Ухвалили новий Український правопис: нічого радикального

Кабмін 22 травня схвалив Український правопис у новій редакції. Зміни пропонують як паралельні форми, тому правильно буде і «кафедра», і «катедра», і «хакер», і «гакер» тощо. Оновлені правила максимально схожі на.

Кабмін 22 травня схвалив Український правопис у новій редакції. Зміни пропонують як паралельні форми, тому правильно буде і «кафедра», і «катедра», і «хакер», і «гакер» тощо.

Оновлені правила максимально схожі на правопис 1928 року — його скасували як «націоналістичний» за часів Сталіна та затвердили інший документ, який у редакції 1993 року діяв донині. Також у зв’язку з розвитком технологій з’явилося безліч слів, правила написання яких визначили в новому правописі.

• Зокрема, спростили написання слова «пів». Раніше його писали чотирма способами: разом, через дефіс, з апострофом тощо. Тепер «пів» у значенні «половина» з іменниками варто писати окремо в усіх випадках: «пів відра», «пів огірка», «пів Києва».

• Також унормували написання слова «проєкт», адже в нього такий самий корінь, що й у словах «ін’єкція» і «траєкторія».

• Дозволяють також паралельне вживання «ґ» і «г» для передачі іншомовного звука [g] у прізвищах типу Ґете, Ґуллівер, Васко да Ґама.
• Грецьку літеру «тета» адаптували як українську «т». Але дозволили це лише в окремих випадках і як паралельну форму — «Атени», «етер», «катедра». Як першу форму залишили варіант через «ф» — «Афіни», «ефір», «кафедра».
• Правопис пропонує урізноманітнити традицію передачі іноземного буквосполучення «au». Тому можна вживати «аудієнція» і «авдієнція», «аудиторія» і «авдиторія», «пауза» і «павза», «фауна» і «фавна».
• Спростили й передачу звукосполученнь [je], [ji], [ju], [ja]. Тепер це літери «є», «ї», «ю», «я» у всіх випадках: Савоя замість Савойя, фоє замість фойє.
• Деякі слова з іноземними частинами писали разом, а деякі — через дефіс. Відтепер усі їх треба писати разом: вебсторінка, попмузика, експрезидент, пресконференція. А дефіс в українській мові традиційно ставимо там, де його можна замінити сполучником «і».
• У новій редакції правопису є окремий пункт, присвячений утворенню фемінітивів. Укладачі пропонують утворювати жіночі форми іменників за допомогою суфіксів -к, -иц(я), -ин(я) та -ес. Зазначають, що найуживанішим є суфікс -к, бо він поєднуваний з різними типами основ: авторка, дизайнерка, співачка, фігуристка тощо. Правопис фіксує мовну тенденцію лексики, але не зобов’язує до використання.
• Більш вільною в новій редакції є пунктуація. За новими правилами, більше волі отримує автор — відповідно до змісту, який він хоче передати.
• Члени комісії не погодилися на відмінювання слів кіно, метроідепо. Залишили як було: відмінювати можна лишеситроі пальто.

Попри уніфікацію та спрощення, новий правопис не є досконалим, адже залишились неузгодженості, зокрема в транслітерації закордонних слів, кажуть мовознавці. Старий і новий правопис будуть існувати кілька років паралельно.

Наразі для ознайомлення доступний проект Українського правопису, опублікований МОН 15 серпня 2018 року. А також окремим документом — зміни, які ухвалили після громадського обговорення 29 листопада 2018 року. Остаточний варіант ухваленого урядом правопису обіцяють оприлюднити згодом.

Як правильно Катедральний чи кафедральний

Cьогодні далеко не всім івано-франківцям відомо, де знаходиться Покровський кафедральний собор. Трохи більше знають, де був костел вірменський. Але ж усе стає зрозуміло, коли мова заходить про так звану «голубу церкву». Саме про неї й розповімо.

Чудотворна копія

З моменту заснування Станіславова великий вплив на його життя мала вірменська громада. Вірменам належав цілий міський квартал, в якому вони протягом 1663‑1664 років спорудили свою першу дерев’яну церкву. До речі, в історичній літературі відбувається дискусія: як правильно називати цю сакральну споруду – церквою чи костелом. Вірменська апостольська церква є однією з найстаріших у Європі. Це особлива релігійна гілка, яка не відноситься ані до православ’я, ані до католицизму. В середині ХVII століття Львівський вірменський архієпископ прийняв унію з Римом. На підставі цього деякі історики всі вірменські споруди Західної України називають костелами. Але менше з тим…

Незабаром у вірменському храмі з’явилась і своя чудотворна ікона. Писар громади Домінік замовив копію Ченстоховської ікони Божої Матері. Цей образ висів у нього вдома і він часто молився перед ним. Домінік дуже погано бачив, але з часом його зір повністю відновився. Писар приписав це чудодійній силі образу та передав його до храму.

Уже в церкві, 22 серпня 1742 року, Божа Матір заплакала справжніми сльозами. Після цього образ прославився багатьма чудесами. Люди виліковувалися від епілепсії, сліпоти, артриту та багатьох інших хвороб. Зрозуміло, що такий чудотворний образ заслуговував кращого приміщення, ніж скромна дерев’яна церква.

На єврейські кошти

Власник міста Йосип Потоцький 28 травня 1743 року урочисто заклав наріжний камінь майбут-нього кам’яного вірменського костелу. Проте грошей, як завжди, не вистачало, і стіни почали зводити лише через п’ять років. З метою прискорення будови Йосип Потоцький видає універсал, згідно з яким єврейська громада мала щороку сплачувати 1000 злотих на будову вірменської церкви, до повного завершення. Довгих 15 років євреї фінансували побудову головного храму своїх затятих торгових конкурентів. Вірмени не дуже квапилися з будовою, й освячення церкви відбулося лише 22 серпня 1763 року.

На церемонії освячення був присутній львівський архієпископ Яків Стефан Августинович, який нарік новобудову костелом Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії. Розписи виконав відомий польський художник Ян Солецький. Вівтарі були прикрашені чудовими фігурами святих роботи скульптора Матвія Полейовського. Проте, навіть після побудови відчувався брак коштів – церква стояла без зовнішньої штукатурки аж до 1800 року.

Кінець ХVIII – початок ХІХ ст. був часом важких випробувань для вірменської громади міста. Її кількість і раніше не перевищувала 500 осіб, а після масової еміграції вірмен до Угорщині, їх залишилось зовсім мало. Через брак прихожан вірменська церква швидко прийшла у незадовільний стан і протягом 1811‑1826 рр. стояла зачиненою. Справи пішли краще за пароха Антонія Борковського, який відновив богослужіння і провів часткову реставрацію. Цікавим є те, що у 1803 році вірменське братство святого Григорія поклало у львівський банк 69 808 злотих. Щорічні відсотки складали 175 злотих, і цієї суми цілком вистачало на платню пароху.

Під час знаменитої «Мармулядової пожежі» костел згорів. На його реставрацію скинулися багато мешканців Станиславова різних віросповідань і національностей. У 1870 році реставрацію було завершено, але споруда при цьому дещо змінила свій зовнішній вигляд. Дві бокові вежі стали значно нижчими, пропала сигнатурка, змінилася форма куполів.

Гармати на городі

Під час Першої світової війни на церковному городі отаборилась артилерійська батарея росіян. Німці засікли, звідки ведеться вогонь, і накрили цей район вогнем своїх гармат. В результаті був пошкоджений фасад храму, а стеля пробита у багатьох місцях.

Після війни парох Францішек Комусевич домігся, щоб уряд визнав костьол пам’яткою історії та архітектури, й вибив кошти на реставрацію. Під час віднов-лювальних робіт дах покрили оцинкованою бляхою, а куполи – мідною. Також провели реставрацію фресок і вівтарних скульптур. Мармурові та алебастрові фігури виготовили у майстерні Мар’яна Антоняка, який був добре відомим скульптором надмогильних пам’ятників. А технічним керівником реставраційних робіт був «батько» Станиславівської ратуші – архітектор Станіслав Треля.

30 травня 1937 року відбулась коронація Чудотворного образу Божої Матері. На церемонії був присутній примас Польщі кардинал Гльонд та 17 єпископів, які представляли римо‑католицьку, греко‑католицьку та вірменську церкви. У травні 1946 року багато поляків і полонізованих вірмен залишили Україну. Із собою до Польщі вони забрали і Чудотворний образ, який зараз знаходиться у гданському костелі св. Петра і Павла. А осиротіле приміщення костелу віддали російській православній церкві, яка там протрималась до кінця 1940‑х років. Після того там розмістилися майстерні художників. Саме тут було виготовлено статую Матері-Вітчизни для братського кладовища радянських воїнів на вулиці Лепкого. А протягом 1962‑1965 рр. у приміщенні костьолу жив відомий художник Опанас Заливаха.

З 1971 з’являється новий господар – музей релігії і атеїзму. В його експозиції було багато цікавих експонатів, а «підвалу інквізиції» напевно позаздрив би музей катувань у Кам’янці-Подільському.

У 1990 році приміщення передають УАПЦ. Тоді ж церква отримала офіційну назву Покровського собору УАПЦ. Нові господарі перефарбували храм у голубий колір – геральдичний колір Божої Матері.

У 2008 році відбулась внутрішня реставрація храму. Сьогодні реставрацію закінчено. Кожен може зайти до храму і порівняти збережені старі розписи із відреставрованими. У 2011 році відбулася реставрація зовнішньої сторони храму, яка після закінчення реставрації надала нового виду храму.