§ 28. ХІМІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
Пригадайте! 1. Які в Україні є родовища нерудної хімічної сировини? Які хімічні виробництва можуть розвиватися на їх основі? 2. Яку ви використовуєте продукцію хімічної промисловості вітчизняного виробництва? 3. Які країни світу відомі унікальними покладами нерудної хімічної сировини?
Місце хімічного виробництва у господарстві України. Хімічне виробництво є одним з найбільш розвинутих у національному господарстві України. Його важлива роль визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів у всіх сферах діяльності. Значна частина продукції хімічної промисловості використовується підприємствами інших виробництв як сировина і напівфабрикати: харчова та легка промисловість, медицина, будівництво, виробництво космічної техніки тощо.
Значний розвиток хімічної промисловості в Україні зумовлений трьома основними чинниками: природним (наявність різноманітної сировинної бази), економічним (необхідності повної переробки відходів, наявність споживача хімічної продукції) і соціальним (наявність наукової бази та кваліфікованої робочої сили). Окремі види продукції хімічної промисловості України (азотні добрива, самородна сірка, барвники, бром, титанові білила, деякі продукти органічного синтезу) експортуються до інших країн. Водночас хімічна промисловість створює для України складні екологічні проблеми.
Недаремно в останні десятиліття взятий курс на виведення екологічно небезпечних хімічних виробництв за межі житлової забудови (мал. 116).
Мал. 116. Хімічна промисловість України
Хімічна промисловість в Україні має розгалужену виробничу структуру. Більшість її підприємств перебуває у приватній власності. Нині найбільшим власником хімічних виробництв є фінансово-промислова група Group DF, яка об’єднує підприємства, що виробляють органічні кислоти, титан діоксид, кальциновану соду, рідкий азот та інші хімічні продукти, контролює 4 з 6 українських виробництв азотних добрив. Модернізація та консолідація підприємств хімічної промисловості дали змогу дещо збільшити обсяги виробництва та вивести хімічну промисловість України на новий міжнародний рівень.
Гірничо-хімічна промисловість. В Україні є унікальні поклади гірничо-хімічної сировини, з яких нині видобувається лише незначна їх частина. Внаслідок різкого скорочення споживання калійних солей та самородної сірки у світі їх видобуток в Україні нині повністю припинений. Видобуток кухонної солі останнім часом скоротився вдвічі. Найбільшим районом її видобутку є Донбас. Там працюють соляні копальні Бахмутівського та Слов’янського родовищ. Частину солі в Україні видобувають з морських розсолів затоки Сиваш Азовського моря. Для потреб хімічного виробництва розробляються родовища вапняків на Донбасі та у Криму.
Виробництво неорганічних хімічних речовин. В Україні синтез неорганічних хімічних речовин набув значного рівня розвитку, хоча останнім часом його виробництва скоротили обсяги випуску своєї продукції у 2-3 рази.
Деякі виробництва були повністю зупинені. Виробництво неорганічних хімічних речовин в Україні переважно розвинуте на Донбасі та у Придніпров’ї. Це синтез соди, хлору, сірчаної кислоти, сажі, мінеральних добрив: азотних та фосфатних.
Виходячи з наявності родовищ хімічної сировини та районів розвитку гірничо-хімічної промисловості, поясніть розміщення в Україні підприємств з виробництва неорганічних хімічних речовин.
Виробництво соди останнім часом суттєво скоротилося. Тривалий час основними виробниками харчової та кальцинованої соди були хімічні підприємства Слов’янська («Хімпром») та Лисичанська («Донсода»), які використовували для своєї роботи з другої половини XIX ст. місцеві сировину (кухонну сіль, вапняки) та паливо. Ці підприємства не лише забезпечували роботою місцевих жителів, а й катастрофічно забруднювали навколишнє середовище. Після свого закриття вони залишили по собі «місяцеві» ландшафти.
Виробництво технічних кальцинованої та каустичної соди нині збереглося у місті Яни Капу (до 2016 р. – Красноперекопськ) та Кримському содовому заводі. Він використовує розсоли затоки Сиваш та місцевий газ як паливо. Багаторічне скидання стічних вод заводу в місцеві озера зруйнувало їх екосистеми, зробило колись заповнені птахами береги пусткою. Каустичну соду також виробляють на підприємстві «ДніпроАЗОТ» у Кам’янському (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), використовуючи місцеву електроенергію та сіль з Донбасу.
Виробництво хлору часто ґрунтується на використанні відходів содової промисловості. Його сполуки, що їх застосовують у виробництві мийних засобів та для знезаражування води, одержують у Кам’янському.
Хоча в останні роки обсяги сірчаної кислоти, що добувають в Україні, скоротилося у 1,5 раза, це виробництво й донині залишається одним з найважливіших в основній хімії нашої держави. Через високу хімічну активність кислоти її важко перевозити. Через те заводи з її виробництва тяжіють до споживача, основним з яких є виробництво фосфатних добрив. Тому в таких містах, як Одеса та Суми, ці два виробництва територіально поєднано. З відходів металургійних підприємств синтезують сірчану кислоту в Костянтинівці на Донеччині на державному хімічному заводі, а також у Кам’янському на підприємстві «ДніпроАЗОТ».
Сажу в Україні виробляють заводи технічного вуглецю у Кременчуку та Кадіївці (до 2016 р. – Стаханов). їхня продукція, що відповідає світовим стандартам, експортується до країн Європи. Технічний вуглець (сажа) підвищує міцність гуми, яка йде на виробництво автомобільних шин.
Важливим в Україні є виробництво мінеральних добрив. Основна їх частина – це азотні (нітратні) добрива: аміачна селітра та карбамід. Україна забезпечує 3 % світового експорту амоніаку і карбаміду. В нашій країні працюють підприємства, що належать до найбільших у Європі з даного профілю. Азотні добрива добувають з різної сировини. Старі центри виникли у районах чорної металургії й використовують як сировину відходи коксування вугілля – коксовий газ. Так одержують азотні добрива у Горлівці (концерн «Стирол»), Сєвєродонецькому об’єднанні «Азот», Кам’янському («ДніпроАЗОТ»), Запоріжжі. Інша група підприємств використовує як сировину природний газ, нафту та продукти їх переробки (амоніак), що надходять в Україну трубопроводами. До них належать Черкаський «Азот», який дає близько 1/3 аміачної селітри, що використовується всередині країни. Подібний чинник розміщення має і підприємство «Рівнеазот». Одеський припортовий завод окрім виробництва амоніаку, карбаміду, рідкого азоту приймає та перевантажує призначені для експорту добрива, що виробляються в Україні та Росії. Завод є монополістом на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг з прийому, охолодження і перевантаження амоніаку.
1. На контурній карті України позначте діючі родовища кухонної солі та магістральні трубопроводи. 2. Позначте зазначені у тексті центри виробництва соди, хлору, сірчаної кислоти, сажі та мінеральних добрив. 3. На основі аналізу контурної карти поясніть чинники, що вплинули на розміщення різних підприємств основної хімії у Донецькому та Придніпровському районах. Порівняйте спеціалізацію основної хімії цих районів.
Підприємства, що виробляють фосфорні добрива – суперфосфат, працюють на імпортній (Одеса, Суми) та місцевій (Костянтинівка) сировині.
Виробництво органічних хімічних речовин. Основним виробництвом хімії органічного синтезу в Україні є хімія полімерів. У державі налагоджене виробництво пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, хімічних волокон. Сировиною для їх виробництва є імпортні нафта, газ, а також кам’яне вугілля та продукти його коксування. Зазвичай ці хімічні підприємства розміщено у місцях споживання готової продукції. На їх розміщення також впливає значна потреба виробництва у воді та електроенергії.
Продукцію хімії органічного синтезу найбільше виробляють підприємства, що розміщені в Донбасі та Придніпров’ї. Так, у Запоріжжі виробляють органічні сполуки, пластмаси, синтетичні смоли; у Дніпрі — синтетичний каучук; у Кам’янському – полівініл та полістирол, у Сєвєродонецьку – вироби з пластмаси і склопластику.
В Україні синтезують хімічні волокна, які бувають штучними та синтетичними. Штучні волокна отримують з природних полімерів, переважно на основі переробки целюлози. До них належать ацетатні, віскозні й мідно-аміачні волокна). Синтетичні волокна виробляють із синтетичних смол. Це анід, капрон, лавсан, нітрон. Виробництво хімічних волокон налагоджене біля джерел води, електроенергії та споживача – текстильних підприємств. Кількість підприємств з виробництва хімічних волокон в Україні значно скоротилася. Нині діючі, що розміщені у Чернігові та Сєвєродонецьку, працюють не на повну потужність.
Зростає значення лакофарбової промисловості. Обсяги її виробництва збільшуються завдяки широким виробничим зв’язкам з різними виробництвами. Вона виробляє в Україні близько 2 500 видів продукції. Найбільші лакофарбові заводи розташовані в Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Кривому Розі, Одесі, Львові, Яни Капу та в інших містах країни.
Розвивається виробництво синтетичних мийних засобів та парфумів. Серед продукції цих виробництв України відомі мило, косметичні засоби для макіяжу та догляду за шкірою, сонцезахисні та для засмаги, гоління, дезодоранти для тіла та антиреспіранти тощо.
Порівняйте чинники розміщення виробництва неорганічних та органічних хімічних речовин в Україні. Чи поєднано центри розвитку цих хімічних виробництв й чому?
Мал. 117. Медичні препарати вітчизняного виробництва
Виробництва органічних хімічних речовин належать до наукомістких, тому розміщені переважно у великих містах – Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Одесі, Харкові.
Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів. Динамічно розвивається хіміко-фармацевтична промисловість України. Вона об’єднує близько 160 різних підприємств колективної (77 %), державної (18 %) та приватної власності. Великих 22 виробники дають 85 % загального обсягу вітчизняної продукції і основний асортимент вітчизняних ліків, посідають провідне місце у технічному переоснащенні, розробці та впровадженні у виробництво нових медичних препаратів. Серед основних виробників лікарських засобів в Україні є підприємства Києва: «Фармацевтична фірма «Дарниця» (майже 15 % загальної вартості продукції), «Київмедпрепарат» (14,4%), «Фармак» (11%), «Борщагівка», «Індар», «Київський вітамінний завод». Серед інших міст фармацевтичною продукцією вирізняються Харків («Здоров’я»), Львів («Галичфарм»), Одеса («Біостимулятор»), Тернопіль, Умань (мал. 117).
Виробництво гумових виробів. Гумові вироби виробляє гумоазбестова промисловість. Найбільшими її підприємствами є «Дніпрошина» у Дніпрі та «Росава» у Білій Церкві. Вони випускають шини для легкових, вантажних автомобілів, дорожньо-будівної та сільськогосподарської техніки.
Потужності виробництва у Білій Церкві сягають майже 6 млн шин на рік. Асортимент продукції становить близько 200 типорозмірів шин. Шини забезпечують безпеку і комфорт на будь-якому дорожньому покритті незалежно від кліматичних умов. «Росава» постійно розробляє й виводить на ринок нові шини для всіх груп автотранспортних засобів, що можуть конкурувати на ринку. Розпочато випуск шин нового покоління, які мають зимовий малюнок протектора, та шини з можливістю шипування.
Гумотехнічні вироби (труби, шланги, конвеєрні стрічки, гумове взуття) також випускають підприємства Лисичанська, Сум, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Донецька, Чернівців.
Хімічне виробництво світу. У світі хімічне виробництво розвивається стрімкими темпами. У розвинутих країнах за часткою в структурі промислового виробництва воно поступається тільки машинобудуванню. Відбувається процес хімізації – широке застосування хімічних матеріалів і технологій в усіх сферах господарства та побуті. Головними регіонами її розвитку з практично однаковим значенням є Європа, Північна Америка, а також Східна, Південно-Східна та Південна Азія (табл. 11).
Найбільший регіон розвитку хімічного виробництва – Європа, на яку припадає близько 30 % продукції цієї галузі. Швидкими темпами розвивається хімічне виробництво у Німеччині, Франції та Італії. Старі галузі (содова та мінеральних добрив) там зорієнтовані на сировину, нові (зокрема, нафтохімія), що працюють на імпортній сировині, тяжіють до морських портів.
Структура світового виробництва мінеральних добрив
Країна світу
Виробництво мінеральних добрив, %
азотних
фосфатних
Продукція власного виробництва: що в імені твоєму?
Закон про РРО робить певні поблажки виробникам продукції, які самі ж її і реалізують. Але визначитися з тим, чи є той чи інший продукт продукцією власного виробництва, не завжди просто. Цим і займемося в межах пропонованої вашій увазі статті.
РРО-поблажка
Розпочнемо із цитати з першоджерела. Пункт 1 ст. 9 Закону про РРО дозволяє не застосовувати РРО і РК «при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва (окрім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту) підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності, окрім підприємств торгівлі і громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів і видачею відповідних квитанцій, підписаних уповноваженою особою відповідного суб’єкта господарювання».
Тобто якщо торгуєте продукцією власного виробництва за готівку, маєте всі підстави не задіяти РРО при її продажу. Але із застереженнями:
1) ваша продукція не має бути технічно складними побутовими товарами, що підлягають гарантійному ремонту 1 . Якщо торгуєте і технічно складними побутовими товарами, та іншою продукцією власного виробництва, пільга з п. 1 ст. 9 Закону про РРО діє тільки в частині продажу такої іншої продукції;
1 Цій темі присвячені публікації в журналах «Бухгалтер 911», 2017, № 1-2; 11; 12; 16; 24 і 31.
Перелік груп технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування РРО затверджений постановою КМУ від 16.03.2017 р. № 231.
2) ваше підприємство не належить до сфери торгівлі і громадського харчування.
Податківці в цьому питанні на перше місце ставлять дані про основний вид діяльності із засновницьких документів (категорія 109.01 ЗІР). Раніше вони прямо погоджувалися, що якщо торгівля або громадське харчування в статуті є, але вони не є основними видами діяльності, то підприємство не є підприємством громадського харчування і торгівлі і має право застосовувати РРО-пільгу (категорія 109.03 ЗІР). Зараз ця консультація скасована, але підстав для зміни позиції в податківців немає. Водночас, якщо зіткнетеся з таким питанням, безпечніше заручитися індивідуальною податковою консультацією. Рекомендуємо вам також враховувати:
— основну діяльність підприємства згідно з ЄДР. Потрібно простежити, щоб діяльність у сфері торгівлі і громадського харчування не була такою;
— діяльність підприємства не повинна відповідати вимогам Порядку № 833 2 . Звертають увагу на це і податківці (категорія 109.01 ЗІР). У Порядку терміни вживаються в значеннях, наведених у ДСТУ 4303-2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни і визначення понять» і ДСТУ 4281-2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація» (п. 2 Порядку № 833).
Підприємствам, звільненим від застосування РРО за цією підставою, при прийомі платежів за реалізовану продукцію в касу доведеться здійснювати такі дії:
— виписувати прибуткові касові ордери 3 ;
3 За формою згідно з додатком 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637 (далі — Положення № 637).
— видавати покупцям квитанції до них, підписані уповноваженою особою;
Такою особою може бути не лише головний бухгалтер, але й інша особа, уповноважена керівником підприємства (згідно з п. 3.3 Положення № 637).
— обліковувати готівку в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Радує , що це послаблення працює при продажах через відокремлені/структурні підрозділи.
Але в такому разі безпечніше здавати виручку в касу підприємства, а не безпосередньо в банк.
Інших варіантів «послаблень» при торгівлі без РРО немає, на що чітко вказують податківці. Так, в ІПК від 18.07.2017 р. № 1258/6/99-99-14-05-01-15/ІПК ішлося про ситуацію, коли суб’єкт замість виписки прибуткових касових ордерів і видачі покупцям квитанцій до них хотів використати РРО, не зареєстрований в органах ДФСУ. Але податківці подібне бажання обрубували на корені: або користуєшся пільгою з п. 1 ст. 9 Закону про РРО, або застосовуєш РРО в загальному порядку. Третього не дано (з чим складно не погодитися).
Продукція власного виробництва: чи так усе просто?
Якщо Закон оперує поняттям, прямо ним не визначеним, то через це часто виникають проблеми . Визначення «продукції власного виробництва» не відшукати не те що в Законі про РРО, але й у вітчизняному законодавстві в цілому.
Пропуски в законодавстві можна трактувати «і так і сяк».Ось що у своїх роз’ясненнях про продукцію власного виробництва говорить ДФСУ (категорія 109.03 ЗІР). До такої продукції належить «продукція, яка виготовляється і реалізується самим підприємством у єдиному технологічному процесі з використанням власної або найманої робочої сили». Такої думки податківці дотримують достатньо давно, але якщо раніше вони посилалися на «старий» Закон про ліцензування 4 , то з приходом «нового» Закону 5 (у ньому більше немає визначення терміна «виробництво (виготовлення)») роз’яснення податківців утратили законне обґрунтування.
4 Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III. Втратив силу 28.06.2015 р.
Корисними роз’ясненнями на цю тему поділився і Мін’юст (лист від 15.05.2015 р. № 490-0-2-15/8.1). На додаток до згаданого визначення «виробництва (виготовлення)» (знову-таки із Закону про ліцензування, що вже канув у Лету) представники міністерства розтлумачують визначення поняття «Повний технологічний цикл виробництва». Стаття 1 Закону № 481 6 визначає його як «сукупність приміщень, технологічного й іншого устаткування, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачеві, а також лабораторій, акредитованих органами виконавчої влади, уповноваженими відповідно до законодавства».
На необхідність виробництва товарів у єдиному технологічному процесі звертають увагу і суди (наприклад, постанова ВАСУ від 04.12.2014 р. № К/9991/42697/12, ухвала ВАСУ від 25.04.2013 р. № К-41248/10). Причому вони посилаються саме на це визначення.
Очевидно, що в кожного підприємства такий технологічний цикл може істотно відрізнятися, а тому універсального підходу тут немає. Ясно і те, що навіть із цією інформацією віднести конкретний товар до продукції власного виробництва може виявитися складно (як мінімум тому, що чітких критеріїв указане вище визначення не надає). Тож якщо у вас виникнуть сумніви, то додатковою підмогою для їх «утихомирення» можуть послужити:
1) основний вид діяльності «виробництво» у ваших засновницьких документах і ЄДР (про це див. ухвалу ВАСУ від 15.06.2011 р. у справі № К-2811/08);
2) наявність технологічної документації на виготовлену продукцію (зокрема, технічних умов). Про це див., зокрема, ухвалу ВАСУ від 14.10.2010 р. у справі № К-13054/08;
3) зміна коду УКТ ЗЕД товару порівняно із сировиною на рівні одного з чотирьох перших символів.
Також Мін’юст (лист від 15.05.2015 р. № 490-0-2-15/8.1) вказує, що відповідно до ст. 1 Закону № 2736 7 продукцією визнається «будь-яка речовина, препарат або інший товар, виготовлений у ході виробничого процесу».
Визначень «продукції» в законодавстві повним-повнісінько. Головне питання полягало в тому, на яке з них слід орієнтуватися в цілях застосування РРО-пільги.
Крім того, виходячи з тлумачення слова «повний», у контексті поняття, що цікавить нас, — це «цілісний, загальний для всіх, весь, що являє собою внутрішню єдність».
Ще один нюанс: при реалізації продукції власного виробництва через власні магазини, об’єкти реалізації за готівкові кошти покупців (а не через касу) відповідно до Закону про РРО суб’єкт повинен застосовувати РРО. Таку думку свого часу висловлював Держкомпідприємництва (лист від 13.11.2009 р. № 14014), і до його висновків безпечніше прислухатися і зараз.
Відходи власного виробництва. Відповідаючи на запитання, чи можна працювати без РРО, продаючи відходи власного виробництва, податківці в листі № 14083 обмежилися цитуванням Закону про РРО.
У роз’ясненні із цього питання в категорії 109.03 ЗІР вони також додали вже знайоме тлумачення продукції власного виробництва.
Із цього доходимо висновку, що відходи виробництва цілком можна реалізувати із застосуванням РРО-пільги, якщо це (1) продукція, яка виробляється і реалізується самим підприємством у єдиному технологічному процесі; (2) при цьому використовується власна або наймана робоча сила.
Тара під товарами. Продаж тари, яка безпосередньо використовується при продажу продукції власного виробництва, якщо та не виготовлена підприємством, потребує застосування РРО (підрозд. 2.4.1 листа № 14083). Саме до таких висновків доходимо з указаного підрозділу листа, хоча назвати їх чіткими й однозначними не можна.
Підприємства, установи й організації всіх форм власності при продажу за грошові кошти будь-яких товарів, окрім продукції власного виробництва, зобов’язані застосовувати РРО відповідно до вимог Закону 8 .
8 Мається на увазі Закон про РРО. — Прим. ред.
Водночас ми схильні вважати, що без застосування РРО вийде обійтися, якщо: (а) тара також є продукцією власного виробництва; (б) здійснюється передача зворотної тари, ознаки якої індивідуально визначені, адже в такому разі відсутня її реалізація, а значить, і розрахункова операція як така; (в) вартість тари включена в ціну продукції. Раніше з останнім твердженням прямо погоджувалися податківці (зараз це недіюче роз’яснення в категорії 109.02 ЗІР). Тепер же для подібної ситуації краще обзавестися індивідуальною податковою консультацією.
Супутні послуги. До 01.01.2015 р. редакція п. 1 ст. 9 Закону про РРО була дещо іншою. У ній прямо було згадано «надання послуг». Але з указаної дати воно звідти безслідно зникло 9. Висновок з усього цього такий: у частині реалізації супутніх послуг за готівку вже достатньо давно потрібно застосовувати РРО.
9 Детальніше про це ви могли прочитати в матеріалі «Спрощенка з РРО, а також інші РРО-зміни» (журнал «Бухгалтер 911», 2015, № 2).
Те ж саме стосується і робіт, при реалізації яких за готівку застосування РРО не уникнути.
Продукція власного виробництва в будівництві (підрядним способом). При будівництві підрядним способом кінцевою продукцією є закінчений об’єкт нерухомості. Але чи може він бути продукцією власного виробництва для продавця нерухомості, що залучав для виконання будівельних робіт підрядника? Це навряд чи, адже, по-перше, про «єдиний технологічний процес» у цьому випадку говорити не доводиться.
По-друге, побудовані об’єкти нерухомості, по-хорошому, мають бути із залученням «власної або найманої робочої сили». Залучення підрядної організації, на нашу думку, не вписується ні в перше, ні в друге.
Тобто обійтися без застосування РРО при продажу об’єктів завершеного будівництва за готівку в цьому випадку не вийде.
А що стосовно підрядника? Чи може він розраховувати на РРО-поблажки? Нагадаємо: за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується побудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації (ст. 875 ЦКУ).
Так ось, якщо передають не цілісний об’єкт, а окремі будівельні роботи, розраховувати на РРО-поблажку не доводиться, адже під дію п. 1 ст. 9 Закону про РРО підпадає саме продукція, а не роботи.
Якщо ж об’єктом договору є закінчений об’єкт будівництва, то можна претендувати на РРО-поблажку (при дотриманні всіх указаних вище вимог).
При цьому врахуйте готівкові обмеження, встановлені постановою № 210 10 .
