(1797—1856)

Видатний німецький поет єврейського походження Генріх Гейне називав себе останнім романтиком. У своїх поезіях він зумів бездоганно поєднати фольклорно-пісенну форму з високим романтичним піднесенням.

Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в Дюссельдорфі — невеличкому й тихому містечку на березі річки Рейн, у родині небагатого єврейського торговця. Майбутній поет був наділений ясним розумом і романтично-фантастичним світовідчуттям. Ще в дитинстві він із захватом слухав страшні казки та легенди, які розповідала йому няня. А під час навчання в Дюссельдорфському ліцеї «світ фантастики», створений його багатою уявою, живився моторошними і трагічними старовинними німецькими піснями.

Після закінчення ліцею 17-річного Гейне віддали до комерційної школи. Однак вивчення банківських операцій було не до душі хлопцеві, який уже тоді почав писати вірші. А в 1816 році Гейне відправляють до вільного міста Гамбурга — одного з найбільших торговельних центрів Німеччини — до дядька Соломона Гейне, який був найбагатшим німецьким банкіром. Батьки сподівалися, що заможний родич-мільйонер виведе хлопця «в люди».

Майбутній поет працював у дядьковій конторі та жив у його домі на правах бідного родича, болісно переживаючи своє становище. Аби заохотити юнака до комерційної діяльності, Соломон Гейне купив йому крамницю. Однак крамаря з небожа, який мріяв про мистецьке визнання, так і не вийшло.

Та ще важче стало після того, як Генріх закохався у свою двоюрідну сестру Амалію, дядькову доньку. Вразливий юнак утратив голову, він писав на її честь вірші, але Амалія ставилася до хлопця зверхньо. І Гейне розумів, що причиною зневаги дівчини була його бідність. Пізніше поет написав, що його лірика була започаткована болем і обуренням, любов’ю і ніжністю до кузини, «яка уїдливо та з погордою принизила чудові пісні, які писалися тільки для неї».

Щоб віддалити племінника від своєї доньки, дядько Соломон вирішив оплатити його навчання в університеті на юридичному факультеті. Так із 1819 до 1825 року Гейне навчається юридичних наук. Однак молодий поет майже не приділяє уваги фаху — він із великим задоволенням ходить на лекції з літератури та історії і продовжує писати вірші.

Навесні 1821 року до редактора одного берлінського журналу зайшов приємний, але хворобливий на вигляд молодий чоловік (Гейне страждав від жахливого головного болю), передав йому рукопис і сказав: «Ви мене зовсім не знаєте, але я хочу, щоб усі дізналися про мене завдяки вам». Редактор засміявся, але погодився надрукувати п’ять віршів молодого автора.

Вірші були написані німецькою розмовною мовою так просто і так довершено, що складалося враження, ніби це народні пісні. Вони сподобалися редакторові, і за його сприяння вийшла друком перша збірка молодого Гейне, яка отримала схвальні відгуки. Окрилений успіхом, він у 1823 році видрукував новий цикл віршів під назвою «Ліричне інтермецо 1 ».

1 Інтермецо — невеличкий музичний твір довільної форми.

Попри закінчення університету і захист дисертації на ступінь доктора права, основною діяльністю Генріха Гейне стала літературна праця. Дядько Соломон змирився з тим, що непутящий племінник став не банкіром і не торговцем, а відомим поетом. Він призначив Гейне невелике грошове утримання, яке виплачували йому до кінця життя. Разом із літературними гонорарами ці гроші давали митцеві змогу пристойно жити і навіть подорожувати Європою.

Наступні роки Гейне постійно пише і готує до друку цикли віршів. Своєрідним підсумком першого десятиріччя його літературної праці стала збірка віршів «Книга пісень», що вийшла друком у 1827 році. До неї поет відібрав найкраще з написаного. Ця збірка зробила Генріха Гейне знаменитим — ще за його життя її перевидали тринадцять разів!

У 1830 році життя Генріха Гейне різко змінилося. Через активну політичну позицію та публіцистичну діяльність, яка була не до вподоби уряду Пруссії — найбільшої німецької держави того часу, він змушений був залишити батьківщину й емігрувати до Франції. У 34-річному віці митець став політичним вигнанцем. Із-за кордону до німецьких газет Гейне став надсилати гострі політичні огляди, які призвели до того, що прусський уряд видав наказ заарештувати поета, щойно він перетне німецький кордон. Однак його літературна творчість і надалі була присвячена рідній Німеччині.

Із 1843 року здоров’я Гейне різко погіршилося — його зір слабшав, головні болі були нестерпними, розвинувся параліч. Почався 8-річний «матрацний» період життя Гейне, який тривав до самої смерті. Розбитий хворобою Гейне не здається і, переборюючи себе, продовжує працювати: він надиктовує секретареві нові твори і навіть видає дві збірки віршів.

Хвороба не змінила товариського характеру поета: його активно відвідували друзі і він радо з ними проводив час, нічим не виказуючи свого стану. Поет цікавився літературними новинками і відгукувався на події, які відбувалися у світі. Під час хвороби Гейне прочитав, зокрема, твори українського письменника Миколи Гоголя, які вийшли в перекладі німецькою мовою.

Гейне жадібно цікавився всім, що відбувалося на батьківщині. Кожен, хто приїжджав із Німеччини в Париж, вважав за обов’язок зайти до нього. «Велика пристрасть до Німеччини гризе моє серце, і пристрасть ця невиліковна», — визнавав поет.

16 лютого 1856 року під вечір, незважаючи на слабість, Генріх Гейне промовив: «Писати! Паперу й олівець!» Це були його останні слова — удосвіта він помер.

Історія посмертних пам’ятників Гейне у Німеччині була доволі драматичною. Перший монумент шанувальники поета хотіли встановити у 1887 році у його рідному Дюссельдорфі. Та місцева влада не дала на це дозволу, звинувативши всесвітньо відомого митця у тому, що за життя він багато критикував німецьку владу, був вигнанцем і мав єврейське походження. Такої ж думки притримувалася влада й інших німецьких міст. Через це перші пам’ятники, які вшановували творчість Генріха Гейне, були встановлені за кордоном — у Франції, Греції, США, і вже багато років потому — в Німеччині.

Та на цьому сумна історія увічнення пам’яті великого поета не завершилася. У 1933 році в Німеччині до керівництва державою прийшли нацисти, які сповідували антисемітизм і переслідували євреїв. Вони не залишили поза увагою особу давно померлого Генріха Гейне, який здобув світове визнання, та віддали ганебний наказ знищувати скульптури поета-єврея. Однак прихильникам творчості геніального митця вдалося деякі з них врятувати, вивізши їх за кордон. Зруйновані ж пам’ятники після Другої світової війни (і поразки нацистів) було відновлено й урочисто встановлено з належною до поета повагою.

Літературний коментар

«Книга пісень» Генріха Гейне

Літературну славу німецькому поетові-романтику Генріху Гейне принесла збірка «Книга пісень». Її назва перегукується із назвою збірки «Канцоньєре» («Книга пісень») видатного митця доби Відродження Франческо Петрарки. яку він присвятив своїй коханій Лаурі. І хоча ці дві книги розділяють кілька віків, центральною темою в них є тема кохання.

Варто зазначити, що у Петрарки зображені світлі почуття, вони межують з обожненням Лаури. Італійський поет пише, звертаючись до прекрасної жінки, що стала для нього уособленням найкращих чеснот: «Я вами дихаю, для вас палаю». Натомість для ліричного героя Гейне кохання — це мука без радощів, яка несе смерть, а кохана дівчина здатна «дарувати» лише пекельні страждання.

Ілюстрація Едмунда Брюнінга, 1897 рік

Збірка Г. Гейне складається із чотирьох розділів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині» та «Північне море». Ранні вірші, що увійшли до розділів «Страждання юності» й «Ліричне інтермецо», присвячені романтичним любовним переживанням, часто трагічним. Кохана, до якої звертається ліричний герой, — створіння небесної краси, але з «лихим і фальшивим» серцем. Вона доводить своєю байдужістю закоханого до розпачу.

У віршах молодого поета часто звучать могильні мотиви, постають страхітливі образи і видіння: труни і кладовища; красуня, яка риє ножем могилу закоханому в неї юнакові; мерці, що змарнували своє безцінне життя, даремно добиваючись взаємності. Навіть весільні бенкети в поезіях Гейне — це похмурі дійства, на які приходять привиди. Самотність і смуток — ось головні почуття ранньої творчості Генріха Гейне.

Вірш «Самотній кедр на стромині. » входить до циклу «Ліричне інтермецо». Більшість віршів цього циклу — це пейзажна лірика. Проте зображення природи в «Ліричному інтермецо» — не просто пейзаж, це спроба через багатство зовнішнього світу побачити глибину душевних переживань ліричного героя.

Також до циклу «Ліричне інтермецо» належить поетичний твір «Коли розлучаються двоє. ». Тема розлуки і туги, така популярна в романтичній поезії, у вірші Гейне набула особливого звучання. Смуток і жаль ліричного героя за втраченим коханням запізнілий, але не менш болісний.

Більш пізні вірші з розділів «Знову на батьківщині» та «Північне море» дуже часто звучать іронічно, герой ніби підсміюється над своїм коханням і вже не сприймає його надто серйозно.

До розділу «Знову на батьківщині» входить знаменитий вірш-балада Генріха Гейне «Не знаю, що стало зо мною. », який часто називають «Лорелея». В основу твору покладено давню німецьку легенду про річкову фею Лорелей 1 , яка сиділа на скелі і своїм співом причаровувала човнярів.

1 Ім’я феї походить від назви скелі Лур-лей на річці Рейн, яка є однією з найбільших у Західній Європі.

Лорелей (поштова листівка, 1926 рік)

Поети-романтики, попередники Гейне, вже зверталися до цього моторошного сюжету, але їхні вірші були лише добросовісним переказом легенди. У вірші ж Гейне образ Лорелей втрачає демонічні риси і тлумачиться як символ згубної сили кохання. Фея не винна у загибелі рибалок, так само як і кохана не винна у муках закоханого. Винне саме кохання — почуття складне та загадкове. Довершений і водночас простий вірш «Лорелея» став народною піснею.

Вірші Гейне своєю щирістю і простотою й справді часто нагадують народні пісні. Поет довів сучасникам, що звичайна, повсякденна мова може стати мовою мистецтва. Водночас у багатьох його поезіях присутні замогильні мотиви і похмурий настрій, властивий літературі романтизму.

2.2. Генріх Гейне (1797-1856)

Генріх Гейне (1797-1856) – один із найвидатніших німецьких поетів та журналістів XIX ст. — вважається останнім поетом «романтичної епохи» й одночасно її главою. Він зробив розмовну мову придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетону та подорожніх нотаток до рівня мистецтва, надав німецькій мові раніше не притаманної їй елегантної легкості. У своїх творах Гейне яскраво змалював Німеччину свого часу, країну відсталу й суперечливу. Розкриваючи тему нещасливого кохання, він простежив зв’язок між долею людини та суспільними обставинами.

Генріх Гейне

2.2.1 Життєвий і творчий шлях Генріха Гейне

Генріх Гейне народився в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорф, на Рейні. Рейнська область була економічно розвиненішою за інші. Тут з приходом французьких військ (1805) було скасовано феодальну повинність і введено прогресивне законодавство.

Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.

З 1810 по 1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік він провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. Після цього юнак продовжив заняття комерцією у Гамбурзі в торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

Перший літературний виступ Гейне відбувся 1817 року: в журналі «Гамбурзький страж» були надруковані його юнацькі вірші, присвячені першому нерозділеному коханню до кузини Амалії.

На кошти дядька Генріх вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгенського університету (1820), але змушений був залишити його через дуель. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У Берліні він слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу.

У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв хрещення у протестантів, але не через релігійні переконання (він усе життя був поза релігією), а тому, що для нього «папірець про хрещення — вхідний квиток до європейської культури».

Перша поетична книга Гейне — «Книга пісень» — писалася впродовж десяти років. Її інколи називають романом у віршах, де відображено історію духовних пошуків молодої людини першої третини XIX ст. Головний мотив «Книги пісень» типовий для романтизму — нещасливе кохання самотнього героя.

Будинок у Дюссельдорфі, де народився Гейне

Перша книга Гейне у прозі — «Подорожні картини». Ще у студентські роки він здійснив пішу прогулянку горами Гарца. Враження від цієї подорожі стали основою книжки, сповненої любові до батьківщини, до її духовних багатств, природи, народу. Проте письменник сатирично висміює тут політичну відсталість, провінціалізм, міщанський дух. Гейне був блискучий гострослов, його слово — нещадне, кпини — нищівні.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) — німецький філософ, основоположник ідеалістичної філософії, центральне поняття якої — розвиток світового духу (абсолюту).

Моріц Оппенгейм. Портрет Генріха Гейне. 1831 р.

З кожним роком Гейне все важче ставало жити в Німеччині. Гострі публіцистичні випади поета проти монархії, дворянства, духівництва не могли подобатися реакційному урядові. У нього виникли проблеми з цензурою. Гейне виїхав за кордон, багато подорожував, відвідав Англію, Італію. Враження від цих мандрівок відбились у його подорожніх нарисах.

Під час літнього відпочинку 1830 року Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію в Парижі. Це підштовхнуло його до рішення виїхати до Франції.

Поет прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Він вирішив не повертатися до Німеччини, де йому загрожував арешт за гострі політичні твори. У Парижі Гейне познайомився і встановив дружні зв’язки з відомими письменниками Онре де Бальзаком, Жорж Санд, Теофілем Готье, Альфредом де Мюссе, Олександром Дюма, музикантами Фредеріком Шопеном та Ференцом Ліспом, художником Еженом Делакруа та іншими видатними людьми.

3 Парижа Гейне надсилав до Німеччини кореспонденції про події у Франції, що склали потім книжку «Французькі справи». Французів Гейне знайомив із духовною культурою німців у спеціально написаних двох книгах — «До історії релігії й філософії в Німеччині» та «Романтична школа».

У своїй поезії 40-х років — поетичній книжці «Нові вірші» і поемі «Німеччина. Зимова казка» — Гейне поєднав лірику з публіцистикою, створивши гостру політичну сатиру.

У травні 1848 року Гейне востаннє вийшов із дому, щоб відвідати Лувр. Останні десять років життя поет був прикутий невиліковною хворобою до ліжка. Проте він продовжував цікавитися життям на батьківщині. Події в Німеччині глибоко хвилювали його, тяжкі роздуми викликала поразка революційних сил Німеччини та Угорщини.

17 лютого 1856 року Генріха Гейне не стало. Його останні слова були: «писати», «папір», «олівець». Поховано поета в Парижі.

Будинок Генріха Гейне

Тим часом у Пруссії був виданий особливий наказ, який забороняв не тільки вже видані, а й усі майбутні твори Гейне, «де б і якою б мовою вони не з’являлися».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, які особливості таланту й характеру Генріха Гейне найбільше вплинули на його життя.
• 2. Розгляньте, які риси творчості поета характеризують його як представника романтизму.
• 3. Розкажіть, коли і чому Гейне переїхав до Парижа.
• 4. Поясніть, чому в Пруссії забороняли твори Гейне.
• 5. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.
• 6. Розкрийте, чому Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи».

2.2.2 «Книга пісень»

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали «Книгу пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла митцеві визнання в Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалася 13 разів; багато віршів були покладені на музику Робертом Шуманом, Францем Шубертом, Йоганесом Брамсом, Петром Чайковським, Ріхардом Штраусом, Едвардом Грігом та іншими композиторами.

Поет розділив свою книгу на три частини: «Юнацькі страждання», коли кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо», де кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині», де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки включено також цикл «Північне море» — своєрідний епілог, тематично не пов’язаний з історією кохання.

Перший розділ, «Юнацькі страждання» найбільш романтичний. Перед читачем — переживання й муки нерозділеного кохання. Ліричний герой, який сприймає свою трагедію як найбільшу у світі, впадає у відчай, у його свідомості борються життя та смерть. У «Юнацьких стражданнях» кохану зображено як романтичну мрію, химерне сновидіння. Як і властиво сну, «картини» тут розірвані, їхній порядок сплутаний.

Образ коханої, що являється ліричному героєві уві сні, сповнює його серце не радістю та щастям, а щемливим сумом і навіть гострою тривогою. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем.

Амалія Гейне, двоюрідна сестра поета

Титульна сторінка першого видання «Книги пісень»

Даремно чекає поет на зустріч із коханою весь день. Нарешті він залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Митцю ненависне «порядне товариство», де всі зневажають його:

Ти бачиш, як щодня оті почвари —

Пси в окулярах, кицьки у рум’янах —

Моє ім’я товчуть в плітках поганих

Й вигадують мені пекельні кари.

Переклад Максима Рильського

До цього суспільства належить і та, що «роздряпала» до крові його серце.

Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його мати з чистою і вічною любов’ю («Моїй матері»):

Але тобі наважуся сказати:

Хоч дух у мене гордий, нездоланний,

Та біля тебе непокора тане,

Бо звик тебе, святу, я шанувати.

Переклад Максима Рильського

Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тугу змінює світла печаль, ліричний герой примирюється з життям.

Поезії з розділу «Ліричне інтермецо» витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів, бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. Як справжня пісня мінорної тональності звучить, наприклад, вірш «Чому троянди немов неживі»:

Чому троянди немов неживі,

Чому, скажи, в зеленій траві

Чому так гірко дзвенить і співа

Чому в своєму диханні трава

Переклад Леоніда Первомайського

У «Ліричному інтермецо» Гейне свої почуття виражає через образи природи — ніжної, лагідної, спокійної.

Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про сосну, що росте на засніженій вершині.

Тема розлуки, прощання — центральна в розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє. ».

У третьому розділі, «Знову на батьківщині», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, як переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, розчарований ліричний герой полишає рідні місця, а повернувшись, дивиться на все пережите просвітленим поглядом. Юнацькі страждання дорогі для нього тепер лише як спогади.

Хелен Страттон. Лорелей. 1915 р.

У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелей.

У художньому розумінні третій розділ — найцінніша частина збірки. Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади.

Головна тема розділу — змалювання недооцінки суспільством високих душевних якостей героя. Гейне страждав від невизнання себе як особистості. Поет пише, що тільки прості та щирі люди можуть оцінити всю глибину і красу його душі («Вродливице рибачко. »):

Переклад Дмитра Паламарчука

В останньому розділі — «Північне море» — переважає аналітичне начало. Ліричний герой, який пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям із природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Він позбувся романтичних мрій та ілюзій, колишні пусті хвилювання здаються йому марними. Символічним є вірш «Корабельна аварія».

Іван Айвазовський. Корабельна аварія. XIX ст.

Переважну більшість віршів збірки написано в дусі пісенного фольклору. Цим і пояснюється її назва — «Книга пісень». Гейне віднайшов у народній пісні потрібні йому художні образи і поетичні засоби.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Віршовий розмір, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дільник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі (дактилі, анапесті чи амфібрахії).

Теорія літератури

Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe — склад і tonos — наголос) — система віршування, в основу якої покладено чергування наголошених та ненаголошених складів, їхню кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

Двоскладова стопа: хорей — чергування наголошеного й ненаголошеного складів, ямб — ненаголошеного й наголошеного.

Трискладова стопа: дактиль — наголошений перший склад, амфібрахій другий, анапест третій.

Так, у вірші «Хотів би я в слово єдине. » метричною основою, на якій формується дольник, є тристопний амфібрахій:

Віддать його вільному вітру —

Переклад Леоніда Первомайського

Своєрідність поетичного таланту Гейне

Епоха романтизму утвердила лірику як традиційний жанр німецької літератури. Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, розповідаючи про свої переживання без зайвої риторики й патетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю власних почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили читачів.

Гейне переніс лірику з неозорої далечіні у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя творів Гейне. Герой «Книги пісень» завжди пам’ятає, що щастя — лише мить, а не вічне блаженство. Іронія дає йому сили посміхатися навіть тоді, коли на його почуття не відповідають, снагу жити далі й знову кохати.

Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

Паралелізм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення (паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя). Характерний для народної пісні, де явища природи й почуття героя часто утворюють паралель.

Романс (від ісп. Romance) — сольна музична пісня про кохання, яка виконується в музичному супроводі, популярний жанр вокального мистецтва.

Мелодекламація — читання віршів або прози, супроводжуване для більшої виразності акомпанементом чи наспівом певної мелодії.

Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики самою назвою «Книги пісень». Поет наслідує тут традиції німецького фольклору, деякі теми й мотиви він запозичив з усної народної творчості, а форма багатьох віршів близька до пісні. Вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, він використовує паралелізм, характерний для народної пісні.

Жанрова своєрідність пісні зумовлює вільну поетичну форму. Разом з тим у «Книгу пісень» увійшло багато віршів, написаних у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу.

Щирість та мелодійність привертали до лірики Гейне увагу багатьох композиторів. Чимало романсів на вірші поета створили Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Микола Римський-Корсаков, Едвард Гріг, Ференц Ліст.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, з назвою поетичної збірки якого поета перегукується «Книга пісень» Генріха Гейне. Поміркуйте, чи це випадково.
• 2. Розкажіть про зміст та будову збірки Гейне «Книга пісень».
• 3. Розкрийте, яким постає у збірці образ коханої ліричного героя.
• 4. Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки.
• 5. Поміркуйте, у чому полягала новизна оспівування кохання у творах Генріха Гейне. У чому поет випередив своїх сучасників?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи. Оберіть мелодію для романсу на вірші Генріха Гейне одного з композиторів та підготуйтеся до мелодекламації.

2.2.3 «Стоїть сосна одиноко. »

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

На холодній засніженій скелі сумує самотнє дерево — сосна, мріє про струнку пальму, що теж сумує самотня, залита палючим сонцем. І ніколи їм не зустрітися, ніколи не бути разом. Вони далекі, як північ і південь, спека і холод, сніг і пекуче сонце.

Російською мовою поезію Гейне блискуче переклав Михайло Лєрмонтов, у його вірші, як і в Гейне, йдеться про сосну та пальму, а оскільки іменник «сосна» в російський мові жіночого роду, поезія Лєрмонтова звучить більш філософськи, вона не тільки і не стільки про кохання.

У вірші «Стоїть сосна одиноко. » Генріха Гейне центральний образ — сосна. У німецькій мові іменник «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого роду, отже, тематика вірша має любовну спрямованість. Тому українські перекладачі замінюють іменник «сосна» на іменник чоловічого роду «кедр», щоб якнайповніше передати зміст оригіналу.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте і порівняйте різні переклади вірша Гейне.

Ein Fichtenbaum steht einsam

Ihm Schläfert; mit weiße Decke,

Umhüllen ihn Eis und Schnee.

Er Träumt von einer Palme,

Einsam und schweigend trauert

Auf brennender Felsenwand.

Самотній кедр на стромині

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Переклад Леоніда Первомайського

На півночі дикій

На півночі дикій зріс кедр одинокий,

Могутній стрункий богатир,

Під снігом блискучим, під небом високим

Він спить над проваллями гір.

І сниться йому спекотлива пустеля

І дивно смутна, одинока на скелі

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, чому в українських перекладах ідеться про кедр, а в німецькому оригіналі — про сосну.
• 2. З’ясуйте, художній переклад кого з перекладачів найбільше відповідає смислу оригіналу.
• 3. Знайдіть у підручнику переклад вірша Гейне Михайлом Лєрмонтовим. Поміркуйте, якого звучання додав російський автор поезії німецького романтика.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• 1. Об’єднайтеся в пари й порівняйте різні переклади вірша Гейне «Стоїть сосна одиноко. » українською мовою. Який вам більше подобається? Поясніть свій вибір.
• 2. Хто вивчає німецьку мову, зробіть підрядковий переклад оригіналу поезії Гейне і порівняйте його з українськими перекладами.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Доберіть до поезії Гейне «Стоїть сосна одиноко. » аудіосупровід із творів класичної музики.
• 2. Підготуйтеся до виразного читання поезії в українському перекладі. Здійсніть відеозапис прочитаного вами вірша Гейне. Поширте його в соціальних мережах.

2.2.4 «Коли розлучаються двоє. »

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Кульмінацією розвитку теми розлуки, прощання, у розділі «Ліричне інтермецо» є вірш «Коли розлучаються двоє. ». Недаремно цей твір привертає увагу композиторів. Ліричний герой звертається до коханої, з якою ніколи не зітхали й не плакали разом, розлучаючись. Та сум від розлуки й тяжкі зітхання все одно не оминули їх. Як багато говорить кожному серцю ця невелика поезія, які зрозумілі й знайомі закоханим почуття в неї вкладено.

Вільям Пауелл Фріт. Двоє. XIX ст.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Коли розлучаються двоє

І плачуть, і тяжко зітхають,

З тобою ми вдвох не зітхали,

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад Максима Стависького

Статуя Лорелей на Рейні. Німеччина

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, які почуття викликало у вас читання поезії «Коли розлучаються двоє. ».
• 2. Пригадайте, який твір, прочитаний у 8-му класі, нагадує перша строфа цього вірша.
• 3. Прослухайте романс «Коли розлучаються двоє. ». Чи передає музика настрій поезії?

2.2.5 «Не знаю, що стало зо мною. »

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Легенда про Лорелей оповідає про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пливе Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Сюжет цей був дуже популярним у німецькій літературі, але саме вірш Гейне став народною піснею. Лорелей втілює згубну силу любові, якою вона наділена мимоволі, адже кохання — це складне, загадкове почуття, яке важко збагнути.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Образ Лорелей, створений німецьким романтиком, надалі користувався популярністю як серед літераторів, так і в усній традиції. Багато німецьких поетів зверталося до обробки цього сюжету, але саме вірш Гейне набув такої популярності, що став народною піснею. На Рейні досі є скеля, що славиться своєю дивовижною луною і називається Скелею Лорелей.

Легенда про рейнську русалку-сирену своїм походженням завдячує баладі іншого німецького поета-романтика — Клеменса Брентано, яку той опублікував у своєму романі «Годві» (1801-1802) як пісню, що її у фіналі виконує героїня. Ця пісня не має прямого джерела в народній поезії і є повністю витвором фантазії Брентано, однак вона органічно вписувалася в національну німецьку культуру і народила самостійну романтичну легенду про німфу, що мешкає на Рейні та своїми піснями заманює кораблі на скелі.

Основна відмінність поезії Гейне від творів інших романтиків про Лорелей полягає в тому, що в його баладі розповідь про золотоволосу красуню на тлі вечірнього неба над велично живописним Рейном переплітається з почуттями самого поета, з історією його власного кохання. Саме це поєднання й визначило деякі риси композиції балади. Перша строфа вводить у сюжет ліричне «я» автора, охопленого глибоким сумом, якому так відповідає драматизм згаданої ним рейнської легенди. Чотири наступні строфи розповідають власне історію про Лорелей. Остання, шоста, завершує сюжет балади у формі припущення, яке висловлюється від імені автора. Таким чином, композицію можна вважати своєрідним обрамленням.

Скеля Лорелей на Рейні. Німеччина

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Не знаю, що стало зо мною

Рибалку в човні о ту пору

Він дивиться тільки вгору,

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

Переклад Леоніда Первомайського

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкажіть історію створення поезії «Не знаю, що стало зо мною. ».
• 2. Простежте за тим, як поет змальовує образ красуні Лорелей.
• 3. Розгляньте особливості композиції балади.
• 4. Проаналізуйте, що саме надає баладі Гейне драматичного звучання.
• 5. Пофантазуйте, якою ви уявляєте Лорелей. Намалюйте або доберіть з Інтернету ілюстрації до балади. Яка найбільше відповідає образу Лорелей?
• 6. Підготуйте виразне читання напам’ять балади Гейне «Не знаю, що стало зо мною. ».

Відео (дивлюся, бачу) — під цим терміном розуміють широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання й відтворення візуального і аудіовізуального матеріалу на моніторах. У побутовому значенні відео означає записаний відеоматеріал.

Як створити відеоряд:

• використовуючи мережу Інтернет, доберіть 5-10 ілюстрацій до образу Лорелей;
• створіть відеоролик, використовуючи Windows Movie Maker або будь-який інший графічний відеоредактор;
• установіть фонову музику та анімацію зміни зображень;
• намагайтеся, щоб тривалість відео не перевищувала 2 хв., а його розмір 20 МБ.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Підготуйтеся до мелодекламації балади із відеорядом.

Портрет Гейне на письмовому столі Лесі Українки

Діалог літератур

Генріх Гейне та Леся Українка — це два глибоко національні поети. Характерним є рядок із поезії Гейне: «Ich bin der deutsche Dichter» — Я — німецький поет. Літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач — Українка. Леся Українка багато перекладала натхненної лірики Гейне, чи не наймоднішого на той час європейського поета. Генріх Гейне — її улюблений поет.

Переклади 92 поезій із «Книги пісень», які належать перу поетеси, малюють образ раннього Гейне. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої, які привертали увагу її попередників, вона тонко відтворює гумор німецького романтика, що виливається часом у примхливі образи:

Як обдарований музикант, Леся Українка тонко відчувала мелодику вірша Гейне. Майже в усіх її перекладах відтворено ритм оригіналу, вона використовувала однаковий із першотвором віршовий розмір, кількість складів у рядку, тип рими, уживала фонетично близькі до оригіналу слова, завдяки чому вірш легко впізнати в її перекладі. Леся Українка відтворює національний колорит поезії Гейне, зберігаючи характерні образи (наприклад, образ липи, типовий для німецької поезії), географічні назви та реалії німецької культури (Рейн, Кельн, Кельнський собор та ін.). Водночас Леся Українка наближує вірші Гейне до українського читача, надаючи їм природного українського звучання, що вдається поетесі за рахунок використання фольклорних образів та засобів. Наприклад, у строфі з поезії «Я прагну усю мою тугу. »:

Леся Українка. Фото 1888 р.

Підрядковий переклад

Вони понесуть до тебе, кохана,

Ти будеш чути його кожну хвилину,

Ти будеш чути його на кожному місці.

Завдяки «спорідненості душ», спільним рисам у світогляді Леся Українка відтворила в перекладах образний світ улюбленого поета, пісенність його творів, стилістичну довершеність.

Україна і світ

Творчий спадок Гейне в Україні був відомий ще за життя поета. Перші переклади Генріха Гейне українською з’явилися в 1853 році. З перекладами поезій Гейне виступали Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Михайло Старицький. У 1892 році Іван Франко і Леся Українка одночасно опублікували збірки перекладів творів німецького поета-романтика. Перекладали Гейне також Борис Грінченко, Микола Вороний, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Агатангел Кримський, Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Леонід Первомайський, Андрій Малишко, Дмитро Павличко та інші. Твори Гейне в Україні видавалися понад 20 разів, багато його віршів покладено на музику. Балада про красуню Лорелей налічує понад десять варіантів перекладів. А найбільш відомим виявився вірш Гейне «Стоїть сосна одиноко. ».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте аудіозапис ліричних поезій Гейне.
• 2. Знайдіть і прочитайте виразно ці вірші українською, німецькою, російською мовами. Порівняйте їхнє звучання різними мовами. Обміняйтеся враженнями в соціальних мережах.
• 3. Знайдіть і прослухайте виконання віршів Гейне в музичному супроводі.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи за інтересами й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• «Книга пісень» Генріха Гейне і музика.
• Образ Лорелей у німецькій культурі.
• Українські переклади поезії «Стоїть сосна одиноко. ».