ОСТАП ВИШНЯ – ЛІТЕРАТУРА початку — середини XX століття
Письменник-гуморист, „король українського тиражу”, „поет полювання”.
Засновник жанру усмішка в українській літературі.
Гумореска „Моя автобіографія” (1927)
✵ розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника;
✵ висвітлення в гумористичній формі факторів, які впливали на формування митця.
Усмішка „Сом” (1953)
✵ збірка „Мисливські усмішки”;
✵ гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл;
✵ виховання любові до природи.
Понятійний апарат
Гумореска — невеликий художній твір, у якому події та люди зображені в жартівливому тоні.
Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в поєднанні побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.
Фейлетон — невеликий художньо-публіцистичний твір у періодичній пресі, у якому злободенні події зображено в сатиричному або гумористичному плані.
Цитатник
Про Остапа Вишню і його твори:
✵ Ви — сміху й гумору до пари,
Ви — укрсатири Головвишня!
✵ Без гучних прожив він декламацій, —
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла.
✵ Гумор можна вважати за синонім свободи — принаймні внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи за важких ситуацій, свободи від „нечистої сили” і своєї, і чужої.
✵ Моя зброя — сміх!
✵ Автор „Усмішок” — дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитися у нього творчого ставлення до життя, але марна річ — наслідувати його.
✵ Кожна мисливська усмішка — це сонячна палітра звуків, барв і запахів, ліричного і комічного.
Із гуморески „Моя автобіографія”:
✵ У мене немає жодного сумніву, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім — років, мабуть, із десят підряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
✵ Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа — картопля, коноплі, бур’яни.
✵ Правда, неясна якась ще тоді була в мене класова свідомість. З одного боку — цілував барині ручку, а з другого — клумби квіткові їй толочив.
✵ Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивих голів і іспити склав.
✵ Ви були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Південний Донець? Не були? Побувайте! (Риторичне питання й запрошення оповідача побувати на річці Осколі).
✵ А ви, діду Паньку, часом не той. не бре-бре, що сом собаку проковтнув? (Оповідач про рибальські побрехеньки діда Панька).
✵ А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув він зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по мені раки (побрехеньки дідка, якого сом нібито з-під Канева тягнув по Дніпру).
✵ На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя (чим наживляють гака на великого сома).
✵ . були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів (фантазії діда Панька).
✵ Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення (висновок оповідача).
Літературний диктант
1. Яке справжнє ім’я Остапа Вишні?
2. Скільки дітей було в батьків Остапа Вишні?
3. Яка подія раннього дитинства, що вплинула на літературне майбутнє, „твердо врізалася в пам’ять Остапа Вишні”?
4. Яким приладдям виховував Іван Максимович Остапа Вишню?
5. Кому адресована репліка „Пожди, експлуататорко! Я тобі покажу, як триста літ із нас. ”?
6. На кого вивчився Остап Вишня в Зіньківській школі?
7. Кого процитував головний герой, коли згадував про вік, через який йому ще рано було йти в чиновники?
8. У якому закладі навчався за „казьонний кошт” Остап Вишня?
9. Яка книга в дитинстві справила найсильніше враження на головного героя?
10. Чому Остап Вишня любив книжки з м’якими палітурками?
11. Під яким псевдонімом почав писати Павло Губенко в газетах?
12. Який прийом використав Остап Вишня в заголовку гуморески „Моя автобіографія”?
13. Різновидом яких двох жанрів є усмішка?
14. До якої збірки належить усмішка „Сом”?
15. З чим оповідач порівнює зелене латаття, по якому бігають ноженятами дикі курочки?
16. Яким вигуком качка подає каченятам сигнал про небезпеку?
17. Чим дід Панько вимірював глибину ковбані в Осколі?
18. Хто такий Сабанаєв?
19. Про кого Христя місячної ночі пісню співала?
20. Як звати панського собаку, якого проковтнув сом?
21. Чому, на думку діда Панька, сом боявся проковтнути катера?
22. Кому нібито належать слова „Ох і стомився ж я, товариші рибалки! Дайте відпочити, я вас до Києва довезу!”?
23. У яку частину доби найкраще ловити сома?
24. Чому сом „не бере білого ведмедя”?
Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
(1931-2015)
6 жовтня 2011 року Шведською королівською академією наук було оголошено лауреатів Нобелівської премії. У галузі літератури лауреатом став шведський поет, перекладач і прозаїк Тумас Йоста Транстремер — «за те, що його стислі, напівпрозорі образи дають нам оновлений погляд на реальність».
Тумас Транстремер — найвідоміший шведський поет XX – початку XXI століття, автор збірок віршів і прози. Його чудові твори перекладені 60-ма мовами світу, і впродовж життя він був лауреатом багатьох літературних премій, зокрема премії Франческо Петрарки (1981 рік). Творчість Транстремера настільки незвичайна, що її важко віднести до якогось літературного напряму чи течії.
Тумас Транстремер народився 15 квітня 1931 року у Стокгольмі. Його мати Хелмі була вчителькою в початковій школі, а батько Геста — журналістом. На жаль, вони рано розлучились, і хлопець ріс з матір’ю у невеликій двокімнатній квартирі в південній частині Стокгольма. Тумас вирізнявся серед однолітків самостійністю, вважав, що вже дорослий, і ображався, коли з ним поводились як із дитиною.
Щоліта хлопець їздив до дідуся і бабусі, які жили на одному з островів стокгольмського архіпелагу, саме там він відкрив для себе красу шведської природи. «Краса природи — мушлі, комахи, птахи — прийшла до мене, коли я був ще дитиною», — згадував Тумас пізніше.
У дитинстві Тумас визначився зі своїми життєвими вподобаннями і збирався стати вченим-природознавцем, таким, як видатні дослідники Африки Девід Лівінгстон (1813-1873) і Генрі Стенлі (1841-1904), про яких багато писав Жуль Верн у романі «П’ятнадцятирічний капітан». Хлопець серйозно ставився до свого вибору і готувався до поїздки «в Африку». В одинадцять років він почав колекціонувати комах і «постійно блукав усюди з сачком у руках». Рідні — мама, дідусь, який був капітаном корабля, і бабуся — завжди підтримували Тумаса і докладалися до його розвитку.
Навчався Транстремер у Південній латинській гімназії Стокгольма, яка вирізнялася високим рівнем викладання. Під час навчання в гімназії коло його інтересів розширилося. Він захопився історією, літературою, грав на фортепіано, навіть мріяв присвятити себе музиці, стати піаністом і композитором. «А пізніше гору взяла поезія», — у тринадцять років Тумас почав писати вірші. Любов до музики поет зберіг на все життя, він вважав, що поезія і музика тісно пов’язані: «Я багато займаюся музикою — слухаю її і граю сам; це розвиває у мені відчуття музичної форми, яке я потім переводжу у вірші».
Важливим чинником формування своєї особистості Тумас Транстремер уважав час, на який припало його дитинство. Коли в Європі спалахнула Друга світова війна, хлопчикові не було й десяти років. Найближчі країни-сусіди Швеція — Данія і Норвегія — були окуповані нацистською Німеччиною, Фінляндія стала її союзником. Сама ж Швеція залишалася незалежною і офіційно зберігала нейтралітет. Однак країна фактично опинилася в блокаді й не мала жодного зв’язку із союзними країнами, що протистояли Німеччині. Настрої у шведському суспільстві дуже різнилися: одна частина населення підтримувала німців, інша — союзників. «Напруга була дуже сильною, і в дитинстві я її постійно відчував», — згадував Тумас Транстремер.
Родичі поета підтримували антинімецьку коаліцію, вони різко критикували Гітлера і його загарбницьку політику. Ці погляди повністю поділяв малий Тумас, який «стежив за війною за газетами дуже уважно». Здобутою інформацією хлопець дуже хотів поділитися з іншими людьми, тому міг читати цілі лекції з приводу європейських подій. Згодом Тумас Транстремер зауважував, що поводився дуже дивно як на дитину свого віку, він занадто переймався речами абстрактними, був таким собі «маленьким професором».
Наприкінці 1940-х років сталася подія, яка змінила уявлення Тумаса про поезію. Він прочитав поетичну добірку «Дев’ятнадцять сучасних французьких поетів». Більшість віршів у книзі була не звичними поетичними творами, а верлібрами і віршами у прозі, які не мали віршових розмірів і рим, але повністю зберігали поетичну образність. Відтоді верлібри і вірші у прозі стали улюбленими поетичними формами, якими писав Тумас Транстремер.
Після закінчення гімназії юнак вступив до Стокгольмського університету, де вивчав історію літератури, релігієзнавство і психологію. У 1956 році отримав ступінь бакалавра мистецтв і став асистентом на факультеті психології того ж університету. Надалі Тумас продовжував спеціалізуватися з цього фаху — працював психологом у колонії для неповнолітніх і консультантом в Інституті праці, де надавав психологічну допомогу робітникам, які отримали травми на виробництві.
На початку 1950-х років вірші Транстремера беруть у друк шведські часописи, водночас він стає відомим у літературних колах завдяки перекладам французьких поетів XX століття. У 1954 році вийшла його перша поетична збірка «Сімнадцять віршів», за яку молодий митець отримав літературну премію. Усі гроші він витратив, щоб відвідати Близький Схід, зокрема Туреччину. У той час це була зовсім не туристична країна, тому для Тумаса мандрівка «з наплічником» стала великою пригодою. Відтоді він любив подорожувати і використовував кожну нагоду, щоб відвідати нову країну.
У 1960-ті роки Тумас Транстремер потоваришував з американцем норвезького походження Робертом Блаєм — поетом і видавцем літературного журналу «Шістдесяті». Блай уважав, що американці, які продовжували захоплюватися традиційними поетичними творами, потребують ознайомлення і з іншими взірцями поезії. Тому в його журналі публікувалися вірші, які не відповідали усталеним поетичним правилам. Зазвичай це були твори європейських авторів, і Роберт Блай пропагував їх як приклад для нової американської поезії.
Тумасу пощастило — Роберт «трішечки знав шведську», тому зміг оцінити оригінальні й цікаві вірші свого друга. Публікації творів Транстремера, перекладені англійською Робертом Блаєм для журналу «Шістдесяті», практично відразу принесли авторові міжнародне визнання. Для людини, яка писала вірші рідкісною мовою невеликого народу, це був нечуваний успіх.
Перша поетична збірка Тумаса Транстремера в англійському перекладі вийшла друком у 1970 році. Життя поета змінилося, він багато подорожував, здійснюючи поетичні тури містами світу. Звісно, американські виступи організовував його друг Роберт Блай.
Міжнародна поетична слава Тумаса Транстремера настільки зросла, а його вірші настільки захоплювали читачів і слухачів, що питання про присудження йому міжнародної Нобелівської премії постало ще у 1980-ті роки. Однак шведське суспільство завжди неоднозначно сприймало нагородження шведською премією шведських митців, вважаючи це некоректним. Адже завжди залишається сумнів — можливо, присудили просто тому, що свій.
У 1990 році з Тумасом Транстремером сталася трагедія, він пережив важкий інсульт. У нього віднялася права частина тіла, внаслідок паралічу він не міг говорити, а лиш ворушив губами. Однак поет не змінив активного способу життя — продовжував творити, навчився писати і грати на піаніно лівою рукою. На виступи його возила в інвалідному візку дружина Моніка, вона ж читала вірші чоловіка слухачам. Наприкінці життя стан поета погіршився настільки, що він не міг повноцінно діяти лівою рукою, але продовжував писати вірші. Він беззвучно надиктовував їх дружині, яка навчилася читати по губах.
