Киргистані, тоді як українська – офіційна мова лише України. За рахунок спільної історії, російська дуже поширена в Україні, Латвії, Литві, Грузії та інших пострадянських країнах.

Російська – найпоширеніша мова спілкування в Європі, але сучасна мова сформувалася лише в 18 столітті внаслідок реформ, проведених Петром Великим. В 1783 році з’явився перший словник російської мови.
Українська, в свою чергу, бере коріння з часів Київської Русі. Після татарської навали мова відома під назвою «руська», тобто такий собі мікс східнослов’янських мов. Сучасною українською мовою вперше почали говорити у 17 столітті козаки в часи Гетьманщини. Саме тоді з’явився Києво-Могилянський колегіум і став центром культурного і мовного розвитку в Україні.
Пізніше, в часи Російської імперії, українська знаходилася під забороною і вважалася «малоросійською», у той час як російська була офіційною мовою. Українська також зазнала впливу польської мови. Це спричинено як географічною, так і політичною ситуацією, так як Західна Україна довгий час входила до складу Речі Посполитої. Сьогодні цей вплив обох мов досить помітний, адже існують і російська, і польська версія одного слова.
В 19 столітті російською розмовляли переважно в містах, у той час як в сільських місцевостях продовжували використовувати місцеві говірки як в часи Російської імперії, так і в період СРСР.
Хоча в СРСР не було офіційної мови, російська вважалася як така в багатьох радянських республіках. Отож, саме російська була лінгва франка, а не українська.
Сьогодні багато-хто ототожнює ці дві мови. Проте зазвичай росіяни не розуміють української взагалі. І хоча російська і українська впливали одна на одну впродовж тривалого часу, вони досить таки відрізняються, що і створює труднощі при спілкуванні.

З субтитрами українською мовою

Отож в чому полягають граматичні відмінності між російською і українською?

1. Обидві мови користуються кирилицею. Хоча деякі літери таки відрізняються. В російській є літери “Ё” та “Ы”, тоді як в українській замість “Ё” використовуються буквосполучення “ЙО”,“ЬО” або літери “E”, “I”. Наприклад, “клЁн” – це “клEн”, а “сЁмга– це “сЬОмга”.

2. Російська літера “Ы” – це українська “И”. Наприклад, “бЫк” українською буде “бИк”. Такі українські літери, як I”, “Ї” і “Ґ” не існують в російській. Українська “I” відповідає російській “И”, а “Ґ”(g) співвідноситься з “Г”. Наприклад, українське “їсти” – це російське “есть”. Слів з літерою “Ґ” в українській не багато, наприклад “Ґвинт”.

3. Українська літера “Г” вимовляється як латинська H. Наприклад, слово “гора” українською вимовляється як “ho-ra”, а російською – .

4. Українські літери “E” та “Є” відповідають російським “Э” та “E”. Наприклад, слово “дерево” українською звучить як , а російською – .

5. В російській мові використовується твердий знак, тоді як в українській – апостроф. Наприклад, “съесть” російське і “з’їсти” українське.

6. На відміну від російської, в українській мові існує кличний відмінок. Наприклад, “Батьку!” (називний відмінок “Батько”) чи “Іване” (називний – “Іван”).

7. В першій особі множини дієслова в українській мові приймають закінчення “мо”. Наприклад, “Будемо” українською і “Будем” – російською.

8. Українська – єдина з мов слов’янської групи, яка утворює майбутній час флективним способом: “робитиму». Це відрізняє її від російської чи англійської мов, де використовують аналітичний метод.

З субтитрами українською мовою Відмінності в граматиці та вимові я вже описав, і їх не так і багато. Стосовно лексики, то зі свого досвіду скажу, що словниковий запас російської і української мов досить-таки відрізняється (40-60% схожості).

Як приклад, наведу назви місяців. В українській вони мають язичницьке коріння, тобто кожен місяць асоціюється з природним явищем, яке його характеризує.

Наприклад, візьмемо вересень, що походить від слова верес, тобто місяць, коли цвіте ця рослина. А російською – це Сентябрь, дуже схоже на англійський September. Теж саме й з іншими місяцями.

В 2016 році я приїхав до прекрасного міста Львів для того щоб вивчити українську. І тоді як граматику було легко зрозуміти, то з лексикою було важче. Фактично, переглядаючи футбольні матчі я вмикав коментування російською мовою, бо ніяк не міг зрозуміти українською. 😌

Якщо ви плануєте подорож до України, я рекомендую вам хоча б ознайомитися з обома такими різними, але одночасно спорідненими мовами. 😀

Ви вчили чи розмовляєте російською або українською? Якщо так, то я чекаю на ваші коментарі під статтею. Я завжди перечитую усі коментарі. 😀

Michael has been an avid language learner and traveler for many years. His goal with LanguageTsar is to discover the most fun and effective ways to learn a language. He is currently learning Japanese, French and Indonesian.

Московія нав’язувала “великорусский язык”: російська влада намагається знищити українську мову

Жодної “спільної колиски” для української, російської та білоруської мов не існувало. Українська походить від народної мови Київської Русі, а російська – від нині мертвої старослов’янської, чи церковнослов’янської, яку штучно створили Кирило та Мефодій у IX сторіччі і яка була офіційною у Русі. Після розпаду Київської імперії, українська і російська мови й надалі йшли цілком різними шляхами розвитку. До теми Мова чи “нарєчіє”: докази того, що українська не є діалектом російської

У фонетиці та граматиці українська мова має понад 20 спільних рис із білоруською, чеською, словацькою, польською, хорватською та болгарською мовами. Із російською – лише 11.
Спільні риси української зі слов’янськими мовами / Ілюстрація 24 каналу

Вплив інших мов на українську

Руська писана ділова мова

За словами кандидата історичних наук Василя Кметя, у XIV – XVI сторіччях існувала середньоукраїнська мова. На її прикладі можна побачити, як руська писана ділова мова повністю відрізняється від староболгарської чи архаїчної церковнослов’янської. “На розвиток мови впливає культурне середовище, торговельні зв’язки, читання певної літератури, взаємовпливи з іншими мовами”, – додав Кметь.

Вплив інших країн

• утворення Речі Посполитої з частиною України;
• Великого Литовського князівства;
• Австро-Угорщини;
• Австрії;
• Польщі.

Переклади Біблії

На території України вільно ставилися до мови навіть у перекладах Святого Письма. Ще у XVI сторіччі архимандрит Григорій із Сянока, переписуючи Пересопницьке Євангеліє, додавав у текст пояснення певних слів, які не зрозумілі у наших широтах. Наприклад, що елліни – то греки, що певні грошові одиниці біблійні можуть бути співвіднесені з грошовими одиницями в сучасній Речі Посполитій.

Пересопницьке Євангеліє / Фото Фонду пам’яті блаженнішого митрополита Мефодія

“Іноді бувають кумедні курйози, коли образ верблюда, який, очевидно, не був знайомий перекладачеві, викликав у нього певні запитання. Асоціація з голчиним вушком дозволила йому пояснити це явище як ужище великоє, тобто великий змій, великий вуж”, – розповів Кметь.

Із того періоду маємо і документальні свідчення, що руської мови взагалі не розуміли московити. Вони називали її литовською. За словами історика Кметя, коли посли Хмельницького чи інших гетьманів прибували в Московію, тамтешні писарі фіксували, що говорили або привезли письмо по-литовськи. Хоча це була руська мова.

Мовне насилля

Ще у Московському царстві, у тій частині України, яка мала нещастя потрапити у лабети царя-батюшки, почалося мовне насилля. Щойно Богдан Хмельницький уклав з ними Переяславську угоду у 1654 році – лише тимчасовий військовий союз, а не возз’єднання, – то одразу цар вчепився у горло всьому, що свідчило про українську ідентичність, а це передовсім мова.

Філологиня Добосевич відзначила декілька основних точок, які на сучасний манер можна назвати політичними технологіями Росії: церква, мова, освіта. Московський патріархат з 1680 років почав контролювати і діяльність Києво-Могилянської академії.

У той же період московити намагалися редагувати книжки й втручатися у тексти, які готували до друку в українських друкарнях і типографіях, зокрема в Києво-Печерській лаврі. З’явилися перші редакторські вимоги, які спершу називали боротьбою за чистоту віри.

“Вклад” Петра І

Головний антигерой для української мови – імператор Петро І. Він почав наступ і першим охрестив українську мову “наречием великого русского языка”. Намагався взагалі усунути її як мову викладання у навчальних закладах.

Кульмінація боротьби з українською мовою припала на 1720 рік, коли видали указ Петра І із забороною друку нових книжок у Київській і Чернігівській друкарнях. Ті книги, що вже друкувалися, зобов’язали видавати відповідно до великоросійського правопису.

У XVIII сторіччі, коли європейські літературні мови уже сформувалися, українська мова максимально наблизилася до витвореної літературної. Зокрема завдяки перекладу Пересопницького Євангеліє. Водночас, Петро І заявив, що вона є діалектом для побутового вживання.

Мова як загроза імперії

Мову підневільної нації імперія сприймала як загрозу. Це означає, що мова таки має велике значення для усвідомлення себе як нації. У 1730-х роках російський уряд пішов ще далі і почав вимагати від Гетьманщини писати офіційні листи лише російською. Таким чином у Московії намагалися уніфікувати й запровадити у вжиток “великорусский язык”.

Катерина ІІ продовжила політику Петра І. За її правління українську мову вже цілком витіснили з діловодства, за нею намертво закріпили принизливу кличку “малороссийское наречие”. Мовне питання стало одним із провідних до кінця XVIII сторіччя, коли повністю знищили автономію Гетьманщину і Запорізьку Січ, а українські землі включили в адміністративний устрій Російської імперії.

“Катерина ІІ”, Федір Рокотов / Фото Вікіпедії

Упродовж 300 років цар і російські науковці називали українську мову “противную слуху”, селянським, меншовартісним нарєчієм. Цей наратив міцно закарбувався у мізки людей. Російська еліта спочатку сприймала “малороссийский язык”, як щось кумедне і несерйозне, але щойно зрозуміла, що вона несе окрему ментальність, то сприйняла це вельми гостро.

Таке ставлення особливо помітне на прикладі однієї особи – Тараса Шевченка. Ним росіяни захоплювалися як академіком, але коли побачили, що мова і вірші для нього не забавка, а його світогляд і ним він об’єднує народ, тоді це викликало категоричний опір.

І звідси ми маємо оці репресії стосовно Кирило-Мефодіївського товариства, проти студентських гуртків, у Київському університеті,
– зауважив Кметь.

Валуєвський циркуляр та Емський указ

У московській ідеології XIX сторіччя дуже чітко закріпився стереотип, що у нас спільні віра, царська влада, походження і мова. А щоб ніхто не засумнівався у цьому, імператор Олександр ІІ видав сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Емський указ, за якими категорично забороняли і карали за українську мову всюди: у театрі, в книжках, у публічному просторі. Усе, щоб знищити її назавжди.

“XIX сторіччя – це час, коли національними мовами в Італії, Великої Британії, Франції виходять десятки тисяч книг, це формує їхню свідомість,а ми маємо період стагнації, коли в Україні підросійській не видано жодної книжки”, – акцентував Кметь.

Вплив комуністів

Все ж, українська інтелігенція того періоду прокинулася від зомбування і стала переконувати свій народ і самих себе, що українська – така ж повноцінна мова, як будь-яка інша. І якщо царська цензура – це була тільки зовнішня заборона, то значно страшніше було втручання у внутрішню структуру мови, що руйнувало її зсередини. Це сталося вже за комуністів, у 1930-х роках.

“Ми побачимо, на перший погляд, невеличкі зміни, але їх було багато. Наприклад, скасування форм кличного відмінка. У результаті маємо те, що донині кличний відмінок не часто вживаний, а вартувало би, бо це самобутня риса української мови”, – наголосила Добосевич.

“Червоний прапор”, 13 березня 1919 року / Фото “Аргумент”

Окрім того, форми “ходімо, співаймо” переробили на російський манер “давайте ходити”, “давайте співати”, що неправильно. Лексику теж змінювали. Слова “садовина” і “городина” замінили на безликі запозичення “овочі” й “фрукти”, “сповиток” – на “пеленка” чи “пелюшка”. Назву галактики “Чумацький шлях” – на “Молочний шлях” тощо.

Масово впроваджували зміни, щоб якнайбільше наблизити українську до російської, зробити з неї діалект. Таким чином позбавляли мову її особливостей. Згодом московські ідеологи апелювали до зміненої мови, мовляв, погляньте, скільки схожого у неї з російською.

Українська мова має близько 80 рис відмінних від російської мови і понад 30 рис абсолютно унікальних, яких немає в жодній іншій слов’янській мові. Вона є навіть ближчою до західнослов’янських мов, аніж до російської мови,
– підкреслила Добосевич.

Московське православ’я

Росія активно пропагує ще один міф, начебто московське православ’я зберігає церковнослов’янську мову, яку створив Кирило і Мефодій ще у IX сторіччі, і начебто ця мова – святиня як мова богослужіння. Цим маніпулюють російські церковники навіть в Україні.

“Насправді це величезний міф. Церковнослов’янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Мефодієм. Це є вихолощена, відредагована і уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII – початку XVIII сторіччя. Це та редакція церковнослов’янської, яку Петро І у свій час дозволив”, – зауважив Кметь.

Хресна дорога Московського патріархату / Фото “Еспресо”

Мова – код нації

То що ж таке мова для нації? Це не лише спосіб спілкування, вона несе глибоку інформацію про цей етнос і його ментальність, вона відображає наш спосіб мислення. Через сучасну мову передається дуже багато важливих психологічних моделей розуміння дійсності, розуміння світу.

Наприклад, російською фраза “женится на ней”. Прийменник “на” означає дію над кимось. Тобто у Московії чоловік мав у сім’ї більші права, ніж жінка, вона була нижча у суспільстві. Українською це перекладається як “одружитися з нею”, як союз рівних між собою, бо у нашій ментальності чоловік і жінка були рівноправними у сім’ї. І таких прикладів чимало.

“Українською мовою – “виховувати”, російською – “воспитывать”. Українською “виховувати” – від слова ховати дитину від зла, від злого ока, від поганих вчинків. А в російській “воспитывать” – банально від слова “питать”. “Больница” – від слова “боль”, “лікарня” – від слова “ліки”, “лікувати”. “Громадянин” – від слова “громадити”, “збирати докупи”, тобто громадянин як частина якоїсь цілісності. А “гражданин” – від слова “городянин”, просто мешканець міста”, –розповіла Добосевич.

Філологиня наводить українське слово “перемогти” і російське “победить”. Перемогти від слова “могти”, тобто це так зване модальне дієслово, яке вказує на можливість людини чинити якусь дію. А в російській мові “победить” – “по беде”, тобто те, що відбулося після якоїсь біди. Якась пасивність в слові “победить”, перечекав біду і вже “победа”.

То що варто запам’ятати? Українська і російська – це повноцінні, цілком різні мови. А кожен носій будь-якої рідної мови є одночасно й носієм неповторної ментальності свого етносу. Тому мова таки має значення.