§ 6. Визрівання корінного перелому в ході війни

1. Чому на початку 1942 р. провалилася операція радянського командування з визволення Харкова?

2. Коли була повністю окупована територія України?

Основні терміни і поняття

• Штрафні роти • загороджувальні загони • корінний перелом • плацдарм • стратегія • тактика

1. Початок визволення України

Більше шести місяців з 17 липня 1942 по 2 лютого 1943 р. тривала запекла Сталінградська битва, яка стала вирішальною в історії Великої Вітчизняної війни. У кінці липня Й. Сталін підписав наказ № 227, відомий під назвою «Ані кроку назад!». У ньому, з метою налагодження в лавах Червоної армії дисципліни й попередження відступу, командирам надавалося право розстрілювати підлеглих на місці, без суду і слідства. Для покарання створювалися штрафні роти і батальйони. Рідних і близьких порушників дозволялося притягати до кримінальної відповідальності й заслання.

Разом з битвою під Ель-Аламейном у Північній Африці битва під Сталінградом визначила корінний перелом у ході Другої світової війни.

Усна історія

Прочитайте рядки із щоденника нацистського солдата, який брав участь у Сталінградській битві. Дайте відповідь на запитання.

«Нам треба пройти до Волги ще тільки один кілометр, але ми його ніяк не можемо пройти. Ми ведемо боротьбу за цей кілометр довше, ніж війну за всю Францію, але росіяни стоять, мов кам’яні брили».

Поміркуйте, чому бої саме за Сталінград були такими запеклими з обох сторін.

Загальні втрати ворога на сталінградському напрямку становили 800 тис. осіб і десятки тисяч одиниць бойової техніки. Подібної битви історія ще не знала. Під Сталінградом Червона армія перехопила стратегічну ініціативу і розпочала контрнаступ, який тривав до кінця березня 1943 р. Ворог був відкинутий на 600-700 км по всій лінії фронту від Ленінграда до Кавказу.

Битва за Сталінград

18 грудня 1942 р. війська Південно-Західного фронту почали визволення України. Першим населеним пунктом, який звільнили радянські війська, було село Півнівка на Ворошиловградщині, за визволення якого віддали життя 1066 червоноармійців. До квітня 1943 р. була звільнена значна частина Харківщини і Донбасу.

Опинившись перед загрозою поразки у війні, німецьке командування в кінці березня 1943 р. організувало контрнаступ і війська відбили Харків. З метою повернення стратегічної ініціативи було розроблено операцію під кодовою назвою «Цитадель». Місцем її проведення влітку 1943 р. обрали вразливу для радянських військ Курську дугу. Для реалізації задуму німці сконцентрували в районі Орла і Харкова близько 900 тис. осіб, 2 тис. літаків, 2,7 тис. танків і самохідних артилерійських установок, 10 тис. гармат.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. на території семи областей, у тому числі двох українських – Харківської і Сумської.

Вона йшла на землі і в небі й мала безкомпромісний характер. 6 липня, повертаючись на базу, льотчик-винищувач старший лейтенант О. Горовець прийняв нерівний бій з 20 ворожими бомбардувальниками, 9 з яких знищив. Протягом одного бою такого в світі не досягав ніхто. За цей подвиг льотчик посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Олександр Горовець

Особа в історії

Свою першу перемогу льотчик-винищувач із Сумщини Іван Кожедуб одержав у боях під Белгородом у 1943 р. У битвах за Дніпро лейтенант Кожедуб за 10 днів збив ще 10 ворожих літаків. У повітряному поєдинку в районі Одера гвардії майор І. Кожедуб одержав шістдесяту перемогу. У боях за Берлін він довів свій рахунок до 62-х збитих літаків ворога. Уславлений льотчик був нагороджений трьома медалями «Золота Зірка».

Зліва: І. Кожедуб. Справа: бої за визволення Харкова

Після Курської битви О. Довженко занотував у своєму щоденнику: «Навколо України точиться добра половина усієї світової війни». Дійсно, з осені 1943 р. в межах України зосередилася майже половина радянських військ – 47 армій, Чорноморський флот і три військові флотилії. З боку Німеччини та її союзників у воєнних діях брали участь дві потужні групи армій – «Північна Україна» і «Південна Україна», які включали найбоєздатніші сили вермахту і всі есесівські танкові частини.

У липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, який завершився 23 серпня визволенням Харкова. Генерал Гудеріан пізніше так оцінював результати Курської битви: «У результаті провалу операції “Цитадель” ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, які поповнювалися з великими труднощами, на довгий час були виведені з ладу.

Через велику втрату в людях і техніці ініціатива остаточно перейшла до росіян».

Відступаючи, нацисти залишали після себе лише спалену землю. Рейхсфюрер СС Гіммлер віддав наказ, у якому наголошувалося: «Домогтися того, щоб, відступаючи з України, не залишилося жодної людини, жодної голови худоби, жодного центнера зерна, жодної рейки, щоб не залишився збереженим жоден дім, жодна шахта. щоб не залишилося жодного колодязя, який би не був отруєним. Противник має знайти дійсно тотально спалену і зруйновану країну».

Визволення м. Сталіно (нині – Донецьк)

Його доповнювала директива керівництва армійського угруповання «Південь».

Мовою джерела

Прочитайте уривок з директиви господарського керівництва армійського угруповання «Південь» про вивезення і знищення матеріальних цінностей в Донбасі від 2 вересня 1943 р. Дайте відповіді на запитання.

«1. Увесь Донецький басейн повинен бути евакуйований в господарському відношенні й повністю зруйнований. У цьому регіоні в майбутньому ніяких господарських завдань ставитися не буде.

1) Все, що не може бути евакуйоване, підлягає зруйнуванню, особливо: водогінні та електричні станції, і взагалі силові й трансформаторні станції, шахти, заводські споруди, засоби виробництва всіх видів, урожай, який не може бути вивезений, села і будинки.

2) Худоба повинна бути відправлена гуртом на захід.

3) Забороняється видача місцевому населенню продовольства.

4) Руйнування слід провести не в останній момент, а. своєчасно, так, щоб повністю можна було використати команди для руйнування».

Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. – С. 219-220.

1. Поясніть, чому в директиві наказувалося зруйнувати і знищити не тільки промислові об’єкти та сільськогосподарську продукцію, а й житлові будинки.

2. Поміркуйте, чому категорично стверджувалося, що в регіоні «ніяких господарських завдань ставитися не буде», адже військові можливості Німеччини були ще досить серйозними.

За визволення Донбасу розгорнулися надзвичайно жорстокі бої. По р. Міус німці створили оборонний рубіж «Міус-фронт», який складався із залізобетонних і земляних укріплень, мінних полів та рядів дротяних огороджень. Він вважався неприступним. Військове командування Червоної армії вдало поєднало дії танкових і механізованих корпусів з висадкою морського десанту. Крім того, ворожими тилами пройшли кавалерійські корпуси. У ході Донбаської операції фронт «Міус» було прорвано. Червона армія перейшла в контрнаступ і в серпні очистила від ворога Лівобережну Україну та весь Донбас. Радянські війська просунулися на 300 км, знищивши 13 дивізій ворога.

2. Форсування Дніпра

В кінці вересня радянські війська вийшли до Дніпра на 700-кілометровому фронті. Тут нацисти створили стратегічний оборонний рубіж «Східний вал», серцевиною якого була середня течія Дніпра. Німці розраховували, що біля Дніпра війна набуде позиційного характеру й Німеччина зможе укласти сепаратний мир на Заході. Гітлер вірив у неможливість взяття «Східного валу», заявивши: «Скоріше Дніпро потече у зворотньому напрямку, ніж росіяни подолають його».

Бої за визволення Києва

Проте до кінця вересня 1943 р. Червона армія прорвала оборонні укріплення «Східного валу». За спогадами очевидців під час битви за Дніпро перемога вимірювалася не кілометрами чи населеними пунктами, а шматочками землі довжиною в 10-15 кроків. І навіть ці десять кроків, пройдені під шаленим вогнем супротивника, робили честь воїну.

Першими форсували Дніпро війська 13-ї армії. У ніч на 21 вересня при сприянні партизанського загону «За Батьківщину» вони переправились через річку в районі Теремці. Потім на другий бік Дніпра переправились бійці 60-ї армії І. Черняховського.

Усна історія

Прочитайте уривок з розповіді колишнього артилериста, Героя Радянського Союзу А.Я. Ворончука і дайте відповіді на запитання.

«У жовтні 1943 р. ми почали форсування Дніпра. Глибина річки сягала 8 метрів, ширина – майже півкілометра. Зробили і замаскували плоти, ми яких вночі почали переправляти гармати, автомати, набої і снаряди. Бійці пливли поруч у крижаній воді. Коли до берега залишалося метрів п’ятдесят, ударили ворожі кулемети і гармати. Дніпро ніби застогнав, здавилося, що вода в ньому закипіла. Несподівано плот перекинуло, гармата И снаряди пішли на дно.

Наказавши ординарцеві підняти гармату, сам з рештою бійців пішов на захоплення ворожої гармати. З подивом подивився на свою мокру, побиту осколками тілогрійку, з якої вата звисала бурульками. Через хвилину ворожа гармата була захоплена і вже вела вогонь по німцях.

Гітлерівці контратакували безперервно. Найзапеклішою була одинадцята контратака. Всі, хто там був, стояли на смерть. Рукопашну цю ми виграли. Ми три дні утримували плацдарм, відбивали атаки. Коли на допомогу підійшло підкріплення, догорало більше десяти танків. На четвертий наступив перелом. Мене контузило й засипало землею. Думали, що я загинув, і прислали додому «похоронку». Але мої батарейці не повірили в мою смерть, шукали мене і, ледь живого, все-таки відкопали. Завдяки фронтовим друзям я народився вдруге».

1. Звідки, на ваш погляд, під час наступальних операцій брали сили воїни Червоної армії для ведення боїв на межі людських можливостей?

2. Поміркуйте, що означала фронтова дружба для воїна.

За успішне форсування Дніпра 2438 воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Особа в історії

Генерал В. Петров

Серед тих, хто визволяв Київ, був і заступник командира 1850-го стрілецько-протитанкового артилерійського полку капітан Василь Петров. Він організував переправу гармат і боєприпасів на саморобних плотах через Дніпро. У нерівному бою з ворогом капітан знищив чотири ворожих танки і два потужних шестиствольних міномети, але був тяжко поранений. Лікарі змушені були ампутувати йому обидві руки. Після лікування повернувся в діючу армію і в боях за утримання плацдарму на р. Одер вдруге отримав звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжував військову службу, жив у Києві.

Повернення Червоної армії в Україну засоби масової інформації супроводжували пропагандою національних цінностей українського народу. У жовтні 1943 р. було засновано орден Богдана Хмельницького. 20 жовтня Ставка Верховного Головнокомандування реорганізувала: Воронезький фронт у Перший Український, Степовий фронт – у Другий Український, Південно-Західний – в Третій Український, Південний – у Четвертий Український фронт.

Чисельність уродженців України у складі українських фронтів була вагомою. В деяких арміях Першого Українського фронту частка українців досягала до 80 %.

Сталін віддав наказ зайняти столицю УРСР до жовтневих свят. Київ дійсно взяли на світанку 6 листопада. К. Москаленко згадував:

«І ось ми вже в Києві. Навкруги йшли бої, гриміла артилерія, палали будинки, серед яких я з болем побачив будівлю університету, підпалену гітлерівцями. Просуваючись слідом за танками, ми добралися по бульвару Т. Шевченка до Хрещатика. Там нас несподівано зустріли великі групи захоплених сяючих киян. Навкруги рвалися снаряди, свистіли кулі, а жителі міста тісним кільцем оточили наші машини й бурхливо висловлювали свою радість».

У Києві. Листопад 1943 р.

Визволителям відкрилися жахливі злодіяння нацистів на українській землі. 13 липня 1943 р. гітлерівці оточили село Малин Рівненської області. Жінок і дітей загнали в сарай, чоловіків – до церкви і підпалили. Загинуло 850 мирних жителів. У селі Козари Носівського району на Чернігівщині до війни було 4700 осіб. Нацисти оточили село, коли люди ще спали. По-звірячому розправилися з дітьми, жінками, старими. Будівлі спалили. Залишилося в живих 432 особи. Село перестало існувати. Подібні трагедії мали місце в с. Кортеліси на Волині (загинуло 2875 осіб), с. Копище на Житомирщині (3236 вбитих) та багатьох інших. На Сумщині тільки у Хильчицькому і Середино-Будському районах, де був масово поширений партизанський рух, населення зменшилося майже вдвічі. В Україні відомо про 335 випадків знищення окупантами населених пунктів.

У Севастопольському порту нацисти завантажували баржі місцевими жителями і регулярно топили їх у відкритому морі. Не було жодного населеного пункту на окупованій території України, де нацисти не знищили б сотні й тисячі жителів.

На карті України є страхітливі місця масових страт: Бабин Яр, Сирець і Дарниця в Києві, лісопарки біля селища Сокольники і в селі Підвірки на Харківщині, урочища Криволісівщина і Березовий Ріг на Чернігівщині та багато інших, що перетворилися у величезні кладовища. Гітлерівський план «обезлюджування» України окупанти здійснювали люто і методично. На сьогодні відомо не менше 250 місць масових розстрілів населення.

Із звірячою жорстокістю нацисти розправлялися з військовополоненими. Вони масово гинули від нелюдської праці, хвороб, голоду і холоду.

Усна історія

Із спогадів М.Т. Щербак, жительки с. Широке Василівського району Запорізької області.

«У Василівки був лагерь для наших, страшне. Люди возили туди, що було: то картошку зварять, то сала кусочок наріжуть. Не підпускали близько німці, так кидали отак-о. А проволока високо. Біжать, падають одне наверх одного, слабі, давлять одне одного. Хватають – їсточки хочеться. Не похожі на людей були. Щоб ви оце бачили, які вони худі й страшні».

Усна історія Степової України. Запорізький край. Запоріжжя. — С. 175.

Поясніть, чому німці утримували полонених червоноармійців у таких нелюдських умовах.

Жертвами «нового порядку» стали 1,4 млн радянських військовополонених у 180 концентраційних таборах, розташованих на території України.

Перемога під Сталінградом засвідчила, що Червона армія вийшла з кризового стану. СРСР здобув перевагу над Німеччиною в живій силі й техніці. Армія отримала достатній бойовий досвід і могла вести наступальні дії.

Вагомий внесок в укріплення обороноздатності Радянського Союзу зробила Україна.

Завдання для закріплення матеріалу

1. Поясніть значення поняття «загороджувальні загони».

2. Які фронти діяли на території України в жовтні 1943 р.? Для відповіді використайте карту.

Питання для обговорення в групі, класі

1. Чи обов’язково було, на вашу думку, визначати конкретну дату визволення Києва?

2. Поміркуйте, з якою метою Кремль акцентував увагу на патріотичних почуттях українців.

Висловіть власне судження

1. Поясніть, чому в 1943 р. стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної армії.

2. Чому радянські військовополонені утримувалися в нелюдських умовах?

Працюємо з документом

Прочитайте спогади колишніх українських остарбайтерів – жертв нацизму і дайте відповіді на запитання.

1. «Поляки були, бельгійці, чехи були. Взагалі іноземців багато було. Там же працювали на фабриці, але вони працювали в чистих цехах. Ставлення до них було відмінне. А ось ми – ізгої».

Із спогадів Анастасії Годун, с. Кухарі, Розважівський район, Київська область

2. «Французи, італійці, бельгійці, чехи, поляки – оце стільки націй робили. Ну вони десь у городі жили і їх возили на завод. А нас водили пішки три кілометри. Такі дерев’яні чуні з дерева. По асфальту знаєте як. А мозолі, мозолі на ногах!».

Із спогадів Зої Кривич, м. Київ Прошу вас мене не забувати: усні історії українських остарбайтерів. – Харків, 2009.

1. Поясніть, чому ставлення до українських остарбайтерів було набагато гіршим, ніж до робітників інших національностей.

2. Висловіть свою точку зору на питання.

Тестові завдання

Позначте, яке місто було визволено 6 листопада 1943 р.

Терміни, поняття

Позначте термін, який відповідає визначенню: «Дільниця місцевості, захоплена наступаючими військами в ході форсування водної перепони або така, що утримується при відході на її протилежний берег, – це. ».

Послідовність

Розставте історичні події в хронологічній послідовності.

Б остаточне визволення Харкова

Відповідність

Визначте відповідність історичних дат і подій.

3. Завершення Сталінградської битви

4. Початок визволення України

Відкрите запитання

Відомо, що фельдмаршал фон Паулюс 24 грудня 1943 р. звернувся до А. Гітлера з проханням дати дозвіл на капітуляцію під Сталінградом. Зокрема, він писав: «Подальша оборона не має сенсу. Катастрофи не уникнути. Для порятунку тих, хто залишився у живих, прошу дозволити капітуляцію». Гітлер відповів: «Забороняю капітуляцію. Армія повинна утримувати свої позиції до останньої людини і до останнього патрона». У результаті Німеччина втратила 330 тис. солдатів і офіцерів. Поясніть, чому Гітлер віддав такий наказ.

Тарутинський маневр – що це таке: які його цілі, значення і які завдання були вирішені

Вітчизняна війна 1812 року займає не останнє місце в низці найважливіших історичних подій. Її основними причинами стали суперечності між Росією і Францією щодо політики, що проводиться в Європі Наполеоном Бонапартом, а також порушення даними державами умов Тільзитського договору.

Те, що Наполеону двічі було відмовлено в одруженні сестри Олександра Першого, теж можна вважати непрямою причиною розгорнулася війни, одним з ключових моментів якої став Тарутинський маневр.

Значення цього пересування військ недалеко від Москви і подальшого бою для перемоги над Наполеоном розглянемо далі.

Значення війни 1812 року

Вже починаючи з 1810 року обидві ворогуючі сторони вели активну підготовку до бойових дій, формуючи свої військові сили.

Наполеон Бонапарт – мудрий полководець, проявив себе неабияким політиком і державним діячем.

Він у найкоротші терміни розширив кордони Франції, тим самим перетворивши її в могутню імперію. Європейські монархи змушені були підкоритися політико-економічним інтересам амбітного француза.

Для того щоб знайти непорушний авторитет, необхідна численна сильна армія, яка у Наполеона була. Завойовуючи все нові і нові території, Бонапарт таким чином поповнював її солдатами, насильно включеними в ряди воюючих.

Цей факт негативно відбивався на внутрішній дисципліні: такі люди були вороже налаштовані по відношенню до командирів і їх розпорядженням. Були і такі, які добровільно вступали в армію Наполеона – як правило, це були піддані держав-союзників.

У зв’язку з цим війська французів відрізнялися своєю багатонаціональністю. У їх складі були:

• поляки,
• німці,
• італійці,
• голландці,
• іспанці,
• австрійці,
• саксонці.

Саме польські полки були найбільш войовничими і дружніми до представників інших народностей і командуванню. Поляки ж і залишалися з Наполеоном Бонапартом до самого кінця – завершальної битви при Ватерлоо.

Залучення в ряди військ представників різних народів, з одного боку, давало постійну можливість поповнювати її чисельність. З іншого – в якійсь мірі саме цим пояснюється поразка Наполеона на вирішальному етапі війни.

У свою чергу російська армія під командуванням Кутузова в період війни з французами вважалася однією з кращих в Європі, а отже, і в світі.

На озброєнні військ були найкращі види артилерії і стрілецької зброї. Саме це у поєднанні з особистими якостями воїнів і відмінною суворовської школою робило росіян дуже серйозним супротивником.

Такі досвідчені російські полководці, як Суворов, Ушаков, Барклай де Толлі, Багратіон, Кутузов та інші, звели російське мистецтво планування ведення бою на найвищий рівень.

З цієї причини наші солдати не тільки не поступалися французам, але багато в чому перевершували їх. Принципи бойових дій та стратегічні маневри Суворова уважно вивчалися французами.

Наполеон по достоїнству оцінив майстерність російського воєначальника і навіть перейняв його наступальну манеру бою і деякі тактичні ідеї. У складі військ були піхота, кавалерія, артилерія, інженерні війська.

Важливо! Високий бойовий дух російських солдатів, згуртованість, швидкість, рішучість і чіткий розрахунок давали Росії можливості здобувати перемогу за перемогою.

Різниця у співвідношенні сил двох протиборчих військ була не надто приголомшливою – французів було приблизно 600 тисяч, а російське – приблизно 500 тисяч.

Командування військ володіло відомостями, що Наполеон хоче одним ударом розгромити ворога. Тому головною стратегією Кутузова стало ухилення від вирішальної сутички. Таку тактику схвалив особисто Олександр Перший.

Воєнні дії в середині 1941 – 1944 рр. – 10 клас

Завдання до уроку: 1) Переглянути відео. 2) Прочитати текст (тут, або за підручником – § 37 – 38). 3) Виконай письмово завдання 15, 16 або 17, що після цього тексту (Частина І, одне – на вибір).

ЧАСТИНА І 1. ПІДГОТОВКА НІМЕЧЧИНИ ДО НАПАДУ НА СРСР. ПЛАН «БАРБАРОССА»

Із завершенням воєнних дій у континентальній Європі Німеччина взяла під свій контроль величезний геополітичний простір. Вона окупувала Польщу, Нідерланди, Бельгію, Данію, Норвегію, Люксембург, значну частину Франції, Югославію, Грецію. Безпосередньо до Третього рейху увійшли: Саар, Австрія, Судетська область, Мемельська область. Залишки незалежної Чехії стали «протекторатом». Після захоплення Польщі до Третього рейху повернулися землі, що відійшли від Німеччини за Версальським договором: Данія втрачала частину Шлезвіг-Гольштейну, а Франція — Ельзас і Лотарингію. До складу Третього рейху від Югославії відійшли Словенія, Штирія та інші землі.

Важливою часткою підготовки Німеччини до війни із СРСР було використання промислових, сировинних, продовольчих та фінансових ресурсів поневолених країн.

Порівняно з німецьким промисловим потенціалом економічні потужності СРСР були не такими значними. Частка СРСР сягала 10% світового промислового виробництва. Хоча СРСР і випереджав Німеччину у виробництві танків, гармат, літаків, проте відставав у виготовленні автоматичної зброї, автотранспорту, засобів зв’язку, оптичних приладів тощо — тобто того, без чого сучасна війна була неможлива.

Значні території отримали союзники Німеччини. Угорщині відійшли землі від Словаччини (прикордонні території), Румунії (Трансильванія) та Югославії (Воєводина). Болгарія повернула собі Південну Добруджу, а також приєднала частину югославської та грецької Македонії, Фракію. Італія отримала деякі прикордонні території Франції, частини Греції та Югославії.

Союзні Німеччині держави несли тягар нерівноправних торговельних договорів. Вони були змушені за безцінь збувати в Німеччину свою аграрну продукцію в обмін на вироби промисловості, причому ціни диктував Рейхсбанк. На таких умовах до агресивного союзу з Німеччиною та Італією вступили Угорщина, Болгарія, Румунія, Хорватія, Словаччина та Фінляндія, а також «режим Віші» у Франції. Країни «осі» підтримувала Іспанія. Це не завадило А. Гітлеру подавати майбутню агресію проти СРСР як хрестовий похід проти більшовизму. Значних переваг держави «осі» досягли в Африці, Китаї та Індокитаї.

Значну частину стратегічної сировини відповідно до господарських договорів СРСР постачав до Німеччини. До початку війни вона отримала від СРСР не менш ніж 2 млн т зерна, кукурудзи, бобових, 1 млн т нафти, 100 тис. т бавовни, тисячі тонн кольорових металів тощо. Натомість із Німеччини в СРСР надходила значна кількість новітнього промислового обладнання, верстатів, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти знайомилися з німецькою промисловістю, у тому числі військовою.

18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав план «Барбаросса». Згідно з ним війна на сході мала розпочатися відразу після весняного бездоріжжя й закінчитися до настання зимових холодів, тобто відбутися протягом травня—листопада 1941 р. Приготування для здійснення операції мали бути завершені до 15 травня 1941 р. Проте події на Балканах змінили ці плани.

Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій: група армій «Північ» (командувач фельдмаршал В. Леєб), найсильніша група армій «Центр» (командувач фельдмаршал Ф. Бок), група армій «Південь» (командувач фельдмаршал Г. Рундштедт). Союзники Німеччини (Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія) виставили ще 29 дивізій та 16 бригад (за іншими даними — 42,5 дивізії).

Кожна група мала своє завдання і напрямок дій: «Північ» — Ленінград, «Центр» — Мінськ і Москва, «Південь» — Київ і далі на південь до Ростова-на-Дону. На території Норвегії та Фінляндії діяли німецька армія «Норвегія» і 2-га фінська армія. Армія «Норвегія» мала оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська — сприяти групі армій «Північ» у захопленні Ленінграда. Загалом німецьке угруповання разом із союзниками налічувало 190 дивізій — 5,5 млн солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків (за іншими даними: 166 дивізій — 4,306 млн особового складу, 42,6 тис. гармат і мінометів, 4,1 тис. танків і штурмових гармат, 4,8 тис. літаків).

Радянський Союз також готувався до війни. На червень 1941 р. на західному кордоні СРСР були зосереджені 171 дивізія Червоної армії — 3,25 млн осіб, 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8,6 тис. літаків (за іншими даними: 190 дивізій — 3,2 млн особового складу, 59,7 тис. гармат і мінометів, 15,6 тис. танків, 10,7 тис. літаків).

СТАЛІНСЬКА ВІЙСЬКОВА ДОКТРИНА

• Радянському Союзу ніколи не доведеться вести бойових дій на своїй території.

• Готуватися слід до наступальної (у випадку нападу противника), а не до оборонної війни.

• Будь-яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням пролетаріату країн Заходу.

ЗБРОЙНІ СИЛИ СРСР у 1939—1941 рр.

Німецькі війська перетинають кордон СРСР 21 червня 1941 р.

29 червня 1941 р. з’явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи в боротьбі з Німеччиною. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (із 8 серпня — Ставка Верховного Головнокомандувача, очолювана Й. Сталіним) — вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Уся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО). Навколо великих промислових центрів формувалися укріпрайони, почалася евакуація промисловості та матеріальних цінностей на схід.

Наміри Червоної армії (план «Гроза») та й сама розстановка збройних сил на західному кордоні свідчили, що Й. Сталін готувався до наступальної, а не до оборонної війни проти Німеччини. Проте рівень підготовки й оснащення Червоної армії не відповідали сучасним вимогам. Значна частина техніки вимагала належної підготовки, особливо не вистачало засобів зв’язку і транспорту.

2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ ТА ЇЇ СОЮЗНИКІВ НА СРСР

Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р. Перш ніж гармати відкрили вогонь, сотні літаків перетнули радянські кордони й бомбардували 66 основних аеродромів, міста, у тому числі бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Незважаючи на відчайдушний опір, німецькі танкові колони просунулися на окремих ділянках у тил радянських військ на глибину до 50 км і подекуди перетнули навіть старий радянсько-польський кордон. Слід відзначити подвиг захисників Брестської фортеці, яка трималася два тижні, а останній її захисник склав зброю лише навесні 1942 р.

Головний удар німецькі війська завдавали проти військ Західного фронту (командувач генерал Д. Павлов). Уже в перші дні радянські війська на цьому напрямку були оточені (Білосток—Мінськ) і розгромлені. У полон потрапили 329 тис. солдатів, були захоплені 3,3 тис. танків, 1,8 тис. гармат. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ і продовжували рухатися на схід.

Група армій «Північ» успішно просувалася територією республік Балтії, захопивши Вільнюс, Ригу, підійшовши до Пскова й Новгорода. На цій ділянці фронту виникла загроза прориву німецьких військ до Ленінграда.

Проте в Україні просування німецьких військ було не таким успішним. У районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно розгорілась одна з найбільших у Другій світовій війні танкових битв, яка тривала п’ять діб. Хоча радянські механізовані корпуси зазнали цілковитої поразки, вони затримали просування німецьких військ на Київ.

У середині липня 1941 р. відбулася битва за Київ, Смоленськ, у районі Новгорода (Лузький оборонний рубіж). Ціною героїчних зусиль наступ німецьких військ за всіма напрямками було призупинено.

Німецькі солдати на Хрещатику в Києві у вересні 1941 р.

Хрещатик після підриву та пожежі 24—28 вересня 1941 р.

Лист до мами. Художник Микола Бут, 1970 р.

ПРИЧИНИ ПОРАЗОК ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ влітку-восени 1941 р.

• Німецька армія була краще підготовлена до ведення сучасної війни;

• радянським керівництвом було допущено грубі прорахунки у визначенні часу початку війни, побудові й розташуванні військ, їх підготовці;

• напередодні війни Й. Сталін відмовився привести війська західних округів у бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни;

• репресії 1937—1938 рр. знищили кращі офіцерські й командні кадри Червоної армії (загалом було репресовано 43 тис. осіб командного складу).

Наразившись на сильний опір, німецьке командування змінило напрямок головного удару в бік України. У серпні 1941 р. було завдано поразки військам Південного фронту (генерал І. Тюленєв) на Правобережжі. У районі Умані радянські війська були оточені й опинилися в полоні (103 тис. осіб). В облогу потрапила Одеса, оборона якої тривала з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийшли до Дніпра майже по всій довжині його течії та захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські війська Південно-Західного фронту (командувач генерал-полковник М. Кирпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища, командувач фронту запросив дозвіл залишити Київ, але Й. Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало радянським військам. Німецькі війська, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові частини групи армій «Центр» повернули на південь, форсували Десну й теж вийшли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. вони з’єдналися. У результаті 665 тис. радянських солдатів потрапило в полон. М. Кирпонос під час спроби прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили до Києва.

У жовтні 1941 р. було захоплено Крим і взято в облогу Севастополь, який чинив опір 250 днів (30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р.). 16 жовтня 1941 р. радянські війська непомітно залишили Одесу.

Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5 млн км 2 із населенням 74,5 млн осіб.

Наприкінці 1941 р. лише полоненими Червона армія втратила 3,8 млн осіб. За весь період війни в полон потрапило 4,5 млн радянських воїнів, а повернулося лише близько 2 млн осіб. Інші померли або були знищені в німецьких концентраційних таборах.

Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.

24 вересня командувач групи армій «Центр» Ф. фон Бок скоригував план наступу й захоплення Москви («Тайфун»). Німецькі війська налічували 1,708 млн осіб, 13,5 тис. гармат і мінометів, 1,7 тис. танків і 1,3 тис. літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали у своєму складі 1,25 млн осіб, 7,6 тис. гармат і мінометів, 9,9 тис. танків, 677 літаків.

ЕВАКУАЦІЯ ВЕЛИКИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ*

Район, із якого евакуйовано

Район, куди евакуйовано

Москва й Московська область

Казахстан та Середня Азія

* До весни 1942 р. до ладу було введено 1200 евакуйованих підприємств, а також 850 нових.

Військовий парад на Красній площі в Москві 7 листопада 1941 р.

7 листопада 1941 р. в Москві (також у Куйбишеві та Воронежі) для піднесення морального духу відбулися військові паради на честь річниці Жовтневої революції. Військові частини, що брали участь у параді, одразу направляли на фронт. Щоб уникнути бомбардування, парад розпочався вранці значно раніше, ніж звичайно. У своїй промові Й. Сталін висловлював упевненість у майбутній перемозі.

Перший етап німецького наступу на Москву тривав із 30 вересня до початку листопада 1941 р. Німецьким військам вдалося оточити в районі Брянська й на захід від Вязьми та розгромити основні сили Західного фронту радянських військ (у полон потрапило 663 тис. солдатів, було захоплено 1,2 тис. танків, 5,4 тис. гармат), що прикривали Москву. Німецькі війська взяли міста Калінін (Твер), Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ, близько підійшли до Тули. Їхні танки стояли вже за 80—100 км від Москви.

Другий етап тривав із 15—18 листопада до початку грудня 1941 р. Німецькі війська намагалися знайти слабкі місця в обороні столиці й обхідними ударами оточити все московське угруповання радянських військ. Німецькі війська наблизилися до Москви, але зустріли відчайдушний опір радянських військ.

У той час як захисники Москви стримували наступ німецьких військ, командування накопичувало сили й готувало контрудар. До Москви було перекинуто частини з Далекого Сходу та Середньої Азії. Командувачем Західного фронту, що обороняв Москву, було призначено Георгія Жукова.

Після напружених оборонних боїв у ніч із 5 на 6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла в наступ. Розпочався третій етап битви за Москву (5 грудня 1941 — початок весни 1942 р.). У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100—300 км.

У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій «Центр» зазнала значних втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. осіб), у тому числі 11 танкових і чотири моторизовані. Загальні втрати Німеччини в битві за Москву сягали 500 тис. осіб, 1,3 тис. танків, 2,5 тис. гармат і 15 тис. автомашин.

Поразка під Москвою завдала остаточного удару по планах «блискавичної війни». Після цього розпочався загальний наступ Червоної армії на декількох ділянках фронту. Так, у районі Ленінграда було зірвано спробу німецьких військ створити подвійне кільце блокади міста. У районі Харкова в результаті наступу радянських військ утворився Барвінківський виступ, що був вдалим плацдармом для продовження наступу з метою визволення міста. Найбільш успішною під час зимової кампанії була Керченсько-Феодосійська операція (26 грудня 1941 — 2 січня 1942 р.), наслідком якої стало визволення Керченського півострова й послаблення німецького тиску на Севастополь.

4. ХІД ВІЙНИ НА РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОМУ ФРОНТІ НАВЕСНІ — ВЛІТКУ 1942 р.

Незважаючи на поразку під Москвою, стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. А. Гітлер планував на 1942 р. широкомасштабний наступ на південному фланзі радянсько-німецького фронту з метою оволодіти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Північного Кавказу й Закавказзя, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

Трагічної поразки радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня 1942 р. розпочався наступ радянських військ із Барвінківського виступу на Харків, але він мав катастрофічні наслідки. Радянський удар припав на район, де були зосереджені основні сили німецьких військ, що готувалися до наступу на південь. Після кривавих боїв дивізії трьох армій потрапили в оточення й були розгромлені. Радянські втрати складали: 227 тис. солдатів, 652 танки, 1,6 тис. гармат, 3,2 тис. мінометів. З оточення вдалося вирватися лише 22 тис. осіб.

Невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-га ударна армія намагалася зняти облогу з Ленінграда. Командувач армії генерал А. Власов здався в полон і згодом очолив Російську визвольну армію (РВА), яка воювала на боці Німеччини.

Цей наступ мав стати складовою загального плану А. Гітлера, який передбачав захоплення Суецького каналу, Близького Сходу й нафтових родовищ Перської затоки.

За рішенням Й. Сталіна радянські війська мали завдавати німецьким військам випереджальних ударів, не чекаючи початку їхнього наступу.

У квітні на Керченському півострові радянські частини готувалися перейти в наступ для зняття облоги із Севастополя. Однак вони зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Е. Манштейна. Червона армія втратила понад 200 тис. осіб і велику кількість зброї. Німецькі війська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджимушкайських каменоломнях.

Наступного удару німецька армія завдала по оточеному гарнізону Севастополя (2 червня — 4 липня 1942 р.). Німецькі війська, підтримувані румунськими частинами, вийшли до Північної бухти, і фортеця впала. Втрати радянських військ склали понад 200 тис. осіб.

Навесні 1942 р. південний фланг радянського фронту був значно ослаблений, а армія залишилася без резервів. У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту на Волгу та Північний Кавказ. У середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до річки Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Сталінградська битва тривала із 17 липня 1942 до 2 лютого 1943 р. і завершилася перемогою радянських військ.

Одночасно тривала битва за Кавказ, у якій радянська армія зуміла зупинити німецькі війська на Кавказьких перевалах.

5. СТВОРЕННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ

Із перших годин нападу Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки А. Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В. Черчилль заявив: «Кожний, хто воює проти А. Гітлера, — друг Англії, кожен, хто воює на його боці, — ворог Англії». 22 червня 1941 р. у зверненні до нації англійській прем’єр-міністр заявив, що Велика Британія надасть «Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе». Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Почала формуватися антигітлерівська коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою акцією СРСР і Великої Британії стала окупація Ірану з метою не допустити його зближення з Німеччиною.

14 серпня 1941 р. після зустрічі Т. Рузвельта та В. Черчилля з’явився документ під назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підґрунтя. До цієї угоди в грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Хартія стала першим документом, у якому були викладені цілі США і Великої Британії у війні й загальні положення післявоєнного облаштування світу. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.

1 жовтня 1941 р. між СРСР, США та Великою Британією в Москві була підписана угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Постачання почались одразу (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина). США надали безвідсотковий кредит в 1 млрд доларів (листопад 1941 р.). Крім США, військову продукцію до СРСР направляли Велика Британія й Канада.

Американський плакат, присвячений підписанню Декларації Об’єднаних Націй у 1942 р. (напис: «Об’єднані нації борються за свободу»)

У грудні 1941 р. на СРСР було поширено дію законодавства США про ленд-ліз. Перша військова техніка (особливо танки) з’явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників переважно відбувалася північними морськими конвоями (до Мурманська та Архангельська) під охороною британських військово-морських сил, а також через Іран та Далекий Схід. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, із жовтня 1941 до червня 1942 р. СРСР отримав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Загалом СРСР отримав 4% (за іншими даними — 7—11%) зброї, обладнання від обсягу власного виробництва. На СРСР припала третина поставок США за ленд-лізом (10,8 млрд доларів із 30,3 млрд).

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США й Велика Британія, підписали Декларацію Об’єднаних Націй, яка спиралася на принципи і завдання Атлантичної хартії. Вони зобов’язалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорів, співпрацювати у війні й не укладати сепаратного миру. У Декларації зазначалося, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи й незалежності всіх народів.

В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.

26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великою Британією про союз у війні проти Німеччини та її сателітів (пособників) у Європі. Договір передбачав співробітництво й надання взаємної допомоги після війни. У Вашингтоні відбулися радянсько-американські переговори, які завершилися підписанням 11 червня 1942 р. угоди про взаємодопомогу й ведення війни проти агресорів. Обидві сторони зобов’язалися постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, розвивати торгівлю та здійснювати економічне співробітництво. Ці дві угоди завершили формування антигітлерівської коаліції.

Найголовнішим у відносинах між СРСР, США та Великою Британією стала проблема відкриття Другого фронту в Європі. Спочатку це планувалось на 1942 р.

6. НАПАД ЯПОНІЇ НА «ПЕРЛ-ХАРБОР» ТА ПОЧАТОК ВІЙНИ В ТИХОМУ ОКЕАНІ

Після підписання пакту 1940 р. Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом А.-Ф. Петена (липень 1941 р.) на право створення баз у французьких колоніях — Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі. Проникнення Японії до Індокитаю спонукало США до заморожування японського капіталу в американських банках і до ембарго (заборони) на постачання Японії нафти. Рішення США підтримали Велика Британія та Нідерланди. Унаслідок цього японська зовнішня торгівля скоротилася на 3/4, а імпорт нафти — на 9/10. Японська економіка опинилася на межі краху. 2 липня 1941 р. уряд Японії прийняв рішення «просуватися на південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія мала намір вступити в боротьбу зі США за панування в Тихому океані.

7 грудня 1941 р. японський флот атакував американську військово-морську базу «Перл-Харбор». США втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США й Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі США. Таким чином, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в Другу світову війну.

ВТРАТИ СРСР І НІМЕЧЧИНИ на 10 липня 1941 р.

Проаналізуйте таблицю. Чим було зумовлено таке співвідношення втрат між СРСР і Німеччиною?

Атака Японії на американську військово-морську базу «Перл-Харбор» на острові Оаху (Гаваї) 7 грудня 1941 р.

Протягом кількох місяців японські війська окупували Малайю, Гонконг, Сингапур, усі острови Індонезії, Філіппіни, висадились у Новій Гвінеї й підійшли до Австралії. Таким чином, було загарбано величезну територію з населенням 150 млн осіб і значними природними багатствами.

Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та острови Тихого океану, Японія намагалася оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.

7. ВІЙНА В ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ ТА СЕРЕДЗЕМНОМОР’Ї

На початку 1941 р. до Північної Африки на допомогу італійським військам прибув Німецький Африканський корпус на чолі з генералом Ервіном Роммелем. Його прибуття дало змогу не тільки зупинити успішний наступ англійський військ у Лівії, а й відкинути їх до Єгипту. У червні 1941 р. війська Е. Роммеля захопили Тобрук — ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. За це А. Гітлер присвоїв Е. Роммелю звання генерал-фельдмаршала. Успішні дії генерала принесли йому прізвисько «Лис пустелі». Ініціативою в Північній Африці заволоділи Німеччина та союзні з нею держави. Проте в тилу німецьких військ англійські війська утримували важливий стратегічний пункт Тобрук, який не давав Е. Роммелю продовжувати наступ. Усі спроби зломити опір англійської армії були невдалими. У листопаді 1941 р. англійські війська здійснили наступ зі звільнення Тобрука й знову оволоділи Кіренаїкою. Ці успіхи порушили морські перевезення Італії та Німеччини в Середземному морі й поставили корпус Е. Роммеля перед загрозою залишитися без підкріплення та припасів. Це примусило німецьке командування зосередити посилену увагу на Середземномор’ї.

8. КОРІННИЙ ПЕРЕЛОМ НА ТИХООКЕАНСЬКОМУ ТЕАТРІ БОЙОВИХ ДІЙ

До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах належала Німеччині та її союзникам. Союзники в антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація почала змінюватися.

Перші успіхи, що дозволили змінити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7—8 травня 1942 р. відбулася битва в Кораловому морі біля берегів Нової Гвінеї. Японська ударна ескадра, що рухалася для захоплення Порт-Морсбі, зазнала першої значної поразки. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі обох сторін не зробили жодного пострілу один по одному. Долю бою вирішила авіація. Японія, втративши один авіаносець, один есмінець та 80 літаків, змушена була відступити. Від планів вторгнення до Австралії їй довелося відмовитися.

4—6 червня 1942 р. біля атолу Мідуей японський флот (адмірал І. Ямамото) зазнав поразки від американського флоту (адмірал Ч. Німіц) і вже не зумів відновити свою могутність до кінця війни. У бою Японія втратила чотири авіаносці, один крейсер і 253 літаки, США — один авіаносець, один есмінець і 150 літаків.

Ключовим пунктом англійського панування в Середземному морі був острів Мальта. Спочатку німецька авіація й підводні човни разом з італійським флотом завдали досить відчутних ударів по англійському флоту в Середземномор’ї: було потоплено або виведено з ладу найбільші кораблі. Найвдаліша операція була проведена в Александрії 19 грудня 1941 р., коли італійськими диверсантами було пошкоджено два англійські лінкори. Потім почалися систематичні бомбардування Мальти, які мали завершитися німецьким десантом у липні 1942 р. Проте А. Гітлер віддав перевагу наступу Е. Роммеля, який мав захопити Александрію й Суецький канал. У березні італо-німецькі війська почали наступ у Єгипті й були з великими труднощами зупинені за 100 км від Александрії.

Битва біля атолу Мідуей. Червень 1942 р.

У результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і змушена була перейти до стратегічної оборони. Американці ж перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої тривали до лютого 1943 р. і завершилися поразкою Японії в цьому регіоні. Перемога американців у боротьбі на Тихому океані загалом означала перехід ініціативи до США.

• У 1941—1942 рр. відбулися події, що стали визначальними для подальшого перебігу війни. У війну вступили й були втягнуті СРСР, Японія, США. Вона стала справді світовою.

• У 1941 р. зазнала краху стратегія «бліцкригу» для Німеччини, а в 1942 р. — і для Японії.

• Хоча Центральні держави утримували стратегічну ініціативу, але їх поразка була вже очевидною.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли Німеччина та її союзники здійснили напад на СРСР? Як називався план нападу на СРСР?

2. Поразка в якій битві перекреслила плани на «блискавичну» перемогу над СРСР?

3. Коли було створено антигітлерівську коаліцію?

4. Які держави були союзниками Німеччини?

5. Яка подія призвела до вступу США в Другу світову війну?

6. Що таке корінний перелом?

7. Якими були причини нападу Німеччини та її союзників на СРСР?

8. Визначте основні положення плану «Барбаросса». Чи вдалося його реалізувати?

9. Як розгорталися події на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.? Що зумовило поразку Червоної армії на початковому етапі війни? 10. Якою була роль битви за Москву в перебігу Другої світової війни?

11. Що зумовило поразки Червоної армії навесні 1942 р.?

12. Якими були причини нападу Японії на США?

13. Як розгорталися події війни в басейні Середземного моря й Північній Африці в другій половині 1941 — на початку 1942 р.?

14. Порівняйте сталінську і гітлерівську військові доктрини.

15. Складіть синхроністичну таблицю подій на фронтах Другої світової війни в 1941—1942 рр.

Африканський, Середземноморський театри бойових дій

Тихоокеанський театр бойових дій

16. Маршал О. Василевський після війни стверджував, що вина Й. Сталіна в тому, що він «не вловив тієї межі, далі якої його політика ставала не тільки непотрібною, але й небезпечною. Таку межу потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йдеться? Дайте розгорнуту відповідь.

17. Втрати Червоної армії в 1941 р. складали 67% стрілецької зброї, 91 % танків, 90% гармат і мінометів, 90% літаків, майже весь кадровий склад армії. Як ви вважаєте, завдяки чому Радянському Союзу вдалося вистояти і перемогти у війні? Складіть есе.

1. СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА

Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався із Харківського напрямку. Німецькі війська форсували Сіверський Донець і Дон.
25 серпня 1942 р. 6-та німецька армія досягла західних околиць міста на Волзі. Окрім неї, на Сталінград наступала ще й 4-та танкова армія. Їм протистояли ослаблені вдвічі менші сили.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ ПІД СТАЛІНГРАДОМ на вересень 1942 р.

Сталінградська битва — одна з найбільших і найважливіших операцій Другої світової війни. Умовно її можна поділити на дві частини. Перша — це наступ німецьких військ влітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських військ і розгром угруповання німецьких, італійських, румунських та угорських частин на Волзі. Сталінградська битва стала символом боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їхніх лідерів.
14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Спалахнули жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німецькі війська почали останній штурм міста, на окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги, але це був їх останній успіх.
На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. У другій половині 1942 р. економіка СРСР безперервно нарощувала випуск військової продукції. Шляхом запровадження жорстокої дисципліни й експлуатації за короткий час за Уралом було налагоджено роботу потужного військово-промислового комплексу. Літні люди, жінки, діти, що замінили біля верстатів мобілізованих на фронт робітників, самовіддано працювали, згуртовані гаслом: «Усе для фронту! Усе для перемоги!» Саме їхніми зусиллями в другій половині 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових літаків, 13,6 тис. танків, 15,6 тис. гармат.
Для забезпечення головного удару передбачалося на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар у районі Сталінграда. Згідно з планом «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі й техніці вже була на боці радянських військ.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НАПЕРЕДОДНІ РАДЯНСЬКОГО КОНТРНАСТУПУ

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СТАЛІНГРАДСЬКОЇ БИТВИ

• Започаткувала корінний перелом у ході Другої світової війни;
• було завдано удару по військовій міці Третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
• почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
• було завдано удару Німеччині та її союзникам загалом. Японія й Туреччина відмовилися вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румуни, Італії, Угорщини (їхні армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Фінляндії почали шукати привід до виходу з війни;
• поразка німецьких військ та їхніх союзників стала могутнім імпульсом для розгортання антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання німецьких військ (22 дивізії) (командувач фельдмаршал Ф. Паулюс). Після невдалих спроб прорватися з оточення 30 січня 1943 р. Ф. Паулюс підписав акт про капітуляцію. Загальні втрати німецької армії під Сталінградом становили 1,5 млн осіб, майже 3,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитися. Ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР.

У січні 1943 р. радянські війська досягли ще одного значного успіху. Блокаду Ленінграда було прорвано, а на заході Радянська армія підійшла до Смоленська.
12 січня 1943 р. війська під командуванням генерала Ф. Голікова перейшли в наступ із-під Воронежа в загальному напрямку на Харків. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 лютого — Бєлгород. Війська під командуванням генерала М. Ватутіна 16 лютого оволоділи Харковом і рушили на Дніпропетровськ (Дніпро), Запоріжжя, відрізаючи німецькі війська, що відступали з Кавказу.

У той час як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу, Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу (згодом вона була названа відволікаючою для забезпечення успіху під Сталінградом). За 23 дні боїв на цьому напрямку радянські війська втратили 215 тис. осіб убитими й пораненими.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КУРСЬКОЇ БИТВИ

• Було розгромлено кращі дивізії німецьких військ;
• стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Радянської армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;
• були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду блоку Центральних держав.
У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення, німецькі війська завдали потужного контрудару у фланг по розтягнутих військах Ф. Голікова й М. Ватутіна. Харків, Бєлгород та інші міста знову були захоплені. Утворився величезний вигин у фронті, що отримав назву Орловсько-Курська дуга.
Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. Обидві сторони накопичували сили для наступу влітку.
Навесні 1943 р. німецьке командування вирішило знову перебрати на себе ініціативу. Відповідно до плану «Цитадель» воно ставило завдання розгромити радянські війська на Орловсько-Курській дузі й розгорнути наступ на Москву. Для наступу були створені нові зразки зброї (танки «Тигр», «Пантера», самохідні гармати «Фердінанд» тощо), які мали забезпечити німецьким військам технічну перевагу.
Радянське командування дістало точні відомості про підготовку Німеччини до наступу. І хоч на цей час сили СРСР кількісно переважали сили вермахту, було прийнято рішення про «навмисну оборону» з метою знекровити військовий потенціал німецьких військ і завдати їм контрудару.
Для здійснення прориву з обох кінців Орловсько-Курської дуги німецьке командування зосередило в районі Орла сім танкових, два моторизовані й дев’ять піхотних дивізій, а в районі Бєлгорода — десять танкових, одну моторизовану й сім піхотних дивізій. Загалом німецьке угруповання налічувало 900 тис. осіб, 10 тис. гармат і мінометів, 2,7 тис. танків і штурмових гармат, 2,05 тис. літаків. Проте й радянська сторона створила в районі виступу потужне угруповання. До літа 1943 р. в Радянській армії було понад 6,6 млн осіб, 105 тис. гармат і мінометів, близько 2,2 тис. бойових установок реактивної артилерії, понад 10 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 10,3 тис. літаків. Перевага цього разу була на боці радянських військ.
Наступ німецьких армій із-під Бєлгорода та від Орла в напрямку на Курськ розпочався 5 липня 1943 р. Коли вони були вже знесилені, але ще не встигли перейти до оборони, у наступ рушили війська Брянського, Степового й Південно-Західного фронтів. Слідом за ними перейшли в наступ Центральний та Воронезький фронти.
12 липня 1943 р. під селищем Прохорівка відбулася велика танкова битва, що показала марність подальшого німецького наступу. З обох сторін у ній брало участь 1,2 тис. танків і самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Хоча німецькі війська зазнали менших втрат, змінився характер усієї Курської битви, радянські війська перейшли в рішучий наступ. 5 серпня вони звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (операція «Рум’янцев»).

Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінного перелому на рядянсько-німецькому фронті. Перемога на Курській дузі була досягнута дорогою ціною: радянські втрати складали 863 тис. осіб, 6 тис. танків і 1,6 тис. літаків. У той самий час за 50 днів безперервних боїв німецька армія втратила 30 дивізій; 500 тис. осіб, 1,3 тис. танків, 3 тис. гармат, 1 тис. літаків. Незважаючи на значні втрати, радянська армія мала значні резерви, у той час як міць вермахту була підірвана.

3. БИТВА ЗА ДНІПРО

Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування вздовж правого високого берега річки створило систему укріплень — так званий «Східний вал». Воно намагалося використати повноводну річку з високим правим берегом як природне укріплення.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НАПЕРЕДОДНІ БИТВИ ЗА ДНІПРО