Валокордин ® (Valocordin ® ) Лекарственные препараты

Фармакодинамика. Валокордин — комбинированный препарат, содержащий фенобарбитал и этилбромизовалерианат (этиловый эфир α-бромизовалериановой кислоты). В зависимости от дозы оба эти вещества оказывают седативное, гипнотическое действие, а в высоких дозах — наркотическое действие. Как и другие производные барбитуровой кислоты, фенобарбитал угнетает ингибиторную систему ретикулярной формации. Этилбромизовалерианат оказывает как спазмолитическое, так и седативное действие. При концентрации, которая содержится в Валокордине, этилбромизовалерианат действует как синергист фенобарбитала (быстрое проявление эффекта).
Фармакокинетика. Фенобарбитал всасывается быстро (непосредственно в желудке). Около 35% связывается с белками плазмы крови, часть, которая не связана с белками, фильтруется в почках. Реабсорбция происходит при низком уровне pH. Обратная диффузия не происходит благодаря щелочности мочи. Около 30% фенобарбитала выводится в неизмененном виде с мочой, и только небольшая его часть окисляется в печени. При длительном применении возникает накопление активного вещества в плазме крови, а также индукция ферментов печени. В результате этой индукции ускоряется процесс окисления фенобарбитала и других лекарственных средств.
Бром из этилбромизовалерианата выделяется очень медленно из организма. Если препарат применяется в течение длительного времени — возникает его накопление в ЦНС, что приводит к хронической интоксикации бромом.

Показания Валокордин

функциональные расстройства сердечно-сосудистой системы; неврозы, сопровождающиеся повышенной раздражительностью и чувством страха; психосоматически обусловленная тревожность; состояния возбуждения с выраженными вегетативными проявлениями; нарушение засыпания.

Применение Валокордин

назначают взрослым. Применяют внутрь во время еды с небольшим количеством жидкости. Обычная доза — 15–20 капель 3 раза в сутки, при бессоннице можно повысить до 30 капель. Продолжительность приема препарата определяет врач.

Противопоказания

повышенная чувствительность к активным веществам или к любому другому компоненту препарата, острая печеночная порфирия, тяжелые нарушения функции печени и почек, сахарный диабет, депрессия, миастения. Лекарственные средства, содержащие фенобарбитал, противопоказаны при алкоголизме, медикаментозной и наркотической зависимости (в том числе в анамнезе), при респираторных заболеваниях с одышкой, обструктивным синдромом, выраженной артериальной гипотензией, при остром инфаркте миокарда, при депрессивных расстройствах со склонностью больного к суицидальному поведению.

Побочные эффекты

Со стороны нервной системы: астения, слабость, нарушение координации движений, нистагм, атаксия, галлюцинации, парадоксальное возбуждение, бессонница (у пациентов пожилого возраста), снижение концентрации внимания, утомляемость, заторможенность реакций, головная боль, когнитивные нарушения. В отдельных случаях может отмечаться сонливость и легкое головокружение, спутанность сознания.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: при длительном применении средств, содержащих фенобарбитал, существует риск нарушения остеогенеза и развития рахита. Сообщалось о снижении минеральной плотности костной ткани, остеопении, остеопорозе и переломах у пациентов, получающих длительную терапию фенобарбиталом. Механизм, с помощью которого фенобарбитал влияет на метаболизм костной ткани, не установлен.
Со стороны пищеварительного тракта: тошнота, рвота, запор, тяжесть в эпигастральной области, при длительном применении — нарушение функции печени.
Со стороны органов кроветворения: агранулоцитоз, мегалобластная анемия, тромбоцитопения, анемия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: снижение АД, брадикардия.
Очень редко: аллергические реакции, в том числе ангионевротический отек, затрудненное дыхание, отек лица, сыпь, зуд.
Тяжелые кожные побочные реакции, которые были зарегистрированы при применении фенобарбитала: синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз, крапивница, синдром Лайелла, ринит, конъюнктивит, акне, пурпура, слезотечение.

Особые указания

опасные для жизни кожные реакции при синдроме Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз были зарегистрированы при применении фенобарбитала.
Пациентов нужно предупредить о признаках и симптомах и внимательно следить за кожными реакциями. Наиболее высокий риск развития синдрома Стивенса — Джонсона или токсического эпидермального некролиза отмечают в течение первых недель лечения.
Если возникают симптомы синдрома Стивенса — Джонсона или токсического эпидермального некролиза (например прогрессирующая кожная сыпь, часто — с пузырями и повреждения слизистых оболочек), то лечение следует прекратить.
Наилучшие результаты при лечении синдрома Стивенса — Джонсона или токсического эпидермального некролиза отмечали в случае ранней диагностики и немедленного прекращения применения любого препарата с подозрением на возникновении данных симптомов.
Если при применении Валокордина у пациента развился синдром Стивенса — Джонсона или токсический эпидермальный некролиз, в дальнейшем применять препарат у этих пациентов не следует.
В случае, если боль в области сердца не проходит после приема препарата, необходимо обратиться к врачу для исключения острого коронарного синдрома. С осторожностью назначают при гиперкинезе, гипертиреозе, гипофункции надпочечников, некомпенсированной сердечной недостаточности, тяжелом течении артериальной гипотензии и постоянной боли, острой интоксикации лекарственными средствами.
Валокордин содержит 55 об.% этанола.
Не рекомендуется длительное применение Валокордина из-за опасности возникновения лекарственной зависимости, возможного накопления брома в организме и развития отравления бромом.
Дети. Опыт применения препарата у детей отсутствует.
Период беременности и кормления грудью. В период беременности и кормления грудью прием препарата противопоказан.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Валокордин снижает скорость реакции. Пациентам, принимающим Валокордин, следует воздержаться от потенциально опасных видов деятельности, которые требуют повышенного внимания и скорости психомоторных реакций.

Взаимодействия

при применении препарата с другими лекарственными средствами, угнетающими ЦНС, возможно взаимное усиление действия (седативно-снотворного эффекта), что может сопровождаться угнетением дыхания. Алкоголь усиливает действие препарата и может повышать его токсичность.
Лекарственные средства, содержащие вальпроевую кислоту, усиливают действие барбитуратов.
Фенобарбитал индуцирует ферменты печени и, соответственно, может ускорять метаболизм некоторых лекарственных средств, которые метаболизируются ферментами печени (например производных кумарина, антибиотиков и сульфаниламидов). Фенобарбитал усиливает действие анальгетиков, анестетиков, средств для наркоза, нейролептиков, транквилизаторов; снижает действие парацетамола, непрямых антикоагулянтов, метронидазола, трициклических антидепрессантов, салицилатов, дигитоксина.
Возможное влияние на концентрацию в крови фенитоина, а также карбамазепина и клоназепама. Ингибиторы МАО пролонгируют эффект фенобарбитала. Рифампицин может снижать эффект фенобарбитала. При применении с препаратами золота повышается риск поражения почек. При длительном одновременном применении с НПВП сущесвует риск образования язвы желудка и кровотечения. Одновременное применение препаратов, содержащих фенобарбитал, с зидовудином повышает токсичность обоих препаратов. Нежелательно взаимодействие Валокордина (содержит фенобарбитал) с ламотригином, тиреоидными гормонами, доксициклином, хлорамфениколом, противогрибковыми препаратами (группа азолов), гризеофульвином, ГКС, пероральными контрацептивами из-за возможного ослабления действия указанных лекарственных средств.
Повышает токсичность метотрексата.

Передозировка

Симтомы. Острые (от легких до среднетяжелых) отравления барбитуратами : головокружение, усталость, глубокий сон, от которого пациента невозможно пробудить.
Могут отмечаться реакции гиперчувствительности: ангионевротический отек, крапивница, зуд, сыпь.
Острое тяжелое отравление: глубокая кома, сопровождающаяся гипоксией тканей, поверхностное дыхание, сначала ускоренное, а затем замедленное, усиленное сердцебиение, аритмия, гипотония, брадикардия, сосудистый коллапс, снижение или потеря рефлексов, нистагм, головная боль, тошнота, слабость, нарушение сердечной деятельности, снижение температуры тела, снижение ЧСС, уменьшение диуреза.
При неоказании своевременной медицинской помощи возможен летальный исход в результате сосудистой недостаточности, дыхательного паралича или отека легких.
Длительный прием препаратов, содержащих бром, может привести к отравлению бромом, которое характеризуется такими симптомами: спутанность сознания, атаксия, апатия, депрессивное настроение, конъюнктивит, простуда, акне или пурпура.
Лечение. Случаи острого отравления Валокордином следует лечить так, как и отравления другими снотворными средствами и барбитуратами в зависимости от тяжести симптомов отравления. Пациента необходимо госпитализировать в отделение интенсивной терапии. Дыхание и кровообращение требуют стабилизации. Дыхательная недостаточность требует проведения искусственного дыхания, шок купируют введением плазмы и плазмозаменителей. В случае, если прошло много времени после приема препарата, необходимо промыть желудок (в желудок вводят 10 г порошка активированного угля и сульфата натрия). С целью быстрого выведения барбитурата из организма можно проводить форсированный диурез щелочами, а также гемодиализ и/или гемоперфузию.
Лечение отравлений бромом: выведение ионов брома из организма можно ускорить введением значительного количества р–ра столовой соли с одновременным введением салуретических средств.
При возникновении реакций гиперчувствительности назначить десенсибилизирующие препараты.

Условия хранения

в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Актуальная информация

Валокордин — комбинированный препарат с преимущественно седативным действием. Также он обладает некоторым снотворным и спазмолитическим эффектом. Его терапевтический эффект объясняется синергическим действием компонентов, входящих в его состав. Валокордин — препарат, известный еще с 50-х годов ХХ столетия, когда он начал выпускаться и применяться в Германии при лечении функциональных и психосоматических заболеваний сердечно-сосудистой системы (Koll J.F., Louis A., 1957), у больных с неврозами, невротическими расстройствами, повышенной тревожностью, возбуждением, сопровождающимся выраженными вегетативными реакциями, чувством страха и повышенной раздражительностью (Marshall W., 1956). На территории СССР Валокордин появился в 1963 г. и вскоре завоевал популярность. Несмотря на успехи фармацевтической промышленности и отсутствие доказательной базы об его эффективности и безопасности, препарат достаточно распространен.

Терапевтические эффекты действующих веществ препарата Валокордин

Фенобарбитал
Согласно АТС-классификации относится к противоэпилептическим лекарственным средствам из группы барбитуратов. Ранее фенобарбитал широко применялся для лечения неврозов, бессонницы и с целью облегчения тревожных состояний (Rickels K., Downing R.W., 1974). Барбитураты, в частности фенобарбитал, имеют широкий спектр клинического применения, однако на сегодня чаще всего применяется в качестве противосудорожной терапии (Suddock J.T., Cain M.D. 2018 ). Фенобарбитал также рекомендуется для лечения эпилептического статуса (Falco-Walter J.J., Bleck T., 2016). В результате исследования, проведенного в Китае, было установлено, что внутривенное применение фенобарбитала демонстрирует лучший клинический результат в лечении эпилептического статуса, чем применение вальпроевой кислоты (Su Y. еt al., 2016). Несмотря на это, его широкое применение ограничивается побочными эффектами (Hocker S. et al., 2018). Фенобарбитал благодаря своим противосудорожным и седативным свойствам также применяется в терапии алкогольного синдрома отмены наряду с бензодиазепинами (Oks M. еt al., 2018). Но все же в случае синдрома алкогольной абстиненции он не является препаратом выбора, так как согласно многочисленным исследованиям бензодиазепины в этом случае демонстрируют лучшую эффективность при меньшем количестве побочных эффектов (Hammond D.A. et al., 2017). Фенобарбитал может быть применен для терапии бессонницы, но известно, что применение данного препарата в качестве снотворного лекарственного средства вызывает зависимость (Gupta R.N., 1985). Фенобарбитал снижает черепно-мозговое давление. Однако этот препарат может вызывать гипотензию, неблагоприятно влияя на снабжение головного мозга кислородом, поэтому он противопоказан при лечении черепно-мозговых травм. В этом случае возникающая гипоксия головного мозга нивелирует любую клиническую пользу фенобарбитала (Roberts I., Sydenham E., 2012).
Механизм действия фенобарбитала связан с увеличением в рецепторах ГАМК количества открытых ионных хлоридных каналов (увеличивается отток ионов хлора), это приводит к повышению чувствительности данных рецепторов к ГАМК. Таким образом, фенобарбитал оказывает неселективный угнетающий эффект на ЦНС. Он гиперполяризирует клеточную мембрану, тем самым повышая порог для возникновения потенциала действия. Этот механизм объясняет его противосудорожный эффект (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Фенобарбитал — гидрофильный, его метаболизм происходит в печени. Выделяется преимущественно почками (Suddock J.T., Cain M.D., 2018). Фенобарбитал индуцирует цитохром Р450, это необходимо учитывать при сочетанном назначении с оральными контрацептивами. Фенобарбитал за счет индукции цитохрома Р450 ускоряет метаболизм эстрогенов и прогестинов, а значит, ослабляет эффект пероральных противозачаточных средств, что может привести к возникновению нежелательной беременности (Sabers A., 2008). В исследованиях было доказано, что фенобарбитал снижает уровень стероидов и теофиллина через систему метаболизма цитохрома Р450 (Sayer W.J., 1975). Таким образом, больные, получающие комбинированное пероральное лечение в связи с патологией легких, могут ощутить неэффективность терапии легочного заболевания, связанную с субтерапевтическим уровнем теофиллина и/или кортикостероидов в крови. Пациенты должны обязательно быть проинформированы о потенциальных рисках приема Валокордина до начала проведения терапии.
Этилбромизовалерианат
Это действующее вещество препарата Валокордин действует как синергист фенобарбитала. Он оказывает седативное действие, некоторое снотворное в основном за счет общего снижения возбудимости и тревожности (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960). Также этилбромизовалерианат проявляет спазмолитический эффект (Пастушенков Л.В., 1989).
Масло мяты перечной
Масло мяты перечной как вспомогательное вещество, входящее в состав препарата Валокордин , обладает мягким сосудорасширяющим свойством. Также оно оказывает седативное и спазмолитическое действие. Кроме того, в народной медицине применяется в качестве желчегонного и противорвотного средства, снижает вероятность возникновения тошноты и повышенную кислотность желудочного сока (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960).
Масло хмеля
Обладает успокаивающим, седативным, противосудорожным, обезболивающим и спазмолитическим свойствами (Пастушенков Л.В. и соавт., 1990). В фитотерапии оно применяется не только как мягкое успокаивающее средство, но и для лечения бессонницы, воспалительных заболеваний желудка, желчного пузыря и печени (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960), а местно — для уменьшения выраженности зуда и боли при заболеваниях кожи.
Масло мяты перечной и масло хмеля в препарате Валокордин содержатся в небольших концентрациях и не являются компонентами, преимущественно определяющими его терапевтическое действие.

Побочные эффекты и возможные осложнения

Побочные эффекты и осложнения при приеме Валокордина чаще возникают при бесконтрольном применении, превышении дозы, длительности приема и/или самолечении.
Наиболее распространенные побочные эффекты — нарушение координации движений, сонливость, потеря аппетита, депрессивное настроение, раздражительность, боль в костях, суставах и мышцах, реже — поражение печени, нарушение дыхания и кома. Описаны как случаи возникновения синдрома Стивена — Джонсона при приеме фенобарбитала, так и фиксированной полиморфной буллезной эритемы при приеме Валокордина (Savcak V.I., 1987).
Особенно подвержены проявлению побочных эффектов больные пожилого возраста. Существует информация о лечении 61 больного пожилого и старческого возраста в связи с отравлением фенобарбиталом, входящим в состав Валокордина . Было установлено, что острое отравление фенобарбиталом у пациентов пожилого и старческого возраста чаще сопровождается развитием осложнений со стороны ЦНС, дыхательной (пневмонии) и сердечно-сосудистой системы, чем у более молодых пациентов. Также у таких пациентов чаще отмечаются более тяжелое клиническое течение и более высокий риск развития неблагоприятного исхода, отравления (Livanov G.A. et al., 2018).
Риск возникновения осложнений у пациентов с ХОБЛ также выше (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Во время приема барбитуратов и комбинированных препаратов, содержащих вещества этой группы, употреблять алкоголь строго запрещено. Это связано с тем, что существует возможность угнетения дыхательного центра. Алкоголь усиливает угнетающее действие фенобарбитала на ЦНС. Валокордин не рекомендуется применять больным с хроническим алкоголизмом или наркоманией.
Также необходимо предупреждать больных, принимающих Валокордин , о возможном снижении скорости реакций и нарушении координации. Это особенно важно при вождении транспортных средств или работе с другими механизмами.
Не рекомендуется применять Валокордин больным с депрессией, так как фенобарбитал может усиливать ее проявления.
При бесконтрольном приеме препарата, значительном превышении дозы возможно развитие токсического действия фенобарбитала.
К его симптомам относятся когнитивные нарушения, головокружение, мышечная слабость, полидипсия, олигурия, гипотермия (снижение температуры тела), мидриаз, тошнота, рвота, брадикардия, угнетение дыхания. Выраженность данных симптомов может значительно варьировать (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Возможны развитие комы и летальный исход вследствие выраженного угнетения дыхания и гипотензии.
Валокордин при длительном применении за счет содержания фенобарбитала способствует прогрессированию остеопороза. Необходимо соблюдать осторожность и не назначать длительно Валокордин больным с остеопорозом.
При длительном приеме препарата в высоких дозах возможно привыкание, а также развитие синдрома отмены при прекращении приема данного препарата.
В связи с этим в некоторых странах, например, в США, ОАЭ и Эстонии, Валокордин как содержащий фенобарбитал препарат включен в список препаратов, запрещенных к ввозу на территорию страны.
В случае передозировки — лечение симптоматическое. Терапия зависит от симптомов и степени их выраженности, может включать респираторную поддержку (интубацию и ИВЛ), коррекцию брадикардии и гипотензии (назначение вазопрессоров, коллоидных и кристаллоидных растворов внутривенно для восстановления объема жидкости), форсированный диурез или гемодиализ (Palmer B.F., 2000).

Выводы

Валокордин — препарат с более чем полувековой историей. Сегодня он тоже применяется как седативное лекарственное средство, для облегчения кардиалгий, бессонницы, возбуждения, беспокойства и тревожности. Однако следует информировать больных о возможности возникновения серьезных побочных эффектов при злоупотреблении данным препаратом. Поэтому необходимо помнить, что в состав препарата входит фенобарбитал, который обладает широким спектром нежелательных побочных эффектов, также возможно развитие привыкания, возникновение синдрома отмены, токсических поражений и даже острого отравления фенобарбиталом при передозировке Валокордина . Пациенты должны быть предупреждены о возможных лекарственных взаимодействиях, так как фенобарбитал способен снижать терапевтический эффект многих препаратов, среди которых — непрямые антикоагулянты и некоторые антибиотики и противогрибковые препараты. Женщины репродуктивного возраста, применяющие оральные контрацептивы, должны быть предупреждены об ослаблении их эффекта при сочетанном применении с данным препаратом. Также необходимо помнить, что во время применения Валокордина употребление алкоголя категорически запрещено в связи с усилением токсических эффектов фенобарбитала и угнетения ЦНС. Не рекомендуется применять препарат сочетанно с другими седативными препаратами, транквилизаторами и нейролептиками из-за их синергического угнетающего эффекта на ЦНС. Не применять препарат в период беременности и кормления грудью. В случае соблюдения всех рекомендаций, назначенной дозы и режима приема Валокордин , как правило, хорошо переносится.

Валокордин ® (Valocordin ® ) Лікарські препарати

Валокордин — комбінований препарат, дія якого обумовлена властивостями речовин, що входять до його складу. Чинить седативну і спазмолітичну дію. Полегшує настання природного сну.
Етиловий ефір α-бромізовалеріанової кислоти зумовлює седативну (подібно до валеріани) та спазмолітичну дію.
Фенобарбітал підсилює седативний вплив інших компонентів і чинить легку гіпотензивну дію.

Показання Валокордин

– функціональні розлади серцево-судинної системи (в тому числі кардіалгія, синусова тахікардія);
– неврози, що супроводжуються дратівливістю, занепокоєнням, страхом;
– безсоння (утруднення засинання);
– стани збудження, що супроводжуються вираженими вегетативними реакціями.

Застосування Валокордин

дорослим призначають зазвичай по 15–20 крапель 3 рази на добу.
При порушеному засинанні дозу можна підвищити до 30 крапель.
Тривалість застосування препарату встановлюється індивідуально лікарем.

Протипоказання

підвищена чутливість до компонентів препарату, гостра печінкова порфирія, тяжкі порушення функції печінки та нирок, цукровий діабет, депресія, міастенія. Лікарські препарати, до складу яких входить фенобарбітал, протипоказані при алкоголізмі, медикаментозній та наркотичній залежності; при респіраторних захворюваннях із задишкою, обструктивним синдромом, вираженою артеріальною гіпотензією, при гострому інфаркті міокарда, депресивних розладах зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки.

Побічна дія

препарат Валокордин, як правило, добре переноситься навіть при тривалому застосуванні. В окремих випадках в денні години можуть спостерігатися сонливість і легке запаморочення.
При тривалому застосуванні у високих дозах можливий розвиток хронічного отруєння бромом, проявами якого є депресивний настрій, апатія, риніт, кон’юнктивіт, геморагічний діатез, порушення координації рухів.
Рідко при підвищеній чутливості можуть виникнути шкірні реакції.

Особливості застосування

препарат Валокордин містить 55 об.% етанолу та фенобарбітал, тому навіть при правильному застосуванні він може послаблювати здатність хворих швидко реагувати в певних ситуаціях, як, наприклад, під час перебування на вулиці або при обслуговуванні машин. Це особливо виражається при одночасному прийомі алкоголю.
При тривалому застосуванні препарату можливе формування лікарської залежності; можливе накопичення брому в організмі і розвиток отруєння.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при одночасному застосуванні препарату Валокордин із седативними засобами — посилення ефекту. Одночасне застосування з нейролептиками і транквілізаторами підсилює, а зі стимуляторами ЦНС — зменшує вираженість дії кожного з компонентів препарату. Алкоголь посилює ефекти препарату Валокордин і може підвищувати його токсичність. Наявність в складі препарату фенобарбіталу може індукувати ферменти печінки, і це робить небажаним його одночасне застосування з препаратами, які метаболізуються в печінці, оскільки їх концентрація і, відповідно, ефективність, будуть змінюватися в результаті більш прискореного метаболізму (непрямі антикоагулянти, антибіотики, сульфаніламіди та ін.). Фенобарбітал послаблює дію похідних кумарину, ГКС, гризеофульвіну, пероральних контрацептивних засобів.

Передозування

симптоми : при легкій і средній тяжкості інтоксикації спостерігаються сонливість, запаморочення, психомоторні порушення.
У тяжких випадках — кома, зниження артеріального тиску, порушення дихання, тахікардія, судинний колапс, зниження периферичних рефлексів.
Лікування : промивання шлунка і призначення активованого вугілля. Необхідний терміновий виклик лікаря.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Актуальна інформація

Валокордин — комбінований препарат з переважно седативною дією. Також він виявляє деякий снодійний та спазмолітичний ефект. Його терапевтичний ефект пояснюється синергічною дією компонентів, що входять до його складу. Валокордин — препарат, відомий ще з 50-х років ХХ століття, коли він почав випускатися і застосовуватися в Німеччині при лікуванні функціональних та психосоматичних захворювань серцево-судинної системи (Koll J.F., Louis A., 1957), у пацієнтів з неврозами, невротичними розладами, підвищеною тривожністю, збудженням, що супроводжується вираженими вегетативними реакціями, відчуттям страху та підвищеною дратівливістю (Marshall W., 1956). На території СРСР Валокордин з’явився в 1963 р. та швидко завоював популярність. Незважаючи на успіхи фармацевтичної промисловості та відсутність доказової бази щодо його ефективності та безпеки, на сьогодні препарат досить поширений.

Терапевтичні ефекти діючих речовин препарату Валокордин

Фенобарбітал
Відповідно АТС-класифікації належить до протиепілептичних лікарських засобів з групи барбітуратів. Раніше фенобарбітал широко застосовувався для лікування неврозів, безсоння та з метою полегшення тривожних станів (Rickels K., Downing R.W., 1974). Барбітурати, у тому числі фенобарбітал, мають широкий спектр клінічного застосування, проте на сьогодні найчастіше застосовуються в якості протисудомної терапії (Suddock J.T., Cain M.D., 2018). Фенобарбітал також рекомендується для лікування епілептичного статусу. У результаті дослідження, проведеного в Китаї, було встановлено, що внутрішньовенне застосування фенобарбіталу демонструє кращий результат у лікуванні епілептичного статусу, ніж застосування вальпроєвої кислоти (Su Y. еt al., 2016). Незважаючи на це, його широке застосування обмежується побічними ефектами (Hocker S. et al., 2018). Фенобарбітал завдяки своїм протисудомним та седативним властивостям також застосовується в терапії алкогольного синдрому відміни поряд з бензодіазепінами (Oks M. еt al., 2018). Проте все ж при синдромі алкогольної абстиненції він не є препаратом вибору, оскільки відповідно до численних досліджень бензодіазепіни в цьому разі демонструють кращу ефективність при меншій кількості побічних ефектів (Hammond D.A. et al., 2017). Фенобарбітал може застосовуватися для терапії безсоння, проте відомо, що застосування цього препарату в якості снодійного лікарського засобу викликає залежність (Gupta R.N., 1985). Фенобарбітал знижує черепно-мозковий тиск. Однак цей препарат може викликати гіпотензію, несприятливо впливаючи на забезпечення головного мозку киснем, тому він протипоказаний при лікуванні черепно-мозкових травм. У цьому разі гіпоксія головного мозку, що виникає, нівелює будь-яку клінічну користь фенобарбіталу (Roberts I., Sydenham E., 2012).
Механізм дії фенобарбіталу пов’язаний з підвищенням у рецепторах ГАМК кількості відкритих іонних хлоридних каналів (збільшується відтік іонів хлору), що призводить до підвищення чутливості даних рецепторів до ГАМК. Таким чином, фенобарбітал спричиняє неселективний пригнічувальний ефект на ЦНС. Він гіперполяризує клітинну мембрану, таким чином підвищуючи поріг для виникнення потенціалу дії. Цей механізм пояснює його протисудомний ефект (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Фенобарбітал — гідрофільний, його метаболізм відбувається в печінці. Виділяється переважно нирками (Suddock J.T., Cain M.D., 2018). Фенобарбітал індукує цитохром Р450, це необхідно враховувати при одночасному застосуванні з оральними контрацептивами. Фенобарбітал за рахунок індукції цитихрому Р450 прискорює метаболізм естрогенів та прогестинів, а отже, послаблює ефект пероральних протизаплідних засобів, що може призвести до виникнення небажаної вагітності (Sabers A., 2008). У дослідженнях було доведено, що фенобарбітал знижує рівень стероїдів та теофіліну через систему метаболізму цитохрому Р450 (Sayer W.J., 1975). Таким чином, хворі, що отримують комбіновану пероральну терапію у зв’язку з патологією легень, можуть відчувати неефективність терапії легеневого захворювання, пов’язану з субтерапевтичним рівнем теофіліну та/або кортикостероїдів у крові. Пацієнти обов’язково мають бути поінформовані про потенційні ризики прийому Валокордину до початку проведення терапії.
Етилбромізовалеріанат
Ця діюча речовина препарату Валокордин діє як синергіст фенобарбіталу. Вона чинить седативну, певну снодійну дію в основному за рахунок загального зниження збудливості та тривожності (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960). Також етилбромізовалеріанат виявляє спазмолітичний ефект (Пастушенков Л.В., 1989).
Олія м’яти перцевої
Олія м’яти перцевої як допоміжна речовина, що входить до складу препарату Валокордин , чинить м’яку судинорозширювальну дію. Також вона чинить седативну і спазмолітичну дію. Крім того, в народній медицині олія м’яти перцевої застосовується як жовчогінний та протиблювотний засіб, вона знижує вірогідність виникнення нудоти та підвищення кислотності шлункового соку (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960).
Олія хмелю
Виявляє заспокійливий, седативний, протисудомний, знеболювальний та спазмолітичний ефект (Пастушенков Л.В. и соавт., 1990). У фітотерапії вона застосовується не лише як м’який заспокійливий засіб, але й для лікування безсоння, запальних захворювань шлунка, жовчного міхура та печінки (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960), а місцево — для зменшення вираженості свербежу при захворюваннях шкіри.
Олія м’яти перцевої та олія хмелю в препараті Валокордин містяться в невеликих концентраціях та не є компонентами, що переважно визначають його терапевтичну дію.

Побічні ефекти та можливі ускладнення

Побічні ефекти й ускладнення при прийомі Валокордину найчастіше виникають при безконтрольному застосуванні, перевищенні дози, тривалості прийому та/або самолікуванні.
Найбільш поширені побічні ефекти — порушення координації рухів, сонливість, втрата апетиту, депресивний настрій, роздратованість, біль у кістках, суглобах та м’язах, рідше — ураження печінки, порушення дихання і кома. Описані як випадки виникнення синдрому Стівенса — Джонсона при прийомі фенобарбіталу, так і фіксованої поліморфної бульозної еритеми при прийомі Валокордину (Savcak V.I., 1987).
Особливо схильні до проявів побічних ефектів хворі похилого віку. Існує інформація про лікування 61 хворого похилого і старечого віку в зв’язку з отруєнням фенобарбіталом, що входить до складу препарату Валокордин . Було встановлено, що гостре отруєння фенобарбіталом у пацієнтів похилого і старечого віку частіше супроводжується розвитком ускладнень з боку ЦНС, дихальної системи (пневмонії) та серцево-судинної системи, ніж у більш молодих пацієнтів. Також у таких пацієнтів частіше відмічаються більш тяжкий клінічний перебіг та більш високий ризик розвитку несприятливих наслідків отруєння (Livanov G.A. et al., 2018).
Ризик виникнення ускладнень у пацієнтів з ХОЗЛ також є вищим (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Під час прийому барбітуратів та комбінованих препаратів, що містять речовини цієї групи, вживати алкоголь суворо заборонено. Це пов’язано з тим, що існує вірогідність пригнічення дихального центру. Алкоголь посилює пригнічувальну дію фенобарбіталу на ЦНС. Валокордин не рекомендується застосовувати хворим з хронічним алкоголізмом чи наркоманією.
Також необхідно попереджати хворих, що приймають Валокордин , про можливе зниження швидкості реакцій та порушення координації. Це особливо важливо для водіїв транспортних засобів та при роботі з механізмами.
Не рекомендується застосовувати Валокордин хворим з депресією, оскільки фенобарбітал може посилювати її прояви.
При безконтрольному прийомі препарату, значному перевищенні дози можливий розвиток токсичної дії фенобарбіталу.
До її симптомів належать когнітивні порушення, запаморочення, м’язова слабкість, полідипсія, олігурія, гіпотермія (зниження температури тіла), мідріаз, нудота, блювання, брадикардія, пригнічення дихання. Вираженість цих симптомів може значно варіювати (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Можливі розвиток коми та летальний кінець внаслідок вираженого пригнічення дихання та гіпотензії.
Валокордин при тривалому застосуванні за рахунок вмісту фенобарбіталу призводить до прогресування остеопорозу. Необхідно дотримуватися обережності і не призначати Валокордин тривало пацієнтам з остеопорозом.
При тривалому прийомі препарату в високих дозах можливе звикання, а також розвиток синдрому відміни при припиненні прийому даного препарату.
У зв’язку із цим у деяких країнах, наприклад у США, ОАЕ та Естонії, Валокордин як препарат, що містить фенобарбітал, включений до списку препаратів, що заборонені до ввезення на територію країни.
У разі передозування — лікування симптоматичне. Терапія залежить від симптомів та ступеня їх вираженості, може включати респіраторну підтримку (інтубацію та ШВЛ), корекцію брадикардії та гіпотензії (призначення вазопресорів, колоїдних та кристалоїдних розчинів внутрішньовенно для відновлення об’єму рідини), форсований діурез або гемодіаліз (Palmer B.F., 2000).

Висновки

Валокордин — препарат з більше ніж піввіковою історією. Сьогодні він також застосовується як седативний лікарських засіб, для полегшення кардіалгій, безсоння, збудження, неспокою та тривожності. Однак слід інформувати хворих про можливість виникнення серйозних побічних ефектів при зловживанні даним препаратом. Необхідно пам’ятати, що до його складу входить фенобарбітал, який має широкий спектр небажаних побічних ефектів, також можливі розвиток звикання, виникнення синдрому відміни, токсичних уражень і навіть гостре отруєння фенобарбіталом при передозуванні Валокордину . Пацієнти повинні бути попереджені про можливі лікарські взаємодії, тому що фенобарбітал здатен знижувати терапевтичний ефект багатьох препаратів, серед яких — непрямі антикоагулянти та деякі антибіотики та протигрибкові засоби. Жінки репродуктивного віку, що приймають оральні контрацептиви, повинні бути попереджені про послаблення їх ефекту при застосуванні одночасно з даним препаратом. Також необхідно пам’ятати, що під час застосування Валокордину вживання алкоголю категорично заборонено у зв’язку з посиленням токсичних ефектів фенобарбіталу та пригніченням ЦНС. Не рекомендується застосовувати препарат в поєднанні з іншими седативними препаратами, транквілізаторами та нейролептиками через їх синергічний пригнічувальний ефект на ЦНС. Не слід застосовувати препарат в період вагітності та грудного вигодовування. У разі дотримання цих рекомендацій, призначеної дози та режиму прийому Валокордин, як правило, добре переноситься.