Бронхи. Легені.

Бронхи (bronchi), розгалужуючись, утворюють так зване бронхове дерево (arbor bronchialis). Бронхове дерево складається з бронхів багатьох порядків розгалуження, просвіт яких поступово зменшується. Початком бронхового дерева в кожній легені є відповідно правий і лівий головні бронхи, що утворилися при роздвоєнні трахеї на рівні тіла IV грудного хребця. Головні бронхи за будовою подібні до трахеї.

Правий головний бронх (bronchus principаlis dеxter) коротший і ширший, ніж лівий, він має довжину 2–3 см, а діаметр дорівнює приблизно 15 мм. Правий головний бронх є ніби продовженням трахеї, тому сторонні предмети, які інколи потрапляють у трахею, найчастіше проникають у нього. Скелет правого головного бронха складається з 6–8 хрящових півкілець.

Лівий головний бронх (bronchus principаlis sinister) має довжину 4–5 см, а діаметр – 10–13 мм. Його скелет складається з 9–12 хрящових півкілець.

Правий головний бронх зверху огинає непарна вена, а над лівим головним бронхом проходить дуга аорти. Обидва головні бронхи входять відповідно у ворота правої та лівої легень, де починають галузитись. Бронхи, як і трахея, мають задню перетинчасту стінку.

Головні бронхи розгалужуються на часткові бронхи (bronchi lobares) – це 1-й порядок розгалуження. Правий головний бронх розгалужується на три часткові бронхи, а лівий головний бронх – на два часткові бронхи. Часткові бронхи у кожній легені розгалужуються на 10 сегментних бронхів (bronchi segmentales) – це 2-й порядок розгалуження.

Сегментні бронхи галузяться дихотомічно на внутрішньосегментні (субсегментні) бронхи (bronchi intrasegmentales) – це 3–12-й порядок розгалуження Дистальні внутрішньосегментні бронхи розгалужуються на часточкові бронхи (bronchi lobulares) – це 13–16-й порядок розгалуження, їх діаметр дорівнює приблизно 1 мм. У часточці часточковий бронх галузиться на 15–20 кінцевих (термінальних) бронхіол (bronchioli terminales) діаметром 0,3–0,5 мм та довжиною до 1200 мкм – це 16–20-й порядок розгалуження. Кінцеві бронхіоли є останніми гілками бронхового дерева, в їх стінках відсутні хрящі. По-перше, слід пам’ятати, що площа перетину кожного бронха, що галузиться, менша, ніж сума площ перетину його гілок. По-друге, зі зменшенням калібру бронхів при їх розгалуженні, у волокнисто-м’язово-хрящовій оболонці поступово зменшується частка хрящової тканини і збільшується частка гладких міоцитів. Поступово змінюється форма бронхових хрящів, утворюються окремі хрящові пластинки різної форми і величини, що з’єднуються між собою щільною волокнистою перетинкою. В малих бронхах діаметром приблизно 1 мм та кінцевих бронхіолах хрящі відсутні. Гладкі м’язи, що розміщені між підслизовою основою і хрящами, утворюють два спіралеподібні шари, один з яких спрямований за годинниковою стрілкою, а другий – проти годинникової стрілки. Така конструкція м’язів бронхів забезпечує зміну їх діаметра та довжини під час дихання.

Бронхи мають подібну до трахеї будову, їхня стінка утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, волокнисто-м’язово-хрящовою та адвентиційною.

За калібром (діаметром) та особливостями будови стінок бронхи поділяють на головні, великі, середні, малі та кінцеві бронхіоли. Подаємо особливості їх будови.

У слизовій оболонці головних бронхів, на відміну від трахеї, є м’язова пластинка, що складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього шарів гладких міоцитів. Ця пластинка розміщена між слизовою оболонкою і підслизовою основою. Слизова оболонка складок не утворює.

Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М’язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, гладкі міоцити розташовані спіралеподібно, тому при їх скороченні слизова оболонка утворює поздовжні складки. Власна пластинка слизової оболонки складається з двох шарів. У внутрішньому тонкому шарі переважають колагенові волокна, багато кровоносних капілярів та лімфоїдних вузликів. Зовнішній сполучнотканинний шар містить значну кількість поздовжньо орієнтованих еластичних волокон, що утворюють суцільну еластичну мембрану. Еластичні волокна забезпечують розтягування бронхів та їх повернення у попередній стан при диханні. У підслизовій основі розміщені групами кінцеві відділи слизово-білкових бронхових залоз, які переважно розташовані в ділянках стінки бронхів, де хрящі відсутні. Волокнисто-хрящова оболонка утворена з окремих хрящових пластинок.

Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболонки, зокрема епітелію, зменшується у порівнянні з великими бронхами, але її складки добре виражені. М’язова пластинка слизової оболонки добре розвинена. У волокнисто-м’язовохрящовій оболонці є окремі острівці з гіалінового хряща, а місцями – з еластичного хряща. Натомість шар гладеньких м’язів потужніший, два його спіралеподібні пучки проходять у різних напрямках. У підслизовій основі є багато бронхових залоз та лімфоїдних вузликів.

Малі бронхи мають діаметр від 2 до 0,5 мм. Слизова оболонка цих бронхів вкрита дворядним війчастим епітелієм, м’язова пластинка потужна, а її м’язові пучки мають подібне до середніх бронхів спрямування. У стінці малих бронхів відсутні хрящі та бронхові залози. Зовнішньою оболонкою малих бронхів є адвентиція.

Кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) мають діаметр 0,5–0,3 мм і довжину до 1200 мкм. За будовою бронхіоли подібні до малих бронхів, але їх стінка тонша. Слизова оболонка вкрита одношаровим кубічним війчастим епітелієм, який розташований на тонкій базальній мембрані. М’язова пластинка добре розвинена, її гладком’язові пучки розташовані сіткоподібно, тому слизова оболонка складок не утворює. У тонкій підслизовій основі залягає гемокапілярна сітка. Адвентиційна оболонка дуже тонка.

Отже, кінцеві бронхіоли є останніми гілками бронхового дерева, що відповідає 18–20 порядку його розгалуження.

За міжнародною анатомічною номенклатурою виділяють такі часткові і сегментні бронхи, що утворюються в легенях при розгалуженні правого і лівого головних бронхів:

Правий головний бронх (bronchus principalis dexter) розгалужується на:

– правий верхній частковий бронх (bronchus

lobaris superior dextеr), галузиться на:

– верхівковий сегментний бронх [Б І], bronchus segmentalis apicalis [B I];

– задній сегментний бронх [Б ІІ], bronchus segmentalis posterior [B II];

– передній сегментний бронх [Б ІІІ], bronchus segmentalis anterior [B III];

– середній частковий бронх (bronchus lobaris medius), галузиться на:

– бічний сегментний бронх [Б ІV], bronchus segmentalis lateralis [B IV];

– присередній сегментний бронх [Б V],

bronchus segmentalis medialis [B V];

– правий нижній частковий бронх (bronchus lobaris inferior dexter), галузиться на:

– верхній сегментний бронх [Б VІ], bronchus segmentalis superior [B IV];

– присередній основний сегментний бронх, або серцевий бронх [Б VIІ], bronchus segmentalis basalis seu bronchus cardiacus [B VII];

– передній основний сегментний бронх [Б VIII], bronchus segmentalis basalis anterior [B VIII];

– бічний основний сегментний бронх [Б ІХ],

bronchus segmentalis basalis lateralis [B IX];

– задній основний сегментний бронх [Б Х],

bronchus segmentalis basalis posterior [B X].

Лівий головний бронх (bronchus principalis sinister) розгалужується на:

– лівий верхній частковий бронх (bronchus lobaris superior sinister), галузиться на:

– верхівково-задній сегментний бронх [Б I+ІI], bronchus segmentalis apicoposterior [B I+II];

– передній сегментний бронх [Б IІI], bronchus segmentalis anterior [B III];

– верхній язичковий бронх [Б IV], bronchus lingularis superior [B IV];

– нижній язичковий бронх [Б V], bronchus lingularis inferior [B V];

– лівий нижній частковий бронх (bronchus lobaris inferior sinister), галузиться на:

– верхній сегментний бронх [Б VI], bronchus segmentalis suрerior [B VI];

– присередній основний сегментний бронх, або серцевий бронх [Б VII], bronchus segmentalis basalis medialis seu bronchus cardiacus [B VII];

– передній основний сегментний бронх [Б VIII], bronchus segmentalis basalis anterior [B VIII];

– бічний основний сегментний бронх [Б ІХ],

bronchus segmentalis basalis lateralis [B IX];

– задній основний сегментний бронх [Б Х],

bronchus segmentalis basalis posterior [B X].

Легеня (pulmо, грецькою pneumon) – це парний орган дихання. Виділяють праву легеню (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmo sinister). Легені є великими органами, що займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись відповідно у правій та лівій її половинах, з боків від середостіння. Права легеня ширша і коротша, ніж ліва. Тканина легені м’яка і пружна, на розтині має губчасту будову, бо в альвеолах міститься повітря. Колір легень у дітей блідо-рожевий, а у дорослих людей – з темно-синім відтінком та чорними вкрапленнями (плямами) – включеннями часточок вугілля та пилу, що відкладаються в сполучнотканинних перетинках легені, тому на поверхні легені добре помітні межі між основами часточок. Легеня вкрита нутрощевою плеврою – серозною оболонкою грудної порожнини.

Легеня має конусоподібну форму. В легені виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2–3 см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має три поверхні і два краї.

Зовнішня опукла поверхня легені, що прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (facies costalis), на ній можна побачити відбитки від ребер. Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовою частиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну поверхню (facies mediastinalis). На цій поверхні помітне серцеве втиснення (imprеssio cardiаca), яке краще виражене на лівій легені. Нижня ввігнута поверхня легені, яка прилягає до діафрагми, називається діафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).

Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду реброву поверхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (inсisura cardiaca pulmonis sinistrі). Знизу ця вирізка обмежована виступом – язичком лівої легені (lіngula pulmоnis sinistrі). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь.

Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами. Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris). Частка легені – це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно-нервовий комплекс.

Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior). Ліва легеня має тільки дві частки: верхню частку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior). Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях і відокремлює верхню частку легені. Коса щілина починається в задньому відділі середостінної поверхні на 6–7 см нижче від верхівки легені (приблизно на рівні кінця остистого відростка ІІІ грудного хребця), переходить позаду на реброву поверхню і прямує косо донизу, вбік і вперед до нижнього краю легені на рівні переходу кісткової частини VI ребра в ребровий хрящ. Звідси коса щілина проходить по діафрагмовій поверхні присередньо і дозаду, переходить на середостінну поверхню і прямує вверх до воріт легені. На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), вона мілкіша і коротша. Ця щілина відходить від косої щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчується попереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки. Нижньою межею середньої частки є коса щілина.

На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина – ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються. У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини. Ці структури оточені сполучною тканиною. Висота воріт легені дорівнює 5–9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів.

Ворота правої та лівої легень топографічно різні. У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче і позаду – нижня легенева вена (абревіатура – БАВВ). У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура – АБВВ).

Внутрішня будова легені

Кожна частка легені складається із сегментів (segmenti). Сегменти утворені з часточок (lobuli), а вони складаються з ацинусів (acinus), що за формою подібні до грона винограду. У легенях є шість трубчастих систем: бронхи, легеневі артерії та вени, бронхові артерії та вени, лімфатичні судини. Судини легень об’єднані в систему – внутрішньолегеневі кровоносні судини (vasa sanguinea intrapulmonaliа). Більшість розгалужень цих систем проходять паралельно, утворюючи судинно-бронхові пучки, які є основою внутрішньої топографії легені. Відповідно до судинно-бронхових пучків кожна частка легені складається з окремих ділянок, які називають бронхо-легеневими сегментами (segmenta bronchopulmonalia).

Бронхо-легеневий сегмент – це окрема анатомічна ділянка частки легені конусоподібної або пірамідальної форми, що вентилюється одним сегментним бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс. У кожному сегменті галузяться відповідна сегментна артерія та інші судини. Кожен сегмент відокремлений від сусідніх сегментів сполучнотканинними міжсегментними перетинками, в яких проходять сегментні вени. Верхівки сегментів спрямовані до воріт легені, а їх основи – до поверхні легені. Межі між сегментами на поверхні легені можна помітити за інтенсивністю “пігментації” міжсегментних перетинок.

За міжнародною анатомічною номенклатурою в правій та лівій легенях є по 10 сегментів .

Бронхо-легеневі сегменти правої легені:

– верхня частка (lobus superior) складається з трьох сегментів:

– верхівковий сегмент [C I], segmentum apicale [S I];

– задній сегмент [C II], segmentum posterius [S II];

– передній сегмент [C III], segmentum anterius [S III];

– середня частка (lobus medius) складається з двох сегментів:

– бічний сегмент [C IV], segmentum laterale [S IV];

– присередній сегмент [C V], segmentum mediale [S V];

– нижня частка (lobus inferior) складається з п’яти сегментів:

– верхній сегмент [C VI], segmentum superius [S VI];

– присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [C VII], segmentum basale mediale seu segmentum cardiacum [S VII];

– передній основний сегмент [C VIII], segmentum basale anterius [S VIII];

– бічний основний сегмент [C IX], segmentum basale laterale[S IX];

– задній основний сегмент [C X], segmentum basale posterius [S X];

Бронхо-легеневі сегменти лівої легені:

– верхня частка (lobus superior) складається з п’яти сегментів:

– верхівково-задній сегмент [C I+II],

segmentum apicoposterius [S I+II];

– передній сегмент [C III], segmentum anterius

– верхній язичковий сегмент [C IV], segmentum lingulare superius [S IV];

– нижній язичковий сегмент [C V], segmentum lingulare inferius [S V];

– нижня частка (lobus inferior) складається з п’яти сегментів:

– верхній сегмент [C VI], segmentum superius

– присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [C VII], segmentum basale mediale seu segmentum cardiacum [S VII;

– передній основний сегмент [C VIII],

segmentum basale anterius [S VIII];

– бічний основний сегмент [C ІX], segmentum basale laterale [S IX];

– задній основний сегмент [C X], segmentum basale posterius [S X].

Бронхо-легеневі сегменти побудовані з часточок (lobuli), яких у кожному сегменті приблизно 80, а у кожній легені – 800. Часточки розділені тонкими сполучнотканинними міжчасточковими перетинками. Часточка (lobulus) – це окрема анатомічна ділянка бронхо-легеневого сегмента, що вентилюється часточковим бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс.

За формою часточка нагадує багатогранну піраміду висотою приблизно 20–27 мм і шириною основи 9–21 мм. Вершини часточок спрямовані до воріт легені, а їх основи – до поверхонь легені. Більшість часточок розташована в легені поверхнево, тому їх основи можна побачити на поверхні легені у вигляді багатокутних ділянок – сотоподібної поверхні. У вершину часточки заходить часточковий бронх (bronchus lobularis) діаметром приблизно 1 мм, а також проходять часточкові артерії, вени, лімфатичні судини і нерви. Часточковий бронх галузиться на 15–20 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales) діаметром приблизно 0,5–0,3 мм, якими й закінчується бронхове дерево.

Структурно-функціональною одиницею легень є легеневий ацинус (acinus pulmonalis), що складається газообмін між повітрям і кров’ю. Ацинус є територією розгалуження однієї кінцевої бронхіоли. Кожен ацинус оточений тонкою сполучнотканинною перетинкою. Отже, в одній легеневій часточці приблизно розміщено 15–20 ацинусів, а в одній легені їх є приблизно 15 000. Легеневий ацинус складається з п’яти частин:

– альвеолярних бронхіол, або дихальних бронхіол (bronchioli alveolares; bronchioli respiratorii) I, II, і III порядків розгалуження;

– альвеолярних ходів, або дихальних ходів (ductus alveolares; ductuli respiratorii) I, II, і III порядків розгалуження;

– альвеолярних мішечків, або дихальних мішечків (sacculi alveolares; sacculi respiratorii);

– легеневих альвеол (alveoli pulmones);

– кровоносних капілярів, які тісно прилягають до альвеол.

Альвеолярні бронхіоли і альвеолярні ходи роздвоюються, тобто дихотомічно розгалужуються, до трьох порядків.

Альвеолярні бронхіоли І порядку утворюються при роздвоєнні кінцевої бронхіоли. За будовою стінки та розмірами альвеолярні бронхіоли подібні до кінцевих бронхіол, мають довжину 1200 мкм і діаметр 0,5–0,3 мм. Структурною особливістю цих бронхіол є наявність в їх стінці маленьких комірок – легеневих альвеол (alveoli pulmonis). Альвеолярні бронхіоли І порядку роздвоюються на альвеолярні бронхіоли ІІ порядку довжиною приблизно 800 мкм, але кількість альвеол в їх стінці збільшується. Ці бронхіоли роздвоюються на альвеолярні бронхіоли ІІІ порядку довжиною до 500 мкм, містять ще більше альвеол. Альвеолярні бронхіоли вистелені одношаровим кубічним епітелієм. Прошарок гладеньких міоцитів у стінці альвеолярних бронхіол дуже тонкий і несуцільний. Стінки кінцевих і альвеолярних бронхіол оточені густою сіткою еластичних волокон, між якими розміщені пучки гладких міоцитів, тому при видиху бронхіоли не спадаються. Альвеолярні бронхіоли ІІІ порядку (інколи і ІІ порядку) роздвоюються – дихотомічно галузяться на альвеолярні ходи І, ІІ і ІІІ порядку. Діаметр альвеолярних ходів удвічі більший за альвеолярні бронхіоли і приблизно дорівнює 100 мкм. Альвеолярні ходи вистелені одношаровим плоским епітелієм. Альвеол дуже багато, вони тісно прилягають одна до одної. Вхід у кожну альвеолу з альвеолярного ходу оточений тонкими пучками гладких міоцитів.

Кожний альвеолярний хід ІІІ порядку (інколи ІІ порядку) дихотомічно розгалужується на два альвеолярні мішечки, кожний з яких складається з декількох альвеол.

Легенева альвеола (alveola pulmonis) – це відкрита заповнена повітрям комірка, через тонку стінку якої відбувається газообмін. Альвеоли розділені між собою тонкими сполучнотканинними міжальвеолярними перетинками товщиною 2–8 мкм. У кожній такій перетинці, що є фактичною стінкою двох сусідніх альвеол, розташована густа сітка кровоносних капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон, а також клітини сполучної тканини.

Діаметр легеневих альвеол у дорослої людини дорівнює приблизно 280 мкм, а їх глибина становить 300–400 мкм. У немовлят діаметр альвеол не перевищує 150 мкм, а у старих людей досягає 300–400 мкм, бо зникають деякі міжальвеолярні перетинки. Вхід в альвеоли круглий, завдяки еластичним і ретикулярним волокнам, що оточують ці отвори. В стінці кожної альвеоли є 13–20 отворів діаметром 9–20 мкм – це пори Кона, за допомогою яких сполучаються сусідні альвеоли. У кожній легені є приблизно 300–350 млн альвеол, а в обох легенях – 600–700 млн, тому загальна площа їх поверхонь коливається від 40 м2 при видиху до 120 м2 при вдиху. Доречно підкреслити, що загальна площа всіх кровоносних капілярів, які оточують альвеоли, становить приблизно 80 м2.

Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані. Епітелій складається з двох типів клітин: малих респіраторних (дихальних) епітеліоцитів – альвеолоцитів І типу, і великих секреторних епітеліоцитів – альвеолоцитів ІІ типу. Усі ці клітини з’єднані між собою щільними замикальними контактами.

Малих респіраторних (дихальних) альвеолоцитів найбільше, вони вкривають до 97,5 % поверхні альвеоли. Це плоскі клітини, їх ядерна частина має товщину 5–6 мкм, а цитоплазматична частина – всього 0,2–0,3 мкм. Вони мають широкі цитоплазматичні відростки-вуалі довжиною до 10 мкм. Саме ділянки цих відростків пристосовані для газообміну. До цих ділянок базальної мембрани прилягають кровоносні капіляри.

Великі секреторні альвеолоцити розташовані переважно групами по 2–3 клітини в ділянках біля пор Кона. Це великі круглі клітини діаметром до 10 мкм з великим ядром. Апікальна поверхня цих альвеолоцитів виступає у просвіт альвеоли і вкрита короткими мікроворсинками. У цитоплазмі цих клітин є численні мітохондрії, рибосоми, лізосоми, елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі, мікротільця. Агранулярна (гладка) ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі синтезують фосфоліпіди, які нагромаджуються у 2–10 шаруватих осміофільних пластинчастих тільцях, що оточені мембраною. У гранулярній ендоплазматичній сітці та в комплексі Гольджі виробляються ліпопротеїни і накопичуються в мультивезикулярних тільцях. Потім обидва типи цих тілець зливаються, а новоутворений фосфоліпопротеїновий комплекс виводиться на поверхню секреторного альвеолоцита шляхом екзоцитозу. Цей продукт є основним компонентом сурфактанту, який у вигляді тонкої плівки вкриває альвеоли зсередини. Ці клітини виконують ще й камбіальну функцію.

У стінці альвеоли є альвеолярні макрофагоцити, що мають моноцитарне походження і належать до макрофагічної системи організму. Вони виконують захисну функцію, фагоцитують сторонні частинки, антигени, сурфактант тощо. Макрофаги можуть мігрувати в просвіт альвеол і в тканину міжальвеолярних перетинок.

Сурфактантний альвеолярний комплекс, або сурфактант – це тонка плівка, що вкриває альвеоли зсередини і контактує з повітрям, містить білки, полісахариди і фосфоліпіди. Сурфактант складається з двох фаз – мембранної та рідкої, або гіпофази. Мембранна фаза розташована поверхнево і складається з фосфоліпідів та білків. Безпосередньо поверхню альвеолоцитів вкриває рідка фаза, або гіпофаза, вона розташована глибше і побудована з розчинених у воді глікопротеїнів. Основна функція сурфактанту полягає в тому, що він, зменшуючи поверхневий натяг, запобігає злипанню альвеол під час видиху і забезпечує їх розширення при вдиху. Сурфактант запобігає проникненню рідини з капілярів в альвеоли, полегшує переміщення альвеолярних макрофагів та лімфоцитів, має бактерицидну дію і перешкоджає проникненню мікроорганізмів через стінки альвеол.

Стінку, що відокремлює альвеолу від кровоносного капіляра, називають повітряно-кров’яним, або аерогематичним бар’єром. Аерогематичний бар’єр, через який відбувається газообмін – зовнішнє дихання, дуже тонкий – 0,2–0,5 мкм. Цей бар’єр складається з наступних компонентів: сурфактант, цитоплазматична частина респіраторних альвеолоцитів, базальна мембрана альвеоли, базальна мембрана гемокапіляра, цитоплазматична частина ендотеліоцитів .

Яка кров темніша венозна чи артеріальна

Кров постійно циркулює організмом, забезпечуючи транспорт різних речовин. Вона складається з плазми та суспензії різних клітин (основні – еритроцити, лейкоцити та тромбоцити) і пересувається за суворим маршрутом – системою кровоносних судин.

Венозна кров – що це таке?

Венозна – кров яка повертається до серця та легень від органів та тканин. Вона циркулює по малому колу кровообігу. Відня, якими вона тече, залягають близько до поверхні шкіри, тому венозний малюнок добре проглядається.

Це частково зумовлено низкою факторів:

• Вона густіша, насичена тромбоцитами, і при пошкодженні венозну кровотечу простіше зупинити.
• Тиск у венах нижчий, тому при пошкодженні судини об’єм крововтрати нижчий.
• Її температура вища, тому додатково вона перешкоджає швидкій втраті тепла через шкіру.

І в артеріях, і у венах тече та сама кров. Але її склад змінюється. Від серця вона надходить у легені, де збагачується киснем, який переносить до внутрішніх органів, забезпечуючи їхнє харчування. Несучі артеріальну кров вени називаються артеріями. Вони більш пружні, кров ними пересувається поштовхами.

Артеріальна та венозна кров не змішуються у серці. Перша проходить з лівого боку серця, друга – з правого. Змішуються вони лише при серйозних патологіях серця, що спричиняє значне погіршення самопочуття.

Що таке велике і мале коло кровообігу?

З лівого шлуночка вміст виштовхується і надходить у легеневу артерію, де насичується киснем. Потім по артеріях та капілярах розноситься по всьому організму, переносячи кисень та поживні речовини.

Аорта – найбільша артерія, яка ділиться на верхню і нижню. Кожна з них забезпечує кров’ю верхню і нижню частину тіла відповідно. Оскільки артеріальна «обтікає» всі органи, підводиться до них з допомогою розгалуженої системи капілярів, це коло кровообігу називається великим. Але обсяг артеріальної у своїй становить близько 1/3 від загальної кількості.

Малим колом кровообігу тече кров, яка віддала весь кисень, і «забрала» у органів продукти обміну . Вона протікає венами. Тиск у них нижчий, кров тече рівномірно. По венах вона повертається до серця, звідки потім перекачується у легені.

Чим вени відрізняються від артерій?

Артерії більш пружні. Це зумовлено тим, що їм потрібно підтримувати певну швидкість кровотоку, щоб якнайшвидше доставити кисень до органів. Стінки вен тонші, більш еластичні. Це зумовлено меншою швидкістю кровотоку, а також більшим обсягом (венозна становить близько 2/3 від загального обсягу).

Яка кров у легеневій вені?

Легеневі артерії забезпечують надходження насиченої киснем крові в аорту та подальшу циркуляцію її по великому колу кровообігу. Легенева вена повертає до серця частину крові, насиченої киснем, щоб годувати серцевий м’яз. Віднем вона називається тому, що підводить кров до серця.

Чим насичена венозна кров?

Надходячи до органів, кров віддає їм кисень, натомість насичується продуктами обміну та вуглекислим газом, набуває темно-червоного відтінку.

Велика кількість вуглекислого газу – відповідь на питання, чому венозна кров темніша за артеріальну і чому вени сині.

Від того, якими судинами тече венозна кров, залежить її насиченість і густота. Чим ближче до серця, тим вона густіша.

Чому аналізи беруть із вени?

Це пов’язано з тим, яка у венах кров – насичена продуктами обміну та життєдіяльності органів. Якщо людина хвора, у ній містяться певні групи речовин, залишки бактерій та інших патогенних клітин . У здорової людини ці домішки не виявляються.

За характером домішок, а також за рівнем концентрації вуглекислого та інших газів можна визначити характер патогенного процесу.

Друга причина те, що венозна кровотеча при проколі судини зупинити набагато простіше. Але трапляються випадки, коли кровотеча з вени тривалий час не зупиняється. Це ознака гемофілії, низького вмісту тромбоцитів. У цьому випадку навіть невелика травма може бути дуже небезпечною для людини.

Як відрізнити венозну кровотечу від артеріальної:

• Оцінити обсяг і характер крові, що витікає. Венозна витікає рівномірним струменем, артеріальна викидається порціями і навіть «фонтанчиками».
• Оцінити, якого кольору кров. Яскравий червоний вказує на артеріальну кровотечу, темний бордовий – на венозну.
• Артеріальна рідкіша, венозна густіша.

Чому венозна швидше згортається?

Вона густіша, містить велику кількість тромбоцитів. Низька швидкість кровотоку дозволяє утворити дома пошкодження судини фібринову сітку, яку «чіпляються» тромбоцити.

Як зупинити венозну кровотечу?

При невеликому пошкодженні вен кінцівок буває достатньо створити штучний відтік крові, піднявши руку або ногу вище за рівень серця. На рану потрібно накласти тугу пов’язку, щоб максимально скоротити крововтрату.

Якщо глибоке пошкодження, на місце вище пошкодженої вени потрібно накласти джгут, щоб обмежити кількість крові, що надходить до місця пошкодження.

Влітку його можна тримати близько 2 годин, узимку – на годину, максимум півтори. За цей час треба встигнути доставити постраждалого до лікарні. Якщо тримати джгут довше за вказаний час, порушиться харчування тканин, що загрожує некрозом.

До місця довкола рани бажано прикласти лід. Це допоможе уповільнити кровообіг.

Відео

Загальні відомості

Чомусь майже всі люди впевнені, що артеріальна кров – це той вид, який протікає в артеріальних судинах. Насправді, така думка помилкова. Артеріальна кров збагачена киснем, через це її ще називають оксигенованою. Вона рухається з лівого шлуночка в аорту, потім йде артеріями великого кола кровообігу. Після насичення клітин киснем кров перетворюється на венозну і потрапляє у вени БК. По малому колу артеріальна кров рухається венами.

Різні види артерій розташовуються у різних місцях: одні — глибоко у тілі, інші дозволяють промацати пульсацію.

Венозна кров рухається по венах у БК та за артеріями у МК. У ньому немає кисню. Ця рідина містить велику кількість вуглекислого газу, продуктів розпаду.

Відмінності

Венозна та артеріальна кров різні. Вони різняться не лише за функцією, але й за кольором, складом та іншими показниками. Ці два види крові мають різницю при кровотечі. По-різному надається перша допомога.

Функція

Кров має специфічну та загальну функції. До останніх відносяться:

У венозній крові багато вуглекислого газу та мало кисню. Ця відмінність пов’язана з тим, що кисень надходить тільки до артеріальної крові, а вуглекислий газ проходить по всіх судинах і міститься у всіх видах крові, але в різних кількостях.

Венозна та артеріальна кров має різний колір. В артеріях вона дуже яскрава, яскраво-червона, світла. У венах кров темна, вишневого кольору, майже чорна. Це з кількістю гемоглобіну.

При попаданні кисню в кров він вступає в нестійку сполуку із залізом, що міститься в еритроцитах. Після окислення залізо забарвлює кров у яскраво-червоний колір. У венозній крові міститься багато вільних іонів заліза, через що вона стає темним забарвленням.

Рух крові

Задаючись питанням про те, в чому різниця артеріальної крові та венозної, мало хто знає, що ці два види відрізняються рухом по судинах. В артеріях кров рухається у напрямку від серця, а по венах, навпаки, до серця. У цій частині кровоносної системи кровообіг повільний, тому що серце штовхає рідину від себе. Також зниження швидкості руху впливають клапани, які у судинах. Цей вид руху крові відбувається у великому колі кровообігу. У малому колі артеріальна кров рухається венами. Венозна – за артеріями.

У підручниках, на схематичному зображенні кровообігу, завжди артеріальна кров пофарбована в червоний колір, а венозна – в синій. Причому, якщо подивитися на схеми, то кількості артеріальних судин відповідає кількість венозних. Подібне зображення має зразковий характер, але воно повністю відображає суть судинної системи.

Відмінність артеріальної крові від венозної також полягає у швидкості руху. Артеріальна викидається з лівого шлуночка в аорту, яка розгалужується більш дрібні судини. Потім кров надходить у капіляри, живлячи всі органи та системи на клітинному рівні корисними речовинами. Венозна кров збирається з капілярів у великі судини, рухаючись від периферії до серця. Під час руху рідини спостерігається різний тиск на різних ділянках. Тиск артеріальної крові вищий, ніж у венозної. Із серця вона викидається під тиском 120 мм. рт. ст. У капілярах тиск падає до 10 мм. По венах вона також рухається повільно, тому що їй доводиться долати силу важкості, справлятися із системою судинних клапанів.

Через різницю в тиску кров для аналізів беруть із капілярів чи вени. З артерій кров не забирається, тому що навіть незначне пошкодження судини може спровокувати велику кровотечу.

Кровотеча

При першій допомозі важливо знати, яка кров артеріальна, а яка венозна. Ці види легко визначають за характером течії та кольором.

При артеріальній кровотечі спостерігається фонтан крові яскравого яскраво-червоного кольору. Рідина витікає пульсуючий, швидко. Такий вид кровотечі складно зупинити, у цьому небезпека подібних поранень.

При наданні першої допомоги необхідно підняти кінцівку, пошкоджену посудину передавити, наклавши кровоспинний джгут або придавивши його методом пальцевого притискання. При артеріальній кровотечі хворого необхідно якнайшвидше доставити до лікарні.

Артеріальна кровотеча може бути внутрішньою. У таких випадках велика кількість крові потрапляє до черевної порожнини або різних органів. При такому вигляді патології людині різко стає погано, шкірні покриви бліднуть. Через деякий час починається запаморочення, непритомність. Це пов’язано з нестачею кисню. Надати допомогу при такому вигляді патології можуть лише лікарі.

При венозній кровотечі з рани витікає кров темно-вишневого кольору. Вона тече повільно, без пульсації. Зупинити таку кровотечу можна самостійно, наклавши пов’язку, що давить.

Кола кровообігу

У людському організмі є три кола кровообігу: великий, малий та коронарний. Через них протікає вся кров, тому при пошкодженні навіть дрібної судини може виникнути сильна крововтрата.

Мале коло кровообігу характеризується виходом артеріальної крові із серця, проходженням по венах до легенів, де вона насичується киснем і повертається у серце. Звідти вона аортою йде на велике коло, доставляючи кисень усім тканинам. Проходячи через різні органи, кров насичується поживними речовинами, гормонами, які розносяться організмом. У капілярах відбувається обмін корисними речовинами та тими, які вже відпрацьовані. Тут відбувається кисневий обмін. З капілярів рідина надходить у вени. На цьому етапі у ній міститься багато вуглекислого газу, продуктів розпаду. За венами венозна кров розноситься організмом до органів і систем, де відбувається очищення від шкідливих речовин, далі кров підходить до серця, перетворюється на мале коло, де насичується киснем, віддаючи вуглекислий газ. І все починається спершу.

Венозна та артеріальна кров не повинні змішуватися. Якщо це станеться, це знизить фізичні можливості людини. Тому за патології серця проводять операції, які допомагають вести нормальний спосіб життя.

Для людського організму важливі обидва види крові. У процесі кровообігу рідина переходить з одного виду до іншого, забезпечуючи нормальне функціонування організму, а також оптимізуючи роботу тіла. Серце качає кров із величезною швидкістю, не припиняючи своєї роботи ні на хвилину, навіть під час сну.

Щоб правильно допомогти людині під час кровотечі, потрібно знати як саме. Так, наприклад, артеріальна та венозна кровотеча потребує особливого підходу. Артеріальна та венозна кров відрізняються один від одного.

Що таке артеріальна та венозна кров

Кров у людському організмі проходить двома колами – великому і малому. Велике коло утворюють артерії, малий – вени.

Артерії та вени з’єднуються між собою. Від великих артерій та вен відходять дрібні – артеріоли та венули. А їх, у свою чергу, поєднують найтонші судини — капіляри. Це вони змінюють кисень на вуглекислий газ, доставляють поживні речовини нашим органам, тканинам.

• Артеріальна кров несе організмом кисень, поживні речовини, гормони.
• Венозна, на відміну від артеріальної, забирає вуглекислий газ від тканин до легень, продукти обміну до нирок, кишечника, потових залоз. Повертаючись, захищає організм від крововтрат. Зігріває органи, які потребують тепла. Венозна кров йде не тільки венами, але також легеневою артерією.

Відмінності

• Колір венозної крові темно-червоний із блакитним відливом. Вона тепліша за артеріальну, її кислотність нижча, а температура вища. У її гемоглобіні, карбгемоглобіні немає кисню. Крім того, вона тече ближче до шкіри.
• Артеріальна – яскраво-червоного кольору, насичена киснем, глюкозою. Кисень у ній з’єднаний з гемоглобіном у оксигемоглобін. Кислотність набагато вища, ніж у венозній. До поверхні шкіри виходить на зап’ястях, біля шиї. Тече набагато швидше. Ось чому її важко зупинити.

Ознаки кровотечі

Долікарська допомога при кровотечі – це зупинка або зменшення крововтрати до приїзду швидкої допомоги. Потрібно розрізняти види кровотеч і правильно використовувати необхідні засоби, щоб їх зупинити. Важливо мати перев’язувальні засоби у домашній та автомобільній аптечках.

Найнебезпечніші види кровотеч – артеріальна та венозна. Тут головне діяти швидко, але не нашкодити.

• При артеріальній кровотечі кров ллється яскраво-червоними уривчастими фонтанчиками з високою швидкістю в такт серцебиття.
• При венозному – з травмованої судини випливає безперервний або слабко пульсуючий темно-вишневий струмінь крові. Якщо тиск невисокий, у рані утворюється тромб і перекриває потік крові.
• При капілярному – яскрава кров повільно розтікається по всій ранці або тече тонким струмком.

Перша допомога

Надаючи першу допомогу при кровотечах, важливо визначити їхній вид і, залежно від цього, діяти.

• Якщо уражена артерія руки або ноги, необхідно накласти джгут вище за місце ураження. Поки готують джгут, притисніть артерію вище за рану до кістки. Це роблять кулаком або сильно натискаючи пальцями. Підніміть поранену кінцівку.

Під джгут підкладіть м’яку тканину. Як джгут можна використовувати хустку, мотузку, бинт. Джгут затягують до припинення кровотечі. Під джгут потрібно підкласти папірець з часом накладання джгута.

УВАГА. При артеріальній кровотечі джгут можна тримати влітку дві години, взимку – півгодини. Якщо лікарська допомога все ще недоступна, розслабте джгут на кілька хвилин, затискаючи рану тампоном із чистої тканини.