§ 24. Різноманітність ссавців: гризуни, зайцеподібні, копитні

Гризуни та зайцеподібні живляться переважно рослинною їжею. Вони мають великі й гострі різці та кутні зуби з плоскою жувальною поверхнею, ікла відсутні.

Які ознаки притаманні представникам гризунів?

• Гризуни – дрібні та середні за розмірами тварини. Поширені на різних континентах, ведуть наземний, підземний, деревний чи напівводний спосіб життя. Для цих тварин характерна наявність чотирьох різців (по два на кожній щелепі) (див. мал. 137. А). Різці вкриті емаллю лише спереду, тому вони сточуються з того боку, де емалі немає, і постійно залишаються гострими.

Білка звичайна, або вивірка звичайна (мал. 143, 1), – відомий усім мешканець лісів і лісопарків. Живе в дуплах дерев чи в гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться переважно насінням та плодами рослин. Перед зимовим періодом запасає насіння і плоди рослин, сприяючи їхньому розповсюдженню.

Бобер європейський (мал. 143, 2) веде напівводний спосіб життя, заселяючи береги невеликих річок, озер тощо. Сплющений і розширений хвіст цих тварин допомагає плавати у воді. Живуть бобри колоніями, будують характерні «боброві хатинки». У водоймах з непостійним рівнем води бобри влаштовують греблі. Так вони підтримують постійний рівень води в загатах, запобігаючи осушенню своїх оселень.

• Найчисленніша група – мишоподібні гризуни. До них належать миші (хатня, лісова тощо), пацюки (сірий і чорний), хом’яки, полівки. Миша хатня та два види пацюків пристосувалися до життя в оселях людини та поблизу них. Там вони знаходять оптимальні умови для життя (пригадайте, такі види називають синантропними). Оселяючись у житлі людини, миша хатня та пацюки знищують і псують харчові продукти.

Мал. 143. Гризуни: 1 – білка звичайна; 2 – бобер європейський; 3 – хом’як звичайний; 4 – сліпак

Хом’яки (звичайний та сірий) (мал. 143, 3) мають об’ємні защічні мішки, за допомогою яких переносять їжу до свого житла. У системі ходів хом’яки влаштовують комори, у яких запасають до 30 кг їжі (зерна, картоплі, моркви).

Сліпаки (мал. 143, 4) ведуть підземний спосіб життя, створюючи в ґрунті складну систему ходів. Ґрунт риють за допомогою різців, а виштовхують його з нори назовні головою. Підземний спосіб життя позначився на зовнішньому вигляді цих тварин: сліпаки не мають вушних раковин, маленькі очі сховані під шкірою, волосяний покрив – короткий і густий. Живляться сліпаки підземними частинами рослин, запасаючи їжу у своїх ходах. Усі види сліпаків фауни України (піщаний, буковинський, подільський та білозубий) потребують охорони. Причиною зменшення чисельності цих тварин є господарська діяльність людини: обробіток ґрунту, внесення отрутохімікатів тощо.

За якими ознаками зайцеподібні відрізняються від гризунів? Від гризунів зайцеподібні відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари у гризунів). До цих тварин належать, зокрема, зайці та кролі. Зайці мають видовжені задні кінцівки та вушні раковини. Не риють нір, а відпочивають прямо на ґрунті. Ведуть переважно нічний спосіб життя. Звичайним видом для нашої країни є заєць сірий, або русак (мал. 144, 1). Утікаючи від хижаків, заєць-русак здатний розвивати швидкість до 50 км на годину.

Мал. 144. Зайцеподібні: 1 – заєць сірий; 2 – кріль дикий

Кролі відрізняються від зайців коротшими та ширшими вухами, їхні задні лапи та хвіст також коротші. Кріль дикий, або європейський (мал. 144, 2), живе в норах, оселяється переважно колоніями. Трапляється на півдні України. Людина приручила дикого кроля і вивела багато його порід. Особливо цінується сріблясто-сіре хутро кролів породи «шиншила». Ангорського кроля, довжина шерсті якого сягає 12 см, розводять заради цінного пуху (підшерстя); породу «білий велетень» – заради м’яса.

Які ознаки характеризують копитних ссавців? У раціоні копитних ссавців переважає рослинна їжа. Тому в цих тварин добре розвинені різці та кутні зуби, які мають складчасту поверхню і слугують для перетирання їжі (див. мал. 137. Б, 1). Копитні здатні до швидкого бігу, спираючись на пальці, вкриті роговими копитами. Серед копитних розрізняють непарнокопитних і парнокопитних.

• Непарнокопитні об’єднують великих тварин з непарним числом розвинених пальців (один або три) на кінцівках. Усі інші пальці або недорозвинені, або відсутні. Наприклад, один розвинений палець мають коні, зебри, віслюки. З диких коней до наших часів зберігся лише кінь Пржевальського (мал. 145, 1). Цей підвид дикого коня раніше був поширений у степах Центральної Азії. Нині мешкає лише на заповідних територіях. Близький родич коней – кулан – поширений у деяких пустельних і напівпустельних регіонах Азії. В Україні куланів утримують на острові Бірючий в Азовському морі. Цей вид занесено до Міжнародної червоної книги.

Мал. 145. Непарнокопитні: 1 – кінь Пржевальського; 2 – носоріг чорний

Носороги (мал. 145, 2) – нечисленна група тварин з трипалими кінцівками та голою товстою шкірою. На лобових кістках розташовані один чи два роги. Поширені в Африці та Південно-Східній Азії. Усі види носорогів занесено до Міжнародної червоної книги.

• Представники парнокопитних мають парне число розвинених пальців на кінцівках (два або чотири). Залежно від особливостей будови травної системи їх поділяють на жуйних і нежуйних.

До нежуйних парнокопитних належать свині та бегемоти. На їхніх кінцівках розвинені по чотири пальці. Дика свиня, або кабан (мал. 146), – всеїдна тварина. Для неї характерна видовжена морда з позбавленим волосся «п’ятаком» навколо ніздрів. За його допомогою тварини риють ґрунт у пошуках їжі. У самців добре розвинені ікла, які слугують надійним захистом від ворогів. Тіло тварини вкриває жорстка щетина, що захищає шкіру від пошкоджень. В Україні кабан мешкає у вологих лісах (переважно дубових і букових), чагарниках. Важливу роль кабани відіграють у житті лісів: живлячись ґрунтовими комахами, ці тварини знищують значну кількість шкідників (зокрема, личинок хрущів). Риючи, кабани закопують плоди та насіння дерев у глиб ґрунту, чим сприяють відновленню лісів. Дика свиня – предок свійської свині, яку розводять заради м’яса, сала та шкури.

Мал. 146. Дика свиня

Бегемот, або гіпопотам, веде напівводний спосіб життя. Має товсту шкіру, яка потребує постійного зволоження. Бегемоти поширені в Центральній та Східній Африці, переважно в національних парках і заповідниках.

Жуйні парнокопитні характеризуються стрункими кінцівками та особливою будовою шлунка. Вони живляться рослинною їжею, яку зрізують за допомогою різців. У ротовій порожнині їжа зволожується слиною, яка містить травні соки, і пережовується за допомогою кутніх зубів. До жуйних належать олені, козли, барани, бики, жирафи та інші. Найбільший представник оленів – лось – має довгі кінцівки, велику голову та широкі роги (мал. 147, 1). В Україні також трапляється козуля європейська та акліматизований зі Східної Азії плямистий олень (мал. 147, 2). Таку назву вид дістав через плямисте забарвлення шерсті.

Мал. 147. Жуйні парнокопитні: 1 – лось; 2 – плямистий олень; 3 – зубр

На відміну від оленів, чиї кісткові роги щорічно замінюються, інші представники жуйних мають порожнисті нерозгалужені роги. Вони утворені роговими чохлами, розташованими на виростах кісток черепа. Такі роги ростуть упродовж усього життя. Найбільші розміри серед порожнисторогих мають бики. У цих сильних тварин могутнє тіло, товсті й короткі роги, які є і в самців, і в самок. До Червоної книги України та Міжнародної червоної книги занесено зубра (мал. 147, 3). Цей лісовий велетень в Україні вільно мешкав до початку XVIII сторіччя. На початку XX сторіччя він зберігся тільки в зоопарках і приватних угіддях.

Біологічний словничок: гризуни, зайцеподібні, парнокопитні, непарнокопитий

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Які риси подібності та відмінності в будові гризунів і зайцеподібних ви знаєте? 2. Яка роль гризунів у природі та господарстві людини? 3. Які риси притаманні копитним тваринам? 4. Чим відрізняються представники парнокопитних від непарнокопитних?

Обговоріть у групах

1. Як спосіб живлення гризунів та зайцеподібних позначився на особливостях будови їхнього зубного апарату? 2. Які органи чуття: зору, слуху чи нюху – мають бути найкраще розвинені в копитних, щоб рятуватися від ворогів?

Для допитливих і кмітливих

У кролів, на відміну від зайців, малята народжуються безпорадними. Як це пов’язано зі способом їхнього життя?

Парнокопитні ссавці

Парнокопитні ссавці (Artiodactyla), також відомі як парнокопитні ссавці або парнокопитні, є групою ссавців , ноги яких побудовані так, що їх вага переноситься третім і четвертим пальцями. Це відрізняє їх від непарнокопитних ссавців , вага яких несуть лише третій палець. До парнокопитних належать такі тварини, як велика рогата худоба, кози, олені, вівці, антилопи, верблюди, лами, свині, бегемоти та багато інших. Сьогодні існує близько 225 видів парнокопитних ссавців.

Розмір парнокопитних

Парнокопитні варіюються за розміром від мишачого оленя (або «шевротана») Південно-Східної Азії, який ледве більший за кролика, до гігантського бегемота, який важить близько трьох тонн. Жирафи, які не такі важкі, як гігантські бегемоти, справді великі з іншого боку — те, чого їм не вистачає, вони компенсують висотою, причому деякі види досягають 18 футів у висоту.

Соціальна структура змінюється

Соціальна структура парнокопитних неоднакова. Деякі види, наприклад водяні олені з Південно-Східної Азії, ведуть відносно самотній спосіб життя і шукають компанії лише під час шлюбного сезону. Інші види, такі як гну, капський буйвол і американський бізон , утворюють великі стада.

Широко поширена група ссавців

Парнокопитні — широко поширена група ссавців. Вони колонізували всі континенти, крім Антарктиди (хоча слід зазначити, що люди завезли парнокопитних до Австралії та Нової Зеландії). Парнокопитні живуть у різноманітних середовищах існування, включаючи ліси, пустелі, луки, савани, тундру та гори.

Як пристосовуються парнокопитні

Парнокопитні, які населяють відкриті луки та савани, виробили кілька ключових пристосувань для життя в цих середовищах. Такі пристосування включають довгі ноги (що дозволяють швидко бігати), гострий зір, добрий нюх і гострий слух. Разом ці адаптації дозволяють їм з великим успіхом виявляти хижаків і уникати їх.

Вирощування великих рогів або пантів

У багатьох парнокопитних ссавців ростуть великі роги або панти. Їхні роги або панти найчастіше використовуються, коли представники одного виду вступають у конфлікт. Часто самці використовують свої роги, коли борються один з одним, щоб встановити домінування під час шлюбного сезону.

Рослинна дієта

Більшість представників цього загону є травоїдними (тобто вони харчуються рослинною їжею). Деякі парнокопитні мають три- або чотирикамерний шлунок, який дозволяє їм з великою ефективністю перетравлювати целюлозу з рослинної речовини, яку вони їдять. Свині та пекарі мають всеїдний раціон, і це відображається на фізіології їхнього шлунка, який має лише одну камеру.

Класифікація

Парнокопитних ссавців класифікують у таксономічній ієрархії:

Парнокопитні поділяються на такі таксономічні групи:

• Верблюди та лами (Camelidae)
• Свині та свині (Suidae)
• Пекарі (Tayassuidae)
• Бегемоти (Hippopotamidae)
• Шевротини (Tragulidae)
• Вилорог (Antilocapridae)
• Жираф і окапі (Giraffidae)
• Олень (Cervidae)
• Кабарга (Moschidae)
• Велика рогата худоба, кози, вівці та антилопи (Bovidae)

Еволюція

Перші парнокопитні ссавці з’явилися близько 54 мільйонів років тому, на початку еоцену. Вважається, що вони еволюціонували від кондилартів, групи вимерлих плацентарних ссавців, які жили в крейдяному та палеоценовому періодах. Найдавнішим відомим парнокопитним є Діакодексіс , істота розміром приблизно з сучасного мишачого оленя.

Три основні групи парнокопитних ссавців виникли приблизно 46 мільйонів років тому. У той час парнокопитні значно перевищували чисельність своїх двоюрідних братів непарнокопитних. Парнокопитні ссавці виживали на окраїнах, у середовищах існування, які пропонували лише важкоперетравлювану рослинну їжу. Саме тоді парнокопитні ссавці стали добре пристосованими травоїдними тваринами, і ця дієтична зміна проклала шлях для їх подальшої диверсифікації.

Близько 15 мільйонів років тому, під час міоцену, клімат змінився, і луки стали домінуючим середовищем проживання в багатьох регіонах. Парнокопитні ссавці з їх складним шлунком були готові скористатися цією зміною в доступності їжі та незабаром перевершили непарнокопитних за кількістю та різноманітністю.