Державна мова, якою розмовляють лише кілька тисяч. Навіщо це Швейцарії?
Романшська або ретороманська – одна з чотирьох державних мов Швейцарії. Але на запитання: “Ви говорите романшською?” ствердно можуть відповісти лише 0,5% швейцарців.
Вона належить до групи романських мов і є рідною для мешканців найбільшого швейцарського кантону – Граубюндена, що лежить на південному сході країни.
Минулого століття кількість носіїв ретороманської зменшилася на половину, і тепер нею розмовляють лише 60 тисяч людей.
Подорожуючи Граубюнденом, все ще можна побачити ретороманську на вуличних знаках або почути веселе “Allegra!” (Ласкаво просимо!) у ресторанах.
Проте майже 40% корінних носіїв мови покинули свою малу батьківщину і в пошуках роботи переїхали до міст, приміром, Цюриха. За межами кантону ретороманську не почути.
Але яка доля в такій маленькій країні може спіткати мову лише з кількома тисячами носіїв? Чи вдасться її зберегти? Чи вимре вона, як колись динозаври та птах додо?
Романшська виникла приблизно у 15 р. до н.е., коли римляни підкорили Рецію, територію сучасного Граубюндена.
Мова з’явилася в результаті змішання вульгарної латини, якою розмовляли солдати й колонізатори, та ретійської – мови місцевого населення.
Автор фото, Josef Beck / Getty Images
Ретороманською розмовляє корінне населення найбільшого швейцарського кантону Граубюндена
Гібридна мова залишалася в регіоні основним способом спілкування аж до XV століття, коли Реція увійшла до першої конфедерації швейцарських кантонів – “Вільної держави трьох ліг”.
Офіційною мовою Ліг стала німецька, а ретороманська залишилася в ізольованих альпійських селищах. Вона розділилася на п’ять діалектів, кожен з яких мав власну письмову мову.
Відсутність єдиного стандарту завадила ретороманській мові завоювати такий статус у країні, який був у німецької та французької.
До Граубюндена почали поступово переїжджати носії німецької мови, і до XIX століття всі мешканці кантону, в тому числі і його корінне населення, перейшли на німецьку.
Сьогодні Граубюнден розмовляє переважно німецькою.
Ретороманська мала б піти в небуття. Але швейцарці пишаються своєю культурою, і в 1938 році понад 90% громадян проголосували за збереження ретороманської як офіційної державної мови.
Сьогодні швейцарський уряд щороку виділяє близько 7,6 млн швейцарських франків на її захист і популяризацію.
Автор фото, Getty Images
Попри те, що ретороманська є офіційною мовою Швейцарії, за межами Граубюндена її не почути
Існування п’яти діалектів державної мови суперечило поняттям практичності і економії, тому в 1982 році було розроблено штучну, уніфіковану версію ретороманських говірок.
Проект очолив лінгвіст із Цюрихського університету Хайнріх Шмід разом із неприбутковою організацією Lia Rumantscha, яка займається збереженням ретороманської мови та культури.
З 1996 року уніфіковану романшську використовують в адміністративних інстанціях, хоча самі мешканці Граубюндена, як і раніше, розмовляють на діалектах.
“Деякі носії мови вважають стандартизований варіант загрозою для їхнього власного діалекту або говірки”, – пояснює Даніель Теллі, керівник відділу мови в Lia Rumantscha.
“Стандартизована мова здається їм штучною, тоді як живий розмовний варіант ретороманської – це мова, якою говорить серце”, – додає він.
Мова існує для передачі культури народу наступному поколінню, тому бажання кожного регіону захистити свій унікальний діалект є цілком зрозумілим.
Коли у світі вмирає мова, а це відбувається що два тижні, людство втрачає колективну пам’ять минулих поколінь.
“Мова – яскраве і важливе втілення культурної ідентичності, без мови багато аспектів культури втрачається”, – каже доктор Грегорі Андерсон, директор Інституту мов, що зникають.
Якщо ретороманська мова зникне, хто зможе зберегти традиції, наприклад, старовинне свято весни Шаландамарц, яке відзначають 1 березня в Долині Енгадін?
Чи не забудуть люди й традиційні місцеві рецепти, як-от капуни – різновид голубців?
“Ретороманська робить свій внесок у багатомовність Швейцарії, – зазначає Теллі. – Смерть мови також означає втрату унікального способу бачити і описувати світ”.
Утім, кількість носіїв ретороманської продовжує неминуче зменшуватися, її витісняють більш поширені мови.
У багатьох школах Граубюндена основною мовою навчання є німецька мова. Лише в невеликих селищах викладають ретороманською, поєднуючи місцевий діалект з уніфікованим варіантом.
Багато шкіл пропонують уроки ретороманської, але це не обов’язковий предмет.
Мешканка Граубюндена Майя Гартманн, яка працює фахівцем зі зв’язків із громадськістю, обрала в школі французьку, італійську та англійську.
Адже ці мови гарантують ширші професійні можливості в глобалізованій економіці.
Автор фото, Bon Appetit / Alamy Stock Photo
Якщо ретороманська мова зникне, напевно, не збережуться й традиційні місцеві рецепти, як-от капуни?
Утім, певна надія все ж таки є. В останні роки спостерігається невелике зростання інтересу до ретороманської, що може сприяти відродженню мови.
За іронією долі, цьому допомагає саме глобалізація.
“Раніше традиційні цінності не були у великій пошані, але люди втомилися від того, що все скрізь однакове. Сьогодні в моді повернення до коріння, місцева культура вважається більш трендовою за глобальну, – каже Гартманн. – Люди пишаються тим, що вони вміють розмовляти ретороманською, тому що це щось рідкісне й оригінальне, а сьогодні ексклюзив як раз і в ціні”.
Ретороманською почали розмовляти на телебаченні і радіо, причому це – суміш уніфікованого варіанту і діалектів.
Відкрилися книжкові крамниці, як-от Provini Il Palantin, яка містить найбільшу колекцію книжок ретороманською в кантоні.
А місцевий хіп-хоп гурт читає ретороманською реп.
“Справжній реп має лунати рідною мовою, – каже учасник гурту Liricas Analas Йоханнес Джаст Just і додає, – ми всі родом із Граубюндена”.
Автор фото, Getty Images
Зростання інтересу до місцевої культури допомагає відродити ретороманську
Сприяють відродженню мов, що зникають, й сучасні технології. Мова живе на сайтах і в блогах; онлайн-програми, як-от Memrise, допомагають її вивчати, а онлайн-перекладачі, приміром Romansh English Translator APK, – зрозуміти текст.
Носії ретороманської тепер можуть знаходити одне одного і спілкуватися в соцмережах.
А Google нещодавно запустив проект підтримки мов, що зникають, серед яких є й ретороманська.
Рядок із поеми XIX століття “Романшському народу” (Al pievel romontsch)” Джашена Каспара Муота закликає “Підвестися і захищати свою стародавню ретороманську мову!”
Побачимо, чи вважатимуть сучасні мешканці кантону збереження мовної спадщини гідною справою.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою можна на сайті BBC Travel.
Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
Як називають людей у Швейцарії
Подорожі — це одне з моїх найбільших захоплень. За десять років у Швейцарії я відвідала тут безліч прекрасних місць. Але і досі залишається довгий список для майбутніх мандрівок.
Швейцарія — надзвичайно красива країна. Цюрих, Женева, Люцерна, Берн, Базель, Церматт — це місця, які всі знають, і вони, напевне, входять у будь-який туристичний маршрут Швейцарією. Їх справді варто відвідати! Але в Швейцарії є багато місць, які менш відомі широкому загалу. Однак вони можуть стати найбільш захопливою частиною вашої подорожі цією країною. Я хочу розповісти вам про декілька таких моїх улюблених місць.
Це місце, яке зачарувало мене 10 років тому. Ми часто поверталися сюди з нашими гостями. Загалом, Альпи в регіоні Бернського високогір’я (Berner Oberland) — одні з найчарівніших у Швейцарії. Ви можете побачити грандіозні куліси гір, які розгортаються прямо перед вашими очима, від зелених лугів у підніжжі до засніжених 4000+м вершин. Подорож сюди можна протягом спланувати на один день, чи з ночівлею, до прикладу, у Гріндельвальді чи в гірській хатинці в горах. Для пішої прогулянки до цього гірського озера на висоті 2265м, найпростіше піднятися на підйомнику з Гріндельвальду (Grindelwald) до станції Фірст (First). Звідти вже є вказівники до Бахальпзе (Bachalpsee). Дорога займає приблизно годину в один бік. Шлях дуже мальовничий і простий. Туди навіть можна йти з дитячим візком. Якщо ви у хорошій фізичній формі, назад до Гріндельвальду можна зійти пішки (десь 3 години). У будь-якому випадку, незабутні ландшафти та фантастичні фотографії вам гарантовано!
Подорож можна скомбінувати з візитом до альпійської долини Лаутербруннен (Lauterbrunnen) з Штауббахським водоспадом (Staubbach Falls), який за висотою — приблизно 270м — є одним із найвищих у Європі, та з Трюммельбахським водоспадом (Trümmelbach Falls). Трюммельбахський водопад складається з багатьох потоків, які стікають від довколишніх льодовиків, торуючи собі шлях через скелі. Через низку галерей і проходів, пробитих у скелі, ви можете зблизька побачити, як з гуркотом і величезною силою вода виривається на волю та могутнім потоком спадає далі вниз. Це подекуди навіть моторошне, але дивовижне видовище!
Іншою цікавою екскурсією поряд може бути підйом поїздом Юнгфрауйох (Jungfraujoch) до найвищої залізничної станції в Європі. Шлях лежить майже повністю в тунелі крізь гори Айгер та Мьонх. У тунелі також розташовано дві станції, де пасажири можуть вийти та подивитися на гори й льодовики крізь вікна у стіні гори. На жаль, квитки досить дорогі, але види зі станції Юнгфрауйох на висоті 3,454 неперевершені.
2. Виноградні тераси Лаво
Виноградні тераси Лаво, які простягнулися на 30 км уздовж берега Женевського озера, належать до культурної спадщини ЮНЕСКО. Вважають, що виноград тут вирощували ще з часів Римської Імперії, але самі ці виноградні тераси почали створювати десь у кінці 11 століття. Тут можна годинами гуляти пішки чи на велосипеді, насолоджуючись одними з найчарівніших панорам у світі. Тераси особливо красиві восени. По дорозі є багато можливостей дегустувати вино. Хороший маршрут — це між Лютрі (Lutry) та Сен-Сафорін (St.Saphorin). Цей маршрут детально описано на веб-сайті MySwitzerland.
Містечко Сен-Сафорін варте окремої згадки. Розкопки вказують на те, що Сен-Сафорін побудовано на місці розкішної римської вілли, розташованої вздовж головної римської дороги. Тихе й маленьке, з декількома сотнями жителів, воно має неповторний шарм, створюючи враження, що тут нічого не змінилося за багато століть. Багато будинків переплетено спільними стінами так, що деколи здається, ніби велика частина Сен-Сафоріну — це одна величезна будівля. Гурманам також варто знати, що в центрі містечка є чудовий ресторан Auberge de l’Onde, визнаний 1 зіркою Мішлен.
3. Набережна Монтре
Набережна Монтре (Montreux) — беззаперечно найкрасивіша променада Швейцарії. Блакить Женевського озера, засніжені альпійські вершини, клумби яскравих квітів уздовж пішохідної зони. Відчуття ідилії від прогулянки тут зранку вас довго не полишатиме. Якщо ви прихильник джазу, то напевне добре знаєте Монтре завдяки щорічному джазовому фестивалю «Montreux Jazz Festival», який зробив Монтре всесвітньовідомим.
Якщо у вас є більше часу в Монтре, дуже раджу відвідати замок Шильон (Chillon Castle). З Монтре туди можна дістатися пішки, автобусом чи кораблем. Замок чудово відреставровано й усередині має багато цікавих артефактів середньовіччя. Мені особливо сподобалося побачити, як було обладнано кухню тих часів.
Також дуже цікавим місцем у цьому регіоні є замок Грюєр (Gruyeres Castle). Збудований приблизно в 13ст, цей замок вважають одним із найкрасивіших у Швейцарії. Замок розташовано в однойменному містечку, яке теж чарує своєю автентичністю. Коли ви тут, то ніби розчиняєтеся в часі. До Грюєра можна дістатися громадським транспортом чи машиною (приблизно 40 хв від Монтре). Від парковки до замку потрібно підніматися пішки. Але шлях дуже добре обладнано. Можна без проблем їхати з дитячим візком.
4. Стансерхорн
Місця довкола Люцерни та Люцернського озера (більш відоме як Фірвальдштетське озеро) зачаровують. Це регіон, який одним із перших у Швейцарії став туристично відомим. Тут у 1868 році інкогніто відпочивала королева Англії Вікторія з дочками, щоб усамітнитися та набратися сил у важкий період її життя після смерті чоловіка. Королева тоді навіть здійснила дві експедиції: до гори Рігі (Rigi) та до гори Пілатус (Pilatus). Іншим відомим шанувальником цього регіону був Марк Твен, який двічі тут відпочивав — у 1878 та 1897р. Він називав містечко Веггіс (Weggis) «найкрасивішим місцем, де я будь-коли жив». Місцеві жителі напевне були дуже захоплені цим і навіть установили в містечку меморіальна дошку на честь Марк Твена. Звідси також починається так званий «шлях Марка Твена» (Mark Twain Trail) до вершини Рігі, з цікавими інформаційними стендами по дорозі.
Безсумнівно, найвідомішими маршрутами тут є Рігі й Пілатус. Також поза сумнівом обидва — надзвичайно захопливі, і ми часто рекомендуємо їх нашим гостям. Однак недавно з друзями ми спробували новий маршрут з містечка Станс (Stans) до гори Стансерхорн (Stanserhorn), і він виявився досить екстраординарним. Чудові краєвиди та надзвичайні враження від ультрамодерного підйомника CabriO, відкритого у 2012 році, на той час першого підйомника з відкритим дахом у світі, вам гарантовано. Від станції Стансерхорн на висоті 1800м. є багато промаркованих маршрутів, а також місце для грилю. Це місце чудово підходить для подорожі з дітьми. Містечко Stans також відоме осіннім фестивалем спуску корів з альпійських лугів. Тому якщо ви подорожуєте в жовтні, не пропустіть! Подорож можна скомбінувати з візитом до Люцерни та прогулянки кораблем Люцернським озером.
Підйомника CabriO до Стансерхорну (автор фото: Олександр Свирид)
5. Льодовик Алеч
Льодовик Алеч — найбільший у Європі. На сьогодні він вже значно менший, аніж століття назад. Але далі справляє незабутнє враження. Він входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі регіону Юнгфрау — Алеч — Бічхорн. Найкращу панораму верхньої частини льодовика можна отримати зі станції Юнгфрауйох, про яку я писала раніше. Там також починаються декілька маршрутів для любителів «екстремального відпочинку». Одним із найцікавіших є маршрут до гірської хатинки Конкордія (Konkordia Hut) на висоті 2850 м, до якої потрібно йти приблизно 4 години, краще з професійним гідом, бо основна частина шляху пролягає по льодовиках. Як можна зарезервувати місце в хатинці, описано на початку статті.
Для тих, хто хоче подивитися на Алеч у більш спокійний і безпечний спосіб, найкраще доїхати поїздом до станції Рідеральп (Riederalp), звідти підйомником до Беттмерхорн, звідки починається добре промаркований шлях уздовж льодовика. Час — приблизно 3 години. Цей шлях під назвою Aletsch Panoramalweg детально описано на веб-сайті MySwitzerland.
Ще одне дуже цікаве місце тут — це підвісний міст довжиною 124м на висоті 60 м над річкою Маса. Коли у 2008 р. було відкрито цей міст, вперше стало можливо перейти з одного боку льодовика Алеч на інший. Увесь шлях від Белальп (Belalp) до мосту й далі до Рідеральп займе десь 5 годин.
6. Замок у Беллінцоні
Насправді це не один замок, а три замки: Кастельгранде, Монтебелло і Сассо-Корбаро, які разом внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Їхня роль така значна, що нерідко і саму Беллінцону (Bellinzona) називають «містом трьох замків». Історія замків сягає ще римських часів, коли фортецю тут використовували для контролю над важливим альпійським шляхом, «воротами» до Італії. Фортецю розбудовували й активно використовували у середньовічні часи, вона є свідком багатьох битв. Замки дуже добре збережено й відреставровано з найцікавішим, напевне, ліфтом, вбудованим у скелю, який я де-небудь бачила.
Ви запросто зможете провести декілька годин, гуляючи тут. Сама Беллінцона — це красиве невелике місто з особливим шармом. Беллінцона — перша зупинка поїздом у кантоні Тічино після перетину тунелю Готтард. Ми часто радимо своїм гостям включати відвідування Беллінцони та замків у програму одноденної поїздки до Лугано.
7. Озеро Зільс в Енгадіні
Колись у розмові про те, яке озеро найкрасивіше в Швейцарії, мій швейцарський колега, вже поважного віку, з великою любов’ю до подорожей швейцарськими Альпами, сказав: ніщо не зрівняється з високогірним озером Зільс (Silssee) в Верхньому Енгадіні. Звісно, незабаром ми туди поїхали. Справді, це місце вражає. Озеро Зільс — найбільше високогірне озеро Швейцарії. Це місце було джерелом натхнення для багатьох відомих авторів, серед яких Ніцше та Гессе, і досі є важливим культурним центром регіону. Щороку в місті Зільс (Sils), невеличкому містечку з приблизно 700 мешканцями, розташованому на березі озера, відбуваються цікаві події. Напевне найвідомішою є Культурні та Літературні Дні в серпні. Озеро Зільс красиве в усі пори року. Але все ж таки, на мою думку, найкрасивіше воно золотою осінню!
8. Вальс Терме
Вальс — це маленьке містечко в кантоні Граубюнден. Але сюди їдуть поціновувачі архітектури з усього світу. А також поціновувачі термальних спа J. Їхня ціль — SPA-комплекс Вальс Терме (Vals Therme), побудований архітектором Петером Цумторном у 1996р. За цю роботу він отримав у 2009 році найпрестижнішу архітектурну нагороду у світі — Прітцкерівську премію. Повністю побудований із каменю — 60 тис. брил місцевого кварцу сірого кольору — тьмяно підсвічений, цей комплекс органічно вписується в довколишній гірський ландшафт. Воду подають з місцевого джерела термальної води, повного цілющих мінералів. З цього джерела також розливають відому швейцарську мінеральну воду Valzer. Камінь і вода з різною температурою (басейн всередині має температуру 32°C, басейн на вулиці — від 30°C до 36°C), а також світлові ефекти, які змінюються протягом дня, перетворюють цей спа-комплекс у містичну оазу спокою. Глибинне враження від цього спа можна порівняти хіба що з враженнями від Голубої Лагуни в Ісландії. На жаль, вхідні квитки досить дорогі, але багато готелів у Вальсі пропонують знижку на вхід для своїх гостей. На мою думку, це одне з найромантичніших місць Швейцарії, куди можна поїхати парою.
9. Бункер Сассо Сан Готтардо
Хочете побувати у справжньому швейцарському бункері? І не якому-небудь, а на донедавна повністю засекреченому, одному з найважливіших у Швейцарії воєнних об’єктів, розташованому на стратегічному перевалі Готтард. Тоді вам потрібно відвідати Sasso San Gottardo (Sasso San Gottardo), колишній бункер «Sasso da Pigna», відкритий із 2001 року для громадськості. Побудований у 1941–1945 рр. як частина Швейцарського оборонного плану бункер було повністю обладнано, він міг умістити до 420 солдат. Комплекс величезний і цікавезний, тому виділяйте на візит 2–3 годин.
довгий коридок в скалі, який веде до основних приміщень бункеру
В одному з приміщень Sasso San Gottardo можна побачити неочікувану експозицію — один із найбільших гірських кристалів у світі, знайдений неподалік у горах у 2008 р. Кристал має розміри 3 на 3 метри та важить понад 1.5 тонни!
Для поціновувачів екзотичних готелів, можна зупинитися в Hotel La Claustra, бункері неподалік, який було переобладнано в готель, щоправда він досить дорогий.
10. Монастир Святого Іоанна в Мюстаїрі
Це єдине місце зі списку, де я ще не побувала. Але дуже багато про нього читала і обов’язково планую поїхати сюди наступного року. Монастир Святого Іоанна в Мюстаїрі (Müstair), розташований в однойменній долині Мюстаїр в кантоні Граубюнден. Вважають, що його заснував Карл Великий у 8 столітті. У монастирі є чудово збережені фрески 9–12 століть, завдяки яким монастир увійшов до Світової спадщини ЮНЕСКО. Це місце чарує своєю віддаленістю, природною красою й історичним контекстом. У Мюстаїрі є готелі, де можна зупинитися. Але є змога зупинитися і в самому монастирі, який пропонує декілька кімнат для відвідувачів.
Любителям астрономії та просто зоряного неба, раджу звернути увагу на цікаве місце неподалік — астроцентр AAV Lü-Stailas. Він розташований на висоті 1945 м. Нічне небо тут вважають одним із найкращих для спостережень у Європі. В астроценті пропонують курси для астрономів-аматорів і просто зацікавлених, телескопи для спостережень та кімнати для проживання.
Примітка: цю статтю можна вільно публікувати чи передруковувати, з обов’язковим згадуванням автора та посиланням на оригінал.
